Справа № 362/1885/24
Провадження 2/362/1589/24
"01" квітня 2024 р. суддя Васильківського міськрайонного суду Київської області Лебідь-Гавенко Г.М. розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Глевахівської селищної ради Фастівського району Київської області про визнання права власності на будинок,
ОСОБА_1 , звернулася до суду з позовом в порядку цивільного судочинства в якому просить визнати за нею право власності на житловий будинок садибного типу АДРЕСА_1 , загальною площею 130,4 кв.м., житловою площею 71,9 кв.м., який знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 3221487002:02:003:0201.
Перевіривши позовну заяву й додані до неї матеріали, приходжу до висновку про те, що вона підлягає залишенню без руху, виходячи з наступного.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За правилами цивільного процесуального законодавства, позовна заява за формою та змістом повинна відповідати статті 175 ЦПК України, а також вимогам статті 177 цього Кодексу.
Частиною першою статті 42 ЦПК України визначено, що у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи.
Згідно частини першої статті 46 ЦПК України, здатність мати цивільні процесуальні права та обов'язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна правоздатність) мають усі фізичні і юридичні особи.
Відповідно до частини першої статті 47 ЦПК України, здатність здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повнолітня, а також юридичні особи.
Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).
Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб'єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв'язку з позовною вимогою, яка пред'являється до нього.
Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов'язаними за вимогою особами.
Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов'язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов'язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.
Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).
Захист права власності врегульований главою 29 Цивільного кодексу України. Зокрема, відповідно до статті 392 цього Кодексу власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі зазначеної норми Кодексу, слід враховувати, що за змістом вказаної норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.
Верховний суд вказує, що передбачений статтею 392 Цивільного кодексу України спосіб захисту має на меті підтвердження наявного в позивача права власності, а не виникнення в нього такого права внаслідок ухвалення судового рішення.
Тобто саме лише посилання на відсутність документа, що засвідчує право власності на спірне майно, не є достатньою підставою для визнання за особою права власності на нього без надання доказів, оцінивши які окремо та в сукупності з урахуванням їх вірогідності та взаємозв'язку, суд може встановити факт виникнення на законних підставах та існування в позивача права власності на спірне майно, зокрема на момент втрати ним відповідного правозасвідчувального документа, а також відсутність припинення цього права на момент вирішення спору.
При цьому відповідно до положень статті 328 Цивільного кодексу України набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, тому суд при вирішенні спору про право власності повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 Цивільного кодексу України.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.05.2020 у справі №916/1608/18 дійшла висновку, що передбачене статтею 392 Цивільного кодексу України правило за аналогією закону має застосовуватися не тільки у випадках, коли власник втратив документ, який засвідчує його право власності, а й у випадках, коли наявні в нього документи не дають змоги беззаперечно підтвердити своє право власності на нерухоме майно (зокрема тоді, коли з документа вбачається право власності особи, але не випливає однозначно, що майно є саме нерухомістю), але лише за умови, що право на майно не зареєстроване за іншою особою.
Отже, за позовом про визнання права власності на будівлю, споруду, право на яку ні за ким не зареєстроване, належним відповідачем є власник земельної ділянки, на якій така будівля, споруда розташована. Якщо ж позивач пред'явив позов до неналежного відповідача, то згідно з усталеною практикою Верховного Суду в позові про визнання права власності слід відмовити.
Як вбачається з позовної заяви, позивачем у якості відповідача визначено Глевахівську селищну раду Фастівського району Київської області.
Але, як вбачається із позовної заяви, що відповідно до Декларації про готовність до експлуатації об'єкта КС101210303146, яка зареєстрована 03 березня 2021 року, замовником будівництва вищевказаного житлового будинку являється інша фізична особа - ОСОБА_2 , яка є попереднім власником земельної ділянки, а тому позивачу потрібно визначитися щодо належного відповідача по справі.
Положеннями п. 3 ч. 3 ст. 175 ЦПК України визначено, що позовна заява повинна містити зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються.
Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 176 ЦПК України, ціна позову визначається у позовах про право власності на нерухоме майно, що належить фізичним особам - дійсною вартістю нерухомого майна.
За аналізом наведених правових норм, суддя вказує на те, що зазначення ціни позову щодо вимог майнового характеру є обов'язковою вимогою до змісту позовної заяви. Зазначаючи ціну позову, позивач повинен обґрунтувати у позовній заяві наведену ним оцінку, оскільки щодо цієї обставини застосовується загальне правило про те, що кожна особа повинна довести обставини, на які вона посилається.
При цьому вартість майна - це грошова сума, за яку це майно може бути придбане у даній місцевості. В якості доказу вартості майна суду можуть бути подані звіт про оцінку майна, витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно з визначеною у них дійсною вартістю майна, а також дійсна вартість майна може підтверджуватись висновком суб'єкта оціночної діяльності.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України «Про судовий збір», - у разі якщо судовий збір сплачується за подання позовної заяви до суду в розмірі, визначеному з урахуванням ціни позову, а встановлена при цьому позивачем ціна позову не відповідає дійсній вартості спірного майна або якщо на день подання позову неможливо встановити точну його ціну, розмір судового збору попередньо визначає суд з подальшою сплатою недоплаченої суми або з поверненням суми переплати судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом у процесі розгляду справи.
Як вбачається, позивачем зазначено ціну позову, проте позовна заява з доданими до неї документами не містить відомостей про дійсну вартість майна на час пред'явлення позову, а тому позивачці слід надати суду докази про дійсну вартість спірного нерухомого майна на час звернення до суду.
Недоліки позовної заяви підлягають усуненню шляхом подання до суду позовної заяви у новій редакції, з урахуванням викладених вимог до неї, у тій кількості її примірників та додатків, скільки осіб заявлено відповідачами та/або третіми особами у справі.
У відповідності до частини першої ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві, що встановлено положеннями частини третьої ст. 185 ЦПК України.
На підставі викладеного, керуючись статтями 1-19, 23, 33, 34, 49, 136, 174-177, 184, 185, 352-355 ЦПК України, суддя,
Позовну заяву ОСОБА_1 до Глевахівської селищної ради Фастівського району Київської області про визнання права власності на будинок - залишити без руху та надати строк для усунення зазначених недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали.
Роз'яснити, що у разі не усунення недоліків у встановлений в ухвалі строк, позовна заява буде вважатись неподаною та повертається позивачеві.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Г.М.Лебідь-Гавенко