ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
17.04.2024Справа № 910/1445/24
Суддя Господарського суду міста Києва Лиськов М.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику справу
За позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС"
просп. Берестейський, 65, м. Київ, 03117
до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон"
вул. Дегтярівська, 33Б, 2 під'їзд, м. Київ, 03057
про відшкодування шкоди 64 685,29 грн.
Приватне акціонерне товариство "Страхова група "ТАС" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон" (далі-відповідач) відшкодування шкоди 64 685,29 грн. в порядку регресу, посилаючись на те, що в силу приписів статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України, у межах фактичних витрат у позивача виникло право вимоги до відповідача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.02.2024 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/1445/24 та постановив здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Означену ухвалу направлено відповідачу в його Електронний кабінет та отримано відповідачем 12.02.2024, що підтверджується повідомленням про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи.
Отже відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи №910/1445/24, однак своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався, доказів на обґрунтування своєї правової позиції у справі не надав.
У разі неподання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст. 165 ГПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
З моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк, для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо, у зв'язку з чим суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.
Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.
Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.
При цьому судом враховано, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).
Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
27.07.2023 року о 10:09 год. у м. Подільську трапилась дорожньо-транспортна пригода за участі транспортного засобу Jeep, держ.номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 та транспортного засобу Renault Duster, держ. номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 .
Європротоколом підтверджується факт зазначеної ДТП та вина ОСОБА_2 у її вчиненні.
Внаслідок зазначеної ДТП було пошкоджено транспортний засіб Jeep, держ.номер НОМЕР_1 .
Вказаний автомобіль був застрахований Приватним акціонерним товариством «Страхова Група «ТАС» за Договором добровільного комплексного страхування транспортних ризиків № FA-00231852 від 28.09.2022 р. Страховим випадком за Договором є настання збитків Страхувальника, що спричинені пошкодженням знищенням, втратою ЗТЗ.
Розмір матеріального збитку визначений згідно Ремонтної калькуляції Audatex №14364_21 від 01.08.2023 р. та з урахуванням зносу замінених складових 0,7 становить 61365,48 грн.
АТ «СГ «ТАС» (приватне) відповідно до статті 25 Закону України «Про страхування», на підставі страхового акту та згідно умов Договору, здійснило розрахунок та виплату страхового відшкодування в розмірі 61 365,48 грн, що підтверджується платіжною інструкцією.
Таким чином, Позивач - Приватне акціонерне товариство "Страхова група "ТАС" виконав свої зобов'язання перед страхувальником згідно умов Договору.
Згідно до ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування" до страхової компанії, яка здійснила виплату страхового відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке Страхувальник мав до особи, відповідальної за заподіяні збитки.
Позивач звернувся до відповідача із заявою про регресні вимоги від 07.09.2023 з проханням виплатити страхове відшкодування на користь позивача, але на момент звернення до суду із позовом страхове відшкодування на користь позивача відповідачем не сплачено.
Частиною другою статті 1187 ЦК України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
За чинним законодавством України окрім особи, винної у завданні шкоди, потерпілий у ДТП має також право одержати майнове відшкодування або за рахунок страхової організації, якою застраховане його майно, за правилами і в порядку, встановленому Цивільним кодексом України та Законом України "Про страхування", або за рахунок страховика, яким застраховано відповідальність особи, що володіє транспортним засобом, водія якого визнано винним у ДТП, за правилами та у порядку, встановленому ЦК України та Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Право потерпілого обрати той чи інший спосіб захисту чинним законодавством не обмежене.
В даному випадку потерпілий звернувся за відшкодуванням майнової шкоди до позивача, який застрахував його майно (автомобіль). В п. 1.1, 1.4, 1.7 ст. 1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" наведені визначення наступних термінів:
- страхувальники - юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу;
- особи, відповідальність яких застрахована, - страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду;
- забезпечений транспортний засіб - транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована.
Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 ЦК України (визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Стаття 28 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" надає визначення поняття "шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого". Шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого - це шкода, пов'язана:
з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу;
з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху;
з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого;
з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті дорожньо-транспортної пригоди;
з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров'я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу;
з евакуацією транспортних засобів з місця дорожньо-транспортної пригоди.
Відповідно до ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Таким чином, до позивача перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
В спірному випадку позивачем заявлена до стягнення з відповідача сума страхового відшкодування, виплаченого позивачем на умовах договору страхування, що укладений між позивачем та страхувальником у відношенні транспортного засобу, який було пошкоджено в ДТП, з урахуванням ліміту по майну за полісом № ЕР/215440774. При цьому право вимоги до страховика винної особи переходить саме по розміру збитків, завданих пошкодженому автомобілю в межах фактичних витрат страховика.
Відповідно до полісу № ЕР/215440774, судом встановлено, що транспортний засіб Renault Duster, держ. номер НОМЕР_2 , яким спричинено ДТП, що потягнуло нанесення шкоди застрахованому у позивача транспортному засобу, взято на страхування Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Еталон" (відповідачем), ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну визначений в сумі 160 000,00 грн.
Таким чином відповідач є відповідальною особою за завдані збитки власнику автомобіля, застрахованого у позивача, відповідно до положень Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" в межах, передбачених полісом № ЕР/215440774, а до позивача як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором страхування, перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до відповідача, як особи, відповідальної за завдані збитки.
Аналогічні висновки по застосуванню положень закону містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі 910/7449/17, у постанові Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/171/17, а також і у постанові Верховного Суду від 25.04.2019 у справі № 916/2517/17.
Положеннями Закону "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (ст. 12) передбачена можливість встановлення франшизи при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, розмір якої при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що франшиза за полісом №ЕР/215440774 становить 0,00 грн.
Згідно з п. 36.2 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (в редакції, що була дійсною на момент виникнення спірних правовідносин) виплата страхового відшкодування здійснюється протягом 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування.
Відповідно до ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Станом на час вирішення спору по суті матеріали справи не містять доказів на підтвердження здійснення відповідачем виплати страхового відшкодування.
За наведених обставин, вимога позивача про стягнення з відповідача 61 365,48 грн. страхового відшкодування підлягає задоволенню повністю.
Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 2628,42 грн - пені за період з 12.12.2023 по 01.02.2024, 429,56 грн - інфляційного збільшення та 261,03 грн - 3 % річних.
Як передбачено ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
У п. 36.2 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" зазначено, що страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
За таких обставин, враховуючи, що позивач звернувся до відповідача із заявою на виплату страхового відшкодування за полісом № ЕР/215440774 і така заява отримана відповідачем 11.09.2023, суд дійшов висновку, що строк виконання зобов'язання з виплати страхового відшкодування за полісом № ЕР/215440774 є таким, що настав 11.12.2023 та починаючи з 12.12.2023 відбулося прострочення виконання грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).
Законами України "Про страхування" та "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", які застосовуються до спірних правовідносин, передбачено розмір неустойки (пені) у разі прострочення виплати страхового відшкодування страховиком.
Пунктом 36.5 статті 36 Закону "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
Відповідно до статті 992 Цивільного кодексу України у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.
В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.
Крім того, згідно зі статтю 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року).
Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у справі №924/312/18 від 13.02.2019 р., у справі № 910/5625/18 від 24.04.2019 р., у справі №910/21564/16 від 10.07.2019 р.
Суд перевірив наданий позивачем розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат і встановив, що останні відповідають вимогам законодавства, зокрема, проведені з урахуванням моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов'язання та за відповідний період прострочення, а тому визнаються обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача 2628,42 грн - пені за період з 12.12.2023 по 01.02.2024, 429,56 грн - інфляційного збільшення та 261,03 грн - 3 % річних.
Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Подані сторонами докази мають бути належними, допустимими, достовірними, достатніми (ст.ст. 76-79 ГПК України).
Згідно із ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" підлягають задоволенню у повному обсязі.
Позивачем в позовній заяві наведено попередній (орієнтовний) розрахунок витрат, який складається з суми судового збору в розмірі 3028,00 грн.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються, у разі задоволення позову - на відповідача.
З огляду на повне задоволення позовних вимог, судовий збір в розмірі 3028,00 грн. покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 56, 58, 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 236-238, 241, 327 ГПК України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон" (вул. Дегтярівська, 33-Б, 2 під'їзд, м. Київ, 03057; ідентифікаційний код 20080515) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" (просп. Берестейський, 65, м. Київ, 03117; ідентифікаційний код 30115243) 61 365,48 грн. - страхового відшкодування, 2628,42 грн - пені, 429,56 грн - інфляційного збільшення, 261,03 грн - 3 % річних та судовий збір у сумі 3028,00 грн.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.
Суддя М.О. Лиськов