Справа № 204/15329/23
Провадження № 1-кп/204/588/24
16 квітня 2024 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
учасників кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_3 ,
захисника ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_5 ,
розглянувши у закритому судовому засіданні в залі судового засідання Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська кримінальне провадження № 12023041680000634, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 06.06.2023, за обвинуваченням: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 152 КК України,
У провадженні Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська перебуває вищевказане кримінальне провадження.
Прокурор подала до суду клопотання про продовження ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Клопотання прокурора обґрунтовано наявністю ризиків, передбачених п. 1,3,4 ч. 1 ст. 177 КПК України, які обумовлені тим, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, санкція якого передбачає виключне покарання у вигляді позбавлення волі строком від десяти до п'ятнадцяти років. У сторони обвинувачення є достатні підстави вважати, що, враховуючи тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, обвинувачений ОСОБА_5 усвідомлює невідворотність покарання за вчинене ним кримінального правопорушення, а тому з метою уникнення відповідальності, може переховуватись від органу досудового розслідування та суду. ОСОБА_5 є працездатною особою, проте постійного офіційного місця роботи не має, міцних соціальних зв'язків не має, що вказує на можливість переховування останнього від органів досудового розслідування та суду. Крім того, враховуючи, що наразі у зв'язку з широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України, на всій території України діє воєнний стан, введений Указом Президента України № 64/2022 вiд 24.02.2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», який в подальшому продовжений та на теперішній час не скасований, є достатньо підстав вважати, що обвинувачений може покинути територію Дніпропетровської області. ОСОБА_5 відомі особисті дані та місце проживання потерпілої, яка крім цього являється близькою родичкою - донькою останнього, та проживає з ним за одним місцем мешкання. Також ОСОБА_5 відомі дані про свідків у даному кримінальному провадженні, тому є всі підстави вважати, що існує ризик незаконного впливу на потерпілу та свідків кримінального правопорушення, з метою уникнення відповідальності за вчинене особливо тяжке кримінальне правопорушення шляхом їх залякування, умовляння, пропонування неправомірної вигоди, іншим чином. Оскільки ОСОБА_5 є працездатною особою, але офіційно не працює, наявний ризик перешкоджанню кримінальному провадженню іншим чином.
Прокурор в судовому засіданні клопотання підтримала, просила суд його задовольнити.
Захисник у судовому засіданні проти продовження ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою заперечував, просив суд застосувати до обвинуваченого більш м'який запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
Обвинувачений у судовому засіданні підтримав думку захисника, просив застосувати відносно нього запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
Законний представник неповнолітньої потерпілої в дане судове засідання не з'явилася, надавши на адресу суду заяви про відкладення судового засідання.
Вислухавши клопотання прокурора, думку учасників процесу, суд доходить наступних висновків.
Відповідно до ст.331 КПК України незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Згідно ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та сьомою статті 176 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 177 КПК України, метою запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування або суду, знищити, сховати або спотворити будь-які із речей та документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення незаконно впливати на потерпілих, свідків, тощо, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється.
Обставини, що враховуються при застосуванні запобіжного заходу, передбачені ст. 178 КПК України, відповідно до якої, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 КПК України слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; міцність соціальних зв'язків підозрюваного в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного постійного місця роботи або навчання; репутацію підозрюваного; майновий стан підозрюваного; наявність судимостей у підозрюваного; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.
Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Згідно з ч. 2 ст. 177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснювати дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який, не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, закріплений статтею 5 Конвенції.
При вирішенні клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_5 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд враховує вимоги ч. 2 ст. 177 КПК України, відповідно до якої підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризику, який дає достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснювати дії, передбачені п.п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Оцінюючи ризик того, що обвинувачений може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, суд зазначає, що існує певна ймовірність того, що обвинувачений з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого кримінального правопорушення може вдатися до відповідних дій. На користь реального існування вказаного ризику слід віднести ті обставини, що обвинувачений ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 152 КК України, за яке законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років, що саме по собі може спонукати обвинуваченого до дій спрямованих на уникнення можливого покарання.
Це твердження узгоджується із позицією ЄСПЛ, викладеною у рішенні по справі «Ilijkov v. Bulgaria» від 26.06.2001 (§ 80, заява №33977/96), за якою суворість можливого вироку є відповідним елементом в оцінці ризику ухилення, а погляд на серйозність обвинувачення проти заявника дає уповноваженим органам можливість обґрунтовано вважати, що такий початковий ризик був встановлений, та у рішенні ЄСПЛ по справі «Пунцельт проти Чехії» («Punzelt v. Czech Republic») №31315/96 від 25.04.2000, § 76, відповідно до якого при оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання.
Також, судом береться до уваги те, що обвинувачений ОСОБА_5 не працевлаштований, не має джерела доходу, до обрання запобіжного заходу постійно проживав з дружиною та дитиною, яка на даний час є неповнолітньо. Обвинувачується у вчиненні розпусних дій щодо своєї дочки, яка на час вчинення кримінального правопорушення була малолітньою.
Наведене у сукупності із можливим покаранням, яке загрожує обвинуваченому ОСОБА_5 у разі визнання його винуватим, свідчить про велику ймовірність того, що він бажаючи уникнути покарання за вчинене кримінальне правопорушення, може вдатися до відповідних дій щодо переховування та ухилення від суду, така оцінка стосується перспективних фактів, тому суд використовує стандарт доказування «обґрунтованої ймовірності».
Судом також враховується, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення дієвості кримінального провадження, тобто досягнення його завдань, до яких, зокрема, відноситься швидкий судовий розгляд кримінального провадження, чого можливо досягнути лише за умов нівелювання ризиків кримінального провадження. За таких обставин, необхідним є саме тримання обвинуваченого під вартою, оскільки застосування більш м'якого запобіжного заходу відтермінує можливість його виконання, що, з урахуванням особистої заінтересованості ОСОБА_5 у результатах судового розгляду, створює ймовірну можливість для його позапроцесуальних дій.
Перевіряючи наявність ризику впливу ОСОБА_5 на неповнолітню потерпілу та свідків у цьому ж кримінальному провадженні, суд враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є потерпілими та свідками у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК). Водночас, суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманими у порядку, передбаченому ст. 225 КПК України.
ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, який було вчинено по відношенню до своєї малолітньої дитини, з якою останній проживає за однією адресою, а тому в разі зміни запобіжного заходу на більш м'який, у обвинуваченого ОСОБА_5 буде реальна можливість здійснювати тиск як на неповнолітню потерпілу, так і на законного представника неповнолітньої потерпілої шляхом вмовлянь та певних пропозицій за для того, щоб останні змінили свої показання в суді, або ж відмовились від їх надання. Також з великою імовірністю існує ризик впливу на свідків.
Крім того, ризик впливу обвинуваченого ОСОБА_5 на неповнолітню потерпілу є дуже великим, оскільки остання є його рідною дочкою, неповнолітньою особою, а тому є вразливою та морально залежною, в тому числі і від матері, яка є дружиною обвинуваченого.
Про наявність ризику, передбаченого п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, свідчить те, що ОСОБА_5 до обрання йому запобіжного заходу не був працевлаштованим, офіційного джерела доходу не мав, а тому існує велика ймовірність того, що останній може перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
Що стосується клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт, суд вважає, що інший більш м'який запобіжний захід є такими, що не здатний забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_5 , відтак у задоволенні клопотання про зміну запобіжного заходу на домашній арешт слід відмовити.
За висновком суду застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_5 більш м'яких запобіжних заходів буде недостатнім для забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків та для запобігання реалізації ним встановлених судом ризиків. На користь цих висновків суд вважає таку міру виправданою, оскільки цього вимагають істині вимоги публічного інтересу (інтересу правосуддя), які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають правило поваги до особистої свободи.
Застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_5 не суперечитиме п. 2 ч. 3 ст. 132 КПК України та правовим позиціям, викладеним у рішеннях ЄСПЛ «Бакланов проти Росії» від 09 червня 2005 року, «Фрізен проти Росії» від 24 березня 2005 року та «Ізмайлов проти Росії» від 16 жовтня 2008 року, оскільки саме такий запобіжний захід дасть можливість уникнути настання ризиків, які були встановлені раніше у цій ухвалі, з урахуванням відомостей про особу обвинуваченого.
Частиною 4 ст. 183 КПК України передбачено, що суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні, зокрема, щодо злочину, який вчинено із застосуванням насильства.
За викладених обставин, з метою забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, забезпечення виконання ним належної процесуальної поведінки, суд вбачає підстави не визначати розмір застави у цьому кримінальному провадженні та згідно ст. 197 КПК України продовжити дію обраного запобіжного заходу на 60 днів.
На підставі викладеного, керуючись статтями 110, 176-178, 183, 193-194, 197, 331, 369- 372, 376, 392-393 КПК України, суд,-
Клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - задовольнити.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою в Державній установі «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)» строком на 60 днів до 14 червня 2024 року включно, без визначення розміру застави.
У задоволенні клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу на домашній арешт - відмовити.
Копію ухвали направити до Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)» для виконання та вручити учасникам кримінального провадження.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Повний текст ухвали складений 17.04 2024.
Суддя ОСОБА_1