Справа № 1-1224/2011
Провадження №: 1/755/3/24
м. Київ "26" березня 2024 р.
Дніпровський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
секретар судових засідань ОСОБА_2 ,
за участю:
прокурора ОСОБА_3
захисників ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6
обвинувачених ОСОБА_7 ,
ОСОБА_8 ,(в режимі відеоконфернецнії)
ОСОБА_9
розглянувши у судовому засіданні у кримінальній справі за обвинуваченням:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Полтава, громадянки України, проживаючої в АДРЕСА_1 , раніше не судимої, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 368, ч. 2ст. 364 КК України,
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженки м. Дзержинськ, громадянки України, проживаючої в АДРЕСА_2 , з вищою освітою, одруженої, раніше не судимої, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України,
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженки м. Миколаїв, громадянки України, проживаючої в АДРЕСА_3 , раніше не судимої, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України,
клопотання обвинувачених та захисників, про закриття кримінальної справи у зв'язку з закінченням строків давності,
Захисник ОСОБА_7 - адвокати ОСОБА_10 та ОСОБА_6 та обвинувачена ОСОБА_7 звернулися до суду із клопотанням про звільнення її від кримінальної відповідальності за ч. 3 ст. 368, ч. 2ст. 364 КК України у зв'язку із закінченням строків давності, та кримінальну справу за обвинуваченням її у вчиненні зазначених кримінальних правопорушень - закрити на підставі ст. 49 КК України (1960р.).
Крім того, обвинувачена ОСОБА_7 просить скасувати запобіжний захід обраний відносно неї у вигляді підписки про невиїзд, та скасувати арешт накладений на її майно.
Обвинувачена ОСОБА_8 та її захисник звернулися до суду із клопотанням про звільнення її від кримінальної відповідальності за ч. 3 ст. 368 КК України у зв'язку із закінченням строків давності, та закриття кримінальної справи за її обвинуваченням у вчиненні зазначених кримінального правопорушення на підставі ст. 49 КК України (1960р.).
Крім того, обвинувачена ОСОБА_8 просить скасувати запобіжний захід обраний відносно неї у вигляді підписки про невиїзд, та скасувати арешт накладений на її майно.
Обвинувачена ОСОБА_9 та її захисник звернулися до суду із клопотанням про звільнення її від кримінальної відповідальності за ч. 3 ст. 368 КК України у зв'язку із закінченням строків давності, та кримінальну справу за обвинуваченням її у вчиненні зазначених кримінального правопорушення - закрити на підставі ст. 49 КК України (1960р.).
Крім того, обвинувачена ОСОБА_9 просить скасувати запобіжний захід обраний відносно неї у вигляді підписки про невиїзд, та скасувати арешт накладений постановою слідчого в ОВС Прокуратури м. Києва ОСОБА_11 від 26.01.2011 року,постановою старшого слідчого прокуратури Дніпровського району міста Києва, ОСОБА_12 № 54-2670 від 07.04.2009 на усе її нерухоме та рухоме майно у кримінальній справі № 54-2670.
Прокурор в судовому засіданніне заперечував проти закриття кримінальної справи з наведених стороною захисту підстав. Всі інші підтримали заявлені клопотання та поклались на розсуд суду.
Судом встановлено, що кримінальні правопорушення інкриміновані відносно ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_8 мали місце 23.03.2009 року, тобто з часу подій пройшло більше десяти років.
Суд, заслухавши думку сторін, дослідивши наявні матеріали, приходить до наступного.
Згідно ст. 21 Конституції України, права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Стаття 41 Конституції України встановлює непорушне та невідчужуване право особи володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Згідно цього ж положення Основного Закону Держави, ніхто не може бути протиправно позбавлений права приватної власності. Право приватної власності є непорушним.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, продовження заходів забезпечення кримінального провадження, як упродовж досудового розслідування так і судового розгляду, ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження, відповідно зі спливом певного часу орган досудового розслідування має навести додаткові доводи в обґрунтування наявних ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстави для подальшого втручання у права особи в тому числі щодо позбавлення або обмеження права власності.
Окрім того, Європейський суд з прав людини через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52).
Європейський суд з прав людини у рішенні у справі Allen v. the United Kingdom від 12 липня 2013 року (заява № 25424/09), § 94 вказав, що „з метою забезпечення практичності та ефективності права, гарантованого пунктом 2 статті 6 Конвенції, презумпція невинуватості має також ще один аспект. Загальна мета презумпції, у цьому другому аспекті полягає в тому, щоб захистити осіб, яких виправдано або стосовно яких кримінальні провадження припинено, від того, щоб посадові особи та органи державної влади ставились до них так, ніби вони насправді винні у тих правопорушеннях, у яких їх обвинувачували. Без захисту, який забезпечував би дотримання виправдувального вироку або рішення про закриття провадження в межах будь-якого іншого розгляду, гарантіям справедливого судового розгляду, що випливають зі змісту пункту 2 статті 6 Конвенції, загрожував би ризик стати теоретичними та ілюзорними. Окрім того, після завершення кримінального провадження ставиться під загрозу репутація особи і те, як цю особу сприймає суспільство".
Кримінально-правовий зміст презумпції невинуватості, закріплений у частині першій статті 62 Конституції України і уточнений в Рішенні КСУ від 27 жовтня 1999 р. у справі про депутатську недоторканність, передбачає: особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення до тих пір, поки її винуватість у кримінальному правопорушенні не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Встановлена чинним КПК України процесуальна форма звільнення від кримінальної відповідальності передбачає звільнення особи на підставі ухвали суду - обвинувальний вирок в цьому разі не постановлюється.
Відповідно до положень ст. 63 Конституції України жодну особу не може бути примушено визнати свою вину у вчиненні кримінального правопорушення або примушено давати пояснення чи показання, які можуть стати підставою для її обвинувачення у вчиненні злочину.
Крім того, у постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 287/359/14-к, суд прийшов до висновку, що у нормах КПК не вбачається, що при вирішенні питання про звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України необхідно враховувати позицію обвинуваченого щодо визнання чи невизнання ним вини у пред'явленому обвинуваченні.
В мотивувальній частині постанови Верховного Суду від 12.11.2019 у справі № 566/554/16-к вказується про те, що у випадку встановлення передбачених у ст. 49 КПК України підстав та відсутності заперечень з боку обвинуваченого, закривається кримінальне провадження та звільняється особа від кримінальної відповідальності. Визнання винуватості не є умовою для звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі статті 49 КК України. Виходячи з положень ст. 11-1 КПК України (1960р.) суд у судовому засіданні за наявності підстав, передбачених частиною першою статті 49 Кримінального кодексу України, закриває кримінальну справу у зв'язку із закінченням строків давності у випадках коли справа надійшла з обвинувальним висновком.
Чкстиною1 ст. 282 КПК України (1960р.) передбачено, якщо під час судового розгляду справи будуть установлені підстави для закриття справи передбачені зокрема ст. 11-1 КПК України, суд постановою закриває справу.
Згідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що містяться у п.1 постанови «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» №12 від 23.12.2005, звільнення особи від кримінальної відповідальності із закриттям провадження у справі можливе на будь-яких стадіях судового розгляду кримінального провадження. Відповідно до ст.203 КПК України, після закриття кримінального провадження в порядку, передбаченого цим Кодексом, припиняється дія застосованого запобіжного заходу. Частиною 2 ст. 174 КПК України визначено, що суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, не призначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.
Як вбачається з матеріалів кримінальної справи інкриміноване кримінальні правопорушення обвинувачення ОСОБА_9 , ОСОБА_8 та ОСОБА_7 були вчинені 23.03.2009 року.
Відповідно до ст. 49 КК України (в редакції на момент вчинення інкримінованого злочину ) особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки, зокрема, десять років - з раз вчинення тяжкого злочину і п'ятнадцять років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину.
Ст. 12 КК України (в редакції на момент вчинення інкримінованого злочину) до тяжких злочинів відносять злочини. за які передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше десяти років, а до особливо тяжких - за які передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі.
Санкція ч. 3 ст. 368 КК України (в редакції на момент вчинення інкримінованого злочину передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від восьми до десяти років, а за ч. 2 ст. 364 та строк від трьох до шести років. Таким чином, в зазначеній редакції ч. 3 ст. 368 КК України відноситься до особливо тяжкого злочину, а ч. 2 ст. 364 КК України до тяжкого.
Як вбачається з обвинувального висновку дії, які інкримінуються ОСОБА_7 за ч. 3 ст.368 КК України та ч. 2 ст. 364 КК України завершились 23.03.2009 року, відповідно строк давності сплив за ч. 2 ст. 364 КК України 23.03.2019 року і ч. 3 ст. 368 КК України з 23.03.2024 року.
Як вбачається з обвинувального висновку події, які інкримінуються ОСОБА_9 , ОСОБА_8 за ч. 3 ст.368 КК України завершились 23.03.2009 року, відповідно строк давності сплив за ч. 3 ст. 368 КК України з 23.03.2024 року
Стосовно заявленого цивільного позову суд зазначає наступне.
Порядок вирішення цивільного позову в кримінальному провадженні регламентований главою 9 КПК України.
Нормами кримінального процесуального закону, зокрема ст. 129 КПК України, встановлено, що рішення про повне або часткове задоволення цивільного позову може бути винесене лише у разі визнання обвинуваченого винним у вчиненні кримінального правопорушення і ухвалення обвинувального вироку чи винесення постанови про застосування до особи примусових заходів виховного або медичного характеру.
Вирішення цивільного позову при звільненні особи від кримінальної відповідальності із закриттям провадження по справі суперечить вказаним вище нормам закону.
Враховуючи системний аналіз зазначених норм КПК, суд дійшов висновку, що цивільний позов не підлягає розгляду у випадках закриття кримінального провадження як на досудовому розслідуванні, так і в суді.
В той же час, у випадку закриття кримінального провадження на встановлених КПК підставах, суд зобов'язаний роз'яснити цивільному позивачеві його право пред'явити аналогічний позов у порядку цивільного судочинства.
Тому, у зв'язку зі звільненням обвинуваченої ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності у зв'язку зі спливом строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, заявлений потерпілим цивільний позов про стягнення з ОСОБА_7 матеріальної та моральної шкоди слід залишити без розгляду, що за змістом ч.7 ст.128 КПК України не перешкоджає потерпілому пред'явленню позову в порядку цивільного судочинства.
Щодо судових витрат понесених досудовим розслідуванням, суд виходить з наступного. Відповідно до висновку об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 12вересня 2022року у справі № 203/241/17, якщо особа звільняється від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК у зв'язку із закінченням строків давності, процесуальні витрати, понесені органом досудового розслідування та пов'язані зі здійсненням кримінальної справи, в тому числі й витрати на проведення експертизи, не стягуються з особи, кримінальне провадження щодо якої закрито на цій підставі, а відносяться на рахунок держави, окрім витрат, пов'язаних, зокрема, із залученням експерта стороною захисту.
Долю речових доказів слід вирішити на підставі ст.100 КПК України.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст.5, 12, 49 КК України, ст.ст. 42, 49, 131, 132, 170, 174, ст.ст.284 - 288, 314, 372 КПК України, суд -
Клопотання обвинуваченої ОСОБА_7 та її захисників адвокатів ОСОБА_10 , ОСОБА_6 - задовольнити.
Звільнити ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від кримінальної відповідальності за ч.2 ст.368, ч.3 ст.368 КК України, кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених за ч.2 ст.368, ч.3 ст.368 КК України - закрити на підставі ст.49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності. Застосований відносно ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд - скасувати.
Скасувати арешт накладений на майно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Клопотання захисника адвоката обвинуваченої ОСОБА_8 - ОСОБА_4 та обвинуваченої ОСОБА_8 - задовольнити.
Звільнити ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , від кримінальної відповідальності за ч.3 ст.368 КК України, кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368 КК України - закрити на підставі ст.49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності.
Застосований відносно ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд- скасувати.
Скасувати арешт накладений на майно ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Клопотання обвинуваченої ОСОБА_9 та її заисника - адвоката ОСОБА_5 - задовольнити.
Звільнити ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , від кримінальної відповідальності за ч.3 ст.368 КК України, кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368 КК України - закрити на підставі ст.49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності.
Застосований відносно ОСОБА_9 запобіжний захід у вигляді підписки - скасувати.
Арешт, накладений постановою слідчого в ОВС Прокуратури м. Києва ОСОБА_11 від 26.01.2011 року № 06/1-10601-09 у кримінальній справі № 54-2670 - скасувати;
Арешт накладений постановою старшого слідчого прокуратури Дніпровського району міста Києва, ОСОБА_12 № 54-2670 від 07.04.2009 - скасувати.
Процесуальні витрати, пов'язані з проведенням експертиз, стороною обвинувачення віднести на рахунок держави.
Речові докази: звіт про оцінку майна передано на відповідальне зберігання ОСОБА_13 ; приватизаційна справа об?єкту, розташованому за адресою: АДРЕСА_4 ; змиви з рук ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , з чорної пластикової папки ОСОБА_7 , відеокасета TV 45 від 23.03.09, відеокасета TV 34 від 16.03.09, аудіокасета 7/144 від 23.03.09, 4 відеокасети JVC mini DV 60, аудіокасета Certron M60 та флешкарта Transcend JF150, компакт-диск DVD-R номер (8274436-REC000017613) -залишити при матеріалах кримінальної справи;
Грошові кошти в сумі 317 тис. гривень, які передані на відповідальне зберігання до ФЕС СБ України - повернути в розпорядження ФЕС СБ України.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом семи діб з дня її оголошення через Дніпровський районний суд м. Києва.
Суддя