ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
17.04.2024Справа № 910/8911/23
Суддя Господарського суду міста Києва Нечай О.В., розглянувши без виклику сторін (без проведення судового засідання) у спрощеному позовному провадженні матеріали справи
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" (Україна, 03117, м. Київ, пр. Берестейський, буд. 65; ідентифікаційний код: 30115243)
до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Гардіан" (Україна, 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 96; ідентифікаційний код: 35417298)
за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 )
про стягнення 88 500,00 грн
Приватне акціонерне товариство "Страхова група "ТАС" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Гардіан" (далі - відповідач) про стягнення 88 500,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що до позивача перейшло право на отримання від відповідача відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.06.2023 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/8911/23, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).
30.06.2023 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, заява про розгляд справи в порядку загального позовного провадження та заява про залучення третьої особи.
07.07.2023 позивачем сформовано в системі "Електронний суд" відповідь на відзив, яку 07.07.2023 зареєстровано в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.07.2023 у задоволенні заяви відповідача про розгляд справи в порядку загального позовного провадження відмовлено та залучено ОСОБА_1 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача.
03.08.2023 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від третьої особи надійшли пояснення.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Частиною восьмою статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
28.10.2022 о 14 год. 20 хв. в Павлоградському р-ні с. Богуслав на автомобільному шляху М-04 сталася дорожньо-транспортна пригода за участі транспортного засобу "Ford Transit", реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , та транспортного засобу "Renault Kangoo", реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_1 .
Відповідно до постанови Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15.11.2022 у справі № 185/9134/22 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено, зокрема, автомобіль марки "Renault Kangoo", реєстраційний номер НОМЕР_3 , який був застрахований у позивача на підставі Договору добровільного комплексного страхування транспортних ризиків № FO-01363210 від 05.07.2022.
Цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу "Ford Transit", реєстраційний номер НОМЕР_2 , станом на дату ДТП була застрахована у відповідача згідно з Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР/206698364.
17.11.2022 ОСОБА_1 звернувся до відповідача із повідомленням про дорожньо-транспортну подію та 08.12.2022 із заявою про виплату страхового відшкодування.
05.12.2022 на замовлення відповідача оцінювачем - Фізичною особою - підприємцем Видутою Д.Ю. було складено Консультацію № 61D/11/90 про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу, відповідно до якого вартість відновлювального ремонту автомобіля "Renault Kangoo", реєстраційний номер НОМЕР_3 , з урахуванням зносу та без ПДВ склала 99 786,76 грн.
Відповідно до платіжної інструкції № 167502 від 07.03.2023 відповідач перерахував на рахунок ОСОБА_1 страхове відшкодування в розмірі 97 286,76 грн.
Поряд з цим, 20.12.2022 ОСОБА_1 також звернувся до позивача із заявою на виплату страхового відшкодування.
Згідно з наявною у матеріалах справи ремонтною калькуляцією № 18178_05 від 14.11.2022, вартість ремонту автомобіля "Renault Kangoo", реєстраційний номер НОМЕР_3 , склала 130 975,38 грн.
На підставі Страхового акту № 00122/05/923 від 04.01.2023, відповідно до якого сума страхового відшкодування, що підлягає виплаті, складає 91 000,00 грн, позивачем було виплачено ОСОБА_1 страхове відшкодування в зазначеному розмірі, що підтверджується наявною в матеріалах справи належним чином засвідченою копією платіжної інструкції № 310262 від 09.01.2023.
24.01.2023 позивач направив відповідачу Заяву про виплату страхового відшкодування (вих. № 00163/9223 від 17.01.2023), відповідно до якої просив відповідача сплатити страхове відшкодування в розмірі 91 000,00 грн.
Відповідач зазначену заяву отримав 27.01.2023, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0504530737665, належним чином засвідчена копія якого наявна в матеріалах справи, проте відповіді не надав, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь страхове відшкодування в розмірі 88 500,00 грн.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач вказує на те, що ОСОБА_1 двічі отримав страхове відшкодування, вперше від позивача, а потім від відповідача. Таким чином, за доводами відповідача, кошти, які позивач просить стягнути з відповідача, мають бути йому повернуті саме ОСОБА_1 на підставі підпункту 21.14.2 Договору добровільного комплексного страхування транспортних ризиків № FO-01363210 від 05.07.2022.
У своїх поясненнях ОСОБА_1 визнав отримання страхового відшкодування як від позивача, так і від відповідача, однак повідомив, що зазначені кошти не покривають вартість відновлювального ремонту автомобіля "Renault Kangoo", реєстраційний номер НОМЕР_3 , яка згідно з виставленим Фізичною особою - підприємцем Філіповим П.П. рахунком-фактурою № ТТ00000295 від 22.06.2023 становить 208 269,00 грн.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Вказана норма кореспондується зі статтею 979 Цивільного кодексу України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про страхування" страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.
Статтею 9 Закону України "Про страхування" визначено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Вказаною статтею також визначено, що страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.
Суд встановив факт виконання позивачем умов Договору добровільного комплексного страхування транспортних ризиків № FO-01363210 від 05.07.2022 та виплати, на підставі заяви страхувальника, Страхового акту № 00122/05/923 від 04.01.2023 та ремонтної калькуляції № 18178_05 від 14.11.2022, своєму страхувальнику (третій особі) страхового відшкодування в розмірі 91 000,00 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи належним чином засвідченою копією платіжної інструкції № 310262 від 09.01.2023.
Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Виходячи з наведеного, страховик внаслідок виконання обов'язку винної особи (боржника) перед потерпілим (кредитором), набуває прав кредитора в частині фактично сплаченого страхового відшкодування. При цьому деліктне зобов'язання не припиняться, але відбувається заміна сторони у цьому зобов'язанні (заміна кредитора) - замість потерпілої особи прав кредитора набуває страховик.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 910/2603/17.
Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Отже, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Вина фізичної особи ОСОБА_2 встановлена у судовому порядку, а відповідно до наявного в матеріалах справи витягу з Централізованої бази даних М(Т)СБУ цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу "Ford Transit", реєстраційний номер НОМЕР_2 , станом на дату ДТП була застрахована у відповідача згідно з Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР/206698364, відтак особою, відповідальною за завдану внаслідок ДТП шкоду, відповідно до положень Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у межах, передбачених вказаним законом та договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності, є відповідач.
Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Суд встановив, що ОСОБА_1 , з метою отримання відшкодування збитків, завданих пошкодженням його транспортного засобу у дорожньо-транспортній пригоді, окрім звернення до позивача, з яким він уклав Договір добровільного комплексного страхування транспортних ризиків № FO-01363210 від 05.07.2022, звернувся також до відповідача, як страховика цивільно-правової відповідальності винної в ДТП особи, який відповідно до вищенаведених положень здійснив на користь третьої особи страхову виплату в розмірі 97 286,76 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 167502 від 07.03.2023.
Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов'язок.
Страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відповідно до пункту 9 частини першої статті 7 Закону України "Про страхування" є одним із видів обов'язкового страхування.
Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").
Підставою для переходу до страховика прав страхувальника щодо особи, відповідальної за заподіяні збитки, відповідно до ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 Цивільного кодексу України, є виплата страховиком страхового відшкодування за договором майнового страхування.
За приписами частин 2, 3 статті 6 Цивільного кодексу України сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Договори та інші правочини є підставами виникнення цивільних прав та обов'язків (п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина перша статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір, відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
У пункті 21.12 Договору добровільного комплексного страхування транспортних ризиків № FO-01363210 від 05.07.2022 передбачено, що якщо у іншого (інших) учасника (учасників) ДТП є чинний поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (ОСЦПВВНТЗ), то в будь-якому випадку виплата страхового відшкодування страхувальнику проводиться тільки за умови письмового засвідчення страхувальником (відображається в заяві про настання події та на виплату страхового відшкодування), що він переуступає АТ "СГ "ТАС" (приватне) своє право вимоги до страхової компанії, яка є страховиком за таким полісом ОСЦПВВНТЗ.
З наведеним кореспондуються обов'язки страхувальника, визначені у пункті 21.14 цього Договору, а саме:
- для забезпечення страховику права вимоги до особи, винної у заподіянні збитку (пп. 21.14.1):
письмово зафіксувати інформацію про інших учасників події, а саме: відомості про водіїв інших транспортних засобів (ПІБ, поштова адреса, місце роботи та посада, контактний телефон) та відомості про інші транспортні засоби, які є учасниками події (марка, модель, реєстраційний номер, власник), номер та строк дії поліса ОСЦПВВНТЗ, назву страхової компанії, яка його видала (при можливості взяти копію полісу або його сфотографувати) або відомості про інших учасників події (ПІБ, поштова адреса, місце роботи та посада, контактний телефон) (пп. 21.14.1.1);
не відмовлятися від майнових вимог до інших учасників події, сприяти та не створювати перешкод страховику у реалізації права вимоги до осіб, винних у настанні страхового випадку (пп. 21.14.1.2);
- протягом 2 робочих днів з дати отримання відшкодування збитків (повного або часткового, грошовими коштами та/або в натуральній формі та/або шляхом проведення відновлювального ремонту ТЗ) від особи, винної у їх заподіянні, або іншої страхової компанії, повідомити про це страховика. Якщо таке відшкодування мало місце після виплати страхового відшкодування страховиком - протягом 10 робочих днів з дати отримання такого відшкодування повернути страховику відповідну частину страхового відшкодування (пп. 21.14.2).
Однак, як свідчать обставини справи, ОСОБА_1 свої вищезазначені договірні зобов'язання не виконав, оскільки звернувшись до відповідача та отримавши страхове відшкодування за полісом ОСЦПВВНТЗ, він не забезпечив позивачу перехід права вимоги до страхової компанії, яка є страховиком за таким полісом ОСЦПВВНТЗ, тобто до відповідача, та не повернув позивачу відповідну частину страхового відшкодування.
Враховуючи, що відповідач здійснив виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілій особі, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
При цьому доводи позивача про те, що відповідач мав відмовити третій особі у виплаті страхового відшкодування, з огляду на отримання останнім такого відшкодування від позивача, є помилковими, адже приписи ст. 991 Цивільного кодексу України та ст. 26 Закону України "Про страхування" надають страховику право відмовитися від здійснення страхової виплати у разі одержання страхувальником повного відшкодування збитків за договором майнового страхування від особи, яка їх завдала, чого в межах спірних правовідносин не було.
Також є хибними і доводи позивача про наявність у відповідача права вимагати від ОСОБА_1 повернення безпідставно одержаних коштів, адже ці кошти були сплачені відповідачем на відповідній правовій підставі.
Частиною першою статті 5 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Отже, після виявлення позивачем, який виплатив страхувальнику страхове відшкодування, обставин отримання страхувальником відшкодування збитків від особи, винної у їх заподіянні (в даному випадку - від страховика винної особи), позивач має право на повернення від страхувальника відповідної частини страхового відшкодування відповідно до пп. 21.14.2 Договору добровільного комплексного страхування транспортних ризиків №FO-01363210 від 05.07.2022.
Щодо доводів третьої особи про недостатність обох страхових виплат для покриття витрат на відновлювальний ремонт автомобіля "Renault Kangoo", реєстраційний номер НОМЕР_3 , суд зазначає, що відповідно до статей 1166, 1187 та 1194 Цивільного кодексу України різницю між розміром завданої шкоди внаслідок ДТП (208 269,00 грн) та виплаченим відповідачем страховим відшкодуванням (97 286,76 грн) має компенсувати винна в ДТП особа.
Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Підсумовуючи вищенаведене, зважаючи на зміст позовних вимог, обставини, встановлені під час розгляду справи, суд не знаходить правових підстав для задоволення позову.
Витрати по сплаті судового збору за подання позову, відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача, оскільки позов не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. В позові відмовити.
2. Витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в розмірі 2 684,00 грн покласти на позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи подається у порядку та строк, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 17.04.2024
Суддя О.В. Нечай