79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
10.04.2024 Справа № 914/1858/23
Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Щерби О.Б., розглянувши справу
за позовом: Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1
до відповідача: CubiCo Home Decor LLP 702
про: стягнення суми основного боргу в розмірі 10 909,40 Євро,
представники:
позивача: ОСОБА_2 ,
відповідача: не з'явився,
14.06.2023р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 до CubiCo Home Decor LLP 702 (India) про стягнення суми основного боргу в розмірі 10 909,40 Євро.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 19.06.2023р. суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, справу розглядати в порядку спрощеного провадження, судове засідання призначити на 20.12.2023р., резервна дата судового засідання 24.01.2024р.
У зв'язку із направленням Господарським судом Львівської області судового доручення, а саме Прохання Центральному Органу Республіки Індії (Joint Secretary (Legal & Treaties) Ministry of External Affairs Legal & Treaties Division) про вручення відповідачу судових документів в порядку, передбаченому ст.3 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах, з метою дотримання процесуальних строків розгляду справи, встановлених нормами Господарського процесуального кодексу України, ухвалою суду від 19.06.2023р. провадження у справі № 914/1858/23 було зупинено.
Хід справи викладено в ухвалах суду та протоколах судових засідань.
Ухвалою суду від 24.01.2024р. провадження у справі було поновлено.
24.01.2024р. на електронну адресу суду надійшов лист від відповідача, до якого, зокрема, долучено лист ОСОБА_1 від 12.09.2022 року (вх.№2221/24).
26.02.2024р. на адресу суду від позивачки надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи, а саме лист відповідача з перекладом та переклад листа ОСОБА_1 від 12.09.2022 року.
Згідно з пунктом 36 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Віктор Назаренко проти України» від 03.10.2017р. (остаточне 03.01.2018р.) принцип змагальності та принцип рівності сторін є наріжним каменем справедливого судового розгляду в розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до зазначених принципів кожна зі сторін повинна мати змогу надати власне розуміння справи. Європейський суд визнав, що дані принципи є застосованими також в частині вручення сторонам судових документів.
Відповідно до ч. 2 ст. 15 Конвенції зазначено, що кожна Договірна Держава може заявити, що суддя незалежно від положень частини першої цієї статті може постановити рішення, навіть якщо не надійшло жодного підтвердження про вручення або безпосередню доставку, у разі, якщо виконані всі наступні умови, зокрема: b) з дати направлення документа сплинув термін, який суддя визначив як достатній для даної справи і який становить щонайменше шість місяців.
Станом на 10.04.2024р. підтвердження від Центрального Органу Республіки Індії з доказами про вручення документів відповідачу на адресу Господарського суду Львівської області не надходило.
В судовому засіданні 10.04.2024 року прийняв участь представник позивачки.
В листі відповідача, який надійшов на електронну адресу суду зазначено, зокрема, про фізичну неможливість прибути до суду.
Суд вважає за можливе здійснити розгляд справи за наявними матеріалами відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України.
Відповідно до частини 4 статті 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Суть спору:
Спір виник в зв'язку з тим, що, на переконання позивачки, відповідач порушив взяті на себе зобов'язання за Контрактом, в частині оплати поставленого товару.
Позиція позивача:
В обґрунтування підстав поданого позову позивачка покликається на неналежне виконання відповідачем свого грошового зобов'язання по сплаті коштів за отриманий товар - дерев'яних меблів, згідно умов, порядку та строку, визначеному в Контракті №1 від 10.09.2021р.
Позиція відповідача:
В листі відповідача, який надійшов на електронну адресу суду, зазначено, зокрема, про те, що даний лист слід розглядати фактично, як відзив на позов, який відповідач повністю заперечив з огляду на отриманий ним лист від ОСОБА_1 від 12.09.2022 року., зміст якого містить відмову від вартості товару в розмірі 52% знижки.
Крім того, відповідач вказав на те, що ним не визнається юрисдикція Господарського суду Львівської області для розгляду даної справи.
Щодо підсудності справи та законодавства, що підлягає застосуванню.
Відповідно до статті 365 Господарського процесуального кодексу України, іноземні суб'єкти господарювання мають такі самі процесуальні права і обов'язки, що і суб'єкти господарювання України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно до ст.3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.
При цьому, правовідносини, пов'язані з усіма видами зовнішньоекономічної діяльності в Україні, регулюються положеннями Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», а питання, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом (хоча б один учасник правовідносин є іноземцем, особою без громадянства або іноземною особою; об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який впливає на виникнення, зміну або припинення правовідносин, мав чи має місце на території іноземної держави), у тому числі й питання підсудності судам України справ з іноземним елементом, вирішуються згідно із Законом України «Про міжнародне приватне право».
Закон України «Про міжнародне приватне право» (пункт 1 частини 1 статті 1) визначає приватноправові відносини, як відносини, які ґрунтуються на засадах юридичної рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності, суб'єктами яких є фізичні та юридичні особи.
Згідно зі статтею 38 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», спори, що виникають між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб'єктами господарської діяльності у процесі такої діяльності можуть розглядатися судами України, а також за згодою сторін спору Міжнародним комерційним арбітражним судом та Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України та іншими органами вирішення спору, якщо це не суперечить чинним законам України або передбачено міжнародними договорами України.
За статтею 76 Закону України «Про міжнародне приватне право», суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, зокрема у випадку, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків виключної підсудності у справах з іноземним елементом, передбачених у статті 77 цього Закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про міжнародне приватне право» право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України.
Відповідно до ч.1 ст. 5 Закону України «Про міжнародне приватне право» у випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин.
Відповідно до ст. 43 розділу VI «Колізійні норми щодо договірних зобов'язань» Закону «Про міжнародне приватне право», сторони договору згідно із статтями 5 та 10 цього Закону можуть обрати право, що застосовується до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законами України.
Так, пунктом 8.2 Контракту №1 від 10.09.2021р., що укладений між позивачем та відповідачем, сторони погодили, що у разі недосягнення взаємної згоди, спори за цим договором розглядаються згідно з чинним законодавством України.
На підставі викладеного, враховуючи, що сторонами в Контракті визначено право, яке підлягає застосуванню до врегульованих ним правовідносин, що стали предметом даного спору, і що місцем знаходження продавця за Контрактом, яким є позивач по справі, є АДРЕСА_1 держави Україна, до спірних правовідносин підлягає застосуванню законодавство України.
Враховуючи викладене, суд вважає, що спір правомірно передано на розгляд до Господарського суду Львівської області. При цьому, оскільки сторонами погоджено застосування законодавства України при вирішенні спорів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню матеріальне та процесуальне право України.
За результатами дослідження наданих доказів та матеріалів справи, усних та письмових пояснень, суд встановив наступне:
10 вересня 2021 року між позивачкою та відповідачем був укладений контракт №1 на поставку в користь Cubico Home Decor LLP (Індія) товарів, ціна, кількість, асортимент, терміни виготовлення й поставки яких погоджуються сторонами у додатках до договору, які є його невід'ємною частиною.
29 жовтня 2021 року на виконання договірних умов позивачкою було відправлено відповідачу, як покупцеві товар на загальну суму 20 874,40 Євро.
Товар був отриманий відповідачем за місцем його доставки.
Наведене стверджується Міжнародною товарно-транспортною накладною від 29.10.2021 року, Інвойсом №10001 від 29.10.2021 року, митною декларацією №UA209170/2021/085962 від 29.10.2021 року.
Згідно з п.3.4 Контракту, покупець зобов'язаний був здійснити оплату через перерахування коштів на розрахунковий рахунок продавця в розмірі 100% суми вартості отриманого товару на 60 день після отримання такого.
Разом з тим, матеріали справи містять лист позивачки від 12.09.2022 року, адресований відповідачу, в якому остання визнаючи непридатний стан товару, що був відправлений нею та отриманий відповідачем, просить відповідача оплатити поставлений товар частково, тим самим погодивши відповідачу, як зазначено в листі, спеціальну пропозицію щодо знижки в розмірі 52%.
Відтак, за отриманий товар відповідач розрахувався частково, а саме 10.11.2022 року здійснив часткову оплату у сумі 9 965,00 Євро.
Разом з тим, позивачкою, стверджуючи про те, що відповідач не здійснив повної оплати позивачу згідно Контракту, відповідно порушив взяті на себе зобов'язання, подано даний позов до господарського суду.
Так, пунктом 8.2 Контракту №1 від 10.09.2021р., що укладений між позивачем та відповідачем, сторони погодили, що у разі недосягнення взаємної згоди, спори за цим договором розглядаються згідно з чинним законодавством України.
В судовому засіданні 10.04.2024 року, в якому прийняв участь представник позивачки, зміст листа від ОСОБА_1 від 12.09.2022 року не заперечено.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивачки не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Обсяг з'ясування фактичних обставин справи, дослідження доводів, межі доказування, їх обґрунтування та відображення у рішенні суду, з метою кваліфікації, та надання оцінки, визначається судом з урахуванням підстав, предмету спору, а також тверджень сторін, на які вони посилаються, як на підставу вимог або заперечень.
Оскільки відповідач, обґрунтовуючи фактично недобросовісну поведінку позивача, посилається на виконання останнім обов'язку по своєчасній оплаті, відповідальність за яку була прощена позивачем на підставі її ж листа, саме у зв'язку із взаємним переглядом вартості поставленого товару, суд з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, щодо можливості сторонами надавати різноманітні аргументи на підтвердження своєї позиції, вважає за необхідне надати оцінку твердженням відповідача.
Дослідивши лист від ОСОБА_1 від 12.09.2022 року та з огляду на наявні в матеріалах справи докази часткової оплати поставленого товару, суд встановив, що сторони домовились про зменшення ціни, а саме позивачка, як продавець, в односторонньому порядку відмовилась від претензій щодо часткової оплати поставленого товару та з огляду на тривалий термін взаємного перегляду вартості товару, погодила знижку в оплаті поставленого товару в розмірі 52%.
Згідно з частиною першою статті 2 Господарського процесуального кодексу України встановлено, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Частиною другою статті 2 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Встановлені судом обставини дають підстави для висновку про необхідність застосування при розгляді даної справи доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).
Доктрина venire contra factum proprium базується на принципі добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України). Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності, як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з'ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об'єктивну істину. Загалом зміст цього принципу (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб'єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону.
Згідно з ст.13 ЦК України, визначивши межі здійснення цивільних прав, закон встановлює, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд; при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Цивільне законодавство ґрунтується на вільному здійсненні цивільних прав, а також добросовісності учасників цивільних правовідносин при здійсненні цивільних прав і виконання обов'язків. Таким чином, особа не може отримувати переваги від недобросовісної поведінки.
Судом встановлено та не заперечується сторонами, що в даному випадку мали місце тривалі переговори між сторонами, в результаті чого позивачкою надано знижку щодо оплати поставленого товару відповідачу в розмірі 52%.
Таким чином, відповідач, скористався запропонованою позивачкою знижкою в оплаті вартості поставленого товару, при цьому, оскільки платіж було здійснено одним траншем, відповідач відразу врахував зазначену знижку.
В свою чергу, позивачкою проти доводів та заперечень відповідача щодо обставин перегляду вартості товару не заперечено.
Поведінка позивачки суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, адже відповідач діє собі на шкоду, розумно покладається на належну поведінку з боку позивачки.
Даний позов заперечує обставину фактично попередньої відмови від повної оплати поставленого товару, взаємний перегляд вартості товару та свідчить про непослідовну поведінку позивачки, та намаганні отримати переваги від недобросовісної поведінки.
Принцип добросовісності передбачає сумлінну, чесну і послідовну поведінку сторін під час реалізації своїх суб'єктивних прав, та виконанні суб'єктивних обов'язків.
З метою уникнення формального підходу до вирішення цього спору, враховуючи один з основоположних принципів правосуддя, що його було сформульовано Європейським судом з прав людини у рішенні у справі «Де Куббер проти Бельгії» (De Cubber v. Belgium) від 26.10.1984р. - має не лише здійснюватися правосуддя, ще має бути видно, що воно здійснюється.
Суд зазначає, що функція правосуддя здійснюється компетентним органом із метою забезпечення довіри, яку суди в демократичному суспільстві повинні вселяти у громадськість (рішення у справі «Кастільо Альгар проти Іспанії» (Castillo Algar v. Spain) від 28.10.1998р.).
Згідно ч. ч. 1, 4 ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Згідно з статтею74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, а докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Твердження позивача про те, що в даному випадку, зміни до Контракту не вносились додатковою угодою в частині ціни на товар, не заслуговують на увагу, так як ціну товару погоджено сторонами товарно-транспортною накладною, а не в додатку до Контракту, та мала місце відмова позивачки від часткової оплати товару, що є безумовним правом останньої.
Позивачем, всупереч вимогам статей 13, 74 ГПК України, належними засобами доказування не доведено суду своїх позовних вимог, а також не спростовано обставин на які посилається відповідач на обґрунтування своїх заперечень на позов.
Приймаючи до уваги встановлене вище, дослідивши надані докази, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, що має наслідком відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості у розмірі 10 909,40 Євро.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Судові витрати (витрати з оплати судового збору) у відповідності до вимог ст.129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст.13, 73-74, 76-79, 86, 129, 236, 238, 240-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Відмовити в позові повністю.
Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
Інформацію по справі можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.
Повний текст рішення складено 15.04.2024 р.
Суддя Король М.Р.