Справа № 420/7400/24
15 квітня 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Завальнюка І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 21.02.2024 № 935280148525 щодо відмови ОСОБА_1 в призначені та виплаті пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2021-2023 роки, з якої сплачені страхові внески, що передували року звернення за призначенням пенсії, починаючи з 13.02.2024; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області здійснити призначення та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2021-2023 роки, з якої сплачені страхові внески, що передували року звернення за призначенням пенсії, починаючи з 13.02.2024.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що перебуває на обліку в Головному управлінню Пенсійного фонду України в Кіровоградській області та отримує пенсію за віком на пільгових умовах по Списку № 2 згідно Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення». Після досягнення 60-річного віку 13.02.2024 позивач звернувся через портал електронних послуг до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області із заявою про призначення йому пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-ІV із застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні за 2021-2023 роки. Враховуючи принцип екстериторіальності, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області розглянуло вказану заяву та прийняло рішення від 21.02.2024 № 935280148525 про відмову в призначені пенсії за віком, оскільки позивачу вже була призначена пенсія за віком на пільгових умовах по Списку № 2 відповідно до Закону № 1058-ІV та статті 13 Закону № 1788-ХІІ. Позивач вважає вказане рішення незаконним та необґрунтованим, прийнятим усупереч положенням чинного законодавства, а тому його права підлягають захисту в судовому порядку, внаслідок чого нею подається цей позов до суду.
Ухвалою судді від 11.03.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
20.03.2024 до суду від Головного управління ПФУ в Кіровоградській області надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зазначивши, що за наслідками розгляду заяви позивача від 13.02.2024 за № 484 щодо переведення на пенсію за віком, а також доданих до заяви документів, головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області прийнято рішення про відмову в проведенні перерахунку пенсії від 21.02.2024 за № 935280148525 відповідно до якого позивачу відмовлено в перерахунку пенсії. Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області не вчиняло жодних дій спрямованих на розгляд документів чи прийняття рішення щодо поданих документів позивача. Поряд із тим, обчислення середньомісячного заробітку при призначення пенсії за віком проводилось із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2011, 2012, 2013 роки - 2700,98 грн. Станом на 01.02.2024 розмір пенсії ОСОБА_1 становить 11047,82 грн. Зважаючи на те, що позивач отримує з 02.09.2014 пенсію за віком відповідно до Закону №1058 - як один з поміж інших видів пенсії, передбачених ст. 9 Закону №1058, підстав для її перепризначення за заявою позивача немає. Пенсія іншого виду гр. ОСОБА_1 , з 02.09.2014 не призначалась та не виплачувалась. З урахуванням вищевикладеного пенсія позивачу обчислена та виплачується у відповідності до норм чинного законодавства України. При цьому, позивачем не наведено жодної норми права, на підставі якої головному управлінню необхідно повторно призначити пенсію за віком (яка може призначатися лише один раз) та застосувати показник середньої заробітної плати за 2021, 2022, 2023 роки.
22.03.2024 до суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зазначивши, що вимога позивача призначити пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону №1058 з 13.02.2024 є необґрунтованою, бо пенсію за віком він отримує ще з 2014 року. Отже, позивача не можна перевести з пенсії за віком (на пільгових умовах за списком №2) на пенсію за віком відповідно до ст. 26, бо обидва види пенсії є пенсіями за віком (тобто один і той самий вид), пенсія яку позивач отримує наразі, є такою самою, натомість єдина відмінність є саме в пільговому нарахуванні стажу (який зараховано ще в 2014 році) роботи шкідливими і важкими умовами праці, на яких працював позивач. Позивач помилково вважає, що за призначенням пенсії він звернувся саме 13.02.2024, оскільки пенсію за віком він вже отримує з 2014, що було призначенням пенсії саме вперше (і тоді було враховано вірний показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески). Звернення Позивача 13.02.2024 є по суті зверненням за переходом з виду на вид (перехід здійснити не можливо, бо він вже отримує пенсію запитуваного виду). Отже, немає законних підстав для призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону №1058 з 13.02.2024 із застосуванням при перерахунку пенсії показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 3 роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, тобто за 2021-2023 роки ОСОБА_1 . Головне управління діяло в порядку передбаченому законодавством, рішення про відмову є обґрунтованим, а тому підстави для задоволення позовних вимог - відсутні.
Розгляд справи здійснюється без проведення судового засідання та по суті розпочатий через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 02.09.2014 перебуває на обліку та отримує пенсію за віком на пільгових умовах (робота за списком 2) відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” № 1058.
Після досягнення 60-річного віку, 13.02.2024 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області із заявою щодо переведення на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та доданими документами.
Відповідно до п. 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22- 1 від 25.11.2005 (далі - Порядок 22-1), після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ органу, що призначає пенсію - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, який був уповноважений розглянути подану позивачем заяву. Після перевірки наданих Позивачем документів, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області було прийнято рішення № 935280148525 від 21.02.2024, яким Позивачу відмовлено у призначені пенсії за віком.
Зокрема, пенсійним управлінням, керуючись абз. 1 та 2 ч. 3 ст. 45 Закону відмовлено у переведенні пенсії за віком на пільгових умовах на пенсію за віком на загальних підставах, оскільки заявник з 02.09.2014 вже отримує пенсію за віком.
На переконання позивача, при обрахунку позивачу пенсії за віком відповідно до вимог ст.40 Закону № 1058-ІV підлягає застосуванню показник середньої заробітної плати (доходу) у середньому на одну застраховану особу в цілому в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року перерахунку, а не той, що враховувався під час призначення пенсії, у зв'язку із чим позивач звернувся до суду із даним позовом.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги не підлягаючими задоволенню у зв'язку з наступним.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З 1 січня 2004 року набрав чинності Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-ІV від 09.07.2003 року (далі Закон № 1058-ІV), який, згідно преамбули, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом. Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Отже, з 1 січня 2004 року Закон №1058 є основним законом, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду.
Частиною 1 статті 9 Закону № 1058-ІV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону №1058-ІV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Відповідно до пункту 2 розділу XV Прикінцевих положень Закону №1058 пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди вищезазначеним особам пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України "Про пенсійне забезпечення".
Пунктом 16 наведеного розділу Закону №1058 визначено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.
Відповідно до пункту «а» частини 1 статті 13 Закону № 1788-ХІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком N 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам.
Отже, законодавством передбачено лише 4 види пенсій.
Згідно із статтею 10 Закону № 1058-ІV, особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором.
Статтею 27 Закону № 1058 встановлено, що розмір пенсії за віком визначається залежно від середньомісячного заробітку та коефіцієнту страхового стажу, обчислених за нормами статей 24, 40 Закону № 1058.
Відповідно до статті 24 Закону № 1058, обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону з 1 січня 2004 року за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до статті 40 Закону № 1058, для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу, починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами у період до 1 січня 2016 року, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд до 1 липня 2000 року незалежно від перерв.
Відповідно до частини 4 статті 42 Закону № 1058, у разі якщо застрахована особа після призначення пенсії продовжувала працювати, перерахунок пенсії проводиться з урахуванням не менш як 24 місяців страхового стажу після призначення (попереднього перерахунку) пенсії незалежно від перерв у роботі. Перерахунок пенсії проводиться із заробітної плати (доходу), з якої обчислена пенсія. Позивач кожні 2 роки користувався правом на перерахунок пенсії як працюючий пенсіонер.
Частиною 3 статті 45 Закону № 1058 встановлено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Якщо особа після призначення пенсії по інвалідності продовжувала працювати і набула не менш як 24 місяці страхового стажу після призначення пенсії (попереднього перерахунку пенсії без урахування перерахунку, передбаченого абзацом п'ятим частини четвертої статті 42 цього Закону) незалежно від перерв у роботі, під час переведення вперше з пенсії по інвалідності на пенсію за віком застосовується середня заробітна плата (дохід), визначена (визначений) частиною 2 статті 40 цього Закону для призначення пенсії.
Аналіз зазначених норм свідчить, що переведенням з одного виду пенсії на інший є зміна виду пенсії, що визначені законодавством, а саме зміна виду пенсії, що визначені статтею 9 Закону №1058-IV або положеннями Закону №1788-ХІІ.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постанові від 23 жовтня 2018 у справі № 334/2653/17, у постанові від 13 грудня 2018 у справі № 185/860/17, у постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 333/1856/17, від 14 травня 2019 року справа №337/851/17(2а/337/81/2017).
При цьому, аналіз наведених норм свідчить про те, що ними регламентовано порядок переведення з одного виду пенсії, призначеного саме за цим Законом, на інший.
Отже, показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», що відповідає позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 31.03.2015 у справі № 21-612а14, у постанові Верховного Суду від 17.04.2018 у справі №348/2271/16-а.
Суд звертає увагу, що позивач отримує пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 призначену згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII.
При цьому, розмір такої пенсії було неодноразово перераховано за умовами положень Закону № 1058-IV.
Відповідно, у подальшому змінена умова призначення - Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 № 1058-ІV.
Після призначення пенсії він продовжував працювати та сплачував у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
У заяві позивач просив призначити пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зважаючи на те, що позивачу було призначено пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2, відповідно до статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», яка в свою чергу перераховувалася у відповідності до положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», суд дійшов висновку про те, що у спірних відносинах відсутній факт призначення нового виду пенсії, оскільки пенсія за віком на пільгових умовах, призначена йому відповідно до статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» є пенсією за віком зі зменшенням загального пенсійного віку, що унеможливлює призначення позивачу пенсії за віком на загальних підставах повторно у зв'язку з досягненням загального пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та відповідно, не може бути застосований при обчисленні пенсії показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за три останні роки.
Відтак, досягнення позивачем передбаченого законом пенсійного віку не зумовлює виникнення у нього права на повторне призначення вже призначеної пенсії за віком.
Вказаний висновок не суперечить правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України від 31 березня 2015 року у справі № 21-612а14 та від 29 листопада 2016 року у справі № 21-6331а15, які полягають в тому, що особі, якій до досягнення загального пенсійного віку була призначена та виплачувалась пенсія іншого виду і на підставі іншого Закону, при зверненні із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-ІV у зв'язку із досягненням такого віку вона (пенсія) має обраховуватися на підставі положень статті 40 Закону № 1058-ІV як вперше.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постанові від 06 грудня 2021 року справа № 185/951/17 (2-а/185/126/17), від 21 лютого 2020 року справа №185/1389/17(2-а/185/152/17), від 14 травня 2019 року справа №337/851/17(2а/337/81/2017), від 09 грудня 2019 року справа №127/17149/17, від 20 березня 2018 року у справі №336/368/16-а (2-а/336/59/16), від 03 квітня 2018 року у справі № 753/8128/16-а, від 24 квітня 2018 року у справі №185/1391/17 (2-а/185/153/17).
Посилання позивача на правові позиції Верховного Суду у наведених постановах є помилковим, оскільки обставини та підставі у цих рішеннях є відмінними від спірних правовідносин.
Також, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 зазначала, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
У контексті оцінки кожного аргументу (доводу), наданого стороною, Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) і «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів і інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що решта аргументів (доводів) сторін, які мають значення для правильного вирішення спору, на вирішення спірних правовідносин не впливають та не змінюють судовий розсуд цього спору за результатами судового процесу.
В адміністративному судочинстві принцип верховенства права зобов'язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Суд зазначає, що доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою, однак позивач в ході судового розгляду справи не доведено ґрунтовності пред'явлених вимог.
В той же час, згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача
Вирішуючи спір, суд також враховує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії” (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини у справі “Голдер проти Сполученого Королівства”, згідно з якою саме “небезпідставність” доводів позивача про неправомірність втручання в реалізацію його прав є умовою реалізації права на доступ до суду.
Отже, звертаючись до суду з позовом про захист своїх прав, позивач обтяжений обов'язком довести "небезпідставність" своїх доводів щодо порушеного права за захистом якого він звернувся до суду, надавши відповідні докази зі змісту яких можливо встановити наявність спору саме на момент звернення до суду.
Таким чином, проаналізувавши обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення.
Судові витрати розподілити відповідно до ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 139, 242-246, 262 КАС України, суд
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65107, м. Одеса, вул. Канатна, б. 83; ЄДРПОУ 20987385), Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (25009, м. Кропивницький, вул. Соборна, 7а; ЄДРПОУ 20632802) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 255 КАС України.
Рішення може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Суддя І.В. Завальнюк
.