Постанова від 17.04.2024 по справі 913/266/20

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2024 року м. Харків Справа № 913/266/20(913/399/23)

Колегія суддів Східного апеляційного господарського суду у складі:

головуючий суддя Россолов В.В., суддя Слободін М.М., суддя Шутенко І.А.,

за участю секретаря судового засідання Беккер Т.М.,

за участю представника Головного управління ДПС у Вінницькій області,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області (вх. №267 Л/1) на рішення Господарського суду Луганської області від 30.12.2023 у справі № 913/266/20(913/399/23)

за позовом Головного управління ДПС у Вінницькій області (місцезнаходження: вул. Хмельницьке шосе, буд. 7, м. Вінниця, 21028)

до відповідача - Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія" (місцезнаходження: вул. Сметаніна, буд. 3-А, м. Сєвєродонецьк, Луганська область, 93404)

про стягнення коштів,

в межах справи №913/266/20 за заявою кредитора - Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮС-Металл" (місцезнаходження: вул. Чавдар Єлизавети, буд. 13, кв. 37, м. Київ, 02140)

до боржника - Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія" (місцезнаходження: вул. Сметаніна, буд. 3-А, м.Сєвєродонецьк, Луганська область, 93404)

про банкрутство,-

ВСТАНОВИЛА:

Головне управління ДПС у Вінницькій області звернулося до Господарського суду Луганської області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія" про стягнення коштів в рахунок погашення податкового боргу в розмірі 222249, 24 грн.

В обґрунтування поданого позову, позивачем зазначено, що внаслідок несплати в установлені законодавством строки узгоджених сум грошових зобов'язань по податкам на нерухоме майно та за орендну плату з юридичних осіб, самостійно визначених відповідачем, за даними контролюючого органу за відповідачем рахується податковий борг на загальну суму 222249, 24 грн, в тому числі:

-по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в сумі 121279,41 грн;

-по орендній платі з юридичних осіб (Могилів-Подільська ОТГ) в сумі 23765,70 грн;

-по орендній платі з юридичних осіб (Калинівська ОТГ) в сумі 77204,13 грн.

Рішенням Господарського суду Луганської області від 30.12.2023 у справі № 913/266/20(913/399/23) відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з відсутності доказів формування податкової вимоги та її направлення на електронну адресу та податкову адресу платника податку рекомендованим листом з повідомленням про вручення, за визначений стороною період заборгованості.

Головне управління ДПС у Вінницькій області з відповідним рішенням суду не погодилось, звернулось з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтуванні апеляційної скарги Головне управління ДПС у Вінницькій області зазначає про надання належних доказів формування податкової вимоги та її направлення на адресу платника податку. Так апелянт вказує, що на виконання вимог статті 59 ПК України, позивачем направлено Публічному акціонерному товариству "Українська інноваційна компанія" податкову вимогу №1755-17 від 23.11.2016 на суму 26994,39 грн, яка не втратила своєї дії з моменту її надсилання.

Детально рух у справі відображено в процесуальних документах суду Східного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 25.03.2024 у справі № 913/266/20(913/399/23) розгляд справи відкладено на 17.04.2024 о 12:00 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, м. Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, зал засідань №131.

У судове засідання, яке відбулось 17.04.2024, з'явився представник Головного управління ДПС у Вінницькій області.

Проаналізувавши матеріали справи колегія суддів встановила такі обставини спору.

Публічне акціонерне товариство "Українська інноваційна компанія" (ідентифікаційний код 05839888, місцезнаходження: 93404, Луганська область, м.Сєвєродонецьк, вул. Сметаніна, буд. 3-А) перебуває за основним місцем обліку як платник податків у ГУ ДПС в Луганській області, Сєвєродонецька ДПІ з 07.08.1992 за №4/банк.

Публічним акціонерним товариством "Українська інноваційна компанія" було подано до податкового органу Головного управління ДПС у Вінницькій області податкові декларації з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а саме:

-податкову декларацію з податку на нерухоме майно від 18.02.2020 на суму 35705,88 грн (26779,41 - сума за три квартальних авансових внесків);

-податкову декларацію з податку на нерухоме майно від 17.02.2021 на суму 45360,00 грн;

-податкову декларацію з податку на нерухоме майно від 18.02.2022 на суму 49140,00 грн.

Також, Публічним акціонерним товариством "Українська інноваційна компанія" було подано до податкового органу Головного управління ДПС у Вінницькій області податкові декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності), а саме:

-податкову декларацію з плати за землю за 2020 рік від 19.02.2020 на суму 31687,59 грн (сума за квітень та грудень 2020 року - 23765,70 грн);

-податкову декларацію з плати за землю за 2021 рік від 17.02.2021 на суму 25323,20 грн;

-податкову декларацію з плати за землю за 2022 рік від 17.02.2022 на суму 27855,52 грн;

-податкову декларацію з плати за землю за 2023 рік від 20.02.2023 на суму 32033,85 грн (сума за січень та вересень 2023 року - 24025,41 грн).

Як зазначено позивачем, оскільки внаслідок несплати в установлені законодавством строки узгоджених сум грошових зобов'язань по податкам на нерухоме майно та за орендну плату з юридичних осіб, самостійно визначених відповідачем, за відповідачем обліковується борг в загальній сумі 222249,24 грн, який виник з:

-податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в сумі 121279,41 грн;

-орендної плати з юридичних осіб (Могилів-Подільська ОТГ) в сумі 23765,70 грн;

-орендної плати з юридичних осіб (Калинівська ОТГ) в сумі 77204,13 грн.

У зв'язку з чим, позивач звертається до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції, розглядаючи спір по суті дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки позивачем не надано доказів формування податкової вимоги та її направлення на електронну адресу та податкову адресу платника податку рекомендованим листом з повідомленням про вручення, за визначений стороною період заборгованості.

Зокрема суд першої інстанції зазначив, що в матеріалах справи відсутні докази того, що податковий орган, відповідно до положень п. 58.3 ст. 58 та п. 59.1 статті 59 ПК України сформував податкову вимогу за грошовими зобов'язаннями відповідача за 2020 - 2023 рік включно та направив її Публічному акціонерному товариству "Українська інноваційна компанія", зокрема за його податковою та офіційною електронною адресою, зокрема відсутні копія податкової вимоги на суму 222249,24грн, складеної в письмовій формі, відповідним чином підписаної та завіреної печаткою контролюючого органу, рекомендований лист з повідомленням про вручення або копія податкової вимоги з відміткою про особисте вручення платнику податків (його представнику), або документ поштової служби в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.

Проаналізувавши матеріали справи, підстави та предмет позовних вимог, колегія суддів зазначає про передчасність надання Господарським судом Луганської області правової оцінки спірним правовідносинам, з огляду на непідвідомчість даного спору господарському суду.

З матеріалів справи вбачається, що Головне управління ДПС у Вінницькій області звернулося до Господарського суду Луганської області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія" про стягнення коштів в рахунок погашення податкового боргу в розмірі 222249,24 грн.

В обґрунтування поданого позову, позивачем зазначено, що внаслідок несплати в установлені законодавством строки узгоджених сум грошових зобов'язань по податкам на нерухоме майно та за орендну плату з юридичних осіб, самостійно визначених відповідачем, за даними контролюючого органу за відповідачем рахується податковий борг на загальну суму 222249,24 грн, в тому числі:

-по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в сумі 121279,41 грн;

-по орендній платі з юридичних осіб (Могилів-Подільська ОТГ) в сумі 23765,70 грн;

- по орендній платі з юридичних осіб (Калинівська ОТГ) в сумі 77204,13 грн.

Тобто, відповідачем у дані справі виступає Публічне акціонерне товариство "Українська інноваційна компанія".

Предметом розгляду у цій справі є вимога Головного управління ДПС у Вінницькій області про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія" податкового боргу

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 15.05.2020 відкрито провадження у справі про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія"; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія"; введено процедуру розпорядження майном боржника строком на 170 календарних днів до 01.11.2020; розпорядником майна призначено арбітражного керуючого Дашко Ігоря Валерійовича.

15.05.2020 оприлюднено на офіційному вебсайті Вищого господарського суду України оголошення про відкриття провадження у справі № 913/266/20 про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія".

Розглядаючи даний спір в рамках справи про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія" суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до ч. 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Суд першої інстанції, виходив з того, що даний спір підлягає розгляду в межах провадження у справі про банкрутство з визначенням юрисдикційності розгляду такого спору господарському суду з огляду на пріоритетність спеціальних норм КУзПБ перед загальними нормами ГПК України.

Втім Господарським судом Луганської області не враховано нижчевикладеного.

У статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя є незалежним та керується верховенством права, здійснюючи правосуддя (стаття 129 Конституції України).

Згідно із частиною першою статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується, зокрема, за принципом спеціалізації і визначається законом.

Метою запровадження цього засадничого принципу є більш глибокий і фаховий розгляд найбільш складних справ суддями, що мають відповідний досвід.

Спеціалізація є основним критерієм розподілу юрисдикцій і, власне, причиною створення судів різних юрисдикцій, бо нівелювання юрисдикційних критеріїв (у тому числі їх "змішування" в залежності від обставин конкретної справи, майнового стану особи, мети чи стадії її звернення до суду) призводить до розгляду однакових за своєю юридичною природою спорів різними судами, плутанини у визначенні належного суду, і, зрештою, - порушення принципів верховенства права і правової визначеності, що є прямим порушенням означеної вище норми Конституції України.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання всіх правил юрисдикції та підсудності.

Правила визначення юрисдикції регламентуються виключно базовими процесуальними кодексами - ГПК України, ЦПК України, КАС України, а не будь-якими іншими кодифікованими актами, у тому числі з процедурних питань.

Головним критерієм розмежування адміністративної та господарської судових юрисдикцій є предмет спору та зміст спірних правовідносин.

При вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин, а суб'єкт владних повноважень у цих правовідносинах реалізує свої владо-управлінські функції.

Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Приписами статей 2, 4 та 19 КАС України визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні та в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції й може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин відповідну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб'єкт має виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Тобто якщо спір виник у сфері публічно-правових відносин, це виключає розгляд справи в порядку господарського судочинства.

До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до статті 1 Податкового кодексу України (далі - ПК України) цей Кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

У цих правовідносинах контролюючий орган здійснює владні управлінські функції, а тому є суб'єктом владних повноважень відповідно до пункту 14.1.241 статті 14 ПК України в значенні, визначеному КАС України.

Відповідно до пункту 14.1.7 статті 14 ПК України оскарження рішень контролюючих органів - оскарження платником податку податкового повідомлення-рішення про визначення сум грошового зобов'язання платника податків або будь-якого рішення контролюючого органу в порядку і строки, які встановлені цим Кодексом за процедурами адміністративного оскарження, або в судовому порядку.

Таким чином, особливості порядку та процедури розгляду податкових спорів у межах адміністративної юрисдикції, визначеної КАС України, регламентуються ПК України.

Водночас ГПК України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах (стаття 1 ГПК України).

Справи, що відносяться до господарської юрисдикції наведені в статті 20 ГПК України, серед яких, зокрема, є справи про банкрутство як одна з категорії спорів, що підсудні господарським судам.

Так, у пункті 8 частини першої статті 20 ГПК України закріплена спеціальна юридична норма, відповідно до якої до справ, що належать до юрисдикції господарських судів, входять справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, зокрема:

-справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати;

-поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника,

-за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК України.

Зазначена правова норма визначає вичерпний перелік спорів, що підсудні господарським судам у межах розгляду справ про банкрутство та справ у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, та містить виняток щодо поширення юрисдикції господарських судів на певні спори (податкові спори) у межах цієї категорії справ, а саме про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК України.

Особливості порядку та процедури розгляду справ про банкрутство в межах господарської юрисдикції, визначеної ГПК України, регламентуються КУзПБ. При цьому КУзПБ не можна розглядати з точки зору розширення господарської юрисдикції на певні категорії спорів, щодо яких встановлено виняток пунктом 8 частини першої статті 20 ГПК України, що розглядаються у межах справ про банкрутство, оскільки саме ГПК України визначається юрисдикція господарських справ, КУзПБ встановлюється не юрисдикція справ, а особливості порядку та процедури розгляду лише певної категорії спорів у межах господарської юрисдикції, визначеної статтею 20 ГПК України.

Згідно з преамбулою КУзПБ цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.

Відповідно до статті 1 КУзПБ банкрутством є визнана господарським судом нездатність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедури санації та реструктуризації і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Кодексом, грошові вимоги кредиторів інакше, ніж через застосування ліквідаційної процедури або процедури погашення боргів боржника; боржником для цілей цього Кодексу є юридична особа або фізична особа, у тому числі фізична особа - підприємець, неспроможна виконати свої грошові зобов'язання, строк виконання яких настав.

Отже, банкрутством як різновидом процедур, що здійснюються в межах спеціалізації господарського судочинства, є судова процедура, яка регламентує правовідносини, що виникають внаслідок нездатності боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів через процедури санації чи ліквідації, які визначені КУзПБ, введеним у дію з 21.10.2019.

Цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи, передбачаючи ряд процесуальних норм, які регулюють порядок здійснення судочинства в цих процедурах (відкриття провадження у справі про банкрутство, види судових рішень у банкрутстві та порядок їх оскарження тощо).

Статтею 7 цього Кодексу визначено порядок розгляду спорів, стороною в яких є боржник.

Відповідно до частини першої статті 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Так само як особливості розгляду податкових спорів у межах адміністративної юрисдикції, визначеної КАС України, регламентуються ПК України, особливості порядку та процедури розгляду справ про банкрутство в межах господарської юрисдикції, визначеної ГПК України, регламентуються КУзПБ.

Згідно із частиною другою статті 7 КУзПБ господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Вказана текстуальна конструкція статті 7 КУзПБ свідчить на користь того, що законодавець, маючи на меті віднести до юрисдикції господарських судів певні категорії спорів, як-то стягнення заробітної плати, поновлення на роботі, окремо про це детально зазначив та виокремив такі спори, при цьому у статті жодним чином не виокремлено податкових спорів, що виникають з податкових відносин та врегульовані ПК України.

Зазначення у статті 7 КУзПБ "всі майнові спори" є широким поняттям та жодним чином не свідчить, що цей Кодекс розширює господарську юрисдикцію за межі юрисдикції, визначеної ГПК України.

Відсутність у КУзПБ застереження про невиключення з розгляду в межах процедури банкрутства спорів з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, що виникають з податкових правовідносин, не визначає їх підсудність господарським судам, оскільки такі застереження містяться в пункті 8 частини першої статті 20 ГПК України, яка визначає юрисдикцію господарських судів, у тому числі щодо справ про банкрутство.

Отже, юрисдикцію судів щодо розгляду тих чи інших спорів встановлюють лише процесуальні кодекси (ГПК України, КАС України, ЦПК України). Тобто зі змісту статті 7 КУзПБ слід дійти висновку, що остання не встановлює особливостей, за яких адміністративні спори, що виникають з податкових відносин, віднесено до юрисдикції господарських судів у межах процедури банкрутства.

При цьому ПК України регулює особливості порядку та процедуру розгляду спорів, що здійснюються в межах спеціалізації адміністративного судочинства, - спорів, що виникають з податкових правовідносин, у тому числі спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК України.

Натомість КУзПБ регулює окрему судову процедуру, що здійснюється в межах спеціалізації господарського судочинства, - банкрутство, яка регламентує правовідносини, що виникають внаслідок нездатності боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів через процедури санації чи ліквідації, які визначені спеціальним КУзПБ.

Іншими словами, КУзПБ та ПК України є кодексами з консолідованими нормами права, тобто є спеціальними в частині розгляду окремого виду господарських спорів (про банкрутство), які розглядаються господарським судом за правилами ГПК України з урахуванням особливостей, визначених КУзПБ, та відповідно окремого виду адміністративних спорів (податкових спорів), які розглядаються адміністративним судом за правилами КАС України з урахуванням особливостей, визначених ПК України.

Висновки щодо визначення адміністративної юрисдикції при розгляді спорів, що виникають з податкових правовідносин, ґрунтуються також на тому, що вимоги платника податку (у тому числі й після відкриття провадження у справі про банкрутство та визнання його банкрутом з відкриттям щодо нього ліквідаційної процедури) щодо правомірності рішень, дій чи бездіяльності контролюючого органу стосуються насамперед перевірки законності дій суб'єкта владних повноважень, що свідчить про публічно-правовий характер такого спору, в якому суб'єкт владних повноважень реалізує свої владно-управлінські функції, а тому цей спір віднесено до розгляду саме за правилами адміністративного судочинства.

На підтвердження такого висновку ЄСПЛ у рішенні від 12 липня 2001 року у справі "Феррадзіні проти Італії" (Ferrazzini v. Italy), заява № 44759/98, вказав, що податкові питання і досі становлять частину основного пакета прерогатив державних органів. При цьому відносини між платником податків та податковим органом і далі мають переважно публічний характер. Суд вважає, що податкові спори виходять за межі сфери цивільних прав та обов'язків, незважаючи на матеріальні наслідки, які вони обов'язково створюють для платника податків (пункт 29).

Аналогічний висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.04.2023 у справі №320/12137/20.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.11.2023 у справі №908/129/22 (908/1333/22) дійшла висновку про відсутність підстав для відступу від вищезазначеного висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 13.04.2023 у справі №320/12137/20.

Відповідно до ч.6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Таким чином, суд першої інстанції розглянувши цю справу по суті, не врахував висновків Великої Палати Верховного Суду щодо визначення підсудності спорів, які виникають з податкових правовідносин щодо стягнення податкового боргу, судам адміністративної юрисдикції.

При цьому, на момент звернення Головного управління ДПС у Вінницькій області до Господарського суду Луганської області з позовною заявою 30.10.2023 існувала правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 13.04.2023 у справі №320/12137/20 щодо підсудності спорів, які виникають з податкових правовідносин щодо стягнення податкового боргу, судам адміністративної юрисдикції.

За приписами п.1 ч.1 ст.231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Пункт 4 частини 1 статті 275 ГПК України визначає, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.

За змістом частини першої статті 278 ГПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку із залишенням позову без розгляду або закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 226 та 231 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої вказаної статті порушення правил юрисдикції господарських судів, визначених статтями 20-23 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.

Враховуючи вищенаведені висновки Великої Палати Верховного Суду за якими спори, зокрема, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення контролюючого органу, належать до юрисдикції адміністративних судів, колегія суддів дійшла висновку про закриття провадження у справі, що розглядається, на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи. З огляду на вказані положення, суд не досліджує доводи апеляційної скарги у даній справі та не надає їм оцінку.

Оскільки вимоги апеляційної скарги зводяться до скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції та прийняття нового рішення про задоволення позову, апеляційна скарга Головного управління ДПС у Вінницькій області підлягає частковому задоволенню, рішення Господарського суду Луганської області від 30.12.2023 у справі № 913/266/20(913/399/23) скасуванню, оскільки спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, а провадження у справі - закриттю.

Крім того, на виконання вимог частини 2 статті 231 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції роз'яснює позивачу, що спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Також суд повідомляє про наявність у позивача права протягом десяти днів з дня отримання даної постанови звернутися до Східного апеляційного господарського суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Керуючись статтями 231, 269, 270, п.4 ч.1 ст.275, ч.ч.1,2 ст.278, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Луганської області від 30.12.2023 у справі № 913/266/20(913/399/23) скасувати.

Провадження у справі №913/266/20(913/399/23) закрити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Роз'яснити Головному управлінню ДПС у Вінницькій області, що у разі закриття провадження з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України, позивач має право протягом десяти днів з дня отримання постанови суду у даній справі звернутися до Східного апеляційного господарського суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією (адміністративною).

Повний текст постанови складено 17.04.2024.

Головуючий суддя В.В. Россолов

Суддя М.М. Слободін

Суддя І.А. Шутенко