ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ
10 квітня 2024 року м. ОдесаСправа № 916/4323/23
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Аленіна О.Ю.
суддів: Богатиря К.В., Таран С.В.
при секретарі судового засідання: Герасименко Ю.С.
за участю представників учасників справи:
від ОСОБА_1 - адвокат Лук'ян С.Г.
від АТ "Державний ощадний банк України" - адвокат Поплавська О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
ОСОБА_1
на ухвалу Господарського суду Одеської області від 22.12.2023 (складено та підписано 22.12.2023, суддя Грабован Л.І.)
у справі №916/4323/23
за заявою ОСОБА_1
про неплатоспроможність
ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Одеської області з заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність у порядку визначному п. 5 розділу Прикінцеві та перехідні положення Кодексу України з процедур банкрутства.
Одночасно із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 звернувся із клопотанням в якому просив відмовити у затвердженні поданого ним плану реструктуризації та встановити мінімальну суму щомісячного виконання плану реструктуризації, яка не може бути меншою за половину мінімальної заробітної плати, встановленої Кабінетом Міністрів України на день ухвалення такого рішення, у розмірі 8000 грн. до моменту повного погашення реструктуризованого зобов'язання.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 22.12.2023 по справі №916/4323/23 відмовлено у відкритті провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 .
В мотивах оскаржуваної ухвали суд першої інстанції зазначив, що звертаючись до суду із клопотанням про відмову у затвердженні поданого ним плану реструктуризації та встановленні мінімальної суми щомісячного виконання плану реструктуризації заявник послався на абз. 21 п. 5 Прикінцевих та Перехідних Положень Кодексу.
Однак, провівши системне тлумачення норми абзацу 21 пункту 5 Кодексу України з процедур банкрутства у взаємозв'язку із абзацами 1, 2, 4 пункту п'ятого цього розділу іншими положеннями законодавства та із урахуванням мети завдання, принципів провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи, суд першої інстанції дійшов висновку, що норма абзацу 4 є загальною по відношенню до норми абзаці 21, яка є спеціальною та між ними наявна колізія (суперечність).
Вказане, на переконання місцевого господарського суду випливає з наступного: проведення скороченої процедури неплатоспроможності фізичної особи передбаченої пунктом 5 Кодексу України з процедур банкрутства передбачає обов'язкове одночасне затвердження плану реструктуризації та відкриття провадження у справі. Відмова у затвердженні плану тягне за собою відмову у відкритті провадження у справі. Суд не може встановити самостійно суми виконання плану реструктуризації в плані реструктуризації, якого не існує, який судом не затверджується. Це суперечить порядку проведення процедури реструктуризації, встановленої Кодексом.
На переконання місцевого господарського суду, поза межами плану реструктуризації та відкритої справи, проведення реструктуризації боргів фізичної особи у цій процедурі не передбачено та не можливо. Суд не може встановлювати самостійно суми виконання плану реструктуризації в плані реструктуризації, якого не існує, який судом не затверджується. Поза межами плану реструктуризації та відкритої справи, проведення реструктуризації боргів фізичної особи у цій процедурі не передбачено та не можливо.
Це фактично, на думку суду першої інстанції, свідчить про встановлення в абз. 21 п. 5 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ позасудового порядку вирішення питань, який не може бути застосований судом.
Таким чином, місцевий господарський суд вважає, що визначений абз. 21 п. 5 Перехідних та Прикінцевих положень Кодексу України з процедур банкрутства порядок не узгоджується з порядком проведення спрощеної процедури неплатоспроможності фізичної особи та не відповідає меті процедури неплатоспроможності та нормам Кодексу України з процедур банкрутства.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції зазначив, що здійснюючи подолання колізійних норм, шляхом їх тлумачення, застосовує положення абз. 4 п. 5 розділу Прикінцеві та Перехідні Положення КУзПБ, відмовляє у затвердженні плану реструктуризації та у відкритті провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи через невідповідність поданої заяви умовам реструктуризації, визначеної цим пунктом, оскільки боржником вказано про відсутність фінансової можливості виконувати план реструктуризації та відсутність підстав для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність.
Не погодившись із вказаною ухвалою до Південно-західного апеляційного господарського суду звернувся ОСОБА_1 з апеляційною скаргою в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та передати справи (заяву про відкриття провадження у справ про неплатоспроможність) на розгляд суду першої інстанції.
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що судом першої інстанції допущено неправильне тлумачення кодексу, з огляду на таке.
За твердженням апелянта, він враховуючи фінансове становище, не моє фінансової можливості погашати вимоги забезпеченого кредитора на умовах передбачених п. 5 розділу Прикінцеві та Перехідні Положення КУзПБ, з огляду на що керуючись приписами абз. 21 п.5 Прикінцеві та Перехідні Положення КУзПБ звернувся до суду першої інстанції із відповідним клопотанням про відмову у затвердженні плану реструктуризації та встановлення мінімальної суми щомісячного виконання плану реструктуризації.
В свою чергу, як вважає скаржник, судом першої інстанції у даному випадку позбавлено боржника права скористатись встановленою кодексом можливістю захисту прав, тому що на його думку абз. 21 п.5 Прикінцеві та Перехідні Положення КУзПБ входить в колізію з іншими положеннями кодексу.
Втім, як вважає апелянт, норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи. У даному випадку, на переконання апелянта, боржник який перебуває у скрутному фінансовому положенні не повинен відповідати на помилки законодавця, які вбачає в оскаржуваній ухвалі суд першої інстанції.
Скаржник також вважає, що у даному випадку жодної колізії не існує, у зв'язку із чим була відсутня необхідність тлумачити положення Кодексу, а безпідставне тлумачення призвело до неправильного застосування норми матеріального права.
На думку апелянта, положення абз. 21 п. 5 Прикінцевих та Перехідних Положень Кодексу передбачають окремий порядок розгляду справи в чітко визначених випадках, а саме за відсутності у боржника фінансової можливості виконувати план реструктуризації. В цьому випадку поданий план реструктуризації не затверджується, а встановлюється інша сума погашення.
При цьому, як відзначає апелянт, в Кодексі не міститься положень, які б вказували, що вчинити такі дії неможливо, а також відсутні положення, які входять в колізію з абзацом 21 пункту 5 Прикінцевих та Перехідних Положень.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.01.2024 відкрито апеляційне провадження по справі №916/4323/23 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Одеської області 22.12.2023 та призначено справу до розгляду на 28.02.2024.
До суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу від АТ “Державний ощадний банк України” просить залишити апеляційну скаргу без задоовлення, а оскаржувану ухвалу без змін.
В обґрунтування своїх заперечень банк зазначає, що проведення скороченої процедури неплатоспроможності фізичної особи передбаченої п. 5 Прикінцевих та Перехідних Положень Кодексу передбачає обов'язкове одночасне затвердження плану реструктуризації та відкриття провадження у справі, а відмова у затвердженні плану тягне за собою відмову у відкритті провадження у справі.
На переконання Банку судом не може бути встановлено самостійно суми виконання плану реструктуризації в плані, якого не існує та який судом не затверджується, оскільки це суперечить порядку проведення процедури реструктуризації встановленої кодексом.
У судовому засіданні від 28.02.2024 було оголошено перерву до 10.04.2024.
Під час судового засідання від 10.04.2024 представник апелянта підтримав вимоги за апеляційною скаргою та наполягав на її задоволенні.
Представник АТ "Державний ощадний банк України" надав пояснення у відповідності до яких не погоджується із доводами апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін.
Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки Господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Як вбачається з наявних матеріалів справи, звертаючись до суду першої інстанції з заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 зазначив, що має прострочені зобов'язання перед ПАТ “Державний ощадний банк України” в особі філії Одеського обласного управління АТ “Ощадбанк” в сумі 47 685, 53 дол. США та 8945, 24 грн, що підтверджується заочним рішенням Тарутинського районного суду Одеської області від 30.04.2015 по справі №514/212/15-ц, та яку погашено боржником частково у розмірі 11 044, 40 грн.
Дана заява подана боржником у відповідності до приписів п. 5 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства, оскільки єдиним його кредитором є забезпечений кредитор, а він володіє на праві власності одним об'єктом нерухомості, що є єдиним місцем проживання його сім'я, який перебуває в іпотеці забезпеченого кредитора.
Боржник зазначає, що у нього відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, оскільки він має єдине майно - будинок та земельну ділянку, які є єдиним місцем проживання його та його родини.
За твердженням боржника, на належній йому земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 за рахунок коштів членів його сім'ї та його коштів здійснювалося будівництво “прибудови” до будинку, що був придбаний ним по іпотечному кредиту.
Оцінку цього майна проведено оцінювачем за погодженням з кредитором. Разом майно, що знаходиться в заставі, оцінено у 1 735 268 грн.
Враховуючи відсутність у заявника майна, на яке може бути звернено стягнення, та відсутність коштів, необхідних для погашення заборгованості, боржник не може виконати грошові зобов'язання перед кредитором, що й стало підставою для звернення до суду із заявою про порушення справи про неплатоспроможність.
До заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржником було додано, зокрема проект плану реструктуризації який містить відомості щодо розміру наявної заборгованості боржника, майновий стан боржника, його доходи, розмір суми, яка щомісячно буде виділятися на погашення вимог кредитора, вимоги які будуть прощені (списані) тощо.
Разом з цим, одночасно із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржником було подано до суду першої інстанції клопотання в якому останній просив суд відмовити у затвердженні поданого ним плану реструктуризації та встановити мінімальну суму щомісячного виконання плану реструктуризації, яка не може бути меншою за половину мінімальної заробітної плати, встановленої Кабінетом Міністрів України на день ухвалення такого рішення, у розмірі 8000 грн до моменту повного погашення реструктуризованого зобов'язання (розмір реструктуризованого зобов'язання становить 938900,38 грн).
В обґрунтування названого клопотання боржник зазначив, що на даний час працює водієм вантажного транспорту та має змогу влаштуватися на більш високооплачувану роботу, пов'язану із перевезенням вантажів із України за кордон і навпаки, з огляду на те, що на даний час ця можливість обмежується забороною на виїзд за кордон у зв'язку із виконавчим провадженням з приводу стягнення боргу.
За твердженням боржника, на даний час його дохід складає (заробітна плата, середній розмір за останні 6 місяців): 7406,00 грн. Розмір прожиткового мінімуму на працездатну особу становить 2684 грн, а тому ОСОБА_1 може щомісяця сплачувати кредитору за рахунок власних коштів 4700 грн.
Також, як зазначив боржник, його син згоден надавати йому щомісячно допомогу для погашення кредиторських вимог у розмірі 3300 грн, загалом протягом процедури реструктуризації - 396 000 грн.
Відтак, за твердженням ОСОБА_1 максимально можлива на даний час сума погашення становить 8000 грн на місяць.
Разом з цим, як відзначає боржник, відповідно до п. 5 розділу Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, окрім погашення реструктуризованого зобов'язання, додатково нарахування та сплата відсоткової ставки на залишок заборгованості, яка у даному випадку складає 17,6%.
Однак, за твердженням боржника, сума відсоткової ставки, що підлягає сплаті, у 1,5 рази вища за суму щомісячного реструктуризованого зобов'язання боржника (7824, 17 грн). Розмір суми щомісячного реструктуризованого зобов'язання боржника та відсоткової ставки на залишок заборгованості з нього буде складати в середньому за перший рік 20 000 грн на місяць. За другий рік - 1 9000 грн на місяць. Ця сума більше ніж у два рази перевищує суму щомісячного реструктуризованого зобов'язання боржника.
Враховуючи поточне фінансове становище, боржник зазначив, що не має фінансових можливостей погашати вимоги забезпеченого кредитора на умовах, передбачених п. 5 розділу “Прикінцеві та перехідні положення” Кодексу України з процедур банкрутства.
Боржник повідомив, що його можливості на даний час обмежені 8000 грн з урахуванням надання фінансової допомоги від сина ОСОБА_2 . Заявник може погашати лише суму реструктуризованого зобов'язання, а на виконання умов плану реструктуризації щодо нарахування та сплати відсоткової ставки фінансових можливостей він не має.
З огляду на таке, сума у 8000 грн була запропонована боржником до встановлення у якості мінімальної суми щомісячного виконання плану реструктуризації.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі про неплатоспроможність місцевий господарський суд дійшов висновку, що суд не може встановити самостійно суми виконання плану реструктуризації в плані реструктуризації, якого не існує, який судом не затверджується, оскільки це суперечить порядку проведення процедури реструктуризації, встановленої Кодексом.
Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду з цього приводу зазначає таке.
Принцип правової визначеності є невід'ємною, органічною складовою принципу верховенства права. Він гарантує забезпечення легкості з'ясування змісту права і можливість скористатися цим правом у разі необхідності. Правова визначеність вимагає, щоб правові норми були чіткими й точними, спрямованими на те, щоб забезпечити постійну прогнозованість ситуацій правовідносин, що виникають.
Принцип правової визначеності має широке застосування у практиці ЄСПЛ. Зокрема, у рішенні ЄСПЛ від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" зазначено, що відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності порушує вимогу "якості закону". У разі коли законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід.
На думку ЄСПЛ, поняття "якість закону" означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (пункт 39 рішення у справі "C.G. та інші проти Болгарії" ("C. G. and Others v. Bulgaria", заява N 1365/07); пункт 170 рішення "Олександр Волков проти України" ("Oleksandr Volkov v. Ukraine", заява N 21722/11).
ЄСПЛ у справі "Новік проти України" (заява № 48068/06, рішення від 18.12.2008) зробив висновок, що надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Вимога "якості закону" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 означає, що закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля.
У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (пункти 31-32 рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції» («Cantoni v. France»), заява № 17862/91; пункт 65 рішення від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява «№ 20372/11).
ЄСПЛ зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (див. mutatis mutandis рішення від 06.12.2007 у справі "Воловік проти України").
Функція роз'яснення та тлумачення положень національного закону належить насамперед національним судам (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 28.09.1999 у справі "Озтюрк проти Туреччини").
Тлумачачи закон під час його застосування до конкретних правовідносин, суд, керуючись загальними принципами права та засадами господарського судочинства, здійснює оцінку абзацу двадцять першого пункту 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" КУзПБ із застосуванням комплексного підходу тлумачення норми (від лат. соmplexus - поєднання, зв'язок), сутність якого полягає в одночасному пізнанні в процесі тлумачення "букви" та "духу закону".
Зазначений підхід включає в себе інтерпретацію норми із застосуванням поєднання буквально-логічного, телеологічного та системного способів її тлумачення.
Саме такий підхід дасть змогу врахувати мету та особливості інституту неплатоспроможності, в тому числі процедури реструктуризації заборгованості фізичної особи за кредитом в іноземній валюті згідно з умовами пункту 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" КУзПБ.
Так, особливості відновлення платоспроможності боржника - фізичної особи-підприємця визначено Книгою четвертою КУзПБ.
За абзацами четвертим, тринадцятим статті 1 КУзПБ - боржником є юридична особа або фізична особа, у тому числі фізична особа-підприємець, неспроможна виконати свої грошові зобов'язання, строк виконання яких настав; неплатоспроможність - неспроможність боржника виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через застосування процедур, передбачених цим Кодексом.
Частиною другою статті 6 КУзПБ визначено, що відповідно до цього Кодексу щодо боржника - фізичної особи застосовуються такі судові процедури: реструктуризація боргів боржника; погашення боргів боржника.
Реструктуризація боргів боржника - судова процедура у справі про неплатоспроможність фізичної особи, що застосовується з метою відновлення платоспроможності боржника шляхом зміни способу та порядку виконання його зобов'язань згідно з планом реструктуризації боргів боржника (абзац дев'ятнадцятий статті 1 КУзПБ).
Регулювання процедури реструктуризації боргів боржника - фізичної особи (фізичної особи - підприємця) наведено в розділі ІІІ "Реструктуризація боргів боржника" Книги четвертої "Відновлення платоспроможності фізичної особи" КУзПБ (статті 124 - 129 Кодексу.
Стаття 124 цього Кодексу встановлює загальні вимоги до плану реструктуризації боргів боржника, серед яких є вимоги до умов, що мають бути зазначені у цьому плані (частина друга), а частиною четвертою цієї статті КУзПБ також визначені загальні вимоги до виконання плану реструктуризації боргів боржника.
Тобто Книгою четвертою КУзПБ урегульовано умови й порядок здійснення провадження у справі про неплатоспроможність боржників (фізичних осіб) та реструктуризації заборгованості без розмежування її природи, підстав виникнення, складу заборгованості, суб'єктного та кількісного складу кредиторів тощо.
Водночас у пункті 5 КУзПБ розділу "Прикінцеві та перехідні положення" КУзПБ законодавець визначив особливості реструктуризації заборгованості фізичних осіб за кредитом в іноземній валюті забезпеченим іпотекою квартири або житлового будинку, що є єдиним місцем проживання сім'ї боржника.
Згідно з абзацом першим пункту 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" КУзПБ протягом п'яти років з дня введення в дію цього Кодексу заборгованість фізичної особи, що виникла до дня введення в дію цього Кодексу, за кредитом в іноземній валюті, який забезпечений іпотекою квартири або житлового будинку, що є єдиним місцем проживання сім'ї боржника, реструктуризується за процедурою неплатоспроможності фізичної особи згідно з планом реструктуризації або з мировою угодою з урахуванням особливостей, встановлених цим пунктом.
У разі якщо єдиним кредитором у процедурі неплатоспроможності фізичної особи є забезпечений кредитор, а боржник володіє на праві власності одним об'єктом нерухомості (квартирою, житловим будинком), що є єдиним місцем проживання сім'ї боржника і перебуває в іпотеці забезпеченого кредитора, такий боржник має право подати заяву про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність відповідно до статті 116 цього Кодексу, але без визначення особи арбітражного керуючого та без надання доказів авансування винагороди керуючому реструктуризацією, передбачених пунктом 12 частини третьої статті 116 цього Кодексу, до якої додається проект плану реструктуризації, що відповідає умовам реструктуризації, визначеним цим пунктом (абзац другий пункту 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" КУзПБ).
Отже, звернення боржника до суду із заявою про відкриття провадження у справі про його неплатоспроможність з урахуванням положень визначених пунктом 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" КУзПБ визначає умовою їх застосування дотримання характерних саме лише для такої процедури вимог закріплених в наведеному пункті для її запровадження щодо боржника, а саме наявність:
(І) одночасної сукупності таких юридичних фактів, що закріплені в абзаці першому пункту 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" КУзПБ:
1) заборгованість фізичної особи виникла до дня введення в дію цього Кодексу; 2) ця заборгованість фізичної особи виникла за кредитом в іноземній валюті;
3) такий кредит забезпечений іпотекою квартири або житлового будинку;
4) предмет іпотеки (квартира або житловий будинок) є єдиним місцем проживання сім'ї боржника.
(ІІ) додаткової кваліфікуючої передумови для застосування абзацу другого пункту 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" КУзПБ:
1) володіння боржником на праві власності лише одним об'єктом нерухомості.
Для реструктуризації заборгованості фізичної особи за кредитом в іноземній валюті з урахуванням положень визначених пунктом 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" КУзПБ заява боржника про відкриття провадження у справі про його неплатоспроможність, окрім закріплених до неї вимог статтею 116 КУзПБ (за винятком визначення особи арбітражного керуючого та без надання доказів авансування винагороди керуючому реструктуризацією, передбачених пунктом 12 частини третьої статті 116 цього Кодексу) та план реструктуризації мають відповідати умовам реструктуризації визначеним цим пунктом (див. висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.06.2022 у справі № 917/1384/20).
Системний аналіз абзаців першого, другого, шостого - сімнадцятого, дев'ятнадцятого - двадцятого пункту 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" КУзПБ дозволяє визначити умови, яким має обов'язково відповідати заява боржника про відкриття провадження у справі про його неплатоспроможність та виокремити дві групи умов, які має містити план реструктуризації боржника задля відповідності його умовам реструктуризації визначеним цим пунктом, а саме: обов'язкові умови та факультативні умови.
Законодавцем до обов'язкових умов, яким має відповідати заява боржника про відкриття провадження у справі про його неплатоспроможність та має містити план реструктуризації віднесено щодо:
заяви боржника:
1) заборгованість фізичної особи виникла до дня введення в дію цього Кодексу;
2) ця заборгованість фізичної особи виникла за кредитом в іноземній валюті;
3) такий кредит забезпечений іпотекою квартири або житлового будинку;
4) предмет іпотеки (квартира або житловий будинок) є єдиним місцем проживання його сім'ї;
5) забезпечений кредитор є єдиним кредитором у процедурі неплатоспроможності фізичної особи.
плану реструктуризації:
1) склад і розмір грошових вимог забезпеченого кредитора за цими зобов'язаннями визначений в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи, до якого не включаються штрафні санкції та пеня;
2) ринкова вартість квартири або житлового будинку, що забезпечує вимоги забезпеченого кредитора визначена оцінювачем, визначеним кредитором в залежності від якої погашаються визнані вимоги такого кредитора;
3) загальна площа квартири (житлового будинку), обтяженого іпотекою в залежності від якої визначається розмір вимог забезпеченого кредитора, які підлягають погашенню;
4) розмір відсоткової ставки на реструктуризоване зобов'язання боржника;
5) строк погашення вимог забезпеченого кредитора.
За відсутності наведених умов заява про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність та план реструктуризації боржника не відповідають вимогам пункту 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" КУзПБ, що є підставою для відмови у відкритті провадження у справі про неплатоспроможність боржника (фізичної особи).
Решта умов заяви боржника про відкриття провадження у справі про його неплатоспроможність та плану реструктуризації боржника відносяться до факультативних, зокрема щодо:
заяви боржника:
1) предмет іпотеки (квартира або житловий будинок) є одним об'єктом нерухомості, яким боржник володіє на праві власності.
плану реструктуризації:
1) часткове виконання боржником зобов'язань за кредитним договором до відкриття провадження у справі про неплатоспроможність (у разі наявності) за якого розмір вимог забезпеченого кредитора зменшується на одну із величин;
2) інші умови та порядок погашення вимог забезпеченого кредитора, погоджені боржником та забезпеченим кредитором, за умови, що вони не є гіршими для інтересів боржника, ніж ті, що встановлені цим пунктом;
3) порядок прощення (списання) залишку заборгованості за кредитним договором у випадку меншої ринкової вартості квартири (житлового будинку) за суму визнаних вимог кредитора (висновок викладений у пунктах 63 - 66, 132 - 134постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.05.2022 у справі № 923/984/21).
Наведене свідчить про те, що законодавець дійсно у п. 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" КУзПБ висуває певні умови, які передують зверненню боржника з заявою про неплатоспроможність, а також визначає судову процедуру, яка може бути застосована судом до такого боржника, а саме реструктуризація боргів боржника.
При цьому, концепція інституту неплатоспроможності фізичних осіб та аналіз положень КУзПБ, які регламентують судову процедуру реструктуризації боргів боржника, свідчить, що запорукою досягнення мети цієї процедури є компроміс між кредиторами і боржником щодо зміни способу та порядку виконання його грошових зобов'язань з урахуванням майнового стану та об'єктивних можливостей боржника (див. постанову судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.05.2022 у справі № 903/806/20).
Реструктуризація заборгованості фізичних осіб з урахуванням особливостей визначених пунктом 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" КУзПБ як один із засобів відновлення платоспроможності боржника та реструктуризації боргів в іноземній валюті за так званими "проблемними кредитами" у цьому разі не є винятком та також передбачає необхідність урахування під час її застосування щодо фізичної особи як інтересів боржника, який має право на пільгових умовах погасити наявну заборгованість перед кредитором за кредитом в іноземній валюті, що може бути реструктуризованою так і кредитора, який за цих умов втрачає нарахування по штрафних санкціях, водночас отримуючи можливість повернути задавнену заборгованість за кредитом.
Отже, закріплення в КУзПБ пільгового режиму застосування реструктуризації заборгованості фізичних осіб за кредитом в іноземній валюті забезпеченим іпотекою квартири або житлового будинку, що є єдиним місцем проживання сім'ї боржника, передбачає встановлення певного балансу інтересів сторін, що не може порушуватися ані на користь боржника, ані на користь кредитора.
В той же час, судова колегія зазначає, що у абз. 21 п. 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" КУзПБ законодавець визначив певні чіткі умови за яких боржникові, який надав докази на підтвердження відсутності фінансових можливостей погасити вимоги забезпеченого кредитора на умовах передбачених цим розділом КУзПБ, надається можливість погасити таку заборгованість шляхом визначення судом мінімальної суму щомісячного виконання плану реструктуризації, яка не може бути меншою за половину мінімальної заробітної плати, встановленої Кабінетом Міністрів України на день ухвалення такого рішення.
Так, абз. 21 п. 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" КУзПБ визначає, що у разі якщо боржник не має фінансових можливостей погашати вимоги забезпеченого кредитора на умовах, передбачених цим пунктом, господарський суд за клопотанням боржника відмовляє у затвердженні плану реструктуризації, встановлює мінімальну суму щомісячного виконання плану реструктуризації, яка не може бути меншою за половину мінімальної заробітної плати, встановленої Кабінетом Міністрів України на день ухвалення такого рішення, до моменту повного погашення реструктуризованого зобов'язання або переходить до наступної процедури та закриває провадження у справі про неплатоспроможність.
Відповідно, з аналізу абз 21 п. 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу вбачається, що встановлення мінімальної суми щомісячного виконання плану реструктуризації слід тлумачити як встановлення щомісячної мінімальної суми, яка виплачується боржником з метою погашення встановленої суми реструктуризованого зобов'язання в плані реструктуризації. Отже, в разі відмови в затвердженні плану реструктуризації в порядку цієї норми, обов'язковим є встановлення розміру реструктуризованого зобов'язання, яке належить виконувати боржнику, оскільки не може виконуватись план реструктуризації, в затверджені якого господарським судом відмовлено.
У даному випадку, на переконання колегії суддів, положення абз. 21 п. 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" КУзПБ у взаємозв'язку із іншими положеннями законодавства та із урахуванням завдань провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи свідчить, що цим абзацом боржникові, якій не має фінансової можливості на погашення існуючої заборгованості, надається певна пільга, яка полягає у встановленні мінімального розміру щомісячного виконання плану реструктуризації.
При цьому, законодавець чітко визначив, що саме господарський суд за клопотанням боржника відмовляє у затвердженні плану реструктуризації, який подано останнім та встановлює мінімальну суму щомісячного виконання плану реструктуризації.
Тобто чинне законодавство, яке регулює процедуру неплатоспроможності боржника наділяє господарський суд правом на самостійне визначення щомісячної суми реструктуризованого зобов'язання, однак за певних умов, а саме у разі якщо боржник дійсно не має фінансових можливостей погашати вимоги забезпеченого кредитора та такі обставини доведені останнім.
Судова колегія вважає за необхідне у даному випадку звернутися до пояснювальної записки до проекту Кодексу України з процедур банкрутства в якій йдеться про те, що проектом пропонується врегулювати відносини щодо відновлення платоспроможності фізичних осіб, які опинилися в скрутній фінансовій ситуації та потребують допомоги з боку Держави.
Так, в пояснювальній записці до проекту КУзПБ йдеться про таке:
- в ринковій економіці трапляються ситуації, коли особа опиняється у скрутному становищі не за її вини. Тимчасові фінансові труднощі у кожного громадянина можуть статись за втрати роботи, розлучення і необхідності забезпечення матеріальної допомоги дітям, втрати родичів чи годувальників і, нарешті, свого здоров'я. Як наслідок людина втрачає можливість продовжувати займатись своєю звичайною професійною діяльністю. Крім того, циклічний розвиток ринкової економіки передбачає як підйом виробництва, так і падіння, що іноді прямо впливає на особистий і сімейний бюджети;
- в розвинутих країнах на такі випадки існує спеціальне законодавство, спрямоване на розв'язання тимчасових проблем громадян за допомогою юридичних механізмів. Система врегулювання проблем заборгованості громадян - фізичних осіб, не зайнятих у підприємництві, в усьому світі спрямована на забезпечення надання допомоги чесним, але невдалим боржникам шляхом передусім реструктуризації їх боргів, а в разі неможливості у майбутньому погасити борги, заслужити їх списання;
Разом з тим, як про те йдеться у пояснювальній записці до проекту КУзПБ, від відновлення платоспроможності боржника виграє не тільки ця особа, а й держава. Звичайно, фізична особа, звільняючись від боргів, які за інших умов можуть тягнутись довго, а іноді й усе життя, повертається до активної легальної праці, покращуються сімейні відносини, людина зберігає здоров'я, а відтак, трудовий потенціал, загалом повертається до активної соціальної діяльності. Держава таким чином повертає ще одну економічну одиницю до активного способу життя і, нарешті, платника податків.
У пояснювальній записці до проекту КУзПБ також звернуто увагу на те, що незважачючи на те, що за загальним уявленням від розв'язання проблем фізичних осіб - позичальників шляхом поступок можуть постраждати кредитні установи, насправді, як свідчить практика застосування таких юридичних процедур у розвинутих країнах, банки хоча і можуть щось втрачати у разі їх погодження на списання частини боргу, однак, в цілому вони виграють за рахунок очищення їх балансів від "мертвих" боргів та збереження їх клієнтів серед активних учасників споживчого кредитування, а за таким токсичним кредитом отримають більше, ніж отримали би через стягнення у виконавчому провадженні, такі можливості надає застосування інституту розстрочення, яке передбачається в плані відновлення платоспроможності боржника.
Вищенаведене в сукупності, на переконання колегії суддів, свідчить про те, що основною метою запровадження законодавцем процедури неплатоспроможності боржника є надання добросовісній особі, яка не з власної вини опинилась у скрутному матеріальному становищі та не має змогу виконати взяте на себе грошове зобов'язання, можливості реабілітації, зокрема шляхом реструктуризації існуючої заборгованості, яка полягає зокрема й у визначені судом мінімальної суму щомісячного погашення існуючої заборгованості.
При цьому, на думку суду апеляційної інстанції, визначення законодавцем таких умов в абз. 21 п. 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" КУзПБ жодним чином не суперечить іншим нормам Кодексу, оскільки фактично судом застосовуються та сама процедура реструктуризації заборгованості, однак із самостійним визначенням суми, яка щомісячно буде перераховуватись боржником на користь кредитора.
Слід також наголосити, що виходячи із приписів КУзПБ, основною метою та завданням реструктуризації боргів боржника є саме відновлення платоспроможності боржника шляхом зміни способу та порядку виконання його зобов'язань.
Отже, в кінцевому випадку, визначення господарським судом мінімальної суми щомісячного виконання боржником власного зобов'язання, жодним чином не суперечить основній меті та завданню реструктуризації боргів боржника, оскільки в такому випадку враховуються, як інтереси боржника, який не може виконувати наданий план реструктуризації та довів такі обставини, так й інтереси кредитора, який поступово отримує власні кредитні кошти.
Колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд зазначивши про те, що він не може встановити самостійно суми виконання плану реструктуризації в плані реструктуризації, якого не існує, який судом не затверджується, залишив поза увагою те, що у даному випадку законодавець у абз. 21 п. 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" КУзПБ наділяє суд правом, за певних обставин, відмовити у затвердженні плану реструктуризації наданого боржником та встановлення мінімальної суму щомісячного виконання плану реструктуризації.
Так, на переконання суду апеляційної інстанції, за умови доведення боржником дійсної та об'єктивної фінансової неможливості виконання запропонованого (визначеного судом) плану реструктуризації, немає жодних перешкод у самостійному визначенні судом мінімальної суми, яка буде щомісячно сплачуватись боржником на користь кредитора, що повністю відповідає основній меті та завданню, як Кодексу та процедурі реструктуризації, а саме відновлення платоспроможності боржника.
Натомість, наведене в оскаржуваній ухвалі тлумачення норми абз. 21 п. 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" КУзПБ у взаємозв'язку із абзацами 1, 2, 4 п.5 цього розділу, яке пропонується місцевим господарським судом, фактично нівелює застосування цієї норми та робить її застосування в практичному аспекті неможливим.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку про суперечність та неузгодженість абз. 21 п. 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" КУзПБ з іншими приписами Кодексу, що призвело до прийняття передчасного рішення про відмову у відкритті провадження у справі про неплатоспроможність.
Згідно з статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
По справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Згідно з ч.1 ст.277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, оскаржувана ухвала скасуванню із направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 269, 270, 271, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
1. Апеляційну скаргу задовольнити.
2. Ухвалу Господарського суду Одеської області від 22.12.2023 по справі №916/4323/23 скасувати.
3. Справу №916/4323/23 направити до Господарського суду Одеської області для продовження розгляду.
Постанова, згідно з ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.
Повний текст постанови складено та підписано 15.04.2024.
Головуючий суддя Аленін О.Ю.
Суддя Богатир К.В.
Суддя Таран С.В.