справа № 380/7335/24
16 квітня 2024 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши у порядку письмового провадження заяву представника позивача від 15 квітня 2024 року про забезпечення позову у справі № 380/7335/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мобіжук» (вул. Кульпарківська, 59, м. Львів, 79029) до Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (вул. Маршала Василевського, 40/1, м. Миколаїв, 54003) про визнання протиправною та скасування постанови,-
Товариство з обмеженою відповідальністю «Мобіжук» (позивач/заявник/ТОВ «Мобіжук») звернулося до Львівського окружного адміністративного суду із вищевказаним адміністративним позовом до Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, в якому просить:
- визнати протиправною та скасувати у повному обсязі постанову від 28 лютого 2024 року № 36404/15/13/РРО/37741113-36370/15/13/РРО/37741113-ТД/ФС, винесену Південним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці;
- зобов'язати Відповідача відшкодувати позивачеві витрати по сплаті судового збору.
Ухвалою судді від 09 квітня 2024 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін.
15 квітня 2024 року представник позивача через систему «Електронний суд» подав заяву від 15 квітня 2024 року про забезпечення позову.
Указана заява мотивована тим, що позивач не погоджується із оскаржуваною постановою, вважає що така винесена з порушенням вимог чинного законодавства та без жодних на це обґрунтувань зі сторони контролюючого органу, а тому підлягає скасуванню у встановленому законом порядку.
Зазначає, що 15 квітня 2024 року ТОВ «Мобіжук» під час ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження № 74732636 з'ясувало, що підставою для його відкриття слугувала оскаржувана постанова. За наслідками відкриття виконавчого провадження № 74732636 державний виконавець виніс низку постанов, зокрема: про арешт коштів боржника від 12 квітня 2024 року в межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, яка становить 147769,00 грн; про стягнення виконавчого збору від 12 квітня 2024 року; про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 12 квітня 2024 року. У результаті вчинення таких дій державною виконавчою службою було подано інформацію та постанови про накладення арештів на рахунки позивача в банківські установи про блокування банківських рахунків позивача, деякі з них були заблоковані, зокрема станом на 15 квітня 2024 року - банківський рахунок в АТ «Універсалбанк» та АТ «Альянс Банк». Отож, розпочалося примусове виконання оскаржуваної постанови. Такі обставини значно ускладнили господарську діяльність позивача, існує ризик негативних наслідків для його діяльності, адже у ТОВ «Мобіжук» працює понад 1000 працівників, виплату заробітної плати яким здійснюють із банківських рахунків позивача. Окрім цього, ТОВ «Мобіжук» має низку зобов'язань перед постачальниками товарів та послуг, зобов'язань зі сплати податків та зборів, які також сплачуються із відповідних банківських рахунків, несплата чи несвоєчасна сплата яких може призвести до значних фінансових та штрафних санкцій стосовно позивача.
Вказане вище, на переконання позивача, свідчить про те, що у разі невжиття судом заходів забезпечення позову, існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до ухвалення рішення в цій адміністративній справі, для відновлення яких необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
З огляду на викладене просить суд зупинити стягнення у виконавчому провадженні ВП № 74732636, відкритому старшим державним виконавцем Франківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Лукашовим Олександром Анатолійовичем, на підставі постанови про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 28 лютого 2024 року № 36404/15/13/РРО/37741113-36370/15/13/РРО/37741113-ТД/ФС до набрання законної сили рішення суду в адміністративній справі № 380/7335/24.
Вирішуючи заяву представника позивача про забезпечення позову, суд зазначає таке.
Насамперед суд відзначає, що відповідно до вимог частини першої статті 154 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Забезпечення позову - це надання заявнику тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до їх вирішення, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом.
Підстави та порядок вжиття заходів забезпечення позову врегульовані главою 10 розділу І Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Згідно з частинами першою-третьою статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Ухвалу про забезпечення позову постановляє суд першої інстанції, а якщо розпочато апеляційне провадження, то таку ухвалу може постановити суд апеляційної інстанції.
Суд відзначає, що підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Згідно з частинами першою, другою статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Частинами четвертою-шостою статті 154 КАС України передбачено, що залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково.
Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.
Системний аналіз наведених норм дає підстави дійти таких висновків.
Під час розгляду заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих заявником на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Згідно з Рекомендаціями № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятими Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
Одночасно з цим заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням положень статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.
Отже, під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Оцінюючи аргументи представника позивача про наявність підстав для забезпечення позову, які викладені у заяві від 15 квітня 2024 року, суд ураховує таке.
Щодо покликань представника позивача на протиправність оскаржуваної постанови, як на підставу для вжиття заходів забезпечення позову, суд зазначає таке.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.
Суд звертає увагу на те, що фактичні обставини цієї справи, зокрема, встановлення правомірності чи неправомірності (протиправності) оскаржуваної постанови, підлягають встановленню та доведенню на підставі відповідних доказів та аналізу норм права, які регулюють спірні правовідносини, під час розгляду справи по суті.
З огляду на викладене суд не встановив підстав для забезпечення позову з мотивів очевидної протиправності рішення суб'єкта владних повноважень, яке є предметом оскарження у цій справі.
Щодо покликань представника позивача на те, що у разі невжиття судом заходів забезпечення позову, існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, для відновлення яких необхідно буде докласти значних зусиль та витрат суд зазначає таке.
У цій справі оскаржувана постанова про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення прийнята на підставі статті 265 Кодексу законів про працю України.
Суд відзначає, що оскаржувана постанова є виконавчим документом. Більше того, така вже пред'явлена до виконання до органу державної виконавчої служби і щодо її виконання державним виконавцем 12 квітня 2024 року винесена постанова про відкриття виконавчого провадження № 74732636.
Водночас у постанові від 01 червня 2022 року Верховний Суд, скасовуючи судові рішення судів попередніх інстанцій та відмовляючи у задоволенні заяви заявника про забезпечення позову у справі № 380/4273/21, предметом оскарження у якій була постанова органу Держпраці про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, звернув увагу на таке:
«[…] 40. Верховний Суд вважає, що при розгляді спорів про оскарження постанов органів Держпраці про накладення штрафів, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України може бути виправданим забезпечення позову за певних умов.
Так, у постанові Верховного Суду від 20 серпня 2019 року у справі № 200/3887/19-а не підтримано висновок судів про забезпечення позову, з тих мотивів, що державний виконавець, здійснюючи примусове виконання відповідного виконавчого документа, уповноважений накладати арешт на кошти та/або майно боржника лише у межах суми стягнення. Решта ж коштів та інших матеріальних активів залишається у вільному розпорядженні боржника, який за їх рахунок може безперешкодно провадити свою господарську діяльність, забезпечувати виконання своїх договірних та інших зобов'язань, виплачувати заробітну плату тощо.
Колегія суддів застосувала підхід, за якого при вирішенні подібних заяв необхідним є надання відомостей щодо поточних фінансових показників суб'єкта господарювання, обсягу оборотних коштів (активів), розміру грошових коштів, розміщених, в тому числі на банківських рахунках, інформацію про наявність або відсутність інших активів тощо. В контексті цього, суди повинні перевіряти, чи володів заявник фінансовими можливостями, з урахуванням сум штрафів, визначених у спірних постановах, достатніми для нормального функціонування Товариства і здійснення ним господарської діяльності.
41. Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду вважає за необхідне уточнити такий підхід при розгляді питань забезпечення позову у справах про оскарження постанов органів Держпраці, прийнятих на підставі абзацу 2 частини 2 статті 265 КЗпП України, враховуючи таке.
42. Забезпечення позову полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Заходи щодо забезпечення позову обов'язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв'язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.
43. Інститут забезпечення позову направлений на захист прав та інтересів позивача від негативних наслідків рішення суб'єкта владних повноважень, яке оспорюється позивачем.
44. Слід зазначити, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
45. Безумовно, рішення чи дії суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб'єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до статті 150 КАС зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є безумовними підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
46. Сам собою факт прийняття відповідачем рішень, які стосуються прав та інтересів позивача та обмежують його діяльність, не може автоматично свідчити про те, що такі рішення є очевидно протиправними і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
47. З урахуванням вищенаведеного, суд при розгляді заяви про забезпечення позову у справах про оскарження постанов Держпраці про накладення штрафу має оцінювати всі обставини у сукупності. Суди мають враховувати суму штрафу, майновий стан позивача, чи було пред'явлено постанову Держпраці до виконання, чи відкрито виконавче провадження тощо.
48. Також мають досліджуватися достатньо обґрунтовані припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду; чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
49. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
50. Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд в ухвалі про забезпечення позову повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Також суд має вказати, у чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними.
51. З системного аналізу наведених процесуальних норм слідує, що підстави забезпечення позову, передбачені частиною 2 статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, установити і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якої можливо запобігти […]».
Отже, звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини такого звернення, у зв'язку із чим, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. Тобто, заявник повинен надати суду належні та допустимі докази наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі та неможливості захисту прав, свобод та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову.
Правова позиція щодо необхідності подання відповідних доказів на підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову якимось чином може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду, викладена також і в постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 640/19275/18.
Проте всупереч наведеному представник заявника не надав суду жодних доказів на підтвердження того, що невжиття таких заходів забезпечення позову, які він просить застосувати у поданій заяві, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, за захистом яких він звернувся.
Так, сума штрафу, яку накладено на позивача оскаржуваною постановою, становить 134000,00 грн.
Суд ураховує, що відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець, здійснюючи примусове виконання відповідного виконавчого документа уповноважений накладати арешт на кошти та/або майно боржника, однак лише у межах суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів (частина третя статті 56 Закону України «Про виконавче провадження»).
За цих обставин решта коштів та інших матеріальних активів залишається у вільному розпорядженні боржника, який за їх рахунок може безперешкодно провадити господарську діяльність, забезпечувати виконання своїх договірних та інших зобов'язань, виплачувати заробітну плату працівникам, сплачувати податки та збори тощо.
Так, постановою від 12 квітня 2024 року про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні № 74732636 державний виконавець наклав арешт на грошові кошти позивача у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, яка становить 14769,00 грн.
Натомість заявником не надано суду жодних відомостей щодо поточних фінансових показників боржника, обсягу оборотних коштів (активів), розміру грошових коштів, розміщених, в тому числі, на банківських рахунках, інформацію про наявність або відсутність інших активів тощо.
В контексті викладеного у суду відсутня можливість перевірити, чи володіє заявник фінансовими можливостями, з урахуванням суми штрафу, визначеного у спірній постанові, достатніми для нормального функціонування ТОВ «Мобіжук», провадження ним господарської діяльності, здійснення розрахунків з контрагентами, бюджетом та працівниками. Отже, заявником до заяви про забезпечення позову не надано доказів на підтвердження майнового стану ТОВ «Мобіжук».
Заявником жодними належними та допустимими доказами не доведено, що невжиття такого заходу забезпечення позову як зупинення стягнення на підставі виконавчого документа, зумовить настання негативних і незворотних наслідків для господарської діяльності ТОВ «Мобіжук», а також, що невжиття такого заходу забезпечення позову може істотно ускладнити ефективність захисту й унеможливити поновлення порушених його прав.
Отож, заявником жодними належними та допустимими доказами не доведено необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням положень частини другої статті 150 КАС України, а тому суд дійшов висновку, що в задоволенні заяви представника позивача від 15 квітня 2024 року про забезпечення позову належить відмовити.
Керуючись ст.ст. 150-154, 248, 256, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд,-
У задоволенні заяви представника позивача від 15 квітня 2024 року про забезпечення позову - відмовити.
Ухвалу суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду відповідно до ст. ст. 293-297 КАС України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Повний текст ухвали складено 16 квітня 2024 року.
Суддя Клименко О.М.