Справа № 336/906/24
Провадження № 1-кп/336/721/2024
17 квітня 2024 року м. Запоріжжя
Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , за участю сторін: прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 , адвоката ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому підготовочму судовому засіданні клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляд тримання під вартою відносно
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Шостака, Сумської області, громадянина України, українця, не одруженого, утриманців не має, не працюючого, який має середню освіту, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , постійне місце проживання не встановлено, раніше неодноразово засудженого:
- 23.07.2003 Шосткинським міськрайонним судом Сумської області за ч. 3 ст. 185, 69, 104, 76, 75 КК України до позбавлення волі строком на 2 роки, на основі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком 1 рік та 6 місяців;
- 25.01.2005 Шосткинським міськрайонним судом Сумської області за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 296 КК України до позбавлення волі строком на 2 роки та 5 місяців (вчинено під час іспитового строку), звільнений 21.02.2006 по УДО, не відбутий строк 1 рік 1 місяць 14 днів;
- 16.01.2007 Шосткинським міськрайонним судом Сумської області за ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст. 70, ст. 71 КК України до позбавлення волі строком на 4 роки, на основі ст. 71 КК України приєднати до вироку цього ж суду від 25.01.2005 у вигляді позбавлення волі строком 3 роки і визначити остаточне покарання у вигляді позбавлення волі строком на 4 роки 3 місяці, звільнений 14.10.20110 по відбуттю строку покарання;
- 06.07.2011 Шосткинським міськрайонним судом Сумської області за ч. 3 ст. 185 КК України до позбавлення волі строком на 3 роки 3 місяці, звільнений 04.10.2011 по УДО, не відбутий строк 4 місяці 12 днів;
- 17.02.2020 Шосткинським міськрайонним судом Сумської області за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 186, ч. 1 ст. 70 КК України до позбавлення волі строком на 4 роки;
- 04.06.2021 Шосткинським міськрайонним судом Сумської області за ч. 2 ст. 185 КК України до позбавлення волі строком на 1 рік, на основі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинання менш суворого покарання, призначити по вироку цього ж суду від 17.02.2020 остаточно до відбування покарання призначити 4 роки позбавлення волі, звільнений 05.04.2023 УДО, не відбутий строк 7 місяців 25 днів
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 1 ст. 309, ч.4 ст. 186 КК України, -
В провадженні Шевченківського районного суду м. Запоріжжя перебуває вищевказане кримінальне провадження з обвинувальними актами у вчиненні кримінальних правопорушень ОСОБА_4 , передбачених ч. 1 ст. 309, ч.4 ст. 186 КК України.
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 13.03.2024 останньому обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою
В підготовчому судовому засіданні прокурор клопотав про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_4 строком на 60 днів. Зазначила, що у обвинуваченого відсутнє постійне місце проживання, перед затриманням останній мешкав у бомбосховищі по АДРЕСА_2 , що підтверджується письмовими показаннями свідків, які містяться в матеріалах кримінального провадження.
Обвинувачений та захисник заперечували щодо клопотання прокурора, просили суд застосувати більш м'який запобіжний захід, наприклад у вигляді домашнього арешту. Захисник зазначила, що ризики не обґрунтовані, мети переховуватися у обвинуваченого немає.
Заслухавши учасників кримінального провадження, суд дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 13.03.2024 ОСОБА_4 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 11.05.2024 включно.
Згідно з положеннями ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання ризикам.
Згідно зі ст. 178 КПК України, суд при вирішенні питання про продовження строку дії запобіжного заходу зобов'язаний врахувати ризики неправомірної процесуальної поведінки, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого правопорушення, міцність соціальних зв'язків обвинуваченого, наявність у нього родини та утриманців, його репутацію тощо.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, у цьому випадку обвинувачений, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи.
Відповідно до п.3 ст.5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту "c" пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з'явитися на судове засідання.
Ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що «при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду, як джерело права».
Зважаючи на практику Європейського суду, суд враховує, що тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи, рішення ЄСПЛ від 06.04.2000 року у справі «Лабіта проти Італії». Крім цього, судом взято до уваги позицію Європейського суду з прав людини, яка висвітлена в рішенні ЄСПЛ від 20.05.2010 року у справі «Москаленко проти України», в якому зазначено, що суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину.
Відповідно до ч.1 ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України.
Обираючи дію такого запобіжного заходу, суд виходить з необхідності уникнення ризиків, визначених ст.177 КПК України, із ступеня тяжкості інкримінованого злочину.
При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки з суспільством.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Прокурор в судовому засіданні просив застосувати до обвинуваченого запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, вважаючи, що існують ризики, передбачені п.п.1, 5 ч.1 ст.177 КПК України.
Ризик переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду є актуальним безвідносно до стадії кримінального провадження та обумовлений серед іншого можливістю притягненням до кримінальної відповідальності та пов'язаними із цим можливими негативними для особи наслідками (обмеженнями) і, зокрема, суворістю передбаченого покарання.
При визначенні імовірності переховування обвинуваченого ОСОБА_4 від суду, суддя враховує тяжкість покарання, що загрожує останньому у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого йому кримінальних правопорушень.
Так, зокрема, кримінальне правопорушення за ч.4 ст.186 КК України, у якому обвинувачується останній, передбачає покарання виключно у виді позбавлення волі на строк від семи до десяти років. Тяжкість ймовірного покарання та суворість можливого вироку особливо сильно підвищують ризик переховування від суду під час притягнення особи до кримінальної відповідальності.
Зазначені обставини самі по собі можуть бути мотивом та підставою для підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, що узгоджується із позицією Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» (рішення від 26.06.2001 року, заява № 33977/96), де зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування, а також у рішенні по справі «Пунцельт проти Чехії» (рішення від 25.04.2000 року, заява № 31315/96), відповідно до якого при оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання. Також у рішенні по справі «Бессієв проти Молдови» вказано, що ризик втечі має оцінюватися судом у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню. Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що підозрюваний може втекти. У рішенні по справі «Летельє проти Франції», Європейський суд з прав людини визначив, що тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Окрім того, згідно положень п. 5 ч. 2 ст. 183 КПК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як: до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки.
Разом з тим, тяжкість можливого покарання не є єдиною підставою для висновку про існування у цьому провадженні ризику переховування обвинуваченого від суду.
Окрім того, ОСОБА_4 , будучи раніше засудженим неодноразово за скоєння корисливих злочинів, судимість за які не знята та не погашена у встановленому законом порядку, на шлях виправлення та перевиховання не став та знову скоїв злочин проти власності.
Окрім того, на переконання суду у даному кримінальному провадженні, наявний суспільний інтерес, який полягає в необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілої сторони. При цьому належить враховувати, що саме внаслідок суспільної небезпечності таких дій є об'єктивні підстави вважати, що підозрюваний може переховуватись від суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків розгляду кримінального провадження, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків.
Стороною захисту в судовому засіданні не надано доказів того, що обвинувачений дійсно проживає за адресою, яка зазначена в обвинувальному акті.
Реальна можливість вільної зміни свого місця проживання (перебування) підвищує ймовірність його переховування від суду, а в сукупності з іншими обставинами кримінального провадження підтверджує наявність відповідного ризику.
Відсутність трудових правовідносин (місця працевлаштування), належного та постійного джерела доходу (прибутку) у обвинуваченого підвищує ймовірність вчинення ним інших кримінальних правопорушень, а в сукупності з іншими обставинами кримінального провадження підтверджує наявність відповідного ризику.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Таким чином, суд приходить до переконливого висновку, що стороною обвинувачення доведено наявність ризиків, передбачених п.п.1 та 5 частини 1 статті 177 КПК України.
На думку суду, у зв'язку із існуванням вищенаведених ризиків застосування до ОСОБА_4 більш м'якого запобіжного заходу буде недостатньо для запобігання настанню цих ризиків, а також забезпечення належного судового розгляду даного кримінального провадження.
Будь-яких даних про зменшення чи відсутність ризиків передбаченого ст. 177 КПК України, для застосування стосовно обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою, в судовому засіданні не встановлено.
Суд також приймає до уваги ту обставину, що підстави, за яких судом раніше було обрано обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, не відпали, що також унеможливлює застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу.
У відповідності з ч.4 ст.183 КПК України, розмір застави в даному кримінальному провадженні не визначається
Згідно п. 7 Постанови Пленуму ВССУ № 14 від 19.12.2014 року «Про узагальнення судової практики застосування судами першої та апеляційної інстанцій процесуального законодавства щодо обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою» у ч. 1 ст. 197 КПК України визначено, що строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів. Судам під час визначення строку закінчення дії ухвали про продовження застосування запобіжного заходу вигляді тримання під вартою слід враховувати, що в разі продовження тримання під вартою попередня ухвала втрачає свою силу. Такий підхід відповідає загальній засаді законності кримінального провадження і унеможливлює випадки визначення в ухвалі строку тримання під вартою понад 60 днів.
Керуючись статтями 177, 178, 197, 315, 372, 392, 314-316 Кримінального процесуального кодексу України, суддя, -
Клопотання прокурора задовольнити.
Продовжити строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під варто відносно обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 60 днів, тобто з 17 квітня 2024 по 15 червня 2024 включно.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Запорізького апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її проголошення. Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.
Суддя: ОСОБА_1