16 квітня 2024 рокуЛьвівСправа № 300/5402/23 пров. № А/857/120/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі :
головуючого судді : Кухтея Р.В.,
суддів : Носа С.П., Шевчук С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу представника позивачки ОСОБА_1 - Захаріїва Богдана Дмитровича на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2023 року (ухвалене головуючим-суддею Чуприною О.В. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Івано-Франківську) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє її представник за довіреністю Захаріїв Богдан Дмитрович до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
У серпні 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє її представник за довіреністю Захаріїв Б.Д., (далі - позивач) звернулася в суд із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - ГУ ПФУ, пенсійний орган, відповідач), в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ №526 від 27.06.2023 про припинення виплати пенсії та зобов'язати відповідача відновити виплату їй пенсії за віком з січня 2023 року.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.11.2023 у задоволенні позовних вимог було відмовлено повністю.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, представник позивачки ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що 23.05.2023 позивачка подала пенсійному органу заяву про виплату пенсії або грошової допомоги через установу уповноваженого банку, за якою відповідно до вимог ч.1 ст.47 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058), просила з 01.06.2023 перераховувати пенсію на поточний рахунок в АТ “Ощадбанк”. Вказує, що припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з липня 2023 року здійснено відповідачем не у спосіб, передбачений Законом №1058, а в контексті положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод відбулося втручання у право власності позивачки, і таке втручання не було законним.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, що ОСОБА_1 перебуває на обліку у ГУ ПФУ та з 14.11.2017 отримує пенсію у зв'язку з втратою годувальника, що підтверджується заявою про призначення пенсії від 14.11.2017 і розпорядженням №114565 від 26.12.2017.
Виплата пенсії позивачці проводилась органом пенсійного фонду на поточний рахунок АТ “Ощадбанк”.
На адресу Управління 17.11.2022 надійшов лист АТ “Державний Ощадний банк України” за №108.14-07/4-455 від 14.11.2022 щодо осіб, які одержують пенсію за довіреністю більше як рік або не отримують пенсію з поточного рахунку більше як один рік, згідно якого зняття коштів з картки ОСОБА_1 відсутні.
За наслідками опрацювання отриманої від банку інформації, пенсійний орган надіслав ОСОБА_1 повідомлення №0900-0415-8/39937 від 21.11.2022 з проханням особисто звернутись до 25.12.2022 до сервісного центру ПФУ для подання нової заяви для продовження виплати пенсії через банківську установу. Додатково повідомлено, що у разі неподання заяви у вказаний термін виплата пенсії ОСОБА_1 буде переведена через відділення поштового зв'язку за місцем проживання, зазначеного в матеріалах пенсійної справи.
Пенсійний орган стверджує, що позивачка не звернулася особисто до 25.12.2022 до ПФУ, а тому виплата їй пенсії була переведена з 01.01.2023 на відділення поштового зв'язку за місцем проживання (смт. Солотвино) згідно матеріалів пенсійної справи.
Також, через відсутність ОСОБА_1 за фактичним місцем проживання, пенсія, яка мала виплачуватися через поштове відділення в с. Солотвин з 01.01.2023 по 30.06.2023 поверталась на адресу пенсійного органу як не виплачена.
З матеріалів справи видно, що позивачка звернулась через представника АТ “Ощадбанк” до відповідача із заявою від 23.05.2023 про виплату пенсії на поточний картковий рахунок, яка зареєстрована в ГУ ПФУ 09.06.2023. Вказана заява надійшла до ГУ ПФУ засобами електронного зв'язку (електронна пошта) та розглянута органом пенсійного фонду, про що свідчать пояснень представника відповідача від 07.11.2023.
ГУ ПФУ на підставі ст.49 Закону №1058 було прийнято рішення №526 від 27.06.2023 про припинення з липня 2023 року виплати пенсії ОСОБА_1 , з підстав не отримання останньою пенсії протягом шести місяців підряд.
Вважаючи протиправним оспорюване рішення, ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду з даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що виплату пенсії позивачці було правомірно припинено з липня 2023 року.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України кожному громадянину гарантується право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до статті 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Відповідно до пункту 6 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Частиною третьою статті 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.
Згідно ч.2 ст.2 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” №1382-IV від 11.12.2003 (далі - Закон №1382), реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон №1058.
Відповідно до ст.1 Закону №1058, пенсійні виплати - грошові виплати в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, що здійснюються у вигляді пенсії, довічної пенсії або одноразової виплати; пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом; уповноважений банк - банк, який здійснює свою діяльність відповідно до законодавства про банки і банківську діяльність та провадить розрахунково-касові операції з коштами Пенсійного фонду.
Згідно ч.1 ст.47 Закону №1058, пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч.2 ст.47 Закону №1058, пенсія може виплачуватися за довіреністю, порядок оформлення і строк дії якої визначаються законом. Виплата пенсії за довіреністю здійснюється протягом усього періоду дії довіреності за умови поновлення пенсіонером заяви про виплату пенсії за довіреністю через кожний рік дії такої довіреності.
Згідно ч.1 ст.49 Закону №1058, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється : якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч.2 ст.49 Закону №1058, поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Механізм виплати пенсій та грошової допомоги їх одержувачам, у тому числі допомоги на поховання і сум пенсій, грошової допомоги, недоотриманих у зв'язку із смертю одержувача, особам, які мають право на отримання таких виплат, головними управліннями Пенсійного фонду України в областях, м. Києві та структурними підрозділами з питань соціального захисту населення місцевих держадміністрацій, виконавчого органу міських, районних у містах рад, центрами з нарахування та здійснення соціальних виплат, а також інших грошових виплат, що фінансуються органами соціального захисту населення за рахунок відповідних бюджетів, шляхом зарахування на поточні рахунки одержувачів пенсії та грошової допомоги, а у разі їх смерті - на поточні рахунки осіб, які мають право на отримання допомоги на поховання та недоотриманої суми пенсії, грошової допомоги, в уповноважених банках визначається Порядком виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №1596 від 30.08.1999 (далі - Порядок №1596).
Згідно п.10 Порядку №1596, заява про виплату пенсії або грошової допомоги (додаток 1) або заява про виплату пенсії або грошової допомоги з відкриттям рахунка (додаток 4) подається одержувачем особисто до органу Пенсійного фонду України або органу соціального захисту населення за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання одержувача в населеному пункті в межах України.
Заява про виплату пенсії або грошової допомоги може прийматися органом Пенсійного фонду України або органом соціального захисту населення через установи уповноваженого банку.
Заява приймається за умови пред'явлення паспорта громадянина України або іншого документа, що посвідчує особу та підтверджує її вік, і визначеного законодавством документа, необхідного для з'ясування місця її проживання, та реєструється в установленому порядку.
Пунктом 16 Порядку №1596 передбачено, що якщо суми пенсії та грошової допомоги одержуються за довіреністю більш як один рік або не одержуються з поточного рахунка більш як один рік, уповноважений банк зобов'язаний повідомити про це відповідному органу Пенсійного фонду або органу соціального захисту населення не пізніше 28 числа місяця, у якому виникли такі обставини, а одержувач - подати нову заяву до органу Пенсійного фонду або органу соціального захисту населення згідно з вимогами, визначеними в пункті 10 цього Порядку.
У разі невиконання одержувачем цієї умови орган Пенсійного фонду або орган соціального захисту населення припиняє перерахування пенсії та грошової допомоги на поточний рахунок у визначену одержувачем установу уповноваженого банку та проводить виплату через національного оператора поштового зв'язку за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання одержувача в населеному пункті у межах України в установленому порядку.
Отже, у випадку отримання пенсії за довіреністю. виплата такої пенсії здійснюється за умови поновлення пенсіонером заяви про виплату пенсії за довіреністю через кожний рік дії такої довіреності. У випадку отримання пенсії за довіреністю більше як один рік орган Пенсійного фонду припиняє перерахування пенсії на поточний рахунок уповноваженого банку, а на пенсіонера покладається обов'язок подати органу Пенсійного фонду України нову заяву про виплату пенсії особисто або через установи уповноваженого банку. Невиконання даного обов'язку є підставою для припинення перерахування та виплати пенсії пенсіонеру.
Судом встановлено, що виплата пенсії позивачці здійснювалась через банківську установу АТ “Ощадбанк”.
Листом №108.14-07/4-455 від 14.11.2022, який надійшов до ГУ ПФУ 17.11.2022 за №13194/8 повідомлено щодо осіб, які одержують пенсію за довіреністю більше як рік або не отримують пенсію з поточного рахунку більше як один рік, згідно якого зняття коштів з картки ОСОБА_1 відсутні.
Відповідач повідомляв позивачку про необхідність особистого подання заяви для продовження виплати пенсії через банківську установи до сервісного центру ПФУ (повідомлення №0900-0415-8/39937 від 21.11.2022).
Проте, як встановлено судом, позивачка звернулась через представника АТ “Ощадбанк” до відповідача із заявою від 23.05.2023 про виплату пенсії на поточний картковий рахунок, яка зареєстрована в Управлінні 09.06.2023. Вказана заява надійшла до пенсійного органу засобами електронного зв'язку (електронна пошта) та розглянута органом пенсійного фонду, про що свідчать пояснення представника відповідача від 07.11.2023.
Суд першої інстанції слушно зауважив, що заява ОСОБА_1 від 23.05.2023 складена та передана до пенсійного органу без оформлення (нанесення) електронного підпису ОСОБА_1 та уповноваженого працівника банку, відповідно не відповідає вимогам п.10 Порядку №1596, а тому не підлягала прийняттю та розгляду органом пенсійного фонду, як така, що подана без дотримання встановлених вимог її подання.
Більше того, навіть за умови належного оформлення та подання позивачкою до органу пенсійного фонду заяви від 23.05.2023 про виплату їй пенсії на поточний рахунок, у відповідача була відсутня можливість здійснити виплату пенсії на поточний рахунок, так як відомості на виплату пенсій подані уповноваженій організації до початку виплатного періоду (тобто до 04.06.2023), а заява позивачки зареєстрована в ГУ ПФУ тільки 09.06.2023 (після того, як відомості уже були сформовані та направлені уповноваженій організації).
Враховуючи те, що матеріалами справи підтверджено, що позивачка протягом року не отримувала пенсійні виплати, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що в діях відповідача щодо переведення виплати пенсії з карткового рахунку на відділення поштового зв'язку не вбачається протиправності.
Оскільки, згідно матеріалів справи, пенсія позивачки не одержувалася більше як один рік, позивачка не подала до пенсійного органу нову заяву про виплату пенсії та не відреагувала на лист пенсійного органу до 25.12.2022, колегія суддів вважає, що позивачкою не дотримано встановленого порядку звернення з заявою про виплату пенсії, оскільки вона не зверталася до пенсійного органу із заявою встановленого зразка про виплату пенсії відповідно до вимог Закону №1058, а тому на даний час немає правових підстав для поновлення виплати пенсії.
При цьому, колегія суддів наголошує на тому, що позивачка, як громадянин України жодним чином не обмежена у праві на пенсійне забезпечення в Україні, однак на ряду з іншими громадянами України повинна дотримуватися приписів діючого законодавства.
Більше того, як слушно зауважив суд першої інстанції, позивачка не позбавлена реалізувати своє право на подання відповідної заяви в порядку, в спосіб і за формою, визначених пунктами 1.1, 2.8, 2.9 Порядку №22-1. При цьому, для відновлення виплати пенсії позивачка повинна у встановленому порядку реалізувати своє право на застосування положень статті 46 Закону №1058.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволення позову.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини”, суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі “Проніна проти України” (рішення від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі “Серявін та інші проти України” ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії” (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі “Гірвісаарі проти Фінляндії” (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.
Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу представника позивачки ОСОБА_1 - Захаріїва Богдана Дмитровича залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2023 року по справі №300/5402/23 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді С. П. Нос
С. М. Шевчук