Рішення від 15.02.2024 по справі 914/2040/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.02.2024 Справа № 914/2040/23

м.Львів

за позовом: Керівника Яворівської окружної прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, м.Львів

до відповідача: Акціонерного товариства «Укртелеком», м.Київ

про витребування нерухомого майна-захисної споруди цивільного захисту (сховища) пл.21,1 кв.м., з чужого незаконного володіння.

Суддя Кітаєва С.Б.

За участі секретаря Сосницької А.А.

Представники сторін:

від прокуратури: Рогожнікова Н.Б.-прокурор

від позивача: ОСОБА_1 -представник

від відповідача: ОСОБА_2 -представник

Суть спору:

Керівник Яворівської окружної прокуратури Львівської області звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Акціонерного товариства «Укретелеком» про витребування у власність держави в особі Фонду державного майна України з чужого незаконного володіння АТ «Укртелеком» захисну споруду цивільного захисту - протирадіаційне укриття №31371 площею 21,1 м2, що розташоване за адресою: Львівська область, м.Мостиська, вул.Грушевського, 17.

Ухвалою суду від 10.07.2023 позовну заяву Керівника Яворівської окружної прокуратури залишено без руху.

24.07.2023, за вх.№18274/23, від прокуратури надійшло клопотання на виконання вимог ухвали суду від 10.07.2023.

Ухвалою суду від 25.07.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 30.08.2023.

15.08.2023, за вх.№19923/23, від відповідача надійшов відзиву на позовну заяву.

22.08.2023, за вх.№20435/23, від позивача поступили пояснення щодо позовної заяви.

24.08.2023, за вх.№20636/23, від прокуратури надійшла відповідь на відзив.

Ухвалою суду від 30.08.2023 підготовче засідання відкладено на 28.09.2023.

Ухвалою суду від 30.08.2023 витребувано у КП «Мостиське бюро технічної інвентаризації» матеріали інвентаризаційної справи на об'єкт нерухомого майна ( будівлю) за адресою: Львівська область, м.Мостиська, вул. Грушевського,17.

30.08.2023, за вх.№3397/23, на електронну адресу суду від прокуратури поступило клопотання про долучення доказів до матеріалів справи та залучення до справи третьої особи на стороні позивача, в якому просить залучити третю особу на стороні позивача Львівську обласну державну адміністрацію.

30.08.2023, за вх.№3397/23, на поштову адресу суду від прокуратури поступило клопотання про долучення доказів до матеріалів справи та залучення до справи третьої особи на стороні позивача Львівську обласну державну адміністрацію.

04.09.2023, за вх.№3471/23, від відповідача поступили заперечення, у якому просить прийняти заперечення, долучити до матеріалів справи додаткові докази та відмовити в задоволенні позову повністю.

25.09.2023, за вх.№2318/23, на виконання ухвали Господарського суду Львівської області від 30.08.2023 від КП «Мостиське бюро технічної інвентаризації» поступила інвентаризаційна справа.

Ухвалою суду від 28.09.2023 продовжено строки підготовчого провадження на 30 днів, усне клопотання відповідача про поновлення строку на подання доказів задоволено, поновлено відповідачу процесуальний строк для подання доказів, долучених до заперечень на відповідь на відзив, прийнято та долучено їх до матеріалів справи; усне клопотання прокурора про поновлення процесуального строку на подання доказів задоволено, поновлено прокурору процесуальний строк на подання доказів, долучених до клопотання від 30.08.2023 №14.59/05-23-3233вих.23, прийнято та долучено їх до матеріалів справи та підготовче засідання відкладено на 25.10.2023.

13.10.2023, за вх.№24857/23, від відповідача поступило клопотання, у якому просить надати можливість ознайомитись з матеріалами справи. 16.10.2023 судом надано матеріали справи для ознайомлення та виготовлення фотокопій.

Ухвалою суду від 25.10.2023 в задоволенні клопотання прокуратури про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмету спору на стороні позивача, Львівської обласної державної адміністрації відмовлено, закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті; судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 22.11.2023.

В судовому засіданні 22.11.2023 судом оголошено перерву до 20.12.2023.

Судове засідання 20.12.2023 не відбулось, у зв'язку із відсутню роботи Єдиної судової інформаційно-телекомунікаціної системи, через що технічна фіксація та формування протоколу судового засідання було неможливим. Ухвалою суду від 20.12.2023 призначено судове засідання на 17.01.2024.

09.01.2024, за вх.№757/24, через систему «Електронний суд» від відповідача поступила заява про поновлення строку визначеного для подання доказів та долучення до матеріалів справи додаткових доказів.

Судове засідання 17.01.2024 не відбулось, у зв'язку із оголошенням повітряної тривоги. Ухвалою суду від 17.01.2024 судове засідання призначено на 15.02.2024.

Прокурор в судове засідання 15.02.2024 з'явився.

Позивач та відповідач явку повноважних представників в судове засідання 15.02.2024 забезпечили.

Стосовно клопотання представника відповідача про поновлення процесуального строку на подання доказів (вх. №757/24 від 09.01.2024 р.), суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Водночас, відповідно до ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк. Пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов'язку вчинити відповідну процесуальну дію.

Фактично норма про можливість поновлення процесуальних строків є, по суті, пільгою, яка може застосовуватися як виняток із загального правила, оскільки в іншому випадку нівелюється суть чіткого встановлення законодавцем кожного з процесуальних строків.

Тобто, право на поновлення строку реалізується з урахуванням конкретних обставин, яким суд має надати правову оцінку і які сторона повинна обґрунтувати.

При цьому, суд враховує, що подання клопотань після переходу до початку розгляду справи по суті без належних на те правових підстав, які визначені ст. 207 ГПК України, є по своїй суті затягуванням судового процесу.

Необґрунтовані клопотання призводять до штучного затягування судового процесу, що суперечить вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

Судом враховується, що відповідно до ст. 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк, суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Зі змісту ст. 80 ГПК України вбачається, що учасники справи повинні подавати докази до суду разом із поданням заяв по суті (позову, відзиву на позов, письмових пояснень) або у строк, встановлений судом для їх подання. Водночас процесуальний закон також надає можливість особі подати докази поза межами встановленого законом або судом строку, але тільки за умови, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у зазначений строк з причин, що не залежали від неї.

Чинний ГПК України має на меті забезпечити своєчасний розгляд справ і правову визначеність, унеможливити зловживання процесуальними правами та підвищити ефективність судочинства в цілому, для чого встановлено точний порядок та присічні строки вчинення процесуальних дій, визначено стадії судового процесу, запроваджено розумні обмеження, у тому числі щодо подання доказів.

Саме тому всі процесуальні дії суду та учасників процесу повинні вчинятися своєчасно для того, щоб під час підготовки справи до розгляду не залишилося невирішених питань, які можуть затримати розгляд справи по суті.

Системний аналіз положень ч. 8 ст. 80, ч. 2 ст. 232 ГПК України дає підстави для висновку, що у разі подання учасниками справи доказів із пропуском строку, встановленого судом в ухвалі про надання документів (доказів): 1) без клопотання про визнання причин неможливості подати такі докази відповідним учасником справи такими, що не залежали від нього; або 2) залишення такого клопотання без задоволення, суд долучає відповідні документи (докази) до матеріалів справи, проте не приймає їх до розгляду, про що постановляє відповідну ухвалу.

Відповідно до ч.3 ст.201 ГПК України з оголошення головуючим судового засідання відкритим розпочинається розгляд справи по суті.

В даному випадку судом враховується закриття підготовчого провадження ухвалою Господарського суду Львівської області від 25.10.2023 р. і якою призначено судове засідання з розгляду справи по суті на 22.11.2023 р. та оголошення судом в судовому засіданні 22.11.2023 про відкриття судового засідання з розгляду справи по суті відкритим.

Суд зазначає, що відповідачу було надано достатньо часу на зібрання та подання доказів в обґрунтування своїх доводів, а підстави для поновлення пропущеного процесуального строку, які викладені у поданому клопотанні за вх. № 757/24 від 09.01.2024 р., не є безумовною підставою для поновлення процесуального строку на подання доказів.

Згідно з ч. 2 ст. 118 ГПК України заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 ГПК України суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

Враховуючи наведене, суд вважає за необхідне залишити без розгляду клопотання представника відповідача про поновлення процесуального строку для подання доказів та долучення їх до матеріалів справи за вх.№ 757/24 від 09.01.2024.

Враховуючи, що зібраних в матеріалах справи доказів достатньо для з'ясування обставин справи та прийняття рішення, в судовому засіданні 15.02.2024 проголошено вступну та резолютивну частини рішення по справі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників справи, судом встановлено наступне .

У своєму позові прокуратура зазначає, що Яворівською окружною прокуратурою за результати вивчення наявності підстав для вжиття заходів представницького характеру в інтересах держави у сфері збереження та використання захисних споруд цивільного захисту населення встановлено факт незаконного вибуття з державної власності протирадіаційного укриття №313171, яке знаходиться за адресою: Львівська область, м.Мостиська, вул.Грушевського,17.

Підставою для проведення державної реєстрації права власності у ВАТ «Укртелеком» було свідоцтво про право власності САА/141857 від 26.07.2004, наказ Державного комітету зв'язку та інформатизації №231 від 25.11.2003.

Відповідно до наказу Державного комітету зв'язку та інформатизації України від 25.11.2003 №231 нерухоме майно, що знаходилось на балансі УДПЕЗ «Укртелеком» по Львівській дирекції станом на 01.07.1999 передано у власність ВАТ «Укртелеком». Відповідно до додатку цього наказу у власність ВАТ «Укртелеком» перейшла будівля РВЕЗ, інвентарний номер 310003, що за адресою м.Мостиська, вул. Грушевського, 17.

Рішенням Загальних зборів акціонерів від 14.06.2011№8 ВАТ «Укртелеком» змінило своє найменування на ПАТ « Укртелеком».

Листом від 06.04.2012 №449-8107-2/2 директор Львівської філії ПАТ «Укртелеком» звернувся до КП «Мостиське районне бюро технічної інвентаризації» з проханням виконати роботи щодо технічної захисної споруди цивільного захисту протирадіаційного укриття №3137.

На виконання робіт по інвентаризації та виготовленні технічного паспорта на захисну споруду ПРУ укладена угода №36-12 від 07.05.2012.

Згідно паспорта сховища ПРУ №31371, який міститься в інвентаризаційній справі №338 встановлено, що ПРУ належить Львівській філії ПАТ «Укртелеком», загальна площа 21,1 м.кв., місткістю 30 чоловік, розташоване в цокольному поверсі 3-х поверхової будівлі; дата прийняття в експлуатацію 01.06.1983. Дата складення паспорта ПРУ 27.05.2012.

Крім того, обставинами, що підтверджують наявність в будівлі ПАТ «Укртелеком» протирадіаційного укриття №31371 є проведення комісійного обстеження вищевказаної захисної споруди із залученням представників ДСНС України у Львівській області, за результатами якої складені акти від 20.10.2020, 25.02.2021 та 06.10.2022 за результатами оцінки стану готовності вищезазначеної захисної споруди цивільного захисту до використання за призначенням.

Рішенням річних загальних зборів акціонерів ПАТ «Укртелеком», які відбулись 22.04.2021, було змінено повне найменування Товариства українською мовою з Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» на Акціонерне товариство «Укртелеком» та скорочене найменування української мовою з ПАТ «Укртелеком» та АТ «Укртелеком».

Однак, оформлення та реєстрація за ВАТ «Укртелеком» права власності на фактично розташоване у приміщенні по вул. Грушевського, 17, в м. Мостиська, протирадіаційне укриття №31371 є протиправним.

Як вбачається з інформації ФДМ України від 17.04.2023, на виконання Розпорядження Кабінету Міністрів України від 21.09.2011 №902-р «Питання управління державним майном, що не увійшло до статутного капіталу ПАТ «Укртелеком», але перебуває на його балансі», ПАТ «Укртелеком» надав перелік державного майна, що не увійшло до статутного капіталу «Укртелеком», але перебуває на його балансі, який був складений за матеріалами інвентаризації станом на 30.09.2011, в якому була відсутня інформація про нерухоме майно-захисні споруди цивільного захисту, в тому числі за адресою : м.Мостиська, вул. Грушевського, 17, Львівської області. Територіальна комісія по Львівській області, яка була утворена відповідно до спільного наказу Фонду державного майна та Адміністрації Держспецзв'язку від 18.10.2011 №1497/283, та яка проводила роботу щодо встановлення наявності державного майна, не надавала до Фонду державного майна України відомості про нерухоме майно-захисну споруду цивільного захисту, яка розташована по АДРЕСА_1 .

Однак, згідно матеріалів інвентаризаційної справи №338 інформація спростовується та підтверджує факт наявності захисної споруди в приміщенні нежитлової будівлі по АДРЕСА_1 .

Згідно акту розподілу приміщень від 22.07.2004 та експлікацій приміщень в цокольному поверсі приміщення №6 значиться як компресорна, на яке ПАТ «Укртелеком» замовляв технічний паспорт, бо згідно паспорту ПРУ з 01.06.1983 таке введено в експлуатацію як ПРУ.

Оскільки, у власності ПАТ «Укртелеком» згідно Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 26.07.2004 перебуває нежитлова приміщення літ А-3, що за адресою: АДРЕСА_1 , яка складається з 151-ого приміщення загальною площею 2877,8 кв.м., на таку зареєстровано право власності разом з приміщення №6-ПРУ №31371 площею 21,1 кв.м., яке розташоване в цокольному поверсі.

Таким чином, під час приватизації до переліку приміщень включений об'єкт цивільної оборони-захисна споруда цивільного захисту, протирадіаційне укриття №31371, що знаходиться по вул. Грушевського, 17, м.Мостиська, приміщення №6, яке приватизації не підлягало та перебуває у державній власності.

Під час корпоратизації Українського державного підприємства електрозв'язку «Укртелеком» до статутного фонду та у власність підприємства вказаний об'єкт цивільної оборони-захисна споруда цивільного захисту (сховище) не передавалось, а залишилось у державній власності.

Захисна споруда цивільного захисту-протирадіаційне укриття №31371 державної власності була приватизована.

Внесення майна державного підприємства, яке відповідно до закону, не підлягає приватизації, як вкладу до статутного (складеного) капіталу, забороняється.

Враховуючи викладене, спірне нерухоме майно захисна споруда цивільного захисту-протирадіаційне укриття №31371, що розташоване за адресою: вул. Грушевського,17, м.Мостиська, Львівської області в силу законну відноситься до об'єктів загальнодержавного значення з обмеженою оборотоздатністю, приватизація яких заборонена законом, а тому набуття АТ «Укртелеком» його у приватну власність є протиправною.

Зважаючи на те, що спірне майно вибуло з державної власності з порушенням вимог чинного законодавства, вбачаються правові підстави для витребування спірного нерухомого майна, а саме захисної споруди цивільного захисту- протирадіаційного укриття №31371, розташованого в приміщенні №17 по вул. Грушевського, м.Мостиська, Львівської області , площею 21,1 кв.м., з чужого незаконного володіння АТ «Укртелеком» на користь держави в особі Фонду державного майна України.

Прокурор просить прийняти до розгляду позовну заяву, витребувати у власність держави в особі Фонду державного майна України з чужого незаконного володіння АТ «Укртелеком» захисну споруду цивільного захисту-протирадіаційне укриття №31371 площею 21,1 кв.м., що розташоване за адресою Львівська обл., м. Мостиська, вул. Грушевського, 17 та стягнути з АТ «Укртелеком» на користь Львівській обласної прокуратури судовий збір за подання позовної заяви у сумі 2 684 грн.

У поясненнях на позовну заяву Фонд державного майна України позовні вимоги прокуратури підтримує та просить задоволити з наступних підстав.

ВАТ «Укртелеком» ( правонаступником якого є ПТ «Укртелеком») створено згідно з наказом Державного комітету зв'язку та інформатизації від 27.12.1999 р. №155 шляхом перетворення Українського державного підприємства електрозв'язку «Укртелеком» у Відкрите акціонерне товариство в процесі корпоратизації відповідно до Указу Президента України від 15.06.1993 р. № 210/93 «Про корпоратизацію підприємств» та Положення про порядок корпоратизації підприємств, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05 липня 1993 р. № 508. Засновником товариства виступив Державний комітет зв'язку та інформатизації України (правонаступник - Міністерство інфраструктури України). Відповідно до вищезазначеного Указу Президента України у разі прийняття рішення про приватизацію корпоратизованих товариств їх засновники передавали державним органам приватизації для приватизації (продажу) тільки акції.

Матеріали з корпоратизації, які були передані Фонду засновником - Державним комітетом зв'язку та інформатизації України, та зберігаються в його архіві, не містять відомостей стосовно об'єкта нерухомого майна, що знаходиться за адресою: вул. Грушевського, 17, м. Мостиська, Яворівський (Мостиський) район, Львівської області.

При цьому, відповідно до частини другої статті 5 Закону України «Про приватизацію державного майна» (який діяв на момент корпоратизації ВАТ «Укртелеком») приватизації не підлягали, зокрема протирадіаційні споруди.

На виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 21 вересня 2011 р. № 902-р «Питання управління державним майном, що не увійшло до статутного капіталу публічного акціонерного товариства «Укртелеком», але перебуває на його балансі», ПАТ «Укртелеком» надав перелік державного майна, що не увійшло до статутного капіталу ПАТ «Укртелеком», але перебуває на його балансі, який був складений за результатами інвентаризації станом на 30.09.2011 (далі - Перелік станом на 30.09.2011). При цьому, позивач зазначає, щрв Переліку станом на 30.09.2011 була відсутня інформація про нерухоме майно (в тому числі захисні споруди цивільного захисту), яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

У зв'язку із зазначеним, територіальна комісія по Львівській області, яка була утворена відповідно до спільного наказу Фонду та Адміністрації Держспецзв'язку від 18.10.2011 № 1497/283 «Про державне майно, що не увійшло до статутного капіталу ПАТ «Укртелеком», але перебуває на його балансі» (із змінами) та яка безпосередньо проводила роботу щодо встановлення наявності державного майна, що не увійшло до статутного капіталу ПАТ «Укртелеком», але перебуває на його балансі, не надавала до Фонду відомості про нерухоме майно (в тому числі про захисну споруду цивільного захисту), яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Одночасно позивач повідомляє, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно значиться інформація щодо нежитлової будівлі літ. А-3 (Львівська обл., м. Мостиська, вул. Грушевського, 17), яка є спільною частковою власністю Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» (46/100) та ВАТ «Укртелеком» (54/100).

Підставою проведення державної реєстрації права власності у ВАТ «Укртелеком» було свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 від 26.07.2004, отримане на підставі наказу Державного комітету зв'язку та інформатизації № 231 від 25.11 2003.

Листом від 06.04.2012 № 449-8107-2/2 директор Львівської філії ПАТ «Укртелеком» звернувся до КП «Мостиське районне бюро технічної інвентаризації» з проханням виконати роботи щодо технічної інвентаризації захисної споруди цивільного захисту протирадіаційного укриття № 31371, що знаходиться за адресою вул. Грушевського, 17, в м. Мостиська, Львівської області.

На виконання робіт по інвентаризації та виготовленню технічного паспорта на захисну споруду ПРУ укладена угода № 36-12 від 07.05.2012.

Згідно паспорта сховища ПРУ № 31371, який міститься в інвентаризаційній справі № 338 встановлено, що ПРУ належить Львівській філії ПАТ «Укртелеком», загальна площа 21.1 кв.м., місткістю 30 чоловік, розташоване в цокольному поверсі 3-х поверхової будівлі, прийнята в експлуатація 01.06.1983. Дата складання паспорта ПРУ 27.05.2012.

Обставини, що підтверджують наявність в будівлі ПАТ «Укртелеком» по вул. Грушевського, буд. 17, в м. Мостиська, Львівської області протирадіаційного укриття № 31371, є проведення комісійного обстеження вищевказаної захисної споруди із залученням представників ДСНС України у Львівській області, за результатами якої складено акти від 20.10.2020, 25.02.2021 та 06.10.2022 за результатами оцінки стану готовності вищезазначеної захисної споруди цивільного захисту до використання за призначенням.

Рішенням річних загальних зборів акціонерів ПАТ «Укртелеком», які відбулися 22.04.2021 змінено повне найменування Товариства українською мовою з Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» на акціонерне товариство «Укртелеком» та скорочене найменування українською мовою з ПАТ «Укртелеком» на АТ «Укртелеком». Водночас АТ «Укртелеком» є правонаступником ПАТ «Укртелеком» та ВАТ «Укртелеком».

Відповідно до матеріалів інвентаризаційної справи № 338 підтверджується факт наявності захисної споруди в приміщенні нежитлової будівлі по АДРЕСА_1 .

Так, згідно акту розподілу приміщень від 22.07.2004 та експлікації приміщень в цокольному поверсі, приміщення № 6 значиться як компресорна, на яке ПАТ «Укртелеком» замовляв технічний паспорт, згідно паспорту ПРУ з 01.06.1983 таке приміщення введено в експлуатація як протирадіаційне укриття.

Оскільки, у власності ПАТ «Укртелеком» згідно Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 26.07.2004 перебуває нежитлова будівля літ А- 3 - розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка складається з 151-го приміщення загальною площею 2877,8 кв.м., на таку зареєстровано право власності разом із приміщенням № 6 - ПРУ № 31371 площею 21.1 кв.м., що розташоване в цокольному поверсі.

Позивач вважає, що з огляду на відсутність згоди держави в особі Фонду державного майна України на передачу спірного нерухомого майна, а саме захисної споруди цивільного захисту - протирадіаційного укриття № 31371 у приватну власність АТ «Укртелеком», державна реєстрація права приватної власності на таке майно за останнім є незаконною, чим спростовується презумпція права власності означеного товариства на спірне нерухоме майно.

Аналізуючи зазначені приписи законодавства в сукупності дозволяє дійти висновку, що спірне нерухоме майно вибуло з державної власності з порушенням вимог чинного законодавства, а тому підлягає поверненню в законне володіння на користь держави в особі Фонду державного майна України.

У відзиві на позовну заяву відповідач позовні вимоги заперечує, з наступних підстав.

07 лютого 1991 року Верховною Радою Української РСР було прийнято Закон Української РСР “Про власність” № 697-ХІІ, в якому стаття 31 передбачала, що до державної власності в Українській РСР належать загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність). В свою чергу, відповідно до статті 34 вказаного Закону до загальнодержавної власності було віднесено майно державних підприємств.

З огляду на викладене, будівля за адресою АДРЕСА_1 ( в якій знаходиться спірне нерухоме майно), що була введена в експлуатацію 1.06.1983 року, належала до державної власності, оскільки до 1991 року державна власність не розподілялась на загальнодержавну та комунальну власність. Комунальну власність вперше було визначено Законом Української РСР “Про власність” № 697-ХІІ від 07.02.1991 року.

Механізм розмежування між загальнодержавною власністю та власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю) було встановлено Постановою Кабінету Міністрів України “Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю та власністю адміністративно- територіальних одиниць (комунальною)” № 311 від 05.11.1991 року; Законом України “Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності” № 147/98-ВР від 03.03.1998 року і Положенням про порядок передачі об'єктів права державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1482 від 21.09.1998 року.

Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України “Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) і власністю адміністративних одиниць (комунальною власністю)” було затверджено перелік держаного майна України, яке передається у власність адміністративно-територіальних одиниць. Державне майно України, крім майна, яке належить до комунальної власності, є загальнодержавною (республіканською) власністю.

Статтею 4 Закону України “Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності” № 147/98-ВР від 03.03.1998 року, пунктом 4 «Положення про порядок передачі об'єктів права державної власності», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1482 від 21.09.1998р. визначено, що передача об'єктів з державної у комунальну власність здійснюється за рішення Кабінету Міністрів України або органів, уповноважених управляти державним майном.

Таким чином, об'єкт нерухомого майна, в якому знаходиться спірне приміщення було виключно державною власністю і він не передавався до комунальної власності ані Постановою Кабінету Міністрів України № 311 від 05.11.1991 року “Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю та власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною)”, ані іншим рішенням Кабінету Міністрів України або органу, уповноваженого управляти державним майном.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 09.09.1999 р № 948-р до сфери управління Державного комітету зв'язку та інформатизації України передане Українське державне підприємство електрозв'язку «Укртелеком».

23.12.1999р. Державним комітетом зв'язку та інформатизації України було видано наказ № 150, яким затверджено акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу Українського державного підприємства електрозв'язку “Укртелеком”.

Відповідно до Указу Президента України № 210/93 від 15.06.1993 року “Про корпоратизацію підприємств”, 27.12.1999р. Державним комітетом зв'язку та інформатизації України видано наказ № 155, яким на базі цілісного майнового комплексу УДПЕЗ “Укртелеком” було створено ВАТ “Укртелеком”.

На момент корпоратизації УДПЕЗ «Укртелеком» все закріплене за ним майно продовжувало залишатись державною власністю. При створенні ВАТ «Укртелеком» шляхом корпоратизації засновником (Держкомзв'язку України) усе державне майно, яке було закріплено за УДПЕЗ «Укртелеком», були передано у колективну власність ВАТ «Укртелеком».

Пунктом 2 Указу Президента України “Про корпоратизацію підприємств” визначено, що засновниками відкритих акціонерних товариств, що створюються відповідно до цього Указу на базі загальнодержавної власності, з боку держави є органи, уповноважені управляти цим майном: центральні органи державної виконавчої влади, інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи та обласні державні адміністрації.

Відповідно до п. п. 15, 16 «Положення про порядок корпоратизації підприємств», затвердженого Постановою КМУ № 508 від 05.07.1993р., з моменту державної реєстрації відкритого акціонерного товариства активи та пасиви підприємств, структурного підрозділу (одиниці) переходять до відкритого акціонерного товариства. Акціонерне товариство є правонаступником прав та обов'язків корпоратизованого підприємства. Розмір статутного капіталу відкритих акціонерних товариств, створених відповідно до цього Положення, визначається за чинною Методикою оцінки вартості об'єктів приватизації та оренди.

Отже, при створенні ВАТ «Укртелеком» шляхом корпоратизації засновником, Державним комітетом зв'язку та інформатизації України, були передані у колективну власність акціонерного товариства шляхом внесення до його статутного капіталу об'єкти державної власності, основні засоби, нематеріальні активи, фінансові вкладення, запаси, фінансові активи, тощо - а отже, об'єкти нерухомого майна, що перебували на балансі УДПЕЗ «Укртелеком» на момент утворення відкритого акціонерного товариства «Укртелеком».

Статтею 21 Закону України “Про власність” № 697-ХІІ від 07.02.1991 року (у редакції, що діяла на момент корпоратизації (створення) ВАТ “Укртелеком”), право колективної власності виникає на підставі перетворення державних підприємств в акціонерні та інші товариства.

Відповідно до ч,2 ст.33 Закону України “Про власність” від 07.02.1991р., державні органи, уповноважені управляти державним майном, вирішують питання створення підприємств і визначення цілей їх діяльності, реорганізації і ліквідації, здійснюють контроль за ефективністю використання і схоронністю довіреного їм державного майна та інші правомочності відповідно до законодавчих актів України.

Статтею 12 Закону України “Про господарські товариства” визначено, що товариство є власником майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність.

Таким чином, спірний об'єкт нерухомого майна був переданий Державним комітетом зв'язку та інформатизації України у власність ВАТ “Укртелеком” під час корпоратизації останнього.

ВАТ “Укртелеком” є власником, добросовісним набувачем частини будівлі по АДРЕСА_1 (в якій знаходиться спірне нерухоме майно), з моменту перетворення державного підприємства в акціонерне товариство - 27.12.1999р. (Наказ № 155 про створення ВАТ Укртелеком»).

Перелік майна, переданого засновником у власність ВАТ «Укртелеком», визначений шляхом інвентаризації, результати якої були затверджені наказом Державного комітету зв'язку та інформатизації України від 23.12.1999 р. № 150. Вказаним наказом був затверджений Акт оцінки цілісного майнового комплексу УДПЕЗ «Укртелеком». В акт оцінки було покладено висновки комісії (протокол №8 від 20.12.1999 року - додається)- результати інвентаризації та згоду комісії із пропозицією Держкомзв'язку не включати до статутного капіталу ВАТ «Укртелеком» майна, відомості про яке є державною таємницею, але залишити його на балансі підприємства з метою подальшого використання за призначенням на попередніх умовах. Згідно п.16 Акту оцінки цілісного майнового комплексу УДПЕЗ «Укртелеком затвердженого наказом від 23.12.1999 р. № 150 вбачається, що з вартості цілісного майнового комплексу вилучено вартість об'єктів, що не підлягають приватизації.

Відповідно до Положення про впорядкування передачі об'єктів нерухомого майна , приватизованих у складі цілісного майнового комплексу або переданих до статутного фонду господарського товариства, затвердженого наказом Фонду держмайна від 25.11.2003 р. № 2097 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 23.12.2003р. № 1201/8522, враховуючи звернення ВАТ «Укртелеком» Фонд по 2007 рік проводив роботи стосовно підтвердження права власності на об'єкти нерухомого майна, переданого до статутного капіталу товариства.

Щодо Львівської філії відповідно до наказу Державного комітету зв'язку та інформатизації України від 25.11.2003 №231 (на виконання наказу Держкомзв'язку від 27.12.99р. № 155) було передано у власність ВАТ «Укртелеком» нерухоме майно, що знаходилось на балансі УДПЕЗ «Укртелеком» у Львівській філії (дирекції) станом на 01.07.1999р., згідно переліку, що є Додатком 1 до наказу № 231.

Зокрема, згідно п. 207 цього додатку №1 (Акт приймання-передавання нерухомого майна) у власність ВАТ «Укртелеком» перейшла частина будівлі РВЕЗ, 56,1% за адресою м. Мостиська вул. Грушевського, 17, інвентарний номер 3110003 (копія інвентарної картки додається).

Відповідач заперечує проти тверджень прокурора, що оформлення та реєстрація за ВАТ «Укртелеком» права власності на фактично розташоване в приміщенні по АДРЕСА_1 протирадіаційне укриття №31371 є протиправним. Вважає твердження таким, що не відповідає дійсним обставинам справи, з огляду на наступне.

За актом від 22.07.2004 р. відбувся розподіл службових приміщень у спільнозайманій будівлі зв'язку за адресою Мостиський район м. Мостиська вул. Грушевського, 17 - між Цехом електрозв'язку №12 м. Мостиська Львівської філії ВАТ «Укртелеком» та Мостиським вузлом поштового зв'язку ЛД УДППЗ «Укрпошта». Отже, за актом приміщення під «№6» в цокольному поверсі будівлі під «літ А» по АДРЕСА_1 , як «компресорна» (а не як «ПРУ») площею 21,1 м кв. відійшло ВАТ «Укртелеком».

Зазначає, що з акту вбачається: приміщення за вказаною адресою, які теж знаходяться у цокольному поверсі зі статусом «бомбосховище»- № НОМЕР_2 , площею 44,7 м кв., «кімната зброї» -№ НОМЕР_3 , площею 21,4 м. кв, відійшли Мостиському вузлу поштового зв'язку ЛД УДППЗ Укрпошта.

Наказ Державного комітету зв'язку та інформатизації України №231 від 25.11.2003р. став підставою для проведення ВАТ «Укртелеком» державної реєстрації його права колективної власності (рішення Мостиської районної державної адміністрації від 27.06.2004 р. про державну реєстрацію права власності), отримання свідоцтва про право власності САА № 141857 від 26.07.2004 р. на нежитлову будівлею літ «А-13» за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 2877,8 м кв., у складі якої перебуває 151-не приміщення, із часткою 54/100 ( решта будівлі 46/100- перебуває на праві державної спільної власності УДППЗ «Укрпошта) в т. ч. спірним приміщенням, площею 21,1 м кв. у складі даної будівлі у статусі «компресорна».

Копія акту від 22.07.2004 р. про розподіл службових приміщень та копія технічного паспорта будівлі виготовленого КП Мостиським РБТІ, станом на 22.06.2004 р., поверхового плану всієї будівлі, копія експлікації приміщень стали матеріалами інвентарної справи будівлі 338(6726242), додаються.

Будівля за вказаною адресою вцілому (в т.ч. компресорна) була введена в експлуатацію 01.06.1983 р. В наведених документах вище станом на 22.06.2004 рік немає жодної вказівки про ПРУ - протирадіаційне укриття).

З наведеного випливає той факт, що на момент приватизації у приміщенні №6 цокольного поверху вищезгаданої будівлі фактично не розташовувалось ПРУ, а розташовувалась компресорна.

Статус приміщення «ПРУ (компресорна)» - протирадіаційне укриття набуло лише 27.05.2012 року, коли Львівська філія ПАТ Укртелеком» листом від 6.04.2012 №449-8107- 2/2 на виконання Розпорядження Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2008 р. N 1473-р «Про підготовку та проведення у 2009-2015 роках технічної інвентаризації захисних споруд цивільної оборони (цивільного захисту)» звернулась до КП Мостиське районне бюро технічної інвентаризації з проханням провести технічну інвентаризацію та виготовити технічний паспорт для формування інвентаризаційної справи захисної споруди протирадіаційного укриття №31371, за адресою вул. Грушевського, 17 м. Мостиська Львівської області.

Цим розпорядженням було затверджено план заходів з підготовки та проведення у 2009-2015 роках технічної інвентаризації захисних споруд цивільної оборони (цивільного захисту) проводилася загальнодержавна технічна інвентаризація захисних споруд цивільної оборони (цивільного захисту) з метою уточнення переліку захисних споруд цивільного захисту (ЗС ЦЗ) і приведення у порядок обліку цих ЗС ЦЗ. Перелік ЗС ЦЗ визначався органами центральної влади та місцевого самоврядування. За результатами даної технічної інвентаризації на ті об'єкти нерухомості, які відповідали вимогам ДБН В.2.2-5-97 «Будинки і споруди. Захисні споруди цивільної оборони» складалися технічні паспорти, які були підставою для подальшого обліку ЗС ЦЗ.

Технічна інвентаризація - комплекс робіт з обмірювання об'єкта нерухомого майна з визначенням його складу, фактичної площі та об'єму, технічного стану та/або з визначенням змін зазначених характеристик за певний період часу (у разі наявності попередньої інвентаризаційної справи) із виготовленням необхідних документів (матеріалів технічної інвентаризації, технічного паспорта) та обов'язковим внесенням відомостей про об'єкт нерухомого майна до Реєстру об'єктів нерухомого майна (після створення цього Реєстру) Наказ Державного комітету бдівництва, архітектри та житлової політики України 24.05.2001 № 127 зареєстрованого в Міністерстві Юстиції України 10.07 2001 року за № 582/5773 «Про затвердження Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна.»

У відповідності до п.1.1. ДБН В 2.2.5-97 «Будинки і споруди. Захисні споруди цивільної оборони» зазначено, що захисні споруди цивільної оборони призначаються для захисту в мирний час персоналу, який переховується від наслідків аварій, катастроф та стихійного лиха, які загрожують масовому ураженню людей, а також у воєнний час - від сучасної зброї масового ураження. В мирний час захисні споруди використовуються для господарчих потреб. Сховища діляться на класи, а протирадіаційні укриття (ПРУ) на групи згідно з додатком І*.

27.05.2012 р. на підставі виготовлених матеріалів технічної інвентаризації, поверхового плану, експлікації, технічного паспорта Львівською філією ПАТ Укртелеком було виготовлено паспорт сховища ПРУ№ НОМЕР_4 , за адресою АДРЕСА_1 , призначення в мирний час - під КСУ, з датою прийняття в експлуатацію - 1.06.1983 р., час приведення сховища в готовність 4+10, місткістю 30 чоловік, загальною площею 21.2 м кв., загальним об'ємом 55,91 м .куб, місце розташування - цокольний поверх 3 поверхової будівлі, вбудований, кількість входів -1, кількість аварійних виходів-0, кількість дверей - 1, оббиті бляхою, клас сховища К-400. Було сформовано облікову картку із аналогічними відомостями, в котрій вказано орган управління захисної споруди - Державна адміністрація зв'язку.

Після цього копії паспорта по одному примірнику та облікової картки подано товариством в управління з питань надзвичайних ситуацій Мостиського району та Мостиську міську раду, на яких покладено функції забезпечення обліку фонду захисних споруд цивільного захисту.

Протирадіаційне укриття за вищезазначеною адресою в приміщенні будинку РВЕЗ стало обліковуватись саме із моменту виготовлення на нього технічної документації та паспорта сховища, виготовлення на нього облікової картки, яка містисться в органах, що забезпечують паперовий облік споруд цивільного захисту - 27.05.2012 року.

Таким чином, під час приватизації товариства до переліку приміщень, що увійшли до його статутного фонду був включений не «об'єкт цивільної оборони - захисна споруда цивільного захисту, протирадіаційне укриття №31371», а технічне приміщення «компресорна», обмежень приватизації щодо якого чинним законодавством не встановлювалось та могло вибувати із державної власності. А отже, приміщення «компресорної» під час корпоратизації Українського державного підприємства електрозв'язку «Укртелеком» було передано до статутного капіталу та у власність ВАТ «Укртелеком».

Крім цього відповідач наголошує, що прокурором не долучено інформації Мостиської міської ради чи Яворівської районної державної адміністрації щодо протирадіаційного укриття під обліковим записом №31371, площею 21.2 кв. м., яке належить чи експлуатується АТ Укртелеком за вищевказаною адресою; не надано інформації з якого часу взагалі, на підставі яких документів та за ким обліковується / обліковувалось укриття. Не вживав прокурор і заходів до встановлення такої інформації за даними Львівської обласної військової (державної) адміністрації.

Вважає, що дані обліку Мостиської міської ради, Яворівської районної державної адміністрації, Львівської обласної військової (державної) адміністрації містять вичерпну вище вказану інформацію, адже саме на них покладено обов'язок щодо створення фонду захисних споруд та забезпечення паперового обліку захисних споруд - відповідно п .п. 4,15,21,22 Постанови Кабінету Міністрів України від 10.03.2017 № 138 «Про деякі питання використання захисних споруд цивільного захисту».

Із відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, отриманих прокурором, ним встановлено, що ВАТ Укртелеком належить на праві колективної власності 54/100 частки нежитлової будівлі А-3, що за адресою АДРЕСА_1 ; решта 46/100 будівлі - перебуває на праві державної спільної власності УДПП Укрпошта.

На переконання відповідача, Прокурором не встановлено за ким із співвласників будівлі могло обліковуватись укриття починаючи із 1.06.1983 року, адже розподіл між підприємствами співвласниками 3-поверхової будівлі службових приміщень відбувся за актом лише 22.07.2004 р. (посилання на акт вище).

Питання щодо утримання захисних споруд регулювалось положеннями БНіП 3.01.09-84 «Приймання в експлуатацію закінчених будівництвом захисних споруд та їх утримання у мирний час», відповідно п.3.4. розділу 3 якого встановлено перелік документації, які повинна мати захисна споруда, що експлуатується, зокрема правила, плани, паспорт, інструкції, журнали, формуляри тощо. Зміст Паспорта сховища (протирадіаційного укриття) мало відповідати Додатку № 1 до БНіП. Отже, вищезазначені документи є офіційно визначеними документами, які засвідчують юридично статус захисної споруди (сховища чи протирадіаційного укриття). Заповнення та ведення і зберігання будь яких інших документів на захисні споруди цивільної оборони, зокрема, облікової картки БНіП не передбачав.

Відповідач вважає, що Позивачем, окрім паспорта протирадіаційного укриття на об'єкт, розташований за адресою: АДРЕСА_1 жодної іншої документації згідно БніП 3.01.09.1984 р. не надано.

Відтак, відповідач зазначає, що в матеріалах позовної заяви відсутні належні да допустимі докази, а в матеріалах інвентарної справи, наданої Мостиським РБТІ, відсутні облікові документи на дане укриття, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , які б свідчили кому саме із співвласників будівлі належало дане укриття починаючи з 1.06.1983 р. - з дати введення будівлі в експлуатацію, з 27.12.1999 р.- з дати створення ВАТ Укртелеком», з 22.07.2004 р. - з дати розподілу службових приміщень між співвласниками будівлі.

Тож, приміщення №6 під назвою «компресорна» в цокольному поверсі 3-поверхової будівлі за вказаною адресою не мало статусу сховища у всі ці періоди часу, у дати названих юридичних фактів, що відбулись. Отримало спірне приміщення статус «протирадіаційне укриття» лише за результатами технічної інвентаризації, оформлення паспорта сховища, після вжиття заходів щодо паперового та електронного обліку ПРУ органами місцевого самоврядування та ДСНС- 27.05.2012 р.

Таким чином вважає, що спірне приміщення не було віднесено до переліку об'єктів державного майна, що не увійшли до статутного капіталу ВАТ Укртелеком при його створенні, але перебувають на його балансі, як об'єкт цивільної оборони - споруда цивільного захисту, що не підлягає приватизації. Спірне приміщення підставно увійшло до статутного капіталу товариства, та товариством правомірно вжито заходів по оформленню та реєстрації на нього право власності 26.07.2004 р.

24.03.2023 Фонд державного майна своїм листом підтвердив прокурору, що на виконання розпорядження КМУ від 21.09.2011№902-р. «Питання управління державним майном, що не увійшло до статутного капіталу ПАТ Укртелеком, але перебуває на його балансі» ПАТ Укртелеком надав перелік державного майна, що не увійшло до статутного капіталу, але перебуває на його балансі, який був складений за результатами станом на 30.09.2011 р. (Перелік). При цьому зазначив, що в Переліку станом на 30.09.2011 р. була відсутня інформація про спірне протирадіаційне укриття.

Територіальній комісії по Львівській області, яка була утворена за спільним наказом Фонду державного майна України та Адміністрації Держспецзв'язку №1497/283 від 18.10.2011 р., яка безпосередньо проводила роботу по встановленню наявності державного майна, що не увійшло до статутного капіталу, але перебуває на його балансі, не надала до Фонду відомості про нерухоме майно в тому числі захисні споруди цивільного захисту), яке розташоване за адресою АДРЕСА_1 .

Відповідач вважає, що ці обставини мали місце тільки з тієї причини, що приміщення станом на час корпоратизації не мало статусу укриття.

Таким чином, під час корпоратизації ВАТ Укртелеком частини будівлі за адресою АДРЕСА_1 (в якій знаходиться спірне нерухоме майно), в останній не було протирадіаційної споруди, що виключає порушення ч. 2 ст. 178 Цивільного кодексу України (в редакції від 2003 року) у якій зазначено, що види об'єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається (об'єкти, вилучені з цивільного обороту), мають бути прямо встановлені у законі та ч. 2 ст. 5 ЗУ «Про приватизацію державного майна» (в редакції від 14.08.2003), відповідно до якої приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства. До об'єктів, що мають загальнодержавне значення, відносяться майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів, основним видом діяльності яких є виробництво товарів (робіт, послуг), що мають загальнодержавне значення. Загальнодержавне значення мають, зокрема, протирадіаційні споруди.

Відповідач вважає, що прокуратура помилково ототожнює поняття «приватизації» та «реєстрації (оформлення) права власності» нерухомого майна.

Зважаючи на те, що ч. 2 ст. 5 ЗУ «Про приватизацію державного майна», та п. 20 Переліку майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація або передача в оренду яких не допускається, затвердженого декретом Кабінету Міністрів України від 31.12.1992 №26-92, якими передбачено заборону приватизації протирадіаційних споруд (а не оформлення права власності на них), вважає, що належним способом захисту порушеного права є визнання незаконним та скасування наказу Державного комітету зв'язку та інформатизації України №231 від 25.11.2003 року в частині передачі приміщення протирадіаційного укриття, що могло б бути наслідком скасування рішення Мостиської районної ради Львівської області від 26.07.2004 № 4251746 «Про реєстрацію права колективної власності на нежитлову будівлю літ «А-13» за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 2877,8 м кв., у складі якої перебуває 151 приміщення, із часткою 54/100, в частині оформлення права колективної власності АТ Укртелеком на протирадіаційне укриття № 31371 площею 21.1 кв. м., що знаходиться в будівлі РВЕЗ, за вказаною адресою.

З тієї ж причини, що нормативно-правовий акт, який не діяв на момент корпоратизації, оформлення права власності на спірне майно, та не має зворотної дії в часі, не підлягає врахуванню посилання прокурора на п.13 Порядку створення, утримання фонду захисних споруд цивільного захисту та ведення його обліку, що затверджений постановою КМУ від 10.03.2017 №138, у разі приватизації (корпоратизації) державного (комунального) підприємства, на балансі якого перебувають захисні споруди, уповноважений орган управління захисної споруди проводить заходи, спрямовані на визначення їх балансоутримувачів та укладення з ними договорів про утримання (зберігання) захисних споруд. Внесення майна державного підприємства, яке відповідно до закону не підлягає приватизації, як вкладу до статутного (складеного) капіталу, забороняється (на момент введення в дію даної Постанови, приватизація та корпоратизація ВАТ Укртелеком вже відбулась).

ВАТ “Укртелеком” є власником спірного нерухомого майна, з моменту перетворення державного підприємства в акціонерне - 27.12.1999р. Право власності оформлене та зареєстроване 26.07.2004 р. (свідоцтво про право власності САА № 141857) - інформація є відкритою, публічною, не відноситься до такої, що власник обмежив до неї доступ. Позивач, щонайменше з 26 листопада 2008 р. - дати прийняття Кабінетом Міністрів України Розпорядження N 1473-р. «Про підготовку та проведення у 2009-2015 роках технічної інвентаризації захисних споруд цивільної оборони (цивільного захисту)», зобов'язаний був мати всі облікові дані щодо приміщень цивільної оборони, зокрема, щодо спірного майна, яке на думку позивача мало на той час статус захисної споруди. Даним розпорядженням на Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київську та Севастопольську міську держадміністрацію (в тому числі Фонд державного майна України) було покладено обов'язок забезпечити проведення протягом 2009-2015 років технічної інвентаризації захисних споруд цивільної оборони (цивільного захисту) відповідно до плану заходів, затвердженого Розпорядженням.

Конкретно Фонду державного майна України було доручено в терміни:

до 30 квітня 2009 р формувати перелік таких, що підлягають технічній інвентаризації захисних споруд , що перебувають у державній власності;

до 30 квітня 2009 р формувати перелік таких, що підлягають технічній інвентаризації захисних споруд , що перебувають у комунальній власності та у власності підприємств (організацій) і приватних осіб;

до 15 травня 2009 р. складення переліку центральних органів до повноважень яких належить проведення технічної інвентаризації захисних споруд державної власності як об'єктів нерухомого майна та подання його Мінфіну і Мінекономіки;

- до 1 липня 2009 р. Фонду сформувати комісій з організації заходів, пов'язаних з проведенням технічної інвентаризації захисних споруд, що перебувають у державній власності;

- до 1 червня 2009р. Внесення змін до Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Держбуду від 24 травня 2001 р №127 ( z0582-01 ), у частині технічної інвентаризації захисних споруд.

На переконання відповідача будь-яку із цих дат Плану заходів можна вважати датою початку перебігу строку позовної давності. В будь-яку із них Фонд не міг, а зобов'язаний був мати у своєму віданні інформацію про об'єкт, що вибув із державної власності поза його волею та відома.

До 30 квітня 2009 р. (формувати перелік таких, що підлягають технічній інвентаризації захисних споруд, що перебувають державній, у комунальній власності та у власності підприємств (організацій) і приватних осіб) Фонду мала бути достеменно відома доля спірного майна. З цього часу минуло більше 14 років.

Крім цього Фонд державного майна в особі Регіонального відділення ФДМ по Львівській області та Територіальної комісії Фонду по Львівській області, яка була утворена за спільним наказом Фонду державного майна України та Адміністрацією Держспецзв'язку №1497/283 від 18.10.2011 р, і у 2011 році, проводячи роботу по встановленню наявності державного майна, що не увійшло до статутного капіталу, але перебуває на його балансі, не вжив заходів по виявленню оформленого права власності за ВАТ Укртелеком на спірне майно, яке вибуло з державної власності на його думку неправомірно та поза його волею.

Також зазначає, що 27.05.2012 р ПАТ Укртелеком отримавши паспорт сховища за даними технічної інвентаризації, вжив заходів до обліку цього сховища в органах місцевого самоврядування та органах ДСНС Мостиського району - Фонд і з цього моменту не вжив заходів по виявленню оформленого права власності за ВАТ Укртелеком на спірне майно, яке вибуло з державної власності на його думку неправомірно та поза його волею.

Таким чином відповідач заявляє про необхідність застосування строку позовної давності - відмовити в задоволенні позову, оскільки строки звернення до суду позивачем значно пропущено, причини такого порушення не можуть вважатись поважними.

На переконання відповідача позивачем не доведено належними, достатніми та допустимими доказами належність приміщення ПРУ (компресорна), яке перебуває у власності АТ Укртелеком, до об'єктів цивільного захисту, що не підлягали приватизації у 1999 році, а також, що воно вибуло з володіння власника поза його волею, отже, не доведена і законність втручання у право особи та витребування майна з володіння - тому це є підставами для відмови у задоволенні позову.

Оскільки позов заявлено саме про витребування майна з чужого незаконного володіння то це означає, що внаслідок задоволення такого позову відповідач має бути позбавлений права власності на майно, яке витребовується. При цьому, витребовуване майно знаходиться у спільній власності відповідача та АТ «Укрпошта». Відповідно, при задоволенні позову право власності на спірне майно мало б припинитися у обох його співвласників. Таким чином, оскільки позивач фактично пропонує суду вирішити питання позбавлення права власності на спірне майно усіх його співвласників, не подаючи при цьому позов до АТ «Укрпошта» (у якості співвідповідача), вважаємо, що даний позов подано до неналежного відповідача і також він не може бути задоволений ще й з цієї підстави.

Відповідач звертає увагу суду на недоведеність обгрунтованості прокурором підстав для захисту інтересів держави у спірних правовідносинах шляхом звернення з цим позовом в інтересах держави, в особі Фонду державного майна, оскільки прокурором не дотримано процедури, передбаченої нормами статтей 45, 53 ГПК України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

При ухваленні рішення суд виходить з наступного.

Щодо обґрунтування прокурором підстав для представництва інтересів держави, суд зазначає наступне.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 44 ГПК України, усі фізичні і юридичні особи здатні мати процесуальні права та обов'язки сторони, третьої особи, заявника, боржника (процесуальна правоздатність).

Враховуючи особливий процесуальний статус прокурора в господарському процесі, як особи, яка відповідно до ст. ст. 4, 53, 55 ГПК України наділена правом звернення до суду в інтересах іншої особи - держави, процесуальна правоздатність у нього настає з моменту7 виникнення відповідної компетенції або передбачених законом повноважень.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обгрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Статтею 131-1 Конституції України на прокуратуру покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч. З ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно зі ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній вимозі самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У ст. 13 Конституції України закріплено, що держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

За п. 7 ч. 1 ст. 92 Конституції України, виключно законами України визначається правовий режим власності.

Рішенням Конституційного суду України № З-рп/99 від 08.04.1998 державні інтереси закріплюються, як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. В основі інтересів держави завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання.

Предметом даного позову є витребування захисної споруди цивільного захисту протирадіаційного укриття №31371 площею 21,1 м2, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , яке всупереч вимог абзац. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» № 2171- XII від 06.03.1992, ст. 5 Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств» № 2163-ХІІ від 04.03.1992, було включене до статутного фонду АТ «Укртелеком» та переліку нерухомого майна, право приватної власності на яке оформлено за АТ «Укртелеком».

Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 2 Кодексу цивільного захисту України захисні споруди цивільного захисту - інженерні споруди, призначені для захисту населення від впливу небезпечних факторів, що виникають внаслідок надзвичайних ситуацій, воєнних дій або терористичних актів. Згідно п. 2 ч. 1 ст. 32 Кодексу цивільного захисту України до захисних споруд цивільного захисту зокрема належить протирадіаційні укриття.

Пунктами 4, 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 визначено, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, а отже, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обгрунтовує у позовній заяві необхідність захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах і може здійснювати представництво в порядку, передбаченому процесуальним законом.

«Інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необгрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17).

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 12.05.2021 по справі № 806/2361/18 представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється і у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому, відповідно до п. п. 5.6 постанови від 16.04.2019 у справі №910/3486/18 Верховним Судом встановлено, що прокурор не повинен встановлювати причини невиконання уповноваженими державою органами відповідних функцій у спірних відносинах.

Відповідно до ст. 41 Конституції України та ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Правовідносини, пов'язані з використанням державного майна, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а тому неправомірне, всупереч закону набуття речових прав на нього не відповідає суспільному інтересу та є підставою для представництва прокурором інтересів держави.

У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан. Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» №133/2022 від 14.03.2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26.03.2022 строком на 30 діб.

В подальшому, указами Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» строк дії воєнного стану продовжено, востаннє на підставі Указу Президента України № 58/2023 від 06.02.2023 з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб, № 254/2023 від 01.05.2023 з 05 години 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб.

Також депутати 27.07.2023 ухвалили Закон України «Про затвердження Указу Президента України “Про продовження строку проведення загальної мобілізації"» (законопроект від 26.07.2023 № 9533), яким затвердили Указ Президента «Про продовження строку проведення загальної мобілізації» від 01.05.2023 № 452/2023. Цим Указом строк проведення загальної мобілізації продовжується з 18.08.2023 на 90 діб.

На даний час на території України проходять бойові дії та наносяться ракетні удари по об'єктам промисловості, інфраструктури та житлових будинках.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 21 Кодексу цивільного захисту України, громадяни України мають право на забезпечення засобами колективного та індивідуального захисту та їх використання.

Тобто, держава повинна вживати заходів для створення належних умов для захисту життя і здоров'я людей від надзвичайних ситуацій, в тому числі від негативних наслідків ведення бойових дій.

Таким чином, забезпечення захисту населення від надзвичайних ситуацій та негативних наслідків бойових дій шляхом створення умов для перебування громадян у протирадіаційному укритті становить значний суспільний інтерес.

Звернення Прокурора до суду з даною позовною заявою спрямовано на дотримання встановленого Конституцією України принципу верховенства права, задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні питання про відчуження державної власності. Тому правильне вирішення вказаного питання становить не тільки державний, але і суспільний інтерес.

Одночасно, додержання всіма учасниками суспільних відносин принципу законності, який закріплено у ст. 68 Конституції України (кожен зобов'язаний неухильно додержуватись Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей) є обов'язковою передумовою досягнення загальнонаціональної мети українського народу - побудови демократичної, соціальної, правової держави.

Таким чином, відповідно до ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», у прокурора виникає законне право на звернення з позовом до суду на захист державних інтересів з метою усунення порушень закону шляхом витребування майна з чужого незаконного володіння.

Чинним законодавством чітко не визначено, що необхідно розуміти під «нездійсненням або неналежним здійсненням суб'єктом владних повноважень своїх функцій», у зв'язку із чим прокурор у кожному випадку обгрунтовує та доводить наявність відповідних фактів самостійно з огляду на конкретні обставини справи.

Нездійснення захисту полягає у тому, що уповноважений суб'єкт владних повноважень, за наявності факту порушення інтересів держави, маючи відповідні повноваження для їх захисту, всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

Така поведінка (бездіяльність) уповноваженого державного органу та органу місцевого самоврядування може вчинятися з умислом чи з необережності; бути наслідком об'єктивних (відсутність коштів на сплату судового збору, тривале не заповнення вакантної посади юриста) чи суб'єктивних (вчинення дій на користь можливого відповідача, інших корупційних або кримінально караних дій) причин.

У постанові колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17 містяться такий правовий висновок стосовно представництва прокурором інтересів держави в суді: щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні компетентний орган, який відсутній або всупереч вимогам закону не здійснює захисту чи робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18, факт не звернення до суду органом, уповноваженим на захист інтересів держави у спірних правовідносинах, є достатньою підставою для захисту інтересів держави прокурором, та свідчить про неналежне виконання уповноваженим органом своїх повноважень.

Окрім того, аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необгрунтованим.

Такої правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.05.2020 по справі № 912/2385/18 (постанова №12-194гс 19).

На виконання абз. 4 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» Яворівська окружна прокуратура 24.03.2023 надіслала запит до Фонду державного майна України з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави у спірних правовідносинах.

За інформацією Фонду державного майна України заходи щодо захисту інтересів держави шляхом звернення до суду із позовом щодо повернення захисної споруди цивільного захисту по АДРЕСА_1 , де знаходиться протирадіаційне укриття № 31371 не вживались, оскільки ПАТ «Укртелеком» надав перелік державного майна, що не увійшло до статутного капіталу ПАТ «Укртелеком», але перебувало на його балансі (станом на 30.09.2011, в якому були відсутні відомості про захисну споруду цивільного захисту).

Також, згідно інформації Фонду державного майна України від 23.05.2023 позивач проінформував, що враховуючи вимоги законодавства щодо заборони приватизації захисних споруд, а також актуальність питання щодо захисних споруд цивільного захисту у зв'язку з повномаштабною війною, про необхідність витребування оспорюваного приміщення на користь держави.

Окрім того, у даних листах Фонд не заперечував щодо вжиття прокуратурою заходів представницького характеру на захист інтересів держави та вважає за необхідне вжити відповідні заходи на захист інтересів держави.

На виконання абз. 3 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» Яворівська окружна прокуратура листом від 26.06.2023 повідомила Фонд державного майна України про намір реалізувати представницькі повноваження прокуратури шляхом звернення до суду з вищевказаним позовом.

Ураховуючи вище викладене, окружною прокуратурою в інтересах держави в особі Фонду державного майна України звернуто вимоги до АТ «Укртелеком» про витребування захисної споруди цивільного захисту площею 21,1 м2 по вул.Грушевського,17 в м.Мостиська Львівської області.

Зазначені у позовній заяві способи захисту майнових прав держави є ефективними та призведуть до поновлення прав держави на нерухоме майно, право власності АТ «Укртелеком» на яке оформлено з істотним порушенням вимог законодавства.

Втручання у право Відповідача на мирне володіння майном є легітимним, виправданим, відповідає принципу «пропорційності», який передбачає дотримання справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними із втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання.

При цьому, АТ «Укртелеком» не нестиме індивідуальний та надмірний тягар, оскільки всупереч вимог законодавства оформило право приватної власності на обмеженооборотоздатне у цивільному обігу нерухоме майно - ПРУ №31371 площею 21,1 м2 по АДРЕСА_1 , що належить до державної власності та має особливе стратегічне значення.

Отже, факт не звернення Фонду державного майна У країни до суду з відповідним позовом, свідчить про неналежне виконання ним своїх повноважень та нездійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах.

Враховуючи позицію Верховного суду, викладену у постанові Верховного суду у складі колегії Касаційного господарського суду від 03.12.2019 у справі № 920/121/19, бездіяльність вказаного органу, обумовлює звернення прокурора до суду з метою захисту інтересів держави.

Відповідно до ст.326 ЦК України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Згідно ч. 1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Як встановлено судом приміщення - захисної споруди цивільного захисту населення, набуте у власність відповідачем у 2004 році.

Згідно зі статтею 345 Цивільного кодексу України, фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.

Згідно ст. 5 Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств», яка діяла на момент приватизації вказаного підприємства, захисні споруди цивільного захисту не підлягали приватизації.

Відповідно до п. 17 Переліку майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація яких не допускається, затвердженого Декретом Кабінету Міністрів України № 26-92 від 31.12.1992 також включено і захисні споруди.

Згідно ч.1 ст.4 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", суб'єктами управління об'єктами державної власності є, зокрема, Фонд державного майна України.

Абзацом 41 ч.2 ст. 4 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» передбачено, що не підлягають приватизації захисні споруди цивільного захисту. Норма аналогічного змісту закріплена у п. «г» ч.2 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна».

Відповідно до ч.1 ст. 32 Кодексу цивільного захисту України до захисних споруд цивільного захисту належать сховища та протирадіаційні укриття. За ч. 12 ст. 32 (зазначеного кодексу) захисні споруди цивільного захисту державної та комунальної власності не підлягають приватизації (відчуженню).

Відповідно до ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, з-поміж іншого, визнання права, визнання правочину недійсним, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Нормами статті 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

У відповідності до ст. 86 Господарського кодексу України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, забороняється використовувати для формування статутного (складеного) капіталу товариства бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит та під заставу, векселі, майно державних (комунальних) підприємств, яке відповідно до закону (рішення органу місцевого самоврядування) не підлягає приватизації, та майно, що перебуває в оперативному управлінні бюджетних установ, якщо інше не передбачено законом

Відповідно до п. 13 Порядку створення, утримання фонду захисних споруд цивільного захисту та ведення його обліку, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 10.03.2017 № 138, у разі приватизації (корпоратизації) державного (комунального) підприємства, на балансі якого перебувають захисні споруди, уповноважений орган управління захисної споруди проводить заходи, спрямовані на визначення їх балансоутримувачів та укладення з ними договорів про утримання (зберігання) захисних споруд.

Внесення майна державного підприємства, яке відповідно до закону не підлягає приватизації, як вкладу до статутного (складеного) капіталу, забороняється.

Окрім того, за висновками Верховного Суду проведення корпоратизації державного підприємства у акціонерне товариство не є приватизацією такого державного підприємства, а тому внесення майна до статутного фонду такого корпоратизованого товариства не може розглядатися, як підстава для зміни форми власності на державне майно; таке майно не може бути відчужене чи корпоратизоване на користь суб'єкта права приватної власності без попереднього виключення цього майна із законодавчого переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації (постанови Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 920/1077/16, від 28.03.2018 у справі № 925/792/17, від 08.05.2018 у справі № 925/875/17, від 22.05.2018 у справі № 915/1021/16, від 30.05.2018 у справі № 915/825/16, від 05.07.2018 у справі № 915/826/16, від 11.10.2018 у справі № 906/916/16, від 06.11.2018 у справі № 925/473/17, від 20.03.2019 у справі № 927/735/16, від 13.11.2019 у справі № 916/665/18, від 10.09.2020 у справах № 923/197/18 і № 923/576/18, від 01.10.2020 у справах № 924/647/18, № 912/1672/18, від 18.03.2021 у справі №924/592/20, від 12.10.2021 у справі №924/1431/20).

Відповідно до пункту 2 статті 5 Закону України «Про приватизацію державного майна», у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення.

Загальнодержавне значення мають об'єкти, контроль за діяльністю яких з боку держави гарантує захист громадян від наслідків впливу неконтрольованого виготовлення, використання або реалізації небезпечної продукції, послуг або небезпечних виробництв, зокрема, протирадіаційні споруди.

Всупереч наведеним законоположенням Відповідачем зареєстровано право власності на оспорюване майно, а тому таке повинно бути витребуване у власність держави.

Твердження Відповідача про те, що захисна споруда цивільного захисту протирадіаційне укриття №31371 площею 21,1 м2 на момент оформлення права власності за АТ «Укртелеком» була відсутня, а приміщення було компресорною; ПРУ №31371, на думку Відповідача, обліковується з моменту виготовлення технічної документації на нього, тобто з 27.05.2012, спростовуються наданими до позовної заяви письмовими доказами.

Зокрема, згідно паспорта сховища, який міститься в інвентаризаційній справі №338 встановлено, що ПРУ належить Львівській філії ПАТ «Укртелеком», загальна площа 21,1 м.кв., місткістю 30 чоловік, розташоване в цокольному поверсі 3-х поверхової будівлі. Дата складання паспорта ПРУ 27.05.2012. Водночас, у цьому паспорті сховища, як і в обліковій картці та технічному паспорті вказано, що дата прийняття в експлуатацію- 01.06.1983.

06.04.2012 на виконання вимог розпорядження КМ України від 26.11.2008 №1473 «Про підготовку та проведення технічної інвентаризації захисних споруд цивільної оборони (цивільного захисту)» листом № 449-8107-2/2 директор Львівської філії ПАТ «Укртелеком» звернувся до КП «Мостиське районне бюро технічної інвентаризації» з проханням виконати роботи щодо технічної інвентаризації захисної споруди цивільного захисту протирадіаційного укриття № 31371, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 , та надав письмовий додаток - Перелік захисних споруд Львівської філії, згідно якого вказане ПРУ, номер за обліковими документами 31371, а також загальна площа 21,4 кв.м.

Вказане підтверджує факт вже наявної на момент технічної інвентаризації захисної споруди цивільного захисту , яка була облікована та якій був присвоєно №313 71. Таким чином, проводилась лише технічна інвентаризація захисної споруди, а не постановлення її на облік як новоствореної у 2012 році.

Матеріали справи не містять жодного документу, який би підтверджував факт постановлення на облік ПРУ №31371 саме у 2012 році, а тому відомості про введення в експлуатацію цього укриття у 1983 році не спростовані.

Відповідач посилається на те, що згідно Акту розподілу службових приміщень від 22.07.2004 приміщення №6 значиться як «компресорна», однак саме на нього ПАТ «Укртелеком» замовив виготовлення технічного паспорта, бо згідно паспорту ПРУ з 01.06.1983 таке введено в експлуатацію як ПРУ. При цьому, використання захисних споруд для господарських цілей в мирний час не заборонялось законом, а тому використання цього приміщення як компресорної станом на 2004 рік допускалось.

Окрім цього, прокуратурою встановлено, що паспортизація ПРУ № НОМЕР_4 проводилась неодноразово.

Яворівською райдержадміністрацією на запит прокуратури від 22.08.2023 надано копію паспорта ПРУ№ НОМЕР_4 . який виготовлено 20.10.2006. Згідно відомостей, зазначених у ньому, ПРУ №31371 належить ЛФ ВАТ «Укртелеком», прийняте в експлуатацію 01.06.1983. Призначення сховища в мирний час-КСУ.

Згідно п.3 Правил безпечної експлуатації електроустановок споживачів, затверджених наказом Комітету по нагляду за охороною праці та соціальної політики України від 09.01.1998 року №4, в таблиці «Терміни, позначення, скорочення, визначення» термін, позначення, скорочення «КСУ» визначення- «компресорно-сигнальна установка».

Відтак, зазначені відомості в паспорті ПРУ 31371 від 20.10.2006 про використання укриття в мирний час - як КСУ повністю підтверджують факт використання цього укриття як компресорної, а не спростовують наявність укриття на момент оформлення права власності, як про це зазначає Відповідач у відзиві.

Відтак, паспорт ПРУ 31371 від 20.10.2006 складався посадовими особами ВАТ «Укртелеком», а тому Відповідач, достовірно знав про наявність укриття з часу введення в експлуатацію з 01.06.1983.

Вищезазначене підтверджує той факт, що на момент видачі наказу Державного комітету зв'язку та інформатизації України від 25.11.2003 №231 «Про передачу нерухомого майна ВАТ «Укртелеком» та Додатку №1 протирадіаційне укриття з 1983 року вже було введене в експлуатацію.

З приводу строків позовної давності суд зазначає наступне.

Згідно статті 256, ч.3.4 статті 267 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності про застосування якої заявлено стороною у спорі є підставою для відмови у позові.

Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами статті 261 Цивільного кодексу України, частина перша якої пов'язує його з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

В даному випадку законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.

Якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права.

Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов'язань як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, які містяться у статтях 252-255 ЦК України.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (частина 1 статті 257 Цивільного кодексу України).

Позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 367/6105/16-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 та від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, та постанові Верховного Суду від 12.01.2022 у справі №369/4161/17.

Суд критично ставиться до тверджень Відповідача, що строки позовної давності порушені, оскільки право власності зареєстровано у 2004 році за Відповідачем.

Проте, свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 26.07.2004 видане на нежитлову будівлю літ.А-3, що за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 2877.8 кв.м. часткою 54/100, а не на ПРУ площею 21,1 кв.м.

Такі ж відомості внесені в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно.

Окрім цього, відповідно до наказу Державного комітету зв'язку та інформатизації України від 25.11.2003 №231 «Про передачу нерухомого майна ВАТ «Укртелеком» та Додатку №1 передача здійснювалась частини будівлі РВЕЗ без виокремлення захисної споруди як окремого приміщення, що й позбавило Позивача дізнатися про це порушення та належно реагувати на усунення такого.

За таких обставин, Позивач, Фонд державного майна України, не міг довідатись раніше про порушення своїх прав. Прокуратурою встановлено цей факт при вивченні матеріалів інвентарної справи у березні 2023 року, про що і повідомлено Позивача запитами в порядку ст.23 Закону України «Про прокуратуру», які містяться в матеріалах справи.

Відтак, суд вважає, що строк позовної давності станом на момент пред'явлення позовної заяви не сплив.

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно в установленому законом порядку. Факт володіння нерухомим майном може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно в установленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння). Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня року у справі № 653/1096/16-ц (провадження №14-181 цс 18, пункти 43, 89) і в подальшому системно впроваджені у практику Верховного Суду (див. ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2019 року у справі № 372/1684/14-ц).

Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 2 липня року у справі №48/340 (провадження №12-14звг19, пункт 6.30), від 12 березня 2019 року у справі №911/3594/17 (провадження N 12-234гс18, пункт 4.17), від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19 (провадження N 12-80гс20, пункт 6.13)).

Право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння врегульовано ст. 387 ЦК України, у відповідності до якої власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Статтею 400 ЦК України передбачено, що недобросовісний володілець зобов'язаний негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов'язку, заінтересована особа має право пред'явити позов про витребування цього майна.

Верховний Суд у постанові від 27.07.2022 у справі № 205/9325/18 зазначив, що якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

Близькі за змістом висновки наведені, також зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 12.02.2020 у справі № 811/1640/17, від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 та багатьох інших.

Пред'явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19).

Ефективність віндикаційного позову забезпечується саме наявністю державної реєстрації права власності за відповідачем, оскільки за відсутності такої реєстрації судове рішення про задоволення віндикаційного позову не є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем. Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону № 1952-1V, оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в частині належності права власності на спірне майно. Отже, замість скасування державної реєстрації до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такий запис вноситься на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову.

Отже, ані позовна вимога про визнання недійсним свідоцтва про право власності, ані позовна вимога про скасування рішення (запису) про державну реєстрацію права власності, державної реєстрації права власності не відповідають належному способу захисту у цій справі.

Судовий захист повинен бути повним, відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в п. 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, п. 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц зазначила, що не вбачається порушення справедливого балансу в разі витребування майна від недобросовісного набувача без будь-якої компенсації. Протилежний підхід стимулював би неправомірне та свавільне заволодіння чужим майном та фактично передбачав би винагороду за порушення законодавства і прав інших осіб. Крім того, недобросовісне заволодіння чужим майном не відповідає критерію мирного володіння майном. Натомість таке заволодіння є порушенням мирного володіння інших осіб. Отже, витребування майна від недобросовісного набувача не є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Відповідно до висновків викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (провадження №14-2цс21, пункти 62-65) володіння нерухомим майном досягається без його фізичного утримання або зайняття, як це властиво для багатьох видів рухомого майна (крім бездокументарних цінних паперів, часток у статутному капіталі ТОВ, інших нематеріальних об'єктів тощо), а державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб'єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб'єкта і права володіння цим майном (як складової права власності).

Особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.

Тому, заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа.

З огляду на викладене, володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння як складова права власності неправомірним (незаконним) бути не може. Право володіння як складова права власності на нерухоме майно завжди належить власникові майна.

Беручи до уваги те, що спірне майно вибуло з державної власності з порушенням вимог чинного законодавства, вбачаються правові підстави для витребування спірного нерухомого майна, а саме захисної споруди цивільного захисту - протирадіаційного укриття №31371, розташованого в приміщенні № 17 по вул.Грушевського в м.Мостиська Львівської, площею 21,1 м2, з чужого незаконного володіння АТ «Укртелеком» на користь держави в особі Фонду державного майна України.

Крім того суд критично ставиться до тверджень Відповідача про необхідність залучення у справі співвідповідача АТ «Укрпошту», оскільки як зазначено у позовній заяві та відзиві, а також згідно письмових доказів у справі, розподіл приміщень між АТ «Укрпошта» та АТ «Укртелеком» відбувся на підставі Акту розподілу службових приміщень у спільнозайманій будівлі зв'язку за адресою: АДРЕСА_1 між цехом електрозв'язку №12 м.Мостиська Львівської філії ВАТ «Укртелеком» та Мостиським вузлом поштового зв'язку ЛД УДППЗ «Укрпошта» від 22.07.2004. Також, в паспорті ПРУ та обліковій картці власником укриття зазначено ВАТ «Укртелеком», а тому залучення у справі як співвідповідача АТ «Укрпошта» є безпідставним.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

17.10.2019 набув чинності Закон України N 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.97 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі N 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі N 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі N 902/761/18, від 04.12.2019 у справі N 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі N 129/1033/13-ц (провадження N 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.

Таким чином, враховуючи наведені норми законодавства та встановлені судом обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги прокурора є обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, у зв'язку з чим підлягають задоволенню .

Судові витрати.

Згідно з п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України витрати прокуратури зі сплати судового збору, сплаченого на підставі платіжної інструкції від 22.06.2023 №1297 у сумі 2684,00 грн, покладаються на відповідача в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 7, 13, 14, 46, 73, 74, 76-80, 91, 123, 129, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

Керуючись ст.ст. 2, 4, 7, 13, 14, 46, 73, 74, 76-80, 91, 123, 129, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Витребувати у власність держави в особі Фонду державного майна України (01133, м.Київ, вул.Шенерала Алмазова, 18/9, код ЄДРПОУ 00032945) з чужого незаконного володіння Акціонерного товариства «Укртелеком» (01601, м.Київ, бульв.Т.Шевченка, 18, код ЄДРПОУ 21560766) захисну споруду цивільного захисту - протирадіаційне укриття №31371 площею 21,1 м2, що розташоване за адресою: Львівська область, м.Мостиська, вул.Грушевського,17.

4.Стягнути з Акціонерного товариства «Укртелеком» (01601, м.Київ, бульв.Т.Шевченка, 18, код ЄДРПОУ 21560766) на користь Львівської обласної прокуратури (отримувач: Львівська обласна прокуратура, код ЄДРПОУ 02910031, UA138201720343140001000000774 у ДКСУ у м.Києві, (79005, м.Львів, проспект Шевченка, 17/19) 2684,00 грн. судового збору.

5. Накази видати після набрання судовим рішенням законної сили в порядку ст. 327 ГПК України.

Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржене в порядку та строки передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення підписано 12.04.2024.

Суддя Кітаєва С.Б.