Справа № 466/3961/24
Провадження № 1-кс/466/1329/24
12 квітня 2024 року, слідчий суддя Шевченківського районного суду м. Львова ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , слідчого ОСОБА_3 , розглянувши клопотання слідчого СВ ВП № 1 ЛРУП №1 ГУНП у Львівській області ОСОБА_4 , погоджене прокурором Галицької окружної прокуратури м. Львова ОСОБА_5 , про арешт майна, за матеріалами досудового розслідування, внесеного до ЄРДР за № 42023142410000103 від 07.11.2023, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст.185 та ст. 198 КК України, -
11.04.2024 року слідчий ВП № 1 ЛРУП №1 ГУНП у Львівській області ОСОБА_6 , за погодженням із прокурором Галицької окружної прокуратури м. Львова ОСОБА_5 , звернувся з клопотанням про арешт майна, за матеріалами досудового розслідування, внесеного до ЄРДР за № 42023142410000103 від 07.11.2023, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст.185 та ст. 198 КК України. Зазначає, що в ході досудового розслідування встановлено, що військовослужбовці ЗС України організували крадіжку паливно-мастильних матеріалів. Крім цього, під час проведення досудового розслідування, у відповідь на надіслане доручення, надійшов рапорт від оперуповноваженого УКР ГУНП у Львівській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_7 про те, що в ході проведення оперативних заходів по вищевказаному кримінальному провадженні було встановлено, що мешканці Львівського району спільно із військовослужбовцями Збройних сил України організували крадіжку паливно- мастильних матеріалів з ВЧ № НОМЕР_1 яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ЄДРПОУ: НОМЕР_2 та в подальшому здійснюють збут паливно-мастильних матеріалів на території Шевченківського району м. Львова, Львівського району та Львівської області.
09.04.2024, з метою підтвердження чи спростування отриманої інформації, на підставі ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду міста Львова ОСОБА_8 , від 01.04.2024 , ( провадження № 1-кс/466/1161/24, справа № 466/3452/24) проведено обшук у квартирі АДРЕСА_2 , в ході якого було виявлено та вилучено мобільний телефон марки "Iphone" моделі "XS" з ЕМЕІ 1: НОМЕР_3 , ІМЕІ2: НОМЕР_4 з сімкарткою мобільного оператора "Лайфсел" з номером НОМЕР_5 та e-sim з номером НОМЕР_6 ; мобільний телефон марки "Iphone" моделі "13" з ІМЕІ 1: НОМЕР_7 , ІМЕІ 2: НОМЕР_8 з сімкарткою мобільного оператора з номером НОМЕР_9 .
Вище перелічені предмети та речі визнано речовими доказами у кримінальному провадженні. На даний час є достатні підстави вважати, що вилучені предмети під час обшуку можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, та підпадає під ознаки речей, визначених у ст. 98 КПК України, а також з метою забезпечення незмінного стану вилучених речей із моменту їх вилучення для проведення відповідних експертних досліджень та слідчих (розшукових) дій у кримінальному провадженні просить накласти арешт
У судовому засіданні слідчий клопотання підтримав та просив таке задоволити.
Власник майна, телефону Iphone 13, ІМЕІ 1: НОМЕР_7 , ІМЕІ 2: НОМЕР_8 з сімкарткою мобільного оператора з номером НОМЕР_9 , ОСОБА_9 , подала до суду заяву, в якій просила не накладати арешт на вказаний вилучений телефон, оскільки такий належить їй на праві власності, і жодної причетності до вчинення кримінального правопорушення вона не має.
Заслухавши слідчого, дослідивши матеріали, слідчий суддя вважає, що клопотання підлягає до задоволення у зв'язку із наступним.
В провадженні СВ ВП №1 ЛРУП №1 ГУНП у Львівській області перебувають матеріали досудового розслідування, внесеного до ЄРДР за № 42023142410000103 від 07.11.2023, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст.185 та ст. 198 КК України.
Досудовим слідством здобуто доказів підозри того ,що військовослужбовці ЗС України організували крадіжку паливно-мастильних матеріалів. Крім цього, під час проведення досудового розслідування, у відповідь на надіслане доручення, надійшов рапорт від оперуповноваженого УКР ГУНП у Львівській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_7 про те, що в ході проведення оперативних заходів по вищевказаному кримінальному провадженні було встановлено, що мешканці Львівського району спільно із військовослужбовцями Збройних сил України організували крадіжку паливно- мастильних матеріалів з ВЧ № НОМЕР_1 яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ЄДРПОУ: НОМЕР_2 та в подальшому здійснюють збут паливно-мастильних матеріалів на території Шевченківського району м. Львова, Львівського району та Львівської області.
09.04.2024 з метою підтвердження чи спростування отриманої інформації, на підставі ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду міста Львова ОСОБА_8 , від 01.04.2024 , (провадження № 1-кс/466/1161/24, справа № 466/3452/24) проведено обшук у квартирі АДРЕСА_2 , в ході якого було виявлено та вилучено мобільний телефон марки "Iphone" моделі "XS" з ЕМЕІ 1: НОМЕР_3 , ІМЕІ2: НОМЕР_4 з сімкарткою мобільного оператора "Лайфсел" з номером НОМЕР_5 та e-sim з номером НОМЕР_6 ; мобільний телефон марки "Iphone" моделі "13" з ІМЕІ 1: НОМЕР_7 , ІМЕІ 2: НОМЕР_8 з сімкарткою мобільного оператора з номером НОМЕР_9 . Вказані речі визнано речовими доказами у кримінальному провадженні.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки, згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Перша та найголовніша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання з боку органу влади у мирне володіння майном має бути законним: друге речення першого абзацу надає право позбавляти власності лише «на умовах, передбачених законом», при цьому у другому абзаці визнається право держав здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Крім того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції (рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" пункт 58).
При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатись в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому, закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на даній стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Згідно з п.7 ч.2 ст.131 КПК України, арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження. У відповідності до ч.3 ст.132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведене, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора; може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.
Відповідно до ст.170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Згідно із ч.2 ст.170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до ч.3 зазначеної статті, з метою збереження речових доказів арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст.98 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.98 КПК України вбачається, що речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Частиною 2 ст.173 КПК України передбачено перелік обставин, які підлягають врахуванню при вирішенні питання про арешт майна, в тому числі, якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу, врахуванню підлягає: 1) правова підстава для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні; 3) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 4) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Відповідно до вимог ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV, передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У відповідності до практики Європейського Суду з прав людини, володіння майном повинно бути законним (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції»). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі «Антріш проти Франції», «Кушоглу проти Болгарії»). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції»).
Накладаючи арешт на майно з підстав передбачених п.1, ч. 2, ч. 3 ст. 170 КПК України, слідчий суддя не тільки має переконатися в тому, що майно відповідає критеріям зазначеним у ст. 98 КПК України, а й врахувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні; 3) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 4) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб. Оскільки винесення постанови про визначення майна речовим доказом, не може бути єдиною підставою, для арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
Що стосується посилання у клопотанні слідчого, що майно, а саме мобільний телефон марки "Iphone" моделі "13" з ІМЕІ 1: НОМЕР_7 , ІМЕІ 2: НОМЕР_8 з сімкарткою мобільного оператора з номером НОМЕР_9 відповідає критеріям зазначеним в ч. 1 ст. 98 КПК України та наявні правові підстави, передбачені п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України для його арешту, слідчий повинний був зібрати та надати слідчому судді достатні на даному етапі досудового розслідування докази на підтвердження такого висновку. Разом з тим, жодних доказів того, що вказаний телефон є предметом та доказом розслідуваного кримінального правопорушення, в матеріалах судового провадження не міститься. Не наведені такі докази і в клопотанні слідчого, що свідчить про необгрутованість зазначених тверджень.
Постанова слідчого ОСОБА_4 від 09.04.2024р. про визнання вказаного телефону речовим доказом у даному кримінальному провадженні, є формальною, оскільки органом досудового розслідування не надано доказів, що вказане майно є предметом незаконних дій. Будь - яких підтверджень тому, що зазначений телефон, на який просить накласти арешт, був набутий кримінально протиправним шляхом або отриманий внаслідок вчинення кримінального правопорушення, тобто відповідає вимогам ст. 98 КПК України, постанова слідчого не містить.
Розглядаючи клопотання слідчого, слідчий суддя також враховує наслідки, які суттєво можуть позначитися на інтересах інших осіб, зокрема ОСОБА_9 , як власника телефону. Жодних доказів того, що вказана особа причетна до вчинення правопорушення, не надано.
Таким чином, слідчий суддя вважає, що немає правових підстав, передбачених ч. 2 ст. 170 КПК України, для накладення арешту на вищевказаний автомобіль.
Керуючись ст. ст. 36, 40, 170 КПК України, слідчий суддя, -, -
Клопотання слідчого СВ ВП № 1 ЛРУП №1 ГУНП у Львівській області ОСОБА_4 , погоджене прокурором Галицької окружної прокуратури м. Львова ОСОБА_5 , про арешт майна, за матеріалами досудового розслідування, внесеного до ЄРДР за № 42023142410000103 від 07.11.2023, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст.185 та ст. 198 КК України - задовольнити частково.
Накласти арешт на мобільний телефон марки "Iphone" моделі "13" з ІМЕІ 1: НОМЕР_7 , ІМЕІ 2: НОМЕР_8 з сімкарткою мобільного оператора з номером НОМЕР_9 .
В решті вимог відмовити.
На ухвалу може бути подана апеляційна скарга до Львівського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Повний текст ухвали оголошено 17 квітня 2024 року о 09 години 50 хвилин.
Слідчий суддя ОСОБА_1