П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
16 квітня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/25085/23
Перша інстанція: суддя Вовченко О.А.,
повний текст судового рішення
складено 02.01.2024, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Джабурія О.В.
суддів - Вербицької Н.В.
- Кравченка К.В.
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02 січня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії, -
18 вересня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, в якому просила суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області №51034500000276 від 27.04.2023 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну та №51032500068319 від 27.04.2023 року про скасування посвідки на постійне проживання № НОМЕР_1 видану 11.08.2021 року громадянці Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_2 ;
- зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби в Одеській області поновити посвідку на постійне проживання громадянці Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач зазначила, що на підставі пункту 6 частини 2 статті 4 Закону України «Про імміграцію» (як дружина іммігранта) Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області прийняло рішення № 51034200055280 від 04.08.2021 про надання дозволу на імміграцію та 11.08.2021 вона документована посвідкою на постійне проживання в Україні № НОМЕР_1 , дата закінчення строку 10.08.2031, орган видачі 5103. Громадянка Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_2 у липні місяці 2023 року дізналася, що посвідка на постійне проживання № НОМЕР_1 , дата закінчення строку 10.08.2031, орган видачі 5103 скасована. Також отримано рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україні № 51034500000276 від 27.04.2023 та рішення про скасування посвідки на постійне проживання № НОМЕР_2 від 27.04.2023. У висновку про скасування дозволу на імміграцію в Україну Позивачу зазначено, що в результаті перевірки з'ясувалося, що гр. Нігерії ОСОБА_1 при звернені 28.05.2021 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області та заповненні анкети про надання дозволу на імміграцію в Україну надала свідомо неправдиві відомості відносно свого місця проживання, а саме за адресою: АДРЕСА_1 . Стверджує, що відсутні передбачені законом підстави для скасування дозволу на імміграцію в Україну та посвідки-на постійне проживання позивачу та вважає, що оскаржувані рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну та скасування посвідки на постійне проживання мають негативні наслідки для позивача, що стало підставою для звернення до суду.
Представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову зазначаючи, що в заяві про надання дозволу на імміграцію громадянки Нігерії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , заявницею під власний підпис, зазначено місце проживання в Україні за адресою: АДРЕСА_1 . З метою перевірки достовірності інформації, наданої позивачем, Управлінням у справах іноземців та осіб без громадянства Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області ініційовано перевірку інформації щодо його місця проживання, в ході якої з виходом за вказаною адресою було встановлено, що позивач за вказаною адресою не проживає. В цій квартирі проживав громадянин України ОСОБА_3 , який в усній формі повідомив, що інформацією щодо проживання іноземців за вказаною адресою не володіє. Встановлено, що у цій квартирі, яка має житлову площу 15 кв. метрів, а загальну 17,7 кв. метрів одночасно зареєстровано місце проживання 470 осіб, в тому числі 14 громадян Нігерії. Оскільки громадянка Нігерії ОСОБА_1 за вказаною адресою не проживала та не могла проживати, відповідно вона надала неправдиву інформацію про місце свого фактичного проживання, в зв'язку з чим відповідачем було прийнято оскаржувані рішення про скасування посвідки на постійне проживання та дозволу на імміграцію.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 02 січня 2024 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії - відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування судового рішення та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Згідно до вимог ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Громадянка Федеративної Республіки Нігерія - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у 2020 році прибула на територію України з метою навчання та була зарахована студентом у навчально-науковому інституті «Європейська школа бізнесу» Міжнародного європейського університету, що підтверджується довідкою від 25.05.2021 № 735/64-05.
28.05.2021 ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну оскільки перебуває у шлюбі з іммігрантом (чоловік - громадянин російської федерації ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_3 , видане 27.05.2021 Приморським районним у місті Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), посвідка на постійне проживання в Україні № НОМЕР_4 , видана 20.04.2018, орган видачі 5101).
В заяві про надання дозволу на імміграцію громадянка Нігерії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вказала місце проживання в Україні за адресою: АДРЕСА_1 , про що надала довідку Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради, відповідно до якої вказано, що позивачка зареєстрована у зазначеному місці проживання з 27.05.2021 по день надання довідки.
04.08.2021 року Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області складено висновок, відповідно до якого клопотання громадянки Нігерії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про надання дозволу на імміграцію в Україну задоволено та надано дозвіл на імміграцію № НОМЕР_5 від 04.08.2021.
11.08.2021 ОСОБА_1 була документована посвідкою на постійне проживання в Україні № НОМЕР_1 , дата закінчення строку 10.08.2031.
Суд встановив, що 17.02.2022 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 розірвали шлюб зареєстрований 27.05.2021 року Приморським районним у місті Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
З метою перевірки достовірності інформації, наданої чотирнадцятьма громадянами Нігерії, які отримали згоду на реєстрацію місця проживання та були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , в тому числі і ОСОБА_1 , Управлінням у справах іноземців та осіб без громадянства Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області ініційовано перевірку такої інформації відносно вказаних осіб.
За результатами перевірки з виходом за вказаною адресою, 12.10.2021 року посадовими особами Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області було встановлено, що за адресою: АДРЕСА_1 , проживає громадянин України ОСОБА_3 , який в усній формі повідомив, що квартиру АДРЕСА_2 , відповідно договору найму житлового приміщення він орендує з червня 2021 року. Також, ОСОБА_3 повідомив, що інформацією щодо проживання іноземців за вказаною адресою він не володіє, посилаючись на ст. 63 Конституції України від письмових пояснень відмовився, але надав договір оренди квартири, посвідчення особи громадянина України.
Згідно відповіді на запит Державної міграційної служби України від 15.03.2023 року щодо видання довідок про реєстрацію громадян Нігерії Департаментом надання адміністративних послуг Одеської міської ради повідомлено, що станом на 22.03.2023 року за адресою: АДРЕСА_1 , значиться зареєстрованими 13 громадян Республіки Нігерія (за списком) серед яких і ОСОБА_1 .
Відповідно до листа Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради від 14.03.2023 року № 94ел/01-09 за адресою: АДРЕСА_1 , одночасно зареєстровано місце проживання 470 осіб.
27.04.2023 року Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області складено висновок про скасування дозволу на імміграцію ОСОБА_1 з підстав надання неправдивої інформації щодо фактичного місця проживання.
Рішенням Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області № 51034500000276 від 27.04.2023 року на підставі п. 1 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію» скасовано дозвіл на імміграцію громадянки Республіки Нігерія ОСОБА_1 .
Рішенням Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області № 51032500068319 від 27.04.2023 року на підставі пп.1 п. 64 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 року № 321, скасовано посвідку на постійне проживання № НОМЕР_1 громадянці Республіки Нігерія ОСОБА_1 .
Не погоджуючись із зазначеними рішеннями, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Вирішуючи дану справу в апеляційному провадженні, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційна, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.
За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно вимог статті 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлення порядку їх в'їзду в Україну та виїзду з України визначає Закон України від 22.09.2011 № 3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон № 3773-VI, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до частин першої, третьої статті 3 Закону № 3773- VI іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно- правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
Відповідно до статті 1 Закону № 2491-ІІІ імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.
Частиною п'ятою статті 9 даного Закону встановлено, що для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи:
1) три фотокартки;
2) копія документа, що посвідчує особу;
3) документ про місце проживання особи;
4) відомості про склад сім'ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі);
5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Порядок №1983 визначає процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну (далі - іммігранти), поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (далі - провадження у справах з питань імміграції), а також компетенцію міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію.
Пунктом 11 Порядку № 1983 визначено, що для отримання дозволу на імміграцію разом із заявою встановленого ДМС за погодженням з МЗС зразка, зокрема, подається документ про місце проживання (в Україні та за кордоном).
Документом про місце проживання на території України для осіб, які отримали посвідки на тимчасове проживання, є витяг з реєстру територіальної громади.
Колегія суддів зазначає, що спірне рішення фактично обґрунтоване тим, що інформація, яка була зазначена громадянкою Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 в заяві про надання дозволу на імміграцію щодо свого місяця проживання є неправдивою.
Як свідчать матеріали справи, в заяві про надання дозволу на імміграцію громадянка Нігерії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вказала місце проживання в Україні за адресою: АДРЕСА_1 , про що надала довідку Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради, відповідно до якої вказано, що позивачка зареєстрована у зазначеному місці проживання з 27.05.2021 по день надання довідки.
04.08.2021 року Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області складено висновок, відповідно до якого клопотання громадянки Нігерії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про надання дозволу на імміграцію в Україну задоволено та надано дозвіл на імміграцію № НОМЕР_5 від 04.08.2021.
11.08.2021 року ОСОБА_1 була документована посвідкою на постійне проживання в Україні № НОМЕР_1 , дата закінчення строку 10.08.2031.
Тобто, є встановленим факт, що позивач легально перебував на території України на підставі посвідки на тимчасове проживання, термін дії якої закінчується 10.08.2031 року.
Як свідчать матеріали справи, зокрема, матеріали особової справи громадянка Нігерії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вказала місце проживання в Україні за адресою: АДРЕСА_1 , про що надала довідку Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради, відповідно до якої вказано, що позивачка зареєстрована у зазначеному місці проживання з 27.05.2021 по день надання довідки.
Справжність вказаної довідки була підтверджена листом Департаменту від 27.03.2023 №458ел/01-09 на запит ГУ ДМС в Одеській області.
Так, витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності містить відомості, що власником квартири АДРЕСА_2 є ОСОБА_5
ОСОБА_5 , на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 02.09.2020, уповноважив ОСОБА_6 бути його представником, у тому числі з питань пов'язаних зі вчинення правочинів що використання, експлуатації та передачі в оренду належної йому на праві власності квартири АДРЕСА_2 .
У свою чергу, ОСОБА_6 , склала та нотаріально посвідчила заяву від 26.05.2021, де дала згоду, від імені власника житла, на реєстрацію місця проживання громадянина Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_1 .
Отже, враховуючи викладені обставини колегія суддів вважає, що доводи ГУ ДМС в Одеській області, викладені у висновку про скасування дозволу про імміграцію, про нікчемність довіреності від власника квартири ОСОБА_5 на ім'я ОСОБА_6 , з підстав того, що вона видана з порушенням законодавства, не обґрунтовані, оскільки не можна вважати документ нікчемний, якщо він ніким не оспорений та є чинним. Підставою для визнання довіреності недійсною на підставі статті 225 Цивільного кодексу України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Згідно пункту 12 Порядку № 1983 територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію: формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, справжність поданих документів та відповідність, їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з'ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію;
надсилають у місячний термін разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам або підрозділам (відповідно до категорії іммігрантів). Справи, прийняття рішення за якими належить до компетенції ДМС чи територіальних органів, надсилаються територіальним органам, в інших випадках - територіальним підрозділам; здійснюють провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію, якщо таке провадження належить до їх компетенції.
Пунктом 14 Порядку № 1983 перебачено, що територіальні органи і підрозділи після отримання документів від зазначених у пунктах 12 і 13 цього Порядку органів перевіряють у місячний термін правильність їх оформлення, з'ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону № 2491-ІІІ, надсилають відповідні запити до МВС, органів Національної поліції, регіональних органів СБУ, Робочого апарату Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужби.
МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба проводять відповідно до компетенції у місячний строк після надходження таких запитів перевірку з метою виявлення осіб, яким дозвіл на імміграцію не надається. Про результати перевірки інформується орган, який надіслав запит.
Відповідно до пункту 16 Порядку № 1983 у разі коли прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції територіальних органів і підрозділів, ці органи аналізують у місячний термін отриману від зазначених в абзаці другому пункту 14 цього Порядку органів інформацію та на підставі матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу.
Відповідно до пункту 1 частини статті 12 Закону № 2491 -III дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо, зокрема з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність.
Суд апеляційної інстанції вирішуючи справу та досліджуючи обставини цієї справи, а саме: відповідь Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради, відповідно до якої станом на 22.03.2023 року за адресою: АДРЕСА_1 , значиться зареєстрованими 13 громадян Республіки Нігерія, серед яких і ОСОБА_1 ; лист Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради від 14.03.2023 року № 94ел/01-09, відповідно до якого за адресою: АДРЕСА_1 , значиться зареєстрованими 470 осіб зазначає наступне.
Відповідно до пункту 4 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2022 №265 особа може задекларувати/зареєструвати своє місце проживання (перебування) лише за однією адресою. У разі коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює декларування/реєстрацію місця проживання (перебування) за однією з таких адрес за власним вибором. За адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.
Отже, законодавець, у випадку проживання особи у двох або більше місцях дозволяє здійснити реєстрацію за однією з цих адрес на вибір, адже кожному гарантовано право на вільний вибір місця проживання.
Головна відмінність прописки від реєстрації складається з того, що прописка втілювала в життя функцію адміністративно-планового розміщення населення, контроль за переміщенням громадян, а реєстрація - це підтримка юридичного зв'язку між людиною і державою з метою взаємного виконання прав і обов'язків, має повідомний характер і не обмежує свободу пересування громадян.
Висновуючи з наведених положень законодавства, колегія суддів вважає, що відсутність за місцем реєстрації ОСОБА_1 не свідчить про свідоме подання неправдивих відомостей про місце її проживання.
Крім цього, відповідачем не надані докази того, що саме на момент заповнення заяви про надання дозволу на імміграцію в Україні ОСОБА_1 , не проживала за адресою: АДРЕСА_1 , а відтак, станом на 2021 рік, при наданні позивачу дозволу на імміграцію в Україну, відповідач як уповноважений державний орган, перевіривши надані позивачем документи та не встановивши будь-яких порушень законодавства, діяв в межах повноважень та на підставі наведених вище правових норм.
Більш того, на переконання колегії суддів ГУ ДМС в Одеській області не довело, що за час перебування позивача на території України з'явилися обставини, які б тягли за собою визнання його таким, що не має дозволу на імміграцію з підстави, передбаченої статтею 12 Закону № 2491-III.
З наведеного випливає, що посвідка на постійне проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 отримана у передбаченому законом порядку.
За таких умов, колегія суддів дійшла висновку, що рішення ГУ ДМС України в Одеській області від 27.04.2023 за №51034500000276 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці Нігерії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , прийнято за відсутності необхідних підстав і не містить інформації щодо конкретних обставин, за яких може бути визнано неправомірною та скасовано посвідку на постійне проживання за № НОМЕР_1 видану 11.08.2021 року.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 13.11.2019 у справі №815/3651/17.
Також слід звернути увагу на правовий висновок Верховного Суду, що викладений в постановах 18.04.2018 у справі №820/2262/17 та від 09.07.2020 у справі №823/407/18, де наголошено, якщо проживання в Україні позивачу оформлено через помилку або зловживання посадових осіб суб'єкта владних повноважень, перекладати тягар вкрай негативних наслідків такої помилки або зловживання на особу (позивача у справі) є неприпустимим.
У пункті 74 рішення Європейського Суду з прав людини «Лелас проти Хорватії» (заява № 55555/08) суд звернув увагу на те, що «держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу».
Під час дослідження матеріалів справи відсутні жодні докази про існування жодних підстав для скасування наданої позивачу посвідки на постійне проживання, які передбачені ст. 12 Закону України «Про імміграцію», а саме: вироку суду, яким іммігранта засуджено до позбавлення волі; будь-яких доказів того, що дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; доказів того, що скасування дозволу на імміграцію є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; доказу, який би підтверджував порушення позивачем законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.
Отже, колегія суддів вважає, що в межах спірних правовідносин суб'єктом владних повноважень не дотримано одного з елементів критерію «необхідності у демократичному суспільстві», а саме - принципу пропорційності, який, в свою чергу, вимагає встановлення балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване оскаржуване рішення суб'єкта владних повноважень, що призвело до негативних наслідків для позивача за відсутності будь-якої вини останнього.
У своїй практиці Європейський суд з прав людини неодноразово робив визначення критерію «необхідності у демократичному суспільстві». Так, за практикою Суду при визначенні питання «необхідності у демократичному суспільстві» держави користуються певною свободою розсуду, межі якої залежать від сфери, що вступає в конфлікт з гарантованим правом.
Колегія суддів наголошує, що навіть якщо посвідка на постійне проживання була надана через помилку або зловживання посадових осіб суб'єкта владних повноважень, перекладати тягар вкрай негативних наслідків такої помилки або зловживання на особу (позивача у справі) є неприпустимим.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі №820/2262/17.
Апеляційний суд в контексті обставин даної справи зазначає, що скасування посвідки на постійне проживання, відповідно до вимог чинного законодавства, може мати наслідком видворення позивача з території України та її примусове повернення до країни походження
Відповідно до ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
У контексті практики Європейського суду з прав людини, за ст. 8 Конвенції, видворення особи з країни, де проживають її близькі родичі, становить порушення права на повагу до сімейного життя, яке гарантується положеннями зазначеної статті. У кожному такому випадку питання повинне розглядатися пропорційно меті, яка ставиться, відповідно до вимог конвенції. Право на сім'ю потребує гарантій від усіх випадків утручання, незалежно від того, ким воно ініційоване - органами державної влади, фізичними чи юридичними особами. При розв'язанні спірних правовідносин ураховано правову позицію ЄСПЛ, викладену в рішенні від 18 лютого 1991 року у справі «Moustaquim v. Belgium». ЄСПЛ підкреслив, що у випадках, коли відповідні рішення (про депортацію) являли собою втручання у права, захищені ст. 8 Конвенції, слід обґрунтувати суттєву суспільну необхідність. Крім того, рішення повинні бути співмірні цілям, яких прагнуть досягти за допомогою закону.
У ст. 8 Конвенції не йдеться про право проживати або залишатися в конкретній державі. Проте вислання є втручанням у право на сімейне життя, якщо близькі члени родини депортованої особи проживають у країні, з якої цю особу вислали. У таких випадках депортація повинна бути виправданою (рішення у справі «Moustaquim v. Belgium»).
Стаття 1 Конвенції вимагає від держав гарантувати права та свободи не лише громадянам, а кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією. Яскравими прикладами того, як цей принцип реалізується на практиці, можуть служити заяви, де мовиться про порушення права на сімейне життя у зв'язку з діями держави, спрямованими на депортацію з недоговірної держави особи, яка влаштувала життя з громадянином/громадянкою договірної держави, або на скасування даного цій особі дозволу на проживання.
Щодо розподілу судових витрат.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач сплатив судовий збір за подання позову та апеляційної скарги на загальну суму 1073,60 грн. Враховуючи, що позов підлягає задоволенню, позивач має право на відшкодування судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень в сумі 1073,60 грн.
Статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
Відповідно до ч.1-3 ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.
Згідно п.4 ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги є суттєвими та складають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, у зв'язку з чим оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям постанови про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Керуючись ст. ст. 308; 311; 315; 317; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02 січня 2024 року- скасувати, постановити у справі нове судове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області № 51034500000276 від 27.04.2023 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну та № 51032500068319 від 27.04.2023 року про скасування посвідки на постійне проживання № 900060540 видану 11.08.2021 року громадянці Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_2 ;
Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби в Одеській області поновити посвідку на постійне проживання громадянці Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (код за ЄДРПОУ 37811384) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 ) 1073,60 (одна тисяча сімдесят три гривні) грн. 60 коп. в рахунок відшкодування сплаченого судового збору.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України.
Суддя-доповідач О.В. Джабурія
Судді Н.В. Вербицька К.В. Кравченко