Справа № 758/5737/23
Категорія 67
01 квітня 2024 року м. Київ
Подільський районний суд міста Києва
у складі головуючого судді Ковбасюк О.О.,
за участю:
секретаря судового засідання Білоус А.О.,
позивача ОСОБА_1 , його представника ОСОБА_2 ,
представників відповідача ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу,-
У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Подільського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_5 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, зазначивши, що з літа 2017 року він та відповідачка проживали разом у квартирі, яка знаходиться у приватній власності позивача, за адресою АДРЕСА_1 . У вересні 2017 року позивач зробив відповідачці пропозицію одружитися, на що отримав позитивну відповідь. Після цього вони почали планувати святкування весілля, яке запланували на літо 2018 року. Протягом цього часу позивач та відповідачка проживали разом, їздили на спільні відпочинки щонайменше 3-4 рази на рік, зокрема, у 2018 році разом відпочивали у Буковелі, пізніше - провели 3 тижні у Таїланді. Спільний відпочинок оплачував позивач, оскільки він завжди працював та мав офіційний заробіток, натомість відповідачка не працювала, доходів не отримувала. Сторони жили за рахунок коштів позивача, які фактично стали їхнім спільним бюджетом. При цьому сторони фактично перебували у шлюбних відносинах, оскільки проживали однією сім'єю, вели спільне господарство та побут, мали спільний бюджет, мали взаємні права та обов'язки. 05.03.2018 сторони за спільні кошти придбали нову квартиру за адресою АДРЕСА_2 , у якій почали робити ремонт. Договір купівлі-продажу укладався від імені відповідачки, право власності також було оформлено на неї. При цьому у договорі адресою свого місця проживання відповідачка зазначила АДРЕСА_1 , тобто квартиру, яка належить позивачу. Відповідачка сама визнає та не заперечує факт того, що квартира позивача була місцем її постійного проживання. Позивач вкладав у нову квартиру великі кошти, займався ремонтом, купівлею меблів тощо. Сумарно позивачем було вкладено у нову квартиру близько 100 000 доларів США. Це також є підтвердженням того, що сторони вели спільне господарство та побут, мали спільний бюджет. Саме позивач займався ремонтом у придбаній квартирі, замовляв та оплачував меблі, побутову техніку, підписував договори та акти-прийому передачі послуг, оплачував усе необхідне для ремонту. Доказом цього є численні квитанції, видаткові накладні, акти прийому-передачі послуг, договори на виготовлення та постачання продукції, укладені від імені позивача, специфікації тощо. Це свідчить про те, що квартира була придбана спільно сторонами для подальшого сімейного життя у ній. Позивач, незважаючи на те, що квартира оформлена на відповідачку, був готовий вкладати у неї величезні кошти, купувати майно в інтересах сім'ї для облаштування комфортного сімейного життя. Також спільне проживання, проведення вільного часу разом, спільний відпочинок та романтичні, фактично сімейні відносини між сторонами підтверджують публікації відповідачки у соціальній мережі Instagram за період з грудня 2017 року по травень 2018. На публікації від 31.12.2017, на якій зображена відповідачка разом з позивачем, користувач ОСОБА_30 (яка є кумою позивача та добре знайома з ним та відповідачкою) залишила коментар: «Моя улюблена сім'я». Це свідчить про те, що знайомі та друзі розуміли, що позивач та відповідачка фактично вже є сім'єю, їхні стосунки фактично були шлюбними. В описі публікації від 26.05.2018 відповідачка написала: «...ОСОБА_5 та пунктуальність - речі з паралельних реальностей!». Це свідчить про те, що ще до укладення шлюбу відповідачка вважала себе дружиною позивача, сприймала їхні стосунки як шлюбні, а їхній союз - сім'єю. 02.06.2018 позивач та відповідачка уклали шлюб, зареєстрований Печерським районним у місті Києві відділом РАЦС ГТУЮ у м. Києві, актовий запис №1109. Проте з часом у сторін склались різні погляди на подальше спільне життя, внаслідок чого їхні сімейні стосунки припинились. На час звернення з позовом до суду у провадженні Подільського районного суду міста Києва перебувала справа №758/3341/23 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу. 15.03.2023 відповідачка без згоди та відома позивача продала квартиру, розташовану за адресою АДРЕСА_2 . У зв'язку із тим, що у майбутньому між сторонами може виникнути майновий спір щодо компенсації коштів за продаж спільної квартири без згоди позивача, останній вирішив звернутись до суду з позовною заявою про встановлення факту спільного проживання з відповідачкою у період з вересня 2017 року по червень 2018 року.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.05.202 головуючим суддею у справі визначено ОСОБА_6 .
Ухвалою суду від 29.05.202 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
27.06.2023 до суду надійшов відзив на позовну заяву від представника відповідача, у якому вона позову не визнала, вказуючи на його необґрунтованість.
На спростування доводів позивача у відзиві зазначено, що відповідачка до червня 2018 року багато часу проводила на території України, однак мешкала постійно у власній квартирі в АДРЕСА_3 . Відповідачка не мала постійного місця проживання у квартирі за адресою АДРЕСА_1 до реєстрації шлюбу з позивачем, а проживала у цій квартирі за домовленістю з позивачем у періоди, коли приїжджала з москви в Київ. Вказані обставини підтверджуються інформацією Державної прикордонної служби України про перетинання ОСОБА_7 державного кордону України за періоди з 01.01.2017 по 31.12.2018, з 01.01.2019 по 26.06.2023 та інформацією Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про реєстрацію місця проживання відповідачки за вказаний період. З літа 2017 року відповідачка почала спілкуватися з позивачем, ходити разом із ним на побачення, разом проводити час та відпочинок, між сторонами зародилися романтичні відносини, зацікавленість один до одного та закоханість. У період з літа 2017 року відповідачка більшість свого часу проводила на території України, однак постійно проживала в АДРЕСА_3 , що підтверджується відповідними банківськими виписками, з яких можна встановити сплату комунальних послуг за період з серпня 2017 року по травень 2018 року. Таким чином, відповідачка самостійно проживала та здійснювала витрати щодо сплати комунальних послуг та щодо капітального ремонту за місцем свого постійного проживання. У 2017 році ОСОБА_8 вирішила здійснити продаж свого особистого майна, зареєстрованого в рф, з метою придбання нерухомості у місті Києві та згодом, продавши нерухомість в рф, яка була її особистою приватною власністю, 05.02.2018 придбала квартиру у АДРЕСА_2 . На спростування доводів позивача у відзиві також зазначено, що позивач сам документально під час подачі позову підтвердив, що з 14.12.1989 він постійно проживає за адресою АДРЕСА_4 , що підтверджується відомостями його паспорта, а також зазначено ним безпосередньо у позовній заяві.
Заперечуючи щодо позову, представник відповідача у відзиві також зазначила, що показання свідків, про яких без деталізації хто і про що може свідчити, на які посилається позивач, не є достатніми доказами про наявність у ОСОБА_1 та ОСОБА_5 сім'ї в розумінні статті 3 Сімейного кодексу України. При цьому представник також посилається на висновки Верховного Суду у справах №№531/295/19, 466/3769/16, 522/25049/16-ц, 712/14547/16-ц, №490/10757/16-ц, у яких зазначено, що показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.
Окремо щодо тверджень позивача про спільний відпочинок у відзиві зазначено, що відповідачка не погоджується з твердженнями позивача про те, що спільний відпочинок оплачував позивач, оскільки доданими до відзиву банківськими виписками та наявністю власних коштів на особистому рахунку відповідачки вбачається, що вона мала фінансову стабільність та статки задля забезпечення та оплати відповідних послуг під час відпочинку. Натомість, позивачем окрім доводів, викладених в позовній заяві, не надано жодного належного доказу оплати відпочинку за свій рахунок, що спростовує викладену позицію.
Також є непідтвердженими жодними доказами твердження позивача про те, що вони з відповідачкою жили за рахунок його коштів, які фактично стали їхнім спільним бюджетом.
Щодо доведення вимог позивача скріншотами з соціальної мережі Instagram представник відповідачки зазначила, що такі скріншоти не можуть бути оцінені як належні і допустимі докази обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Водночас, якщо навіть вважати ці скріншоти належними та допустимими доказами, то публікація від 30.03.2018 у профілі «ОСОБА_28» має підпис «...А ще, 30 березня для нас з ОСОБА_29 день першого поцілунку...». Тож сумнівним є фактичне проживання однією сім'єю з вересня 2017 і перший поцілунок 30.03.2018.
Щодо придбання квартири АДРЕСА_2 та витрат на її ремонт та облаштування представником у відзиві зазначено, що 05.03.2018 відповідачка за договором купівлі-продажу квартири, посвідченим приватним нотаріусом КМНО Пелих Ю.В., зареєстрованим в реєстрі за №360, придбала квартиру АДРЕСА_2 , право власно на яку зареєстроване за нею 05.03.2018. Така квартира є особистою приватною власністю ОСОБА_5 з огляду на те, що: вона придбана за рахунок особистих коштів відповідачки, отриманих нею від продажу нерухомості в м. Москва, що підтверджується відповідними виписками про переказ грошових коштів; квартира придбана за три місяці до реєстрації її шлюбу з ОСОБА_1 та ще до подачі ними заяви про реєстрацію шлюбу. Станом на 05.03.2018 відповідачка з позивачем ні в зареєстрованому шлюбі, ні у фактичних сімейних відносинах не перебувала.
Крім того, представник вказує на безпідставність доводів позивача про те, що саме він вкладав у нову квартиру значні кошти, займався її ремонтом, купівлею меблів тощо, оскільки долучені до позову документи, що начебто підтверджують витрати на ремонт, не можуть підтверджувати ведення спільного господарства та побуту. Надані позивачем квитанції та інші нечитабельні документи не відповідають вимогам щодо оформлення та здійснення розрахункових операцій відповідно до вимог чинного законодавства. При цьому представник звертає увагу на те, що дати придбаних товарів/матеріалів починаються з липня 2018 року, тобто після укладання офіційного шлюбу між позивачем та відповідачкою, а тому жодного відношення до вирішення даної справи не мають та на увагу суду не заслуговують. Водночас, відповідачка зазначила, що за усною домовленістю з позивачем він виконував ті чи інші її доручення (відвозив оплати за товар, забирав товар, робив замовлення за вказівкою і за кошти відповідача), однак такі роботи та послуги оплачувалися за рахунок коштів відповідачки. Доказів оплати ОСОБА_1 за рахунок власних коштів товарів, послуг з ремонту та облаштування квартири у період з вересня 2017 до 02.06.2018 (до реєстрації шлюбу) позивач не надав.
Таким чином, вказуючи на відсутність доказів спільного проживання сторін однією сім'єю у період з вересня 2017 року по 01.06.2018, посилаючись на численні висновки Верховного Суду у справах аналогічної категорії, представник відповідачки просить у задоволенні позовних вимог відмовити.
07.07.2023 представником позивача подано до суду відповідь на відзив, у якій заперечено доводи представника відповідача та позовні вимоги підтримано.
Ухвалою суду від 14.08.2023 частково задоволено клопотання представника відповідача та витребувано у Державної прикордонної служби України відомості щодо перетину ОСОБА_5 державного кордону України за період з 01.09.2017 по 31.06.2018.
25.08.2023 на виконання ухвали суду надійшли відомості від Державної прикордонної служби України.
20.03.2024 представником позивача подано до суду додаткові пояснення.
У судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити з підстав, наведених у позовній заяві, відповіді на відзив, додаткових поясненнях та наданих позивачем та його представником в ході судового розгляду.
Представники відповідачки ОСОБА_4 , який приймав безпосередню участь у судовому засіданні в залі суду, та ОСОБА_3 , яка приймала участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, просили відмовити у задоволенні позову з підстав, наведених у відзиві на позов та наданих відповідачкою та її представниками в ході судового розгляду.
Заслухавши доводи сторін та їх представників, дослідивши письмові матеріали справи, оцінивши наявні у справі письмові докази та показання свідків, у тому числі показання сторін як свідків, у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з ч. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Судом встановлено, що 02.06.2018 між позивачем ОСОБА_1 та відповідачкою ОСОБА_9 Печерським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві зареєстровано шлюб, про що складено актовий запис №1109, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 .
Позивач є власником квартири АДРЕСА_7 , яка належить йому на підставі свідоцтва про право власності, виданого 27.12.2012 Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на підставі наказу №2114-С/КІ від 25.12.2012.
На підставі договору купівлі-продажу квартири від 05.03.2018, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пелих Ю.В., зареєстрованого в реєстрі за №360, відповідачка, прізвище якої на час укладення договору було «ОСОБА_27», придбала квартиру АДРЕСА_2 , право власності на яку було зареєстроване за нею 05.03.2018, що підтверджується наявною в матеріалах копією вказаного договору та інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №330151384 від 25.04.2023.
В подальшому вказана квартира була відчужена ОСОБА_5 громадянці України ОСОБА_10 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 15.03.2023, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бишевець О.В., зареєстрованого в реєстрі за №359.
В обґрунтування позовних вимог позивач стверджує, що квартира АДРЕСА_2 була придбана за його з відповідачкою спільні кошти та під час їхнього фактичного спільного проживання як сім'ї, а тому, відчуживши таку квартиру без відома позивача, відповідачка порушила його права. У зв'язку з цим, вказуючи на те, що в майбутньому між сторонами може виникнути майновий спір щодо компенсації коштів за продаж вказаної квартири без згоди позивача, він звернувся до суду із даним позовом та просить суд встановити факт його спільного проживання з відповідачкою однією сім'єю без реєстрації шлюбу у період з вересня 2017 року по 01.06.2018, тобто до дати офіційної реєстрації їхнього шлюбу.
Вирішуючи обґрунтованість доводів та заперечень сторін, наданих в ході судового розгляду, суд враховує наступне.
Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Частинами першою та другою статті 21 СК України передбачено, що шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
Згідно з частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Положеннями статті 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 24.05.2017 у справі №6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі №372/504/17-ц.
Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Положеннями статті 74 СК України встановлено, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
З огляду на зазначені положення законодавства, проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом) підставою для виникнення у них певних прав та обов'язків, зокрема, права спільної сумісної власності на майно.
У постанові від 03.07.2019 у справі №554/8023/15-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім'єю; спільний побут; взаємні права та обов'язки (статті 3, 74 СК України).
Таким чином, для встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов'язків, притаманних подружжю.
Згідно з абзацом п'ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03.06.1999 №5-рп/99 обов'язковими умовами для визнання осіб членами сім'ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім'ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім'ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов'язки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №644/6274/16-ц).
Для встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні подружжю. Таким чином, предметом доказування у справах про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов'язків, притаманних подружжю. Критеріями, за якими майну може бути надано статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, відповідно до якої йому може бути надано правовий статус спільної власності подружжя. З урахуванням зазначеного, при вирішенні спору про поділ майна необхідно установити як обсяг спільного нажитого майна, так і з'ясувати час та джерела його придбання, а вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім'єю; спільний побут; взаємні права та обов'язки.
Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 05.10.2022 у справі №686/15993/21, від 09.11.2022 у справі №753/10315/19, від 16.11.2022 у справі №199/3941/20.
Взаємність прав та обов'язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов'язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно - правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з'ясування місця і часу такого проживання. Підтвердженням цього може бути їх реєстрація за таким місцем проживання, пояснення свідків, представників житлово-експлуатаційної організації. Щодо часу проживання слід зазначити, що за своєю природою проживання однією сім'єю спрямоване на довготривалі відносини (постанова Верховного Суду від 30.10.2019 у справі №643/6799/17).
У постанові Верховного Суду України від 20.02.2012 у справі №6-97цс11 роз'яснено, що для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу у період, протягом якого було придбано спірне майно.
Статтею 12 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Змагальність сторін є одним із основних принципів цивільного судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, зобов'язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 у справі №342/180/17 вказала, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 принципу справедливості розгляду справи судом.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Враховуючи викладені норми чинного законодавства, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін та їх представників, показання обох сторін, надані ними в якості свідків, показання свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, суд дійшов висновку про те, що позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами факт його спільного проживання з відповідачкою у період з вересня 2017 року по 01.06.2018.
Судом не встановлено, що сторони мали стосунки, притаманні подружжю, зокрема, що у вказаний період вони вели спільне господарство, мали спільний бюджет, проживали разом як одна сім'я та мали взаємні права та обов'язки, притаманні подружжю.
Так, із показань позивача ОСОБА_1 , допитаного судом в якості свідка, встановлено, що вони із відповідачкою познайомились у 2014 році. У 2017 році він приїхав до відповідачки у москву та вони вирішили проживати разом. На той час син відповідачки ОСОБА_14 ходив у перший клас. У червні 2017 року відповідачка відвезла сина в м. Баку, а сама поїхала відпочивати з позивачем та друзями в Барселону. В подальшому вона неодноразово приїздила до позивача у Київ, вони разом відпочивали та проводили час. У червні вони забрали речі відповідачки з москви та разом з її сином стали проживати у квартирі позивача, за адресою АДРЕСА_1 . У квартирі вони облаштували місце для проживання дитини та створили для неї всі необхідні умови, у вересні купили дитині собаку на Куренівському ринку в м. Києві. До лютого 2018 року син відповідачки відвідував школу у Подільському районі м. Києва, куди його в більшості випадків водив саме позивач з огляду на те, що школа знаходиться по дорозі до його роботи. При цьому навчання, а також усі додаткові секції та гуртки, які відвідувала дитина, оплачував позивач, оскільки відповідачка власного доходу не мала. У жовтні 2017 року позивач публічно, на сцені під час спектаклю в Будинку Кіно , зробив відповідачці пропозицію одружитися, на що остання погодилася. Одруження та святкування весілля вони запланували на літо 2018 року. У листопаді 2018 року вони разом із відповідачкою полетіли на відпочинок до ОСОБА_16 , за квитками, які позивач виграв на роботі. Новий 2018 рік вони також святкували разом у Києві, в районі Осокорків. З початку 2018 року до їхнього офіційного одруження 02.06.2018 вони 95% часу проводили разом, позивач дбав про відповідачку та її сина, зокрема, застрахував їхнє життя в страховій компанії «Уніка». На початку 2018 року відповідачка не надовго виїжджала в рф, проте вже в січні вони разом із нею та її сином їздили відпочивали в ОСОБА_17 , на гірськолижному курорті « ОСОБА_18 », де позивач вчив сина відповідачки кататися на лижах. 19.01.2018 вони відлетіли з Києва на острів Самуї, де відпочивали протягом десяти днів. Повернувшись у лютому в Київ, вони вирішили змінити житло та стали підшукувати для цього квартиру. У березні 2018 року вони купили квартиру АДРЕСА_2 , право власності на яку було зареєстроване за відповідачкою. Разом із цим, після придбання квартири фактично позивач займався її ремонтом та облаштуванням, лише за проект ремонту позивач оплатив близько 8000 доларів США. 30.03.2018 вони спільно з друзями та родичами позивача святкували день народження ОСОБА_19 в ресторані «Лавена» у м. Києві. 30.04.2018 вони з відповідачкою виїжджали до росії, для того щоб вона не втратила там право проживання. В подальшому відповідачка близько трьох-чотирьох місяців прожила в росії та повернулася в Україну вже перед їхнім весіллям. Протягом усього часу їхнього спільного проживання у них був спільний бюджет, проте всі витрати, зокрема, на їжу, ремонт квартири, утримання собаки, ніс позивач.
Разом із цим, допитана в якості свідка відповідачка ОСОБА_5 дала показання, в яких зазначила, що з позивачем вони познайомилися у 2014 році. На момент їхнього знайомства йому було про те, що вона проживає у москві, має великий дохід, власну нерухомість, а саме дві квартири в москві та великий будинок в підмосков'ї. Про відповідача їй нічого відомо не було. Після їхнього знайомства вони продовжували проживати порізно - вона в москві, відповідач - у Києві та у цей час вона паралельно зустрічалася з іншими чоловіками. У 2017 році позивач запропонував їй відновити відносини, однак вона не поспішала, оскільки на той час була уже двічі розлучена. З початку літа 2017 року відповідачка стала час від часу приїжджати із сином в Київ, проживаючи під час перебування там у квартирі позивача з його дозволу. При цьому вона перевезла із собою деякі незначні речі, необхідні для щоденного проживання. Проте з позивачем на той час вона жити не планувала, оскільки сумнівалася у ньому. В подальшому, враховуючи те, що вона стала багато часу проводити у Києві, вона вирішила там купити собі квартиру. Продавши свій будинок у підмосков'ї за 600 000 доларів США, вона 05.02.2018 купила собі квартиру за адресою АДРЕСА_2 . У договорі купівлі-продажу квартири вона дійсно зазначила місцем свого проживання адресу позивача, оскільки будь-якого іншого фактичного місця проживання у Києві у неї не було. Позивач допомагав їй із вибором квартири та її облаштуванням, проте як безпосередньо купівля квартири, так і всі роботи по її ремонту та облаштуванню, придбанню меблів, техніки тощо відбувалися за рахунок її особистих коштів. Зокрема, позивач обговорював ремонтні роботи з виконавцями таких робіт, перевіряв їх виконання, оскільки у нього був знайомий дизайнер, однак фактично всі роботи оплачувалися з банківського рахунку відповідачки, що підтверджується відповідною банківською випискою. Жодних спільних банківських рахунків та спільного бюджету у них не було. Відповідачка також підтвердила, що під час її проживання у Києві позивач допомагав їй із сином, відводячи іноді останнього до школи, проте зі школи сина завжди забирала вона або він сам приходив додому. Щодо оплати за навчання та додаткові заняття дитини, то такі іноді фактично здійснював позивач, однак завжди це відбувалося за рахунок її особистих коштів. Також відповідачка не заперечила того, що вони з позивачем неодноразово спільно проводили час та спільно відпочивали, зокрема, двічі спільно відпочивали за кордоном, однак зазначила, що під час відпочинку кожен платив за себе окремо. Щодо поїздки в ОСОБА_20 відповідачка зазначила, що квитки хоч і купував позивач, проте за грошові кошти, які вона дала йому. При цьому, звідки саме та чи спільно вони відлітали тоді з Києва, вона не пам'ятає. Відповідачка стверджує, що до літа 2018 року, коли вона остаточно вирішила переїхати у Київ та коли вони офіційно зареєстрували шлюб, вони з позивачем не були однією сім'єю, оскільки відносин, притаманних сім'ї, між ними не було.
Судом критично оцінюються наведені вище показання позивача ОСОБА_1 та приймаються до уваги показання відповідачки ОСОБА_5 з огляду на наступне.
Як показав суду свідок ОСОБА_11 , який є сусідом позивача, з літа 2017 року він бачив позивача та відповідачку разом з її сином, вони часто зустрічалися на парковці, де ОСОБА_21 ставила свій автомобіль, а ОСОБА_22 має своє паркомісце. Свідок неодноразово бачив як ОСОБА_22 збирався відвозити сина відповідачки до школи, як вони разом вигулювали собаку. На думку свідка, з наявних між сторонами відносин було видно, що між ними було сильне кохання. Крім того, оскільки на той час свідок працював заступником начальника ЖЕКу, він підказував позивачу як краще вирішити ті чи інші питання, пов'язані з ремонтом нової квартири. При цьому про обставини купівлі квартири свідку нічого не відомо, а про те, що її було придбано, він дізнався, виходячи з того, яку посаду обіймав на той час. Разом із цим, свідок зазначив, що безпосередньо у новій квартирі він був лише один раз, коли уточнював деякі питання по будівництву, тоді як до квартири ОСОБА_22 він заходив у 2017-2018 роках усього три-чотири рази, на пару хвилин. На жодних спільних заходах зі сторонами, зокрема, у застіллях, святкуванні якихось подій, він участі не приймав.
Свідок ОСОБА_12 , яка є рідною сестрою позивача по матері, показала, що сторони проживали в ЖК «Паркове місто», куди відповідачка переїхала разом із сином у червні 2017 року. У вересні 2017 син відповідачки ОСОБА_14 разом із сином свідка почали ходити у школу в їхньому районі та на додаткові заняття з англійської мови. Декілька разів свідок на прохання відповідачки забирала її сина із занять, оскільки у неї з ОСОБА_23 склалися дружні відносини, вони інколи проводили сімейні зустрічі, святкували разом дні народження, свідок із сім'єю була на новосіллі у новій квартирі сторін. Також свідок підтвердила, що ОСОБА_22 та ОСОБА_21 багато подорожували, зокрема, у 2017 році вони були на Таїланді, проте хто оплачував їхні поїздки та відпочинок, вона не знає. Крім того, свідку невідомі обставини придбання нової квартири, зокрема, за чиї кошти вона придбавалися, оскільки такі питання вона ні з відповідачкою, ні з позивачем не обговорювала. Вона лише одного разу запитала у свого брата про те, як вони з відповідачкою ділять свій сімейний бюджет, на що він сказав «так, як домовлялися на початку». Щодо придбання сторонами спільного майна у період з вересня 2017 по 01.06.2018 свідку також нічого не відомо. Свідок також підтвердила, що відповідачка декілька разів їздила в росію, оскільки сумувала за своїми подругами там. Щодо доходів відповідачки свідок зазначила, що у спірний період в Україні вона не працювала, однак вела свій блог в соціальній мережі Instagram « ОСОБА_24 для своїх», сюжети для якого знімала у другій квартирі.
Свідок ОСОБА_13 , який є другом позивача, пояснив, що з ОСОБА_22 він знайомий більше 15 років, тоді як з ОСОБА_23 він познайомився влітку 2017 року, під час їхнього спільного відпочинку в круїзі на лайнері. При цьому з ОСОБА_23 вони зустрілися в ОСОБА_25 , куди він прилетів з Києва разом з ОСОБА_22 та зі своєю дружиною. Відпочинок оплачував він та ОСОБА_22 та за все на відпочинку також розраховувалися вони, як чоловіки. На відпочинку ОСОБА_22 та ОСОБА_21 завжди були разом, по їхніх стосунках було видно, що вони дуже кохають один одного. В подальшому вони сім'ями разом святкували новий 2018 рік та день народження ОСОБА_19 у березні 2018 року. Про те, чи їздила ОСОБА_21 в росію та чи був у неї самостійний дохід, свідку нічого невідомо. Також свідок зазначив, що ОСОБА_22 почав представляти йому ОСОБА_26 як свою дружину вже десь безпосередньо перед їхнім весіллям. Водночас, на їхньому весіллі свідок не був. Щодо обставин спільного проживання сторін у спірний період свідок не зміг більше нічого повідомити, зазначивши, що, будучи професійним футболістом, він тоді більшість часу перебував за межами України.
Проаналізувавши зазначені вище показання свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , суд вважає, що ними не доведено факту спільного проживання сторін у спірний період саме як сім'ї, оскільки свідки не підтвердили обставин ведення сторонами спільного господарства, наявності у них спільного бюджету, проведення ними спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов'язків, притаманних подружжю.
Надаючи оцінку таких показанням свідків, суд враховує наведену вище правову позицію, викладену Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 у справі №554/8023/15-ц, про те, що при вирішенні спорів про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин (спільне проживання однією сім'єю; спільний побут; взаємні права та обов'язки (статті 3, 74 СК України), оскільки самі по собі, наприклад, факти перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки або спільна присутність їх на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою при відсутності інших наведених вище ознак не можуть свідчити, що між чоловіком та жінкою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю.
Наведена позиція неодноразово підтримана Верховним Судом, зокрема, у постановах: від 12.12.2019 у справі №466/3769/16; від 27.02.2019 у справі №522/25049/16-ц; від 11.12.2019 у справі №712/14547/16-ц; від 24.01.2020 у справі №490/10757/16-ц; від 08.12.2021 у справі №531/295/19.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, наведеною у постанові від 14.02.2018 у справі №129/2115/15-ц, самі по собі показання свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
Крім того, як встановлено судом із наданих відповідачкою письмових доказів, у спірний період вона мала грошові кошти на належному їй банківському рахунку, що підтверджується відповідною банківською випискою з рахунку № НОМЕР_2 , відкритого на ім'я ОСОБА_5 в ПАТ «ВТБ БАНК».
Також, у період з 01.06.2007 по 31.01.2018 відповідачка отримувала дохід у вигляді заробітної плати, отримуваної нею у Благодійному фонді соціальної допомоги дітям «Розправ крила!», де вона обіймала посаду Президента Фонду.
З'ясовано також, що після придбання відповідачкою 05.03.2018 квартири за адресою АДРЕСА_2 там проводилися ремонтні роботи, організація та виконання яких відбувалися у тому числі за участю позивача.
Разом із цим, доказів оплати позивачем товарів, послуг з ремонту чи облаштування такої квартири за спірний період саме за рахунок його власних коштів позивач суду не надав.
Так, із наданих позивачем на підтвердження таких обставин письмових доказів, зокрема, актів приймання-передачі, видаткових накладних, договорів, специфікацій, гарантійних документів, замовлень, квитанцій вбачається, що усі вони датовані після 02.06.2018, тобто після офіційної реєстрації шлюбу між сторонами.
Також судом приймаються доводи відповідачки про те, що у спірний період вона постійно не проживала в Україні, оскільки такі її доводи підтверджується інформацією, наданою Державною прикордонною службою України щодо перетину ОСОБА_27 державного кордону України за період з 08.11.2017 по 31.06.2018, з якої вбачається, що остання здійснювала виїзд та в'їзд в Україну у листопаді 2017 року, січні-лютому, березні, квітні, травні 2018 року.
Щодо тверджень позивача про те, що саме він оплачував спільні відпочинки сторін, то такі теж не підтверджені жодними належними та допустимими доказами.
При оцінці таких його доводів суд також приймає до уваги правову позицію Верховного Суду, наведену у постанові від 27.02.2019 у справі №522/25049/16-ц, у якій Верховний Суд вказав, що посилання на періодичний спільний відпочинок не є достатнім для визнання факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу у розумінні статті 74 СК України, без наявності інших ознак сім'ї.
Для встановлення спільного проживання однією сім'єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім'ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо. Показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою.
Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, притаманних подружжю, не можуть свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю.
Така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 15.08.2019 у справі №588/350/15, від 24.01.2020 у справі №490/10757/16-ц.
Згідно з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 12.12.2019 у справі №490/4949/17, сам по собі факт перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки не може свідчити, що сторони проживали в зазначений період однією сім'єю, а придбане одним із них майно є спільною сумісною власністю сторін, оскільки необхідно надати докази ведення спільного господарства, наявності у сторін бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім'ї.
З огляду на наведене вище, суд приймає до уваги доводи відповідачки та її представників, наведені в заперечення позовних вимог, та вважає, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження факту проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу у період з вересня 2017 року по 01.06.2018.
На підставі належної оцінки зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3, 4, 10, 12, 13, 76-81, 89, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354 , 355 ЦПК України, суд,-
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Повне найменування сторін по справі:
- позивач - ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 ;
- відповідач - ОСОБА_5 , останнє відоме зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 .
Повний текст рішення складено 08.04.2024.
Суддя Олена КОВБАСЮК