Справа № 130/3245/23
Провадження № 22-ц/801/962/2024
Категорія: 44
Головуючий у суді 1-ї інстанції Грушковська Л. Ю.
Доповідач:Сопрун В. В.
17 квітня 2024 рокуСправа № 130/3245/23м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі:
головуючого Сопруна В.В.,
суддів Міхасішина І.В., Стадника І.М.,
за участю секретаря судового засідання Кобенди Ю.О.,
за участю сторін: позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу №130/3245/23 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРА Вінниця» про стягнення моральної шкоди,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 26 лютого 2024 року, яке ухвалила суддя Грушковська Л.Ю. в Жмеринському міськрайонному суді Вінницької області, повний текст судового рішення складено 01 березня 2024 року,
В листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ТОВ «ЕНЕРА Вінниця» про стягнення моральної шкоди, мотивуючи позовні вимоги тим, що 02 січня 2019 року між сторонами укладений договір про постачання електроенергії. Рішенням суду від 14 грудня 2020 року в справі №130/2553/19 зазначено, що письмового договору сторони не укладали, споживач приєднався до умов договору, розміщеного на веб-сайті ТОВ «Енера Вінниця». На його заперечення, зазначеного в рішенні відповідач, в залежності від предмета і підстав позовів зі сторони споживача до нього - надає різні договори від інших дат укладення, з іншими умовами, з іншими підписами та прізвищами сторін договору, не зважаючи на те, що згідно законів України за однією адресою споживача укладається один договір.
Таким чином, просив у зв'язку з відмовою відповідача надавати в суд оригінал про постачання електроенергії - витребувати з відповідача договір від 02 січня 2019 року; за постійний обман суду та позивача ОСОБА_1 в його 75-річному віці, відмову надавати в суд оригінал договору, відмову виконувати вимоги оригіналу договору від 02 січня 2019 року - стягнути на його користь 100000 грн моральної шкоди.
Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 26 лютого 2024 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.
У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Енера Вінниця» просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши осіб, які з'явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.
Згідно ч.1-3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам судове рішення відповідає.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено протиправність дій чи бездіяльності відповідача ТОВ «Енера Вінниця», а також причинного зв'язку між його винними діями та завданою позивачу моральної шкоди, яку він оцінив в розмірі 100000 грн.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до п.1.1 розділу 1 договору про постачання електричної енергії споживачу від 01 січня 2019 року, цей правочин є публічним договором приєднання, укладається сторонами з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 ЦК України шляхом приєднання споживача до умов цього договору згідно з заявою-приєднання, що є додатком 1 до цього договору.
Згідно п. 3.3 розділу 1 договору постачальник за цим договором не має права вимагати від Споживача будь-якої іншої оплати за спожиту електричну енергію, що не визначена у комерційній пропозиції, яка є додатком до цього договору.
Відповідно до п. 3.4 розділу 3 договору датою постачання електричної енергії Споживачу є дата, зазначена в заяві-приєднанні.
Згідно п.13.2 розділу 13 договору у разі внесення постачальником, в установленому чинним законодавством порядку, змін до змісту типового договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, затвердженого регулятором, сторони погоджуються з такими змінами у цьому договорі; постачальник зобов'язаний поінформувати споживача про такі зміни не пізніше ніж за 20 днів до дати введення в дію цих змін. Відповідно до п.13.3 розділу 13 вказаного договору постачальник має повідомити про зміну будь-яких умов договору споживача не пізніше ніж за 20 днів до дати їх застосування з урахуванням інформації про право споживача розірвати цей договір; постачальник зобов'язаний повідомити споживача у порядку, встановленому законом, про будь-яке збільшення ціни і про право припинити дію цього договору, якщо споживач не приймає нові умови. Згідно п.13.4 розділу 13 договору сторони можуть за взаємною згодою оформлювати додатки до договору, в яких узгоджуються організаційні особливості постачання електричної енергії; такі додатки оформлюються у паперовій формі та підписуються обома сторонами.
Відповідно до ст. 208 ЦК України правочинами, які належить вчиняти у письмовій формі є: правочини між юридичними особами; правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.
Згідно ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Договір приєднання може бути змінений або розірваний на вимогу сторони, яка приєдналася, якщо вона позбавляється прав, які звичайно мала, а також якщо договір виключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов'язання або містить інші умови, явно обтяжливі для сторони, яка приєдналася. Сторона, яка приєдналася, має довести, що вона, виходячи зі своїх інтересів, не прийняла б цих умов за наявності у неї можливості брати участь у визначенні умов договору. Якщо вимога про зміну або розірвання договору пред'явлена стороною, яка приєдналася до нього у зв'язку зі здійсненням нею підприємницької діяльності, сторона, що надала договір для приєднання, може відмовити у задоволенні цих вимог, якщо доведе, що сторона, яка приєдналася, знала або могла знати, на яких умовах вона приєдналася до договору.
Згідно ч.1 ст.714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
У відповідності до положень ч.1 ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ч.1 ст.12 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.
Згідно ст.13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються, зокрема на електропостачання.
У відповідності до п.7 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 року №312 (Правил), в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг укладається шляхом приєднання до умов договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, опублікованого в засобах масової інформації та на веб-сайті постачальника, шляхом оплати рахунка, отриманого від постачальника універсальної послуги, або фактичного споживання будь-яких обсягів електричної енергії, або підписання заяви-приєднання до умов договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг.
Згідно положень п.2.1.4 розділу ІІ Правил договір споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії є публічним договором приєднання та укладається з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України за формою договору, що є додатком 3 до цих Правил.
Згідно ч.1-3 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Позивачем не зазначено з яких саме міркувань він виходив, визначаючи відшкодування моральної шкоди в розмірі 100000 грн, та якими належними, допустимими та достовірними доказами це підтверджується.
Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що правові підстави для відшкодування моральної шкоди, враховуючи наявні у справі докази, відсутні.
Отже, позивач повинен надати докази як на підтвердження протиправних дій чи бездіяльності відповідача, так і докази спричинення йому моральної шкоди, а також наявності причинного зв'язку між діями, бездіяльністю заподіювача та спричиненою шкодою.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ТОВ «Енера Вінниця» зазначило, що факт укладання між сторонами договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг є безспірним, в силу вимог ст.82 ЦПК України, оскільки такі обставини встановлені рішенням суду у справі №130/893/20 та №130/2553/19, які набрали законної сили.
З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач не довів обставини, на які він посилався як на підставу своїх вимог та не надав належних, допустимих та достатніх доказів, які б підтверджували факт завдання йому моральної шкоди діями відповідачів, а відтак і її розмір, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
Колегія суддів вважає, що розглядаючи спір суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, оскаржуване рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв'язку з чим, апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
За змістом ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 26 лютого 2024 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 17 квітня 2024 року.
Головуючий Сопрун В.В.
Судді Міхасішин І.В.
Стадник І.М.