Справа № 365/754/23
Номер провадження: 2/365/54/24
іменем України
10 квітня 2024 року с-ще Згурівка
Згурівський районний суд Київської області в складі:
головуючого - судді Хижного Р.В.
за участю секретаря судового засідання Носової О.О.
позивачки ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань суду № 1 в порядку загального позовного провадження цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виселення з будинку,-
Позивачка ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до відповідача ОСОБА_2 , в якому просить виселити ОСОБА_2 з будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 без надання іншого житла та зобов'язати не чинити їй перешкод у користуванні своїм будинком.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що вона з відповідачем уклали шлюб 19 грудня 1970 року, зареєстрований Дубочерським рай бюро ЗАГС Молдавської РСР № 220. Від шлюбу сторони неповнолітніх дітей не мають. Шлюб між ними було розірвано згідно рішення Згурівського районного суду Київської області від 24 жовтня 2023 року. Відповідно до рішення Згурівського районного суду Київської області від 03 червня 2005 року та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно позивачці належить на праві власності житловий будинок АДРЕСА_1 , в якому позивачка зареєстрована та проживає разом з дочкою ОСОБА_3 . Разом з ними в будинку проживає колишній чоловік позивачки, відповідач у даній справі ОСОБА_2 . Комунальні послуги відповідач не оплачує, коштів на утримання будинку не надає, орендну плату за проживання не сплачує. Позивачка не має можливості оформити субсидію через проживання в будинку відповідача. Поведінка відповідача є неналежною, він постійно вчиняє сварки, бійки, ображає позивачку нецензурною лайкою, зловживає спиртними напоями. Виселитись добровільно з будинку відповідач відмовляється категорично. Відповідач зайняв одну з кімнат в будинку та не дозволяє туди заходити. Позивачка неодноразово зверталась до дільничного інспектора щодо неналежної поведінки відповідача, проте проведені з відповідачем бесіди позитивних результатів не дали. Звернення позивачки до поліції також не дали результатів, що і змусило позивачку звернутись з відповідним позовом до суду.
27.02.2024 року відповідачем ОСОБА_2 подано відзив на позовну заяву, в якому останній на спростування обставин позову посилається на те, що він з позивачкою перебували у шлюбі та проживали до 2007 року в м. Будосари Молдова в приватному будинку, який продали та переїхали проживати в с. Малий Крупіль, в будинок, власником якого є позивачка. Доказів протиправної поведінки відповідача позивачка не надає. Скарг щодо порушення правопорядку та громадського спокою на відповідача не надходило. Посилання позивачки на зловживання відповідача спиртними напоями, висловлювання нецензурною лайкою, провокування сварок не відповідає дійсності та є намаганням очорнити відповідача в очах близьких людей та суду. Відповідачу 75 років, він має травми та захворювання, які ускладнюють його фізичне пересування, йому встановлено ІІ групу інвалідності довічно. Через свої захворювання відповідач щоденно приймає ліки, що виключає вживання будь-яких алкогольних напоїв. Потребуючи постійного догляду він не може вести агресивний спосіб життя, влаштовувати сварки. Іншого житла для проживання відповідач не має, житловий будинок позивачки є його єдиним місцем для проживання. Позивачка не надала доказів систематичного руйнування чи псування житла, доказів того, що відповідач використовує житлову кімнату не за призначенням, систематично порушує правила співжиття та робить не можливим проживання позивачки в будинку. Щодо сплати комунальних платежів, то пенсію відповідача отримувала позивачка, користувалась його коштами на власний розсуд, виділяючи відповідачу лише 500 грн на купівлю медикаментів. Відповідач неодноразово звертався до позивачки з проханням про виділення 1000 грн на ліки, проте отримував категоричну відмову. Також звертає увагу, що він, як інвалід ІІ групи, звільнений від сплати судового збору. Відповідач вважає, що позовна заява є безпідставною та не підлягає задоволенню.
Позивачка ОСОБА_1 в судовому засідання позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила їх задовольнити. Додатково пояснила, що 15.07.2023 року відповідач ОСОБА_2 знятий з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 . Після зняття з реєстрації відповідач виїхав для подальшого проживання в АДРЕСА_2 . 10.01.2024 року відповідач в змові з ОСОБА_4 , який є сином сторін, під час відсутності позивачки в будинку, таємно проникли в її будинок та викрали звідти її особисті речі. По факту вчинення крадіжки позивачка подала заяву на ім'я начальника ВПД № 1 Броварського РУ ГУ НП в Київській області. Окрім цього, позивачкою було подано ще шість заяв до поліції щодо вчинення відповідачем ОСОБА_2 протиправних дій з погрозами вчинення над позивачкою фізичної розправи.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася, направив до суду заяву, в якій позовні вимоги не визнає в повному обсязі, просить відмовити у їх задоволенні та розгляд справи проводити у його відсутності.
Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Враховуючи вищевикладене та приписи ст. 223 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу без участі відповідача, який в судове засідання не з'явився, будучи належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду.
Суд, заслухавши позицію позивачки, вивчивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні правовідносини.
Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 . Житловий будинок був отриманий позивачкою у спадок. Право власності позивачки зареєстровано (а.с. 10 - копія рішення Згурівського районного суду Київської області, а.с. 11 - копія витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, а.с. 18-20 - копія рішення Згурівської селищної ради з додатком про перейменування вулиць).
В житловому будинку зареєстрована позивачка ОСОБА_1 та її дочка ОСОБА_3 (а.с. 12 - копія довідки Згурівської селищної ради, а.с. 13 - копія витягу № 1042 про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб).
Згідно довідки старости Великокрупільського старостинського округу Згурівської селищної ради від 14.11.2023 року № 03.01-12/98, відповідач ОСОБА_2 на території Великокрупільського старостинського округу не зареєстрований, але фактично проживає в АДРЕСА_1 , з 2007 року. Скарг щодо порушення ОСОБА_2 правопорядку та громадського спокою не надходило (а.с. 17 - характеристика).
15.07.2023 року ОСОБА_2 був знятий з реєстрації місця проживання в АДРЕСА_1 , за заявою власника ОСОБА_1 .
Позивачка здійснює утримання будинку, сплачує комунальні послуги (а.с. 14, 15 - копії рахунків та квитанцій).
19 грудня 1970 року позивачкою ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 зареєстрований шлюб Дубочерським рай бюро ЗАГС Молдавської РСР, актовий запис № 220. Від шлюбу сторони неповнолітніх дітей не мають. Шлюб між ними було розірвано згідно рішення Згурівського районного суду Київської області від 24 жовтня 2023 року (а.с. 8-9 - копія рішення суду).
Відповідач ОСОБА_2 є інвалідом ІІ групи довічно (а.с. 41 - копія довідки до акту огляду МСЕК, а.с. 42 - копія пенсійного посвідчення).
Позивачка ОСОБА_1 29.08.2023 року зверталась із письмовою заявою до ВПД № 1 Броварського РУП ГУНП в Київській області, в якій просила прийняти міри до її чоловіка ОСОБА_2 , який зловживає спиртними напоями та вчиняє неправомірні дії, поводить себе неадекватно, та у разі розлучення відмовляється покидати будинок. 15.01.2024 року зверталась з письмовою заявою, в якій просила прийняти міри відносно колишнього чоловіка ОСОБА_2 та сина ОСОБА_2 , які 24.01.2024 року за відсутності ОСОБА_1 забрали належні їй речі, а саме телевізор, тюнер, драбину, зварювальний апарат, кавомолку (а.с. 16, 69 - копії довідок ПОГ СВГ ВП Броварського РУП, а.с. 51, 68 - довідки ПОГ СВГ ВП Броварського РУП ).
На підставі заяви ОСОБА_1 від 29.08.2023 року ПОГ СВГ ВП Броварського РУП з громадянином ОСОБА_2 було проведено профілактичну бесіду та роз'яснено про можливу відповідальність в разі вчинення правопорушення, а саме поява в п"яному вигляді в громадських місцях та вчинення домашнього насильства (а.с. 72, 73 - копії довідок).
На підставі заяви ОСОБА_1 від 15.01.2024 року працівниками ВПД № 1 Броварського РУП ГУНП в Київській області було проведено перевірку. Встановлено відсутність підстав для внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Оскільки між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 склались відносини, що носять цивільно-правовий характер та підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства (а.с. 69-70 - копія довідки, а.с. 71 - копія повідомлення).
Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Положеннями статті 47 Конституції України визначено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року визначено, що будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.
У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, як дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб'єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.
Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Поняття «майно» в першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
У рішенні від 07 липня 2011 року у справі «Сєрков проти України» (заява № 39766/05), яке набуло статусу остаточного 07 жовтня 2011 року, ЄСПЛ зазначив, що пункт 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом уведення в дію «законів».
Відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
За змістом даної норми закону звернення до суду з позовом застосовується для захисту права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння, коли право власності може бути порушено без безпосереднього вилучення майна у власника.
Положення статті 391 ЦК України підлягають застосуванню у випадках, коли між сторонами не існує договірних відносин і майно перебуває у користуванні відповідача не на підставі укладеного з позивачем договору.
Аналіз даних норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.
Дана правова позиція, висловлена у постанові Верховного Суду від 12 вересня 2018 року в справі № 727/11132/14-ц.
В пункті 33 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику у справах про захист права власності та інших речових прав» роз'яснено, що відповідно до положень статей 391, 396 ЦК позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.
Відповідно до ст. 150 ЖК України, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
За ст. 156 ЖК України, члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. За згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно. Члени сім'ї власника будинку (квартири) зобов'язані дбайливо ставитися до жилого будинку (квартири).
До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Так, до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Матеріалами справи встановлено, що відповідач є колишнім чоловіком позивачки.
У правовому висновку Верховного Суду України, який викладений у постанові від 22 червня 2017 року у справі № 6-2010цс16, зазначено, що відповідно до частини першої статті 109 ЖК Української РСР виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом.
У частині третій статті 116 ЖК Української РСР передбачено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення. Такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, а саме без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідного ордера на житлове приміщення. Виселення цих осіб пов'язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі.
Згідно ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 13 ЦПК України обов'язок доказування покладається на сторони у справі.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
В ході судового розгляду судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 є колишнім чоловіком позивачки ОСОБА_1 , з листопада 2023 року в будинку позивачки не проживає, що підтверджує і сама позивачка. Матеріали справи також не містять доказів того, що відповідач продовжує проживати в будинку позивачки, відтак підстави для його виселення відсутні.
Проте з матеріалів справи та пояснень позивачки вбачається, що відповідач може іншим чином чинити перешкоди позивачці у вільному володінні та користуванні своєю власністю, зокрема у будь-який час приїхати до місця проживання позивачки без її згоди, забирати речі з будинку, чим порушує право позивачки на користування своєю власністю і вказане порушене право власника підлягає судовому захисту, а відтак, вимоги позивачки про зобов'язання ОСОБА_2 не чинити їй перешкоди у користуванні її власністю, а саме житловим будинком є законними і обґрунтованими.
З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в частині зобов'язання ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкоди у користуванні її власністю, а саме житловим будинком АДРЕСА_1 . В задоволенні позовної вимоги про виселення відповідача слід відмовити.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, з відповідача на користь позивачки підлягає стягнення 536,80 грн на відшкодування понесених витрат зі сплати судового збору за подачу позовної заяви. Решта судового збору залишається за позивачкою. Суд не знаходить підстав для звільнення відповідача від сплати судового збору, оскільки положення ст. 5 Закону України «Про судовий збір» передбачає звільнення від сплати судового збору осіб - інвалідів ІІ групи, які перебувають в процесуальному статусі позивачів.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 41, 47 Конституції України, ст.ст. 316, 317, 319, 391 ЦК України, ст.ст. 2, 10, 12, 13, 76-82, 89, 258, 263, 264, 265, 280-284, 354 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виселення з будинку - задовольнити частково.
Зобов'язати ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкоди у користуванні її власністю, а саме житловим будинком АДРЕСА_1 .
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 536 (п'ятсот тридцять шість) гривень 80 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне рішення суду складено 16 квітня 2024 року.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .
Головуючий суддя Р.В. Хижний