15 квітня 2024 року м. Львівсправа № 380/26386/23
Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (Позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (Відповідач), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не вчинення дій із нарахування та виплати ОСОБА_1 при звільненні одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 21 календарний рік вислуги військової служби;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 у зв'язку із звільненням одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 21 календарний рік вислуги військової служби.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що з вересня 2022 року по вересень 2023 року проходив військову службу та перебував на усіх видах забезпечення у ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ). Наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 16 вересня 2023 року № 1092-ОС «Про особовий склад» підполковника ОСОБА_1 , заступника начальника відділу організації прикордонної служби штабу, звільненого з військової служби за підпунктом «г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю до 18 років) пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у запас, виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення з 15 вересня 2023 року. Відповідно до витягу з цього наказу вислуга років позивача станом на 15 вересня 2023 року становить: календарна: 21 рік 01 місяць 21 день. Утім під час звільнення із військової служби відповідач не виплатив позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, яка передбачена пунктом другим статті 15 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011).
Позивач уважає таку поведінку відповідача протиправною, оскільки його календарна вислуга років станом на 15 вересня 2023 року становить 21 рік та в перелік підстав для невиплати одноразової грошової допомоги при звільненні, який передбачений абзацом третім пункту другого статті 15 Закону № 2011, він не підпадає, відповідно така одноразова грошова допомога мала бути виплачена йому відповідачем при звільненні з військової служби.
Також позивач зауважує, що з огляду на підставу його звільнення з військової служби, яка фактично запроваджена законодавцем з метою охорони материнства та дитинства, розмір одноразової грошової допомоги при звільненні повинен становити 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
З огляду на викладене адміністративний позов просить задовольнити повністю.
Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач проти позову заперечує зважаючи на те, що при звільненні з військової служби з позивачем були проведені усі необхідні розрахунки.
Зазначає, що законодавець пов'язав наявність права на отримання одноразової грошової допомоги виключно з підставами звільнення з військової служби, а саме право на виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби мають військовослужбовці у разі: звільнення зі служби за станом здоров'я; звільнення з військової служби за віком; звільнення з військової служби у зв'язку із скороченням штатів; звільнення з військової служби у зв'язку з проведенням організаційних заходів; звільнення з військової служби у зв'язку із закінченням строку контракту; звільнення з військової служби у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі; звільнення з військової служби у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту командуванням; звільнення з військової служби у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років.
Підстава звільнення позивача з військової служби, а саме звільнення з військової служби у зв'язку за сімейними обставинами під час дії воєнного стану (за підпунктом «г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю до 18 років) пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» не передбачена переліком підстав для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, визначених підпунктом 1 пункту 2 розділу V Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25 червня 2018 року № 558.
Отже, законних підстав для нарахування та виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні немає.
Зважаючи на викладене, у задоволенні адміністративного позову просить відмовити повністю.
Відповідно до пункту третього частини третьої статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 15 листопада 2023 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін.
Суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини:
Відповідно до витягу з послужного списку підполковника ОСОБА_1 позивач з вересня 2022 року по вересень 2023 року проходив військову службу та перебував на усіх видах забезпечення у ІНФОРМАЦІЯ_3 (військовій частині НОМЕР_1 ).
Наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 16 вересня 2023 року № 1092-ОС «Про особовий склад» підполковника ОСОБА_1 , заступника начальника відділу організації прикордонної служби штабу, звільненого з військової служби за підпунктом «г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю до 18 років) пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у запас, виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення з 15 вересня 2023 року.
Відповідно до витягу із зазначеного наказу вислуга років позивача станом на 15 вересня 2023 року становить: календарна: 21 рік 01 місяць 21 день; пільгова: 05 років 08 місяців 08 днів; всього: 26 років 09 місяців 29 днів.
У цьому витязі з наказу відсутні відомості про виплату позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні, передбаченої пунктом другим статті 15 Закону № 2011. Відсутні такі відомості і в доданих позивачем до позовної заяви особистій картці на грошове забезпечення за 2023 рік та архівній відомості № 1 за період з січня 2023 року по грудень 2023 року.
Листом від 17 жовтня 2023 року № 11/17074-23-Вих ІНФОРМАЦІЯ_2 повідомив представника позивача - адвоката Сергія Каверіна у відповідь на його адвокатський запит від 02 жовтня 2023 року, зокрема про те, що з урахуванням роз'яснення Міністерства економіки України від 25 липня 2022 року № 4711-06/52029-03 підстав для виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби немає.
Позивач, уважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати при звільненні одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 21 календарний рік вислуги військової служби, звернувся з цим позовом до суду.
Предметом розгляду у цій справі є оцінка наявності підстав для зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік військової служби, передбаченої пунктом другим статті 15 Закону № 2011.
Оцінюючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
За змістом статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232).
Відповідно до частини другої статті 2 Закону № 2232 порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно зі статтею 40 Закону № 2232 гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей відповідно до Конституції України визначає Закон України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до статті першої Закону № 2011 соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно із частиною другою статті 1-2 Закону № 2011 у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до абзацу першого пункту першого статті 9 Закону № 2011 держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Пункт другий цієї ж статті передбачає, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Статтею 15 Закону № 2011 визначено право військовослужбовців на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні.
Згідно із абзацом другим пункту другого цієї статті військовослужбовцям при звільненні з військової служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
На виконання вказаної норми Закону № 2011 постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року № 413 затверджено Перелік сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 2232 звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється:
а) у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров'я придатні до військової служби;
б) у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі та у військовому резерві або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби з виключенням з військового обліку.
Згідно з частиною п'ятою статті 26 Закону № 2232 контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах: 1) у мирний час; 2) під час дії особливого періоду (крім періодів проведення мобілізації та дії воєнного стану); 3) під час проведення мобілізації та дії воєнного стану.
Законом України від 01 квітня 2022 року № 2169-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо звільнення від військової служби деяких категорій громадян» (далі - Закон № 2169) пункт 3 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232 доповнено новим підпунктом «г», згідно з яким контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах: під час проведення мобілізації та дії воєнного стану: через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років.
Суд відзначає, що частина п'ята статті 26 Закону № 2232 розрізняє (виокремлює, групує) такі умови (обставини) для припинення (розірвання) контракту та звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом: у мирний час (пункт 1 частини п'ятої); під час дії особливого періоду (крім періодів з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) (пункт 2 частини п'ятої); з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації (пункт 3 частини п'ятої).
Оскільки для цілей звільнення з військової служби стаття 26 Закону № 2232 чітко відокремлює підстави для звільнення військовослужбовців під час дії воєнного стану від підстав для звільнення військовослужбовців зі служби під час дії особливого періоду чи мирного часу, то є достатні підстави вважати, що й виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, які звільняються зі служби, має зв'язок (залежність) як з нормативною підставою, за якою звільнений військовослужбовець, так і з умовами (обставинами), за яких військовослужбовець реалізував своє право на звільнення зі служби.
Для оцінювання дій, рішень чи бездіяльності відповідача через призму дотримання вимог абзацу другого пункту 2 статті 15 Закону № 2011 цей аспект важливий, адже застосування приписів цієї статті вимагає наявності (сукупності) відповідних юридичних фактів. У контексті цієї справи це передбачає не тільки існування у військовослужбовця вислуги 10 років і більше на час звільнення зі служби, але також наявності сімейних обставин або інших поважних причини, перелік яких визначається Постановою № 413.
Цією постановою визначено, що військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, та особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини:
виховання матір'ю (батьком) - військовослужбовцем, особою рядового чи начальницького складу, яка (який) не перебуває у шлюбі, дитини або кількох дітей, що з нею (з ним) проживають, без батька (матері);
утримання матір'ю (батьком) - військовослужбовцем, особою рядового чи начальницького складу, яка (який) не перебуває у шлюбі, повнолітньої дочки, сина віком до 23 років, якщо вона (він) є інвалідом I чи II групи або продовжує навчання (студенти, курсанти, слухачі (крім курсантів і слухачів військових навчальних закладів), стажисти вищого навчального закладу) і у зв'язку з цим потребує матеріальної допомоги матері (батька);
укладення шлюбу військовослужбовцем, особою рядового чи начальницького складу із громадянкою (громадянином) України, іноземцем або особою без громадянства, що постійно проживає за межами України;
хвороба військовослужбовця, особи рядового чи начальницького складу або члена його сім'ї, якщо така хвороба згідно з висновком лікарської або лікарсько-експертної комісії перешкоджає військовослужбовцю або особі рядового чи начальницького складу проходити службу в даній місцевості чи проживати в ній членові його сім'ї, у разі відсутності можливості переміщення (переведення) до іншої місцевості;
необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років;
наявність у військовослужбовця, особи рядового чи начальницького складу трьох і більше дітей;
неможливість призначення одного з військовослужбовців, осіб рядового чи начальницького складу, які перебувають у шлюбі, в межах одного населеного пункту (гарнізону) в разі переміщення (переведення) дружини (чоловіка) на нове місце служби до іншого населеного пункту (гарнізону);
довгострокове відрядження за кордон дружини (чоловіка) військовослужбовця, особи рядового і начальницького складу.
Однак, як видно зі змісту наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 16 вересня 2023 року № 1092-ОС «Про особовий склад», звільнення позивача відбулося з інших нормативних підстав (підпункт «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232), а головне - під час дії воєнного стану, що не охоплювалося сферою застосування абзацу другого пункту 2 статті 15 Закону № 2011 (у редакції на час звільнення позивача).
Позиція позивача про те, що його звільнення з військової служби через «сімейні обставини» (тобто «у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років») підпункту «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232 підпадає під дію абзацу другого пункту 2 статті 15 Закону № 2232, на думку суду, є необґрунтованою.
Передусім варто зауважити, що текстуальний виклад тих норм статті 26 Закону № 2232, які передбачають можливість звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, є бланкетним, адже в них робиться посилання на підзаконний нормативний акт Кабінету Міністрів України (Постанова № 413), в якому мають бути визначені ті умови (причини, обставини), за яких військовослужбовець може реалізувати своє право на звільнення зі служби.
Зокрема, підстава для звільнення зі служби, про яку йде мова, передбачена: у підпункті «в» пункту 3 частини другої статті 26 Закону № 2232, у підпункті «ґ» пункту 1 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232, у підпункті «ґ» пункту 1 частини шостої статті 26 Закону № 2232. Прикметно те, що звільнення з цих підстав з військової служби не пов'язується з особливим періодом та/або воєнним станом (що має пояснення, коли зіставити ці підстави з датою видання Постанови № 413, а також редакцією абзацу другого пункту 2 статті 15 Закону № 2011, яка діяла на дату звільнення позивача).
Інша ситуація з підставами для звільнення з військової служби через «сімейні обставини або інші поважні причини», які передбачені, зокрема, у підпункті «г» пункту 1, підпункті «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232, у підпункті «ґ» пункту 2, підпункту «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232, у підпункті «г» пункту 2 частини шостої статті 26 Закону № 2232 і які якраз стосуються особливого періоду та воєнного стану. Як можна побачити текстуальний виклад цих нормативних підстав в названій статті Закону № 2232 не має посилання на акт Кабінету Міністрів України чи інший нормативний (підзаконний) акт, натомість «сімейні обставини або інші поважні причини», які дозволяють військовослужбовцеві звільнитися з військової служби під час дії особливого періоду або під час дії воєнного стану, визначені безпосередньо у тексті цього Закону.
Зважаючи на це, суд уважає, що не має підстав для застосування Переліку сімейних обставин та інших поважних причин, які затверджені Постановою № 413, як, власне, «бланкетної» умови для звільнення зі служби (зокрема, відповідно до підпункту «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232), а звідси - для застосування абзацу другого пункту 2 статті 15 Закону № 2011 в цілях виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, яка якраз пов'язувалася з підставами, визначеними у Постанові № 413.
На основі наведеного суд резюмує, що позивач не має права на нарахування та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні, передбаченої абзацом другим пункту 2 статті 15 Закону № 2011.
З наведеного слідує, що відповідач діяв правомірно, не нарахувавши та не виплативши позивачу під час звільнення з військової служби одноразову грошову допомогу, передбачену абзацом другим пункту 2 статті 15 Закону № 2011, а тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 24 січня 2024 року у справі № 140/1143/23, яку суд ураховує на підставі частини п'ятої статті 242 КАС України.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.
Відповідно до правил статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд,-
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії - відмовити повністю.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.
Повний текст рішення складено 15 квітня 2024 року.
СуддяКлименко Оксана Миколаївна