Справа № 622/1255/21
Провадження № 2/529/9/24
10 квітня 2024 року Диканський районний суд Полтавської області в складі:
головуючого судді - Кириченко О.С.,
за участі секретаря судового засідання - Бурлиги Н.Л.,
розглянувши у порядку загального позовного провадженн у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Диканька Полтавської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Золочівської селищної ради Харківської області, ОСОБА_3 , про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, припинення речового права на земельну ділянку,
Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Золочівської селищної ради Харківської області, ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, припинення речового права на земельну ділянку. В обґрунтування позову вказано, що 20 жовтня 2004 року на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку, посвідченого приватним нотаріусом Золочівського районного нотаріального округу Харківської області Івановим М.І., який зареєстрований в реєстрі за № 1327, позивачі набули право власності на житловий будинок загальною площею 79,0 кв.м., який розташований по АДРЕСА_1 . В подальшому, 10.09.2009 проведено реєстрацію права власності на вказане нерухоме майно.
В жовтні 2020 року позивачі з метою реалізації свого права на безоплатне отримання у власність земельної ділянки призначеної для будівництва і обслуговування житлового будинку звернулися до КП "Земельно-кадастрове бюро Золочівської селищної ради" із клопотанням про виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1500 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . У зв'язку з цим, після виготовлення вказаної технічної документації позивачі 26.03.2021 подали її до Золочівської селищної ради Харківської області для погодження меж цієї земельної ділянки. Однак, 07.04.2021 листом цієї селищної ради було повідомлено позивачам про повернення цієї технічної документації, так як земельна ділянка, на яку вони претендують, на підставі рішення органу місцевого самоврядування була передана у власність відповідачу ОСОБА_3 . Законодавство безпосередньо пов'язує можливість набуття права власності на земельну ділянку під нерухомим майном в порядку безоплатної приватизації виключно із набуттям права власності на нерухоме майно. Право власності відповідача ОСОБА_3 на вказаний вище будинок не підтверджено відповідним правовстановлюючим документом. Посилаючись на вказані обставини та на неможливість у позасудовому порядку реалізувати своє право на спірну земельну ділянку, на якій розташоване належне їм нерухоме майно, позивачі просять визнати незаконним і скасувати рішення IV сесії Золочівської селищної ради Харківської області VІІІ скликання від 21.01.2021, яким спірну земельну ділянку з кадастровим номером 6322684401:00:000:0025 було передано у приватну власність відповідачу ОСОБА_3 , та припинити право власності ОСОБА_3 на цю земельну ділянку.
Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилися, до суду надійшла спільна заява позивачів про підтримання позовних вимог в повному обсязі та розгляд справи за їхньої відсутності.
Представник відповідача Золочівської селищної ради Харківської області в судове засідання не з'явився, до суду надійшло клопотання цієї селищної ради про розгляд справи за відсутності її представника з врахуванням раніше наданого відзиву на позов. У відзиві на позов відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування відзиву вказано, що позивачі зазначають про набуття ними права власності на житловий будинок, який розташований по АДРЕСА_1 , але самої копії договору купівлі-продажу цього будинку останні не надають. З позовних вимог вбачається, що вони стосуються земельної ділянки розміщеної в с. Одноробівка, в той час, як земельну ділянку відповідачу ОСОБА_3 передано у приватну власність в іншому населеному пункті - селищі Одноробівка.
Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, надав суду відзив на позов, в якому просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі та провести розгляд справи за його відсутності. В обґрунтування відзиву відповідач вказує, що 08 липня 2012 року ним було придбано будинок в АДРЕСА_1 у ОСОБА_4 , яка є матір'ю позивачів по справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Цей будинок знаходився в аварійному стані, з 2004 року в ньому ніхто не проживав. За вказаним будинком було закріплено земельну ділянку в розмірі 0,25 га, яка протягом довгого періоду ніким не оброблялася і заросла бур'янами. ОСОБА_4 передала йому технічний паспорт на цей будинок та отримала за нього грошову компенсацію, про що надала відповідну розписку. 09.07.2012 ОСОБА_4 подала письмову заяву до Одноробівсьої сільської ради про вилучення з її користування присадибної земельної ділянки по АДРЕСА_1 в с-щі Одноробівка, якою вона фактично ніколи не користувалася і не обробляла. Відповідач вказує, що протягом наступних чотирьох років він викорчовував на вказаній ділянці чагарники і виводив бур'яни. У лютому 2016 року він звернувся до Одноробівської сільської ради із заявою про надання йому дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж спірної земельної ділянки в натурі (на місцевості), на що надано відповідне позитивне рішення. Через особисті обставини він не зміг вчасно все оформити. У липні 2020 року він звернувся із заявою до Золочівської селищної ради Харківської області щодо надання йому дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель житлової та громадської забудови, розташованої в АДРЕСА_1 . Після позитивного рішення від 15.09.2020 ним було виготовлено проект землеустрою, щодо відведення земельної ділянки площею 0,15 га в його приватну власність. Земельна ділянка площею 0,10 га, яка розташована під будинком, не є його власністю та ним не оформлялася. Позивачі та їхня мати ОСОБА_4 не пред'являли йому жодних претензій. Раптом, у жовтні 2020 року позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до нього з вимогою повторно придбати у них аварійний будинок і прилеглу до нього земельну ділянку, мотивуючи це тим, що вони є повноправними господарями. Відповідач зазначив, що він не погодився на це, оскільки 8 років тому він уже придбав будинок у їхньої матері, про що є відповідні документи, а земельна ділянка ним очищена від бур'янів, обробляється та за неї сплачується земельний податок. Крім того, ним подані відповідні документи на передачу йому у власність земельної ділянки 0,15 га.
З огляду на подані учасниками справи письмові клопотання, суд провів розгляд справи у судовому засіданні за відсутності сторін, на підставі наявних матеріалів у справі та без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, що передбачено ч. 2 ст. 247 ЦПК України.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази по справі у їх сукупності, суд дійшов такого висновку.
Судом встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу житлового будинку від 20 жовтня 2004 року, який посвідчений приватним нотаріусом Золочівського районного нотаріального округу Харківської області Івановим Михайлом Івановичем та зареєстрований в реєстрі за № 1327, позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є власниками по 1/2 частині будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Вказане підтверджується наданим позивачами витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, а також наданою Харківським обласним державним нотаріальним архівом на виконання ухвали суду копією вказаного договору купівлі-продажу житлового будинку /а.с. 13, 131/.
Відповідно до вказаного вище витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно рішення про державну реєстрацію прийнято 10 вересня 2009 року /а.с. 13/.
Як вбачається із копії власноручно написаної заяви позивачем ОСОБА_2 від 26.03.2021, останній звернувся до Золочівської селищної ради Харківської області щодо погодження йому меж земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, на якій розташований будинок, власниками якого є позивачі на підставі договору купівлі-продажу від 20.10.2004 /а.с. 14/.
В подальшому, листом Золочівської селищної ради від 07.04.2021 за вихідним номером 02-21/1882 позивачу ОСОБА_2 відмовлено у встановленні меж земельної ділянки за вказаною адресою, так як рішенням ІV сесії вказаної селищної ради VІІІ скликання від 21 січня 2021 року земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , яка була зазначена у заяві вказаного позивача, була передана у власність відповідачу ОСОБА_3 /а.с. 15/.
Із витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку вбачається, що спірна земельна ділянка з 11.02.2021 зареєстрована за відповідачем ОСОБА_3 /а.с. 19-22/.
При цьому, як вбачається із вказаного витягу, документом, який став підставою для виникнення права власності у ОСОБА_3 на спірну земельну ділянку є рішення Золочівської селищної ради Харківської області IV сесії VІІІ скликання від 21 січня 2021 року № 243 /а.с. 22/.
З витребуваної на підставі ухвали суду копії рішення Золочівської селищної ради Богодухівського району Харківської області ІV сесії VІІІ скликання від 21 січня 2021 року № 243 вбачається, що дійсно було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передано у власність відповідачу ОСОБА_3 земельну ділянку із земель житлової та громадської забудови з кадастровим номером 6322684401:00:000:0025, площею 0,1500 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована по АДРЕСА_1 /а.с. 39/.
Відповідно до частини першої статті 120 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент укладення договору купівлі-продажу від 20 жовтня 2004 року) при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.
Разом з тим за відсутності цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об'єкт нерухомості необхідно враховувати наступне.
За змістом статті 377 ЦК України (у редакції, чинній на момент укладення договору купівлі-продажу від 20 жовтня 2004 року) до особи, яка придбала жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження жилого будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята жилим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.
Аналіз змісту наведених норм права дає підстави для висновку про загальний принцип цілісності об'єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований.
Незважаючи на те, що норма частини першої статті 120 ЗК України включена до змісту законодавчого акта, що в цілому є спеціальним, проте ця норма за своїм змістом є загальною. Вона передбачає лише можливість переходу до набувача будівлі чи споруди права власності на земельну ділянку або її частину.
Тому переважному застосуванню підлягає не частина перша статті 120 ЗК України, а частина перша статті 377 ЦК України, яка передбачає, що в таких випадках до особи, яка придбала жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку або право користування, оскільки спеціальна норма загального закону регулює ті ж самі відносини, що і стаття 120 ЗК України.
Якщо співставити обсяг регулювання статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України, то обидві норми будуть мати однаковий предмет правового регулювання, проте статтю 377 ЦК України запроваджено законодавцем пізніше у часі, тому за темпоральним принципом вирішення колізій норм права саме їй необхідно надати перевагу під час визначення належної до застосування правової норми.
Відповідно до ч. 1 ст. 120 ЗК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи судом) у разі набуття права власності на об'єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об'єкта до набувача такого об'єкта без зміни її цільового призначення.
Враховуючи принцип неподільності долі переходу нерухомого майна та земельної ділянки, на якій воно розташоване, необхідно зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа. Крім цього, при відсутності окремої угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об'єкт нерухомості слід враховувати, що зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об'єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). Такі висновки було зроблено у постановах Верховного Суду України від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16, від 15 травня 2017 року у справі № 6-841цс16, від 20 січня 2021 року у справі № 318/1274/18 (провадження № 61-6807св19).
Відтак, право приватної власності на будівлі створює правові підстави для переходу права на земельну ділянку до власника об'єкта нерухомості, розташованого на ній, саме в силу правочину з придбання нерухомого майна та автоматичного переходу права власності на земельну ділянку відповідно до принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди. Цим зумовлюється право власника такого об'єкта нерухомості вимагати оформлення у встановленому порядку свого права власності (користування) відповідною земельною ділянкою.
Відповідно до ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Відповідно до п. г ч. 3 ст. 152 ЗК України, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Згідно з ч. 1 ст. 155 ЗК України, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
Відповідно до ч. 1 ст. 21 ЦК України встановлено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Так, землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, і в разі видання органом місцевого самоврядування акту, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
Згідно з ч. 1 ст. 393 ЗК України, правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає закону і порушує права власника майна, визнається судом незаконним та скасовується.
Рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися у порядку цивільного або господарського судочинства.
Особа, законне право або інтерес якої порушено, може скористатись можливістю вибору декількома способами захисту.
У пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16 квітня 2004 року “Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ” роз'яснено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК України шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (стаття 16 ЦК України).
У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року в справі № 911/2701/17 (провадження № 12-258гс18) вказано, що частиною п'ятою статті 116 ЗК України унормовано, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом. Земельні ділянки формуються як об'єкти цивільних прав: власності, постійного користування, оренди відповідно до закону, і припинення прав щодо цих об'єктів також має відбуватись виключно у відповідності до закону.
У постанові від 12.02.2019 у справі № Б29/334-09 КГС ВС вказує на те, що, аналізуючи положення ст. 120 ЗК України, ст. 378 ЦК України, можна зробити висновок, що законодавець передбачив за певних обставин можливість припинення права власності на землю у випадку набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи. За таких обставин законодавець допускає припинення права власності, права користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти, за попереднім власником.
Відповідно до частин першої, шостої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
З наданої Харківським обласним державним нотаріальним архівом на виконання ухвали суду копії договору купівлі-продажу житлового будинку від 20.10.2004, посвідченого приватним нотаріусом Золочівського районного нотаріального округу Харківської області Івановим М.І., вбачається, що ОСОБА_4 , яка діяла від імені своїх неповнолітніх на той час синів ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , які нині є позивачами у справі, придбала для синів у власність у рівних частках житловий будинок АДРЕСА_1 /а.с. 131/.
З наявної у матеріалах справи Інформації з Державного реєстру речових прав вбачається, що 10 вересня 2009 року було зареєстровано право власності за кожним із позивачів по 1/2 частини житлового будинку по АДРЕСА_1 /а.с. 13/.
Таким чином, наявними у справі доказами у їх сукупності підтверджується те, що позивачі є законними власниками вказаного вище житлового будинку. Позивачі набули право власності на вказаний житловий будинок на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку від 20.10.2004, посвідченого нотаріально, та право власності яких зареєстровано у встановленому законом порядку. Позивачі набули право власності на житловий будинок під час дії норми ст. 120 ЗК України 2004 року, яка імперативно передбачала перехід до них права на земельну ділянку, на якій розташований цей будинок.
Натомість, з матеріалів справи вбачається, що земельну ділянку площею 0,15 га, з кадастровим номером 6322684401:00:000:0025, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), на якій розташований житловий будинок, власниками якого є позивачі, у порушення норм законодавства, чинного як на час набуття ними права власності на житловий будинок, так і на час розгляду справи судом, було незаконно передано у приватну власність відповідачу ОСОБА_3 .
Твердження відповідача ОСОБА_3 про те, що він є законним власником спірної земельної ділянки, оскільки правомірно придбав у матері позивачів - ОСОБА_4 житловий будинок, що розташований на цій земельній ділянці, на підставі власноручно написаної ОСОБА_4 розписки про продаж цього будинку, суд вважає безпідставним та необґрунтованим, виходячи з наступного.
З договору купівлі-продажу житлового будинку від 20.10.2004 та Інформації з Державного реєстру речових прав вбачається, що власниками житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 , є саме позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а не їхня мати ОСОБА_4 . Остання при здійсненні купівлі будинку лише представляла інтереси неповнолітніх на той час позивачів, які саме і були покупцями будинку та в подальшому стали його законними власниками.
Тобто, ОСОБА_4 взагалі не була власником вказаного вище житлового будинку і відповідно не мала права його продавати відповідачу ОСОБА_3 .
Крім того, з наданої відповідачем ОСОБА_3 копії розписки від 08.07.2012 /а.с. 98/ вбачається, що у ній взагалі не вказано кому саме ОСОБА_4 продала житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1 . Також не вказано, від кого саме вона отримала за цей будинок грошові кошти у розмірі 3 000,00 грн.
Відповідно до ст. 657 ЦК України (у редакції, чинній на момент написання ОСОБА_4 розписки про продаж житлового будинку від 08.07.2012) договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Таким чином, вказана вище розписка не являється законним правовстановлюючим документом, який би підтверджував право власності відповідача ОСОБА_3 на житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1 , оскільки відповідно до чинного на момент написання цієї розписки законодавства, купівля-продаж житлового будинку повинна була оформлятися у вигляді договору купівлі-продажу житлового будинку у письмовій формі, який повинен був нотаріально засвідченим та підлягав державній реєстрації.
Надана відповідачем ОСОБА_3 копія технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок від 26.05.2004, який як вказує відповідач передала йому ОСОБА_4 , не являється правовстановлюючим документом /а.с. 87-94/. Крім того, у цьому технічному паспорті власниками вказаного вище житлового будинку зазначені саме позивачі, а саме кожний із них є власником по 1/2 частини цього будинку.
Враховуючи те, що наявні у справі докази у їх сукупності достовірно підтверджують, що позивачі є законними власниками житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 , відповідно до норм законодавства, чинного як на час набуття позивачами права власності на житловий будинок, так і на час розгляду справи судом, до них імперативно при переході прав на житловий будинок переходить право на земельну ділянку під цим будинком, з цільовим призначенням для його будівництва та обслуговування, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають у повному обсязі.
Враховуючи те, що позивачами не було заявлено позовних вимог щодо стягнення з відповідачів понесених ним судових витрат у справі та не подано суду будь-яких заяв чи клопотань з цього приводу, питання щодо розподілу судових витрат у справі не було предметом судового розгляду.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 12, 17, 81, ч. 2 ст. 247, ст. ст. 263-265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Золочівської селищної ради Харківської області, ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, припинення речового права на земельну ділянку - задовольнити.
Визнати незаконним та скасувати рішення ІV сесії Золочівської селищної ради Богодухівського району Харківської області VІІІ скликання від 21 січня 2021 року № 243 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_3 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташованої в АДРЕСА_1 ", яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку із земель житлової та громадської забудови з кадастровим номером 6322684401:00:000:0025, площею 0,15 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована по АДРЕСА_1 .
Припинити право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,15 га, з кадастровим номером 6322684401:00:000:0025, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована по АДРЕСА_1 .
Рішення набирає законної сили через тридцять днів з дня його ухвалення, якщо на нього не буде подана апеляційна скарга учасниками справи.
Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його ухвалення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Полтавського апеляційного суду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .
Відповідач: Золочівська селищна рада Харківської області, код ЄДРПОУ 25175462, місцезнаходження: Харківська область, Богодухівський район, смт Золочів, вул. Центральна, 13-А.
Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_4 , відомості про РНОКПП невідомі.
Головуючий О.С. Кириченко