10.04.2024 року м.Дніпро Справа № 912/1171/23
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Верхогляд Т.А. (доповідач)
суддів: Іванова О.Г., Паруснікова Ю.Б.,
секретар судового засідання: Зелецький Р.Р.
представники сторін в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином
розглянувши апеляційну скаргу Піщанобрідської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області на рішення господарського суду Кіровоградської області від 08.11.2023 року у справі №912/1171/23 (суддя Закурін М.К., повний текст рішення складений 09.11.2023 року)
за позовом Піщанобрідської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області, с.Піщаний Брід
до відповідача-1 - Фермерського господарства «Зернопродукт», с.Гнатівка Новоукраїнського району Кіровоградської області
до відповідача-2 - ОСОБА_1 , с.Гнатівка Новоукраїнського району Кіровоградської області
про розірвання договору оренди землі, скасування державної реєстрації права оренди та зобов'язання повернути земельну ділянку,-
13.07.2023 року Піщанобрідська сільська рада звернулася із позовом до ФГ «Зернопродукт» та ОСОБА_1 про розірвання договору оренди землі від 29.12.2012 року, укладеного між Добровеличківською районною державною адміністрацією та ОСОБА_1 , скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3521785300:02:000:9091 та зобов'язання ФГ «Зернопродукт» повернути земельну ділянку площею 52,0496 га з кадастровим номером 3521785300:02:000:9091.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що:
- за умовами пункту 40 вказаного вище договору оренди земельної ділянки цей договір може бути розірваний у випадку переходу права власності на земельну ділянку до іншої особи;
- відповідно до наказу ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області № 11-3020/14-19-СГ від 18.06.2019 року земельна ділянка передана до комунальної власності Піщанобрідської сільської ради, а тому ця обставина є підставою для розірвання договору за її ініціативи.
Як на правову підставу для розірвання договору позивач послався на положення ч. 4 ст.32 Закону України «Про оренду землі».
Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 08.11.2023 року провадження у справі №912/1171/23 в частині позовних вимог про розірвання договору оренди від 29.12.2012 року, заявлених до ФГ «Зернопродукт», закрито. В іншій частині позову в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішення обґрунтовано тим, що наявність на момент відкриття провадження у цій справі ухвали господарського суду Кіровоградської області у справі № 387/365/21, в якій вирішувався спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, та за якою провадження закрито у зв'язку з відмовою Піщанобрідської сільської ради від позову до ФГ «Зернопродукт», унеможливлює подальший розгляд вимог до господарства про розірвання договору оренди з підстав переходу права власності на земельну ділянку. Тому суд дійшов висновку, що провадження у справі №912/1171/23 підлягає закриттю у цій частині на підставі п. 3 ч.1 ст. 231 ГПК України.
Також суд зазначив, що з моменту укладення спірного договору оренди землі та державної реєстрації ФГ «Зернопродукт», безпосередньо фермерське господарство набуло прав землекористувача (орендаря) земельної ділянки, на основі якого і було воно утворено. В свою чергу, ОСОБА_1 втратила правовий статус орендаря цієї ж земельної ділянки. З втратою прав землекористувача, ОСОБА_1 не має прав та обов'язків як щодо спірного договору, оскільки не є його стороною на даний час, так і щодо спірної земельної ділянки, а тому заявлені до неї вимоги про розірвання договору є необґрунтованими.
При цьому суд зазначив про відсутність підстав для скасування державної реєстрації права оренди та повернення земельної ділянки, враховуючи вищевикладені обставини.
Не погодившись з вказаним рішенням, Піщанобрідська сільська рада Новоукраїнського району Кіровоградської області звернулася до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.
Просить рішення скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що:
- місцевим господарським судом під час прийняття оскаржуваного рішення неправильно надано правову кваліфікацію правовідносинам, які склалися у процесі укладення договору, неповно з'ясовані обставини справи та невірно застосовано норми матеріального та процесуального права;
- з дати реєстрації фермерського господарства обов'язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому земельна ділянка надавалася в оренду, тому орендарем за договором від 29.12.2012 стало ФГ «Зернопродукт»;
- у п.40 спірного договору оренди землі сторони дійшли згоди, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи є підставою для зміни його умов або розірвання договору, тому вимога позивача про розірвання цього договору відповідає чинному законодавству України та умовам договору;
- підстава для захисту права Піщанобрідської сільської ради виникла тоді, коли відповідач своєю відмовою розірвати спірний договір оренди землі створив перешкоди у реалізації позивачем належного йому права вимагати такого розірвання;
- чинні процесуальні норми ГПК України не позбавляють заявника права на розгляд спору про той же предмет, у разі зазначення ним інших підстав позову та надання інших доказів, якими він обґрунтовує ці підстави. У даному випадку зобов'язання ФГ «Зернопродукт» повернути спірну земельну ділянку є новою вимогою, яка не розглядалася у рамках справи №387/365/21. Крім того, підставою звернення до суду є виконання рішення сільради від 20.12.2022 року №1296 «Про надання дозволу сільському голові щодо початку розірвання дії договору оренди землі від 29.12.2012 року №352178534005470».
Скаржник вважає, що суб'єктний склад сторін, підстави та предмет позову у даній справі та у справі №387/365/21 не є тотожними.
Відповідач-2 ОСОБА_1 у відзиві апеляційну скаргу не визнає доводи скаржника. Вважає скаргу безпідставною та такою, що підлягає відхиленню, а позовні вимоги необґрунтованими.
Відповідач-2 зазначає, що з моменту укладення спірного договору оренди землі 29.12.2012 року та державної реєстрації ФГ «Зернопродукт» 05.04.2013 року, саме останнє набуло прав землекористувача (орендаря) ділянки, а сама ОСОБА_1 втратила статус орендаря цієї ділянки. Тому вона не має прав та обов'язків як щодо спірного договору, оскільки не є його стороною на даний час, так і щодо спірної земельної ділянки, у зв'язку з чим заявлені до неї вимоги є необґрунтованими.
За твердженням відповідача-2 нею подавалася заява до позивача про зміну умов договору, на сесійному засіданні 20.12.2022 року ставилося питання щодо такої зміни, однак це не було відображено ні в протоколі, ні у прийнятому рішенні Ради. При цьому, рішення про дострокове розірвання спірного договору позивачем також не приймалося.
Крім того, у рамках справи №365/387/21 Рада відмовилася від аналогічного позову до ФГ «Зеронопродукт», у зв'язку з чим судом було закрито відповідне провадження. У даній справі позивач повторно звернувся до суду із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
ОСОБА_1 зазначає, що рішення Піщанобрідської сільської ради, на які посилається позивач як на додаткову підставу своїх вимог, прийняті з порушеннями.
ФГ «Зернопродукт» у відзиві на апеляційну скаргу також спростовує її доводи. Зазначає, що твердження позивача про те, що відповідач своєю відмовою розірвати спірний договір оренди порушив його права, не відповідає обставинам справи, оскільки за рішенням Ради №1296 на виконання процедури розірвання договору доручено сільському голові звернутися до ОСОБА_1 , яка, у тому числі й за висновками позивача, не є орендарем за спірним договором. При цьому, звернення до Фермерського господарства з подібною угодою рішенням №1296 не передбачено.
Відповідач-1 вказує, що позивач не вперше ініціює розірвання договору оренди землі у судовому порядку на підставі п.40 останнього і в рамках справи №365/387/21 сільрада відмовилася від позову до господарства, у зв'язку з чим провадження у вказаній справі було щодо нього закрито. Однак, в порушення приписів процесуального законодавства, позивач повторно звернувся до суду з позовом із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет спору з тих самих підстав.
Відповідач-1 вважає, що зобов'язання повернути земельну ділянку не є новою вимогою позивача, а є похідною від вимоги про розірвання договору, яку окремо від первинної вимоги неможливо розглядати.
Крім того, на думку господарства, не заслуговують на увагу посилання позивача на те, що підставою позову у даній справі є виконання рішення №1296, оскільки це рішення прийнято саме на підставі п.40 спірного договору. Викладене свідчить про намагання позивача підмінити сутність спору у даній справі, який виник на підставі п.40 договору, що, в свою чергу, стало підставою прийняття рішення №1296 та закриття провадження у справі №387/365/21.
Вказує, що за практикою Верховного Суду не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні у ньому первісних обставин та зміна посилань на норми права.
Також у відзиві відповідача-1 йдеться про те, що:
- про перехід права власності на земельну ділянку, яка є предметом спірного договору, ФГ «Зернопродукт» не повідомлялося;
- всупереч ініційованому вже вдруге судовому провадженню про розірвання договору у судовому порядку, орган місцевого самоврядування з іншими землекористувачами, навпаки, збільшує як строк договірних орендних відносин, так і скасовує підставу їх дострокового розірвання, як-то перехід права власності на ділянку до іншої особи, а також реорганізація юридичної особи - орендаря.
Одночасно, відповідач-1 звертає увагу на те, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28.04.2021 року, що набув чинності 27.05.2021 року, визначено, що перехід земельних ділянок із державної у комунальну власність не є підставою для припинення права оренди та інших речових прав, похідних від права власності. Між тим позивач намагається позбавити лише відповідача-1 наданого за законних підставах права оренди землі.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.11.2023 року для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді: Верхогляд Т.А. (доповідач), суддів: Іванова О.Г., Паруснікова Ю.Б.,
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 18.01.2024 року скаргу залишено без руху, надано скаржнику строк на усунення недоліків.
16.02.2024 року після усунення недоліків скарги відкрито провадження у справі та призначено її розгляд у судовому засіданні на 10.04.2024 року.
10.04.2024 року представники сторін у судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, в якому позивач посилається на участь його представника у іншому судовому засіданні, призначеному на цю ж дату у господарському суді Кіровоградської області.
Щодо клопотання суд зазначає, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
У разі нез'явлення в засідання суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
У даному випадку, при зверненні з клопотанням про відкладення розгляду справи, позивачем не доведені обставини щодо неможливості розгляду справи за відсутності його представника. Крім того, обставина щодо участі представника у іншому судовому засіданні не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи, оскільки коло представників юридичної особи не обмежено.
Також колегія суддів звертає увагу, що судове засідання у даній справі з розгляду апеляційної скарги позивача призначено ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 16.02.2024 року, в той час, як позивач надав перевагу участі у судовому засіданні в господарському суді Кіровоградської області, яке призначено на 10.04.2024 року згідно ухвали від 26.03.2024 року. Причини цього вибору скаржник у клопотанні про відкладення не зазначає.
З огляду на викладене у задоволенні клопотання суд відмовляє та вважає можливим провести розгляд справи за відсутності сторін..
10.04.2024 року судом оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Дослідивши докази, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно з ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Як вбачається з матеріалів справи, 29.12.2012 року Добровеличківська районна державна адміністрація (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) уклали договір оренди земельної ділянки, за умовами якого:
- орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення (пункт 1);
- в оренду надається земельна ділянка площею 52,0496 га (пункт 2);
- договір укладено на 15 років; після закінчення строку орендар має переважне право поновлення його на новий строк (пункт 8);
- земельна ділянка передається в оренду для ведення фермерського господарства (пункт 15);
- після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельні ділянку у стані не гіршому з тим, у якому він одержав її в оренду (пункт 21);
- розірвання договору в односторонньому порядку допускається; умовами розірвання в односторонньому порядку є зміна цільового призначення та несвоєчасне внесення орендної плати (пункт 39);
- перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи - орендаря є підставою для зміни умов або розірвання договору (пункт 40);
Договір зареєстрований у відділі Дрежкомзему у Добровеличківському районі 29.12.2012 року за № 352178534005470.
Згідно Акту про передачу та прийом земельної ділянки без номера і дати Добровеличківська районна державна адміністрація передала, а ОСОБА_1 прийняла обумовлену договором оренду земельну ділянку площею 52,0496 га.
Згідно даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Фермерське господарство «Зернопродукт» зареєстровано у якості суб'єкта господарської діяльності з 05.04.2013 року.
Відповідно до Наказу Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області № 11-3020/14-19-СГ від 18.06.2019 року «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» та пункту 46 Реєстру земельних ділянок, що передаються із державної власності у комунальну власність на території Піщанобрідської сільської ради, земельна ділянка площею 52,0496 га з кадастровим номером 3521785300:02:000:9091 передана у власність Піщанобрідській сільській раді.
20.12.2022 року Піщанобрідська сільська рада прийняла рішення № 1296 «Про надання дозволу сільському голові щодо початку розірвання договору оренди землі від 29.12.2012 № 352178534005470» . Цим рішенням Рада надала дозвіл сільському голові на початок процедури розірвання договору оренди землі від 29.12.2012 року, укладеного між Добровеличківською районною державною адміністрацією та ОСОБА_1 , а також доручила йому звернутися до останньої з угодою про розірвання договору.
Згідно з листами № 01-22/59 від 01.03.2023 року та № 01-24/118/1 від 28.04.2023 року Піщанобрідська сільська рада надіслала ОСОБА_1 підписаний зі своєї сторони проект угоди про розірвання договору.
Листом від 07.04.2023 року ОСОБА_1 відмовилася від підписання угоди про розірвання договору оренди землі.
Викладені обставини слугували підставою для звернення позивача з позовом у даній справі.
Під час розгляду позову місцевим господарським судом у цій справі встановлено, що господарським судом Кіровоградської області розглядалася справа № 387/365/21 за позовом Піщанобрідської сільської ради до ОСОБА_1 , третя особа ФГ «Зернопродукт» про розірвання договору оренди землі від 29.12.2012 року, укладеного між Добровеличківською районною державною адміністрацією та ОСОБА_1 , тобто, про розірвання того ж самого договору, що є спірним у даній справі №912/1171/23.
В якості обґрунтування позовних вимог у справі №387/365/21 Піщанобрідська сільська рада зазначала, що договір підлягає розірванню на підставі його пункту 40 - у зв'язку зі зміною власника, а саме: за наслідками передачі земельної ділянки з державної до комунальної власності.
В процесі розгляду справи № 387/365/21 господарський суд Кіровоградської області ухвалою від 08.12.2021 року здійснив заміну первісного відповідача на належного, а саме з ОСОБА_1 на Фермерське господарство «Зернопродукт».
Отже, з цієї дати ОСОБА_1 вибула з провадження у справі, а ФГ «Зернопродукт» набуло статусу відповідача за позовними вимогами Піщанобрідської сільської ради про розірвання договору. При цьому підстави для розірвання договору залишені без змін, а саме - наявність обумовленої у пункті 40 договору оренди умови про можливість розірвання договору у зв'язку зі зміною власника земельної ділянки (з держави на територіальну громаду в особі Піщанобрідської сільської ради).
19.01.2023 року Піщанобрідська сільська рада у межах справи № 387/365/21 подала клопотання про відмову від позову.
Клопотання було задоволено судом та ухвалою від 19.01.2023 року закрито провадження у справі, з одночасним роз'ясненням сторонам наслідків такої відмови, зокрема щодо неможливості повторного звернення до суду зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих самих підстав.
Відтак, Піщанобрідська сільська рада відмовилася від позову, пред'явленого до Фермерського господарства «Зернопродукт» про розірвання договору оренди землі від 29.12.2012 року з підстави зміни власника земельної ділянки (з держави на територіальну громаду в особі Піщанобрідської сільської ради), а суд закрив відповідне провадження у справі у зв'язку з такою відмовою від позову.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо суд встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до п. п. 2, 4, 5 ч.1 ст.175 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч.2 ст.175 цього Кодексу.
Положеннями п. 2 ч. 1 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо: є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Відтак, передумовою для застосування положень п. 2 ч. 1 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України є наявність (з-поміж іншого) такої, що набрала законної сили, ухвали суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Тому для закриття провадження у справі на підставі п.3 ч. 1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України необхідна наявність одночасно трьох однакових складових - ухвала, що набрала законної сили, повинна бути постановлена щодо тих самих сторін, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду із вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
Предметом позову як вимоги про захист порушеного або оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу є спосіб захисту цього права чи інтересу.
Підставами заявленого позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача.
Підставою позову може бути як один, так і декілька юридичних фактів матеріально-правового характеру.
Отже, предмет і підстава позову сприяють з'ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов'язку.
Чинні процесуальні норми Господарського процесуального кодексу України не позбавляють заявника права на розгляд спору про той же предмет, у разі зазначення ним інших підстав позову та надання інших доказів, якими він обґрунтовує ці підстави.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 21.09.2023 року у справі №912/1599/22.
У даному випадку, як у справі, що розглядається, так і у справі №387/365/21 предметом спору є розірвання договору оренди землі від 29.12.2012 року, укладеного між Добровеличківською районною державною адміністрацією та ОСОБА_1 , а тому предмет заявленого апелянтом позову один і той самий.
Одночасно, підставою позову у справі № 387/365/21 Піщанобрідська сільська рада зазначала положення п. 40 укладеного договору, а саме можливість його розірвання в односторонньому порядку у зв'язку з переходом права власності на орендовану земельну ділянку.
Відповідну підставу позову Піщанобрідська сільська рада вказала і у даній справі №912/1171/23, лише доповнила його посиланням на рішення № 1296 від 20.12.2022 року «Про надання дозволу сільському голові щодо початку розірвання договору оренди землі від 29.12.2012 № 352178534005470», яке Рада прийняла перед подачею заяви про відмову від позову у справі № 387/365/21
(рішення прийнято 20.12.2022 року, а заяву у справі 387/365/21 подано до суду 19.01.2023 року).
При цьому слід зазначити, що за висновками Великої Палати Верховного суду, викладеними у постанові від 25.06.2019 року у справі №924/1473/15, не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилань на норми матеріального чи процесуального права.
З огляду на викладене позовні вимоги у цій справі Піщанобрідська сільська рада спрямувала як до ОСОБА_1 , так і до Фермерського господарства «Зернопродукт», тобто до тих осіб, до яких вона вже зверталася із позовом про розірвання договору у справі № 387/365/21.
Отже, Піщанобрідська сільська рада у межах цієї справи звернулася до суду з аналогічним позовом, що і у справі № 387/365/21, і в обох справах обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу одними й тими ж обставинами (як фактичними, так і правовими), доповнюючи обґрунтування позову у цій справі лише посиланням на рішення сільської ради № 1296 від 20.12.2022 року.
Таким чином, зважаючи на наявність на момент відкриття провадження у цій справі ухвали у справі № 387/365/21, в якій вирішувався спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, та якою провадження закрито у зв'язку з відмовою Піщанобрідської сільської ради від позову, місцевим господарським судом у справі 912/1171/23 зроблено правильний висновок про наявність підстав для закриття провадження у цій справі в частині позовних вимог до ФГ «Зернопродукт» на підставі п. 3 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.
Колегія суддів зазначає, що сам позивач не заперечує відсутність у ОСОБА_1 права орендаря спірної земельної ділянки.
Щодо цих обставин суд в оскаржуваному рішенні надав належне обгрунтування. Так, відповідно до ст.31 Земельного кодексу України № 2768-ІІІ від 25.10.2001 року (у редакції станом на 29.12.2012 року) землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.
Частинами 1 та 2 ст. 93 Земельного кодексу України визначено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності; земельні ділянки можуть передаватися в оренду (з-поміж інших) громадянам та юридичним особам України.
Відтак, за положеннями Земельного кодексу України станом на 29.12.2012 року громадянин України мав право отримати у користування на умовах оренди земельну ділянку з метою ведення фермерського господарства за рішенням відповідних органів.
Порядок утворення фермерського господарства на вказану дату регулювався положеннями Закону України «Про фермерське господарство» № 973-IV від 19.06.2003 року у відповідній редакції (станом на 29.12.2012 року).
Зокрема, за приписами вказаного Закону № 973-IV:
- фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону (частина 1 статті 1);
- право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство (стаття 5);
- надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України (стаття 7);
- фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8);
- землі фермерського господарства можуть складатися із: 1) земельних ділянок, що належать громадянам України - членам фермерського господарства на праві власності, користування; 2) земельних ділянок, що належать фермерському господарству на праві власності, користування (частина 1 статті 12); права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство (частина 2 статті 12).
Наведені правові норми вказують на зв'язок між отриманням земельної ділянки у користування на умовах оренди для утворення та ведення фермерського господарства особою, яка бажала здійснювати підприємницьку діяльність у відповідній сфері, та самим утворюваним фермерським господарством. Цей зв'язок характеризується окремим порядком утворення фермерського господарства, а саме пов'язаністю отримання земельної ділянки засновником господарства у користування (володіння) та подальшою державною реєстрацією такої юридичної особи.
При цьому діючим законодавством не передбачалася обов'язковість переоформлення права землекористування від засновника фермерського господарства (фізичної особи) на господарство (юридичну особу), а тому таке переоформлення не потребувалося.
Щодо досліджуваної справи, то ОСОБА_1 була ініціатором як отримання земельної ділянки у користування для ведення фермерського господарства, доказом чому є вказівка у спірному договорі про умову використання земельної ділянки (пункт 15 договору), так і засновником Фермерського господарства «Зернопродукт», що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо державної реєстрації ФГ «Зернопродукт» (з визначенням ОСОБА_1 засновником та головою господарства).
Оскільки переоформлення права землекористування від засновника на господарство не потребувалося, то і укладення додаткової угоди про внесення змін до договору оренди землі не було необхідним. Тому зміна користувача земельної ділянки з ОСОБА_1 на ФГ «Зернопродукт» відбулася без внесення змін до договору оренди.
Таким чином, з моменту укладення спірного договору оренди землі (29.12.2012 року) та державної реєстрації ФГ «Зернопродукт» (05.04.2013 року) безпосередньо фермерське господарство набуло прав землекористувача (орендаря) земельної ділянки, на основі якого і було воно утворене, а ОСОБА_1 втратила правовий статус орендаря цієї ж земельної ділянки.
Викладені обставини не заперечуються сторонами.
З втратою прав землекористувача ОСОБА_1 не має прав та обов'язків як щодо спірного договору, оскільки не є його стороною на даний час, так і щодо спірної земельної ділянки. Тому заявлені до неї вимоги про розірвання договору, скасування державної реєстрації права оренди та повернення земельної ділянки є безпідставними, що було вірно встановлено місцевим господарським судом в оскаржуваному рішенні.
За умовами п. 2 ч. 1 ст.4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації.
Відповідно до ч.3 ст. 26 цього Закону відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню (абзац 1); з-поміж інших випадків, у разі скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються (абзац 2); з-поміж інших випадків, у разі скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав (абзац 3).
Отже, до Державного реєстру прав вносяться відомості про реєстрацію права оренди, а також можуть вноситися відомості про державну реєстрацію змін щодо речового права у випадку скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав. У зв'язку з наявністю у державного реєстратора права на внесення до Державного реєстру прав необхідних змін, допускається можливість застосування судом такого способу захисту порушених прав, як «скасування державної реєстрації права». Між тим, можливість прийняття судового рішення про скасування державної реєстрації прав пов'язана із безпосереднім встановленням судовим рішенням незаконності як виникнення права (у даному випадку оренди), так і його державної реєстрації.
Матеріали даної справи свідчать про те, що речове право ФГ «Зернопродукт» зареєстроване у Державному реєстрі на підставі укладеного договору оренди земельної ділянки від 29.12.2012 року, що слідує із загальнодоступних відомостей із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (запис № 35528800), який на даний час не розірваний та є чинним. Тому апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для скасування відповідного запису.
Крім того, згідно зі ст. 34 Закону України «Про оренду землі» у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором.
Тобто, повернення земельної ділянки з оренди пов'язане лише з настанням певних юридичних фактів, а саме - припинення або розірвання договору.
У даному випадку, враховуючи, що спірний договір оренди не розірваний та не припинений, відсутні підстави для повернення орендованої земельної ділянки.
З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції обґрунтовано вказав, що позов в частині розглянутих вимог не підлягає задоволенню.
Твердження скаржника про те, що судом неправильно надано правову кваліфікацію правовідносинам, які склалися у процесі укладення договору, не повно з'ясовані обставини справи та невірно застосовано норми матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає необґрунтованими.
Так, колегія суддів враховує, що з'ясування відповідних обставин має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених ст.86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності.
У даному випадку, за переконанням апеляційного господарського суду, приймаючи оскаржуване рішення, місцевим господарським судом були оцінені усі обставини справи та докази у сукупності, надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникли із спірних правовідносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, зміст оскаржуваного судового рішення містить підстави та нормативне обґрунтування, з яких виходив суд, приймаючи це рішення.
Доводи скаржника про те, що ним були у цій справі зазначені інші підстави позову, надані інші докази на їх обґрунтування, а також про те, що суб'єктний склад сторін, підстави та предмет позову у даній справі та у справі №387/365/21 не є тотожними, не знайшли підтвердження під час апеляційного перегляду справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм права.
Інші доводи апеляційної скарги не впливають на юридичну оцінку обставин справи, здійснену господарським судом у відповідності до норм чинного законодавства та не спростовують вказаних вище висновків суду, які напряму випливають із матеріалів даної справи, обставин спору та норм чинного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За загальним правилом, доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.
За приписами п.1 ч.1 ст.275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Статтею 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
У цій справі, звертаючись з апеляційною скаргою, скаржник не довів неправильного застосування судом норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятого у справі судового рішення.
З урахуванням викладеного, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги. Рішення місцевого господарського суду у даній справі слід залишити без змін.
Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 281-283 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Кіровоградської області від 08.11.2023 року у справі №912/1171/23 залишити без змін.
Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складений 16.04.2024 року.
Головуючий суддя Т.А.Верхогляд
Суддя О.Г.Іванов
Суддя Ю.Б.Парусніков