79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
15.04.2024 Справа № 914/365/24
Господарський суд Львівської області у складі судді Король М.Р., розглянувши справу
за позовом: Приватного акціонерного товариства «Концерн Хлібпром»
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Футуро Трейд»
про: стягнення 136 184,88 грн.,
без виклику сторін,
07.02.2024р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства «Концерн Хлібпром» до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Футуро Трейд» про стягнення 136 184,88 грн.
Ухвалою господарського суду Львівської області від 12.02.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін та встановлено сторонам строки для подання заяв по суті спору.
Дана ухвала суду була надіслана позивачу в його електронний кабінет, про отримання якої матеріали справи містять відповідну довідку, підписану відповідальним працівником.
Відповідачу ухвала суду надіслана на адресу місцезнаходження, яку зазначено в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Крім того, процесуальний документ щодо розгляду спору у даній справі офіційно оприлюднений у Єдиному державному реєстрі судових рішень - www.reyestr.court.gov.ua, та знаходиться у вільному доступі.
Таким чином, судом було вчинено всіх можливі за даних обставин дій щодо належного повідомлення учасників справи про спір, що розглядається. Зважаючи на зазначене, учасники справи належним чином були повідомлені про відкриття судового провадження у даній справі.
Суть спору та правова позиція учасників справи.
В обґрунтування своїх вимог позивач покликається на те, що 01.08.2023 року між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю «Футуро Трейд» було укладено договір поставки №010823/02П, згідно умов якого позивач поставив відповідачу товар, а відповідач зобов'язувався прийняти товар та оплатити його вартість на умовах, визначених договором, проте відповідач не розрахувався за отриманий товар, тому позивач просить стягнути з відповідача 136 184,88 грн.
Відповідач не використав наданого законом права на подання відзиву на позов та доказів.
За результатами дослідження наданих доказів та матеріалів справи, суд встановив наступне:
01.08.2023р. між ПрАТ «Концерн Хлібпром» (постачальник/позивач) таТовариством з обмеженою відповідальністю «Футуро Трейд» (покупець/відповідач) було укладено договір поставки №010823/02П (далі - договір) відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставляти, а покупець приймати та оплачувати товар (п.1.1 договору). Найменування, асортимент і ціна товару, що поставляється, вказується в Додатку №1 «Специфікація», який є невід'ємною частиною договору (п.1.2. договору).
Згідно з п.1.3 договору, вартість договору складається з вартості товарів, придбаних покупцем за даним договором.
На виконання умов договору, позивач здійснив поставку продукції відповідачу на загальну суму 136 184,88 грн, що підтверджується накладними, які долучено до позовної заяви.
Відповідно до п.6.5 договору, оплата товару здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 42 (сорока двох) календарних днів з дня поставки товару. Датою оплати вважається дата списання грошових коштів з поточного рахунку покупця.
Згідно з п.3.12 договору, (в редакції Протоколу узгодження розбіжностей до договору (Додаток №9 до договору)), право власності на поставлений товар переходить від постачальника до покупця з моменту фактичної передачі товару і підписання сторонами товаросупровідних документів. Датою поставки товару вважається дата підписання покупцем товарно-транспортної накладної за формою 1-ТТН (хліб).
Позивач ствердив, що в порушення умов договору, відповідач не здійснив оплату за товар на загальну суму 136 184,88 грн, який він отримав на підставі товарно-транспортних накладних.Вказане стало підставою для звернення позивача до господарського суду.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (абзац другий ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 ст.193 Господарського кодексу України та ст.526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як встановлено судом, з долучених до позовної заяви товарно-транспортних накладних слідує, що в період з 14.10.2023р. по 29.11.2023р. позивачем поставлено відповідачеві товар на загальну суму 136 184,88 грн.
Крім того, згідно з матеріалами справи, позивач на виконання договірних зобов'язань з відповідачем здійснював перевезення та доставку хлібобулочних виробів, супроводжуючи кожну окрему партію товару спеціалізованою товарно-транспортною накладною за формою № 1-ТТН (хліб), яка затверджена наказом Міністерства аграрної політики України № 153 від 06.06.2001р. «Про затвердження спеціалізованої форми первинного обліку товарно-транспортної накладної та Інструкції про порядок заповнення, застосування спеціалізованої товарно-транспортної накладної на відпуск хлібобулочних виробів».
Так, відповідно до п.1.1. Інструкції про порядок заповнення, застосування спеціалізованої товарно-транспортної накладної на відпуск хлібобулочних виробів, затвердженої наказом Міністерства аграрної політики України №153 від 06.06.2001р., товарно-транспортна накладна за формою № 1-ТТН (хліб) - це єдиний первинний документ, який є підставою для списання товарно-матеріальних цінностей підприємством, що здійснило їх відпуск, для дозволу на вивіз їх з території підприємства-постачальника, для оприбуткування їх підприємством-одержувачем, а також для складського, оперативного і бухгалтерського обліку товарно-матеріальних цінностей у межах України. Вона оформлюється виробником на кожен рейс автомобіля і для кожного вантажоодержувача окремо.
З огляду на вищевказане, товарно-транспортні накладні, наявні в матеріалах справи, є належними доказами, підтверджують поставку позивачем товару та прийняття його відповідачем.
Разом з тим, згідно зі ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які містять відомості про господарську операцію.
Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити, як назва документа (форми); дата складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, тощо.
Вказаний перелік обов'язкових реквізитів документа кореспондується з п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995р., згідно з яким первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Пунктом 2.5 вказаного Положення передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.
Відсутність у накладній назви посади особи, яка отримала товар за цією накладною, за наявності її підпису у цій накладній, який засвідчений відтиском печатки/штампу самої юридичної особи, відсутність реквізитів довіреності на цю особу не може свідчити про те, що така особа є неуповноваженою чи що така накладна є неналежним доказом у справі. Водночас, відтиск печатки/штампу на накладній є свідченням участі юридичної особи у здійсненні господарської операції за цією накладною та свідчить про згоду відповідача на купівлю товару на даних умовах.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку щодо належного оформлення накладних, які засвідчують здійснення господарських операцій сторонами.
Як слідує із матеріалів справи, відповідачем товар за товарно-транспортними накладними приймався без зауважень.
З метою повного, всебічного та об'єктивного встановлення обставин справи, судом перевірено правильність розрахунку основної заборгованості, на підставі долучених до позовної заяви товарно-транспортних накладних, з яких, із тверджень позивача, відповідачем допущено прострочення по оплаті, та встановлено, що заборгованість відповідача перед позивачем підтверджується у розмірі 136 184,88 грн.
Відповідно до вимог частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до статті 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту статті 77 Господарського процесуального кодексу України слідує, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частинами 1, 2, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відтак, позивач надав всі необхідні докази в обґрунтування позовних вимог.
З огляду на це, суд вважає, що факт поставки товару за договором є доведеним.
З огляду на вищевказані обставини, вимоги позивача щодо стягнення основного боргу в сумі 136 184,88 грн. є обґрунтованими, документально підтвердженими, не спростовані відповідачем, інших обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, судом не встановлено, тому позов підлягає задоволенню в повному обсязі.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне:
Сплачена позивачем сума судового збору за подання до суду позовної заяви підтверджується платіжною інструкцією №26638 від 29.01.2024р. на суму 3 028,00 грн.
Згідно п. 2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача, а саме у сумі 3 028,00 грн.
Керуючись ст.ст.13, 73-74, 76-79, 86, 129, 236, 238, 240-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Позов задовольнити повністю.
2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Футуро Трейд» (адреса: Україна, 81118, Львівська обл., Пустомитівський р-н, село Ставчани, вулиця Шевченка, будинок 9; ідентифікаційний код 43263235) на користь Приватного акціонерного товариства «Концерн Хлібпром» (адреса: Україна, 79035, Львівська обл., місто Львів, вулиця Хлібна, будинок 2, ідентифікаційний код 05511001) суму заборгованості у розмірі 136 184,88 грн. та 3 028,00 грн. судового збору.
3.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
Інформацію по справі можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.
Суддя Король М.Р.