про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
12 квітня 2024 року м. Київ № 320/21746/23
Суддя Київського окружного адміністративного суду Леонтович А.М., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Дніпровського відділу держаної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною бездіяльність,
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Дніпровського відділу держаної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якому просив:
- визнати незаконною бездіяльність відповідача щодо не зняття арешту з нерухомого майна, накладеного на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 21.09.2016 №52281558;
- скасувати арешт, накладений на підставі постанови про арешт майна боржника і оголошення заборони на його відчуження від 21.09.2016 №52281558;
- зобов'язати відповідача вчинити дії щодо реєстрації припинення обтяження нерухомого майна з подальшим виключенням запису про обтяження №17935894 від 09.12.2016 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, та реєстру прав власності на нерухоме майно Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єктів.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03 липня 2023 року №320/21746/23 за позовом ОСОБА_1 до Дніпровського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління МЮУ (м. Київ) передано на розгляд - Дніпровського районного суду м. Києва.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.03.2024 апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено частково. Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 03 липня 2023 року - скасовано, а справу №320/21746/23 направлено до Київського окружного адміністративного суду для продовження розгляду на стадію відкриття провадження у справі.
У відповідності до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ (далі - Закон №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно зі статтею 3 Закону №1404-VІІІ підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.
Відповідно до частини першої статті 13 Закону №1404-VІІІ під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно - правовими актами.
У силу вимог частини першої статті 74 Закону №1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Таким чином, вказаними положенням Закону України «Про виконавче провадження» встановлено право зокрема сторони виконавчого провадження звернутися з позовом про оскарження рішень, дій та бездіяльності виконавця до суду, який видав виконавчий документ, але при цьому встановлено також порядок такого звернення, а саме - в порядку, передбаченому законом.
Згідно із частиною другою статті 74 Закону №1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Отже, імперативною нормою - частиною другою статті 74 Закону №1404-VIII закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.
У той же час, особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця визначені статтею 287 КАС України, норми цієї статті є спеціальними при розгляді справ щодо оскарження рішень державного виконавця в адміністративних справах.
Так, відповідно до частини першої статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
У силу вимог частини п'ятої статті 287 КАС України адміністративні справи з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень, ухвалених місцевим загальним судом як адміністративним судом, розглядаються місцевим загальним судом як адміністративним судом, який видав виконавчий лист.
Отже, критеріями визначення юрисдикції судів щодо справ стосовно оскарження учасниками виконавчого провадження рішень, дій чи бездіяльності державного (приватного) виконавця є юрисдикційна належність суду, який видав виконавчий документ.
За загальним правилом скарги на рішення, дії та бездіяльність службових осіб під час виконання судових рішень подаються за юрисдикцією того суду, який ухвалив судове рішення, що знаходиться на виконанні.
У постанові від 14.03.2018 у справі №213/2012/16 Велика Палата Верховного Суду роз'яснила, що якщо законом установлено порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби до суду, який ухвалив відповідне рішення, як це передбачено для виконання судових рішень, у такому випадку виключається юрисдикція адміністративних судів у такій категорії справ.
У постанові від 16.01.2019 в справі №826/12964/17 Велика Палата Верховного Суду також констатувала, що юрисдикція спорів про оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, вчинених на виконання судових рішень, залежить, зокрема, від суду, який видав виконавчий документ, при цьому, якщо закон установлює інший, ніж за правилами адміністративного судочинства, порядок судового оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів щодо розгляду скарг.
Відповідно до висновку, зробленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28.08.2019 у справі №808/8368/15, критеріями визначення юрисдикції судів щодо вирішення справ з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення є юрисдикційна належність суду, який видав виконавчий документ, та статус позивача як сторони у виконавчому провадженні.
Як свідчать матеріали справи, предметом оскарження у цій справі є бездіяльність відповідача щодо не зняття арешту з нерухомого майна, накладеного на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 21.09.2016 №52281558 та скасування арешту, накладеного на підставі постанови про арешт майна боржника і оголошення заборони на його відчуження від 21.09.2016 №52281558.
Вказане свідчить про те, що позивач оскаржує бездіяльність державного виконавця у виконавчому провадженні (де він був боржником), що було відкрито на підставі судового рішення, ухваленого відповідно до Цивільного процесуального кодексу України.
У свою чергу, порядок здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, постановлених у порядку цивільного судочинства, врегульовано положеннями розділу VII «Судовий контроль за виконанням судових рішень» ЦПК України.
Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції (частина перша статті 448 ЦПК України).
Аналогічно врегульовано вказане питання в частині першій статті 339 та частині першій ст.340 ГПК України, згідно з яких сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права. Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
З аналізу вказаних правових норм вбачається, що в разі оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого за правилами цивільного судочинства, зазначена скарга розглядається судом, який ухвалив вказане рішення за правилами цивільного судочинства, а якщо скарга подається на рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб ДВС щодо виконання судового рішення, ухваленого за правилами господарського судочинства, таку скаргу розглядає відповідний господарський суд, який ухвалив таке рішення за правилами господарського судочинства, відповідно.
Зазначена правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду №660/612/16-ц від 14.03.2018, № 927/395/13 від 17.10.2018, № 5028/16/2/2012 від 17.10.2018.
Однак, позивач вказує, що він не є стороною виконавчого провадження №52281558, оскільки таке виконавче провадження на даний час є завершеним та знищеним, тому не може звернутися зі скаргою на дії державного виконавця в порядку судового контролю за виконанням судового рішення, передбаченому статтею 447 ЦПК України, а вказаний спір має бути розглянутий саме за правилами КАС України на підставі частини першої статті 287 КАС України.
Разом з тим, слід наголосити, що припис вказаної статті 287 КАС України застосовується лише у випадку, якщо інший нормативно-правовий акт не визначає інший порядок оскарження дій і бездіяльності державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої служби.
Згідно з частиною другою статті 30 ЦПК України позови про зняття арешту з майна пред'являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини.
Відповідно, вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції.
З урахуванням наведеного вище, вирішення цих вимог за правилами адміністративного судочинства законом не передбачено.
Враховуючи відсутність відкритих (не завершених) виконавчих проваджень і те, що таке виконавче провадження №52281558 знищено, беручи до уваги положення частини другої статті 30 ЦПК України, суд вважає, що заявлений у цьому позові спір з приводу зняття арешту з нерухомого майна, який виник між позивачем та органом державної виконавчої служби (у тому числі із її посадовими і службовими особами) не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має розглядатися судом загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства.
Аналогічний правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 22 серпня 2018 року у справі № 658/715/16-ц (провадження № 14-299цс18), у постанові від 18 вересня 2019 року (провадження № 11-471апп19), та у постанові Верховного Суду від 30.10.2019 у справі № 320/1140/19.
У силу вимог пункту 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо: позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Таким чином, ураховуючи суть спірних правовідносин та їх суб'єктний склад, суд дійшов висновку про непоширення на цей спір юрисдикції адміністративних судів та необхідність його вирішення в порядку цивільного судочинства.
Керуючись статтями 170, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі №320/21746/23 за позовом ОСОБА_1 до Дніпровського відділу держаної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною бездіяльність.
Роз'яснити позивачу, що розгляд такої справи віднесено до юрисдикції відповідного місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства.
Роз'яснити позивачу, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Копію ухвали разом з матеріалами позовної заяви надіслати позивачу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Суддя Леонтович А.М.