Житомирський апеляційний суд
Справа №275/554/20 Головуючий у 1-й інст. Данилюк О. С.
Категорія 39 Доповідач Шевчук А. М.
12 квітня 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючої судді Шевчук А.М.,
суддів: Коломієць О.С., Талько О.Б.,
розглянувши в порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи) у м. Житомирі
цивільну справу №275/554/20 за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором
за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк»
на заочне рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 18 грудня 2020 року, яке ухвалене під головуванням судді Данилюк О.С. у смт Брусилові,
У червні 2020 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк» або банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 . Просило стягнути з відповідача заборгованість за договором про надання банківських послуг станом на 21 квітня 2020 року в сумі 11 892,05 грн, яка складається із: заборгованості за простроченим тілом кредиту - 6 791,11 грн; заборгованості за процентами, нарахованими на прострочений кредит згідно зі ст.625 ЦК України, - 1 942,68 грн; заборгованості з пені - 2 115,78 грн; штрафу, який нарахований відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг, - 500 грн (фіксована частина) і 542,48 грн (процентна складова).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з метою отримання банківських послуг ОСОБА_1 15 грудня 2015 року підписала заяву №б/н. При підписанні анкети-заяви вона підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складають між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Банком відкритий кредитний рахунок та встановлений початковий кредитний ліміт, у розмірі, що зазначений у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування банківського рахунку. У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 3 000 грн. Банк зобов'язання виконав у повному обсязі, але відповідач своїх зобов'язань щодо своєчасного повернення кредиту та сплати процентів за користування коштами належним чином не виконує, у зв'язку з чим утворилася вищевказана заборгованість.
Заочним рішенням Брусилівського районного суду Житомирської області від 18 грудня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із заочним рішенням суду, позивач АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить заочне рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги аргументує тим, що відповідач при підписанні анкети-заяви підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом із «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами» складає між нею та банком договір про надання банківських послуг. Твердження суду першої інстанції про те, що укладений між сторонами договір не містить підписів позичальника під Умовами і правилами надання банківських послуг, а тому є нікчемним - безпідставні, оскільки такий договір є договором приєднання і жодного підпису відповідача під публічно розміщеними Умовами та правилами закон не вимагає. Відповідач після отримання картки за умовами укладеного з банком договору здійснила дії щодо проведення її активації, користувалася карткою, а також отримувала кредитні кошти з власної ініціативи. Активація нею картки та користування картковим рахунком свідчать про укладення сторонами договору про надання банківських послуг. Користуючись протягом тривалого часу кредитними коштами та здійснюючи часткове погашення боргу відповідач фактично погоджувалася з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами, які діяли як на момент укладення договору, так і після внесення змін шляхом прийняття нових редакцій Умов і правил. Факт укладення договору та розмір заборгованості відповідачем не спростовано, доказів повернення кредиту матеріали справи не містять, а тому суд не мав жодних підстав відмовляти у стягненні заборгованості.
Копія ухвали про відкриття апеляційного провадження та копія апеляційної скарги із додатками направлені відповідачу 12 лютого 2021 року (а.с.135). Відзиву на апеляційну скаргу не надходило. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Перевіривши законність та обґрунтованість заочного рішення суду першої інстанції відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Із матеріалів справи вбачається та судом установлено, що 15 грудня 2015 року між Публічним акціонерним товариством Комерційним банком «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 укладений договір про надання банківських послуг шляхом підписання останньою анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку (а.с.15). У заяві зазначено, що відповідач згодна із тим, що дана заява разом з Умовами і правилами надання банківських послуг і Тарифами, Правилами користування, Основними умовами обслуговування і кредитування, складають між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилася та погодилася з Умовами і правилами надання банківських послуг та Тарифами банку. Має місце у заяві й застереження про те, що Умови і правила надання банківських послуг розміщені на офіційному сайті ПриватБанку www.privatbank.ua. Клієнт зобов'язався виконувати вимоги Умов і правил надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватися з їх змінами на сайті ПриватБанку www.privatbank.ua.
У анкеті-заяві про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг не обрано жодної опції.
Із довідки банку слідує, що ОСОБА_1 банком надавалася кредитна картка № НОМЕР_1 із терміном дії до січня 2020 року (а.с.14).
Також у матеріалах справи міститься довідка про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти, оформленої на ОСОБА_1 , у якій відображено зміну кредитного ліміта в період із 13 червня 2016 року по 04 червня 2019 року. Так, 13 червня 2016 року кредитний ліміт установлено у розмірі 1 100 грн; 05 липня 2016 року кредитний ліміт збільшений до 3 000 грн, а 04 червня 2019 року кредитний ліміт зменшений до 0 грн (а.с.13).
Згідно з наданим банком розрахунком, за вказаним договором станом на 21 квітня 2020 року за відповідачем рахується заборгованість в сумі 11 892,05 грн, яка складається із: заборгованості за простроченим тілом кредиту - 6 791,11 грн; заборгованості за процентами, нарахованими на прострочений кредит згідно зі ст.625 ЦК України - 1 942,68 грн; заборгованості з пені - 2 115,78 грн; штрафу, який нарахований відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов і правил надання банківських послуг, - 500 грн (фіксована частина) і 542,48 грн (процентна складова) (а.с.10).
Відповідно до частин першої, другої ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст.ст.626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою ст.638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У ст.526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша ст.1048 ЦК України).
Частиною другою ст.1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).
Згідно з частиною першою ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст.634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання (його умови) розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом ст.1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно з ст.1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Матеріали справи не містять підтверджень, що саме доданий до позовної заяви витяг з Тарифів та копію Умов і правил надання банківських послуг, які надав банк, відповідач розуміла та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг у ПриватБанку.
Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі №342/180/17.
Із виписки про рух коштів за договором №б/н за період зі 13 червня 2016 року по 01 березня 2020 року прослідковується, що за наданою відповідачеві кредитною карткою здійснювалися грошові операції у межах суми кредитного ліміту та проводилося автоматичне погашення заборгованості з карти, списання банком процентів за користування кредитним лімітом, пені, та процентів, нарахованих у порядку частини другої ст.625 ЦК України (а.с.11-12).
Також судом установлено, що при здійсненні розрахунку банком використані й процентні ставки- 43,2% та 86,4% річних, на що відповідач у письмовому вигляді також не погоджувалася.
Отже, колегія суддів вважає, що банком не доведено обов'язку сплати відповідачем процентів та пені, оскільки їх розмір та умови нарахування і стягнення сторонами не погоджувалися. У свою чергу, не доведена сума заборгованості за простроченим тілом кредиту, приймаючи до уваги, що між сторонами не були погоджені базові процентні ставки за користування кредитом та овердрафт (поновлювальна форма кредитування, яка дозволяє клієнту банка використовувати кошти, перевищуючи ліміт), а тому дії банка щодо погашення неузгоджених процентів та пені за рахунок здійснених відповідачем платежів або овердрафту і не віднесення коштів на погашення виключно тіла кредиту, не можна вважати правомірними, а суму простроченого тіла доведеною.
Згідно з частиною першою ст.1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 цього Кодексу.
Так, пред'являючи вимоги про погашення заборгованості, банк просив у тому числі, крім простроченого тіла кредиту, стягнути заборгованість за процентами, нарахованими на прострочений кредит згідно зі ст.625 ЦК України.
Банк, обґрунтовуючи право вимоги, посилається, в тому числі, на порядок нарахування, передбачений у витягу із Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та копії Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку.
Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та копією Умов і правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, а також містяться додаткові положення тощо.
За таких обставин, без наданих підтверджень про конкретно запропоновані відповідачу Умови і правила надання банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про розмір кредитного ліміту, сплату процентів за користування кредитними коштами, терміну виконання зобов'язань тощо, надані банком витяг з Тарифів та копія Умов і правил надання банківських послуг не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Враховуючи наведене, колегія суддів зауважує, що витяг із Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та копія Умов і правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які знаходяться в матеріалах даної справи та не містять підпису відповідача, не можуть розцінюватися як частина кредитного договору, укладеного між сторонами 15 грудня 2015 року шляхом підписання анкети-заяви, а тому відсутні підстави вважати, що сторони дійшли згоди щодо кредитного ліміту, ціни договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також щодо пені.
Виходячи із зазначеного, апеляційний суд доходить висновку про відсутність підстав для стягнення із ОСОБА_1 на користь банку процентів, нарахованих у порядку частини другої ст.625 ЦК України, оскільки, як зазначалося вище, банком не доведена наявність невиконаного боргового зобов'язання ОСОБА_1 перед позивачем. Відсутня база для нарахування таких процентів.
Виходячи із зазначеного, апеляційний суд доходить висновку про відсутність підстав для стягнення зі ОСОБА_1 на користь банку процентів, нарахованих у порядку частини другої ст.625 ЦК України.
За змістом ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою ст.551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
У анкеті-заяві, яка підписана відповідачем, пеня також не погоджена.
Обґрунтовуючи право вимоги про стягнення з ОСОБА_1 штрафу в сумі 500 грн (фіксованої частини) і 542,48 грн (процентної складової), банк у позовній заяві посилається на п.2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг.
Так, пунктом 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг визначено, що при порушенні клієнтом строків платежів по кожному з грошових зобов'язань, передбачених цим договором, більш ніж на 30 днів клієнт зобов'язаний сплатити банку штраф, розмір якого встановлено тарифами договору.
Однак, як зазначалося вище, Тарифи та Умови і правила не містять підпису відповідача, а тому такі не можна вважати невід'ємною частиною кредитного договору, а у анкеті-заяві пеня та штраф сторонами не погоджені.
Згідно з частинами першою-третьою ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За таких обставин, висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні вимог АТ КБ «ПриватБанк» є правильним.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Заочне рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та додаткового правового обґрунтування з огляду на викладене вище не потребують.
Відповідно до п.2 частини третьої ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 частина шоста ст.19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону.
Керуючись ст.ст.367-368,374-375,381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Заочне рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 18 грудня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає.
Головуюча Судді: