16 квітня 2024 р. Справа № 520/32730/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Жигилія С.П.,
Суддів: Русанової В.Б. , Перцової Т.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 17.11.2023 (суддя Сліденко А.В.; м. Харків) по справі № 520/32730/23
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
третя особа: Міністерства оборони України
про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання виконати певні дії,
ОСОБА_1 (надалі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (надалі також - відповідач), третя особа: Міністерство оборони України, в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не виготовленні та ненаданні ОСОБА_1 грошового атестату та довідки про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премії для призначення пенсії ОСОБА_1 відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб";
- зобов'язати відповідача виготовити та надати ОСОБА_1 грошовий атестат та довідки про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премії для призначення пенсії ОСОБА_1 відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб";
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не складанні попереднього розрахунку вислуги років (страхового стажу) ОСОБА_1 на пенсію та не переданні його разом з особовою справою ОСОБА_1 до фінансового органу (визначеного п.2.12 розділу ІІ Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і забезпечення соціальними виплатами осіб, звільнених з військової служби у Збройних Силах України, та членів їх сімей, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14.08.2014р. №530), який складає основний розрахунок вислуги років (страхового стажу) на пенсію;
- зобов'язати відповідача скласти попередній розрахунок вислуги років (страхового стажу) ОСОБА_1 на пенсію та передати його разом з особовою справою ОСОБА_1 до фінансового органу (визначеного п.2.12 розділу ІІ Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і забезпечення соціальними виплатами осіб, звільнених з військової служби у Збройних Силах України, та членів їх сімей, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14.08.2014 № 530), який складає основний розрахунок вислуги років (страхового стажу) на пенсію.
Одночасно з позовною заявою позивач подав заяву про забезпечення позову в якій просив суд вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони Військовій частині НОМЕР_1 пересилати особову справу офіцера ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2023 року заяву про забезпечення позову - залишено без задоволення.
Позивач не погодився з вказаним судовим рішенням та подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на його ухвалення з порушенням судом норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання, просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 17.11.2023, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги позивач зазначає, що в межах цього судового провадження позивач оспорює, зокрема, бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 яка полягає у не виготовленні та не наданні ОСОБА_1 грошового атестату та довідки про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премії для призначення пенсії ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», не складанні попереднього розрахунку вислуги років (страхового стажу) ОСОБА_1 на пенсію та не переданні його разом з особовою справою ОСОБА_1 до фінансового органу (визначеного пунктом 2.12 розділу II Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і забезпечення соціальними виплатами осіб, звільнених з військової служби у Збройних Силах України, та членів їх сімей, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14.08.2014 №530), який складає основний розрахунок вислуги років (страхового стажу) на пенсію, та заявляє позовні вимоги зокрема щодо зобов'язання вчинення відповідачем вищезазначених дій.
Звертаючись до суду з заявою про забезпечення позову, заявник обґрунтував необхідність застосування таких заходів тим, що в силу положень пункту 2.15 Розділу II Наказу Міністерства оборони України від 14.08.2014 №530 Попередній розрахунок вислуги років (страхового стажу) на пенсію складається відповідним управлінням (відділом) персоналу та передається разом з особовою справою до фінансового органу (пункт 2.12 цього розділу), який складає основний розрахунок вислуги років (страхового стажу) на пенсію і повертає його в управління (відділ) персоналу для долучення до особової справи військовослужбовця, позивач звільнився зі служби з Військової частина НОМЕР_1 де знаходиться на зберіганні його особова справа, отже позовні вимоги нерозривно пов'язані із тим, що особова справа позивача має знаходитись на зберіганні саме у Військовій частині НОМЕР_1 , яка в свою чергу має обов'язок згідно положень п. 8 Розділу XIV наказу Міністерства оборони України від 15.09.2022 №280, передати особову справу позивача до районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки. При цьому конкретні строки передання такої справи з військової частини до районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки не визначені, а в силу дії воєнного стану, можуть бути збільшені.
Згідно відомостей наданих ІНФОРМАЦІЯ_2 в листі від 21.10.2023 №1187/ВОЗіК особова справа підполковника запасу ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_3 з військової частини НОМЕР_1 ще не надійшла. Отже особова справа досі знаходиться на зберіганні Військової частини НОМЕР_1 .
Отже, оскільки позивач звільнений з військової служби в запас та виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 з 28 вересня 2023 року, а особова справа офіцера перебуває на зберіганні у військової частини НОМЕР_1 . саме військова частина НОМЕР_1 в силу положень пункту 2.15 Розділу II Наказу Міністерства оборони України від 14.08.2014 №530 має скласти попередній розрахунок вислуги років (страхового стажу) на пенсію та передати його разом з особовою справою до Фінансового органу (пункт 2.12 цього розділу), який складає основний розрахунок вислуги років (страхового стажу) на пенсію. У свою чергу, у випадку передачі Військовою частиною НОМЕР_1 на виконання вимог п. 8 Розділу XIV наказу Міністерства оборони України від 15.09.2022 №280, особової справи офіцера ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 в проміжок часу у який буде розглядатись адміністративна справа, це унеможливить у випадку задоволення позовних вимог виконання рішення суду, ефективний захист та поновлення порушених прав позивача, оскільки в силу вищенаведених норм права без особової справи скласти зазначений попередній розрахунок вислуги років та передати його до відповідного органу не вбачається можливим.
Так у випадку задоволення позовних вимог без вжиття заходів забезпечення позову, у випадку передання особової справи позивача до районного територіального центру комплектування військовою частиною НОМЕР_1 , зумовить ситуацію, коли відповідач не зможе виконати судове рішення, яке безпосередньо пов'язане із необхідністю наявності в останнього особової справи позивача, і рішення суду залишиться не виконаним.
Відповідач не реалізував своє процесуальне право подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Справа розглядається в порядку письмового провадження, відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, з таких підстав.
Залишаючи заяву про забезпечення позову без задоволення суд першої інстанції дійшов висновку про її необґрунтованість.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, враховуючи межі перегляду, передбачені ст. 308 КАС України, апеляційний суд зазначає таке.
Відповідно до статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити доцільність їх вжиття в контексті захисту прав та інтересів учасників справи та реалізації судового рішення.
За умовами статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Не допускається забезпечення позову, зокрема, шляхом зупинення дії рішення суб'єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов'язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення (пункт 5 частини третьої статті 151 КАС України).
При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має, з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Згідно з Рекомендацією № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, покликаним забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі.
В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав будуть значними.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Звертаючись до суду з заявою про забезпечення позову позивач посилається на те, що у випадку передання відповідачем особової справи позивача до районного територіального центру комплектування до ухвалення судового рішення по справі, виконання судового рішення, у випадку задоволення позову, буде неможливим, оскільки відповідач не зможе виконати судове рішення, яке безпосередньо пов'язане із необхідністю наявності в останнього особової справи позивача.
Оцінюючи заяву про забезпечення позову, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що лист ІНФОРМАЦІЯ_4 від 21.10.2023р. №1187/ВОЗіК не може бути визнаний доказом того, що станом на 21.10.2023р., або станом на 15.11.2023р. особова справа підполковника запасу ОСОБА_1 знаходиться у розпорядженні Військової частини НОМЕР_1 . Разом з цим, колегія суддів вважає, що повернення відповідачем особової справи позивача до районного ІНФОРМАЦІЯ_1 жодним чином не може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, у випадку ухвалення судового рішення на користь позивача.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для забезпечення позову, оскільки позивачем не доведено та документально не підтверджено існування обставин, які б вказували на те, що невжиття заходів забезпечення позову якимось чином може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду або захист прав, свобод та інтересів позивача стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване судове рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 17.11.2023 по справі № 520/32730/23 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя С.П. Жигилій
Судді В.Б. Русанова Т.С. Перцова