Справа № 523/3586/24
Провадження №4-с/523/43/24
15.04.2024 року м. Одеса
Суворовський районний суд міста Одеси
у складі: головуючої - судді: Кремер І.О.,
з участю секретаря судових засідань: Орлова В.Я.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 24 у м. Одеса цивільну справу № 523/3586/24 за скаргою представника скаржника ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 , за участю суб'єкта оскарження - Київського відділу Державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), стягувача - Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії, -
Представник скаржника Шалько О.А. в інтересах ОСОБА_2 , за участю суб'єкта оскарження - Київського відділу Державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), стягувача - Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» звернулася до суду із скарго про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії.
Обґрунтовуючи вимоги поданої скарги вказує на те, що на виконанні у Другому Київському відділі ДВС Одеського МУЮ перебувало виконавче провадження № 41307108 з виконання виконавчого листа № 2-756/11, виданого Суворовським районним судом м. Одеси 20.06.2011 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» грошових коштів у розмірі 2 085 977,41 грн. В рамках вказаного виконавчого провадження постановою державного виконавця Другого Київського ВДВС Одеського МУЮ від 31.03.2014 року було накладено арешт на майно божника та оголошено заборону на його відчуження. На підставі вказаної постанови 02.04.2014 року державним реєстратором Одеського МУЮ Шушулковим М.Д. до Державного реєстру речових прав було внесено запис про обтяження № 5202001 (спецрозділ), відповідно до якого було зареєстровано обтяження у виді арешту нерухомого майна ОСОБА_2 25.12.2015 року була винесена постанова про направлення виконавчого провадження № 41307108 за належністю в порядку п.10 ст. 49 ЗУ «Про виконавче провадження». Проте, накладений в рамках ВП № 41307108, знято не було.
Відповідно до відповіді на адвокатський запит Вужа Д.В. від 28.09.2020 року № 53813 було встановлено, що неможливість отримання більш детальної інформації за рухом виконавчого провадження № 41307108, у зв'язку із знищенням вказаного виконавчого провадження через закінчення трирічного терміну зберігання в архіві.
Адвокат Шалько О.А. звернулась до Київського ВДВС у м. Одесі з адвокатський запитом № 21 від 13.02.2024 року з проханням надати інформацію з приводу того, до якого ВДВС та коли були направлені матеріали ВП 41307108 відповідно до постанови про направлення виконавчого провадження за належністю в порядку п.10 ст. 49 ЗУ «Про виконавче провадження» від 25.12.2015 року. Листом - відповіддю від 20.02.2024 року № 5898 Київський ВДВС у м. Одесі повідомило, що виконавче провадження № 41307108 було завершено у зв'язку із направленням виконавчого документа до Березанського ВДВС РУЮ.
У подальшому, адвокат Шалько О.А. звернулась до Березанського ВДВС у Миколаївському районі Миколаївської області ПМУМЮ (м. Одеса) з адвокатським запитом вих. №23 від 21.02.2024 року з проханням надати інформацію щодо стану ВП 41307108. У відповідь на вказаний адвокатський запит від Березанського ВДВС у Миколаївському районі Миколаївської області надійшов лист, за яким представника скаржника повідомлено про те, що за даними автоматизованої системи виконавчого провадження ВП № 41307108 відносно ОСОБА_2 до відділу не надходило.
Представником скаржника ОСОБА_1 до Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) була направлена заява про зняття арешту в рамках ВП 41307108 з проханням скасувати накладений в рамках виконавчого провадження №41307108 арешт на майно ОСОБА_2 . Проте, листом - відповіддю на вказану заяву від 20.02.2024 року №5896 начальник Київського ВДВС у м. Одесі повідомив, що відсутні законні підстави для зняття арешту з майна, належного на праві приватної власності ОСОБА_2 .
Оскільки наявність вказаного арешту позбавляє скаржника можливості вільно володіти належним йому майно, просить суд задовольнити дану скаргу та постановити ухвалу, якою визнати відмову у знятті арешту, накладеного в рамках виконавчого провадження 41307108, відповідно до відповіді Київського ВДВС у м. Одесі ПМУМЮ (м. Одеса) від 20.02.2024 року №5896 неправомірною, а також зобов'язати Київський ВДВС у м. Одесі ПМУМЮ (м. Одеса) вчинити дії щодо зняття арешту, з майна ОСОБА_2 , накладеного у рамках виконавчого провадження №41307108 (номер запису обтяження 5202001 (спеціальний розділ) від 02.04.2014).
Скаржник ОСОБА_2 та представник скаржника ОСОБА_1 . Однак представник скаржника подала суду заяву, в якій дану скаргу підтримала в повному обсязі, просив суд її задовольнити та провести розгляд справи за відсутності сторони скаржника.
Представник суб'єкта оскарження Київського відділу Державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) в судове засідання не з'явився, будучи належним чином повідомленим про час та місце слухання справи, із будь - якими заявами чи клопотаннями до суду не звертався.
Представник стягувача АТ «Раффайзен Банк» в судове засідання не з'явився, сповіщався судом про час та місце слухання справи. Однак, надав суду заяву, в якій просив провести розгляд даної справи за відсутності представника АТ «Райффайзен Банк».
Згідно приписів ст. 450 ЦПК України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, суд доходить наступного висновку.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають із відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Статтею 447 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Судом встановлено, що на виконанні у Другому Київському відділі ДВС Одеського МУЮ перебувало виконавче провадження № 41307108 з виконання виконавчого листа № 2-756/11, виданого Суворовським районним судом м. Одеси 20.06.2011 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» грошових коштів у розмірі 2 085 977,41 грн.
В рамках вказаного виконавчого провадження постановою державного виконавця Другого Київського ВДВС Одеського МУЮ від 31.03.2014 року було накладено арешт на майно божника та оголошено заборону на його відчуження. На підставі вказаної постанови 02.04.2014 року державним реєстратором Одеського МУЮ Шушулковим М.Д. до Державного реєстру речових прав було внесено запис про обтяження № 5202001 (спецрозділ), відповідно до якого було зареєстровано обтяження у виді арешту нерухомого майна ОСОБА_2 .
Даний факт підтверджується наявною у матеріалах справи Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта № 360503603 від 29.12.2023 року.
25.12.2015 року була винесена постанова про направлення виконавчого провадження № 41307108 за належністю в порядку п.10 ст. 49 ЗУ «Про виконавче провадження». Проте, накладений в рамках ВП № 41307108, знято не було.
Відповідно до відповіді на адвокатський запит Вужа Д.В. від 28.09.2020 року № 53813 було встановлено, що неможливість отримання більш детальної інформації за рухом виконавчого провадження № 41307108, у зв'язку із знищенням вказаного виконавчого провадження через закінчення трирічного терміну зберігання в архіві.
Адвокат Шалько О.А. звернулась до Київського ВДВС у м. Одесі з адвокатський запитом № 21 від 13.02.2024 року з проханням надати інформацію з приводу того, до якого ВДВС та коли були направлені матеріали ВП 41307108 відповідно до постанови про направлення виконавчого провадження за належністю в порядку п.10 ст. 49 ЗУ «Про виконавче провадження» від 25.12.2015 року. Листом - відповіддю від 20.02.2024 року № 5898 Київський ВДВС у м. Одесі повідомило, що виконавче провадження № 41307108 було завершено у зв'язку із направленням виконавчого документа до Березанського ВДВС РУЮ.
У подальшому, адвокат Шалько О.А. звернулась до Березанського ВДВС у Миколаївському районі Миколаївської області ПМУМЮ (м. Одеса) з адвокатським запитом вих. №23 від 21.02.2024 року з проханням надати інформацію щодо стану ВП 41307108. У відповідь на вказаний адвокатський запит від Березанського ВДВС у Миколаївському районі Миколаївської області надійшов лист, за яким представника скаржника повідомлено про те, що за даними автоматизованої системи виконавчого провадження ВП № 41307108 відносно ОСОБА_2 до відділу не надходило.
Представником скаржника ОСОБА_1 до Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) була направлена заява про зняття арешту в рамках ВП 41307108 з проханням скасувати накладений в рамках виконавчого провадження №41307108 арешт на майно ОСОБА_2 . Проте, листом - відповіддю на вказану заяву від 20.02.2024 року №5896 начальник Київського ВДВС у м. Одесі повідомив, що відсутні законні підстави для зняття арешту з майна, належного на праві приватної власності ОСОБА_2 .
Встановленні судом вказані вище обставини справи підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.
Суд зазначає, що спір у даній справі виник у зв'язку із оскарженням бездіяльності державного виконавця, який здійснював виконавчі дії у виконавчому провадженні, щодо не зняття арешту з майна боржника на стадії закінчення виконавчого провадження під час направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби на підставі п. 10 ст. 49 ЗУ «Про виконавче провадження».
За приписами ст. 11 ЗУ «Про виконавче провадження» (в редакції, що діяла на час винесення постанови від 31.03.2014 року), державний виконавець при здійсненні виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в порядку, встановленому законодавством.
Статтею 57 ЗУ «Про виконавче провадження» (в редакції, що діяла на час винесення постанови від 31.03.2014 року) передбачено, що арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом, зокрема, винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
Положеннями статті 49 ЗУ «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві) встановлено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі: 1) визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду; 2) визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання; 3) смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва; 4) скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; 5) письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі; 6) закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення;7) визнання боржника банкрутом; 8) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом; 9) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ; 10) направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби; 11) повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону; 12) якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини; 13) непред'явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 51 цього Закону; 14) списання згідно із Законом України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" заборгованості, встановленої рішенням суду, яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа.
У разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом. У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника (ч. 1, 2 ст. 50 ЗУ «Про виконавче провадження» в редакції, чинній на момент винесення постанови про направлення матеріалів виконавчого провадження).
Частиною 4 ст. 59 ЗУ «Про виконавче провадження» № 1404-VIII передбачено виключний перелік підстав для зняття арешту з майна боржника державним виконавцем: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону; 10) отримання виконавцем від Державного концерну "Укроборонпром", акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну "Укроборонпром", державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну "Укроборонпром" або на момент припинення Державного концерну "Укроборонпром" було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності", звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності".
У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду (ч. 5 ст. 59 ЗУ «Про виконавче провадження»).
Таким чином, законодавство не передбачає підстав для одночасного зняття арешту та заборони відчуження державним виконавцем у зв'язку у зв'язку з направленням виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби.
Застосування державними виконавцями наданого їм широкого кола повноважень та законодавчо визначених механізмів, спрямованих на виконання судових рішень, входить до їх обов'язків, визначених статтею 11 Закону України "Про виконавче провадження" щодо вжиття передбачених цим Законом заходів для неупередженого, ефективного, своєчасного і повного вчинення виконавчих дій.
Зокрема арешт майна боржника, право на застосування якого надано державним виконавцям, є заходом, який забезпечує збереження майна боржника з метою реального виконання рішення, що відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" підлягає примусовому виконанню.
Суд також зауважує, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених Законом.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Стаття 317 ЦК України передбачає, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
За змістом ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
При цьому, згідно зі ст. 391 ЦК України, власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування і розпорядження своїм майном.
За приписами ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Наведені норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності, а також покладають на державу позитивні зобов'язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб'єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов'язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.
Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Зазначеними приписами саме на суд покладено виконання позитивних зобов'язань держави щодо вирішення спорів між учасниками юридичного конфлікту, які виникають між ними у відносинах власності при реалізації належних їм правомочностей.
Частиною першою ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Відповідно до вимог ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до вимог ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно із ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до положень ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З урахуванням зазначеного, керуючись наведеними приписами процесуального та матеріального законодавства, суд визнає обґрунтованими доводи заявника в частині необхідності скасування обтяження у вигляді арешту, накладеного на майно боржника - гр. ОСОБА_2 в рамках ВП 41307108 відповідно до постанови про від 31.03.2014 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, та доходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення скарги.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 4, 5, 12, 81, 447, 452, 354 ЦПК України, ст. 34, 38, 40, 74 ЗУ «Про виконавче провадження», суд, -
Скаргу представника скаржника ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 , за участю суб'єкта оскарження - Київського відділу Державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), стягувача - Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Зобов'язати посадову особу Київського відділу Державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) вжити необхідних заходів щодо зняття арешту, накладеного на майно ОСОБА_2 , відповідно до постанови від 31.03.2014 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, винесеної державним виконавцем Другого Київського відділу Державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції у ВП № 41307108.
У задоволенні решти вимог скарги- відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку. На ухвалу протягом 15 днів з дня її складення може бути подано апеляційну скаргу до Одеського апеляційного суду.
Повний текст ухвали суду складено 17 квітня 2024 року.
Суддя Суворовського
районного суду м. Одеси: І.О. Кремер