15 квітня 2024 року № 640/12855/21
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Білоноженко М.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, третя особа -Подільський районний відділ державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),-
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 44116011), третя особа - Подільський районний відділ державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (04208, м. Київ, пр. Гонгадзе, 5-б, код ЄДРПОУ 34482497), в якому просить суд визнати протиправною та скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 08.05.2019 №Ф-107470-17У.
В обгрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що оскаржувана вимога від 08.05.2019 про сплату боргу є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки винесена безпідставно, враховуючи те, що позивач є найманим працівником в АБ «Дениса Логінова», відтак підстави для нарахування та сплата ЄСВ позивачем, як самозайнятою особою, відсутні.
Окружним адміністративним судом міста Києва відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.
Законом України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 № 2825-IX (далі - Закон № 2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних Закону № 2825-IX з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
На виконання вимог Закону №2825-IXупровідним листом від 03.04.2023 №03-19/18855/23 матеріали справи №640/12855/21 передано до Київського окружного адміністративного суду.
Згідно відмітки про прийняття матеріалів справи, позовна заява надійшла до суду 10.11.2023 (вх.№52190). Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями Київського окружного адміністративного суду від 10.11.2023, справу №640/12855/21 передано до розгляду судді Білоноженко М.А.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.11.2023 року справу прийнято до свого провадження суддею Білоноженко М.А.
Відповідач, не погоджуючись із доводами позивача, надав відзив на позовну заяву, в якому вказав, що статтею 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначено коло платників єдиного внеску, до яких, зокрема, належать особи, які провадять незалежну професійну діяльність, в тому числі адвокатську діяльність. Цим же Законом визначено своєчасне нарахування, обчислення та сплата єдиного внеску. Крім того, з 01 січня 2017 року єдиний внесок сплачується незалежно від отриманого доходу. Згідно із даними інтегрованої картки платника податку позивачу нараховано єдиний соціальний внесок у сумі 27982,90. Таким чином, вважає, що відповідач, сформувавши оскаржувану вимогу від 08.05.2019 про сплату боргу (недоїмки), діяв виключно в межах повноважень та у спосіб передбачений нормами чинного законодавства.
Третя особа надала пояснення відносно предмету спору, в яких вказала про необґрунтованість висновків позивача щодо протиправності відкриття виконавчого провадження на підстави вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 08.05.2019 року.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
06.12.2020 року позивач дізнався про наявність відкритого виконавчого провадження ВП НОМЕР_2.
Відповідно до постанови від 19.02.2020 р. «Про відкриття виконавчого провадження» ВП НОМЕР_2, заступником начальника відділу Подільського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)» Кравцовою О.С., 19.02.2020 р. за виконавчим документом Головного управління державної податкової служби у м. Києві - вимоги про сплату боргу № Ф-107470-17У від 08.05.2019 р. «про стягнення з ОСОБА_1 на користь ГУ ДПС у м. Києві недоїмки зі сплати ЄСВ у сумі 27982,90 грн.» було відкрите вищезазначене виконавче провадження.
16.12.2020 р., заступником начальника відділу Подільського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Кравцовою О.С. винесено постанову про зміну (доповнення) реєстраційних даних (додаток № 2), відповідно до якої дата набрання рішенням чинності виправлено з 08.05.2019 р. на 04.12.2019 р.
З метою з'ясування підстав винесення податкової вимоги про сплату боргу (недоїмки), адвокатом позивача були направлені адвокатські запити до відповідача, на які були надані відповіді №42068/6/26-15-13-07-17 від 23.04.2021 та №42866/6/26-15-13-07-17 від 26.04.2021 року.
Незгода позивача із винесеною вимогою зумовила його звернення до суду із даним позовом, при вирішенні якого суд виходить із наступного.
Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (надалі також - ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов'язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (надалі також - Закон № 2464-VI) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
За змістом пункту 2 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (надалі також - Закон № 5076-VI) адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Відповідно до частини третьої статті 4 Закону № 5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Статтею 13 Закону № 5076-VI передбачено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
Згідно до положень п. 178.1, п. 178.2 ст. 178 ПК України, особи, які мають намір здійснювати незалежну професійну діяльність, зобов'язані стати на облік у контролюючих органах за місцем свого постійного проживання як самозайняті особи та отримати довідку про взяття на облік згідно із статтею 65 цього Кодексу. Доходи громадян, отримані протягом календарного року від провадження незалежної професійної діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною п. 167.1 ст. 167 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України « "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI» єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За змістом статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Пунктом 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для правового висновку про те, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відтак, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
З урахуванням встановлених обставин та зазначених нормативно-правових положень можна дійти висновку, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, позивач є адвокатом, має ознаку здійснення незалежної професійної діяльності з 2012 року та перебуває на обліку як платник податків.
Проте, обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що 30.08.2016 р. ОСОБА_1 було створено Адвокатське бюро «Дениса Логінова», про що свідчить виписка з ЄДРПОУ, яке було взято на облік в органах ДПС 30.08.2016 р.
Відповідно до п. 4.3. Статуту Адвокатського бюро «Дениса Логінова» учасник бюро приймається на роботу в бюро на посаду адвоката на умовах трудового договору (контракту) відповідно до трудового законодавства. Учасник бюро - адвокат здійснює адвокатську діяльність в організаційно-правовій формі адвокатського бюро.
30.08.2016 року між Адвокатським бюро «Дениса Логінова» та Адвокатом ОСОБА_1 було укладено трудовий договір (контракт).
Юридична особа - Адвокатське бюро «Дениса Логінова» знаходилося на спрощеній системі оподаткування у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві, про що свідчить заява про застосування спрощеної системи оподаткування від 15.12.2016 року.
Відтак, позивач вважає, що оскільки він був найманим працівником в АБ «Дениса Логінова», підстави для нарахування ЄСВ для нього, як самозайнятої особи відсутні, оскільки такий податок повинен сплачуватися роботодавцем.
Дослідивши матеріали справи, суд не погоджується із такими висновками позивача з огляду на наступне.
Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Адвокатське бюро «Дениса Логінова» (код ЄДРПОУ НОМЕР_3) було зареєстровано 30.08.2016 року.
Згідно з відомостями реєстру, 14.06.2018 року вчинено запис про реєстрацію припинення юридичної особи на підставі рішення про припинення (номер запису 1 074 111 0002 061814).
Таким чином, з 14.06.2018 року позивач фактично не перебуває у трудових відносинах із вказаним бюро.
Крім того, інформація з Єдиного реєстру адвокатів України свідчить про те, що станом на час винесення даного рішення, адвокат ОСОБА_1, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №4482 від 29.08.2012 року, здійснює індивідуальну адвокатську діяльність. Будь-яких відомостей про зупинення або припинення адвокатської діяльності на підставі ст.ст. 31,32 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» Єдиний реєстр адвокатів України не містить.
Таким чином, судом встановлено, що позивач з 2018 року і по теперішній час здійснює індивідуальну адвокатську діяльність, як самозайнята особа, яка зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу.
Зазначене підтверджується також доводами відповідача щодо відсутності в реєстраційних даних позивача інформації про подання заяви за формою №8-ОПП, № 7-ЄСВ.
Позивач посилається на протиправність відкриття та здійснення виконавчого провадження за податковою вимогою від 08.05.2019 №Ф-107470-17У, щодо скасування якої останній звернувся до суду із даним позовом, проте з цього приводу суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених Конституцією України, цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню.
Суд зауважує, що стадія реалізації податкової вимоги є похідною від прийнятої відповідачем вимоги, а її скасування не може мати своїм наслідком скасування документа, для виконання якого його було відкрито.
Тобто, порушення, допущені під час здійснення виконавчого провадження, не можуть бути підставою для скасування винесеної відповідачем податкової вимоги.
В зв'язку із чим, суд не приймає до уваги доводи позивача в цій частині.
Отже, враховуючи встановлені судом під час розгляду справи обставини, суд прийшов до висновку про законність винесення податкової вимоги від 08.05.2019 №Ф-107470-17У та відсутністю підстав для її скасування.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o.v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено принцип законності, який вимагає, щоб органи державної влади та їх посадові особи діяли тільки на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що не підлягають задоволенню.
В зв'язку із відмовою у задоволенні позову, судові втрати розподілу не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 255 КАС України суд -
1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Білоноженко М.А.