16 квітня 2024 року м. Дніпросправа № 280/9069/23
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Кругового О.О. (доповідач),
суддів: Щербака А.А., Шлай А.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу Запорізької обласної прокуратури
на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 25.12.2023, (суддя суду першої інстанції М.О. Семененко), прийняте в порядку письмового провадження в м. Запоріжжі, в адміністративній справі №280/9069/23 за позовом ОСОБА_1 до Запорізької обласної прокуратури про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
29.10.2023 ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом, в якому просила: стягнути із відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23.02.2022 по 28.09.2023 включно у сумі 132 030,41 грн. (сто тридцять дві тисячі тридцять гривень 41 копійка).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що під час звільнення з органів прокуратури відповідач не провів остаточний розрахунок з позивачем у зв'язку з невиплатою вихідної допомоги, яка передбачена ст. 44 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 22.02.2022 у справі №280/787/21 зобов'язано відповідача здійснити нарахування та виплату на користь позивача вихідної допомоги при звільненні у розмірі 20 595,12 грн, стягнуто на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.12.2020 по 22.02.2020 суму 20 595,12 грн. Фактична виплата вихідної допомоги здійснена відповідачем 29.09.2023, що є днем фактичного розрахунку при звільненні. Враховуючи наведене, вважає, що відповідно до статей 116, 117 КЗпП України позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23.02.2022 по 28.09.2023.
Запорізький окружний адміністративний суд рішенням від 25.12.2023 задовольнив адміністративний позов ОСОБА_2 частково. Стягнув з Запорізької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23 лютого 2022 року по 28 вересня 2023 року, у розмірі 8 249,82 грн (вісім тисяч двісті сорок дев'ять гривень 82 коп.). В іншій частині в задоволенні позову відмовив. Стягнув на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Запорізької обласної прокуратури судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 82,50 грн (вісімдесят дві гривні 50 коп.) та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 312,42 грн (триста дванадцять гривень 42 коп.).
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом вимог норм матеріального та процесуального права просить рішення суду скасувати та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що з урахуванням дати проведення остаточного розрахунку з позивачем 28.09.2023, до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин” від 1 липня 2022 року №2352-IX (далі - Закон № 2352-IX), а відтак у разі задоволення позовних вимог з відповідача належить стягнути середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців. Також, відповідач зазначає, що судом не надано оцінку такому критерію зменшення розміру середнього заробітку як наявність спору між сторонами про розмір виплат.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
ОСОБА_1 з 2013 року працювала в органах Запорізької обласної прокуратури на посаді прокурора Мелітопольської міжрайонної прокуратури, а з 15.12.2015 на підставі наказу прокурора Запорізької області №636к від 15.12.2015 позивача призначено на посаду прокурора Мелітопольської місцевої прокуратури.
Наказом Запорізької обласної прокуратури від 24.12.2020 за №2487к позивача звільнено з посади прокурора Мелітопольської міжрайонної прокуратури та з органів прокуратури Запорізької області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України “Про прокуратуру” з 29 грудня 2020 року.
Вважаючи, що має право на виплату вихідної допомоги при звільненні, яка передбачена ст. 44 КЗпП України, позивач звернулася до суду із позовом.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 22.02.2022 у справі №280/7872/21, яке набрало законної сили 13.04.2023, зобов'язано Запорізьку обласну прокуратуру нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні у розмірі 20595,12 грн. Стягнуто з Запорізької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.12.2020 по 22.02.2022 у сумі 20595,12 грн.
На виконання вказаного судового рішення відповідач здійснив нарахування вихідної допомоги позивачу, яку виплачено 29.09.2023 в сумі 16 579,07 грн (з урахуванням податків і зборів).
Позивач вважає, що у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні у нього виникло право на отримання середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні до дати фактичного розрахунку, що зумовило звернення до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір між сторонами та задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що у зв'язку з несвоєчасною виплатою позивачеві вихідної допомоги при звільненні остання має право на середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням істотної частки.
Колегія суддів, розглядаючи позовні вимоги в межах доводів скарги, погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
За приписами ст.117 КЗпП України (у редакції на момент подання даного позову до суду) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Так, Верховний Суд, розглянувши аналогічну справу, в постанові від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22, зазщначив про таке:
“...11. Підхід Великої Палати Верховного Суду до застосування статті 117 КЗпП України в окресленому контексті відрізняється від того, який обґрунтовує відповідач і який застосований, приміром, у постанові Верховного Суду від 4 грудня 2019 року у справі №825/742/16, яку відповідач зазначив серед інших як взірець правильного правозастосування.
Питання про застосування приписів статті 117 КЗпП України у вимірі правовідносин, подібних до тих, які розглядаються в цій справі, не завжди мало однакову правову оцінку суду касаційної інстанції, що добре видно на прикладі цієї справи. Водночас треба зазначити, що після постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, яку, зауважмо, ухвалено в часі пізніше, ніж постанови, які зазначив відповідач у касаційній скарзі, викладена в ній позиція (зокрема щодо наявності передбачених статтею 117 КЗпП України підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якщо навіть остаточний розрахунок відбувся на підставі/виконання судового рішення) не піддавалася зміні (відступу) і з нею загалом узгоджується підхід судів попередніх інстанцій в цій справі.
Задля забезпечення єдності судової практики у цій категорії спорів колегія суддів теж має дотримуватися правової позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, як таку, що ухвалена пізніше і якою змінені існуючі доти підходи до застосування приписів статей 116, 117 КЗпП України. На такому наголосила Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17, в якій зазначено, що незалежно від того, чи перераховані всі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
Подібним чином Верховний Суд діяв, приміром, під час розгляду справи №460/10582/21 (постанова від 2 лютого 2023 року), у якій теж порушувалося питання про застосування правової позиції, яка викладена в згадуваній постанові Верховного Суду від 4 грудня 2019 року у справі № 825/742/16.
12. Поза тим треба застерегти, що правова позиція суду касаційної інстанції основується на нормативному регулюванні спірних правовідносин, зміна якого може вплинути на те, яким чином її застосовувати до правовідносин, які виникли після цієї зміни.
Зазначене застереження у контексті цієї справи зумовлене тим, що з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України - текст якої написаний вище - діє у редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ.
Звертаємо увагу, що відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Суди попередніх інстанцій під час вирішення цього спору керувалися приписами статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ. Принаймні до такого висновку спонукає зміст їхніх судових рішень, надто суду апеляційної інстанції, який визначив суму, яка підлягає стягненню на користь позивача за 1743 днів (за період з 26 грудня 2017 року по 6 жовтня 2022 року), спираючись на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 30 листопада 2020 року в справі № 480/3105/19. Але наведений у тій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку. Іншими словами, на той час стаття 117 КЗпП України діяла дещо в іншій редакції, яка не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Вже на дату звернення ОСОБА_1 (1 листопада 2022 року) до суду з цим позовом стаття 117 КЗпП України діяла в редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ, і підлягала застосуванню...”.
Так, позов ОСОБА_1 подано до суду 29.10.2023, отже на дату звернення позивача з даним позовом до суду підлягає застосуванню чинна редакція статті 117 КЗпП України, яка обмежує час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, шістьма місяцями.
Верховний Суд у постанові від 03 серпня 2021 року у справі №580/278/19 зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми. Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплатити розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Велика Палата Верховного Суду також неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (Постанова від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (позиція Верховного Суду України, висловлена у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
Наведена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19.
Як зазначено в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 14 липня 2022 року у справі №620/3095/20 та від 27 жовтня 2022 року у справі №1.380.2019.006549, при прийнятті рішення у справах даної категорії слід дотримуватися принципу співмірності та розумності заявлених позивачем вимог щодо стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки з ним розрахунку при звільненні, з'ясувати, яку частку від суми, що підлягала до виплати позивачу на час його звільнення, становила сума несвоєчасно виплачених коштів.
Позивач у зв'язку з порушенням відповідачем його права на отримання грошового забезпечення у належному розмірі, що встановлено рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 22.02.2022 у справі №280/7872/21, просить стягнути на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23.02.2022 по день фактичної виплати вихідної допомоги на виконання такого рішення суду тобто 28.09.2023.
Визначення саме такого періоду затримки розрахунку при звільненні зумовлено тим, що у межах справи №280/787/21 суд вже стягнув з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.12.2020 по 22.02.2022 у сумі 20595,12 грн, отже, враховуючи дату фактичного розрахунку 29.09.2023, позивач просить суд стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за решту періоду - з 23.02.2022 по 28.09.2023.
Водночас, враховуючи чинні положення статті 117 КЗпП України, оплаті середнім заробітком за час затримки розрахунку при звільненні підлягає не більше шести місяців, що становить 182 календарних днів (129 робочих днів), і позивач має право на отримання такого відшкодування за затримку виплати спірних сум.
Обчислення середнього заробітку слід проводити відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 "Про затвердження порядку обчислення середнього заробітної плати" (далі - Порядок №100).
За змістом пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки…. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати (пункт 5 Порядку №100).
Згідно з пунктом 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Аналіз вищенаведених норм свідчить про те, що нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні проводиться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих/календарних днів, які мають бути оплачені за середньомісячною заробітною платою.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду у справі №280/787/21 встановлено, що середньоденна заробітна плата позивача становить 980,72 грн.
Відтак, сума середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, але не більше як за шість місяців обчислена відповідно до положень статті 117 КЗпП України з урахуванням Порядку №100, становить 980,72 грн х 129 = 126 512,88 грн.
Загальна сума належних позивачу виплат при звільненні становить 90 335,93 грн, з яких: нараховані при звільненні кошти в сумі 69740,81 грн (77,20%) та присуджена відповідно до рішення суду у справі №280/787/21 вихідна допомога при звільненні в сумі 20 595,12 грн (22,8%).
Виходячи з принципу пропорційності, позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в загальному розмірі 28 844,94 грн. (126 512,88 грн * 22,8%)
Оскільки відповідно до рішення суду у справі №280/787/21 позивачу присуджено відповідну компенсаційну виплату в розмірі 20 595,12 грн, суд дійшов висновку, що справедлива сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23.02.2022 по 28.09.2023, які підлягає виплаті позивачу, становить 8 249,82 грн (28 844,94 грн - 20 595,12 грн) з відповідним відрахуванням податків та зборів.
З урахуванням вищевикладеного колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, а тому підстави для зміни чи скасування судового рішення, в межах доводів скарги - відсутні. за таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 325 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Запорізької обласної прокуратури - залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 25.12.2023 в адміністративній справі № 280/9069/23 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий - суддя О.О. Круговий
суддя А.А. Щербак
суддя А.В. Шлай