16 квітня 2024 рокуЛьвівСправа № 260/9826/23 пров. № А/857/3537/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Онишкевича Т.В.,
суддів Сеника Р.П., Судової-Хомюк Н.М.,
з участю секретаря судових засідань Максим Х.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові у режимі відеоконференції апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 12 січня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Закарпатській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),
суддя у І інстанції Гебеш С.А.,
час ухвалення рішення 15 год 06 хв,
місце ухвалення рішення м. Ужгород,
дата складення повного тексту рішення 17 січня 2024 року,
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Закарпатській області (далі - ГУ ДПС) від 17 липня 2023 року № Ф-2924-0716 зі сплати єдиного соціального внеску (далі - ЄСВ, єдиний внесок) у сумі 25533,10 грн.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 12 січня 2024 року у справі № 260/9826/23 позов було задоволено.
При цьому суд першої інстанції виходив із того, що за твердженням відповідача спірна вимога сформована у зв'язку з наявністю у позивача боргу зі сплати ЄСВ, нарахованого з 2017 року по 2018 рік. Із наданих до матеріалів справи доказів неможливо точно встановити, який саме період охоплює сума заборгованості позивача із сплати ЄСВ і оскаржувана вимога не містить періоду, за який обрахована контролюючим органом сума недоїмки, так як відповідач вказав, що зарахування коштів відбувалося у рахунок погашення недоїмки за попередні періоди.
Відповідно до довідки Пенсійного фонду України форми ОК-5 у період з 2001 року по 2023 рік позивач працював, як найманий працівник, та відносно нього роботодавцем сплачувався ЄСВ, однак такі відомості не враховані відповідачем при обліку суми недоїмки.
У апеляційній скарзі ГУ ДПС просило скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .
У обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що згідно з інформаційними ресурсами органів ДПС ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець (далі - ФОП) з 20 листопада 2017 року та перебуває на обліку в ГУ ДПС у Закарпатській області, ДПІ у м. Ужгороді із вказаної дати, а також зареєстрований платником єдиного податку та перебуває на спрощеній системі оподаткування на ІІІ групі з 24 листопада 2017 року.
З 08 вересня 2010 року позивачу встановлено ознаку незалежної професійної діяльності, як адвокату, що підтверджується його заявою від 08 вересня 2010 року (номер реєстрації у ДПІ 748/29-0), свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю від 05 листопада 1999 року №846, довідкою про взяття на облік платника податків від 08 вересня 2010 року №748/29-0.
Тому відповідно до пункту 4, 5 частини 1 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VI) позивач є платником єдиного внеску та відповідно до частини 2 статті 6 цього Закону зобов'язаний своєчасно нараховувати та сплачувати єдиний внесок.
Станом на 30 червня 2023 року по інтегрованій картці платника податків ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за кодом платежу 71040000 «Єдиний внесок - для фізичних осіб - підприємців, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність» (далі - інтегрована картка) обліковувалась заборгованість (недоїмка) у сумі 25533,10 грн, яка виникла на підставі:
- самостійно поданого Додатку 1 «Вiдомостi про суми нарахованого доходу застрахованих осiб та суми нарахованого єдиного внеску» до податкової декларацiї платника єдиного податку - фiзичної особи - пiдприємця № 9408516909 вiд 10 січня 2022 року (за 2021 рік) (загальна сума нарахування 15950,00 грн) на залишок несплаченої суми (недоїмки) 8241,10 грн;
- самостійно поданого Додатку 1 «Вiдомостi про суми нарахованого доходу застрахованих осiб та суми нарахованого єдиного внеску» до податкової декларацiї платника єдиного податку - фiзичної особи - пiдприємця № 9300852810 вiд 21 січня 2023 року (за 2022 рік) на загальну суму нарахування 17292,00 грн.
Щодо висновків суду про повну сплату позивачем єдиного внеску згідно з довідкою Пенсійного фонду України форми ОК-5 за спірний період та платіжних доручень зазначає, що станом на 01 січня 2021 року за позивачем згідно з інтегрованою карткою рахувалась недоїмка у розмірі 7983,92 грн.
Протягом 2021 року позивачем самостійно нараховано 6417,18 грн (3300 грн + 3117,18 грн) за 2020 рік (в цілому за 2020 рік самостійно нараховано 12712,48 грн). Сплачено протягом вказаного період 15180,00 грн, а саме:
- зарахування коштів від 29 квітня 2021 року у сумі 7260,00 грн (+) перерахування коштiв з одного бюджетного рахунку на iнший, платiжне доручення № 198 вiд 29 квітня 2021 року (платiжне доручення додане позивачем до позову);
- зарахування коштів 14 липня 2021 року у сумі 3960,00 грн, платiжне доручення № 40 вiд 14 липня 2021 року (платiжне доручення додане позивачем до позову)
- зарахування коштів 04 жовтня 2021 року у сумі 3960,00 грн, платiжне доручення № 46 вiд 04 жовтня 2021 року (платiжне доручення додане позивачем до позову).
З вказаних коштів 1688,62 грн спрямовано у рахунок погашення недоїмки за 2019 рік, 12712,48 грн спрямовано у рахунок погашення недоїмки за 2020 рік.
У зв'язку із цим на кінець 2021 року виникла переплата у розмірі 778,90 грн.
Протягом 2022 року позивачем самостійно нараховано 15950,00 грн за 2021 рік згідно Додатку 1 «Вiдомостi про суми нарахованого доходу застрахованих осiб та суми нарахованого єдиного внеску» до податкової декларацiї платника єдиного податку - фiзичної особи - пiдприємця № 9408516909 вiд 10 січня 2022 року.
Сплачено протягом вказаного період 6930,00 грн, а саме:
- зарахування коштів від 10 січня 2022 року у сумі 4070,00 грн, платiжне доручення № 59 вiд 10 січня 2022 року (платiжне доручення додане позивачем до позову);
- зарахування коштів від 15 квітня 2022 року у сумі 2860,00 грн, платiжне доручення № 63 вiд 15 квітня 2022 року (платiжне доручення додане позивачем до позову).
Сума сплачених коштів у розмірі 6930,00 грн у повному обсязі, з урахуванням переплати у розмірі 778,90 грн, зарахована у погашення нарахувань за 2021 рік згідно із вказаного додатку до податкової декларації №9408516909 від 10 січня 2022 року.
У зв'язку із цим на кінець 2022 року за позивачем рахувалась недоїмка у розмірі 8241,10 грн.
Зарахування указаних коштів у рахунок погашення недоїмки за попередні періоди пов'язано із тим, що позивачу автоматично нараховано єдиний внесок, як самозайнятій особі (адвокату), за період з 01 листопада 2017 року по 31 грудня 2018 року на загальну суму 11263,00 грн а саме:
за 2017 рік - автоматично нараховано 1408,00 грн за листопад-грудень 2017 року;
за 2018 рік - автоматично нараховано 9828,72 грн, в тому числі : за І квартал - 2457,18 грн, за II квартал - 2457,18 грн, за III квартал - 2457,18 грн, за IV квартал -2457,18 грн.
Нарахування проведено у зв'язку із набуттям чинності з 01 січня 2021 року змін, внесених Законом України від 13 травня 2020 року № 592-IX «Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» щодо усунення дискримінації за колом платників» (далі - Закон № 592-ІХ).
При цьому відповідно до частини 6 статті 25 Закону №2464-VI у разі якщо платник має несплачену суму недоїмки, штрафів та пені, сплачені ним суми єдиного внеску зараховуються в рахунок сплати недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення.
Судом першої інстанції норми частини 6 статті 25 Закону №2464-VI, а також норми Закону № 592-IX у частині обов'язку платника єдиного внеску самостійно визначити базу нарахування єдиного внеску навіть у разі неотримання доходу до оскаржуваних відносин не було застосовано та зроблено помилковий висновок про відсутність у позивача обов'язку сплати єдиного внеску, будучи найманим працівником у відповідного роботодавця.
При цьому відповідачем не ставилося під сумнів сплату за позивача єдиного внеску його роботодавцем згідно з довідкою Пенсійного фонду України форми ОК-5 у період з 2001 року по 2023 рік.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 підтримав доводи, викладені у оскаржуваному судовому рішенні, заперечив обґрунтованість апеляційних вимог та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Представник ГУ ДПС у судовому засіданні апеляційного суду у режимі відеоконференції підтримав подану апеляційну скаргу доводами, аналогічними до тих, що зазначені у її тексті. Просив скасувати рішення суду першої інстанції та у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
ОСОБА_1 у ході апеляційного розгляду підтримав доводи, викладені у оскаржуваному судовому рішенні, заперечив обґрунтованість апеляційних вимог та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із такого.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 зареєстрований ФОП з 20 листопада 2017 року та платником податку ІІІ групи. Водночас він має основне місце праці у ТОВ "Житлово-будівельна компанія "Управдом" з травня 2014 року.
Для збільшення пенсійних виплат ОСОБА_1 , за його словами, сплачував єдиний внесок у розмірі мінімального страхового внеску, що підтверджується довідкою Пенсійного фонду України форми ОК-5.
Станом на 30 червня 2023 року по інтегрованій картці платника за позивачем обліковується заборгованість зі сплати єдиного внеску у розмірі 25533,10 грн, яка виникла на підставі самостійно поданої декларації платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця №9408516909 від 10 січня 2022 року (за 2021 рік, загальна сума нарахування - 15950,00 грн, залишок несплаченої суми становить 8241,10 грн) та №9300852810 від 21 січня 2023 року (за 2022 рік на загальну суму нарахування 17292,00 грн).
З огляду на це контролюючим органом було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 17 липня 2023 року №2924-0716 на суму 25533,10 грн.
Згодом 15 серпня 2023 року по інтегрованій картці ОСОБА_1 було зменшено нарахування єдиного внеску на суму 14432,00 грн згідно з поданою уточнюючою декларацією №9312650330 від 15 серпня 2023 року, в наслідок чого заборгованість станом на 30 листопада 2023 року склала 11101,10 грн.
Відповідач у суді першої інстанції ствердив, що сума сплачених позивачем коштів зарахована у рахунок погашення недоїмки за попередні періоди, так як йому автоматично нараховано єдиний внесок, як самозайнятій особі, за період з 01 листопада 2017 року по 31 грудня 2018 року на загальну суму 11263,00 грн.
ОСОБА_1 вважав протиправною вимогу ГУ ДПС від 17 липня 2023 року № Ф-2924-0716 і звернувся до адміністративного суду за захистом своїх прав із позовом, що розглядається.
При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Відповідно до частини 1 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до приписів частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями статті 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, регламентовано приписами Закону №2464-VI.
Згідно із приписами абзацу третього пункту 1 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців).
У абзаці першому пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI зазначено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
Абзацом другим цієї ж норми встановлено, що у разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному періоді або окремому місяці звітного періоду, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Згідно із положеннями пункту 5 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
За правилами пункту 6 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом є недоїмкою
Як вірно зазначено судом першої інстанції на підставі аналізу вказаних правових норм, необхідною умовою для сплати фізичною особою-підприємцем єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є здійснення нею підприємницької діяльності, навіть за умови відсутності доходу від такої діяльності.
При цьому в силу приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд першої інстанції слушно врахував висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 04 грудня 2019 року у справі №440/2149/19, відповідно до яких особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. У іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем».
Як стверджує відповідач, спірна вимога сформована у зв'язку з наявністю у позивача боргу зі сплати єдиного соціального внеску, нарахованого з 2017 року по 2018 рік.
Суд апеляційної інстанції погоджується із судом першої інстанції у тому, що оскаржувана вимога не містить періоду, за який контролюючим органом обрахована сума недоїмки, так як відповідач вказав на те, що зарахування коштів відбувалося у рахунок погашення недоїмки за попередні періоди, а отже у повній мірі неможливо перевірити правильність проведеного розрахунку спірної заборгованості.
Окрім того, відповідно до довідки Пенсійного фонду України форми ОК-5 у період з 2001 по 2023 рік позивач працював найманим працівником та щодо нього роботодавцем сплачувався єдиний внесок, що не заперечується контролюючим органом.
Разом із тим, відомості стосовно сплати єдиного внеску за позивача його роботодавцем не були враховані при обліку суми недоїмки.
Окрім того, відповідачем не надано суду доказів здійснення позивачем у спірний період адвокатської діяльності із отримання прибутку і суд першої інстанції слушно зауважив, що факт державної реєстрації фізичною особою-підприємцем не зобов'язує таку особу до активного її ведення.
Відповідно до приписів частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Водночас слід погодитися із судом першої інстанції у тому, що законом не передбачено обов'язку фізичної особи-підприємця сплачувати єдиний внесок за себе самостійно у разі, коли така особа не веде підприємницьку діяльність, а працевлаштована, як найманий працівник за трудовим договором, і єдиний внесок за неї сплачує роботодавець.
Відтак, апеляційний суд вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що ГУ ДПС безпідставно сформовано вимогу від 17 липня 2023 року №Ф-2924-0716 про сплату ОСОБА_1 боргу (недоїмки) у сумі 25533,10 грн, яка є протиправною та підлягає скасуванню.
Підсумовуючи наведене, на переконання апеляційного суду, доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи фактичних обставин, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.
Порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи цей публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 328 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Закарпатській області залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 12 січня 2024 року у справі № 260/9826/23 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т. В. Онишкевич
судді Р. П. Сеник
Н. М. Судова-Хомюк
Постанова у повному обсязі складена 16 квітня 2024 року.