15 квітня 2024 року Справа №320/19538/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Войтович І.І., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) із позовом до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області (далі - відповідач, ГУ ДПС у Дніпропетровській області) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 13 лютого 2023 року №Ф-1495-58 в сумі 34 488,74 грн.
В обґрунтування позовних вимог, позивач вказує, що мала попереднє прізвище « ОСОБА_2 », згідно свідоцтва про зміну імені від 16.05.2016 серії НОМЕР_1 . 22.05.2009 позивач була зареєстрована фізичною особою-підприємцем за прізвищем « ОСОБА_2 » за видом діяльності 52.62.0 Роздрібна торгівля з лотків на ринках. З 2004 року постійно проживає та працює в м. Києві.
Покликаючись на норми п. 2, п.3, п. 10 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», Закон України від 6 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» яким внесено зміни до Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», що набрали чинності з 1 січня 2017 року, зокрема, щодо обов'язковості визначення бази нарахування єдиного внеску у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року, вказує, що тільки з 01.01.2017 року у фізичних осіб підприємців, які не отримують дохід, виник обов'язок сплачувати єдиний внесок.
3 01.11.2011 по даний час, що підтверджується трудовою книжкою, позивач безперервно працює на посаді робітника з комплексного прибирання та утримання будинків з прилеглими територіями комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло сервіс». Роботодавець сплачував та сплачує за позивача єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, що підтверджується індивідуальними відомостями Пенсійного фонду України про застраховану особу (форма ОК-5), а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Застосовуючи висновки Касаційного адміністративного суду викладені, серед вказаних, у постановах від 04.12.2019 у справі №440/2149/19, від 27.11.2019 у справі №160/3114/19, від 27.10.2020 у справі №140/2214/19, позивач наполягає, що не має сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування оскільки є найманим працівником, господарської діяльності не веде, окрім заробітної плати інших доходів не має, нарахований єдиний внесок з 2017 по 3 квартал 2020 року вважає безпідставним та протиправним.
ОСОБА_1 вказує, що 15.03.2023 оскаржувала в адміністративному порядку вимогу відповідача про сплату боргу (недоїмки) від 13.02.2023 №Ф-1495-58, та Державна податкова служба України листом від 27.03.2023 №7521/6/99/00/06/02/01/06 залишено без задоволення скарги, вимогу без змін. ГУ ДПС у Дніпропетровській області листами від 03.04.2023 №22204/6/04-36-13-11-16 та від 14.04.2023р. №25745/6/04-39-18-16 скарги позивача від 15.03.2023 і від 30.03.2023 щодо скасування вимоги ГУ ДПС Дніпропетровській області від 13.03.2023 залишено без задоволення, вимогу без змін.
Позивач просить суд скасувати спірну вимогу.
Додатково, позивач зазначила, що 07.02.2024 старшим державним виконавцем Нікопольського відділу державної виконавчої служби у Нікопольському районі Дніпропетровської області Південного МУМЮ (м. Одеса) Бардюковою О.Ф. відкрито виконавче провадження №74085452 про стягнення податкового боргу в сумі 34 488,74 грн. та 07.02.2024 в рамках даного виконавчого провадження №74085452 виконавцем була винесена постанова про арешт коштів боржника. 08.02.2024 єдиний банківський рахунок позивача, на який надходять пенсійні виплати та заробітна плата був заблокований, інших доходів і банківських рахунків у позивача немає. 08.02.2023 позивач зверталась до старшого державного виконавця Нікопольського ВДВС у Нікопольському районі Дніпропетровської області Південного МУМЮ (м. Одеса) Бардюкової О. Ф. з заявою про зняття арешту з банківської карти, та в задоволенні було відмовлено, але належної відповіді не отримано. 16.02.2024 позивач знову звернулася до старшого державного виконавця Нікопольського ВДВС у Нікопольському районі Дніпропетровської області Південного МУМЮ (м. Одеса) Бардюкової О. Ф. з заявою про визначення поточного рахунку у банку для здійснення видаткових операцій, разом з тим було знову відмовлено у зв'язку з тим, що хоч згідно Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань підприємницьку діяльність ФОП ОСОБА_1 було внесено інформацію 31.03.2023 про припинення, але податкова служба з обліку не знімає у зв'язку з несплаченим податковим боргом по якому йде даний судовий спір. Офіційної відповіді позивач ще не отримала.
14.06.2023, ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі, справу визначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвала суду надіслана сторонам по справі належним чином.
Відповідачем подано до суду відзив, в якому вказує про те, що за даними інформаційної системи податкового обліку ОСОБА_1 з 22.05.2009 по 31.03.2023 перебуває на обліку як фізична особа-підприємець, на загальній системі оподаткування та була платником єдиного внеску за п. 4 ч 1 ст. 4 Закону №2464. Стан платника - припинено, але не знято з обліку.
Посилаючись на норми ст. 6, п. 2 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», Закон України від 6 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» яким внесено зміни до Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», що набули чинності з 01.01.2017, щодо розмірів єдиного внеску, з 01 січня 2018 року набули чинності зміни до Закону №2464 внесені Законом України від 03 жовтня 2018 року № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», зокрема в частині термінів сплати єдиного внеску фізичними особами підприємцями та вказує, що за даними інформаційної системи податкового органу, в ІКП ФОП ОСОБА_1 відображені наступні автоматичні нарахування єдиного внеску на суму 34488,74, а саме:
- по строку 09.02.2018 нараховано 8448,00 грн за 2017 рік нарахування не сплачені;
- по строку 19.04.2018 нараховано 2457,18 грн за перший квартал 2018 року, нарахування не сплачені;
- по строку 19.07.2018 нараховано 2457,18 грн. за другий квартал 2018 року, нарахування не сплачені;
- по строку 19.10.2018 нараховано 2457,18 грн. за третій квартал 2018 року, нарахування не сплачені;
по строку 21.01.2019 нараховано 2457,18 грн. за четвертий квартал 2018 року, нарахування не сплачені;
- по строку 19.04.2019 нараховано 2754,18 грн за перший квартал 2019 року, нарахування не сплачені;
- по строку 19.07.2019 нараховано 2754,18 грн за другий квартал 2019 року, нарахування не сплачені;
- по строку 21.10.2019 нараховано 2754,18 грн за третій квартал 2019 року, нарахування не сплачені;
- по строку 20.01.2020 нараховано 2754,18 грн за четвертий квартал 2019 року, нарахування не сплачені;
- по строку 21.04.2020 нараховано 2078,12 грн за перший квартал 2020 року, нарахування не сплачені;
- по строку 20.07.2020 нараховано 1039,06 грн за другий квартал 2020 року нарахування не сплачені;
- по строку 19.10.2020 нараховано 2078,12 грн за третій квартал 2020 року нарахування не сплачені.
Станом на 26.06.2023 за даними ІТС «Податковий блок» в ІКП ФОП ОСОБА_1 за період 2017 року по 2020 року по єдиному внеску рахується борг у сумі 34488,74 грн.
Звіт відповідної форми ФОП ОСОБА_3 не подавала, податкові декларації про майновий стан та доходи були подані за 2015 рік, звітність по єдиному внеску за 2013-2020 не подавалась.
Згідно даних інформаційно-комунікаційної системи органів ДПС України в інтегрованій картці платника єдиного внеску по коду бюджетної класифікації 71040000 у ОСОБА_1 (РНОКРР НОМЕР_2 ) заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, ГУ ДПС у Дніпропетровській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-1495-58 від 13.02.2023 па суму 34488,74 грн., відповідно п. 4 розділу VI Інструкції № 449. Пунктом 6 статі 1 розділу І Закону № 2464 визначено, що недоїмка сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена податковим органом у випадках, передбачених цим Законом.
Спірна вимога була сформована відповідно до ч. 4 ст. 25 Закону №2464-VI та за п. 4 розділу VI Інструкції №449 надіслана на податкову адресу платника та отримана 07.03.2023.
Відповідач просить суд відмовити в задоволенні позову.
Розглянувши надані документи, з'ясувавши фактичні обставини справи, позицію та доводи позивача, позицію та доводи відповідача, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства які регулюють спірні відносини та їх застосування сторонами, судом встановлено наступне.
Згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань від 31.03.2023, державним реєстратором виконавчого комітету Нікопольської міської ради Дніпропетровської області 22.05.2009 проведено реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 , вид економічної діяльності: 52.62.0 Роздрібна торгівля з лотків та на ринках, номер запису: 22300000000017607.
Стан-припинено.
Відомості щодо зняття з обліку відсутні.
22.05.2009 ГУ ДПС у Дніпропетровській області (Нікопольське відділення, м. Нікополь) взято на облік ОСОБА_4 як платника єдиного внеску та з 25.05.2009 взято на облік як платника податків.
Відповідно свідоцтва про зміну імені від 16.05.2016 серії НОМЕР_1 прізвище « ОСОБА_2 » змінено на « ОСОБА_5 ».
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , засвідчила особу копією паспорту серії НОМЕР_3 , виданого Нікопольським РВ ГУ ДМС України в Дніпропетровській області; РНОКПП НОМЕР_2 .
Відповідно до довідки КП з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» відділення №1 виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) ОСОБА_1 фактично проживає в м.Києві з липня 2011 року за адресою: АДРЕСА_1 . Довідка видана на підставі акту про фактичне місце проживання від 06.04.2023.
Згідно наданої копії трудової книжки НОМЕР_4 , серед інших записів, вбачається:
з 01.07.2009 по 06.10.2009 ОСОБА_1 згідно Наказу КП ЖЕО №103 №98-к від 01.07.2009 (запис №27 від 01.07.2009) працювала на посаді робітника з комплексного прибирання будинків з прилеглими територіями. Звільнена Наказом №204 - к від 06.10.2009 (запис №2 від 06.10.2009);
з 01.12.2010 по 10.06.2011 згідно Наказу КП ЖЕО №103 № 08-к від 01.12.2010 (запис № 29 від 01.12.2010) працювала на посаді робітника з комплексного прибирання будинків з прилеглими територіями. Звільнена Наказом №73-к від 10.06.2011 (запис № 30 від 10.06.2011);
з 01.11.2011 по даний час, за Наказом КП ЖЕО №103 № 346к від 01.11.2011 (запис №31 від 01.11.2011) ОСОБА_1 безперервно працює на посаді робітника з комплексного прибирання та утримання будинків з прилеглими територіями комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло сервіс» (записи № 32 від 01.06.2018 про переведення робітником до відділення Правобережне Наказом № 157к від 30.05.2018, запис № 33 від 01.09.2019 про переведення до відділення №11 Наказом №185к від 30.08.2019, запис від 27.03.2023 про підтвердження стану робітника).
13.02.2023 Головним управлінням Державної податкової служби у Дніпропетровській області щодо ОСОБА_1 винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 13 лютого 2023 року № Ф-1495-58 на суму 34 488,74 грн.
За встановленими обставинами слідує, що станом на 26.06.2023 за даними ІТС «Податковий блок» в ІКП ФОП ОСОБА_1 за період 2017 року по 3 квартал 2020 року по єдиному внеску рахується борг у сумі 34488,74 грн.
Відповідно спірна вимога по єдиному внеску сформована за період не сплачених зобов'язань з 2017 по 3 квартал 2020 роки.
Отримавши вказану вимогу позивач оскаржувала її в адміністративному порядку.
Державна податкова служба України листом від 27.03.2023 №7521/6/99/00/06/02/01/06 скаргу ОСОБА_1 від 15.03.2023 залишено без задоволення, вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13 лютого 2023 року № Ф-1495- 58 без змін.
ГУ ДПС у Дніпропетровській області листом від 03.04.2023 №22204/6/04-36-13-11-16 скаргу ОСОБА_1 від 15.03.2023 щодо скасування вимоги ГУ ДПС Дніпропетровській області від 13.03.2023 залишено без задоволення, вимогу без змін.
ГУ ДПС у Дніпропетровській області листом від 14.04.2023 №25745/6/04-39-24-18-16 скаргу ОСОБА_1 від 30.03.2023 щодо скасування вимоги ГУ ДПС Дніпропетровській області від 13.03.2023 залишено без задоволення, вимогу без змін.
Позивач, не погоджуючись із вказаною спірною вимогою, звернулась до суду із даним позовом за захистом порушених прав та інтересів.
Відповідно, позиція позивача ґрунтується на відсутності обов'язку сплачувати єдиний внесок оскільки вона не працює ФОП, не отримує відповідного прибутку та є найманим працівником з 2011 року.
В свою чергу, відповідач наполягає на тому, що вимога сформована та надіслана позивачу належним чином та є законною, за період з 2017 року по 2020 рік у позивача наявна недоїмка зі сплати єдиного внеску яка підлягає сплаті до бюджету.
Відтак, предметом спору є предметом спору в даній справі вимога ГУ ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 13 лютого 2023 року №Ф-1495-58 в сумі 34 488,74 грн, у зв'язку з чим, вказана вимога підлягає перевірці судом на відповідність ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України із дотриманням судом принципів адміністративного судочинства визначених в ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зокрема, в силу ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 3 статті 2 КАС України визначено, що основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі; 5) обов'язковість судового рішення; 6) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 7) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом; 8) розумність строків розгляду справи судом; 9) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 10) відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.
За ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 22 квітня 2021 року у справі № 826/15741/18, з метою безумовного дотримання конституційного принципу, визначеного у статті 129 Конституції України, в частині третій статті 2 та статті 9 КАС України закріплено, що до основних засад (принципів) адміністративного судочинства належить, зокрема, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі; суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Загалом принцип змагальності прийнято розглядати як основоположний компонент концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та ефективної участі.
Принцип змагальності судового провадження охоплює собою право особи, крім можливості подавати власні докази, знати про існування всіх представлених доказів та пояснень іншими учасниками справи, оскільки вони можуть вплинути на рішення суду, мати можливість знайомитись з матеріалами справи та робити з них копії, а також володіти відповідними знаннями (залучати професійного представника) та змогу коментувати представлені докази та пояснення у належній формі та у встановлений час.
Таким чином, принцип змагальності спільно з принципом рівності є одним з основних елементів поняття "право на справедливий суд", що гарантоване Конвенцією.
Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (ч. 3 ст. 3 КАС України).
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (далі - ПК) в частині компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб щодо адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI.
Правові і організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI).
В силу вимог частини першої статті 2 даного Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
За приписами частини четвертої статті 8 Закону № 2464-VI порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 14 Закону № 2464-VI на органи доходів і зборів покладено обов'язок здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону.
Як визначено частиною першою статті 3 Закону № 2464-VI, збір та ведення обліку єдиного внеску здійснюються за принципами, зокрема, обов'язковості сплати; відповідальності платників єдиного внеску та органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов'язків.
Єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування (пункт 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI).
У розумінні пункту 3 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI є платниками єдиного внеску.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Абзацом першим пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI визначено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
Законом України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 1774) внесено низку змін до Закону № 2464, які набувають чинності з 01 січня 2017 року, зокрема щодо нарахування та сплати єдиного внеску фізичними особами підприємцями, у тому числі тими, які обрали спрощену систему оподаткування, та особами, які провадять незалежну професійну діяльність.
Так, з 01 січня 2017 року на підставі пункту 2 частини першої статті 7 та частини п'ятої статті 8 Закону №2464 фізичні особи підприємці на загальній системі оподаткування нараховують та сплачують єдиний внесок у розмірі 22 відсотка на суми доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
Отже, сума мінімального страхового внеску становить:
- за місяць у 2017 році 704,00 грн., так як відповідно до Закону України 21 грудня 2016 року № 1801-Vili «Про Державний бюджет України на 2017 рік» розмір мінімальної заробітної плати складав 3200,00 грн. (3 200 х 22 відсотки);
- за місяць у 2018 році 819,06 грн., так як відповідно до Закону України 07 грудня 2018 року № 2246-VIII «Про Державний бюджет України на 2018 рік» розмір мінімальної заробітної плати складав 3723,00 грн. (3 723 х 22 відсотки).
- за місяць у 2019 році 918,06 грн., так як відповідно до Закону України 23 листопада 2018 року № 2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» розмір мінімальної заробітної плати складав 4173,00 грн. (4173 х 22 відсотки).
- за місяць у 2020 році 1039,06 грн. (4723 х 22 відсотки, з 01.01.2020 по 31.08.2020) та 1100,00 грн. (5000 х 22 відсотки, з 01.09.2020 по 31.12.2020) так як відповідно до Закону України 14 листопада 2019 року № 294-ІХ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» розмір мінімальної заробітної плати складає 4723,00 грн. з 01.01.2020 по 31.08.2020, та 5000,00 з 01.09.2020 по 31.12.2020.
У разі не отримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року, дані особи зобов'язані визначити базу нарахування єдиного внеску, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом № 2464. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Згідно із абзацом другим пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», який набув чинності з 01.01.2018) у разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
За визначеннями, наведеними у пунктах 4, 5 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI, мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця, тоді як, максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - максимальна сума доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює п'ятнадцяти розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом, на яку нараховується єдиний внесок.
Відповідно до частини п'ятої статті 8 Закону № 2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
Із врахуванням зазначеного, мінімальний страховий внесок у 2017 році становив 704,00 грн. на місяць (3200,00 грн. х 22%, де 3200,00 грн. розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2017); мінімальний страховий внесок у 2018 році становив 819,06 грн. на місяць (3723,00 грн. х 22%, де 3723,00 грн. - розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2018); мінімальний страховий внесок у 2019 році становив 918,06 грн. (4173 х 22% де 4173,00 грн. - розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2019); мінімальний страховий внесок у 2020 році становив 1039,06 грн. (4723 х 22 відсотки, з 01.01.2020 по 31.08.2020 де розмір мінімальної заробітної плати - 4723,00 грн.) та 1100,00 грн. (5000 х 22% з 01.09.2020 по 31.12.2020 із розміром мінімальної заробітної плати- 5000,00 грн).
Відповідно до абзацу третього частини восьмої статті 9 Закону № 2464-VI платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Згідно з частиною другою статті 25 Закону № 2464-VI у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Абзацом 1 частини четвертої цієї статті визначено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Розділом VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за № 508/26953 (далі - Інструкція № 449), врегульований порядок стягнення заборгованості з платників.
Відповідно до пункту 1 вказаного розділу Інструкції № 449 до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
Згідно з пунктом 2 розділу VI Інструкції № 449 у разі виявлення платником своєчасно не нарахованих сум єдиного внеску такі платники зобов'язані самостійно обчислити ці внески, відобразити у звітності, що подається платником до органів доходів і зборів, та сплатити їх. До такого платника застосовуються штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.
Отже, системний аналіз вказаних нормативно-правових актів дає підстави дійти висновку про те, що платники, зареєстровані у встановленому порядку як фізичні особи - підприємці, у разі не отримання доходу (прибутку) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, зобов'язані визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, а сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Враховуючи встановлені обставини по справі, судом встановлено працевлаштування позивачем найманим працівником ще з липня 2009 року, з 2011 року станом на даний час позивач постійно працює найманим працівником, у зв'язку з чим, суд вважає необхідним зазначити наступне.
В пунктах 3 і 10 частини першої статті 1 Закону №2464-VI розкрито поняття застрахованої особи як фізичної особи, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок, а страхувальників як роботодавців та інших осіб, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
До платників єдиного внеску включено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування (пункт 4 частини першої цієї ж статті).
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 01.01.2017) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України ''Про оплату праці'', та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску; для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Водночас, відносини щодо сплати єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного внеску.
Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць.
При цьому за відсутності бази для нарахування єдиного внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати, оскільки метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Зважаючи на викладене, можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб (до яких відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК відноситься фізична особа-підприємець) саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Отже, особа, яка зареєстрована як фізична особа - підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником) така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення законодавства щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи - підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм Закону №2464-VI був викладений Верховним Судом в постанові від 27.11.2019 у справі №160/3114/19, в постанові від 04.12.2019 у справі №440/2149/19, у постанові від 23.01.2020 у справі №480/4656/18, у постанові від 27.03.2020 у справі № 140/2214/19, та інші на які посилається позивач в позовній заві в обґрунтування своїх доводів.
У зв'язку з наведеним визначення позивачу зобов'язань зі сплати єдиного внеску згідно з вимогою про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску від 13 лютого 2023 року №Ф-1495-58 в сумі 34 488,74 грн. є протиправним, що є підставою для скасування цієї вимоги.
Відповідно до частини 1 статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
За ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 74 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до ст. 76 Кодексу адміністративного судочинства України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування та питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі (абз. 2 ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно судом встановлено протиправність спірної вимоги від 13 лютого 2023 року №Ф-1495-58 в сумі 34 488,74 грн, наявності правових підстав для її скасування, протилежному належних та достатніх доводів відповідачем суду не наведено.
Згідно ч. ч. 1-4 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «RuizTorija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно з вимогами пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.
Враховуючи висновки суду, положення ст.ст. 139, 143 КАС України, позивачу підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетний асигнувань відповідача, сплачений судовий збір за подання позову до суду в повному обсязі.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною та касувати вимогу Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 13 лютого 2023 року №Ф-1495-58 в сумі 34 488,74 грн.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетний асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 44118658) витрати по сплаті судового збору у розмірі 1073,60 грн. (одна тисяча сімдесят три гривні 60 копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Войтович І.І.