Справа № 636/1746/23 Номер провадження 11-кп/814/1416/24Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2
11 квітня 2024 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду у складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
із секретарем - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у кримінальному провадженні № 22022220000003123 апеляційну скаргу захисника - адвоката ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Чугуївського міського суду Харківської області від 17 січня 2024 року,
встановила:
Цією ухвалою
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю м. Вовчанськ Харківської області, громадянину України, директору КБ «Будинок культури Вовчанської міської ради», зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , не судимому,
обвинуваченому за ч.1 ст. 111-1, ч.6 ст. 111-1 КК України,
продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 16.03.2024 включно.
З матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_7 обвинувачується у тому, що він у період з березня 2022 року по вересень 2022 року в м. Вовчанськ Чугуївського району Харківської області здійснював публічні заклики до підтримки рішень та дій держави агресора, окупаційної адміністрації держави-агресора, до співпраці з державою-агресором, окупаційною адміністрацією держави-агресора, а також у здійсненні колабораційної діяльності, а саме: вчинення дій спрямованих на проведення заходів політичного характеру, здійсненні інформаційної діяльності у співпраці з окупаційною адміністрацією державно-агресора, спрямованих на підтримку держави-агресора, її окупаційної адміністрації.
Продовжуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, суд мотивував ухвалене рішення наявністю на розгляді суду кримінального провадження щодо ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 111-1, ч.6 ст. 111-1 КК України, а також наявністю ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України, що не зменшилися та продовжують існувати на момент розгляду.
На ухвалу суду захисник подав апеляційну скаргу, у якій просить ухвалу суду скасувати, постановити нову, якою обрати ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту.
Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що суд дійшов неправильного висновку про наявність ризиків та того, що більш м'який запобіжний захід не здатний забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого, а суворість покарання не може бути єдиною підставою для обрання найсуворішого запобіжного заходу.
Вказує, що ОСОБА_7 свою вину у вчиненні кримінальних правопорушень не визнає, мав достатньо часу для перетину державного кордону України, проте цього не зробив, не має міжнародних контактів та закордонного паспорту і коштів.
Зазначає, що досудове розслідування закінчено, а тому обвинувачений не може жодним чином знищити докази.
Також судом не враховано його вік 65 років, та стан здоров'я, наявність тісних зв'язків з родиною, дружини, яка має захворювання, матері 87-річного віку, яка прикута до ліжка та потребує сторонньої допомоги.
Стверджує, що після поміщення обвинуваченого в установу попереднього ув'язнення, співкамерники до нього застосовували фізичне насильство та він побоювався за своє життя. За вказаним фактом 23.11.2022 розпочато досудове розслідування за ч.1 ст. 125 КК України. Після вказаних подій ОСОБА_7 потребує медичного обстеження.
Інші учасники провадження ухвалу не оскаржували.
Оскільки учасники провадження не заявляли клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін, тому розгляд апеляційної скарги обвинуваченого на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження.
Заслухавши доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла такого висновку.
Апеляційним судом встановлено, що на розгляді суду першої інстанції перебуває кримінальне провадження № 22022220000003123 за обвинуваченням ОСОБА_7 за ч.1 ст. 111-1, ч.6 ст. 111-1 КК України. В судовому засіданні 17 січня 2024 року суд першої інстанції постановив ухвалу про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 16 березня 2024 року включно.
У відповідності до ч.1 ст.331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Нормами ч.2 цієї статті визначено, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Розглядаючи питання про продовження строку тримання під вартою, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суд повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для застосування цього запобіжного заходу та умови, за яких таке продовження можливе.
Відповідно до вимог ст.194 КПК України, під час розгляду питання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним стороною обвинувачення.
За змістом кримінального процесуального закону (ст.199 КПК України), при розгляді клопотання про продовження строку тримання під вартою суд досліджує матеріали провадження на предмет законності й обґрунтованості застосування даного запобіжного заходу, з'ясовує конкретні причини тривалого строку розгляду справи і тримання особи під вартою, інші обставини, необхідні для вирішення справи, чи не з'явилися причини, що дозволяють скасувати тримання під вартою та обрати інший запобіжний захід, тощо.
Суд першої інстанції, оцінивши в сукупності всі обставини, що враховуються при розгляді питання про продовження строку тримання під вартою, постановив ухвалу з дотриманням приписів статей 177, 183, 197, 199 та 331 КПК України та практики Європейського суду з прав людини.
Ухвалюючи рішення, суд врахував положення наведених вище норм процесуального закону та дійшов правильного висновку про доведеність наявності обставин, передбачених ч.1 ст.194 КПК України, вірно пославшись на те, що існують ризики, передбачені ст.177 КПК України, які були підставою для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Обґрунтованість підозри ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень судом перевірялася під час обрання та продовження запобіжного заходу. 03.05.2023 було складено обвинувальний акт, який направлений до суду та справа розглядається судом першої інстанції. Тому, кваліфікація дій та всі доводи щодо наявності або відсутності вини обвинуваченого, чи його причетність до кримінальних правопорушень, а також допустимість доказів мають вирішуватися судом під час судового провадження. На даному етапі судового розгляду суди позбавлені можливості вирішувати ці питання до розгляду справи по суті.
У своїй апеляційній скарзі, необхідність застосування запобіжного заходу стороною захисту не оспорюються, так як апелянт просить змінити запобіжний захід на цілодобовий домашній арешт.
Суд, всупереч доводам захисника, належним чином мотивував наявність ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України.
Враховуючи тяжкість кримінальних правопорушень, інкримінованих ОСОБА_7 , зокрема особливо тяжкого злочину, за який передбачено покарання до 12 років позбавлення волі, те, що кримінальні правопорушення вчинені під час воєнного стану, злочини вчинені проти основ національної безпеки України, тобто спрямовані проти усього народу України, що вказує на його суспільну небезпечність, наявність суспільного інтересу, даних про особу обвинуваченого, встановлених судом першої інстанції, те, що судовий розгляд у даному провадженні не закінчено, суд дійшов правильного висновку про необхідність продовження ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Суд правильно врахував те, що ризики, які були підставою для обрання запобіжного заходу, передбачені ч.1 ст. 177 КПК України на даний час не зменшилися та продовжують існувати, обґрунтовано звернув увагу на можливе покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим в інкримінованих правопорушеннях, так як відповідно до висновків Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року - суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків.
Отже, вказані вище обставини дають достатні підстави вважати про наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, зазначених прокурором у клопотанні.
При цьому будь-яких відомостей про неможливість утримувати обвинуваченого під вартою за станом здоров'я, або неможливість отримання медичної допомоги в умовах установи попереднього ув'язнення судом не встановлено та учасниками провадження таких доказів не надано.
Тобто, стороною захисту не наведені переконливі підстави для зміни запобіжного заходу на більш м'який або доказів, які б вказували, що більш м'який запобіжний захід здатний забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
Необхідно наголосити, що відповідно до ч.6 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, тобто тримання під вартою.
Крім цього, відповідно до норм ч.4 ст. 183 КПК України під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.
З огляду на вказане, враховуючи, що є достатні підстави вважати про наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Отже, доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованості ухвали є такими, що не знайшли свого підтвердження.
З огляду на вказане, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала суду є законною та обґрунтованою і підстави для її скасування відсутні, а тому у задоволенні апеляційної скарги захисника необхідно відмовити.
Більше того, дія ухвали про продовження ОСОБА_7 строку запобіжного заходу закінчилася 16.03.2024.
Керуючись ст. 405, 419, 422-1КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу захисника - адвоката ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу Чугуївського міського суду Харківської області від 17 січня 2024 року щодо ОСОБА_7 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий ОСОБА_2
Судді ОСОБА_3
ОСОБА_4