про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
12 квітня 2024 року м. Київ № 320/14510/24
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якому просить суд:
- визнати протиправним звернення ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо доставлення громадян, зокрема ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які вчинили адміністративні правопорушення (статтями) 210 до обласного, районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки для складення протоколів про адміністративні правопорушення.
Матеріали позовної заяви були передані судді для подальшого розгляду 09.04.2024.
Приписами пункту 4 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Положенням частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За визначенням, наведеним в пункті 1 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. В свою чергу, публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи (пункт 2 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України); суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).
Адміністративна юрисдикція визначається Кодексом адміністративного судочинства України за допомогою трьох критеріїв, а саме: предметної (родової), інстанційної (функціональної) та територіальної (просторової) (підсудності).
Предметна юрисдикція визначена параграфом 1 Глави 2 Розділу І Загальні положення Кодексу адміністративного судочинства України. Так, згідно пункту 1 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
За усталеною судовою практикою Великої Палати Верховного Суду, публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суд виходить із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 розділу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21 грудня 2010 року).
У рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина 2 статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення (стаття 55 Конституції України).
Предметом заявлених позовних вимог є визнання протиправним звернення ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо доставлення громадян, зокрема ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які вчинили адміністративні правопорушення (статтями) 210 до обласного, районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки для складення протоколів про адміністративні правопорушення.
З матеріалів позовної заяви вбачається, що позивач 06.07.2023 отримав повістку із викликом до ІНФОРМАЦІЯ_3 на 09.06.2023.
Оскільки, повістка містила дату виклику, яка вже пройшла, позивач не з'явився до ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Пізніше, позивачу стало відомо про те, що 04.12.2023 (вх. №1558) до відділення поліції №1 Броварського РУП ГУНП в Київській області надійшло звернення ІНФОРМАЦІЯ_4 (вих. №УП/2/2388 від 04.12.2023) відповідно до Додатку 20 Постанови КМУ від 30.12.2022 №1487 «Про затвердження порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів», щодо доставлення ОСОБА_1 , який вчинив адміністративне правопорушення за ст.ст. 210, 210-1 КУпАП.
Суд звертає увагу на те, що обов'язок військовозобов'язаної особи з'явитись за викликом до відповідного військового комісаріату встановлено Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу», а не повісткою, як вважає позивач.
Отже, повідомлення зобов'язує громадянина України з'явитися у територіальний центр комплектування та соціальної підтримки (до січня 2023 року - військовий комісаріат) для актуалізації даних військовозобов'язаного. Потрібні дані стосуються складу сім'ї, працевлаштування, наявності дітей, стану здоров'я тощо. На підставі отриманих даних можуть бути виявлені підстави для звільнення від військової служби.
Неявка по повістці у військомат для уточнення даних несе за собою адміністративну відповідальність.
Питання адміністративної відповідальності врегульоване статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення ("Порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку", «Порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).
При цьому, відповідно до п.56 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 р. № 1487 за зверненням районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ (додаток 20) Національна поліція здійснює адміністративне затримання та доставлення призовників, військовозобов'язаних та резервістів, які вчинили адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Отже, вказане позивачем звернення ІНФОРМАЦІЯ_4 (вих. №УП/2/2388 від 04.12.2023) є способом доставки позивача для його прибуття у визначену дату до відповідного військового комісаріату.
На переконання суду, зазначене звернення не є наказом чи рішенням відповідача, та є тільки підставою для прийняття рішення суб'єктом владних повноважень в майбутньому.
У даному випадку, позивачем не надано жодних доказів прийняття відповідачем рішень щодо нього, та відповідно позивачем такі рішення не оскаржуються.
Таким чином, складення ІНФОРМАЦІЯ_5 звернення щодо доставлення громадян, зокрема ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які вчинили адміністративні правопорушення до обласного, районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки для складення протоколів про адміністративні правопорушення, не є рішенням чи дією суб'єкта владних повноважень в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, а такі дії не створюють, припиняють чи змінюють будь-яких правовідносин, тобто між даними особами не існує публічно-правового спору, що в свою чергу виключає його розгляд за правилами адміністративного судочинства.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено право особи, права та свободи якої було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушених прав та бути адекватним наявним обставинам.
Крім того, у разі притягнення позивача до адміністративної відповідальності, то він не позбавлений права оскаржити відповідні рішення відповідача про притягнення його до адміністративної відповідальності до місцевого загального суду як адміністративного суду.
Водночас, суд звертає увагу на те, що згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, визначеній в постанові від 11.04.2018 в справі № 820/583/16 (К/9901/7053/18), поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в більш ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.
Пунктом першим частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243, 248, 283 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Відмовити у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним звернення.
2. Копію ухвали разом з матеріалами заяви надіслати заявнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Суддя Лисенко В.І.