вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"25" березня 2024 р. Справа№ 910/1083/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Євсікова О.О.
суддів: Демидової А.М.
Корсака В.А.
за участю:
секретаря судового засідання Звершховської І.А.,
від позивача: Прокопів Н.М.,
від відповідача: Кузьмічова Т.В. (поза межами приміщення суду)
розглянувши апеляційну скаргу
Державного підприємства "Гарантований покупець"
на рішення Господарського суду міста Києва від 28.06.2023 (повний текст складено 28.06.2023)
у справі № 910/1083/23 (суддя Князьков В.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Прикарпатенерготрейд»
до Державного підприємства "Гарантований покупець"
про стягнення 1 530 739 817, 30 грн
та за зустрічним
позовом Державного підприємства "Гарантований покупець"
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Прикарпатенерготрейд»
про тлумачення пункту договору, -
Короткий зміст і підстави вимог, що розглядаються.
У липні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Прикарпатенерготрейд» (далі - Товариство, ТОВ «Прикарпатенерготрейд») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою, у якій просило стягнути з Державного підприємства «Гарантований покупець» (далі - Підприємство, ДП «Гарантований покупець») 659 266 810,19 грн основного боргу, 16 466 830,81 грн 3% річних та 102 370 049,70 грн інфляційних втрат.
В обґрунтування заявлених вимог Товариство посилається на неналежне виконання Підприємством грошових зобов'язань за договором №2308/02/21 від 15.09.2021 про надання послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів постачальником універсальних послуг в частині оплати наданої послуги із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів за серпень - листопад 2022 року.
Заявою про збільшення позовних вимог Товариство збільшило вимоги в частині стягнення основного боргу на 738 688 848 грн, 3% річних - на 4 919 670,36 грн та в частині стягнення інфляційних втрат - на 9 027 608,27 грн.
Підприємство звернулось до Господарського суду міста Києва із зустрічним позовом, у якому просило про тлумачення п. 7 договору №2308/02/21 від 15.09.2021.
На обґрунтування зустрічного позову Підприємство зазначає, що п. 7 договору визначено порядок внесення плати за послуги, зокрема, шість платежів, п'ять з яких, на думку заявника, фактично є авансом. Підприємство вважає, що стягнення з постачальника суми попередньої оплати, визначеної договором, не вважається грошовим зобов'язанням у розумінні ст. 625 ЦК України. Підприємство зазначає, що Товариство тлумачить умови п.7 договору іншим чином, оскільки фактично здійснює нарахування 3% річних та інфляційні втрати на суми авансових платежів.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.06.2023 закрито провадження у справі №910/1083/23 в частині позовних вимог Товариства до Підприємства про стягнення 1 397 955 658,19 грн основного боргу. Позов Товариства до Підприємства про стягнення 21 386 501,17 грн 3% річних та 111 397 657,97 грн інфляційних втрат задоволено повністю. Стягнуто з Підприємства на користь Товариства 21 386 501,17 грн 3% річних, 111 397 657,97 грн інфляційних втрат та 939400,00 грн судового збору. Відмовлено в задоволенні зустрічного позову Підприємства до Товариства про тлумачення пункту договору.
Суд встановив, що Підприємство здійснювало оплату за договором у спірний період з порушенням визначеного у п. 7 договору графіку платежів, а тому Товариство правомірно застосувало до нього передбачені ст. 625 ЦК України заходи відповідальності, а саме нарахування 3% річних та інфляційних втрат.
Перевіривши наданий Товариством розрахунок, суд дійшов висновку, що цей розрахунок є арифметично вірним. Пославшись на зміст розрахунку, суд спростував доводи Підприємства про те, що Товариство не врахувало у ньому підписані контрагентами акти зарахування зустрічних однорідних вимог.
Відмовляючи у задоволенні клопотання про зменшення 3% річних та інфляційних нарахувань, суд зазначив, що застосування Товариством відповідальності за порушення грошового зобов'язання відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України здійснено з урахуванням 3% річних, що відповідає чинному законодавству України та такий розмір не є надмірним; інфляційні втрати взагалі не можуть бути зменшені на підставі ст. 551 ЦК України.
Відмовляючи у задоволенні вимог зустрічного позову, суд зазначив, що у цьому випадку відсутні підстави вважати наявним спір між сторонами договору щодо змісту п. 7, невизначеність і незрозумілість буквального значення слів, понять і термінів тексту всієї угоди або її частини, оскільки фактично підставою зустрічних позовних вимог є те, що на думку позивача, нарахування позивачем за первісним позовом 3% річних та інфляційних втрат на суми платежів за першими п'ятьма етапами розрахунків, є необґрунтованим, оскільки усталеною судовою практикою визначено, що відповідальність згідно ст. 625 ЦК України передбачена саме для грошового зобов'язання, тоді як стягнення попередньої оплати не вважається грошовим зобов'язанням у розумінні ст. 625 ЦК України.
Суд виснував, що фактично обставини, які покладені Підприємством в обґрунтування зустрічного позову, є запереченнями проти задоволення первісного в частині нарахування 3% річних та інфляційних втрат, правомірність чого була встановлена під час розгляду вимог первісного позову. Наявності жодних розбіжностей у тлумаченні п. 7 договору, яким фактично врегульовано порядок внесення оплати, зокрема, невизначеності і незрозумілості понять і термінів договору в контексті визначення взаємних прав та обов'язків контрагентів щодо оплати наданих послуг Підприємство не довело, а суд не встановив.
За наявності між сторонами спору про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за порушення строків розрахунків, що визначені п. 7 договору, суд не вбачав підстав для розгляду в окремому порядку (в даному випадку за зустрічним позовом) питання щодо тлумачення цього пункту договору, оскільки для правильного вирішення судом спору щодо стягнення суд вже здійснив правомірну оцінку змісту цього договору, при перевірці наданого Товариством розрахунку нарахувань на підставі ст. 625 ЦК України.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.
Не погодившись з рішенням Господарського суду міста Києва від 28.06.2023, Підприємство звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить оскаржуване рішення скасувати в задоволеній частині позовних вимог про стягнення 21 386 501,17 грн 3% річних та 111 397 657,97 грн інфляційних нарахувань та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні цих вимог Товариства відмовити.
Скаржник вважає, що оскаржуване рішення в частині стягнення 3% річних, інфляційних втрат та витрат зі сплати судового збору ухвалено з порушенням норм матеріального права, зокрема, ч. 1 ст. 212, ст. 530, ст. 625 ЦК України, п. 8 Положення про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 №483 (далі - Положення).
На думку апелянта, суд першої інстанції дійшов безпідставного та повністю необґрунтованого висновку, що відкладальна обставина, на яку посилається Підприємство, ніяк не впливає на обов'язки двох сторін договору. Саме на підставі цього висновку суд відхилив доводи Підприємства щодо дії відкладальної обставини.
Підприємство зазначає, що у зв'язку з помилковими висновками суду з нього були стягнуті 3% річних та інфляційні втрати за начебто прострочення оплат за договором. Однак, у зв'язку з наявністю заборгованості ПУП перед ДП «НАЕК «Енергоатом» настала відкладальна обставина, отже, визначені п. 7 договору строки не визначали строку виконання грошових зобов'язань, а строк настання грошових зобов'язань Підприємства наставав після припинення вказаної відкладальної обставини.
Скаржник відзначає, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази погашення Товариством заборгованості перед ДП «НАЕК «Енергоатом», з урахуванням наведеної в листі ДП «НАЕК «Енергоатом» інформації, згідно з якою позивач має заборгованість перед вказаним виробником. На думку апелянта, діє відкладальна обставина, що повністю виключає можливість нарахування Підприємству 3% річних та інфляційних втрат.
Крім того, з урахуванням характеру діяльності Підприємства, при вирішенні питання притягнення його до відповідальності суд не врахував джерела фінансування Підприємства, пов'язаного із виконанням цих обов'язків.
Апелянт зазначає, що у наданому Товариством розрахунку 3% річних та інфляційних втрат були допущені арифметичні помилки.
Підприємство не погоджується з висновками суду про допущення відповідачем прострочення виконання грошового зобов'язання за спірними періодами. Крім того, що навіть присуджені до стягнення суми 3% річних та інфляційних втрат були розраховані з грубими арифметичними помилками, що мало наслідком надмірне стягнення з Підприємства коштів.
Зокрема, Товариство не врахувало всіх підписаних між сторонами актів зарахування зустрічних однорідних вимог, з урахуванням яких розмір грошових зобов'язань за послугу істотно зменшився. При подачі позовної заяви жоден з цих актів зарахування зустрічних однорідних вимог не був поданий, а у здійсненні розрахунків не були враховані зарахування зустрічних однорідних вимог, здійснених за періоди з серпня по листопад 2022 року, за якими господарські зобов'язання були припиненні на вказані в цих актах суми. Крім того, Товариство здійснило розрахунок індексу інфляції без врахування дат оплати.
Підприємство також зазначає, що оскаржуваним рішенням було закрито провадження в частині стягнення основного боргу в розмірі 1 397 955 658,19 грн, однак суд присудив до стягнення 100% судового збору, сплаченого Товариством за подання позовної заяви у розмірі 939 400 грн. Скаржник вважає, що стягнення 100% судового збору, сплаченого позивачем за подання позовної заяви, враховуючи закриття провадження в частині стягнення основного боргу, є протиправним, а рішення у відповідній частині підлягає скасуванню.
Додатково апелянт відзначає, що суд безпідставно відмовив у залученні до справи третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: КМУ, НКРЕКП та Міненерго, оскільки рішення у цій справі впливає і на їх права.
Підприємство також надало додаткові пояснення щодо висновків Верховного Суду у справі №910/1294/23, у яких зазначило, що у названій справі позивач не закуповував електричну енергію у ДП "НАЕК "Енергоатом" за результатами проведення електронних аукціонів відповідно до вимог п. 5 Положення. Водночас у межах даної справи у матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що Товариство не закуповувало електричну енергію за результатами проведення аукціонів за спірним Договором. Натомість у справі містяться, чіткі, неспростовні докази про наявність у постачальника універсальних послуг (ПУП) заборгованості перед ДП «НАЕК «Енергоатом» за електричну енергію, придбану на виконання Положення.
Позиції учасників справи.
Товариство надало відзив на апеляційну скаргу, у якому проти доводів Підприємства заперечує та наводить власні доводи на їх спростування, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін як законне та обґрунтоване.
У додаткових поясненнях Товариство навело власні доводи щодо безпідставності позиції Підприємства про те, що Товариство не врахувало всіх актів зарахування зустрічних однорідних вимог при проведенні нарахування 3% річних та інфляційного збільшення заборгованості, а також позиції Підприємства щодо незаконності проведення нарахувань 3% річних та інфляційного збільшення боргу відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України за недотримання порядку здійснення поетапних (планових) платежів.
Товариство у цих поясненнях просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги Підприємства, а рішення Господарського суду міста Києва від 28.06.2023 у справі №910/1083/23 - без змін.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.07.2023 сформовано колегію у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Андрієнко В.В., Корсак В.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.07.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/1083/23 та відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, за апеляційною скаргою Підприємства на рішення Господарського суду міста Києва від 28.06.2023 до надходження матеріалів справи №910/1083/23.
07.08.2023 матеріали справи №910/1083/23 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.
Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.08.2023 сформовано колегію у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Демидова А.М., Корсак В.А. (у зв'язку з відпусткою судді Андрієнка В.В.).
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.08.2023 відмовлено у задоволенні клопотання Підприємству про відстрочку сплати судового збору. Апеляційну скаргу Підприємства на рішення Господарського суду міста Києва від 28.06.2023 у справі №910/1083/23 залишено без руху.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.09.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Підприємства на рішення Господарського суду міста Києва від 28.06.2023 у справі №910/1083/23. Розгляд справи призначено на 09.10.2023.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.09.2023 заяву представника Товариства адвоката Кузьмічової Т.В. про участь у судовому засіданні, призначеному на 09.10.2023 о 12 год 20 год, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено.
Колегією суддів у судових засіданнях 09.10.2023, 25.10.2023, 20.11.2023 оголошувалась перерва на підставі ст. 216 ГПК України.
У судовому засіданні 11.12.2023 колегія суддів оголосила перерву у розгляді справи до 22.01.2024 на 12:00 на підставі ст. 216 ГПК України.
Судове засідання 22.01.2024 не відбулось у зв'язку з оголошенням повітряної тривоги по місту Києву з 12:08 до 13:26.
Представників сторін повідомлено, що наступне судове засідання відбудеться 07.02.2024 о 12:45, однак у зв'язку із зайнятістю судді Демидової А.М. в інших судових засіданнях в цей день, справу №910/1083/23 призначено на 19.02.2024 о 12:40.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2024 призначено судове засідання на 19.02.2024.
Судове засідання 19.02.2024 не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Корсака В.А. у відпустці.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.02.2024 призначено судове засідання на 18.03.2024. Доручено представнику Товариства адвокату Кузьмічовій Т.В. забезпечити проведення судового засідання у справі №910/1083/23 в режимі відеоконференції 18.03.2024.
У судовому засіданні 26.02.2024 було оголошено перерву до 25.03.2024 на підставі ст. 216 ГПК України; повідомлено, що судове засідання буде проводитись в режимі відеоконференції за участю представника позивача адвоката Кузьмічової Т.В.
У судовому засіданні 25.03.2024 було оголошено вступну та резолютивну частини постанови. Повний текст постанови складений 16.04.2024 після виходу судді Демидової А.М. з відпустки, яка тривала з 01.04.2024 по 14.04.2024.
Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та додатково встановлені апеляційним господарським судом.
15.09.2021 Товариство (постачальник універсальних послуг) та Підприємство (замовник) уклали договір №2308/02/21 про надання послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів постачальником універсальних послуг (далі - договір), за умовами п. 1.1 якого постачальник зобов'язується надавати замовнику послуги із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів (далі - послуги), а замовник зобов'язується отримувати надані постачальником послуги та оплачувати їх вартість на умовах та в порядку, визначеному цим договором та Положенням про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, затвердженим постановою КМУ від 05.06.2019 №483 (зі змінами).
Згідно з п. п. 2, 3 договору місцем надання послуг є територія України. Строк надання послуг - з 01.10.2021 по 31.03.2023 (в редакції додаткових угод №759/02/22 від 20.04.2022, №2241/02/22 від 31.10.2022).
Відповідно до п. 4 договору загальна вартість послуг за цим договором визначається як сумарна вартість послуг, які надаються постачальником кожного розрахункового періоду протягом строку дії цього договору, крім того - податок на додану вартість. Розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць.
Прогнозна вартість послуг у відповідному місяці розраховується постачальником універсальних послуг відповідно до додатка 5 Положення про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії (п. 5 договору).
За умовами п. 6 договору до 15-го числа місяця, що передує розрахунковому періоду, постачальник надсилає на електронні адреси замовника інформацію за формою, наведеною у додатку 5 до цього договору, в електронному вигляді з накладенням кваліфікаційного електронного підпису з подальшим надсиланням на поштову адресу одного примірника оригіналу.
Згідно з п. 7 договору оплата постачальнику вартості послуг здійснюється замовником шляхом перерахування на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника таким чином:
перший платіж - за три банківські дні до розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозної вартості послуг (з податком на додану вартість);
другий платіж - до 3-го (включно) числа розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозної вартості послуг (з податком на додану вартість);
третій платіж - до 9-го (включно) числа розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозної вартості послуг (з податком на додану вартість);
четвертий платіж - до 15-го (включно) числа розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозної вартості послуг (з податком на додану вартість);
п'ятий платіж - до 21-го (включно) числа розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозної вартості послуг (з податком на додану вартість);
шостий платіж - до 14-го (включно) числа місяця, що настає за розрахунковим періодом, у розмірі, що визначається як різниця між вартістю послуг (з податком на додану вартість) за розрахунковий місяць відповідно до акта приймання-передачі послуг за розрахунковий місяць за формою, наведеною у додатку 6 до цього договору, та сумою перших п'яти платежів.
У разі, якщо дата платежу припадає на вихідний/святковий, такий платіж здійснюється наступного робочого дня після такого вихідного/святкового дня.
Якщо сумарна сплата замовником постачальнику прогнозної вартості за розрахунковий місяць (сума перших п'яти платежів) перевищує вартість послуги, що зазначена в акті приймання-передачі послуг, постачальник здійснює повернення замовнику різниці до 15-го (включно) числа місяця, що настає за розрахунковим періодом.
Фактична вартість послуг у відповідному місяці розраховується постачальником універсальних послуг відповідно до додатка 5 Положення про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії на підставі фактичних даних (п. 8 договору).
Відповідно до п. 9 договору до 10-го числа місяця, що настає за розрахунковим періодом, постачальник універсальних послуг надсилає на електронні адреси замовника інформацію за формами, наведеними у додатках 1- 4 до цього договору, в електронному вигляді з накладенням кваліфікаційного електронного підпису з подальшим надсиланням на поштову адресу одного примірника оригіналу.
Факт надання та отримання послуг підтверджується актом приймання-передачі послуг. Постачальник надсилає не пізніше 11-го числа місяця, що настає за розрахунковим періодом, замовнику з накладенням кваліфікованого електронного підпису уповноваженої особи акт приймання-передачі послуг, складений на підставі фактичної вартості наданих послуг у розрахунковому періоді. Замовник розглядає акт приймання-передачі послуг та у разі відсутності зауважень підписує його кваліфікованим електронним підписом уповноваженої особи протягом двох робочих днів з дня отримання акта приймання-передачі послуг або надсилає постачальнику обґрунтовану відмову в його підписанні із зазначенням причин відмови, які повинні бути усунені. Постачальник надсилає не пізніше 12-го числа місяця, що настає за розрахунковим періодом, замовнику поштою або передає через уповноваженого представника постачальника два примірники підписаних із своєї сторони акта приймання-передачі послуг. Замовник протягом трьох робочих днів після отримання оригіналів акта приймання-передачі послуг підписує їх та повертає один оригінал на адресу постачальника (п. 10 договору).
Згідно з підп. 1 п. 12 договору постачальник має право отримувати оплату вартості послуг, з урахуванням вимог підп. 2 п. 8 Положення про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії.
За умовами п. 13 зобов'язаний здійснювати в повному обсязі оплату послуг у порядку, визначеному п. 7 цього договору.
У разі порушення замовником зобов'язань щодо строків оплати наданих послуг він сплачує постачальнику послуг пеню в розмірі 0,1 відсотка розміру платежу, за яким допущено прострочення оплати (але не більше подвійної облікової ставки Національного банку, що діє на день розрахунку), за кожний день прострочення. Додатково на користь постачальника послуг стягується штраф у розмірі 7 відсотків зазначеного розміру платежу за прострочення понад 30 днів. Замовник звільняється від відповідальності, передбаченої цим пунктом договору, у разі несвоєчасної та/або неповної оплати виробниками гарантованому покупцю наданих послуг відповідно до пункту 8 Положення про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, затвердженого постановою КМУ від 05.06.2019 №483 (п. 16 договору).
Відповідно до п. 34 цей договір набирає чинності з 15.09.2021 та діє до 30.04.2022.
За період з березня по січень 2023 року постачальник надав замовнику послуги із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів, а саме:
- у березні 2022 року на суму 423 439 966,72 грн,
- у квітні 2022 року на суму 353 964 104,14 грн,
- у травні 2022 року на суму 225 675 255,96 грн,
- у червні 2022 року на суму 223 387 306 грн,
- у липні 2022 року на суму 265 070 654,53 грн,
- у серпні 2022 року на суму 275 104 081,06 грн,
- за вересень 2022 року на суму 318 209 286,06 грн,
- у жовтні 2022 року на суму 400 306 016,34 грн,
- у листопаді 2022 року на суму 414 801 544,15 грн,
- у грудні 2022 року на суму 450 161 341,67 грн,
- у січні 2023 року на суму 466 574 616,47 грн.
За твердженням Товариства, Підприємство повністю отримані послуги не оплатило, у зв'язку з чим у нього (Підприємства) утворилась заборгованість перед Товариством на загальну суму 1 397 955 658,19 грн.
У відзиві на позовну заяву Підприємство проти заявлених до нього вимог заперечило та зазначило, що умовами укладеного між сторонами договору та Положенням про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, затвердженого постановою КМУ від 05.06.2019 №483, передбачено відкладальну обставину у визначенні строку оплати вартості надання гарантованому покупцю послуг із забезпечення достовірності електричної енергії для побутових споживачів, а саме визначено, що покупець зобов'язаний оплачувати своєчасно та в повному обсязі постачальникам універсальних послуг вартість надання послуг за умови відсутності у постачальника універсальних послуг заборгованості перед ДП «НАЕК «Енергоатом» за поставлену електричну енергію згідно з п. 5 Положення.
За таких підстав, на думку Підприємства, відсутні підстави для застосування до нього заходів відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Також
Підприємство також вважає невірним наданий Товариством розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, оскільки у ньому не враховано підписані контрагентами акти зарахування зустрічних однорідних вимог, а також те, що у разі, якщо порушення грошового зобов'язання триває менше місяця, інфляційні втрати не нараховуються.
Підприємство подало клопотання про зменшення 3% річних та інфляційних втрат з урахуванням специфіки спірних правовідносин, фінансового стану Підприємства, характеру його діяльності, що не пов'язана з отриманням прибутку, а зумовлена виключно виконанням спеціальних обов'язків. Заява також обґрунтована тим, що у зв'язку з окупацією державою-агресором найбільшої генеруючої потужності електричної енергії в Україні - Запорізької АЕС, знищенням великої кількості об'єктів генерації електричної енергії, в т.ч. з альтернативних джерел енергії і зменшенням виробництва електричної енергії істотно зменшилось надходження коштів в електроенергетичну галузь, а отже сплата 3% річних та інфляційних втрат значно ускладнить ситуацію на ринку електричної енергії і призведе до недоотримання багатьма учасниками ринку коштів за товарну продукцію.
У відповіді на відзив Товариство проти доводів Підприємства заперечило та зазначило, що умови договору та Положення, на які посилається Підприємство, не є відкладальною обставиною у розумінні ст. 212 ЦК України.
Товариство також відзначило, що у розрахунку позовних вимог, в т.ч. передбачених ст. 625 ЦК України нарахувань враховані всі наявні станом на дату проведення розрахунку заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог.
Після звернення Товариства з позовом у справі, що розглядається, зобов'язання Підприємства з оплати наданих Товариством послуг було припинено внаслідок їх виконання, а також зарахування зустрічних однорідних вимог шляхом підписання контрагентами в двосторонньому порядку відповідних актів.
Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.
Згідно зі ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 ЦК України).
Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 509 ЦК України та ст. 173 ГК України в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За ч. ч. 1, 2 ст. 193 ГК України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Згідно зі ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договір є обов'язковим до виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
За приписами п. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Суд встановив, що після звернення Товариства з позовом у справі, що розглядається, зобов'язання Підприємства з оплати наданих Товариством послуг було припинено внаслідок їх виконання, а також зарахування зустрічних однорідних вимог шляхом підписання контрагентами в двосторонньому порядку відповідних актів.
Щодо доводів апеляційної скарги про наявність відкладальної умови апеляційний суд зазначає таке.
Згідно з п. 8 договору фактична вартість послуг у відповідному місяці розраховується постачальником універсальних послуг відповідно до додатка 5 Положення про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії на підставі фактичних даних.
За умовами підпп. 1 п. 12 договору постачальник має право отримувати оплату вартості послуг з урахуванням вимог підп. 2 п. 8 Положення про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії.
Замовник зобов'язаний здійснювати в повному обсязі оплату послуг у порядку, визначеному п. 7 цього договору (п. 13 договору).
Погоджуючись з висновком суду першої інстанції про безпідставність та необґрунтованість доводів Підприємства про наявність відкладальної умови у визначенні строку оплати вартості надання Підприємству послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів, оскільки довідка ДП «НАЕК «Енергоатом» свідчить про наявність заборгованості Товариства перед ним, колегія суддів зазначає таке.
Підпунктом 2 п. 8 Положення про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, затвердженого постановою КМУ №483 від 05.06.2019, передбачено, що Гарантований покупець зобов'язаний оплачувати своєчасно та у повному обсязі постачальникам універсальних послуг вартість надання постачальниками універсальних послуг гарантованому покупцю послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів за умови відсутності у постачальника універсальних послуг заборгованості перед ДП «НАЕК «Енергоатом» за поставлену електричну енергію згідно з п. 5 цього Положення.
Пункт 5 Положення до спеціальних обов'язків відносить придбання постачальниками універсальних послуг, що діють в торговій зоні «об'єднаної енергосистеми України», за результатами проведення електронних аукціонів у ДП «НАЕК «Енергоатом» стандартних продуктів BASE_M для постачання побутовим споживачам таких постачальників універсальних послуг в обсязі їх мінімального споживання електричної енергії в торговій зоні «об'єднаної енергосистеми України» за годину в аналогічному місяці попереднього року за ціною індекс РДН BASE в торговій зоні «об'єднаної енергосистеми України» («бази») за період M-3, де M-розрахунковий місяць.
Системний аналіз наведених положень свідчить, що відкладальна обставина, на яку посилається відповідач, може бути застосована виключно у разі наявності у постачальника універсальних послуг заборгованості перед ДП «НАЕК «Енергоатом» за результатами проведення електронних аукціонів.
У постанові від 25.01.2024 у справі №910/1294/23 Верховний Суд зазначив, що «суди попередніх інстанцій при застосуванні п. 5 Положення правильно встановили безпосередній зміст норми Положення та, відповідно, в межах своєї компетенції здійснили її буквальне тлумачення та застосування (а не довільне трактування як про це зазначає скаржник). Вказана норма носить визначений, недвозначний характер і її не можливо тлумачити без урахування її дійсного змісту (ширше, ніж буквальний текст), так як відповідне може призвести до безпідставного та довільного пристосування норми права до поточних фактичних правовідносин та відходу від її дійсного змісту. При цьому зміст положень наказу Міністерства енергетики України №114 від 13.03.2022 «Про забезпечення продажу електричної енергії операторам системи розподілу та постачальникам універсальних послуг» не можна розглядати як такий, що сам по собі скасовує, змінює чи відміняє дію норм Положення про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, затвердженого постановою КМУ від 05.06.2019 №483 (в редакції постанови КМУ від 11.08.2021 №859), враховуючи ієрархію правових актів між собою, зокрема, за суб'єктами нормотворення. Отже, висновки скаржника про те що, дією наказу Міністерства енергетики України №114 від 13.03.2022 не скасовується підп. 2 п. 8 Положення, є правильними, але при цьому він не врахував, що у спірних правовідносинах, врегульованих Положенням, також відсутні і підстави для зміни п. 5 того самого Положення відповідним наказом, що було враховано судами попередніх інстанцій у прийнятті рішення.».
Скаржник у апеляційній скарзі вибірково цитує висновки Верховного Суду у вказаній постанові та зазначає лише ті, у яких Верховний Суд погодився з його доводами «про те що, дією наказу Міністерства енергетики України №114 від 13.03.2022 не скасовується підп. 2 п. 8 Положення». Однак скаржник свідомо ігнорує ті висновки, у яких Верховний Суд зазначив, що «він не врахував, що у спірних правовідносинах, врегульованих Положенням, також відсутні і підстави для зміни п. 5 того самого Положення відповідним наказом».
У цій же постанові Верховний Суд виснував: «Отже, системний аналіз зазначених вище положень свідчить про правильність висновків судів попередніх інстанцій про те, що відкладальна обставина, на яку посилається відповідач, може бути застосована виключно у разі наявності у постачальника універсальних послуг заборгованості перед ДП «НАЕК «Енергоатом» за результатами проведення електронних аукціонів, наявність якої не було доведено відповідачем.».
У матеріалах справи, що розглядається, відсутні докази наявності у Товариства заборгованості перед ДП «НАЕК «Енергоатом» за електричну енергію, закуплену саме за результатами проведення електронних аукціонів.
Щодо доводів скаржника про те, що у межах даної справи у матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що Товариство не закуповувало електричну енергію за результатами проведення аукціонів за спірним договором; натомість у справі містяться чіткі, неспростовні докази про наявність у ПУП заборгованості перед ДП «НАЕК «Енергоатом» за електричну енергію, придбану на виконання Положення. Колегія суддів вважає, що у цьому випадку Підприємство будує власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу).
Однак за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц виснувала: «Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду від 2.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18 (п.41). Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. п.43 постанови КГС від 23.10.2019 у справі №917/1307/18)».
Як зазначено, вище, у поданих поясненнях Підприємство стверджує, що у справі містяться чіткі, неспростовні докази про наявність у ПУП заборгованості перед ДП «НАЕК «Енергоатом» за електричну енергію, придбану на виконання Положення. Однак Підприємство не називає жоден з цих доказів.
Колегія суддів відзначає, що у листах ДП «НАЕК «Енергоатом», наданих Підприємством до матеріалів справи, є інформація про наявність у Товариства заборгованості перед ДП «НАЕК «Енергоатом», однак у цих листах відсутня інформація про те, що така заборгованість є заборгованістю саме за електричну енергію, закуплену саме за результатами проведення електронних аукціонів.
Суд зауважує, що під час розгляду справи судом першої інстанції Товариство з додатковими поясненнями надало договір №65-150-SD-21-00431 від 24.09.2021 купівлі-продажу електричної енергії з постачальником універсальних послуг, укладеним між ДП «НАЕК «Енергоатом» та Товариством. У п. 4.3 цього договору визначено, що оплата за електричну енергію здійснюється у формі попередньої оплати. ПУП оплачує вартість електричної енергії до початку періоду постачання у строки і у розмірі відповідно до умов додаткової угоди для періоду постачання.
З цими ж поясненнями Товариство на підтвердження відсутності у нього заборгованості за договором №65-150-SD-21-00431 від 24.09.2021 надало акти купівлі-продажу електричної енергії за цим договором за період березень 2022 року - січень 2023 року, які свідчать про відсутність у ДП «НАЕК «Енергоатом» претензій до Товариства за договором купівлі-продажу електричної енергії з постачальником універсальних послуг.
З урахуванням принципу змагальності саме Підприємство має доводити ті обставини, про які воно стверджує (в цьому випадку - наявність у Товариства заборгованості перед ДП «НАЕК «Енергоатом» за електричну енергію, закуплену саме за результатами проведення електронних аукціонів). Однак у цьому випадку Підприємство на надало доказів на підтвердження власних тверджень.
За наведених вище підстав у їх сукупності колегія суддів вважає, що Підприємство не довело наявності відкладальної умови, про існування якої воно стверджує.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (ч. 2 ст. 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3% річних від простроченої суми.
У кредитора згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3% річних за період прострочення в оплаті основного боргу.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) виснувала, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Нарахування на суму боргу 3% річних та інфляційних втрат відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 у справі №902/417/18.
Так, у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 26.06.2020 у справі №905/21/19, де предметом спору було стягнення коштів, Верховний Суд зазначив, що у розрахунку інфляційних втрат у зв'язку з простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ №1078 від 17.07.2003 та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007. Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування ст. 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків.
У постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі №910/13071/19, де предметом касаційного оскарження була постанова апеляційного суду, зокрема в частині відмови у задоволенні позову про стягнення 70 078, 08 грн інфляційних втрат за період з 15.12.2018 по 30.01.2019, Верховний Суд виснував, що на практиці існують різні підходи до застосуванням механізму розрахунку інфляційних втрат у порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України у разі, якщо прострочення виконання грошового зобов'язання становить неповний місяць.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду роз'яснила, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме: - час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу; - час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних. Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не вбачає необхідності відступу від такого способу розрахунку інфляційних збитків у порядку ст. 625 ЦК України, оскільки він не суперечить зазначеній нормі права та законодавству, яке застосовується при розрахунку інфляційних збитків.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначила, що при з'ясуванні підставності нарахування кредитором інфляційних втрат у порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України судам належить визначити конкретну дату (подію), з настанням якої пов'язується строк виконання грошового зобов'язання; дослідити обставини виконання зобов'язання боржником (борг погашався частинами чи однією сумою у повному обсязі) та з'ясувати період у часі, упродовж якого мало місце прострочення боржника у виконанні зобов'язання перед кредитором.
Суд встановив, що оплату вартості надання йому послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів за березень 2022 року - січень 2023 року Підприємство здійснювало з порушенням графіку платежів, визначеного у п. 7 договору.
За таких підстав нарахування Товариством Підприємству 3% річних та інфляційних на підставі ст. 625 ЦК України є правомірним.
Перевіривши наданий Товариством та здійснений судом першої інстанції розрахунок 3% річних та інфляційних нарахувань, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що цей розрахунок є арифметично вірним.
Щодо доводів Підприємства про те, що у розрахунку не враховано підписані контрагентами акти зарахування зустрічних однорідних вимог, колегія суддів зазначає, що такі доводи спростовуються змістом самого розрахунку.
За таких підстав є правомірним висновок суду першої інстанції, що вимоги Товариства до Підприємства про стягнення 21 386 501,17 грн 3% річних та 111 397 657,97 грн інфляційних втрат є обґрунтованими.
Щодо клопотання Підприємства про зменшення 3% річних та інфляційних втрат апеляційний суд зазначає таке.
Статтею 233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Оскільки 3% річних та інфляційні нарахування не є штрафними санкціями у розумінні ГК України, відтак ст. 233 ГК України не передбачено право суду на їх зменшення.
Приписами ч. 2 ст. 625 ЦК України встановлено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити, зокрема, три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, в даному випадку розумний розмір відсотків річних встановлений законом, а не є договірним.
Правові підстави для зменшення 3% річних та інфляційних нарахувань та задоволення відповідного клопотання Підприємства відсутні.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що суд безпідставно відмовив у залученні до справи третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: КМУ, НКРЕКП та Міненерго, оскільки рішення у цій справі впливає і на їх права, апеляційний суд зазначає таке.
15.02.2023 Підприємство звернулось з клопотанням про залучення до участі у справі третіми особами, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, КМУ, НКРЕКП та Міністерства енергетики України.
За результатами розгляду зазначеного клопотання суд першої інстанції відмовив у його задоволенні з підстав того, що в цьому випадку обставини здійснення КМУ управління Підприємством, наявність у НКРЕКП статусу регулятора у сфері енергетики та обставини прийняття Міністерством енергетики України оперативних рішень з метою підтримання роботи електроенергетичного комплексу в складних економічних умовах під час воєнного стану ніяким чином не вливають на права та обов'язки означених суб'єктів, оскільки спір у справі стосується виконання господарського зобов'язання, яке виникло між позивачем та відповідачем.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції та не вбачає порушень, про які зазначає Підприємство у апеляційній скарзі, оскільки спір у цій справі стосується виконання господарського зобов'язання, яке виникло між Товариством і Підприємством, і рішення у цій справі не вплине на їхні (КМУ, НКРЕКП, Міністерства енергетики України) права або обов'язки щодо однієї із сторін (в цьому випадку - відповідача).
Щодо доводів апеляційної скарги в частині присудженого до стягнення з Підприємства судового збору колегія суддів зазначає таке.
Згідно зі ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
За визначенням ч. 1 ст. 1 Закону України «Про судовий збір» судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.
ГПК України та Законом України «Про судовий збір» передбачено певні процедури та засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.
Так, згідно з ч. 3 ст. 130 ГПК України у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.
Суд встановив, що погашення заборгованості за спірний період відбулось після пред'явлення Товариством позову.
Відповідну заяву в порядку ч. 3 ст. 130 ГПК України Товариство зробило у додаткових поясненнях від 05.05.2023.
Враховуючи наведене, колегія суддів не вбачає порушень, про які зазначає Підприємство у апеляційній скарзі, та одночасно відзначає, що згідно з ч. 3 ст. 129 ГПК якщо інше не передбачено законом, у разі, зокрема, закриття провадження у справі, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у т.ч. в апеляційній та касаційній інстанціях (п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір»).
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 276 ГПК України).
Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду у цій справі є законним та обґрунтованим і підстав для його скасування не вбачається; підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Судові витрати.
У зв'язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на апелянта.
Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Гарантований покупець" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.06.2023 у справі №910/1083/23 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.06.2023 у справі №910/1083/23 залишити без змін.
3. Судові витрати, пов'язані з поданням апеляційної скарги, покласти на скаржника.
4. Справу №910/1083/23 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст.ст. 287 - 289 ГПК України, , за наявності підстав, визначених ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Повний текст постанови складено 16.04.2024 після виходу судді Демидової А.М. з відпустки, яка тривала з 01.04.2024 по 14.04.2024.
Головуючий суддя О.О. Євсіков
Судді А.М. Демидова
В.А. Корсак