16 квітня 2024 року справа №640/338/19
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Скрипки І.М., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), рішення про застосування штрафних санкцій та податкових повідомлень-рішень,
фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (ФОП ОСОБА_3 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва у січні 2019 року з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві. Просив визнати протиправними та скасування вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.10.2018 №Ф-317, рішення про застосування штрафних санкцій від 12.10.2018 №0106994204, а також податкові повідомлення-рішення від 12.10.2018 №0106954204, №0106964204, №0106984204, №0107004204.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.01.2019 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення сторін.
На виконання положень пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 2825-ІХ, Окружним адміністративним судом міста Києва скеровано за належністю матеріали цієї справи до Київського окружного адміністративного суду.
За результатом автоматизованого розподілу справу передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Скрипці І.М.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.02.2024 справу прийнято до провадження суддею Скрипкою І.М., замінено Головне управління ДФС у м. Києві на процесуального правонаступника - Головне управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ ВП: 44116011; місцезнаходження: 04116, місто Київ, вул. Шолуденка, буд. 33/19), відмовлено у задоволенні клопотання позивача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.
В обґрунтування позовних вимог ФОП ОСОБА_3 вказав, що не погоджується з висновками акту перевірки, на підставі яких прийняті оскаржувані рішення. Зазначив, що витрати на бронювання авіаквитків та послуги з обслуговування аеропорту у досліджуваному періоді безпосередньо пов'язані з отриманими ним доходами і є вимушеними витратами для здійснення господарської діяльності, це саме стосується витрат на сплату військового збору та збору під час набуття права власності на легкові авто. Стверджував, що не повинен був включати до складу річного оподатковуваного доходу дохід від продажу транспортного засобу, оскільки мав місце продаж власного майна.
Відповідач у відзиві просив відмовити у задоволенні позову. Стверджував правомірність винесення оскаржуваних рішень та правильність визначення об'єкта оподаткування за результатами проведеної перевірки.
Розглянувши подані документи та матеріали, з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_2 є фізичною особою-підприємцем, взятий на облік у контролюючому органі 19.10.2004, місцезнаходження: АДРЕСА_1 . Видами його економічної діяльності є: 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (основний); 63.99 Надання інших інформаційних послуг, н.в.і.у.; 77.12 Надання в оренду вантажних автомобілів; 77.11 Надання в оренду автомобілів і легкових автотранспортних засобів.
У період з 06.09.2018 по 12.09.2018 посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2016 по 31.12.2017, дотримання законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 по 31.12.2017.
За результатами перевірки складено акт від 19.09.2018 №372/26-15-42-04-2502420394 (а.с.12-39). За висновками акту встановлено порушення ФОП ОСОБА_4 :
1) пункту 177.2, підпунктів 177.4.1-177.4.4 пункту177.4 статті 177 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності на загальну суму 256153,51 грн. (2016 рік - на 34475,12 грн., 2017 рік - на 221678,39 грн.);
2) підпункту 16 прим. 1 підрозділу 10 розділу 20 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження суми військового збору на 21346,11 грн. (2016 рік - на 2872,92 грн., за 2017 рік - 18473,19 грн.);
3) пункту 198.5 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на 12920 грн. (2016 рік - на 4180 грн., 2017 рік - 8740 грн.) та завищення від'ємного значення, що підлягає бюджетному відшкодуванню та/або включенню до складу податкового кредиту на 2660 грн.;
4) абзацу третього частини восьмої статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» - не перераховано і не сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі 28850,36 грн.
ФОП ОСОБА_4 подавалися заперечення на акт перевірки (а.с.40-44), однак рішенням Головного управління ДФС у м. Києві від 09.10.2018 висновки акту залишені без змін (а.с.45-53).
За наслідками порушень, констатованих у висновках акту перевірки, прийняті наступні податкові повідомлення-рішення:
- форми «Р» від 12.10.2018 № 0106954204 (а.с.57-58) про збільшення податку на додану вартість на 16150 грн. (за податковим зобов'язанням на 12920 грн. і 3230 грн. за штрафними санкціями);
- форми «Р» від 12.10.2018 № 0106964204 (а.с.59-60) про збільшення податку на доходи фізичних осіб на 320191,89 грн. (за податковим зобов'язанням на 256153,51 грн. і 64038,38 грн. за штрафними санкціями);
- форми «Р» від 12.10.2018 № 0106984204 (а.с.61-61), яким донараховано військовий збір на 26682,64 (21346,11 грн. за основним зобов'язанням і 5336,53 грн. за штрафними санкціями);
- форми «В4» від 12.10.2018 № 0107004204 (а.с.63), яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість.
Крім того, 12.10.2018 податковим органом прийняті вимога №Ф-317 про сплату боргу (недоїмки) у сумі 28850,36 грн. (а.с.54) та рішення №0106994204 про застосування штрафних санкцій у сумі 2885,04 грн. (а.с.55).
Перераховані рішення оскаржувалися до Державної фіскальної служби України, однак рішеннями про результати розгляду скарг від 17.12.2018 (а.с.85--89) та від 23.11.2018 (а.с.90-92) такі повідомлення-рішення, вимога про сплату боргу, рішення про застосування штрафних санкцій - залишені без змін, а скарги - без задоволення.
Як вбачається з матеріалів справи, у період, що перевірявся відповідачем, позивач перебував на загальній системі оподаткування.
Суд зазначає, що усі повідомлення рішення, вимога про сплату боргу та рішення про застосування фінансових санкцій прийняті у зв'язку із констатацією у акті перевірки наступних порушень:
1. у 2017 році позивачем не включено до складу річного оподатковуваного доходу коштів отриманих від продажу транспортного засобу у сумі 787500 грн.;
2. встановлено завищення витрат на суму 846362 грн. у зв'язку з включенням до них придбання товарів і послуг, які не використовуються у господарській діяльності підприємця, а також включення сюди ж податків і зборів, а саме:
- витрати на бронювання авіаквитків в авіакомпанії ПрАТ МАУ на 301379,33 грн. (до перевірки не надано документів щодо укладання контрактів з нерезидентами України та отримання доходів від здійснення господарської діяльності поза межами України);
- сплата за послуги обслуговування аеропорту «Бориспіль» (не відноситься до господарської діяльності підприємця);
- витрати на сплату оренди землі у сумі 373201,98 грн.;
- сплата за першу реєстрацію транспортного засобу - 76212,50 грн.;
- витрати на сплату військового збору - 22404,31 грн.;
- сплата за послуги по перевезенню собаки - 2864 грн.
3. заниження податку з доходів фізичних осіб на 227359,51 грн. (у зв'язку з заниженням суми чистого оподатковуваного доходу, що пов'язано із констатованим ДПС і вказаним вище завищенням витрат);
4. заниження військового збору за 2016 рік на 5561,3 грн., за 2017 рік - на 18946,63 грн. (пов'язано знову ж таки з заниженням суми чистого оподатковуваного доходу, що пов'язано із констатованим ДПС і вказаним вище завищенням витрат);
5. неправильне визначення розміру єдиного внеску, у зв'язку із неправильним визначенням суми чистого доходу, тому констатовано необхідність донарахування 28850,36 грн. єдиного внеску;
6. не нараховано податкових зобов'язань по операціям з придбання послуг з обслуговування авіапасажирів, що не використовуються в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності платника на суму 15580 грн.;
7. заниження податку на додану вартість на 12920 грн. у зв'язку із включенням до податкового кредиту коштів, сплачених за послуги аеропорту;
8. завищення суми від'ємного значення податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню - на 2660 грн., що також пов'язано з урахуванням послуг аеропорту при визначенні податкових зобов'язань із податку на додану вартість.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить із такого.
Норми права, які наведені нижче і підлягають застосуванню у досліджуваному випадку, викладені у редакції на час виникнення спірних відносин. Також суд вважає за доцільне розглянути констатовані ДПС порушення окремо.
Стосовно невключення до складу річного оподатковуваного доходу сум коштів отриманих від продажу транспортного засобу, суд зазначає таке.
ДПС у цій частині підставою твердження про необхідність включення отриманої суми за продаж автомобіля до доходів, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, зазначило те, що контрагент позивача у податковому розрахунку за формою №1-ДФ вказав виплату доходу саме ФОП ОСОБА_5 за ознакою 157.
За правилами пункту 173.2 статті 173 Податкового кодексу України як виняток із положень пункту 173.1 цієї статті, дохід, отриманий платником податку від продажу (обміну) протягом звітного (податкового) року одного з об'єктів рухомого майна у вигляді легкового автомобіля та/або мотоцикла, та/або мопеда, не підлягає оподаткуванню.
По-перше, податковим органом не подано належних доказів використання автомобіля виключно у господарській діяльності. У Книзі обліку доходів і витрат, які ведуть фізичні особи підприємці (а.с.118-129), також не відображено операції з продажу легкового автомобіля.
По-друге, найголовніше, пункт 173.2 статті 173 Податкового кодексу, який передбачає як виняток із положень пункту 173.1 цієї статті, що дохід, отриманий платником податку від продажу (обміну) протягом звітного (податкового) року одного з об'єктів рухомого майна у вигляді легкового автомобіля та/або мотоцикла, та/або мопеда, не підлягає оподаткуванню, - не містить винятків або ж вказівки на те, що таке положення не застосовується до фізичних осіб-підприємців, навіть при використанні такого автомобіля у господарській діяльності, або ж у використанні як у господарській діяльності, так і для власних потреб.
При цьому, суд враховує також презумпцію правомірності рішень платника податку, закріплену у підпункті 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, у відповідності до якої в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.
Отже, у цій частині вимог позов підлягає задоволенню
Щодо включення до складу витрат коштів, сплачених за бронювання авіаквитків та послуг обслуговування аеропорту, а також врахування у складі податкового кредиту коштів за обслуговування пасажирів, суд зазначає наступне.
За правилами пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
За змістом пункту 177.4 статті 177 ПК України до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать:
177.4.1. витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат;
177.4.2. витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу); обов'язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов'язкове страхування життя або здоров'я працівників у випадках, передбачених законодавством;
177.4.3. суми податків, зборів, які пов'язані з проведенням господарської діяльності такої фізичної особи - підприємця (крім податку на додану вартість для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, та акцизного податку, податку на доходи фізичних осіб з доходу від господарської діяльності, податку на майно); суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом; платежі, сплачені за одержання ліцензій на провадження певних видів господарської діяльності фізичною особою - підприємцем, одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, які пов'язані з господарською діяльністю фізичної особи - підприємця;
177.4.4. інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов'язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв'язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.
Згідно положень підпункту 177.4.5 пункту 177.4 статті 177 ПК України не включаються до складу витрат підприємця: витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності такою фізичною особою - підприємцем; витрати на придбання, самостійне виготовлення основних засобів та витрати на придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації; витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею; документально не підтверджені витрати.
За нормами пункту г) пункту 198.5 статті 198.5 ПК України платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися:
в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).
Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг (пункт 198.2 статті 198 ПК України).
Як закріплено у пункті 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Так, позивач стверджував, що витрати на бронювання авіаквитків та послуги з обслуговування аеропорту безпосередньо пов'язані з отриманими доходами, оскільки він є нерезидентом, хоча з постійним проживанням в Україні, і надає об'єкти в оренду виключно як фізична особа-підприємець. Зазначає, що є громадянином Ізраїлю, звідки змушений літати на територію України для здійснення діяльності як ФОП, тому вважає відповідні витрати вимушеними і такими, що підлягають врахуванню при визначенні об'єкта оподаткування.
За результатом аналізу наведених законодавчих приписів, суд приходить до висновку, що названі витрати не входять до наявного у Податковому кодексі переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, також вони не можуть бути розцінені як такі, що пов'язані з провадженням господарської діяльності такою фізичною особою - підприємцем. Суд враховує і доводи податкового органу про те, що позивачем не надано документів стосовно укладання контрактів або ж отримання доходів від здійснення господарської діяльності за межами України.
Щодо сплати за першу реєстрацію транспортних засобів.
За нормами пункту 7 частини першої статті 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є, зокрема, підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, фізичні особи, які набувають право власності на легкові автомобілі (крім легкових автомобілів, оснащених виключно електричними двигунами (одним чи декількома), що підлягають першій державній реєстрації в Україні територіальними органами Міністерства внутрішніх справ України, крім випадків забезпечення легковими автомобілями осіб з інвалідністю згідно із законодавством та успадкування легкових автомобілів відповідно до закону.
За правилами пункту 14 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 1998 р. № 1740, територіальні органи з надання сервісних послуг МВС здійснюють реєстрацію легкових автомобілів лише за умови сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що підтверджується документом про сплату цього збору.
Таким чином, сплата збору за першу реєстрацію транспортного засобу є обов'язковою умовою для проведення реєстрації транспортного засобу.
У зв'язку із викладеним, суд розцінює сплату названого збору як частину витрат на придбання основних засобів, що, за нормами підпункту 177.4.5 пункту 177.4 статті 177 ПК України, не включаються до складу витрат підприємця.
Отже, у досліджуваному випадку позивач помилково включив до складу витрат кошти сплачені за першу реєстрацію транспортних засобів.
Тому суд відмовляє у задоволенні позову у цій частині.
Стосовно тверджень відповідача про безпідставність включення до складу витрат коштів, сплачених за оренду землі, суд виходить із наступного.
У акті перевірки на сторінці 3, 5 у якості об'єктів нерухомого майна позивача, які надані ним в оренду, зазначені, у тому числі, складські, офісні та нежитлові приміщення, готель за адресою: АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 (а.с.14,16).
Також у акті перевірки зазначено, що кошти за оренду землі під відповідними об'єктами нерухомого майна сплачені ГУ ДК України у м. Києві (а.с.23).
У той же час, податковий орган зазначив, що орендна плата є обов'язковим платежем, який справляється у формі загальнодержавного податку та сплачується фізичною особою-підприємцем орендарем за користування земельною ділянкою державної і комунальної власності, і ця сума не включається до витрат підприємницької діяльності.
За визначенням у підпункті 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України плата за землю - це обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Як закріплено у підпункті 14.1.72 пункту 14.1 цієї ж статті земельний податок - це обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.
За визначенням у підпункті 14.1.34 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу власники земельних ділянок - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), які відповідно до закону набули права власності на землю в Україні, а також територіальні громади та держава щодо земель комунальної та державної власності відповідно (підпункт 14.1.34 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
Перелік витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності на загальній системі оподаткування визначений пунктом 177.4 ПК України.
Так, за правилами підпункту 177.4.4 пункту 177.4 статті 177 ПК України до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов'язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв'язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.
Таким чином, у разі, якщо фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування орендує земельну ділянку, яка використовується нею для підприємницької діяльності або використовується майно, розташоване на такій орендованій земельній ділянці, платник має право включити до складу своїх витрат суму сплаченої оренди за вказану земельну ділянку.
Враховуючи, що позивач використовує майно, розташоване на відповідній земельній ділянці, в своїй господарській діяльності (здає в оренду), то він правомірно врахував сплачені за оренду кошти у складі витрат.
Подібний правовий висновок міститься і у постанові Верховного Суду від 29.11.2023 у справі №821/459/17.
Отже, у цій частині вимог позов підлягає задоволенню.
Стосовно врахування у складі витрат сум коштів, сплачених як військовий збір, суд зазначає наступне.
Як закріплено у підпункті 177.4.3 пункту 177.4 статті 177 ПК України, до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать, у тому числі, суми податків, зборів, які пов'язані з проведенням господарської діяльності такої фізичної особи - підприємця (крім податку на додану вартість для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, та акцизного податку, податку на доходи фізичних осіб з доходу від господарської діяльності, податку на майно); суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом; платежі, сплачені за одержання ліцензій на провадження певних видів господарської діяльності фізичною особою - підприємцем, одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, які пов'язані з господарською діяльністю фізичної особи - підприємця.
Таким чином, враховуючи, що названою нормою не передбачено військового збору як такого, що підлягає включенню до складу витрат фізичної особи-підприємця, а також те, що такий збір безпосередньо не пов'язаний з проведенням господарської діяльності, то і підстави для його врахування при визначенні витрат - відсутні.
Отже, у цій частині, донарахувавши податкові зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб контролюючий орган діяв правомірно.
За наведеного, суд приходить до висновку про правомірність включення позивачем до складу витрат суми коштів сплаченої за оренду землі у розмірі 373201,98 грн., а також правильність невключення ним доходів від продажу транспортного засобу (легкового автомобіля) у сумі 787500 грн. до складу доходів, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, тобто разом - 1160701,98 грн.
У відповідності до підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 154 ПК України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.
Згідно пункту 123.1 статті 123 ПК України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.
За наведеного, податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 12.10.2018 № 0106964204 (а.с.59-60) про збільшення податку на доходи фізичних осіб на 320191,89 грн. (за податковим зобов'язанням на 256153,51 грн. і 64038,38 грн. за штрафними санкціями) підлягає скасуванню у відповідній частині, а саме: на 208926,36 грн. за основним зобов'язанням ((373201,98+787500):100*18), враховуючи ставку податку на доходи фізичних осіб від провадження діяльності у 18 %, та на 52231,59 грн. за штрафними санкціями ( 25 % від суми основного зобов'язання); разом - на 261157,95 грн.
Також суд зазначає, що донарахування сум єдиного внеску та військового збору у випадку, який розглядається, мало місце у зв'язку із твердженням про завищення витрат і заниження доходів, отже, враховуючи, що судом встановлено неправильне визначення розміру об'єкта оподаткування, то і суми військового збору, яку необхідно доплатити позивачу, та єдиного внеску - потребують коригування.
За нормами пункту 16-1 підрозділу 10 розділу 20 ПК України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.
Тут же закріплено, що платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу. Об'єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.
Ставка збору становить 1,5 відсотка від об'єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту. Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту. Відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету є особи, визначені у статті 171 цього Кодексу.
Отже, враховуючи, що податковим органом протиправно збільшено суму доходу позивача для визначення об'єкта оподаткування на 1160701,98 грн., то визначена до сплати сума військового збору із суми 1160701,98 грн. підлягає скасуванню.
Тобто, податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 12.10.2018 № 0106984204 (а.с.61-61), яким донараховано військовий збір на 26682,64 (21346,11 грн. за основним зобов'язанням і 5336,53 грн. за штрафними санкціями), підлягає визнанню протиправним і скасуванню у сумі основного зобов'язання на 17410, 53 грн. (1160701,98:100*1,5) та на 4352,63 грн. за штрафними санкціями (17410,53 грн.:100*25), тобто загалом на 21763,16.
Стосовно донарахованих сум єдиного внеску, суд зазначає наступне.
У цьому випадку донарахування єдиного внеску мало місце у зв'язку з констатацією заниження суми чистого оподатковуваного доходу.
За змістом пункту 2) частини першої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
За правилами частини п'ятої статті 8 цього ж Закону єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
У спірному випадку ДПС донараховано у вимозі про сплату боргу 28850,36 грн. недоплаченого єдиного внеску. Як вбачається з матеріалів справи, таке донарахування було здійснене лише за 2016 рік, зокрема за березень, травень, вересень та грудень 2016 року (а.с.27-28), а у розрахунку фінансових санкцій з єдиного внеску до рішення про застосування штрафних санкцій зазначено про донарахування сум єдиного внеску за 2017 рік (а.с.56), при цьому ДПС не деталізовано вихідних даних для обрахунку. У зв'язку із цим, суд позбавлений можливості правильно визначити суму протиправно донарахованого єдиного внеску і, відповідно, штрафних санкцій з нього, тому приходить до висновку про необхідність визнати протиправними і скасувати вимогу про сплату боргу і рішення про застосування штрафних санкцій повністю.
За змістом частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За правилами частини другої цієї ж статті 77 в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За наведеного, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме: визнання протиправним і скасування повідомлення-рішення від 12.10.2018 № 0106964204 у частині донарахування податку з доходів фізичних осіб на 261157,95 грн., визнання протиправним і скасування повідомлення-рішення № 0106984204 від 12.10.2018 на 21763,16 грн., а також визнання протиправними і скасування вимоги про сплату боргу та рішення про застосування штрафних санкцій з єдиного внеску.
У задоволенні решти позовних вимог суд відмовляє.
Частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного України визначено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 3975 грн, що підтверджується платіжним дорученням №138 від 26.12.2018.
Враховуючи часткове задоволення позову, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору підлягають стягненню пропорційно до задоволеної частини вимог, а саме - у сумі 2000 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 12.10.2018 № 0106964204 у сумі 261157,95 (двісті шістдесят одна тисяча сто п'ятдесят сім грн. 95 коп.) грн., з яких: 208926,36 (двісті вісім тисяч дев'ятсот двадцять шість грн. 36 коп.) грн. за основним зобов'язанням та 52231,59 (п'ятдесят дві тисячі двісті тридцять одна грн. 59 коп.) грн. за штрафними санкціями.
3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 12.10.2018 № 0106984204 у сумі 21763,16 (двадцять одна тисяча сімсот шістдесят три грн. 16 коп.) грн., з яких: 17410, 53 (сімнадцять тисяч чотириста десять грн. 53 коп.) за основним зобов'язанням і 4352,63 грн (чотири тисячі триста п'ятдесят дві грн. 63 коп.) грн. за штрафними санкціями.
4. Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-317 від 12.10.2018.
5. Визнати протиправним та скасувати рішення №0106994204 від 12.10.2018 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником податку своєчасно не нарахованого єдиного внеску.
6. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
7. Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 2000 грн. (дві тисячі гривень) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ ВП: 44116011; місцезнаходження: 04116, місто Київ, вул. Шолуденка, буд. 33/19).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Скрипка І.М.