Справа № 635/8870/18 Номер провадження 22-ц/814/739/24Головуючий у 1-й інстанції Шинкарчук Я. А. Доповідач ап. інст. Панченко О. О.
09 квітня 2024 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Панченка О.О.,
суддів Одринської Т.В., Пікуля В.П.
при секретарі: Філоненко О.В.
за участю представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Караченцева Ю.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Караченцева Юрія Леонідовича ухваленого у складі головуючого судді Шинкарчук Я.А., повний текст судового рішення виготовлено - 11 лютого 2021 року на заочне рішення Харківського районного суду Харківської області від 02 лютого 2021 року по справі за позовом Акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки,-
Зміст позовних вимог
У листопаді 2018 року Акціонерне товариство «Райфайзен Банк Аваль» звернулося в Харківський районний суд Харківської області з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Позов мотивовано тим, що 10 серпня 2007 року між Відкритим акціонерними товариством «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого за всіма юридичними правами та обов'язками є Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», що підтверджується витягом зі Статуту та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 014/1915/82/90417, згідно умов якого Банк зобов'язався надати позичальнику кредит у сумі - 10200 доларів США 00 центів строком до 10 серпня 2017 року, а позичальник зобов'язався належним чином використати та повернути банку суму отриманого кредиту, а також сплатити відсотки за користування кредитними коштами у розмірі 13,5 % річних, комісії згідно умов договору та тарифів кредитора, та виконати всі інші зобов'язання в порядку та в строки, визначені Кредитним договором.
10 серпня 2007 року на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 014/1915/82/90417 між банком та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки № 014/1915/82/90417/1, предметом якого є земельна ділянка, площею 0,1410 гектарів, кадастровий номер: 6325181201:00:006:0012, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить на праві власності іпотекодавцю на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку, серії ЯГ № 083644, виданого Харківським районним відділом земельних ресурсів 21 грудня 2006 року на підставі рішення Комунарської сільської ради VI сесії V скликання від 29 вересня 2006 року, та зареєстрованого у Книзі записів реєстрації державних актів на право приватної власності на землю та на право постійного користування землею, договір оренди землі за № 010670300114 від 21 грудня 2006 року.
В супереч вимогам кредитного договору № 014/1915/82/90417 відповідач не виконав взяті на себе договірні зобов'язання, в зв'язку з чим рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 13 серпня 2010 року по цивільній справі № 2-1420/2010 позовні вимоги банку були задоволені повністю, стягнуто з боржника грошові кошти в розмірі 10961, 38 дол. США, що в гривневому еквіваленті становить 87581, 43 грн.
З дати ухвалення вищевказаного рішення по день звернення з даним позовом до суду заборгованість за кредитним договором в строк погашена не була, а тому банк продовжував нараховувати позичальникові відсотки за порушення виконання умов кредитного договору.
З урахуванням невиконання позичальником рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 13 серпня 2010 року по цивільній справі № 2-1420/2010 та вимоги банку щодо врегулювання кредитної заборгованості банк змушений знов звернутися до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів, оскільки на дату розрахунку заборгованості, а саме станом на 06 листопада 2018 року заборгованість позичальника перед банком за кредитним договором № 014/1915/82/90417 складає 115445 доларів США 56 центів, як складається з: поточної заборгованості за кредитом у розмірі 8578 доларів США 13 центів; поточної заборгованості за відсотками у розмірі 11220 доларів США 44 центи; заборгованості по пені 95646 доларів США 99 центів.
На підставі викладеного банк просив суд у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 014/1915/82/90417 від 10 серпня 2007 року у розмірі 115445 доларів США 56 центів, як складається з: поточної заборгованості за кредитом у розмірі 8578 доларів США 13 центів; поточної заборгованості за відсотками у розмірі 11220 доларів США 44 центи; заборгованості за пенею 95646 доларів США 99 центів звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме земельну ділянку, площею 0,1410 гектарів, кадастровий номер: 6325181201:00:006:0012, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження за ціною, не нижчою за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, а також стягнути з відповідача судові витрати.
Відповідно до розпорядження голови Верховного Суду від 08.03.2022 № 2/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану» та Закону України «Про внесення зміни до частини сьомої статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус судді» щодо визначення територіальної підсудності судових справ від 03.03.2022 № 2112-ІХ територіальну підсудність Харківського районного суду Харківської області визначено Полтавському районному суду Полтавської області.
Ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області від 12.09.2023 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Харківського районного суду Харківської області від 02.02.2021 року по цивільній справі № 635/8870/18 за позовом акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки - відмовлено.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішення Харківського районного суду Харківської області від 02 лютого 2021 рокупозов Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено частково.
В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 014/1915/82/90417 від 10 серпня 2007 року у розмірі 10 961, 38 доларів США, яка складається із заборгованості за: кредитом в розмірі 8 578, 13 доларів США; простроченими відсотками в розмірі 823, 40 доларів США; пені за порушення строку погашення кредиту в розмірі 451, 39 доларів США та пені за порушення строку сплати відсотків за користування кредитом в розмірі 522, 73 доларів США, звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: земельну ділянку, площею 0,1410 гектарів, кадастровий номер: 6325181201:00:006:0012, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження за ціною, не нижчою за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» судовий збір у розмірі 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) гривні 00 копійок.
Рішення суду першої інстанції мотивовано наявністю правових підстав для задоволення позову із урахуванням вимог статті 33 Закону України «Про іпотеку», оскільки відповідач не виконав свої зобов'язання за кредитним договором, внаслідок чого виникла заборгованість, яку заочним рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 13 серпня 2010 року було стягнуто на користь банку, проте відповідач його не виконав.
Короткий зміст вимог та доводів апеляційної скарги
Не погодившись із таким вирішенням спору, представник ОСОБА_1 адвокат Караченцев Ю.Л.подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до постановлення незаконного та необґрунтованого рішення, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення яким у задоволенні позовних вимог АТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовити у повному обсязі, у зв'язку з пропуском позивачем строків позовної давності.
Апеляційна скарга мотивована тим, щоОСОБА_1 не був належним чином повідомлений про час та дату судового розгляду, не отримав інші судові документи (позовну заяву, ухвалу про відкриття провадження у справі) та не мав можливості надати відзив на позов та/або письмові пояснення по справі, заявити клопотання про застосування строків позовної давності.
Отже, суд першої інстанції не мав передбачених законом підстав для розгляду справи в заочному порядку без сторони відповідача, оскільки його неявка була обумовлена поважними причинами, пов'язаними, в першу чергу, з неналежним повідомленням відповідача про судове провадження.
Оскільки, розгляд справи у суді першої інстанції відбувся без участі відповідача, не повідомленого належним чином про розгляд справи, з огляду на це він не зміг скористатись правом на подання заяви про застосування позовної давності до ухвалення судом рішення.
Ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом (ч. 1 ст. 8 ЦПК України).
Обов'язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання є реалізацією однієї з основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу.
Невиконання (неналежне виконання) судом цього обов'язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства.
Згідно п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування апеляційним судом судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь- якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Отже, чинним законодавством імперативно передбачено, що у випадку, якщо справу (питання) розглянуто судом першої інстанції за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує цим свою апеляційну скаргу, це є обов'язковою підставою для скасування апеляційним судом судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.
Вказаний правовий висновок міститься, зокрема, у постанові ОП КЦС Верховного Суду від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18.
Враховуючи те, що відповідач не був належним чином повідомлений про дату, час і місце судових засідань у суді першої інстанції, і він обґрунтовує свою апеляційну скаргу такими обставинами, які в силу вимог п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України є обов'язковою підставою для скасування судового рішення, заочне рішення Харківського районного суду Харківської області від 02 лютого 2021 року є таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права, та підлягає скасуванню.
Задовольняючи позовні вимоги АТ «Райффайзен Банк Аваль» про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд першої інстанції залишив поза увагою пропуск позивачем строку позовної давності.
АТ «Райффайзен Банк Аваль», звернувся до суду з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки лише у листопаді 2018 року.При цьому рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова по цивільній справі № 2-1420/2010, яким з ОСОБА_1 (боржника) на користь банку стягнуті кошти, було ухвалене судом 13 серпня 2010 року.
До суду зі своїм позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки АТ «Райффайзен Банк Аваль» звернувся більше ніж через 8 (вісім) роківпісля стягнення з боржника коштів за Кредитним договором № 014/1915/82/90417, в забезпечення якого було укладено Договір іпотеки № 014/1915/82/90417/1 від 10 серпня 2007 року.
Зазначає, що з урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності може бути пов'язаний з різними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.
Так звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц).
Пред'явивши до ОСОБА_1 (боржника) позовні вимоги про дострокове повернення кредиту та сплату відсотків за користування ним, ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» (кредитор), відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України та умов укладеного договору, змінив строк виконання основного зобов'язання.
Використовуючи своє право згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, шляхом пред'явлення позову про стягнення заборгованості за кредитним договором до кінцевого терміну, банк змінив строк виконання зобов'язання. Цим банк, як кредитор, одночасно також змінив момент початку перебігу позовної давності за його вимогами, який слід рахувати з іншої дати.
Отже, строк позовної давності щодо вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки почав свій відлік з моменту винесення Фрунзенським районним судом м. Харкова рішення по цивільній справі № 2-1420/2010 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Вказане твердження узгоджується з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року (справа № 303/1037/16-ц), з правовим висновком Верховного Суду України по справі за № 6-3116цс16 (постанова від 05 липня 2017 року), Верховного Суду у постанові від 08 вересня 2021 року (справа № 750/10899/19).
У постанові від 18 серпня 2021 року у справі № 201/15310/16 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду виснував, що необхідно розмежовувати вимогу про стягнення боргу за основним зобов'язанням (action in personam) і вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки (action in rem). Вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки «піддається впливу» позовної давності. На неї поширюється загальна позовна давність і всі правила щодо початку її перебігу, зупинення, переривання, наслідків спливу тощо. За змістом ч. 1 ст. 264 ЦК України переривання перебігу позовної давності пов'язане з будь-якими активними діями іпотекодавця, внаслідок яких він визнає існування іпотеки. Переривання позовної давності за основним зобов'язанням не перериває перебігу позовної давності за іншим обов'язком, у тому числі забезпечувальним.
У постанові від 14 червня 2023 року у справі № 755/13805/16-ц Велика Палата Верховного Суду підтримала висновок, згідно з яким слід розмежовувати вимоги про стягнення боргу за основним зобов'язанням (action in personam) та про звернення стягнення на предмет іпотеки (action in rem). Переривання загальної позовної давності за вимогою про стягнення боргу за основним зобов'язанням не перериває перебігу загальної позовної давності за вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки і навпаки (п. 51 постанови).
Зазначає, що з огляду на вищевикладене, позивач мав можливість пред'явити позов до іпотекодавця протягом трьох років, починаючи від дати невиконання ним забезпеченого іпотекою зобов'язання (з 13 серпня 2010 року). Пропустивши строк позовної давності, за умови заявлення про застосування положень ст. 267 ЦК України, позивач не має права на судовий захист його вимоги, тож і у задоволенні позовної вимоги позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки має бути відмовлено.
Відповідно до частини 1 статті 367 Цивільного процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши представника відповідача - адвоката Караченцева Ю.Л., дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, приходить до наступного висновку.
Встановлені обставини справи
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 10 серпня 2007 року між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 014/1915/82/90417, згідно умов якого банк зобов'язався надати позичальнику кредит у сумі - 10200 доларів США 00 центів з кінцевим терміном повернення до 10 серпня 2017 року, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13,75%, а ОСОБА_1 зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами у строки та в порядку, встановлених кредитним договором.
10 серпня 2007 року на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором №014/1915/82/90417 між банком та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки № 014/1915/82/90417/1, предметом якого є земельна ділянка, площею 0,1410 гектарів, кадастровий номер: 6325181201:00:006:0012, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить на праві власності іпотекодавцю на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку, серія ЯГ № 083644, виданого Харківським районним відділом земельних ресурсів 21 грудня 2006 року на підставі рішення Комунарської сільської ради VI сесії V скликання від 29 вересня 2006 року, та зареєстрованого у Книзі записів реєстрації державних актів на право приватної власності на землю та на право постійного користування землею, договір оренди землі за № 010670300114 від 21 грудня 2006 року.
Заочним рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 13 серпня 2010 року з ОСОБА_1 , як з позичальника, стягнуто заборгованість за кредитним договором № 014/1915/82/90417 від 10 серпня 2007 року у розмірі 10961, 38 доларів США, що в перерахунку на національну валюту станом на 04 грудня 2009 року становить 87581, 43 грн., яка складається із заборгованості за: кредитом в розмірі 8 578, 13 доларів США; простроченими відсотками в розмірі 823, 40 доларів США; пені за порушення строку погашення кредиту в розмірі 451, 39 доларів США, пені за порушення строку сплати відсотків за користування кредитом в розмірі 522, 73 доларів США та суми штрафу, нарахованого за порушення строків погашення встановлених кредитним договором в розмірі 585, 73 доларів США. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. 24 серпня 2010 року рішення суду набрало законної сили.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог у даній справі, суд першої інстанції мотивував наявністю правових підстав для задоволення позову із урахуванням вимог статті 33 Закону України «Про іпотеку», оскільки відповідач не виконав свої зобов'язання за кредитним договором, внаслідок чого виникла заборгованість, яку заочним рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 13 серпня 2010 року було стягнуто на користь банку, проте відповідач його не виконав.
Колегія суддів вважає такий висновок місцевого суду помилковим з наступних підстав.
Застосування норм права, що регулюють спірні правовідносини
Відповідно до частини 1 статті 76 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з частиною 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до частини 1 статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Положеннями статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина перша статті 509 ЦК України).
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.
Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Таким чином, іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов'язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов'язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов'язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов'язань або зменшити їх.
Забезпечувальне зобов'язання (взаємні права і обов'язки) виникає між іпотекодержателем (кредитором за основним зобов'язанням) та іпотекодавцем (боржником за основним зобов'язанням).
Виконання забезпечувального зобов'язання, що виникає з іпотеки, полягає у реалізації іпотекодержателем (кредитором) права одержати задоволення за рахунок переданого боржником в іпотеку майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Сутність цього права полягає у тому, що воно дозволяє задовольнити вимоги кредитора навіть у разі невиконання боржником свого зобов'язання в силу компенсаційності цього права за рахунок іпотечного майна та встановленого законом механізму здійснення кредитором свого преважного права, незалежно від переходу права власності на це майно від іпотекодавця до іншої особи (в тому числі й у випадку недоведення до цієї особи інформації про обтяження майна).
Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п'ята статті 3 Закону України «Про іпотеку»).
Частиною першою статті 631 ЦК України передбачено, що закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання зобов'язань.
Згідно із частиною першою статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або у частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.
У статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачені підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки.
Зокрема, частиною першою цієї статті передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
Отже, чинним законодавством передбачено право іпотекодержателя задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання.
Частина перша статті 35 Закону України «Про іпотеку» передбачає, що в разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення.
В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Положеннями частини другої статті 35 Закону України «Про іпотеку» визначено, що положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.
Положення Закону України «Про іпотеку» не передбачають та не вимагають від іпотекодержателя кожного разу перед зверненням до суду надсилати іпотекодавцю (та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця) письмову вимогу про усунення порушення.
Отже, за змістом частини першої статті 12, частини першої статті 33 та статті 35 Закону України «Про іпотеку» реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов'язання. І лише тоді, якщо останнє не виконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання відповідно до частини другої статті 35 Закону.
Звернення банку з позовом з вимогою про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом (заявою) вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі.
Суд першої інстанцій встановив, що заочним рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 13 серпня 2010 року з ОСОБА_1 , як з позичальника, стягнуто заборгованість за кредитним договором № 014/1915/82/90417 від 10 серпня 2007 року у розмірі 10961, 38 доларів США, що в перерахунку на національну валюту станом на 04 грудня 2009 року становить 87581, 43 грн., яка складається із заборгованості за: кредитом в розмірі 8 578, 13 доларів США; простроченими відсотками в розмірі 823, 40 доларів США; пені за порушення строку погашення кредиту в розмірі 451, 39 доларів США, пені за порушення строку сплати відсотків за користування кредитом в розмірі 522, 73 доларів США та суми штрафу, нарахованого за порушення строків погашення встановлених кредитним договором в розмірі 585, 73 доларів США. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Оскільки зазначене рішення суду виконано не було, 04 грудня 2018 року банк звернувся до суду із цим позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме просив у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 014/1915/82/90417 від 10 серпня 2007 року у розмірі 115445 доларів США 56 центів, як складається з: поточної заборгованості за кредитом у розмірі 8578 доларів США 13 центів; поточної заборгованості за відсотками у розмірі 11220 доларів США 44 центи; заборгованості за пенею 95646 доларів США 99 центів звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме земельну ділянку, площею 0,1410 гектарів, кадастровий номер: 6325181201:00:006:0012, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження за ціною, не нижчою за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
Встановлено, що представник відповідача подавав до суду апеляційної інстанції, оскільки рішення суду першої інстанції було ухвалено заочно, апеляційну скаргу в якій просив застосувати строки позовної давності (а. с. 206-213, т. 1).
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15 (провадження № 61-20952св19).
Задовольняючи позовні вимоги щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, суд першої інстанції, виходив із того, що вимоги банку є обґрунтованими, оскільки доказів виконання рішення суду про стягнення заборгованості, ухваленого у справі № 2-1420/2010 відповідач не надав та матеріали справи не містять.
Проте суд апеляційної інстанції, розглядаючи заяву про застосування до спірних правовідносин позовної давності, подану представником відповідача на стадії апеляційного розгляду, зазначає, що є підстави для застосування до спірних правовідносин позовної давності з огляду на наступне.
Право на звернення до суду за захистом, закріплене статтею 4 ЦПК України, кореспондується зі статтею 256 ЦК України, яка встановлює для особи часові межі для звернення до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу та називає їх позовною давністю.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків. Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб'єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку.
Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність установлюється тривалістю в три роки.
Згідно із частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята статті 261 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України.
При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними обставинами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).
Отже, за змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності може бути пов'язаний з різними юридичними фактами та їх оцінкою уповноваженою особою.
У постанові Верховного Суду від 18 серпня 2021 року в справі № 201/15310/16 (провадження № 61-547св21) зазначено, що слід розмежовувати вимогу про стягнення боргу за основним зобов'язанням (actio in personam) та вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки (actio in rem). Вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки «піддається» впливу позовної давності. На неї поширюється загальна позовна давність тривалістю у три роки. На вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки поширюються всі правила щодо позовної давності (початок перебігу, зупинення, переривання, наслідки спливу тощо).
У статті 264 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також, якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Тлумачення статті 264 ЦК України дає підстави для висновку, що вона пов'язує переривання позовної давності з будь-якими активними діями іпотекодавця, внаслідок яких він визнає існування саме іпотеки. Тому переривання перебігу позовної давності за основним зобов'язанням не перериває перебігу позовної давності за іншим обов'язком, у тому числі забезпечувальним.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.
Пред'явлення позову до суду - це реалізація позивачем права на звернення до суду за вирішенням наявного між сторонами спору. Саме із цією процесуальною дією пов'язується початок процесу у справі і переривається перебіг позовної давності.
За змістом статті 264 ЦК України переривання позовної давності передбачає наявність двох строків - до переривання та після нього. Новий строк починає перебіг безпосередньо з того моменту, коли перервався первісний.
Підстави переривання позовної давності є вичерпними і розширеному тлумаченню не підлягають.
Однією із підстав переривання позовної давності є пред'явлення особою позову до одного із боржників.
Позовна давність шляхом пред'явлення позову переривається саме на ту частину вимог (право на яку має позивач), що визначена ним у його позовній заяві. Що ж до вимог, які не охоплюються пред'явленим позовом, та до інших боржників, то позовна давність щодо них не переривається. Обов'язковою умовою переривання позовної давності шляхом пред'явлення позову також є дотримання вимог процесуального закону щодо форми та змісту позовної заяви, правил предметної та суб'єктної юрисдикції та інших, порушення яких перешкоджає відкриттю провадження у справі.
Схожих висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 24 квітня 2019 року у справі № 523/10225/15-ц та від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3677/17.
Верховний Суд звертає увагу, що позовна давність переривається пред'явленням особою позову, а не постановленням судом судового рішення.
Указаний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 522/31199/13-ц (провадження № 61-3872св18).
У справі, що переглядається, встановлено, що у кредитному договорі № 014/1915/82/90417 від 10 серпня 2007 року сторони передбачили остаточну дату повернення кредиту - 10 серпня 2017 року - п.1.2. - кредитного договору. ( а.с.9 - 11).
У 2010 році ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» скористалося своїм правом на дострокове погашення кредитної заборгованості та змінило строк виконання основного зобов'язання, звернувшись до суду з позовом до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором, за результатом розгляду якого заочним рішенням рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 13 серпня 2010 року з ОСОБА_1 , як з позичальника, стягнуто заборгованість за кредитним договором № 014/1915/82/90417 від 10 серпня 2007 року у розмірі 10961, 38 доларів США, що в перерахунку на національну валюту станом на 04 грудня 2009 року становить 87581, 43 грн., яка складається із заборгованості за: кредитом в розмірі 8 578, 13 доларів США; простроченими відсотками в розмірі 823, 40 доларів США; пені за порушення строку погашення кредиту в розмірі 451, 39 доларів США, пені за порушення строку сплати відсотків за користування кредитом в розмірі 522, 73 доларів США та суми штрафу, нарахованого за порушення строків погашення встановлених кредитним договором в розмірі 585, 73 доларів США.
З позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки АТ «Райффайзен Банк Аваль» звернулося до суду у грудні 2018 року.
Представник відповідача заявив про застосування наслідків спливу позовної давності.
За таких обставин, оскільки з позовом про стягнення заборгованості кредитор звернувся у 2010 році, то строк на звернення АТ «Райффайзен Банк Аваль» до суду з цим позовом сплив у 2014 році.
З урахуванням того, що банк пред'явив позов про звернення стягнення на предмет іпотеки у грудні 2018 року, тобто з пропуском установленої законом трирічної позовної давності, колегія суддів вважає, що у задоволенні позову слід відмовити з підстав пропуску банком позовної давності.
З урахуванням зазначених обставин колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення суду першої інстанцій підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про відмову в задоволенні позову.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до пунктів 3, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування заочного рішення Харківського районного суду Харківської області від 02 лютого 2021 рокуз постановленням нового рішення.
Щодо судових витрат
За приписами частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки вимоги апеляційної скарги представника ОСОБА_1 адвоката Караченцева Юрія Леонідовича задоволено повністю - то з Акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2643 грн.
Керуючись ст.ст. 141, 367, п.2 ч.1 ст. 374, п.3, 4 ч.1 ст. 376, 382, ЦПК України суд -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Караченцева Юрія Леонідовича - задовольнити.
Заочне рішення Харківського районного суду Харківської області від 02 лютого 2021 року - скасувати.
У задоволенні позову Акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотекивідмовити.
Стягнути з Акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" на користь ОСОБА_1 суму судового збору у розмірі 2643 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 09 квітня 2024 року.
Головуючий О.О. Панченко
Судді Т.В. Одринська
В.П. Пікуль