вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
"04" квітня 2024 р. м. Рівне Справа № 918/2/24
Господарський суд Рівненської області у складі судді Романюк Ю.Г., при секретарі судового засідання Рижій А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу за позовом Керівника Вараської окружної прокуратури (мкрн Будівельників, 1, м. Вараш, Рівненська обл., 34400, код ЄДРПОУ 02910077) в інтересах держави в особі Володимирецької селищної ради (вул. Повстанців, 21, смт Володимирець, Вараський район, Рівненська обл., 34300 код ЄДРПОУ 04388113) до Фізичної особи-підприємця Діжурка Анатолія Валерійовича ( АДРЕСА_1 , Ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ) про визнання недійсним договору, повернення земельної ділянки
у судове засідання з'явилися представники:
- від прокуратури: Ковальчук І.Л.;
- від позивача: не з'явився;
- від відповідача: не з'явився;
Суть спору.
На розгляді Господарського суду Рівненської області перебуває справа за позовом керівника Вараської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Володимирецької селищної ради до ФОП Діжурко А.В., про визнання недійсним договору, повернення земельної ділянки.
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
Стислий виклад правової позиції прокуратури.
Прокуратура в обґрунтування позовних вимог вказує, що 28.12.2016 між Володимирецькою сільською радою та ОСОБА_1 укладено договір про оренду земельної ділянки площею 0,1901 га з кадастровим номером 5620855100:01:030:0256, що розташована за адресою: вул. Повстанців, 83, смт. Володимирець, Володимирецької селищної ради, строком на 5 років. 31.05.2017 за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на нерухоме майно - незавершене будівництво, торговий павільйон, за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 5620855100:01:030:0256. Підставами для державної реєстрації були: технічний паспорт (серія та номер 68/17, виданий 29.05.2017, видавник ФОП Семенюк Р.В.); декларація про початок виконання будівельних робіт (серія та номер РВ082171330241, виданий 13.05.2017, видавник Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Рівненській області). Відповідно до зазначеного паспорта ступінь готовності зазначеного об'єкта складає 5%.
В подальшому, п. 2 рішення Володимирецької селищної ради від 05.09.2017 №906, керуючись ч. 2 ст. 134 ЗК України, затверджено ОСОБА_1 звіт з експертної грошової оцінки земельної ділянки площею 0,1901 га, кадастровий номер 5620855100:01:030:0256, яка знаходиться в АДРЕСА_2 , для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, та встановлено ціну продажу земельної ділянки 77 447 грн без ПДВ.
На підставі вказаного рішення, 14.09.2017 між Володимирецькою селищною радою та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, зареєстрований в реєстрі за №1284. У подальшому 14.09.2017 зареєстровано право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, кадастровий номер 5620855100:01:030:0256.
Прокуратура констатує, що на час прийняття Володимирецькою селищною радою рішення від 05.09.2017 №906, на спірній земельній ділянці площею 0,1901 га в АДРЕСА_2 , був розташований об'єкт нерухомого майна - незавершене будівництво, будівля торгового павільйону, загальною площею 10,5 кв.м., який належить на праві власності ОСОБА_1 . Площа земельної ділянки, яка продана ОСОБА_1 , майже у 180 разів перевищує площу нерухомого майна, яке на ній розташоване.
На переконання прокуратури, що ОСОБА_1 здійснено розміщення незавершеного будівництва площею 10,5 кв.м. на 1% земельної ділянки з метою отримання земельної ділянки у власність в обхід процедури аукціону і підтверджується тим, що готовність об'єкта до експлуатації на момент реєстрації права власності становила лише 5%.
Так, Володимирецька селищна рада, всупереч положенням ст.ст. 134, 135 ЗК України, відчужила без проведення торгів земельну ділянку 99% якої є вільними від забудови, і у відповідності до ст. 134 ЗК України підлягала продажу на аукціоні.
Враховуючи вказане, з метою недопущення порушення інтересів територіальної громади щодо розпорядження землями комунальної власності, зокрема, шляхом їх продажу на конкурентних засадах, договір купівлі-продажу від 14.09.2017 підлягає визнанню недійсним, а земельна ділянка - поверненню у комунальну власність територіальної громади.
Стислий виклад правової позиції відповідача.
Відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що прокурор в своєму позові посилається на те, що при укладенні Договору купівлі-продажу та передачі у власність земельної ділянки ОСОБА_1 площею 0,1901 га з кадастровим номером 5620855100:01:030:0256, Володимирецька селищна рада діяла всупереч інтересам територіальної громади міста, що є неприпустимим в розумінні положень ст. ст. 16, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні". Однак, прокурор не навів жодної підстави чи належного доказу вважати, що Володимирецька селищна рада діяла всупереч інтересам саме територіальної громади, жодної скарги чи заяви з даного приводу від жителів громади не подавалося, в матеріалах справи такі докази відсутні. Всі рішення Володимирецької селищної ради є дійсними, не визнавалися недійсними та не оскаржувалися в законному порядку. Вироку чи рішення суду щодо притягнення посадових осіб селищної ради до відповідальності за ті порушення, про які вказує позивач - матеріали справи не містять. Відтак, позиція позивача з даного приводу є нічим не підтвердженою.
Також, з позовної заяви слідує твердження прокурора про те, що згідно даних порталу Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва відомості про завершення зазначеного об'єкта відсутні.
Відповідач зазначає, що фактично, з моменту укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки від 19.09.2017, він не мав фінансової можливості продовжувати будівельні роботи через сімейні проблеми, а в подальшому було запроваджено карантинні заходи та почалася війна. Тому, під час невизначеності щодо вірусу та війни проводити будівельні роботи є невиправданим ризиком.
На підставі зазначеного відповідач вважає, що не порушував вимог жодного нормативно - правового акту при виконанні як Договору оренди земельної ділянки від 28.12.2016 так і Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14.09.2017. Своє право на продовження будівельних робіт торгового павільйону відповідач має намір здійснювати по мірі налагодження миру в державі.
Відповідач також вважає, що здійснює свої цивільні права належним чином. Згідно ч.1,2 статті 12 Цивільного кодексу України, особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд; нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до 4.1,2 ст. 13 Цивільного кодексу України, цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. В даному випадку, відповідач не здійснив жодної дії направленої на порушення прав інших осіб, а навпаки здійснив поліпшення земельної ділянки, шляхом того, що розпочав на ній будівництво торгового павільйону.
Також, відповідач не погоджується із твердженням прокурора про те, що площа земельної ділянки, яка продана для відповідача у 180 разів перевищує площу нерухомого майна, яке на ній розташоване та, що Володимирецькою селищною радою відчужено земельну ділянку під об'єкт значно більшого розміру, який необхідний для його експлуатації та обслуговування, без проведення аукціону. Таким чином, на думку позивача, селищна рада сприяла порушенню інтересів держави у сфері земельних відносин.
Відповідач вказує, що, як вбачається зі схеми розташування даної земельної ділянки погодженої селищним головою ОСОБА_2 та в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 , на ній є обмеження у вигляді підземних кабелів зв'язку та їх охоронної зони площею 0,0556 га.
Таким чином правова позиція позивача про те, що площа земельної ділянки, яка продана для ОСОБА_1 у 180 разів перевищує площу нерухомого майна, яке на ній розташоване не відповідає дійсності, а тому не заслуговує на увагу суду.
Зазначене підтверджується також і Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку за номером НВ-5600090282023 від 08.02.2023 з якого чітко вбачається, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_2 із кадастровим номером 5620855100:01:030:0256 мас наступні обмеження безстрокового характеру: 1. санітарно - захисна зона навколо об'єкта площею 0,0199 га з датою реєстрації обмеження 17.03.2016; 2. санітарно-захисна зона навколо об'єкта площею 0,0357 га з датою реєстрації обмеження 17.03.2016.
У відповідності до технічного паспорту на об'єкт незавершеного будівництва за адресою: АДРЕСА_2 , вбачається, що згідно характеристики будинку, господарських будівель та споруд, відсоток готовності об'єкта незавершеного будівництва (торгового павільйону) становить 5%, а саме наявний бетонний фундамент площею 10,5 м.кв.
Відповідач вказує, що твердження прокурора про те, що нібито Володимирецькою селищною радою відчужено земельну ділянку під об'єкт значно більшого розміру, який необхідний для його експлуатації та обслуговування, без проведення аукціону є безпідставними, оскільки як вбачається з Містобудівних умов та обмежень, максимальна площа забудови має бути не більше 180 м.кв., при вже існуючій забудові 10,5 м.кв.
Окрім того, відповідач спростовує позицію прокуратури щодо до того, що належний на праві власності ОСОБА_1 об'єкт незавершеного будівництва, що розташований по АДРЕСА_2 , не є об'єктом нерухомого майна, а державна реєстрація права власності за ОСОБА_1 на об'єкт незавершеного будівництва не змінює правового статусу такого майна. Таким чином, під час вирішення питання про продаж спірної земельної ділянки ОСОБА_1 та укладення договору купівлі-продажу, не існувала жодна з підстав, що визначені ч.ч. 2, 3 ст. 134 ЗК України, яка б звільняла Володимирецьку селищну раду від обов'язку проведення земельних торгів щодо продажу б земельної ділянки комунальної власності площею 0,1901 га, кадастровий номер 5620855100:01:030:0256.
На переконання відповідача об'єкт незавершеного будівництва розташований на спірній земельній ділянці є саме об'єктом нерухомого майна, оскільки 31.05.2015 за відповідачем зареєстровано право власності на нерухоме майно - незавершене будівництво, торговий павільйон, за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 5620855100:01:030:0256.
Зважаючи на вище викладені обставини, відповідач просить суд в задоволенні позову відмовити.
Процесуальні дії у справі.
Позовна заява керівника Вараської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Володимирецької селищної ради до ФОП Діжурко А.В надійшла до Господарського суду Рівненської області 02.01.2024.
Ухвалою від 08.01.2024 позовну заяву прокурора прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розглядати її за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 30.01.2024.
29.01.2024 від позивача надійшла заява про розгляд справи без участі.
30.01.2024 від відповідача надійшло клопотання про проведення підготовчого засідання у справі без його участі.
30.01.2024 від відповідача надійшло клопотання про доручення доказу.
30.01.2024 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву та заява про застосування строків позовної давності.
Ухвалою від 30.01.2024 відкладено підготовче засідання на 13.02.2024.
09.02.2024 від позивача надійшла заява про розгляд справи без участі.
13.02.2024 від відповідача надійшло клопотання про проведення підготовчого засідання у справі без його участі
13.02.2024 від Вараської окружної прокуратури надійшли заперечення на заяву про застосування строків позовної давності.
Ухвалою від 13.02.2024 відкладено підготовче засідання на 27.02.2024.
15.02.2024 від Вараської окружної прокуратури надійшла відповідь на відзив на позону заяву.
22.02.2024 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.
26.02.2024 від відповідача надійшло клопотання про проведення підготовчого засідання у справі без його участі.
27.02.2024 від позивача надійшла заява про розгляд справи без участі.
Ухвалою від 27.02.2024 продовжено, за ініціативою суду, строк підготовчого провадження до 07.04.2024, закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті на 19.03.2024.
18.03.2024 від позивача надійшла заява про розгляд справи без участі.
18.03.2024 від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи без участі.
Ухвалою від 19.03.2024 розгляд справи по суті відкладено на 04.04.2024.
03.04.2024 від позивача надійшла заява про розгляд справи без участі.
У судове засідання 04.04.2024 з'явився прокурор.
Позивач та відповідач явки повноважних представників не забезпечили, про дату час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, що підтверджується матеріалами справи.
Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до ч.4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та нарівні з протилежною стороною користуватися правами, передбаченими принципом рівності сторін. Пункт 1 ст. 6 Конвенції надає Державам можливість на власний розсуд обирати засоби гарантування цих прав сторонам провадження. Отже, питання особистої присутності, форми здійснення судового розгляду, усної чи письмової, а також представництва у суді є взаємопов'язаними та мають аналізуватися у більш ширшому контексті "справедливого суду", гарантованого ст. 6 Конвенції. Суд повинен встановити, чи було надано заявнику, стороні цивільного провадження, розумну можливість ознайомитися з зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, та представити свою справу в умовах, що не ставлять його у явно гірше становище порівняно з опонентом протилежною стороною (рішення у справі "Лопушанський проти України").
Провадження у справі триває з 08.01.2024, розгляд справи здійснювався за правилами загального позовного провадження, таким чином, сторони мали достатньо часу для ефективного представлення своєї справи в суді.
Згідно з ч.3 ст. 222 ГПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським суд встановив наступне.
Рішенням Володимирецької селищної ради від 06.10.2016 №269, затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 0,1901 га, кадастровий номер 5620855100:01:030:0256, по вул. Повстанців, 83 із земель запасу сільськогосподарського призначення Володимирецькій селищній раді для продажу права оренди на неї строком на 5 років на земельних торгах (аукціоні) суб'єктам підприємницької діяльності для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.
Пунктом 3 вказаного рішення, передано право оренди земельної ділянки способом проведення аукціонних торгів.
28.12.2016 між Володимирецькою селищною радою та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,1901 га, кадастровий номер 5620855100:01:030:0256, яка знаходиться в АДРЕСА_2 .
Відповідно до п. 3 договору, на земельній ділянці відсутні об'єкти нерухомого майна.
31.05.2017 за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на нерухоме майно - незавершене будівництво, торговий павільйон, за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 5620855100:01:030:0256. Підставами для державної реєстрації були: технічний паспорт (серія та номер 68/17, виданий 29.05.2017, видавник ФОП Семенюк Р.В.); декларація про початок виконання будівельних робіт (серія та номер РВ082171330241, виданий 13.05.2017, видавник Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Рівненській області).
Відповідно до листа ФОП Семенюка Р.В. №68/17 від 29.05.2017 встановлено, що відсоток готовності незавршеного будівництва торгового павільйону, який знаходиться за адресою АДРЕСА_2 , становить 5%. Площа забудови незавершеного будівництва 10.5 м.кв.
Пунктом 2 рішенням Володимирецької селищної ради від 11.07.2017 №801, надано дозвіл ОСОБА_1 на складання звіту з експертної грошової оцінки земельної ділянки площею 0,1901 га, кадастровий номер 5620855100:01:030:0256, для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, яка знаходиться в АДРЕСА_2 .
У подальшому, п. 2 рішення Володимирецької селищної ради 05.09.2017 №906, керуючись ч. 2 ст. 134 ЗК України, затверджено ОСОБА_1 звіт з експертної грошової оцінки земельної ділянки площею 0,1901 га, кадастровий номер 5620855100:01:030:0256, яка знаходиться в АДРЕСА_2 , для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, та встановлено ціну продажу земельної ділянки 77 447 грн без ПДВ.
На підставі вказаного рішення, 14.09.2017 між Володимирецькою селищною радою та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, зареєстрований в реєстрі за №1284.
Пунктом 1.1. вказаного договору передбачено, що Володимирецька селищна рада (продавець) продає, а ОСОБА_1 (покупець) приймає у власність земельну ділянку загальною площею 0,1901 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідно до п. 1.4 договору, земельна ділянка, зазначена в п. 1.1, продається покупцю для здійснення ним підприємницької діяльності, а саме для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, так як на відчужуваній за цим договором земельній ділянці розташований торговий павільйон, належна на праві особистої власності ПОКУПЦЮ, на підставі декларації про початок будівельних робіт серії РВ082171330241, виданої управлінням Державної архітектурно-будівельної інспекції у Рівненській області.
Після чого на підставі вищевказаного договору в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державним реєстратом Килюшик А.А. 14.09.2017 зареєстровано право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, кадастровий номер 5620855100:01:030:0256 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №37083220).
Встановлено, що на час прийняття Володимирецькою селищною радою рішення від 05.09.2017 №906, на спірній земельній ділянці площею 0,1901 га в АДРЕСА_2 , був розташований об'єкт нерухомого майна - незавершене будівництво, будівля торгового павільйону, загальною площею 10,5 кв.м., який належить на праві власності ОСОБА_1 .
В той же час, в ході досудового розслідування кримінального провадження №4202318555000006 від 20.01.2023 за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, в межах вказаного кримінального провадження, проведено огляд земельної ділянки з кадастровим номером 5620855100:01:026:0254, в ході якого встановлено наступне: на території земельної ділянки виявлено бетон загальною площею 10,5 кв. м., жодних об'єктів незавершеного будівництва не виявлено.
Вказаний факт став підставою для звернення прокурором до суду з позовом про визнання недійсним вищезазначеного договору та повернення земельної ділянки, яка була предметом купівлі-продажу.
Мотивована оцінка аргументів сторін, підстави їх відхилення, джерела права й акти їх застосування та висновок суду.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги в даній справі підлягають до задоволення з наступних підстав.
За приписами ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способом захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України та ст. 24 Закону України "Про місцеве самоврядування", на органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб покладено обов'язок діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 140 Конституції України, право територіальних громад на самостійне вирішення питань місцевого значення в межах Конституції і законів України (місцеве самоврядування) здійснюється через сільські, селищні, районні, міські, обласні ради та їх виконавчі органи.
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 26.03.2002 №6-рп/2002 визначив політико-правову природу органів місцевого самоврядування, які є не органами державної влади, а представницькими органами, через які здійснюється право територіальної громади самостійно вирішувати питання саме місцевого значення, тобто такі, які пов'язані передусім з життєдіяльністю територіальних громад і перелік яких визначено у Конституції і законах України.
Гарантоване державою місцеве самоврядування передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 8, 19, 140, 143, 144, 146 основного Закону України.
Отже, з аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та, приймаючи рішення, які є обов'язковими до виконання па відповідній території, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Такі ж положення закріплені у ст. 4 Європейської хартії місцевого самоврядування.
Додержання всіма учасниками суспільних відносин принципу законності, який закріплено у ст. 68 Конституції України (кожен зобов'язаний неухильно додержуватись Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей), відображає фундаментальне положення конституціоналізму щодо необхідності обмежень наділених владою суб'єктів діяти виключно відповідно до установлених чинним законодавством України цілей їх утворення.
Згідно з вимогами ст. 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", право комунальної власності - це право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.
Відповідно до вимог ст. ст. 10, 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
Відповідно до ст. 172 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов'язки через органи місцевого самоврядування у межах їх компетенції, встановленої законом. Аналогічна норма міститься і у ст. 80 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).
Отже, територіальна громада, як власник об'єктів права комунальної власності, делегує відповідній раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом, ЦК України та ЗК України.
Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад, керуючись законом, здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності (ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
Пунктом 34 ч. 1 ст. 26 зазначеного Закону встановлено, що до компетенції рад відносяться питання щодо регулювання земельних відносин у відповідності до вимог чинного законодавства. Повноваження сільських, селищних, районних, міських, обласних рад та їх виконавчих органів визначені в ст. ст. 8-12 ЗК України (розпорядження землями, передача земельних ділянок у власність громадянам та юридичним особам, надання земельних ділянок у користування, вилучення земельних ділянок, викуп земельних ділянок для суспільних потреб, організація землеустрою тощо). Аналогічні повноваження органів виконавчої влади в галузі земельних відносин визначено у главі 3 ЗК України.
Відповідно до ст. 122 ЗК України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
У силу законодавчих приписів рішення суб'єктів владних повноважень не є абсолютними (у розумінні їх здійснення "на власний розсуд"), вони реалізуються самостійно, але в межах повноважень, прямо передбачених Конституцією та законами України.
З огляду на викладене суб'єкт владних повноважень, який діє в інтересах територіальної громади як власника майна, повинен вчиняти щодо нього будь-які дії виходячи з волі та волевиявлення власника, у межах і спосіб волевиявлення, що характеризує добросовісність набуття права власності (володіння, користування, розпорядження).
Верховний Суд України у постановах від 02.11.2016 у справі №6-2161 цс 16. від 23.11.2016 у справі №3-1058гс16, від 25.01.2017 у справі №916/2131/15, Верховний Суд у постанові від 23.01.2019 у справі №916/2130/15 та Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.12.2018 у справі №522/2110/15-ц зазначили, що прийняття органом місцевого самоврядування рішень усупереч вимогам, встановлених законодавством, не буде відображати волю територіальної громади як власника, оскільки її інтереси визначаються доцільністю, економністю та ефективністю використання майна.
Порушення вимог законодавства під час розпорядження земельними ділянками комунальної власності не тільки не відображає волю територіальної громади на розпорядження земельними ділянками комунальної форми власності, а й порушує суспільні інтереси та інтереси територіальної громади.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 78 ЗК України, право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Частинами 1, 2 ст. 83 ЗК України визначено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю.
У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.
Таким чином, Володимирецька селищна рада була наділена правом передачі земельних ділянок у користування (оренду) із земель комунальної власності.
При цьому, таке питання може бути вирішено сільською радою якщо інше не встановлено законом, лише відповідно до законодавства, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, від імені та в інтересах Володимирецької територіальної громади, у межах компетенції ради, встановленої законом.
Згідно з ч. 1 ст. 144 Конституції України, формами та засобами реалізації права територіальних громад на місцеве самоврядування є рішення уповноважених органів, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Частиною 1 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що способом реалізації компетенції органу місцевого самоврядування є нормативні та інші акти (ненормативні) у формі рішень.
Рішення уповноваженого органу місцевого самоврядування щодо розпорядження землями комунальної власності є зовнішнім вираженням законодавчо обумовленої управлінської діяльності та владної волі суб'єкта владних повноважень, який в інтересах територіальної громади як власника землі здійснює правомочність щодо розпорядження нею з дотриманням земельних інтересів суспільства в цілому та територіальної громади зокрема.
Прийняття органом місцевого самоврядування рішень ненормативного акта породжує виникнення правовідносин, пов'язаних з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів у сфері земельних відносин.
Правовий акт - це акт волевиявлення (рішення) уповноваженого суб'єкта права, що регулює суспільні відносини за допомогою встановлення (зміни, скасування, зміни сфери дії) правових норм, а також визначення (зміни, припинення) на основі цих норм прав і обов'язків учасників конкретних правовідносин тощо.
Ненормативними актами є індивідуально-правові акти (юридичні факти), на підставі яких у конкретних суб'єктів правовідносин (фізичних осіб та/чи юридичних осіб приватного права) виникають, змінюються або припиняються конкретні права і обов'язки.
При цьому акт уповноваженого органу місцевого самоврядування може мати юрисдикційний зміст та можуть бути підставою для набуття у власність чи користування фізичними та юридичними особами земельних ділянок комунальної власності. У такому разі акт уповноваженого органу місцевого самоврядування набуває нової правової якості, оскільки фактично стає актом зі здійснення правомочності власника земельної ділянки у частині розпорядження нею.
При реалізації рішення уповноваженого органу у випадку не досягнення мети, з якою воно видається, ненормативний акт зазвичай не вичерпує свою дію фактами його застосування, а діє впродовж тривалого часу, а тому не має одноразового застосування.
Ненормативні акти індивідуальної дії у сфері земельних відносин також можуть діяти тривалий проміжок часу з моменту їх прийняття до моменту їх виконання, що породжує можливість їх судового оскарження.
До таких актів, які не вичерпали свою дію, можна віднести рішення уповноваженого органу про продаж земельних ділянок у власність шляхом викупу, про продаж земельних ділянок або прав на них на земельних торгах; про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу їх у користування (оренду, суперфіцій, емфітевзис) або у власність; про затвердження проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки тощо.
Указані рішення уповноваженого органу істотно відрізняються від актів ненормативного характеру індивідуальної дії, дія яких вичерпується незалежно від моменту їх виконання (рішення про надання дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення у власність або користування земель; технічних документацій із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі на місцевості; проведення інвентаризації тощо).
Згідно зі ст. 152 ЗК України, захист прав на земельні ділянки здійснюється, крім іншого, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, визнання угоди недійсною.
Згідно із імперативними вимогами ч. 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
В даному контексті слід звернути увагу, що у п. 5 рішення Конституційного Суду України №7-рп/2009 від 16.04.2009, зазначено, що зі змісту ч. 2 ст. 144 Конституції України та ч. 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" вбачається, що рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб судом загальної юрисдикції, тобто в судовому порядку.
Частиною 1 ст. 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.
Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є, також, порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.
Вказаний правовий висновок викладений Верховним Судом у справах, предметом позову, в яких є вимога про визнання рішення органу місцевого самоврядування незаконним та його скасування (зокрема, у постановах від 29.04.2020 у справі №922/1363/19, від 14.05.2020 у справі №927/580/19, від 12.12.2019 у справі №924/817/16).
Згідно з ч. 1 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Відповідно до ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Суд звертає увагу, що акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.
Рішення Володимирецької селищної ради №269 від 06.10.2019 (спірне рішення) є ненормативним актом індивідуальної дії, який не вичерпав свою дію, що породжує можливість його судового оскарження.
Відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з п.п. "б", "ґ" статті 5 ЗК України, земельне законодавство базується на принципах, зокрема, забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; забезпечення гарантій прав на землю.
Земля є унікальним обмеженим природним та базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства.
Отже, розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності і добросовісності (пункт 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 120 ЗК України , у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Відповідно до ст. 124 ЗК України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Частиною 1 ст. 134 ЗК України передбачено, що земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об'єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Згідно ч. 2 ст. 134 ЗК України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі: розташування на земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.
Із наведеного вбачається, що правовий режим права власності або права користування земельною ділянкою, на якій знаходиться об'єкт нерухомого майна, є похідним від наявності права власності на такий об'єкт нерухомого майна.
Тобто, за законом право користування земельною ділянкою, на якій знаходиться об'єкт нерухомого майна, має належати виключно особі, якій належить об'єкт нерухомого майна, що знаходиться на відповідній земельній ділянці.
Як вбачається із матеріалів справи, рішенням Володимирецької селищної ради (сьоме скликання) №906 від 05.09.2017 "Про затвердження гр. ОСОБА_1 звітів з експертної грошової оцінки земельних ділянок несільськогосподарського призначення та продажу їх у власність" пунктом 5 прийнято продати у власність громадянину ОСОБА_1 земельну ділянку, яка знаходиться, АДРЕСА_2 , загальною площею 0,1901 га для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.
Згідно з ч. 2 ст. ст. 331 ЦКУ право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).
Водночас відповідно до висновків Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду зроблених у судовій справі №916/633/19 від 18.12.2019 останній зазначив, що об'єктом незавершеного будівництва є лише сукупність належних забудовнику будівельних матеріалів і наявність судового рішення про визнання права власності на об'єкт незавершеного будівництва не змінює правового статусу такого майна та не перетворює сукупність будівельних матеріалів на новостворену річ - об'єкт нерухомого майна (житловий будинок, будівлю, споруду тощо) в розумінні ст. 181 та ч. 2 ст. 331 ЦК України, оскільки не звільняє забудовника від обов'язку після завершення будівництва (створення майна) ввести його в установленому порядку в експлуатацію в загальному порядку та здійснити державну реєстрацію права власності на новостворене нерухоме майно.
Окрім того, згідно статті 1 Закону України "Про іпотеку" нерухоме майно (нерухомість) - це земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці і невід'ємно пов'язані з нею, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Згідно з Законом України №1952 " Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" об'єкт незавершеного будівництва не вважається об'єктом нерухомого майна.
Суд зазначає, що до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
Враховуючи викладене, об'єкти незавершеного будівництва не визначені навіть ПКУ як об'єкти оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Вказані норми прямо пов'язують надання земельної ділянки на позаконкурентних засадах саме з розташуванням на цій земельній ділянці певної будівлі чи споруди, а передбачений в ч. 2 ст. 134 ЗК України виняток з правила щодо продажу земельних ділянок комунальної власності (або прав на них) у випадку розташування на них об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб підлягає комплексному тлумаченню з принципом цілісності об'єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою.
Відповідно до Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1243 від 22.09.2004, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів полягає у підтвердженні державними приймальними комісіями готовності до експлуатації об'єктів нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту будівель і споруд як житлово-громадського, так і виробничого призначення, інженерних мереж та споруд, транспортних магістралей, окремих черг пускових комплексів, їх інженерно-технічного оснащення відповідно до затвердженої в установленому порядку проектної документації, нормативних вимог, вихідних даних на проектування.
Отже, державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку.
Однак, відповідачем не надано доказів введення спірного об'єкту нерухомого майна (торговий павільйон готовністю 5% реєстраційний номер 107870445608) в експлуатацію у встановленому порядку і набуття цим майном статусу об'єкта нерухомого майна як об'єкта цивільного права.
Визнання права власності на об'єкт незавершеного будівництва, не прийнятого в експлуатацію не передбачено. Зазначений висновок міститься в постановах Верховного Суду України від 19.09.2011 у справі №3-82гс11, від 27.05.2015 у справі №6-159цс15 та підтверджується практикою Верховного Суду, зокрема в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 08.02.2019 у справі №915/1344/17, постанові від 29.03.2018 у справі №909/935/15.
Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 18.12.2019 у справі №916/633/19, від 13.03.2019 у справі №910/4032/18, від 26.02.2020 у справі №914/1658/15, які суд вважає релевантними до застосування у даній справі.
Таким чином, наявність на орендованій земельній ділянці згідно з Договором оренди земельної ділянки від 28.12.2016 об'єкту незавершеного будівництва, не надавала відповідачу права на придбання у власність вищевказаної земельної ділянки з кадастровим номером 5620855100:01:030:0256 поза межами конкурентних засад, а саме: як власнику об'єкта нерухомого майна та підлягала продажу Володимирецькою селищною радою виключно на підставі земельних торгів.
Придбання відповідачем земельної ділянки кадастровий номер 5620855100:01:030:0256 в привілейованому становищі за наслідком прийняття рішення Володимирецької селищної ради Рівненської області (сьоме скликання) №906 від 05.09.2017, в порядку, передбаченому ст. 128 та ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України порушує права та законні інтереси територіальної громади та інтереси інших фізичних та юридичних осіб, оскільки здійснення продажу даної земельної ділянки повинно було відбуватися на конкурентних засадах.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
У разі визнання недійсною підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, припиняються самі цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203 ЦК України).
Частиною 1 статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з ч. 3 ст. 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.
Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку, що договір купівлі-продажу земельної ділянки від 14.09.2017, укладений між Володимирецькою селищною радою та ОСОБА_1 , на підставі якого останній отримав у приватну власність спірну земельну ділянку без проведення земельних торгів, підлягає визнанню недійсним.
Щодо вимоги прокуратури про повернення земельної ділянки у комунальну власність, суд зазначає наступне.
За змістом абзацу абз. 1 ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює для сторін тих прав та обов'язків, які зумовлені його вчиненням, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов'язані з його недійсністю. Одним із таких наслідків є реституція. Вона спрямована на відновлення status quo у фактичному та правовому становищі сторін, яке існувало до вчинення недійсного правочину, шляхом нівелювання юридичного значення будь-яких дій, які сторони вчинили на виконання цього правочину. Тому кожна сторона зобов'язана повернути іншій у натурі все, що вона одержала на виконання недійсного правочину (абзац 2 ч. 1 ст. 216 ЦК України).
За недійсності правочину взаємне повернення сторонами одержаного за ним (двостороння реституція) є юридичним обов'язком, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину. Таке поновлення сторін у попередньому становищі може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за відповідним правочином, залишається у його сторони. У разі неможливості здійснити реституцію у натурі, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, сторони зобов'язані відшкодувати вартість того, що одержали, за цінами, які існують на момент відшкодування (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України).
Передбачена у приписі абз. 2 ч. 1 ст. 216 ЦК України реституція спрямована на відновлення status quo у фактичному та юридичному становищі сторін, яке існувало до вчинення недійсного (зокрема нікчемного) правочину, шляхом нівелювання юридичного значення будь-яких дій, які сторони вчинили на виконання цього правочину. Саме тому за загальним правилом кожна сторона зобов'язана повернути іншій у натурі все, що вона одержала на виконання недійсного правочину. Це взаємне повернення сторонами одержаного ними (двостороння реституція) є юридичним обов'язком, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину. Виконання зазначеного обов'язку забезпечує поновлення сторін у попередньому становищі за наслідками недійсності правочину. Таке поновлення можливе тоді, коли майно, передане за цим правочином, залишається у його сторони. У разі неможливості повернення сторонами одна одній того, що вони одержали, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, сторони правочину зобов'язані відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Розглядаючи вимогу про відновлення становища сторін недійсного правочину, яке існувало до його вчинення, слід враховувати, що з ініціативи суду можна застосувати лише наслідки недійсності нікчемного правочину (абз. 2 ч. 5 ст. 216 ЦК України; близькі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30.10.2019 у справі №320/2617/17).
Двосторонню реституцію як наслідок недійсності оспорюваного правочину суд застосовує лише за волевиявленням сторони цього правочину.
Частина 1 ст. 216 ЦК України пов'язує застосування наслідків недійсності правочину лише з однією умовою - визнання судом такого правочину недійсним.
Правові наслідки недійсності оспорюваного правочину суд застосовує лише за зверненням сторони такого правочину.
Суд зазначає, що відповідач як сторона договору купівлі-продажу має право самостійно заявити як реституційну вимогу про стягнення з Володимирецької селищної ради (за рахунок місцевого бюджету) на свою користь сплачені за купівлю земельної ділянки кошти у розмірі 77 447 грн 00 коп. так і вимогу про відшкодування збитків, якщо такі були завдані у зв'язку із вчиненням недійсного правочину в порядку ч. 2 ст. 216 ЦК України.
Частина 1 ст. 14 ГПК України передбачає обов'язок господарського суду при здійсненні правосуддя керуватися принципом диспозитивності, суть якого полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
Беручи до уваги наведене, враховуючи встановлену судом недійсність договору купівлі-продажу, відповідач повинен повернути у комунальну власність спірну земельну ділянку, у зв'язку з чим позовні вимоги прокурора в цій частині підлягають до задоволення.
Щодо заяви про застосування наслідків спливу строку позовної давності на подання позову.
Згідно ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до ст. 267 ЦК України, якщо су^ визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
За приписами ст. 127 ЦПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поваленими, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Згідно інформації Володимирецької селищної ради від 19.12.2023, остання не зверталася до суду з підстав представлення інтересів держави. Про наявні порушення інтересів жителів територіальної громади дізнались з листа Вараської окружної прокуратури.
Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо впорядкування окремих питань організації та діяльності органів місцевого самоврядування і районних державних адміністрацій», сформована територіальна громада є правонаступником усього майна, прав та обов'язків розформованої територіальної громади.
Відповідно до рішення Володимирецької селищної ради № 13 від 08.12.2020 «Про створення комісії з реорганізації та прийому-передачі майна сільських рад Володимирецького району що реорганізуються шляхом приєднання до Володимирецької селищної ради», розпочато процедуру реорганізації Володимирецької селищної ради.
Варто зазначити, що повноваження сільських, селищних, районних, міських, обласних рад та їх виконавчих органів визначені в ст. ст. 8-12 ЗК України (розпорядження землями, передача земельних ділянок у власність громадянам та юридичним особам, надання земельних ділянок у користування, вилучення земельних ділянок, викуп земельних ділянок для суспільних потреб, організація землеустрою тощо). Аналогічні повноваження органів виконавчої влади в галузі земельних відносин визначено у главі 3 ЗК України.
У силу законодавчих приписів рішення суб'єктів владних повноважень не є абсолютними (у розумінні їх здійснення «на власний розсуд»), вони реалізуються самостійно, але в межах повноважень, прямо передбачених Конституцією та законами України. .
Тобто воля територіальної громади як власника може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.
Розпорядження майном не у спосіб та поза межами повноважень, передбачених законом, не може оцінюватися як вираження волі територіальної громади. Такий висновок зробив ВСУ в постанові №916/2130/15.
В умовах незаконного розпорядження селищною радою землями комунальної власності, тобто коли саме цей орган вчинив дії у вигляді прийняття незаконного рішення, яке порушує інтереси громади як суб'єкта права власності, правомірним є звернення до суду прокурора.
За вимогами ст. 261 ЦК України початок перебігу строку позовної давності пов'язується не з моментом поінформованості про вчинення певної дії чи прийняття рішення, а з часом, коли стало відомо про порушення закону та у зв'язку з цим прав і охоронюваних законом інтересів.
За змістом ст.23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді інтересів держави у виключних випадках, тобто у разі якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Також, відповідно до положень ч.4 ст. 23 вищевказаного Закону виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.
Отже, у розумінні ст. 131-1 Конституції України, ст.23 Закону від 14.10.2014 № 1697-УІІ для того, щоб у прокурора з'явилися підстави отримати матеріали, спираючись на які в подальшому буде прийнято те чи інше рішення з метою встановлення наявності підстав для представництва, останньому необхідно попередньо встановити порушення у діяльності органу.
Проте, прокурор не є учасником правовідносин щодо купівлі-продажу за спірними рішенням та договором. Разом з тим, в ході опрацювання сайту Володимирецької селищної ради, встановлено що рішення №509 від 05.09.2017 не оприлюднено. Крім того, оскаржуваний договір у загальному доступі не перебуває.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Богдель проти Литви», ЄСПЛ підтримав позицію Верховного Суду Литви відносно початку перебігу строку давності, а саме - якщо справа стосувалася держави, то позовна давність починається із дня, коли відповідний орган «здобув достатні докази для тго, щоб довести, що публічний Інтерес було порушено».
Отже, механізм встановлення порушення особами - учасниками спірних правовідносин - норм ст. 134 ЗК України, об'єктивно виключає можливість для прокурора довідатись про порушення інтересів держави у спірних правовідносинах інакше, ніж за наслідками опрацювання наданих до суду доказів в їх сукупності.
Згідно інформації Володимирецької селищної ради від 19.12.2023, остання не зверталася до суду з підстав представлення інтересів держави. Про наявні порушення інтересів жителів територіальної громади дізнались з листа Вараської окружної прокуратури.
Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо впорядкування окремих питань організації та діяльності місцевого самоврядування і районних державних адміністрацій», сформована територіальна громада є правонаступником усього майна, прав та обов'язків розформованої територіальної громади.
Відповідно до рішення Володимирецької селищної ради від 08.12.2020 № 13 «Про створення комісії з реорганізації та прийому-передачі майна сільських рад Володимирецького району що реорганізуються : шляхом приєднання до Володимирецької селищної ради», розпочато процедуру реорганізації Володимирецької селищної ради.
Таким чином, Володимирецькій селищній раді стало відомо про наявні порушення інтересів жителів територіальної громади після скерування відповідного листа Вараською окружною прокуратурою від 14.12.2023
Разом з тим, 20.01.2023 до ЄРДР внесено відомості за фактом можливого протиправного набуття особою шляхом обману права власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування будівель торгівлі у зв'язку з наявністю об'єкта нерухомості, який не є об'єктом торгівлі, за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст.190 ККУ України, за № 4202318555000006.
Отже, станом на 02.01.2024 (дату звернення з позовною заявою), тому строк позовної давності прокурором не пропущено.
Висновки суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або госпорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За результатами з'ясування обставин, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, підтверджених тими доказами, які були дослідженні, і з наданням оцінки всім аргументам у їх сукупності та взаємозв'язку, як це передбачено вимогами ст. ст. 75-79, 86 ГПК України, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову - про визнанню недійсним Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14.09.2017 та необхідність зобов'язати відповідача повернути земельну ділянку в комунальну власність територіальної громади в особі Володимирецької селищної ради.
Судові витрати.
Згідно з положеннями статті 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на задоволення позовних вимог судовий збір в розмірі 5 368 грн. 00 коп. покладається на відповідача та підлягає до стягнення на користь органу прокуратури.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 91, 120, 123, 129, 233, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити.
2. Визнати недійсним Договір купівлі-продажу земельної ділянки від 14.09.2017, укладений між Володимирецькою селищною радою та Діжурком Анатолієм Валерійовичем, посвідчений державним нотаріусом Володимирецької районної державної нотаріальної контори Рівненської області Килюшик А.А., зареєстрований в реєстрі за №1284.
3. Зобов'язати Фізичну особу-підприємця Діжурка Анатолія Валерійовича (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) повернути у комунальну власність територіальної громади в особі Володимирецької селищної ради (код ЄДРПОУ 04388113, вул. Соборна, 39, смт Володимирець, Вараський район, Рівненська область, 34300) земельну ділянку площею 0,1901 га, кадастровий номер 5620855100:01:030:0256, що розташована за адресою: Рівненська область, смт Володимирець, вул. Повстанців, 83.
4. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Діжурка Анатолія Валерійовича (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь Рівненської обласної прокуратури (р/р UA228201720343130001000015371, МФО 820172, ЄДРПОУ 02910077, банк одержувач Державна казначейська служба України, м. Київ, код класифікації видатків бюджету 2800) понесені витрати на сплату судового збору в розмірі 5 368 (п'ять тисяч триста шістдесят вісім) грн 00 коп.
5. Накази видати після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 261 ГПК України.
Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.
Повний текст рішення складено та підписано 15 квітня 2024 року.
Суддя Романюк Ю.Г.