номер провадження справи 26/14/23
29.02.2024 Справа № 908/1336/23(908/3638/23)
м.Запоріжжя Запорізької області
Суддя Юлдашев Олексій Олексійович, розглянувши матеріали позовної заяви
за позовом Приватного підприємства «Максфорт», код ЄДРПОУ 40907474 (69068, м. Запоріжжя, вул. Академіка Ф.М. Муравченка, 5)
до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтенд», код ЄДРПОУ 31425939 (69067, м. Запоріжжя, вул. Чайкіної Лізи, 53, приміщення 61-64, 66-67)
про визнання недійсним договору про надання поворотної (зворотної) фінансової допомоги (позики) № 21042020 від 21.04.2020
в межах справи № 908/1336/23
про банкрутство Приватного підприємства «Максфорт»
кредитор Фізична особа-підприємець Крамаренко Богдан Юрійович
За участю (найменування сторін та інших осіб, що беруть участь у справі):
від позивача: не з'явився
від відповідача: адвокат Шумейко Іван Павлович
За приписами ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.
До Господарського суду Запорізької області 08.12.2023 надійшла позовна заява Приватного підприємства «Максфорт» до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтенд», про визнання недійсним договору про надання поворотної (зворотної) фінансової допомоги (позики) № 21042020 від 21.04.2020, для розгляду в межах справи № 908/1336/23 про банкрутство позивача.
Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 08.12.2023 справу № 908/3638/23 розподілено судді Юлдашеву О.О.
Ухвалою суду від 26.12.2023 прийнято позовну заяву Приватного підприємства «Максфорт» до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтенд», про визнання недійсним договору про надання поворотної (зворотної) фінансової допомоги (позики) № 21042020 від 21.04.2020, для розгляду в межах справи № 908/1336/23 про банкрутство позивача, відкрито провадження з розгляду позовної заяви; постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження; судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 23.01.2024 о/об 12-00 год.
Ухвалою суду від 23.01.2024 відкладено судове засідання на 06.02.2024 о 10-45, зобов'язано відповідача надати суду відзив на позовну заяву, з одночасним його направленням позивачу.
В судовому засіданні, яке відбулося 06.02.2024, судом оголошено перерву до 29.02.2024 о 12-30.
08.02.2024 до суду від відповідача, на виконання вимог ухвали суду від 23.01.2024, надійшов відзив на позовну заяву.
19.02.2024 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, у якому також міститься клопотання про призначення судової технічної експертизи.
21.02.2024 до суду від відповідача надійшло заперечення на відповідь на відзив, у якому також містяться заперечення проти клопотання позивача про призначення судової технічної експертизи.
В судове засідання 29.02.2024 з'явився представник відповідача.
Позивач не направив представника в судове засідання, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомив. В минулих судових засіданнях був присутній представник позивача в режимі відеоконференції. Враховуючи сплив 60-денного строку розгляду справи, визначеного ч. 1 ст. 248 ГПК України, а також ту обставину, що явка учасників справи не визнавалася судом обов'язковою, сторони подали всі можливі заяви по суті справи, а наявні у справі матеріали дають можливість вирішити спір по суті, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності позивача.
У судовому засіданні 29.02.2024 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у травні 2023 року ТОВ «Інтенд» звернулося до Господарського суду Запорізької області із заявою кредитора з грошовими вимогами до боржника - ПП «Максфорт» в межах справи про банкрутство ПП «Максфорт», і в якості підстав для таких вимог відповідач послався на договір поворотної фінансової допомоги № 21042020 від 21.04.2020. Позивач стверджує, що саме у зв'язку з отриманням заяви кредитора йому стало відомо про цей договір, а його оригінал у позивача відсутній. Позивач вважає, що цей договір вчинено з порушенням вимог ч. 3 ст. 238 ЦК України, а крім того, він є правочином, що вчинено внаслідок зловмисної домовленості колишнього директора позивача ОСОБА_1 із відповідачем. Також позивач зазначає, що договір укладався без згоди власників позивача директором ОСОБА_1 , який одночасно є власником ТОВ «Інтенд», тому діяв в умовах конфлікту інтересів. Позивач вказує, що реальна відсоткова ставка за цим договором позики складає 493 % річних, що вочевидь є невигідною умовою для позивача як позичальника. Крім того, вважає, що правочин було вчинено з перевищенням повноважень, оскільки цей правочин був значним правочином і правочином, щодо якого є заінтересованість. Стверджує, що ОСОБА_1 не здійснював особистий контроль за своєчасним виконанням з боку ПП «Максфорт» договірних зобов'язань за спірним договором, а ТОВ «Інтенд», в свою чергу, жодного разу не зверталось до ПП «Максфорт» з питання повернення суми фінансової допомоги. Зазначає, що за результатами проведеного позивачем службового розслідування було виявлено, що позивач не укладав такого договору, в журналі кореспонденції договір не зареєстрований. Вказує, що сума оборотів позивача по рахунку дозволяла позивачеві своєчасно повернути відповідачу суму отриманої позики. Вважає, що цей договір було укладено з метою створення фіктивної кредиторської заборгованості.
На цих підставах позивач просить суд визнати недійсним з моменту укладення договір про надання поворотної (зворотної) фінансової допомоги (позики) № 21042020 від 21.04.2020, укладений між Приватним підприємством «Максфорт» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтенд».
У відзиві відповідач зазначає, що в статуті ПП «Максфорт» відсутні положення щодо порядку надання згоди на вчинення правочинів, щодо яких є заінтересованість. Крім того вказує, що ОСОБА_1 є співвласником корпоративних прав на ПП «Максфорт», що спростовує твердження про відсутність згоди власників підприємства при вчиненні правочину. Зазначає, що договір № 21022020 від 21.04.2020 є безпроцентним, а тому його умови були для позивача вигідними, більше того, позивач отримав за цим договором грошові кошти в повному обсязі в день укладення договору та безвідсотково ними користувався до моменту настання прострочення. Вказує, що цей договір не є значним правочином, оскільки сума позики не перевищує половину чистих активів позивача. Крім того зазначає, що позивач схвалив цей правочин двома платежами, здійсненими вже після того, як ОСОБА_1 було звільнено з посади директора позивача, що також підтверджує і обізнаність позивача з наявністю цього договору ще до моменту відкриття провадження у справі про банкрутство позивача. Вважає, що оспорювання позивачем договору, який раніше ним схвалювався, є проявом суперечливої поведінки позивача. Стверджує, що доводи про існування зловмисної домовленості та доводи про перевищення повноважень є взаємовиключними. Зазначає, що відсутні несприятливі наслідки укладення договору для позивача, що свідчить про відсутність зловмисної домовленості. Крім того, правочин від імені позивача вчиняв не його директор ОСОБА_1 , а представник ОСОБА_2 , який не є афілійованою особою відносно відповідача та не здійснює контролю над відповідачем. Вказує, що неналежне виконання умов договору позивачем не є підставою для визнання договору недійсним, а так само не є такою підставою наявність чи відсутність факту пред'явлення вимог стороною зобов'язання, наявність чи відсутність згадки про договір в журналі обліку кореспонденції, наявність чи відсутність (наприклад, у зв'язку з втратою) оригіналу договору у однієї зі сторін.
У зв'язку з викладеним відповідач просить суд в позові відмовити повністю.
У відповіді на відзив позивач заперечує проти доводів відповідача про те, що ОСОБА_1 фактично є співвласником частки в статутному капіталі ПП «Максфорт» та його засновників - ПП ВКФ «Аква Вита» і ПП «Вітафарма». Наголошує на тому, що будучи директором ПП «Максфорт», ОСОБА_1 не проконтролював своєчасне виконання підприємством зобов'язань за договором позики, що свідчить про намір створити фіктивну кредиторську заборгованість. Що стосується платіжних інструкцій, то позивач зазначає, що вони містили лише посилання на оскаржуваний договір та не є свідченням погодження сторонами умов договору, зокрема в частині строку повернення позики, розміру та порядку нарахування штрафних санкцій та інших умов. Відносно того, що договір підписував не ОСОБА_1 , а ОСОБА_2 , позивач вказує, що надання ОСОБА_1 повноважень ОСОБА_2 на підписання договору не звільняло ОСОБА_1 як посадову особу від обов'язку діяти добросовісно. Також позивач наполягає на відсутності у нього оригіналу договору.
Крім того, у відповіді на відзив позивач вказує, що ОСОБА_1 «мав можливість укласти будь-який договір з метою створення фіктивної кредиторської заборгованості ПП «Максфорт», що очевидно було ним зроблено», і тому просив суд призначити у справі судову технічну експертизу, на вирішення якої поставити наступні питання: чи нанесено текст договору про надання поворотної (зворотної) фінансової допомоги (позики) № 21042020 від 21.04.2020 у той час, яким датовано договір? Якщо так, то зазначити коли, в який період було нанесено текст договору? Чи нанесено відтиски печаток ПП «Максфорт» та ТОВ «Інтенд» у той час, яким датовано договір? Якщо ні, то зазначити коли, в який період було нанесено відтиски печаток в договорі? Чи нанесено підписи представників ПП «Максфорт» та ТОВ «Інтенд» у той час, яким датовано договір? Якщо ні, то зазначити коли, в який період було нанесено підписи представників?
У запереченні на відповідь на відзив відповідач спростовує доводи позивача про вчинення правочину без згоди власників підприємства, зауважуючи, що такі доводи не збігаються з діями самого позивача, який під керівництвом ОСОБА_3 (яка одночасно зареєстрована як кінцевий бенефіціарний власник позивача) зробив два платежі саме з посиланням на цей договір. Зауважує, що позивачем не спростовано, що правочин, який оспорюється в цій справі, не вимагав наявності окремого рішення власників про надання згоди на його вчинення. Вказує, що обставини, пов'язані з виконанням зобов'язань, не можуть слугувати підставою для визнання договору недійсним, а предметом спору в цій справі є сам договір позики, а не дії керівника позивача щодо контролю за виконанням зобов'язань за таким договором. Доводи позивача про те, що договір був спрямований на неправомірне збагачення відповідача за рахунок позивача, відповідач спростовує тим, що спірний договір є безпроцентним; до того ж ОСОБА_3 (яка зареєстрована як кінцевий бенефіціарний власник позивача) наразі звернулася в суд із позовом про стягнення з ОСОБА_1 компенсації частки в статутному капіталі ТОВ «Інтенд», тобто ОСОБА_3 вважає ТОВ «Інтенд» наполовину своїм підприємством. Відповідач наголошує, що позивач отримав за цим договором грошові кошти в повному обсязі, що спростовує доводи позивача про фіктивний характер кредиторської заборгованості. Наголошує на тому, що закон не містить заборони для юридичної особи укладати договори з іншою юридичною особою, у якої власником є керівник першої юридичної особи. Наполягає на тому, що особа, що підписала договір від імені позивача, не була обмежена у виборі контрагента, суми позики, а також умов договорів позики. Зауважує, що оспорювання договору, який раніше схвалювався позивачем та частково ним виконувався, є проявом суперечливої поведінки позивача.
Заперечуючи проти клопотання позивача про призначення судової технічної експертизи, відповідач зазначає, що по-перше, у позовній заяві не оспорюється (більше того - визнається) дата підписання договору, по-друге, позивач не змінював предмету чи підстав позову, а такі доводи, як неправильна дата договору, вперше з'явилися у відповіді на відзив, по-третє, заявляючи позов про визнання договору недійсним, позивач тим самим підтвердив, що договір було укладено (адже недійсними можливо визнавати лише ті договори, які укладалися), по-четверте, в призначенні платежу в платіжному дорученні від 21 квітня 2020 року (тобто в день підписання договору) вказувалися всі реквізити договору, тому оспорювання позивачем дати його укладення є безпідставним, по-п'яте, в платіжних інструкціях від 28 квітня та 07 червня 2023 року сам позивач вказував реквізити цього договору, тим самим визнавши, що договір було укладено саме 21 квітня 2020 року. Тому відповідач вважає, що для з'ясування дати підписання договору не виникає необхідності в залученні спеціальних знань експерта. З цих підстав відповідач просить суд відмовити в задоволенні клопотання позивача про призначення судової технічної експертизи.
Розглянувши клопотання позивача про призначення судової технічної експертизи, суд приходить до таких висновків.
У відповідності до ч. 1 ст. 99 ГПК України, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:
1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;
2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.
Отже, законом встановлено, що по-перше, обставини, для з'ясування яких сторона пропонує призначити судову експертизу, повинні мати значення для справи, а по-друге, з'ясування таких обставин має бути неможливим без залучення спеціальних знань.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 14 ГПК України).
До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п'ять днів до початку першого судового засідання у справі (ч. 3 ст. 46 ГПК України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування (ч. 1 ст. 76 ГПК України).
Головуючий відповідно до завдання господарського судочинства керує ходом судового засідання, забезпечує додержання послідовності і порядку вчинення процесуальних дій, здійснення учасниками судового процесу їх процесуальних прав і виконання ними обов'язків, спрямовує судовий розгляд на забезпечення повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обставин справи, усуваючи із судового розгляду все, що не має істотного значення для вирішення справи (ч. 3 ст. 198 ГПК України).
Підставами позову у своїй позовній заяві позивач визначив твердження про:
1) вчинення значного правочину і правочину, щодо якого є заінтересованість, без згоди власників позивача, тобто із перевищенням повноважень.
2) укладення договору з порушенням вимог ч. 3 ст. 238 ЦК України;
3) укладення договору внаслідок зловмисної домовленості колишнього директора позивача ОСОБА_1 із відповідачем.
Такої підстави позову, як розбіжність між датою, зазначеною на договорі, та датою його фактичного укладання - позовна заява не містить. Більше того, такі доводи (за умов їх доведеності) свідчили б про неукладений характер договору, а недійсним суд може визнати лише той договір, який було укладено. Тобто такі доводи суперечать обраному позивачем способу захисту - предмету позову, який сформульовано саме як визнання договору недійсним. Заявляючи таку позовну вимогу, позивач підтверджує, що договір, який він оспорює, було укладено.
У визначений ч. 3 ст. 46 ГПК України строк позивач не скористався своїм правом змінити предмет або підставу позову, тому позов, з огляду на принцип диспозитивності господарського судочинства, розглядається в межах предмету і підстав, визначених позивачем самостійно у позовній заяві.
В свою чергу, відповідь на відзив не належить до документів, на підставі яких відбувається зміна предмету або підстав позову, адже у відповіді на відзив позивач викладає свої пояснення, міркування та аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень та мотиви їх визнання або відхилення (ч. 1 ст. 166 ГПК України).
За таких обставин, оскільки в позові не йшлося про розбіжність між датою, зазначеною на договорі, та датою його фактичного укладання - призначення експертизи для з'ясування питання про те, чи була така розбіжність - виходить за межі предмету доказування у справі.
Крім того, у позовній заяві (сторінка 4, пункт 2.1) позивач визнає, що договір, який ним оспорюється, було оформлено саме 21 квітня 2020 року.
Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників (ч. 1 ст. 75 ГПК України).
Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з іншою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку (ч. 2 ст. 75 ГПК України).
У відповіді на відзив (у якій вперше з'явилися твердження про те, що ОСОБА_1 «мав можливість укласти будь-який договір з метою створення фіктивної кредиторської заборгованості ПП «Максфорт», що очевидно було ним зроблено») не наводиться жодних підстав для відмови від визнання обставини дати оформлення договору саме 21 квітня 2020 року, що була визнана позивачем у позовній заяві.
Тому суд вважає, що обставина оформлення договору саме 21 квітня 2020 року - є такою, що добровільно визнана обома сторонами, і більше того - узгоджується із наявними в матеріалах справи платіжними документами (в яких як позивач, так і відповідач посилалися на реквізити цього договору та здійснювали за ним платежі із зазначенням дати договору), а тому в силу вимог ч. 1 ст. 75 ГПК України ця обставина не підлягає доказуванню, а її з'ясування не потребує залучення спеціальних знань експерта.
З цих підстав суд відмовляє у задоволенні клопотання позивача про призначення судової технічної експертизи.
Судом установлено, що ПП «Максфорт» зареєстровано 21 жовтня 2016 року і його учасниками є два підприємства - ПП «Вітафарма» і ПП ВКФ «Аква Вита». В свою чергу, засновником ПП «Вітафарма» і ПП ВКФ «Аква Вита» зареєстрована ОСОБА_3 .
ТОВ «Інтенд» зареєстровано 26 березня 2001 року. За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, його єдиним учасником є ОСОБА_1 , а керівником - ОСОБА_4 .
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 29 червня 2023 року, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 25 січня 2024 року у справі № 908/1339/23(908/1600/23), було встановлено, що частка в статутному капіталі ПП ВКФ «Аква Вита» є об'єктом спільної сумісної власності подружжя - ОСОБА_3 і ОСОБА_1 , які зареєстрували шлюб 12 вересня 2003 року.
Крім того, на теперішній час на розгляді судів перебувають цивільні справи:
- № 461/2733/23, в якій Галицьким районним судом міста Львова 07 листопада 2023 року ухвалено рішення, яким встановлено, що частки в статутних капіталах ПП «Вітафарма» та ПП «Максфорт» є об'єктом спільної сумісної власності подружжя - ОСОБА_3 і ОСОБА_1 . На теперішній час справа перебуває на розгляді у Львівському апеляційному суді;
- № 462/9545/23, розгляд якої триває, в рамках якої ОСОБА_3 заявила позов, зі змісту якого вбачається, що вона вважає частку в статутному капіталі ТОВ «Інтенд» об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
ОСОБА_1 перебував на посаді директора ПП «Максфорт» та був звільнений з цієї посади на підставі Рішення Власників Підприємства № 28/03/2023 від 28 березня 2023 року та наказу ПП «Максфорт» № 3-К від 28 березня 2023 року; обидва документи підписані ОСОБА_3 .
Установчим документом ПП «Максфорт» є статут, що затверджений протоколом установчих загальних зборів власників ПП «Максфорт» № 1 від 20.10.2016. У відповідності до пункту 5.3.2 статуту ПП «Максфорт», директор, зокрема, діє від імені підприємства без довіреності, укладає угоди, договори (контракти), розпоряджається майном та коштами підприємства, представляє підприємство у відносинах з будь-якими українськими та іноземними юридичними та фізичними особами, укладає договори та інші угоди від імені підприємства, видає довіреності, накази, розпорядження, обов'язкові для виконання всіма членами трудового колективу.
10 лютого 2020 року ПП «Максфорт» в особі керівника Колбіна Андрія Валерійовича видало довіреність зі строком дії до 10 лютого 2022 року, якою уповноважило ОСОБА_2 представляти інтереси ПП «Максфорт», як позичальника, перед іншими підприємствами, товариствами, установами і організаціями, з питань укладання, змінювання, розірвання, підписання договорів про надання поворотної (зворотньої) фінансової допомоги (позики) без обмеження кількості таких договорів, визначаючи суми позики, терміни повернення сум позики та інші умови договорів на власний розсуд. Представнику було надано повноваження укладати та підписувати від імені довірителя, як позичальника, договори про надання поворотної (зворотньої) фінансової допомоги (позики), а за необхідності - також додатки і додаткові угоди до цих договорів, виконувати всі інші юридично значущі дії, пов'язані з виконанням цієї довіреності. Довіреність містить підписи керівника ПП «Максфорт» Колбіна Андрія Валерійовича, представника ОСОБА_2 , а також скріплена печаткою ПП «Максфорт».
21 квітня 2020 року між ТОВ «Інтенд» в особі керівника Фоменка Ігоря Олексійовича, який діє на підставі Статуту, як позикодавцем, з однієї сторони, та ПП «Максфорт» в особі представника Червоного Віталія Валерійовича, який діє на підставі довіреності від 10 лютого 2020 року, як позичальником було укладено Договір № 21042020 про надання поворотної (зворотньої) фінансової допомоги (позики) (далі - Договір).
За умовами п. 1 Договору, позикодавець передає позичальнику у власність грошові кошти в розмірі 300 000,00 (триста тисяч) гривень, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики).
Згідно з п. 3 Договору, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві суму позики в розмірі 300 000,00 (триста тисяч) гривень в повному обсязі в термін до 31 грудня 2020 року.
Сторони домовилися, що проценти за користування позикою (згідно зі статтею 1048 Цивільного кодексу України) не нараховуються та не сплачуються (п. 4 Договору).
Крім того, в п. 6 Договору сторони, на підставі вимог частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, визначили, що позичальник, який прострочив виконання грошового зобов'язання з повернення суми позики, на вимогу позикодавця зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сто процентів річних від простроченої суми за весь час прострочення.
В п. 7 Договору сторони визначили, що у випадку прострочення виконання позичальником грошового зобов'язання з повернення суми позики, позичальник повинен сплатити позикодавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми простроченого платежу. Сторони узгодили, що нарахування пені не припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, а пеня нараховується за весь час прострочення.
Крім того, в п. 8 Договору сторони встановили, що у разі прострочення повернення суми позики позичальником більше ніж на 50 (п'ятдесят) днів, позичальник додатково зобов'язаний сплатити на користь позикодавця штраф у розмірі 50 % (п'ятдесят відсотків) від простроченої суми.
В договорі містяться підписи керівника ТОВ «Інтенд» ОСОБА_4 , а також представника ПП «Максфорт» Червоного Віталія Валерійовича. Також договір скріплено печатками ТОВ «Інтенд» і ПП «Максфорт».
Відповідач (позикодавець) умови Договору виконав в повному обсязі, передав позивачеві грошові кошти в розмірі 300 000,00 (триста тисяч) гривень в день укладення Договору, що підтверджується платіжним дорученням № 2851 від 21 квітня 2020 року, в якому призначення платежу вказано «Надання поворотної фінансової допомоги зг. дог. № 21042020 від 21.04.2020р. Без ПДВ».
Однак, позивач (позичальник) свої обов'язки за Договором не виконав, внаслідок чого 01 січня 2021 року настало прострочення.
Вже після настання прострочення, а саме 28 квітня 2023 року, ПП «Максфорт» здійснило платіж на користь ТОВ «Інтенд» у розмірі 15 000,00 (п'ятнадцять тисяч) гривень із призначенням платежу «Повернення зворотньої фінансової допомоги, зг. дог. № 21042020 від 21.04.2020 р. без ПДВ», що підтверджується платіжною інструкцією № 97 від 28 квітня 2023 року.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 09 травня 2023 року відкрито провадження у справі № 908/1336/23 про банкрутство Приватного підприємства «Максфорт».
22 травня 2023 року ТОВ «Інтенд» звернулося, як кредитор, із заявою з грошовими вимогами до ПП «Максфорт», як боржника, у справі про банкрутство ПП «Максфорт», в якій просить визнати його грошові вимоги, що виникли, в тому числі, на підставі договору № 21042020 від 21 квітня 2020 року.
У подальшому, вже після відкриття провадження у справі про банкрутство, а саме 07 червня 2023 року, ПП «Максфорт» здійснило платіж на користь ТОВ «Інтенд» у розмірі 285 000,00 (двісті вісімдесят п'ять тисяч) гривень із призначенням платежу «Повернення зворотньої фінансової допомоги, зг. дог. № 21042020 від 21.04.2020 р. без ПДВ», що підтверджується платіжною інструкцією № 148 від 07 червня 2023 року.
Статтею 534 ЦК України визначено, що у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом:
1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання;
2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка;
3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.
Враховуючи це, платіж ПП «Максфорт», здійснений 28 квітня 2023 року на суму 15 000,00 гривень за платіжною інструкцією № 97, в силу вимог ч. 1 ст. 534 ЦК України, спрямовується саме на часткове (в частині 15 000,00 грн.) погашення неустойки, а не основної суми боргу.
Разом з тим, у відповідності до ч. 2 ст. 47 Кодексу України з процедур банкрутства, погашення неустойки (штрафу, пені) у справі про банкрутство можливе лише в ліквідаційній процедурі.
Оскільки 09 травня 2023 року було відкрито провадження у справі про банкрутство ПП «Максфорт» і станом на 07 червня 2023 року процедура банкрутства ПП «Максфорт» перебувала (і зараз перебуває) на стадії розпорядження майном (а не в ліквідаційній процедурі), це свідчить про те, що сплачена 07 червня 2023 року ПП «Максфорт» сума в розмірі 285 000,00 грн. за платіжною інструкцією № 148 має спрямовуватися на часткове (в частині 285 000,00 грн.) погашення процентів річних, що узгоджується з нормою ст. 534 ЦК України і ч. 2 ст. 47 Кодексу України з процедур банкрутства.
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ст. 1046 ЦК України).
Судом встановлено, що оспорюваний у цій справі Договір є договором позики, та він є укладеним, оскільки позичальник отримав за цим Договором грошові кошти в повному обсязі.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України).
Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу (ч. 1 ст. 1050 ЦК України).
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).
Надаючи правову оцінку доводам позивача про укладення Договору без згоди власників позивача (як вважає позивач, із перевищенням повноважень), суд зазначає наступне.
ПП «Максфорт» посилається на те, що оспорюваний договір є правочином, щодо якого є заінтересованість, оскільки на момент його вчинення, ТОВ «Інтенд» було по відношенню до ПП «Максфорт» афілійованою особою, адже директор ПП «Максфорт» Колбін Андрій Валерійович володіє часткою в розмірі 100 % статутного капіталу ТОВ «Інтенд».
Термін «правочин, щодо якого є заінтересованість» вжито у ст. 45 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю». Разом з тим, частина третя цієї статті встановлює правило про те, що якщо учасники товариства не дійшли згоди про встановлення у статуті порядку погодження щодо правочинів із заінтересованістю, правила цієї статті не застосовуються.
Аналіз положень статуту ПП «Максфорт» дозволяє дійти висновку про те, що він не містить порядку погодження щодо правочинів із заінтересованістю. Більше того, статут було затверджено при заснуванні підприємства в 2016 році та він не зазнавав будь-яких змін станом на день укладення Договору, тоді як Закон України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» набрав чинності 17.06.2018. І після появи в законодавстві, що регулює діяльність цих товариств, норм про правочини, щодо яких є заінтересованість, учасники ПП «Максфорт» не змінювали установчий документ підприємства і не передбачали в ньому положень щодо порядку погодження таких правочинів.
Таким чином, та обставина, що станом на день укладення Договору директором ПП «Максфорт» була особа, яка одночасно є єдиним учасником ТОВ «Інтенд» - сама по собі не є обставиною, яка вимагала б отримання згоди загальних зборів ПП «Максфорт» на вчинення правочину з ТОВ «Інтенд». Тому доводи ПП «Максфорт» про вчинення правочину з перевищенням повноважень із посиланням на ст. 45 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» - є необгрунтованими, оскільки не узгоджуються зі змістом частини третьої цієї ж статті та зі змістом статуту ПП «Максфорт».
Також, ПП «Максфорт» стверджує, що оспорюваний ним Договір був значним правочином, а тому для його вчинення, на думку ПП «Максфорт», необхідно було отримати згоду загальних зборів власників ПП «Максфорт». Надаючи правову оцінку цим доводам, суд звертається до норми ч. 2 ст. 44 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», згідно з якою, рішення про надання згоди на вчинення правочину, якщо вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 50 відсотків вартості чистих активів товариства відповідно до останньої затвердженої фінансової звітності, приймаються виключно загальними зборами учасників, якщо інше не передбачено статутом товариства.
Позивач надав суду свою фінансову звітність, з якої вбачається, що станом на початок 2020 року розмір власного капіталу (тобто чистих активів) ПП «Максфорт» становив 2 247 300,00 гривень. В свою чергу, 50 % від цієї суми становить 1 123 650,00 гривень. Разом з тим, сума позики за оспорюваним Договором становить 300 000,00 гривень, тобто є меншою ніж половина чистих активів підприємства. Доводи ПП «Максфорт» про те, що в цю суму мають входити також проценти річних, пеня, штраф, втрати від інфляції - є необґрунтованими з огляду на те, що ці суми не є «вартістю майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину» в розумінні ч. 2 ст. 44 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», а їхнє нарахування відбувається лише внаслідок порушення позичальником взятих на себе зобов'язань.
Положення статуту ПП «Максфорт» не містять обмежень щодо суми правочину, який може вчинятися без отримання дозволу (згоди) загальних зборів власників підприємства. Таким чином, з урахуванням норм закону, положень статуту і обставин справи, суд дійшов висновку про те, що оспорюваний в цій справі Договір міг вчинятися без згоди загальних зборів власників ПП «Максфорт», а отже, доводи ПП «Максфорт» про вчинення правочину із перевищенням повноважень - не знайшли свого підтвердження.
Окремо суд вважає за необхідне зазначити про дії ПП «Максфорт», які свідчать про схвалення оспорюваного ним же Договору. Так, навіть якщо взяти до уваги помилкові доводи ПП «Максфорт» про перевищення повноважень, то норма ст. 241 ЦК України передбачає, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
ПП «Максфорт» неодноразово вчиняло дії, що свідчать про прийняття Договору до виконання, про що свідчать платіжні інструкції № 97 від 28 квітня 2023 року та № 148 від 07 червня 2023 року. При цьому, в якості призначення платежу ПП «Максфорт» зазначає не про повернення безпідставно набутих коштів, а робить посилання саме на Договір, тим самим підтверджуючи прийняття Договору до виконання і підтверджуючи ту обставину, що Договір є для ПП «Максфорт» обов'язковим.
Заперечуючи факт схвалення правочину, позивач зазначає, що «умови спірного договору у вказаних платіжних документах не зазначено», але в платіжних документах ніколи й не зазначаються повні тексти договорів, оскільки реквізит «призначення платежу» є обмеженим за обсягом тексту. Разом з тим, доведено, що позивач, вже під керівництвом ОСОБА_3 , здійснив платежі з посиланням на Договір. Те, що позивач наразі заперечує факт погодження сторонами умов Договору, зокрема в частині строку повернення позики, розміру та порядку нарахування штрафних санкцій, інших умов, - не узгоджується з попередньою поведінкою позивача у вигляді здійснення платежів з посиланням на цей Договір.
У відповідності до правового висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 07.10.2020 у справі № 450/2286/16-ц, поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Якщо особа, яка має право на оспорення документу чи юридичного факту, висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов'язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права.
Сформульований Верховним Судом у справі № 450/2286/16-ц правовий висновок про заборону суперечливої поведінки стосується ст. 3 ЦК України, яка є спільною для всіх цивільних правовідносин, та повторюється в численних інших справах (904/2104/19, 185/446/18, 917/1283/21 тощо), тому посилання позивача на розбіжності фактичних обставин справи № 450/2286/16-ц і цієї справи - неможливо взяти до уваги.
Отже, оспорювання ПП «Максфорт» договору, в контексті обставин цієї справи, є проявом суперечливої поведінки ПП «Максфорт», яка з огляду на наведену вище позицію Верховного Суду, не допускається.
Що стосується доводів ПП «Максфорт» про укладення Договору (як вважає позивач) з порушенням вимог ч. 3 ст. 238 ЦК України та в умовах конфлікту інтересів, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 3 ст. 238 ЦК України, представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.
У відповідності до ч. 3 ст. 42 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», конфліктом інтересів є конфлікт між обов'язком посадової особи діяти добросовісно і розумно в інтересах товариства в цілому та приватними інтересами посадової особи або її афілійованих осіб.
Зміст оспорюваного в цій справі Договору свідчить про те, що від імені позичальника його підписав не ОСОБА_1 , а представник за довіреністю ОСОБА_2 . При цьому, зміст виданої ОСОБА_2 довіреності свідчить про те, що ОСОБА_2 не був обмежений у виборі контрагента для укладення договорів про надання поворотної (зворотньої) фінансової допомоги (позики), а також у повноваженнях щодо узгодження із позикодавцями тих чи інших умов договору позики. Таким чином, юридично-значущі дії від імені ПП «Максфорт» щодо укладення Договору здійснив не директор ОСОБА_1 , а представник ОСОБА_2 , що спростовує доводи ПП «Максфорт» про порушення вимог ч. 3 ст. 238 ЦК України та про існування конфлікту інтересів.
При цьому, як свідчить інформація з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стосовно ТОВ «Інтенд», ОСОБА_2 не був ні учасником ТОВ «Інтенд», ні керівником ТОВ «Інтенд», не здійснював контролю над ТОВ «Інтенд», а отже, не був афілійованою особою по відношенню до ТОВ «Інтенд».
Тому при укладенні Договору ОСОБА_2 діяв від імені ПП «Максфорт» без конфлікту інтересів. А крім того ОСОБА_2 не порушив встановлену ч. 3 ст. 238 ЦК України заборону вчиняти правочин від імені довірителя у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є.
Окремо слід зауважити, що згідно з ч. 8 ст. 42 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», порушення посадовою особою обов'язків, передбачених частинами другою, четвертою, шостою і сьомою цієї статті, є підставою для розірвання товариством договору (контракту) з такою особою без виплати компенсації. Таким чином, навіть якщо стверджувати про існування конфлікту інтересів, то порушення визначених законом вимог щодо його врегулювання тягне за собою розірвання договору з посадовою особою товариства, і не тягне за собою визнання правочинів недійсними. Тобто, наявність чи відсутність конфлікту інтересів має правові наслідки саме в межах корпоративних правовідносин щодо управління товариством, тобто у правовідносинах, що складаються між учасниками і посадовими особами товариства, а не у правовідносинах між товариством та його контрагентами.
Надаючи правову оцінку доводам позивача про укладення Договору (як вважає позивач) внаслідок зловмисної домовленості колишнього директора позивача ОСОБА_1 із відповідачем, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 232 ЦК України, правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.
Перш за все слід відзначити, що доводи позивача про існування зловмисної домовленості є взаємно суперечливими з доводами про нібито перевищення повноважень при укладенні Договору. Судом враховано правовий висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 06 листопада 2023 року у справі № 149/289/21, в якій зазначено, що одночасно наведені позивачем підстави позову про визнання недійсним правочину - внаслідок вчинення його з перевищенням повноважень (стаття 241 ЦК України), а також внаслідок зловмисної домовленості його представника (директора Товариства) з другою стороною (стаття 232 ЦК України), є взаємовиключними, оскільки предмет доказування кожної із обставин, на яку посилається на підтвердження своїх вимог позивач, передбачає встановлення відмінних за правовою природою юридичних фактів.
Верховний Суд України у пункті 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" та Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.10.2019 у справі № 911/2129/17 зазначили, що для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.
Звертаючись із позовною заявою про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність усіх ознак правочину, вчиненого у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони, а суд має перевірити відповідність доводів позивача вимогам статті 232 ЦК України і лише за наявності всіх ознак має підстави для визнання договору недійсним.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 912/2771/19.
Отже, обов'язковою ознакою правочину, вчиненого внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, є наявність несприятливих наслідків для довірителя внаслідок вчинення такого правочину.
ПП «Максфорт» вказує, що правочин укладено на вкрай невигідних умовах для нього, посилаючись на те, що сума нарахованих за ним штрафних санкцій та пені значно перевищує суму боргу і вважаючи, що реальна відсоткова ставка за оспорюваним договором складає 493 % річних.
По-перше, суд зазначає, що термін «вкрай невигідні умови» застосовується в ЦК України лише по відношенню до правочинів, вчинених під впливом тяжкої обставини (ст. 233 ЦК України), а в цій справі ПП «Максфорт» не заявляє про існування тяжких обставин, що могли б вплинути на вчинення правочину, тобто не заявляє таких підстав позову.
По-друге, аналіз умов оспорюваного в цій справі Договору свідчить про те, що він є безпроцентним. Отже, реальна річна процентна ставка за цим договором становить 0 %, а не 493 % річних, як помилково вважає ПП «Максфорт». В свою чергу, пеня, штраф, проценти річних і втрати від інфляції не можуть бути включені до реальної річної процентної ставки, оскільки вони підлягають нарахуванню саме за порушення боржником взятих на себе зобов'язань, а не за правомірне користування грошовими коштами в період до моменту настання прострочення.
У період з 21 квітня 2020 року по 31 грудня 2020 року (тобто в період правомірного користування позикою, до моменту прострочення) ПП «Максфорт» користувалося грошовими коштами ТОВ «Інтенд» без сплати процентів за таке користування. Отже, правочин було вчинено на умовах, що є вигідними для ПП «Максфорт», адже Договір передбачав для ПП «Максфорт» безоплатне користування чужими грошовими коштами, що є значно вигіднішим порівняно, наприклад, із банківським кредитуванням.
Нарахування пені, штрафу, процентів річних і втрат від інфляції почалося лише з настанням прострочення 01 січня 2021 року і було викликане поведінкою ПП «Максфорт», яке допустило порушення взятих на себе грошових зобов'язань. При укладенні договору сторони виходять з того, що умови договору будуть виконуватися належним чином. Поведінка однієї зі сторін, яка полягає у порушенні договірних зобов'язань, не може створювати для цієї ж сторони підстави для ухилення від виконання таких зобов'язань, а ініціювання спору про визнання договору недійсним не може використовуватися учасниками цивільних правовідносин для уникнення виконання ними своїх зобов'язань.
Що стосується розміру процентів річних за порушення грошового зобов'язання, то норма ч. 2 ст. 625 ЦК України надає сторонам право визначити інший (як більший, так і менший ніж 3 % річних) розмір процентів. У Договорі сторони визначили такий розмір на рівні 100 процентів річних, що дорівнює приблизно 0,3 % від простроченої суми за 1 день прострочення. Такий розмір відповідальності не суперечить ні нормі закону, ні засадам справедливості, добросовісності та розумності (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України), оскільки є співмірним як зі ступенем порушення зобов'язання, так і з тривалістю такого порушення.
Відносно пені, суд зазначає, що нарахування пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу узгоджується з нормою Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», а отже, не суперечить закону. Щодо штрафу у розмірі 50 % від простроченої суми за прострочення тривалістю понад 50 днів, то такий штраф також не суперечить засадам цивільного законодавства, адже його розмір обчислюється від розміру простроченої суми, а отже, є співмірним зі ступенем порушення, і застосовується він лише тоді, коли боржник прострочив повернення позики більш ніж на 50 днів. Ця штрафна санкція покликана стимулювати боржника до належного, повного і своєчасного виконання ним грошових зобов'язань. Та обставина, що внаслідок прострочення з боку ПП «Максфорт» у нього виник обов'язок сплатити такий штраф, не свідчить про наявність підстав для визнання договору недійсним, адже обставина прострочення наступила вже в процесі виконання умов договору, а підставою недійсності правочину можуть бути лише ті обставини, що мали місце в момент його вчинення (ч. 1 ст. 215 ЦК України).
Таким чином, доводи ПП «Максфорт» про вкрай невигідний характер вчиненого правочину і про високу реальну відсоткову ставку за оспорюваним Договором - не знайшли свого підтвердження.
Доводи про зловмисну домовленість ОСОБА_1 з ТОВ «Інтенд» не знайшли свого підтвердження та є лише припущеннями позивача, більше того, ці доводи спростовуються тим фактом, що від імені позивача Договір укладав не ОСОБА_1 , а представник ОСОБА_2 , який, як вже було встановлено, не є афілійованою особою щодо ТОВ «Інтенд», а отже, не мав жодного приватного інтересу, який міг би суперечити інтересам ПП «Максфорт».
Важливою в контексті надання правової оцінки доводам позивача про зловмисну домовленість є і та обставина, що ОСОБА_1 не лише був керівником ПП «Максфорт», а також є співвласником (на праві спільної сумісної власності разом із дружиною, ОСОБА_3 ) корпоративних прав на це підприємство та на підприємства, що є засновниками ПП «Максфорт» - ПП ВКФ «Аква Вита» і ПП «Вітафарма», що знайшло своє відображення в рішенні Господарського суду Запорізької області від 29 червня 2023 року, залишеному без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 25 січня 2024 року у справі № 908/1339/23(908/1600/23), а також в рішенні Галицького районного суду міста Львова від 07 листопада 2023 року у справі № 461/2733/23. Тому навіть якщо припустити, що Договір від імені ПП «Максфорт» укладав би сам ОСОБА_1 , то в нього також не було особистого інтересу, який міг би суперечити інтересам ПП «Максфорт» - підприємства, в якому ОСОБА_1 не лише був керівником, а є також його співвласником.
Важливим в контексті оцінки доводів позивача про те, що за цим Договором ТОВ «Інтенд» нібито мало намір неправомірно збагатитися за рахунок позивача, є той факт, що ОСОБА_3 звернулася із позовом в цивільній справі № 462/9545/23, зі змісту якого вбачається, що вона вважає частку в статутному капіталі ТОВ «Інтенд» об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Ці доводи ОСОБА_3 є взаємно суперечливими із доводами ПП «Максфорт», керівником якого наразі є теж ОСОБА_3 .
Стверджуючи про те, що ОСОБА_1 нібито не здійснювався контроль за своєчасним виконанням зобов'язань за Договором (а також про те, що позивач мав можливість своєчасно повернути суму отриманої позики), позивач не звернув уваги на те, що неналежне виконання позивачем умов Договору не є підставою для визнання такого Договору недійсним.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).
Отже, підставами для визнання договору недійсними можуть бути лише обставини, що існували на момент укладення цього договору, а не обставини, пов'язані з виконанням чи невиконанням (неналежним виконанням) умов такого договору.
Суд також звертає увагу на те, що прострочення з боку ПП «Максфорт» продовжилося і після того, як ОСОБА_1 було звільнено з посади директора підприємства і призначено на цю посаду ОСОБА_3 , що спростовує посилання позивача на те, що саме через поведінку ОСОБА_1 позивачеві були нараховані суми процентів річних, штрафу, втрат від інфляції та пені.
Отже, доводи ПП «Максфорт» про наявність зловмисної домовленості представника ПП «Максфорт» із ТОВ «Інтенд» при укладенні Договору - є безпідставними та знайшли своє спростування в ході розгляду цієї справи.
Що стосується наданих позивачем матеріалів власного службового розслідування, де зазначено про відсутність у позивача оригіналу Договору та відсутність згадки про Договір в журналі обліку кореспонденції, суд зазначає наступне.
Доводи позивача про відсутність у нього оригіналу договору суперечать діям самого ж позивача, який 28 квітня та 07 червня 2023 року зробив два платежі саме з посиланням на цей Договір. В свою чергу, можлива втрата позивачем свого примірника договору (або приховування позивачем від суду факту наявності у нього свого примірника договору) не віднесена законом до підстав недійсності такого договору.
Не є підставами недійсності договору і відсутність згадки про нього в журналах обліку кореспонденції, більше того - договори не належать до кореспонденції, а подібні журнали можуть складатися юридичною особою на власний розсуд, в тому числі - з метою подальшого обґрунтування в суді відсутності згадки про договір у такому журналі.
Обставини, пов'язані з укладенням інших договорів позики, взагалі не є предметом дослідження в цій справі, оскільки інші договори позики в рамках цієї господарської справи позивачем не оспорюються.
Доводи позивача про те, що ТОВ «Інтенд» жодного разу не зверталось до ПП «Максфорт» з питання повернення суми фінансової допомоги - по-перше, не свідчать про наявність підстав для визнання Договору недійсним. По-друге, такі доводи спростовуються заявою ТОВ «Інтенд» як кредитора, що була подана після відкриття провадження у справі про банкрутство ПП «Максфорт».
Таким чином, доводи, наведені ПП «Максфорт» в якості підстав позову, не знайшли свого підтвердження. Судом надано оцінку кожному доводу ПП «Максфорт» та надано відповіді на доводи позивача по суті спору. Суд приходить до висновку, що позивачем, ПП «Максфорт», не доведено наявності підстав для визнання Договору недійсним. Тому суд відмовляє у задоволенні позову.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати покладаються на Позивача.
Керуючись ст. ст. 7, 9 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. ст. 46, 74, 80, 99, 129, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
У задоволенні клопотання позивача про призначення судової технічної експертизи - відмовити.
У задоволенні позову - відмовити.
У зв'язку із введенням із 05 год. 30 хв. 24.02.22 воєнного стану в Україні Указом Президента України від 24.02.22 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» через військову агресію Російської Федерації проти України … рішення складено 17.04.24.
Суддя О.О. Юлдашев
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.