вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
15.04.2024м. ДніпроСправа № 904/550/24
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Татарчука В.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Євровектор Плюс" (Вінницька обл., м. Вінниця)
до Фермерського господарства "Успіх" (Дніпропетровська обл., Юр'ївський р-н, село Новошандрівка)
про стягнення заборгованості
Товариство з обмеженою відповідальністю "Євровектор Плюс" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Фермерського господарства "Успіх" про стягнення заборгованості в загальному розмірі 331442,31грн, з якої: 204720,19грн основного боргу, 28606,26грн пені, 70416,06грн штрафу, 24393,30грн тридцяти відсотків річних, 3306,50грн інфляційних втрат. Судові витрати по сплаті судового збору та на професійну правничу допомогу просить покласти на відповідача.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки №09/12 від 09.12.2022 в частині своєчасної та повної оплати за поставлений товар.
За розпорядженням керівника апарату суду від 13.02.2024 №53 "Щодо призначення повторного автоматизованого розподілу матеріалів справи", відповідно до пункту 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, у зв'язку із перебуванням на лікарняному судді Панни С.П., протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.02.2024 для розгляду справи №904/550/24 призначено суддю - Татарчука В.О.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 14.02.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами. Зобов'язано відповідача надати відзив на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
26.12.2023 до канцелярії суду через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому він заперечує проти позовних вимог в частині нарахування штрафних санкцій та просить відмовити в частині стягнення пені і штрафу, зменшити розмір штрафних санкцій на 99%, зменшити розмір витрат на професійну допомогу на 80% та відстрочити на вісім місяців виконання рішення у справі.
В обґрунтування своїх заперечень відповідач зазначає, що визнає суму основного боргу, однак заперечує щодо нарахування штрафних санкцій (пені та штрафу), оскільки строк нарахування таких санкцій почався з моменту пред'явлення позовної заяви. В обґрунтування необхідності зменшення штрафних санкцій на 99% зазначає про своє складне економічне становище, оскільки є сільськогосподарським підприємством, яке в умовах воєнного стану має важливе значення, а також про відсутність підтвердження належними доказами збитків позивача через несвоєчасне виконання зобов'язань відповідачем. Щодо розміру витрат позивача на правничу допомогу зазначає, що він є завищеним. Стосовно відстрочення виконання рішення на вісім місяців зазначає, що такий час необхідний для зібрання нового врожаю, його продажу та можливості розрахунку з позивачем та недопущення банкрутства господарства.
05.01.2024 до канцелярії суду через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшла відповідь на відзив в якій він просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В своїх поясненнях на заперечення відповідача зазначає, що нарахування неустойки у вигляді пені здійснюється не з моменту пред'явлення вимоги або позову, а за кожен день прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати товару. Також зазначає, що збільшений розмір штрафних санкцій погоджений сторонами у п. 9.15 договору, разом з цим відповідач не надає належних та допустимих доказів в підтвердження необхідності зменшення розміру штрафних санкцій саме на 99%. Щодо вимоги відповідача про відстрочення виконання рішення на вісім місяців зазначає, що ним не надано доказів винятковості обставин необхідних для відстрочення.
Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 04.11.1950, ратифікованої Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 №475/97-ВР) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.
Відповідно до пункту 10 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України одним з основних засад господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом.
Враховуючи достатність часу наданого сторонами для подання заяв по суті справи чи з процесуальних питань, суд вважає за можливе завершити розгляд справи.
Згідно з частиною четвертою статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з розглядом справи без виклику учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, господарський суд,-
09.12.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Євровектор Плюс" (далі - постачальник, позивач) та Фермерським господарством "Успіх" (далі - покупець, відповідач) укладено договір поставки №09/12 (далі - договір).
Відповідно до п. 1.1 договору у строки, передбачені цим договором, постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця товар (насіння сільськогосподарських культур, та/або засоби захисту рослин, та/або мінеральні добрива та/або інший товар, погоджений сторонами у специфікаціях до даного договору), визначений сторонами у специфікаціях до даного договору (надалі - товар), а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити його вартість на умовах, передбачених цим договором (специфікаціями до нього).
Предметом поставки є визначений товар з найменуванням, у кількості та за ціною, зазначеними у специфікаціях, підписаних постачальником та покупцем, які є невід'ємними частинами цього договору. Ціна товару, що вказана у специфікаціях, визначена на дату їх складання (п. 1.2 договору).
Загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим договором, визначається загальною кількістю товару, зазначеною у всіх специфікаціях, підписаних в рамках цього договору (п. 2.1 договору).
Згідно з п. 2.2 договору товар поставляється партіями, відповідно до замовлень покупця та/або специфікацій.
Відповідно до п. 3.1 договору ціна товару, що є предметом даного договору, вказується у специфікаціях до даного договору в національній валюті. Сторони встановлюють ціну на вартість товару у гривнях, а також визначають її еквівалент у іноземній валюті (доларах США та ЄВРО).
Загальна сума договору складається із суми всіх специфікацій, підписаних в рамках цього договору (п. 3.2 договору).
Порядок та строки оплати товару визначаються у відповідних специфікаціях щодо умов поставки такого товару (п. 5.5 договору).
Пунктом 7.4 договору сторонами визначено, що у разі порушення покупцем строків перерахування платежів, передбачених цим договором, покупець на першу письмову вимогу постачальника сплачує постачальнику неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неперерахованої у строк суми за кожен день прострочення, а у разі, якщо прострочення складає понад 10 календарних днів, покупець додатково сплачує постачальнику штраф у розмірі 30% від загальної суми договору, визначеної в порядку п. 3.2 договору.
У разі невиконання чи неналежного виконання покупцем грошових зобов'язань щодо оплати вартості товару, покупець, відповідно до п. 2 ст. 625 ЦК України, сплачує на користь постачальника тридцять процентів річних, нарахованих на суму заборгованості (п. 7.8 договору).
Згідно з п. 7.9 договору відповідно до ст. 259 ЦК України, сторони домовились про те, що стосовно вимог по оплаті вартості товару, а також вимог, пов'язаних з несвоєчасною оплатою товару (штрафних санкцій), застосовується збільшений строк позовної давності у п'ять років. Крім цього, сторони відповідно до частини шостої ст. 232 ГК України, домовились про те, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання за даним договором, здійснюється без обмеження строку.
Цей договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами та діє до 31.12.2023. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від обов'язку виконати зобов'язання за ним, які виникли під час його дії (п. 9.1 договору).
Договір підписаний сторонами та скріплений печатками без зауважень та заперечень до нього.
Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
В матеріалах справи відсутні докази того, що договір визнавався недійсним в судовому порядку.
09.12.2022 між сторонами укладено специфікацію №1 до договору (а.с. 10 на звороті том 1). Умовами специфікації визначено:
Найменування товару - Turbo мікродобриво (ТМ Rouge Vert) у кількості - 100л, вартістю 30000,00грн з ПДВ, Growstim мікродобриво у кількості - 50л, вартістю 19500,00грн з ПДВ, загальною вартістю 49500,00грн з ПДВ.
Порядок та строк оплати товару:
- 9000,00грн оплачується покупцем у строк до 30.122022;
- 40500,00грн оплачується покупцем у строк до 15.10.2023.
Специфікація №1 підписана сторонами та скріплена печатками без зауважень та заперечень до неї.
Також, 09.12.2022 між сторонами укладено специфікацію №2 до договору (а.с. 11 том 1). Умовами специфікації визначено:
Найменування товару - 2652, насіння соняшника у кількості - 25 мішків, вартістю 141750,17грн з ПДВ, насіння соняшника Аякс у кількості - 10 мішків, вартістю 43470,02грн з ПДВ, загальною вартістю 185220,19грн з ПДВ.
Порядок та строк оплати товару:
- 34020,00грн оплачується покупцем у строк до 30.122022;
- 151200,19грн оплачується покупцем у строк до 15.10.2023.
На виконання умов договору та додатків до нього (специфікацій) позивач здійснив поставку товару на загальну суму 234720,19грн, на підтвердження чого надав підписані сторонами та скріплені їх печатками видаткові накладні (а.с. 11 на звороті, 12 том 1).
Як стверджує позивач, відповідач за поставлений товар розрахувався частково у сумі 30000,00грн, у зв'язку з чим, у нього виникла заборгованість у сумі 204720,19грн, яку позивач і просить стягнути, що і є причиною виникнення спору.
Предметом розгляду у даній справі є стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу за поставлений товар, пені, 30% річних, інфляційних втрат та штрафу.
Предметом доказування у даній справі є обставини укладення договору поставки, строк його дії, умови поставки, загальна ціна, строк оплати, докази оплати, наявність/відсутність заборгованості, наявність/відсутність підстав для застосування відповідальності за порушення зобов'язань за договором.
Дослідивши матеріали справи, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.
За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору (стаття 626 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною першою статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до частин першої та другої статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
У відповідності до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини першої статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Договір купівлі-продажу є оплатним, відтак одним із основних обов'язків покупця є оплата ціни товару. Ціна - грошове відображення вартості товару за його кількісну одиницю. Ціна товару, як правило, визначається у договорі за згодою сторін.
Частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
В матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо наявності заперечень відповідача стосовно обсягів, строку, вартості та якості поставленого товару.
Протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу прийняття товару за зазначеною видатковою накладною відповідачем також не заявлено.
Отже, суд приходить до висновку, що позивачем дотримано положення договору в частині виконання його зобов'язань.
Враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов'язку постачальника за договором поставити товар відповідає обов'язок покупця оплатити вартість цього товару.
У відповідності до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Відповідно до п. 5.5 договору та умов специфікацій №1 та №2 від 09.12.2022 строк оплати є таким, що настав:
- 30.12.2022 у сумі 9000,00грн за специфікацією №1 та у сумі 34020,00грн за специфікацією №2, прострочення з 31.12.2022;
- 16.10.2023 (15.10.2023 вихідний день) у сумі 40500,00грн за специфікацією №1 та у сумі 151200,19грн за специфікацією №2, прострочення з 17.10.2023.
Відповідно до частини першої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами першою та третьою статті 74, частиною першою статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже, обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Доказів на підтвердження повної оплати поставленого позивачем товару на загальну суму 204720,19грн відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу не спростував.
Разом з цим, у відзиві на позовну заяву відповідач визнав позовні вимоги в частині стягнення основної заборгованості у розмірі 204720,19грн.
Відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу (пункт 1 частини другої статті 46 Господарського процесуального кодексу України)
Позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві (частина перша статті 191 Господарського процесуального кодексу України).
У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд (частина четверта статті 191 Господарського процесуального кодексу України).
Господарський суд зазначає, що в даному випадку визнання відповідачем позову не суперечить закону та не порушує права чи інтереси інших осіб.
Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 204720,19грн.
Окрім вимоги про стягнення основного боргу позивач просить стягнути з відповідача пеню згідно з п. 7.4 договору в розмірі 28606,26грн, 30% річних - 24393,30грн, інфляційні втрати - 3306,50грн на підставі статті 625 Цивільного кодексу України та 30% штрафу на підставі п. 7.4 договору у сумі 70416,06, відповідно до розрахунку (а.с. 21-24 том 1).
Згідно з частиною першою статті 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
За частиною першою статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до пункту 7.4 договору у разі порушення покупцем строків перерахування платежів, передбачених цим договором, покупець па першу письмову вимогу постачальника сплачує постачальнику неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неперерахованої у строк суми за кожен день прострочення, а у разі, якщо прострочення складає понад 10 календарних днів, покупець додатково сплачує постачальнику штраф у розмірі 30% від загальної суми договору, визначеної в порядку п. 3.2 договору.
Пунктом 7.9 договору сторони визначили, що відповідно до ст. 259 ЦК України, сторони домовились про те, що стосовно вимог по оплаті вартості товару, а також вимог, пов'язаних з несвоєчасною оплатою товару (штрафних санкцій), застосовується збільшений строк позовної давності у п'ять років. Крім цього, сторони відповідно до частини шостої ст. 232 ГК України, домовились про те, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання за даним договором, здійснюється без обмеження строку.
Заявлена позивачем пеня розрахована у загальній сумі 28606,26грн за загальний період з 31.12.2022 по 08.02.2024.
Перевіркою здійсненого позивачем розрахунку пені судом встановлено, що позивачем не враховано наступні положення законодавства.
Відповідно до статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (частина п'ята статті 254 Цивільного кодексу України).
З огляду на викладене, з урахуванням дати виникнення у відповідача грошового зобов'язання перед позивачем та меж позовних вимог, правомірними є позовні вимоги про стягнення з відповідача пені у загальному розмірі 28381,91грн за загальний період з 31.12.2022 по 08.02.2024.
Також, позивачем відповідно до умов п. 7.4 договору заявлено 30% штрафу у сумі 70416,06грн.
Перевіркою здійсненого позивачем розрахунку штрафу, судом порушень не встановлено.
Наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, врегульовані законодавством.
Згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до п. 7.8 договору у разі невиконання чи неналежного виконання покупцем грошових зобов'язань щодо оплати вартості товару, покупець, відповідно до п. 2 ст. 625 ЦК України, сплачує на користь постачальника тридцять процентів річних, нарахованих на суму заборгованості.
Заявлені позивачем до стягнення інфляційні втрати розраховані у загальній сумі 3306,50грн за загальний період з січня 2023 року по грудень 2023 року.
Перевіркою здійсненого позивачем розрахунку інфляційних втрат судом порушень не встановлено.
Позивачем також заявлено до стягнення 30% річних, які розраховані у загальній сумі 24393,30грн за загальний період з 31.12.2022 по 08.02.2024.
Перевіркою здійсненого позивачем розрахунку 30% річних судом встановлено, що позивачем не враховано положення статей 253, 254 Цивільного кодексу України, як і при розрахунку пені.
З огляду на викладене, з урахуванням дати виникнення у відповідача грошового зобов'язання перед позивачем та меж позовних вимог, правомірними є позовні вимоги про стягнення з відповідача 30% річних у загальному розмірі 24225,04грн за загальний період з 31.12.2022 по 08.02.2024.
Відповідно до частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Згідно статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 зробила наступні висновки.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Суд звертає увагу, що розмір заявленої пені та 30% штрафу, яка підлягає стягненню з відповідача (98797,97грн) складає 48,26% суми основного боргу (204720,19грн). Також позивачем нараховані інфляційні втрати та 30% річних, що разом складають 13,48% від суми заборгованості, тобто всього на суму боргу 204720,19грн нараховані 30% річних, інфляційні втрати, пеня та 30% штрафу у загальному розмірі 126329,51грн, що складає 61,71% від суми заборгованості.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання; незначності прострочення виконання; наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам; поведінки винної особи тощо.
Разом з тим, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши подані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) та засадах господарського судочинства, визначених статтею 2 Господарського процесуального кодексу України.
Одночасно, в чинному законодавстві України відсутній вичерпний перелік виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку. Отже, вказане питання віршується судом з урахуванням приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб'єкта господарської діяльності.
Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Згідно із частиною третьою статті 13 Цивільного кодексу України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України одними із загальних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Крім того, господарський суд вважає за необхідне наголосити на тому, що відповідно до частини третьої статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання має ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
При цьому, у рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 зазначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зокрема, з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Суд виходить із того, що у принципі добросовісності, а саме: при реалізації прав і повноважень, закладений принцип неприпустимості зловживання правом, згідно з якими здійснення прав та свобод однієї особи не повинне порушувати права та свободи інших осіб. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.
Сторони є вільними у виборі контрагента, у визначенні умов договору, тощо, що відповідає нормам закону. Добросовісність, розумність та справедливість є засадами зобов'язальних правовідносин і зміст даних принципів полягає у тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб'єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права з дотриманням прав і інтересів інших осіб. В свою чергу, добросовісність є внутрішнім критерієм, в той час як справедливість і розумність - зовнішнім або об'єктивним, і зазначені принципи у сукупності є оціночними категоріями цивільного права.
Суд враховує і те, що цивільне законодавство не дає визначення даних принципів, віддаючи це на розсуд сторін зобов'язання, тобто укладаючи угоду сторони повинні керуватись внутрішнім критерієм - добросовісністю по відношенню до контрагента (вчиняти дії таким чином, щоб при цьому не завдавалася шкода, неможливість укладення зобов'язання на засадах обману, насильства, зловживання довірою, дотримуватись правової поведінки суб'єктів зобов'язання, вчиняти всі залежні від сторони зобов'язання дії щодо належного виконання зобов'язання та непорушення прав інших осіб), і виходити з зовнішнього критерію - справедливості та розумності, що виражається в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню, тобто кожна сторона у виконанні цивільно-правових зобов'язань повинна дотримуватись такої поведінки по відношенню до своїх прав і обов'язків, яка б виключала необ'єктивні (неупереджені, несправедливі) дії сторін зобов'язання стосовно одна одної.
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Отже, цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності. Наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі №913/89/18, від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18.
Згідно з частиною першою статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити майновий стан сторін, співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, а також чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Суд відзначає, що вказане питання вирішується судом з урахуванням приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
При цьому, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
Аналогічний висновок щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, викладений також у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №917/1068/17, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 22.04.2019 у справі №925/1549/17, від 30.05.2019 у справі №916/2268/18, від 04.06.2019 у справі №904/3551/18.
В аспекті права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд звертає увагу на наступні обставини та вважає за необхідне використати надане національним законодавством України право суду на зменшення розміру штрафних санкцій.
Суд об'єктивно оцінивши даний випадок, надаючи оцінку всім обставинам справи в їх сукупності, враховуючи інтереси обох сторін, виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, дійшов до висновку про наявність підстав для зменшення розміру пені та 30% штрафу, яка підлягає стягненню з відповідача на 20% та стягнення пені у розмірі 22705,53грн і 30% штрафу у розмірі 56332,85грн.
За викладеного, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 22705,53грн пені та 56332,85грн 30% штрафу.
Суд об'єктивно оцінивши даний випадок, приймає до уваги причини неналежного виконання зобов'язання відповідачем, надаючи оцінку всім обставинам справи в їх сукупності, враховуючи інтереси обох сторін, виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, враховуючи дотримання балансу інтересів сторін, суд зазначає про неможливість зменшення розміру пені більше, ніж на 20%. Порушення строків оплати мало місце і відповідач не навів обґрунтування наявності обставин, які б суттєво перешкоджали здійснити своєчасну оплату (хоча б частково) у визначений договором строк.
Умови договору, в тому числі порядок та строк оплати, були відповідачу відомі, і відповідач міг, здійснивши своєчасну оплату, уникнути цих нарахувань, або суттєво зменшити їх. За таких обставин подальше зменшення штрафних санкцій зможе привести до втрати неустойкою засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання.
Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (статті 76-79 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За таких обставин законними й обґрунтованими є вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в загальному розмірі 311290,11грн, з якої: 204720,19грн - основного боргу, 24225,04грн - 30% річних, 22705,53грн - пені, 3306,50грн - інфляційних втрат, 56332,85грн - штраф 30%. В решті позовних вимог слід відмовити.
Стосовно інших доводів сторін суд зазначає наступне.
Враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 (заява №4909/04), відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Решта доводів та заперечень судом до уваги не береться, оскільки вони не спростовують наведених вище висновків.
Щодо заяви про відстрочення виконання рішення.
Відповідно до пункту 2 частини шостої 6 статті 238 Господарського процесуального кодексу України у разі необхідності у резолютивній частині також вказується про надання відстрочки або розстрочки виконання рішення.
Згідно з частиною першою статті 239 Господарського процесуального кодексу України, суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно з якою "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру...", а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи. До того ж довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого невиконання.
Отже, підставою для відстрочення, можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Заявником не наведено та не обґрунтовано жодних підстав та обставин, які дадуть можливість йому виконати рішення суду через вісім місяців. Відповідачем не надано жодних доказів в підтвердження скрутного становища та/або інших виключних підстав для відстрочення виконання рішення.
Належних та достовірних доказів, в розумінні положень Господарського процесуального кодексу України, які б свідчили про те, що рішення суду буде виконано в майбутньому, зокрема і, доказів на підтвердження надходження коштів, що дасть можливість погасити існуючий борг по закінченню строку відстрочення відповідачем до суду також не надано.
Відстрочка виконання рішення суду призведе до надання переваг відповідачу у порівнянні з позивачем за відсутності для цього підстав.
Враховуючи викладене, господарський суд не вважає за можливе надати відстрочку виконання рішення суду на 8 місяців.
Разом з цим, господарський суд наголошує на тому, що заява про відстрочку виконання рішення суду може бути подана відповідачем повторно, за умови дотримання ним вимог статті 331 Господарського процесуального кодексу України.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає таке.
Під час звернення до суду позивач сплатив судовий збір у сумі 5031,07грн за платіжною інструкцією №8 від 08.02.2024 (а.с. 4 том 1).
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам у розмірі 4965,74грн. При розподілі сум судового збору суд враховує, що судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача без урахування зменшення цих сум.
Згідно з положеннями частини першої статті 130 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Тож, з огляду на визнання відповідачем до початку розгляду справи по суті позову в частині суми основного боргу, наявні підстави для повернення позивачу з державного бюджету судового збору в розмірі 1535,40грн, що становить 50% від суми сплаченого ним судового збору за позовною вимогою про стягнення з відповідача суми основного боргу. Питання повернення позивачу з державного бюджету судового збору в розмірі 1535,40грн підлягає вирішенню окремо шляхом постановлення відповідної ухвали суду.
Судові витрати за надання професійної правничої допомоги судом не розподіляються з огляду на заяву представника позивача у позовній заяві про надання доказів понесення таких витрат у порядку частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Євровектор Плюс" до Фермерського господарства "Успіх" про стягнення заборгованості в загальному розмірі 331442,31грн, з якої: 204720,19грн основного боргу, 28606,26грн пені, 70416,06грн штрафу, 24393,30грн тридцяти відсотків річних, 3306,50грн інфляційних втрат - задовольнити частково.
Стягнути з Фермерського господарства "Успіх" (51314, Дніпропетровська обл., Юр'ївський р-н, село Новошандрівка, ідентифікаційний код 25006481) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Євровектор Плюс" (21010, Вінницька обл., м. Вінниця, вул. Богуна І., буд. 2, оф. 303, ідентифікаційний код 39286927) 204720,19грн - основного боргу, 24225,04грн - 30% річних, 22705,53грн - пені, 3306,50грн - інфляційних втрат, 56332,85грн - 30% штрафу та 4965,74грн - витрат по сплаті судового збору.
Відмовити в задоволенні позову в іншій частині.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено: 15.04.2024.
Суддя В.О. Татарчук