печерський районний суд міста києва
Справа № 757/6915/24-к
пр. 1-кс-5633/24
10 квітня 2024 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 ,
при секретарі судових засідань ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Києві судове провадження за скаргою адвоката ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 на бездіяльність уповноважених службових осіб ГСУ НП України у кримінальному провадженні № 12019000000000127 від 16.02.2019, що полягає у неповерненні вилученого майна,
08.02.2024 у провадження Печерського районного суду м. Києва надійшла скарга адвоката ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 , яка передана слідчому судді ОСОБА_1 12.02.2024, на бездіяльність уповноважених службових осіб ГСУ НП України у кримінальному провадженні № 12019000000000127 від 16.02.2019, що полягає у неповерненні майна, належного на праві власності ОСОБА_4 , вилученого в ході обшуку.
В обґрунтування доводів скарги зазначено, що в ході здійснення слідчих (розшукових) дій у кримінальному провадженні №12019000000000127 від 16.02.2019, на підставі ухвали Печерського районного суду м. Києва від 03.03.2020 у справі 757/9847/20-к було вилучено автомобіль марки «Volkswagen Passat» д.н.з. НОМЕР_1 . VIN: НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, ключі від автомобіля. Однак, ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17.07.2023 у справі №369/7817/23 кримінальне провадження закрито, а відтак подальше утримання вилученого майна не може ґрунтуватись на вимогах закону, з огляду на що підлягає поверненню його власнику.
Особа, яка звернулась зі скаргою, в судове засідання не з'явилась. Адвокат ОСОБА_5 подала до суду заяву, відповідно до змісту якої просить розглянути скаргу за її відсутності, вимоги скарги підтримує в повному обсязі та просить задовольнити.
У судове засідання представник органу досудового розслідування не з'явився, про дату, час та місце проведення розгляду повідомлений належним чином, заяви, клопотання або письмові заперечення не були подані суду.
Згідно норми ч. 4 ст. 107 КПК України фіксація за допомогою технічних засобів під час розгляду скарги слідчим суддею не здійснювалась.
Частиною 3 статті 306 КПК України передбачено, що відсутність слідчого чи прокурора не є перешкодою для розгляду скарги.
У відповідності до положень ст. 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та спосіб, передбачених цим Кодексом.
Зважаючи на ці положення закону та враховуючи принцип диспозитивності, суд визнав можливим прийняти рішення по суті скарги у відсутність осіб, які не з'явились, на підставі наданих доказів.
Вивчивши скаргу, дослідивши матеріали провадження, слідчий суддя за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, приходить до наступного висновку.
За своїм змістом подана скарга направлена на повернення майна, через призму оскарження бездіяльності прокурора/слідчого.
Судовим розглядом встановлено, що Головним слідчим управлінням Національної поліції України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12019000000000127 від 16.02.2019, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 28 ч. 4 ст. 358, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 289 КК України.
17.07.2023 ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/7817/23, кримінальне провадження № 12019000000000127 від 16.02.2019 за обвинуваченням ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 255 КК України (в редакції Закону № 2341-ІІІ від 05.04.2001 року), ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 289 КК України (в редакції закону № 2617-VIII від 22.11.2018 року), ч. 4 ст. 28 ч. 4 ст.190, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 28 ч. 4 ст. 358 КК України, закрито на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України.
У вказаному кримінальному провадженні під час досудового розслідування за результатами проведення на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 03.03.2020 у справі 757/9847/20-к обшуку автомобіля марки «Volkswagen Passat» д.н.з. НОМЕР_1 . VIN: НОМЕР_2 , було вилучено автомобіль марки «Volkswagen Passat» д.н.з. НОМЕР_1 . VIN: НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, ключі від автомобіля.
Арешт на вищевказане майно не накладався.
Вказане майно, станом на день звернення зі скаргою, органом досудового розслідування не повернуто, відповідно до тексту ухвали судді від 17.07.2023 про закриття кримінального провадження № 12019000000000127 від 16.02.2019, доля цих речових доказів не визначена.
Інститут оскарження рішень, дій чи бездіяльності слідчого чи прокурора є одним з елементів судового контролю у кримінальному провадженні.
Статтею 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини визначено, що кожен, чиї права та свободи, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.
Вказана норма знайшла своє втілення і в національному законодавстві, як на конституційному рівні, а саме в ст. 55 Конституції України, так і на рівні кримінального процесуального Закону, в статті в 24 КПК України, якою законодавцем кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що право власності є непорушним, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Наведена конституційна норма гарантує, що позбавлення права власності, невід'ємними складовими якого є можливість безперешкодного володіння, користування та розпорядження об'єктом права власності, допускається виключно у випадках та у спосіб, які передбачені відповідними правовими нормами.
Отже, навіть тимчасове обмеження права власності є фактичне позбавленням власника майна можливості на свій розсуд користуватися та розпоряджатися цим майном, що є тотожним позбавленню права власності.
Практичне застосування встановленої Конституцією України гарантії охорони власності, доводить, що позбавлення будь-якої особи права вільно володіти, користуватися та розпоряджатися належним їй на законних підставах майном у спосіб або через застосування процедури, які не відповідають приписам закону, є протиправним.
Підстави та порядок встановлення тимчасового обмеження прав особи щодо реалізації нею усієї сукупності або ж окремих складових права власності під час досудового розслідування визначені кримінальним процесуальним законодавством.
Главою 2 КПК встановлені засади, тобто основоположні принципи кримінального провадження, до яких, серед інших, віднесені законність (ст. 9 КПК) та недоторканність права власності (ст. 16).
Прокурор, слідчий суддя, суд, як і інші органи державної влади та їх посадові особи відповідно до частини другої статті 19 Конституції України зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Однією з загальних засад кримінального провадження згідно з пунктом другим частини першої статті 7, частиною першою статті 9 КПК України є законність, що передбачає обов'язок, суду, слідчого судді, прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого, інших службових осіб органів державної влади неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства. Кримінальне процесуальне законодавство України, в силу вимог ч.5 ст.9 КПК України та Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з ч.1 ст.9 Конституції України, ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» та Закону України від 17.07.1997 «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції Європейська» Конвенція захист прав людини та основоположних свобод є частиною національного законодавства України.
В силу ст 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 20.03.1952 року, кожна фізична або юридична особа мають право володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, що передбачені законом і загальними принципами міжнародного права.
Так, відповідно до п.18 ч.1 ст.3 КПК України, ч.5 ст.21 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», завданням слідчого судді є здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні. Способи такого контролю обмежені визначеною кримінальним процесуальним законом процедурою.
Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 3 КПК України, під кримінальним провадженням законодавець визначає досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність. В той же час, п.5 ч.1 ст.3 КПК України передбачено, що досудове розслідування - це стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 283 КПК України, однією з форм закінчення досудового розслідування є закриття кримінального провадження.
Наслідками закриття кримінального провадження є припинення всієї процесуальної діяльності по справі, та неможливість продовження процесуальних дій до скасування постанови прокурора або рішення судді про закриття кримінального провадження у встановленому КПК порядку.
У постанові Верховного Суду України від 30 листопада 2017 року у справі № 5-272кс(15), зазначається, що «особливістю кримінальних процесуальних норм, на відміну від, наприклад, кримінально-правових, є те, що їхні структурні елементи (гіпотеза, диспозиція, санкція) у переважній більшості випадків не зосереджені в одній статті КПК, а окремо викладені законодавцем у різних статтях, іноді навіть розділах, КПК України, а отже, зміст окремої норми може бути виявлено лише шляхом системного тлумачення положень КПК».
Відповідно до ч. 1 ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Відповідно до ч. 7 ст. 236 КПК України, при обшуку слідчий, прокурор має право проводити вимірювання, фотографування, звуко- чи відеозапис, складати плани і схеми, виготовляти графічні зображення обшуканого житла чи іншого володіння особи чи окремих речей, виготовляти відбитки та зліпки, оглядати і вилучати документи, тимчасово вилучати речі, які мають значення для кримінального провадження. Предмети, які вилучені законом з обігу, підлягають вилученню незалежно від їх відношення до кримінального провадження. Вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 100 КПК України, речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених статтями 160-166, 170-174 цього Кодексу. Речовий доказ або документ, наданий добровільно або на підставі судового рішення, зберігається у сторони кримінального провадження, якій він наданий. Сторона кримінального провадження, якій наданий речовий доказ або документ, зобов'язана зберігати їх у стані, придатному для використання у кримінальному провадженні. Речові докази, які отримані або вилучені слідчим, прокурором, оглядаються, фотографуються та докладно описуються в протоколі огляду. Зберігання речових доказів стороною обвинувачення здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Завданнями кримінального провадження, відповідно до приписів ст. 2 КПК України, є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
В той же час, відповідно до наявного у матеріалах судового провадження ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17.07.2023 у справі №369/7817/23 про закриття кримінального провадження № 12019000000000127 від 16.02.2019 таких дій вчинено не було.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року по справі №727/2878/19 (провадження № 14-516цс19) зазначає, що окремою формою судової діяльності відповідно до КПК України 2012 року є судовий контроль, який реалізує слідчий суддя, за додержанням законів органами досудового розслідування та прокурором. Зміст і характер судового контролю в межах кримінального процесу пов'язаний передусім із необхідністю забезпечення прав і свобод людини як на стадії досудового розслідування кримінального провадження, так і після його закінчення.
Системний аналіз наведених положень кримінального процесуального закону дає підстави для висновку, що необхідною умовою для утримання майна, яке має статус речового доказу органом досудового розслідування є наявність кримінального провадження, відтак закриття кримінального провадження нівелює ціль та мету подальшого утримання такого майна задля його подальшої конфіскації, спеціальної конфіскації, встановлення за його допомогою обставин у кримінальному провадженні чи ін., що є безумовною підставою для повернення такого майна його володільцю, оскільки подальше його утримання за відсутністю передбачених для цього підстав, враховуючи наявність не скасованої ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області про закриття кримінального провадження, може порушити право на вільне використання майна власником, що буде суперечити загальним засадам володіння особою майном, приписам національного законодавства та вимогам ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та прецедентної практики Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення у справах «Баландіна проти України» від 06.12.2007, «Батрак проти України» від 18.06.2009, «Панов проти України» від 10.12.2009).
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 9, 19, 55 Конституції України, Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Законом України «Про судоустрій і статус суддів», ст.ст. 1-28, 98, 100, 107, 110, 236, 303-309, 369-372, 532-534 Кримінального процесуального кодексу України,
Скаргу задовольнити.
Зобов'язати уповноважених службових осіб Головного слідчого управління Національної поліції України, що здійснюють досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12019000000000127 від 16.02.2019, повернути ОСОБА_4 або його уповноважному представнику автомобіль марки «Volkswagen Passat» д.н.з. НОМЕР_1 . VIN: НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, ключі від автомобіля.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1