Житомирський апеляційний суд
Справа №291/43/22 Головуючий у 1-й інст. Митюк О.В.
Категорія 68 Доповідач Коломієць О. С.
08 квітня 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Коломієць О.С.
суддів Шевчук А.М., Талько О.Б.
з участю секретаря
судового засідання Нестерчук М.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №291/43/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю та поділ спільного майна подружжя
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Даниленко Тетяна Іванівна
на рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 13 листопада 2023 року, ухвалене під головуванням судді Митюк О.В.
встановив:
У січні 2022 року позивач через свого представника звернулася до суду із вказаним позовом, в якому з урахуванням уточненої позовної заяви просила встановити юридичний факт, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали однією сім'єю, без реєстрації шлюбу у період із 08.02.2004 року по 12.09.2007 року, поділити майно, що є спільною сумісною власністю подружжя шляхом визнання за ОСОБА_1 та за ОСОБА_2 право власності за кожним на частину приватного будинку, загальною площею 306,8 кв.м., житловою 159,6 кв. по АДРЕСА_1 та на частину земельної ділянки, площею 0,1450 га, за адресою: смт Ружин, Ружинський район, Житомирська область, кадастровий номер земельної ділянки 1825255100:04:002:0459 та частину автомобіля Opel, модель Vectra, 1,6, 1998 року випуску.
На обґрунтування позову вказувала, що у грудні 1999 року позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 познайомились на роботі та одразу після знайомства у них зав'язались стосунки і з вересня 2000 року вони почали проживати однією сім'єю, без реєстрації шлюбу, в квартирі АДРЕСА_2 . З цього часу, вони спільно вели господарство, підтримували шлюбні стосунки, піклувались один про одного, мали спільний сімейний бюджет та побут. Жили позивач та відповідач як звичайна сім'я, працювали, відпочивали разом, займались вихованням доньки позивача від попереднього шлюбу - ОСОБА_3 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_4 ), до якої відповідач ставився як до своєї дитини. Хоча на той час позивач перебувала у зареєстрованому шлюбі з батьком доньки - ОСОБА_5 , однак вони вже досить тривалий час до цього не проживали разом. У 2003 році ОСОБА_5 помер. Донька у 2005 році була переведена позивачем до школи в смт Ружин та з 01.09.2005 року пішла у 8-й клас у Ружинську ЗОШ Житомирської області. Одним із підтверджень їхнього спільного проживання є спільні світлини з відповідачем, на яких вони разом та з донькою вдома в будинку в смт Ружин, у друзів та родичів у гостях, в м. Києві та в селі Пирогово. 12 вересня 2007 року позивач з відповідачем зареєстрували шлюб у Відділі реєстрації актів цивільного стану Ружинського районного управління юстиції Житомирської області та проживали разом до 24.03.2018 року у смт Ружин. Від зареєстрованого шлюбу спільних дітей не мають.
З початку 2017 року стосунки позивача з ОСОБА_2 почали погіршуватись, в них почали виникати конфлікти, сварки, вони перестали розуміти один одного та в березні 2018 року позивач та її донька змушені були переїхати до м. Києва, оскільки відповідач вигнав їх з будинку в АДРЕСА_1 , в якому вони проживали разом. З 24 березня 2018 року позивач з відповідачем припинили проживати разом, вести спільного господарство та підтримувати шлюбні стосунки, їх сім'я розпалась.
05 липня 2021 року Дарницьким районним судом м. Києва було ухвалено заочне рішення про розірвання укладеного між ними шлюбу.
Відповідач категорично відмовився ділити майно, придбане за час їхнього спільного проживання та шлюбу, тому позивач змушена звернутись до суду та просити суд встановити факт спільного проживання однією сім'єю з ОСОБА_2 з 2004 року (з моменту вступу СК в силу) по 12 вересня 2007 року.
За час спільного проживання з ОСОБА_2 ними було придбане наступне майно, яке вона вважає підлягає поділу між ними: приватний будинок, загальною площею 306,8 кв.м., житловою 159,6 кв. по АДРЕСА_1 та земельна ділянка, площею 0,1450 га, кадастровий номер земельної ділянки 1825255100:04:002:0459 на якій розташований вказаний житловий будинок, які зареєстровані на праві власності за відповідачем, а також автомобіль Opel модель Vectra, 1,6. 1998 року випуску.
Вказаний житловий будинок та земельна ділянка були придбані згідно договору купівлі-продажу ВСС 478880 № 1233 від 13.07.2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Ружинського районного нотаріального округу Власюком П.В., що підтверджується копією інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкту від 10.09.2021 року та копією державного акту про право власності на земельну ділянку серія ЯБ № 957829, виданого Ружинським районним відділом земельних ресурсів 12.04.2007 року.
Вказаний автомобіль був придбаний у 2010 році та зареєстрований на праві власності за відповідачем, що підтверджується копією відповіді Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в м. Києві на адвокатський запит від 16.09.2021 року.
Так, як сім'я позивача з відповідачем розпалась та вони проживають окремо із 24.03.2018 року, вона намагалась домовитись з ОСОБА_6 про поділ спільного майна, однак відповідач категорично відмовився вирішувати це питання мирним шляхом, тому змушена звернутись до суду із вказаним позовом.
Рішенням Ружинського районного суду Житомирської області від 13 листопада 2023 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позиваччерез свого представника подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповноту з'ясування обставин справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов у повному обсязі.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що вони з відповідачем почали проживати однією сім'єю з вересня 2000 року, без реєстрації шлюбу, в квартирі АДРЕСА_2 . Вказана квартира належала батьку колишнього чоловіка ОСОБА_1 - ОСОБА_7 (свекру), та при укладенні договору купівлі-продажу від 05.09.2000 року цієї квартири, діючи по довіреності від імені продавця саме ОСОБА_1 укладала договір купівлі-продажу квартири з ОСОБА_2 , що встановлено рішенням Подільського райсуду м. Києва від 09.11.2004 року у справі №2-2587/04. Укладення договору купівлі-продажу вказаної квартири було лише формальним, так як кошти за придбання вказаної квартири відповідач не отримував, оскільки таким чином позивач вирішила уникнути поділу майна подружжя з колишнім чоловіком ОСОБА_5 . Одразу після придбання вищевказаної квартири сторони почали проживати в ній.
Після чого 27.05.2005 року сторони продали вищевказану квартиру, а за виручені кошти придбали житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку розміром 0,1450 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. З літа 2005 року сторони спільно проживали у спірному будинку, облаштовували перукарню на першому поверсі, спільно працювали та мали спільний бюджет і побут до 24.03.2018 року. З подружжям з м. Києва до будинку у смт Ружині переїхала також проживати донька позивача ОСОБА_8 , яка коли стала повнолітньою разом з матір'ю працювала у перукарні на першому поверсі спірного будинку.
Позивач, обґрунтовуючи свої вимоги, в свою чергу надала суду копію довідки директора Ружинської гімназії відділу освіти Ружинської селищної ради Житомирської області від 28.04.2022 року №44, про те, що донька позивача від першого шлюбу - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , навчалась в Ружинській ЗОШ І-ІІІ ступенів з 2005-2006 навчальний рік - 8 клас, 2006-2007 навчальний рік - 9 клас та у книзі наказів за №111 від 31.08.2007 року про зарахування її до 10 класу. За час навчання в Ружинській ЗОШ І-ІІІ ступенів в класних журналах було зазначено місце проживання ОСОБА_8 за адресою АДРЕСА_1 . Тобто вказаний доказ чітко підтверджує те, що ОСОБА_1 з донькою, від першого шлюбу, проживали разом з відповідачем по АДРЕСА_1 , так як ОСОБА_9 була ще неповнолітньою та не могла проживати в будинку стороннього дорослого чоловіка без своєї матері, кожен день відвідувала школу, що свідчить про постійне проживання за вказаною адресою. Однак, судом першої інстанції взагалі було проігноровано вказаний доказ та в рішенні суду про нього взагалі не згадувалось, не надано йому правову оцінку, тому вважає це грубим порушенням.
Додає, що у судовому засіданні заявлені позивачем свідки (сусідка, племінник ОСОБА_2 та колишня власниця спірного будинку та земельної ділянки) підтвердили факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім'єю, ведення спільного господарства. Акцентує увагу суду на тому, що свідки у більшості зі сторони відповідача, але вони не заперечували щодо запрошення їх у якості свідків у справі, що доводить об'єктивність наданих пояснень в суді.
Крім того, позивачем надано суду фотокартки, на яких вони зображені разом з відповідачем, донькою на свята, на відпочинку, що є також підтвердженням проживання однією сім'єю, ці докази повинні оцінюватись судом у сукупності.
Також зазначає, що заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 05.07.2021 року встановлено, що ОСОБА_10 та ОСОБА_2 почали проживати однією сім'єю у 2000 році до реєстрації шлюбу у 2007 році та після реєстрації шлюбу до березня 2018 року, вели спільно господарство, мали спільний сімейний бюджет, побут та підтримували шлюбні стосунки. Також встановлено, що сторони спільно придбали земельну ділянку та будинок у АДРЕСА_1 , ремонтували його разом, придбали меблі за кошти від продажу у 2005 році квартири. Вказане рішення набрало законної сили 05.08.2021 року. ОСОБА_2 про рішення відомо, так як саме він звертався до суду з позовом про розірвання шлюбу, та ним воно не було оскаржено, а отже встановлені в рішенні обставини були визнані відповідачем та в подальшому не підлягають доведенню.
Окрім того, звертає увагу суду на те, що суд першої інстанції також незаконно відмовив позивачу у поділі автомобіля Ореl, модель Vectra, 1,6, 1998 року випуску, КМ №226810, який був зареєстрований 09.07.2010 року за відповідачем, тобто після укладення шлюбу між сторонами (2007 рік).
Відповідач правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористався.
Представник позивача у судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримала, просила задовольнити її вимог, скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов у повному обсязі.
Відповідач у судове засідання не з'явився, хоча про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином.
За приписами ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з'явилися в судове засідання.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та її вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
Судом під час розгляду справи встановлено, що 12 вересня 2007 року між позивачем ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та відповідачем ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , був укладений шлюб, який зареєстрований у відділі реєстрації актів цивільного стану Ружинського районного управління юстиції Житомирської області, актовий запис №36.
Заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 05.07.2021 року шлюб між позивачем ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та відповідачем ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 був розірваний (а.с.9-10, т.1).
ОСОБА_2 на праві власності належить житловий будинок та земельна ділянка, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу ВСС 478880 №1233 від 13.07.2005 року, який посвідчений приватним нотаріусом Ружинського районного нотаріального округу Власюком П.В., що вбачається із інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкту від 10.09.2021 року та копії державного акту про право власності на земельну ділянку серія ЯБ № 957829, виданого Ружинським районним відділом земельних ресурсів 12.04.2007 року (а.с.16-17, 89-90, т.1).
Згідно відповіді Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в м. Києві №31/26-679аз від 16.09.2021 року на адвокатський запит вбачається, що автомобіль Opel модель Vectra, 1,6. 1998 року випуску був придбаний у 2010 році та зареєстрований на праві власності за відповідачем ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 № 226810 (а.с.19, т.1).
Відповідно до довідки №44 від 28.04.2022 року, яка видана директором Ружинської гімназії, дочка позивача - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , навчалася в Ружинській ЗОШ І-ІІІ ступенів, про що є записи у класних журналах (2005-2006 н.р. - 8 клас, 2006-2007 н.р. - 9 клас) та книзі наказів №111 від 31.08.2007 року про зарахування її до 10 класу, за час навчання в класних журналах було зазначено місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.103, т.1).
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що надані позивачем докази, а саме роздруківка фотознімків, свідчать лише про існування між сторонами у певний період часу близьких, романтичних стосунків як між чоловіком та жінкою, які не можна ототожнювати із подружніми/шлюбними відносинами, а покази свідків не дають підстав для визнання сторін такими, що проживали однією сім'єю, вели спільне господарство. Тому не підлягають задоволенню і решта заявлених позовних вимог про поділ між сторонами спільного майна подружжя шляхом визнання права власності на цей майно, оскільки такі вимоги є похідними та ґрунтуються на позовній вимозі про встановлення факту спільного проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу, у задоволенні якої, як вказано вище, судом відмовлено.
Колегія суддів не може погодитися із такими висновками суду першої інстанції, виходячи із наступного.
У відповідності до положень частини другої статті 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України) сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має установити такі факти: спільне проживання однією сім'єю; спільний побут; взаємні права та обов'язки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року № 554/8023/15-ц).
Судом встановлено, що у судовому засіданні у суді першої інстанції були допитані свідки, а саме: сусідка - ОСОБА_11 , колишня власниця спірного будинку та земельної ділянки - ОСОБА_12 , племінник відповідача - ОСОБА_2 , колега по роботі позивача - ОСОБА_13 , які підтвердили факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім'єю, ведення спільного господарства.
Заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 05.07.2021 року встановлено, що ОСОБА_10 та ОСОБА_2 з вересня 2000 року почали проживати разом як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу в квартирі АДРЕСА_3 , вести спільне господарство, мали спільний сімейний бюджет, хоча формально ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі зі своїм чоловіком, який помер в 2003 році. У 2005 році сторони продали вказану квартиру і придбали спільно будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку. Будинок ними був спільно відремонтований, придбані нові меблі, після чого сторони разом з донькою відповідача від першого шлюбу переїхали проживати в ньому. В подальшому на першому поверсі будинку сторони облаштували перукарню, в якій відповідач працювала майстром і у вересні 2007 року був зареєстрований шлюб.
Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені (частина п'ята статті 82 ЦПК України).
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17)).
Відповідно до довідки №44 від 28.04.2022 року, яка видана директором Ружинської гімназії, дочка позивача - ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_1 навчалася в Ружинській ЗОШ І-ІІІ ступенів, про що є записи у класних журналах (2005-2006 н.р. - 8 клас, 2006-2007 н.р. - 9 клас) та книзі наказів №111 від 31.08.2007 року про зарахування її до 10 класу, за час навчання в класних журналах було зазначено місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
Таким чином, можна зробити висновок, що неповнолітня дочка позивача, відвідуючи Ружинську ЗОШ І-ІІІ ступенів протягом 2005 - 2007 років, прожила разом із своєю матір'ю - ОСОБА_1 та відповідачем за адресою: АДРЕСА_1 .
Окрім того, на підтвердження факту спільного проживання сторін по справі без реєстрації шлюбу, позивач надала фотознімки. Колегія суддів вважає, що у сукупності із іншими доказами, вказані фотознімки, на яких зображені разом позивач та відповідач, можуть бути взяті до уваги, оскільки свідчать про спільне проведення ними відпочинку, святкувань тощо у спірний період.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що з лютого 2004 року до 12.09.2007 року позивач та відповідач проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу як чоловік та дружина, оскільки впродовж указаного періоду вели спільне господарство, мали спільний бюджет, взаємні права та обов'язки, тобто між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.
Разом із цим згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц, висновки судів про задоволення позовної вимоги про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу у справі позовного провадження про поділ майна є помилковими, у задоволенні позову в цій частині слід відмовити. Обґрунтування позиції суду щодо підтвердження чи спростування факту спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу у справах позовного провадження має бути наведено у мотивувальній частині рішення. У ній, зокрема, мають бути зазначені фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини. В резолютивній частині рішення у справах позовного провадження суд має зробити висновок про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог. Вимоги про встановлення юридичного факту не є вимогами, які забезпечують ефективний захист прав у справах про поділ майна подружжя, а лише підставою для вирішення такої справи.
Обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 6 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.56), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.46), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)).
Ураховуючи наведені висновки Великої Палати Верховного Суду, вимоги позивача про встановлення юридичного факту не є вимогою, яка забезпечить ефективний захист її прав у цій справі про поділ майна подружжя, а лише є підставою для вирішення цієї справи, тому в задоволенні такої вимоги слід відмовити.
При розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя (жінки та чоловіка, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі) встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об'єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна.
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
Таким чином, проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов'язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.
Згідно з частиною першою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц (провадження № 14-325цс18) та постанові Верховного Суду від 20 березня 2024 року у справі № 569/4484/22, провадження № 61-11369св23.
Отже, на майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведення. Презумпцію спільності майна подружжя спростовує той із подружжя, який заперечує, що майно набуте у період шлюбу, є спільним сумісним майном.
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 із 08.02.2004 року по 12.09.2007 року однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
Під час спільного проживання 13.07.2005 року сторони по справі придбали житловий будинок та земельну ділянку, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу ВСС 478880 №1233 від 13.07.2005 року, який посвідчений приватним нотаріусом Ружинського районного нотаріального округу Власюком П.В.
З урахуванням вищевикладеного, спірний будинок та земельна ділянка є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , оскільки вони набуті під час перебування позивача та відповідача у фактичних шлюбних відносинах. При цьому суд враховує, що відповідач належними та допустимими доказами не спростував презумпцію спільності права власності на вказане майно.
Шлюб між позивачем та відповідачем був укладений шлюб 12 вересня 2007 року.
Із відповіді Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в м. Києві №31/26-679аз від 16.09.2021 року на адвокатський запит та повідомлення Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в м. Києві №31/26-710вх від 27.01.2022 року вбачається, що автомобіль Opel модель Vectra, 1,6. 1998 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 (номер кузова НОМЕР_2 ) був зареєстрований за ОСОБА_2 09.07.2010 року на підставі довідки-рахунку від 09.07.2010 року КІМ № 226810.
Отже, автомобіль Opel модель Vectra, 1,6. 1998 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 (номер кузова НОМЕР_2 ) був набутий у власність у період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі та є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а відповідачем презумпції права спільної сумісної власності на вказане майно не спростовано.
Враховуючи рівність часток ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у праві спільної сумісної власності на житловий будинок, земельну ділянку та автомобіль, суд приходить до висновку, що частки кожного зі співвласників у вказаному майні становлять по частині та підлягають поділу між ними.
Таким чином, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, призвело до ухвалення у справі незаконного рішення, а тому останнє підлягає скасуванню з постановленням нового судового рішення про часткове задоволення позову з вищевказаних підстав (п. 3, п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України).
Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, підлягає стягненню судовий збір в розмірі 28 375,00 грн.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Даниленко Тетяна Іванівна, задовольнити частково.
Рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 13 листопада 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю та поділ спільного майна подружжя.
У порядку поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя:
- визнати за ОСОБА_1 право власності на частину житлового будинку з господарським будівлями і спорудами, загальною площею 306,8 кв.м., житловою площею 159,6 кв.м. та на частину земельної ділянки, площею 0,1450 га, кадастровий номер 1825255100:04:002:0459, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ;
- визнати за ОСОБА_1 право власності на частину автомобіля Opel Vectra 1.6, 1998 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 (номер кузова НОМЕР_2 );
- визнати за ОСОБА_2 право власності на частину житлового будинку з господарським будівлями і спорудами, загальною площею 306,8 кв.м., житловою площею 159,6 кв.м. та на частину земельної ділянки, площею 0,1450 га, кадастровий номер 1825255100:04:002:0459, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ;
- визнати за ОСОБА_2 право власності на частину автомобіля Opel Vectra 1.6, 1998 року випуску д.н.з. НОМЕР_1 (номер кузова НОМЕР_2 );
У задоволенні вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 28 375,00 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 15 квітня 2024 року.
Головуючий Судді