вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"15" квітня 2024 р. Справа№ 921/243/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Суліма В.В.
суддів: Майданевича А.Г.
Гаврилюка О.М.
без виклику представників сторін
розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "БМ ЛТД"
на рішення Господарського суду міста Києва від 27.12.2023 року (повний текст рішення складено 28.12.2023)
у справі №921/243/23 (суддя Спичак О.М.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "БМ ЛТД"
до Приватного акціонерного товариства "Страхова групу "ТАС"
про стягнення 251621,00 грн,-
Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "БМ ЛТД" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхова групу "ТАС" (далі - відповідач) про стягнення страхового відшкодування у розмірі 251 621,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем обов'язку щодо виплати страхового відшкодування за договором добровільного страхування №FQ-01107023 від 22.07.2021 року.
Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 25.04.2023 року відкрито провадження у справі №921/243/23, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Постановою Західного апеляційного господарського суду від 01.09.2023 року, матеріали справи №921/243/23 передано за підсудністю до Господарського суду міста Києва.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.12.2023 року у справі №921/243/23 у позові відмовлено повністю.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "БМ ЛТД" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішенням Господарського суду міста Києва від 27.12.2023 року у справі №921/243/23 скасувати та ухвалити нове рішення суду, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 236 Господарського процесуального кодексу України.
Так, за твердженням скаржника, договір містить розділ 14, що має назву «Причини відмови у виплаті страхового відшкодування» і такої підстави, як несвоєчасне неподання необхідних документів (п.п. 12.8.1. договору) не містить.
Таким чином, сам факт порушення страхувальником визначеного договором страхування строку подання документів, що стосуються страхового випадку, за наявності факту своєчасного повідомлення страховика про настання страхового випадку, не може бути підставою для відмови у здійсненні страхової виплати.
Крім того, представник позивача зауважив, що у зв'язку із тривалим провадженням досудового слідства та судовим розглядом обвинувального акту Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "БМ ЛТД" було позбавлене можливості додати до заяви або подати протягом 60 днів перелік документів, що підтверджують настання страхового випадку та необхідні для виплати страхового відшкодування (п.п. 12.8.1 договору): документ, що посвідчує особу, яка керувала ЗТЗ під час ДТП та її посвідчення водія, схему ДТП, що видана підрозділом поліції із зазначенням дати, часу, місця та пошкоджень, завданих ЗТЗ.
При цьому, за твердженням скаржника, рахунок №РО000001549 де вказано вартість відновлювального ремонту автомобіля Volvo, державний номер НОМЕР_1 , був наданий відповідачу разом з поданою йому 20.08.2023 року претензією.
Разом з цим, суд не взяв до уваги те, що вартість відновлювального ремонту автомобіля Volvo, державний номер НОМЕР_1 підтверджується, зокрема, договором про ремонт автомобіля №17/11/22 від 17.11.2022 року та актом-передачі автомобіля.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.01.2024 року апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сулім В.В., судді: Майданевич А.Г., Гаврилюк О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.01.2024 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми «БМ ЛТД» на рішення Господарського суду міста Києва від 27.12.2023 року залишено без руху.
Апелянтом протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху було усунено недоліки та подано до суду копію платіжної інструкції №0.0.3431173390.1 від 22.01.2024 року про сплату судового збору в сумі 44,00 грн та докази про наявність у Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми «БМ ЛТД» зареєстрованого електронного кабінету ЄСІТС.
Відтак, скаржником усунено недоліки поданої апеляційної скарги.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.01.2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "БМ ЛТД" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.12.2023 року у справі №921/243/23. Розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання).
Відповідач своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористався, відзив на апеляційну скаргу не надав, що згідно з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 23.07.2021 року між Приватним акціонерним товариством «Страхова групу «ТАС» (страховик) та Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми «БМ ЛТД» (страхувальник, вигодонабувач) було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного) №FQ-01107023, предметом якого є майнові інтереси, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням наземним транспортним засобом - автомобілем Volvo, державний номер НОМЕР_1 .
Відповідно до п. 5.1 договору добровільного страхування №FQ-01107023 від 22.07.2021 строк його дії встановлено з 29.07.2021 року по 28.07.2022 року.
Тобто, як правильно встановлено судом першої інстанції, майнові інтереси Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми «БМ ЛТД», пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням автомобілем Volvo, державний номер НОМЕР_1 , були застраховані Приватним акціонерним товариством «Страхова групу «ТАС» відповідно до умов договору добровільного страхування №FQ-01107023 від 22.07.2021 року.
13.01.2022 року сталась ДТП, внаслідок якої виною особою (водієм автомобіля Dacia, державний номер НОМЕР_2 ) було пошкоджено автомобіль Volvo, державний номер НОМЕР_1 , який було застраховано Приватним акціонерним товариством «Страхова групу «ТАС» на умовах договору добровільного страхування №FQ-01107023 від 22.07.2021 року.
14.01.2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми «БМ ЛТД» подало відповідачу заяву про страхову подію.
Відповідно до рахунку на оплату №РО000001549 від 05.12.2022 року, виставленого Товариством з обмеженою відповідальністю «БМ Логістика», вартість відновлювального ремонту автомобіля Volvo, державний номер НОМЕР_1 , становить 251621,00 грн.
З листа Приватного акціонерного товариства «Страхова групу «ТАС» вих. №11 від 25.04.2022 року вбачається, що відповідач, керуючись умовами договору добровільного страхування №FQ-01107023 від 22.07.2021 року, просить позивача надати документи, що підтверджують зняття арешту з автомобіля Volvo, державний номер НОМЕР_1 , та установчі документи Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми «БМ ЛТД».
Листом вих. №00393/9123 від 10.01.2023 року відповідач повідомив позивача про прийняття ним рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування за договором добровільного страхування №FQ-01107023 від 22.07.2021 року, оскільки позивачем не було надано виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (п. 12.3.3 договору) та схеми ДТП, що видана підрозділом поліції на місці події із зазначенням дати, часу, місця події та пошкоджень, завданих ЗТЗ або у випадках, передбачених чинним законодавством України (п. 12.8.1 договору).
Відповідач в свою чергу листом вих. №64 від 17.01.2023 року повідомив позивача про те, що відповідно до умов договору добровільного страхування №FQ-01107023 від 22.07.2021 року документами, які є необхідними для виплати страхового відшкодування, зокрема є: 1) виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (п. 12.3.3 договору) та 2) схему ДТП, що видана підрозділом поліції на місці події із зазначенням дати, часу, місця події та пошкоджень, завданих ЗТЗ або у випадках, передбачених чинним законодавством України, належним чином оформлений Європротокол (п. 12.8.1 договору).
Так як позивачем не було виконано умов договору добровільного страхування №FQ-01107023 від 22.07.2021 року в частині надання вищевказаних документів, страховиком було прийнято рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування, про що позивача було повідомлено листом від 10.01.2023 року.
Крім того, як вбачається з листа Приватного акціонерного товариства «Страхова групу «ТАС» вих. №00549/0123 від 16.03.2023 року (відповідь на заяву позивача про перегляд рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування), позивачем також не було надано страховику документ, що підтверджує розмір матеріального збитку - рахунок СТО (п. 12.5 договору), заяву на виплату страхового відшкодування та не надано транспортний засіб на огляд (п. 10.1.1 договору).
Оскільки позивач не погоджується з прийнятим відповідачем рішенням про відмову у виплаті страхового відшкодування за договором добровільного страхування №FQ-01107023 від 22.07.2021 року, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про страхування» страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства (ст. 6 Закону України «Про страхування»).
Відповідно до ст. 979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно зі ст. 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Згідно зі ст. 990 Цивільного кодексу України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката). Страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.
Відповідно до ст. 25 Закону України «Про страхування» здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
Страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. Розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством (ст. 9 Закону України «Про страхування»).
Відповідно до ч. 1 ст. 989 Цивільного кодексу України страхувальник зобов'язаний:
1) своєчасно вносити страхові платежі (внески, премії) у розмірі, встановленому договором;
2) при укладенні договору страхування надати страховикові інформацію про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-які зміни страхового ризику;
3) при укладенні договору страхування повідомити страховика про інші договори страхування, укладені щодо об'єкта, який страхується. Якщо страхувальник не повідомив страховика про те, що об'єкт уже застрахований, новий договір страхування є нікчемним;
4) вживати заходів щодо запобігання збиткам, завданим настанням страхового випадку, та їх зменшення;
5) повідомити страховика про настання страхового випадку у строк, встановлений договором.
Відповідно до ч. 2 ст. 989 Цивільного кодексу України договором страхування можуть бути встановлені також інші обов'язки страхувальника.
Згідно з ст. 21 Закону України «Про страхування» страхувальник зобов'язаний:
1) своєчасно вносити страхові платежі;
2) при укладанні договору страхування надати інформацію страховикові про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-яку зміну страхового ризику;
3) при укладенні договору страхування повідомити страховика про інші чинні договори страхування щодо цього предмета договору;
4) вживати заходів щодо запобігання та зменшення збитків, завданих внаслідок настання страхового випадку;
5) повідомити страховика про настання страхового випадку в строк, передбачений умовами страхування. Умовами договору страхування можуть бути передбачені також інші обов'язки страхувальника.
Згідно з п. 10.1.9 договору добровільного страхування №FQ-01107023 від 22.07.2021 страхувальник зобов'язаний у разі настання події, що має ознаки страхового випадку, виконувати обов'язки, передбачені розділом 11 договору.
Відповідно до п. 11.11 договору добровільного страхування №FQ-01107023 від 22.07.2021 року визначено, що страхувальник зобов'язаний надати документи, передбачені розділом 12 договору.
У розділі 12 договору добровільного страхування №FQ-01107023 від 22.07.2021 сторони визначили, що документами, які є необхідними для виплати страхового відшкодування, зокрема є: 1) виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (п. 12.3.3 договору) та 2) схему ДТП, що видана підрозділом поліції на місці події із зазначенням дати, часу, місця події та пошкоджень, завданих ЗТЗ або у випадках, передбачених чинним законодавством України, належним чином оформлений Європротокол (п. 12.8.1 договору).
Згідно з п. 12.12 договору добровільного страхування №FQ-01107023 від 22.07.2021 року ненадання страховику документів, передбачених цим розділом протягом 60 календарних днів з дати настання події або моменту першої можливості отримання документів, строк видачі яких визначений законодавством, є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування.
Тобто, як правильно встановлено судом першої інстанції, подання вказаних вище документів у встановлений строк є обов'язком страхувальника відповідно до погоджених між сторонами умов договору добровільного страхування.
Відповідно до ч. 1 ст. 991 Цивільного кодексу України страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати у разі: 1) навмисних дій страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, якщо вони були спрямовані на настання страхового випадку, крім дій, пов'язаних із виконанням ними громадянського чи службового обов'язку, вчинених у стані необхідної оборони (без перевищення її меж), або щодо захисту майна, життя, здоров'я, честі, гідності та ділової репутації; 2) вчинення страхувальником або особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного кримінального правопорушення, що призвів до страхового випадку; 3) подання страхувальником завідомо неправдивих відомостей про об'єкт страхування або про факт настання страхового випадку; 4) одержання страхувальником повного відшкодування збитків за договором майнового страхування від особи, яка їх завдала; 5) несвоєчасного повідомлення страхувальником без поважних на те причин про настання страхового випадку або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків; 6) наявності інших підстав, встановлених законом.
Згідно з ч. 2 ст. 991 Цивільного кодексу України договором страхування можуть бути передбачені також інші підстави для відмови здійснити страхову виплату, якщо це не суперечить закону.
У ст. 26 Закону України «Про страхування» визначено, що підставою для відмови страховика у здійсненні страхових виплат або страхового відшкодування є:
1) навмисні дії страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на дії, пов'язані з виконанням ними громадянського чи службового обов'язку, в стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або захисту майна, життя, здоров'я, честі, гідності та ділової репутації. Кваліфікація дій страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, встановлюється відповідно до чинного законодавства України;
2) вчинення страхувальником - фізичною особою або іншою особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного кримінального правопорушення, що призвів до страхового випадку;
3) подання страхувальником свідомо неправдивих відомостей про предмет договору страхування або про факт настання страхового випадку;
4) отримання страхувальником повного відшкодування збитків за майновим страхуванням від особи, винної у їх заподіянні;
5) несвоєчасне повідомлення страхувальником про настання страхового випадку без поважних на це причин або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків;
6) інші випадки, передбачені законом.
Умовами договору страхування можуть бути передбачені інші підстави для відмови у здійсненні страхових виплат, якщо це не суперечить закону.
Рішення про відмову у страховій виплаті приймається страховиком у строк не більший передбаченого правилами страхування та повідомляється страхувальнику в письмовій формі з обгрунтуванням причин відмови. Відмову страховика у страховій виплаті може бути оскаржено страхувальником у судовому порядку. Негативний фінансовий стан страховика не є підставою для відмови у виплаті страхових сум (їх частин) або страхового відшкодування страхувальнику.
Відповідно до п. 10.4.8 договору добровільного страхування №FQ-01107023 від 22.07.2021 року страховик має право відстрочити виплату страхового відшкодування та/або відмовити у виплаті страхового відшкодування у порядку, передбаченому цим договором.
Згідно п. 11.12 договору добровільного страхування №FQ-01107023 від 22.07.2021 року невиконання страхувальником будь-якої з дій, передбачених у розділі 11 договору, є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування.
Страховик приймає рішення про виплату або відмову у виплаті страхового відшкодування, про що складає страховий акт, протягом 10 робочих днів з дати отримання всіх необхідних документів, передбачених розділом 12 цього договору (п. 13.8 договору добровільного страхування №FQ-01107023 від 22.07.2021 року).
Як зазначено у розділі 14 договору добровільного страхування №FQ-01107023 від 22.07.2021 року однією з причин відмови у виплаті страхового відшкодування є невиконання або неналежне виконання страхувальником обов'язків, визначених цим договором (п. 14.7 договору).
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів критично оцінює твердження скаржника, як на підставу для скасування оскаржуваного рішення, що договір містить розділ 14, що має назву «Причини відмови у виплаті страхового відшкодування» і такої підстави, як несвоєчасне неподання необхідних документів (п.п. 12.8.1. договору) не містить.
Крім того, як було зазначено вище, Приватне акціонерне товариство «Страхова групу «ТАС» листом вих. №11 від 25.04.2022 року, керуючись умовами договору добровільного страхування №FQ-01107023 від 22.07.2021 року, просив позивача надати документи, що підтверджують зняття арешту з автомобіля Volvo, державний номер НОМЕР_1 , та установчі документи Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми «БМ ЛТД».
Листом вих. №00393/9123 від 10.01.2023 року відповідач повідомив позивача про прийняття ним рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування за договором добровільного страхування №FQ-01107023 від 22.07.2021 року, оскільки позивачем не було надано 1) виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (п. 12.3.3 договору) та 2) схеми ДТП, що видана підрозділом поліції на місці події із зазначенням дати, часу, місця події та пошкоджень, завданих ЗТЗ або у випадках, передбачених чинним законодавством України (п. 12.8.1 договору).
Водночас, колегія суддів відзначає, що неподання/неподання позивачем у встановлені строки вказаних документів є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування (розділ 14 договору добровільного страхування №FQ-01107023 від 22.07.2021 року).
Твердження скаржника, що сам факт порушення страхувальником визначеного договором страхування строку подання документів, що стосуються страхового випадку, за наявності факту своєчасного повідомлення страховика про настання страхового випадку, не може бути підставою для відмови у здійсненні страхової виплати, не спростовує висновків суду, зокрема щодо невиконання позивачем умов договору.
Твердження скаржника, що неможливість подання вказаних документів до заяви або подати протягом 60 днів перелік документів зумовлена тривалим провадженням досудового слідства та судовим розглядом обвинувального акту, є безпідставним, так як позивачем не доведено суду будь-якими належними та допустимими доказами неможливості виконання ним обов'язку надати, зокрема, виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
При цьому, матеріали справи не містять, а скаржником не було надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції жодних належних та допустимих в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України доказів неможливості подання позивачем як власної виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, так і схеми ДТП у відповідно до умов договору.
Водночас, колегія суддів відзначає, що позивач у позовній заяві зазначає, що вищевказані документи були подані відповідачу 20.02.2023 року, тобто, вже після прийняття страховиком рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування за Договором добровільного страхування №FQ-01107023 від 22.07.2021 року.
Втім, як вбачається з листа Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» вих. №00549/0123 від 16.03.2023 (відповідь на заяву позивача про перегляд рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування), позивачем також не було надано страховику документ, що підтверджує розмір матеріального збитку - рахунок СТО (п. 12.5 договору), заяву на виплату страхового відшкодування та не надано транспортний засіб на огляд (п. 10.1.1 договору).
Таким чином, як правильно встановлено судом першої інстанції, незважаючи на подання позивачем виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та схеми ДТП після прийняття відповідачем рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування, невиконання позивачем обов'язку щодо подання інших документів, обов'язок з подання яких встановлений у договорі добровільного страхування №FQ-01107023 від 22.07.2021 року, вказує на відсутність підстав для виплати страхового відшкодування (зокрема, у зв'язку з відсутністю у страховика доказів розміру вартості відновлювального ремонту автомобіля Volvo, державний номер НОМЕР_1 , - ненадання рахунку СТО, будь-яких інших доказів).
При цьому, як правильно встановлено судом першої інстанції, відсутність у страхової компанії відомостей про вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля (так як така інформація не була подана страхувальником) унеможливлює визначення суми страхового відшкодування.
Щодо твердження скаржника, що рахунок №РО000001549 де вказано вартість відновлювального ремонту автомобіля Volvo, державний номер НОМЕР_1 , був наданий відповідачу разом з поданою йому 20.08.2023 року претензією, колегія суддів відзначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, до позовної заяви позивачем долучено копію претензії від березня 2023 року (а.с. 28-30), додатком до якої вказано розрахунок вартості ремонту автомобіля.
Проте, доказів надсилання її або розрахунку вартості ремонту автомобіля (рахунку СТО, акту виконаних робіт, тощо) на користь відповідача матеріали справи не містять, а рекомендоване повідомлення від 21.02.2023 року (а.с. 31) не може бути доказом надсилання вказаного документу, який датований березнем 2023 року (тобто, пізніше), відповідачу.
18.12.2023 року позивач подав до суду першої інстанції пояснення, в яких зауважив, що всі ці документи були направлені позивачем відповідачу разом з позовною заявою.
Однак, як правильно встановлено судом першої інстанції, вказані обставини не свідчать про виконання позивачем (страхувальником) своїх зобов'язань за договором добровільного страхування у встановлені договором порядку та строки.
Твердження скаржника, що суд не взяв до уваги те, що вартість відновлювального ремонту автомобіля Volvo, державний номер НОМЕР_1 підтверджується, зокрема, договором про ремонт автомобіля №17/11/22 від 17.11.2022 року та актом-передачі автомобіля, колегія суддів не визнає переконливими доводами, оскільки, останнє не спростовує висновків суду.
Що стосується невиконання позивачем обов'язку з надання на огляд пошкодженого ТЗ, колегія суддів зауважує, що ухвалою слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17.01.2022 року було накладено арешт на автомобіль Volvo, державний номер НОМЕР_1 , шляхом тимчасового позбавлення права на відчуження, розпорядження та користування.
Втім, як правильно встановлено судом першої інстанції, ухвалою Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 29.07.2022 року скасовано арешт, накладений ухвалою слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17.01.2022 року.
Проте, матеріали справи не містять доказів надання позивачем на огляд пошкодженого автомобіля відповідачу.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч. 1-3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У пунктах 8.15- 8.22 постанови Верховного Суду від 29.01.2021 року у справі № 922/51/20 зазначено таке: "8.15. Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 року у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 року у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 року у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Зазначена правова позиція щодо стандарту доказування викладена в постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 25.06.2020 року у справі № 924/233/18
Враховуючи вищевикладене у сукупності, на переконання колегії суддів докази, подані позивачем в обґрунтування заявлених ним позовних вимог не є більш вірогідними ніж докази, подані відповідачем на їх спростування. Факт порушення відповідачем умов договору не підтверджений матеріалами справи та ним спростований.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог.
Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає інші посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.
Разом з цим, колегія суддів відзначає, що мотиви апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "БМ ЛТД" фактично зводяться до мотивів викладених у позовній заяві, висновки по яким були зроблені судом першої інстанції у оскаржуваному рішенні.
Саме лише прагнення скаржника ще раз розглянути та оцінити ті самі обставини справи і докази в ній не є достатньою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що враховуючи приписи ст. 3 Конституції України, зважаючи на наявність активних військових дій та загрози небезпеки на території України, розгляд даної скарги здійснений судом апеляційної інстанції у межах розумного строку в розумінні положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду першої інстанції - без змін.
Суд апеляційної інстанції роз'яснює, що, за загальним правилом, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "БМ ЛТД" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.12.2023 року у справі №921/243/23 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.12.2023 року у справі №921/243/23 залишити без змін.
3. Судовий збір, понесений у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.
4. Матеріали справи №921/243/23 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя В.В. Сулім
Судді А.Г. Майданевич
О.М. Гаврилюк