Житомирський апеляційний суд
Справа №296/7346/22 Головуючий у 1-й інст. Маслак В.П.
Категорія 39 Доповідач Трояновська Г. С.
11 квітня 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Трояновської Г.С.
суддів: Павицької Т.М., Талько О.Б.
з участю секретаря судового засідання Нестерчук М.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу № 296/7346/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики
за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 17 жовтня 2023 року, ухваленого під головуванням судді Маслак В.П. у м. Житомирі,
У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з названим позовом та просив стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 23 000,00 дол. США, що за курсом НБУ станом на 25.10.2022 становила 841 077,80 грн. та моральну шкоду в розмірі 20 000,00 грн.
В обґрунтування позову вказав, що 11.05.2019 він під розписку надав ОСОБА_2 в борг грошові кошти в сумі 23 000,00 дол (за курсом НБУ на 25.10.2022р. становить 841 077,80 грн.) строком до 01.11.2019р. ОСОБА_2 вказані грошові кошти не повернув, у зв'язку із чим просив задовольнити позовні вимоги.
Крім того вказав, що у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань щодо повернення коштів йому завдано душевних страждань, а тому просив стягнути моральну шкоду в розмірі 20 000,00 грн.
Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 17 жовтня 2023 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 23000 доларів США, що за курсом НБУ станом на 25.10.2022 становить 841 077,80грн., та 8410 грн. судового збору. В решті вимог позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що договір позики між сторонами не укладався, односторонній підпис позичальника в розписці не свідчить про правовідносини сторін з приводу позики. Також вказує, що позивачем не доведено, що саме він позичив грошові кошти, оскільки розписка не містить ідентифікуючих даних ОСОБА_1 . Оскільки розписка від 11.05.2019 не містить інформації щодо позикодавця, місця та дати, а також самого факту отримання грошей, ОСОБА_2 просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Окрім того зазначає, що він, як власник, інвестував кошти в підприємство шляхом внесення фінансової поворотної допомоги з метою здійснення реконструкції орендованої частини нежитлової будівлі за адресою АДРЕСА_1 у приміщення кафе. Вказує, що ОСОБА_1 зацікавився можливістю відкриття великого кафе у м. Житомирі і запропонував свою участь в інвестування цих робіт з метою в подальшому отримувати винагороду за вкладені кошти. Тому кошти, отримані від ОСОБА_1 не були коштами позики та не переходили у власність відповідача. В подальшому, за домовленістю між сторонами, вклад ОСОБА_1 у сумісне інвестування був підставою для отримання ним або його дружиною, відповідних виплат з сум доходів чи орендної плати, що отримував ОСОБА_2 від орендарів. При цьому вказує, що виплата винагороди ОСОБА_3 було умовою ОСОБА_1 при внесенні коштів при інвестуванні, оскільки останній не бажав офіційно підписувати будь-які інвестиційні угоди чи офіційно отримувати кошти. Вважає, що саме факт отримання дружиною позивача коштів свідчить про реальні домовленості сторін з інвестування коштів та опосередковане отримання ним винагороди за участь в інвестуванні.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Вважає доводи ОСОБА_2 про те, що договір позики не укладався - безпідставними. Відповідачем не подано суду жодного доказу існування між сторонами інших правовідносин. Наголошує, що сама розписка містить усі суттєві умови договору позики.
В суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 та його представник адвокат Фурс М.А. доводи апеляційної скарги підтримали, просили її задовольнити, надали пояснення аналогічні викладеному в апеляційній скарзі.
Представник позивача адвокат Удод П.М. проти доводів апеляційної скарги заперечив, надав пояснення аналогічні викладеному у відзиві на апеляційну скаргу.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах, визначених ст. 367 ЦПК України, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 взяв у борг кошти в сумі 23 000 доларів США у ОСОБА_1 , які зобов'язався повернути 01.11.2019, про що написав розписку 11.05.2019 та проставив особистий підпис(а.с. 7).
Факт написання розписки ОСОБА_2 не заперечується.
Звертаючись із позовом, ОСОБА_1 вказав, що відповідач кошти у вказаний у розписці термін не повернув, тому просив стягнути заборгованість за договором позики та моральну шкоду.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають до часткового задоволення шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 23000,00 дол., що за курсом НБУ на 25.10.2022р. становить 841077,80 грн. В задоволенні позовної вимоги про стягнення моральної шкоди - відмовлено.
Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України).
Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики, і його умов.
Такий правовий висновок щодо застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладено Верховним Судом України у постановах від 18 вересня 2013 року (провадження № 6-63цс13) від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 11 листопада 2015 року (провадження № 6-1967цс15) та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17.
Підстав відступити від таких правових висновків Верховний Суд не встановив і в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 1519/2-5034/11.
Договір позики є укладеним з моменту передачі грошей або інших речей і може не співпадати із датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складенню розписки має передувати факт передачі грошей у борг.
За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів та підтверджує як факт укладення договору, так і факт отримання боржником грошових коштів.
Зазначена правова позиція узгоджується з усталеною судовою практикою (справи №№ 127/3120/16-ц, 752/19567/14-ц).
Судом встановлено, що 11.05.2019 ОСОБА_2 написав розписку про те, що він взяв у борг кошти в сумі 23 000 доларів США у ОСОБА_1 та зобов'язався повернути 01.11.2019 (а.с. 7).
Таким чином судом встановлено, що договором позики від 11.05.2019 сторони узгодили всі істотні умови щодо суми грошових коштів, строків їх повернення.
В матеріалах справи міститься завірена головуючим суддею у справі під час розгляду справи судом першої інстанції - ОСОБА_4 копія боргової розписки (а.с.13).
Наявність оригіналу боргової розписки у позивача, кредитора, свідчить про те, що боргове зобов'язання не виконане.
Отже, між сторонами виникли договірні правовідносини з позики, які відповідачем виконані не були і майнове право позивача було порушено відповідачем.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин і фактичними обставинами справи.
Відповідно до частини першої статті 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
Заперечуючи щодо задоволення позовних вимог, ОСОБА_2 вказував, що позивачем не доведено, що саме він позичав грошові кошти, оскільки розписка не містить ідентифікуючих даних ОСОБА_1 , не вказує коли ОСОБА_1 передав кошти відповідачу та місце передачі таких коштів.
Проте, такі доводи є безпідставними, оскільки розписка про отримання відповідачем позики містить дані щодо особи позичальника та позикодавця, часу отримання позики, розміру отриманої позики, дати повернення позики, тому є письмовим документом, що підтверджує факт укладення договору позики, його умови, посвідчує факт отримання відповідачем позики саме у позивача.
Звертаючись із апеляційною скаргою ОСОБА_2 вказав, що він, як власник, інвестував кошти в підприємство шляхом внесення фінансової поворотної допомоги з метою здійснення реконструкції орендованої частини нежитлової будівлі за адресою АДРЕСА_1 у приміщення кафе. Зазначив, що ОСОБА_1 зацікавився можливістю відкриття великого кафе у м. Житомирі і запропонував свою участь в інвестування цих робіт з метою в подальшому отримувати винагороду за вкладені кошти.
Сторона позивача пояснила (у відзиві), що будь-яких договірних відносин стосовно ведення підприємницької діяльності між сторонами не існувало та відповідачем не подано жодних доказів того, що між сторонами могли виникнути будь-які інші правовідносини, ніж ті, що виникають з договору позики, на підтвердження чого позивачем надано розписку від 11.05.2019. Аналогічні пояснення надано в суді апеляційної інстанції.
Доданими до апеляційної скарги договорами поворотної безвідсоткової фінансової допомоги підтверджується, що сторонами цих договорів були ОСОБА_2 та ПП «Стрим Лайф». Між позивачем та відповідачем не існувало відносин щодо інвестиційної діяльності чи будь-яких інших відносини, пов'язаних з підприємницькою діяльністю.
Посилання відповідача, що борг частково повернуто дружині позивача, не можуть бути враховані, оскільки відсутні докази того, що зазначені кошти стосувались боргової розписки та повертались саме на виконання договору позики від 11.05.2019.
Колегія суддів звертає увагу, що під час розгляду справи судом першої інстанції, відповідач ОСОБА_2 не вказував на те, що між сторонами існували інші правовідносини, ніж ті, що за договором позики. Позиція відповідача грунтувалася на запереченні факту укладення договору позики, невідповідності форми розписки, зокрема - відсутність інформації щодо позикодавця, місця та дати її складання.
Виходячи із наведеного, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції, що між сторонами виникли боргові правовідносини щодо надання в борг позивачем відповідачу грошових коштів у сумі 23 000 доларів США, що підтверджується змістом написаної власноруч відповідачем розписки від 11.05.2019, в якій він зобов'язався отримані кошти повернути позивачу в строк - 01.11.2019. Отже, наявні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача суми заборгованості.
Стягуючи заборгованість за розпискою, місцевий суд обгрунтовано посилався на висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 по справі № 373/2054/16-ц, згідно якої заборгованість за договором позики підлягає стягненню у валюті, визначеній договором.
Доводи в апеляційній скарзі не спростовують законних і обгрунтованих висновків суду першої інстанції.
Відтак, у відповідності до положень ст. 375 ЦПК України, колегія дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення місцевого суду - без змін.
Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 , 390,391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 17 жовтня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 15.04.2024.
Головуючий Судді