ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
27.03.2024Справа № 910/16989/23
Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., при секретарі судового засідання Запарі А.В., розглянувши у порядку загального позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Екоенергоефективність»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України»
про стягнення 12 833 656,25 грн,
Представники сторін:
від позивача: Сорокіна І.В.,
від відповідача: Підлипенський Д.В.
До Господарського суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Екоенергоефективність» із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» про стягнення 12 833 656,25 грн, з яких: 12 821 976,00 грн основної заборгованості, 6 410,95 грн пені та 5 269,30 грн 3% річних.
Позов обґрунтовано порушенням відповідачем умов договору № 4400006388 про закупівлю товарів (матеріально-технічних ресурсів) від 22.07.2022 в частині повної та своєчасної оплати за поставлений товар.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.11.2023 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків.
13.11.2023 до суду від позивача на виконання вимог ухвали суду від 07.11.2023 надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.11.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/16989/23, підготовче засідання призначено на 13.12.2023.
01.12.2023 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
13.12.2023 до суду від позивача надійшло клопотання про відкладення судового засідання.
В підготовче засідання 13.12.2023 з'явився представник відповідача.
Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, заслухавши думку представника відповідача щодо поданого позивачем клопотання про відкладення підготовчого засідання, ухвалив вказане клопотання задовольнити та відкласти підготовче засідання на 15.01.2024.
В підготовче засідання 15.01.2024 з'явилися представники сторін. Представник позивача заявив усно клопотання про оголошення в підготовчому засіданні перерви у зв'язку із неотриманням відзиву на позовну заяву.
Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, заслухавши думку представника відповідача щодо можливості оголошення перерви у підготовчому засіданні, ухвалив усне клопотання представника позивача задовольнити, оголосити перерву в підготовчому засіданні до 12.02.2024, продовживши відповідно до ч. 3 ст. 177 ГПК України строк підготовчого провадження на 30 днів. Встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив - протягом п'яти днів з дня отримання відзиву на позовну заяву, відповідачу встановлено строк для подання заперечень - протягом п'яти днів з дня отримання відповіді на відзив.
23.01.2024 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив.
26.01.2024 до суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.
В підготовче засідання 12.02.2024 з'явилися представники сторін. Представник позивача просила суд оголосити в підготовчому засіданні перерву для надання можливості ознайомитись із поданими відповідачем документами.
Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, заслухавши думку представника відповідача щодо заявленого усно представником позивача клопотання про оголошення перерви, ухвалив оголосити перерву в підготовчому засіданні до 28.02.2024.
26.02.2024 до суду від позивача надійшли додаткові пояснення із додатковими доказами.
В підготовче засідання 28.02.2024 з'явилися представники сторін.
Враховуючи те, що судом остаточно з'ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи; визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази; вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд, дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до судового розгляду по суті.
Разом із тим, враховуючи надання представниками сторін письмової згоди на розгляд справи по суті одразу після закриття підготовчого засідання, відповідно до ч. 6 ст. 183 ГПК України суд розпочав розгляд даної справи по суті у той самий день після закінчення підготовчого судового засідання.
Представники сторін у судовому засіданні 28.02.2024 надали суду свої пояснення/заперечення по суті заявлених позовних вимог, відповіли на поставлені судом питання.
Заслухавши пояснення представників сторін, суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив оголосити в судовому засіданні перерву до 27.03.2024.
В судове засідання 27.03.2024 з'явилися представники сторін.
Представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд позов задовольнити. Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог та просив відмовити в позові.
Відповідно до ст. 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
В судовому засіданні 27.03.2024 оголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі ст. 240 ГПК України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
22.07.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Екоенергоефективність» (постачальник) за результатами проведення процедури закупівлі UA-2021-12-08-015242-с укладено договір № 4600006388 про закупівлю товарів (матеріально-технічних ресурсів) (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язується у визначений цим Договором строк передати у власність покупця Магістралі, трубопроводи, труби, обсадні труби, тюбінги та супутні вироби (Муфти аварійні) код згідно ЄЗС ДК-021:2015 - 44160000-9 (надалі - товари), зазначені в специфікації, яка наведена в Додатку № 1 до Договору та є його невід'ємною частиною (надалі - Специфікація), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити такі товари.
У Специфікації сторони погодили перелік товару, його кількість, вартість, строки та місце поставки. Так, визначено строк поставки товару - 210 днів з дати укладення Договору. Загальну вартість товару з ПДВ визначено у 45 468 000,00 грн, що узгоджується із умовами п. 3.1. Договору.
Пунктом 4.2. Договору визначено обов'язок покупця оплатити ціну переданих товарів не раніше 20 (двадцяти) та не пізніше 30 (тридцяти) календарних днів з дати поставки, визначеної за правилами п. 5.8. цього Договору.
Відповідно до п. 5.1. Договору постачальник зобов'язується передати покупцю товари в кількості, строки та в місці поставки відповідно до Специфікації. Дозволяється поставка товару окремими партіями в різні проміжки часу, але не пізніше термінів поставки, визначених цим Договором. Оплаті підлягає кожна окрема партія товару.
Право власності на товари переходить від постачальника до покупця в дату прийняття товарів покупцем з підписанням сторонами видаткової накладної або Акту приймання-передачі товару, складеного за формою Додатку № 3 до Договору. При наявності двох дат, датою підписання Акту приймання-передачі товару або видаткової накладної вважається дата підписання покупцем (п. 5.6. Договору).
Пунктом 5.7. Договору погоджено, що підписання покупцем видаткової накладної або Акту приймання-передачі товару не є підтвердженням належного виконання постачальником його обов'язку з поставки товарів за цим Договором та відсутність у покупця претензій до постачальника щодо якості та комплектності товарів. Такі претензії можуть бути заявлені покупцем постачальнику у порядку, визначеному цим Договором та чинним законодавством України.
Згідно з умовами п. 5.8. Договору датою поставки товарів за цим Договором є дата прийняття покупцем товарів за кількістю та якістю відповідно до п. 5.28. цього Договору та передачі покупцю в повному обсязі документів: видаткової накладної, рахунка-фактури, товарно-транспортної накладної, інших необхідних документів, які зазначені в Технічній специфікації товару у додатку № 2, який є невід'ємною частиною цього Договору та їх електронні копії.
Відповідно до п. 5.28. Договору приймання товарів за кількістю та якістю здійснюється шляхом підписання акту приймання товарів за кількістю та якістю.
Пунктом 6.1.2. Договору визначено обов'язок покупця із повної та своєчасної оплати товарів, а п. 6.3.1. Договору передбачено обов'язок постачальника забезпечити поставку товарів у строки, встановлені цим Договором.
У разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за Договором, сторони несуть відповідальність передбачену законодавством України та цим Договором (п. 7.1. Договору).
У п. 7.2. Договору визначено, що у разі порушення покупцем строків оплати за цим Договором, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,01% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня. Положення цього пункту не застосовуються у разі, якщо порушення покупцем строків оплати за цим Договором сталося внаслідок застосування підпунктів 5.29., 6.2.2., 6.2.4. цього Договору.
За порушення строків поставки товарів або недопоставку товарів постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі 0,1% ціни товарів, поставку яких прострочено та/або недопоставлено, за кожний день такого прострочення, а за прострочення поставки товару понад 30 (тридцять) календарних днів постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 7% ціни товарів, поставка яких прострочена (п. 7.4. Договору).
Відповідно до умов п. 7.13. Договору зобов'язання постачальника, встановлені даним Договором, забезпечуються оперативно-господарськими санкціями, що передбачені ст. 236 Господарського кодексу України, зокрема, але не виключно: покупець має право отримати суму нарахованих штрафних санкцій та збитків, заподіяних невиконанням та/або неналежним виконанням Договору постачальником, з сум, які підлягають виплаті постачальнику. Оперативно-господарська санкція застосовується до постачальника після того, як він не сплатив у визначений строк штрафні санкції та/або збитки згідно з розрахунком штрафних санкцій та/або збитків, направленого на його адресу. Про застосування оперативно-господарської санкції покупець зобов'язаний письмово повідомити постачальника.
Цей Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами умов цього Договору (п. 12.1. Договору).
Судом встановлено, що позивач листом від 31.01.2023 № 07/01 звернувся до відповідача, у якому повідомив про отримання від свого іноземного контрагента (постачальника обумовлених Договором товарів) листа про неможливість виконати вчасно поставку товарів через низку форс-мажорних обставин, пов'язаних із епідемією COVID-19 та ускладненням логістичних маршрутів через військову агресію російської федерації на території України, у зв'язку з чим прогнозний термін поставки товарів визначено на 18.05.2023. Зважаючи на викладене, позивач просив відповідача продовжити строк постачання товару за Договором до 300 календарних днів, про що укласти відповідну додаткову угоду.
У відповідь на вказаний лист відповідач листом від 02.02.2023 № ТОВВИХ-23-1314 просив позивача надати відповідні передбачені Договором підтверджуючі документи про існування для нього обставин непереборної сили або здійснити поставку товару у строки, визначені Договором.
Надалі позивач звернувся до відповідача із пропозицією щодо покращення експлуатаційних характеристик товару без збільшення загальної його вартості, про що внести відповідні зміни в Додаток № 2 до Договору (лист від 17.02.2023 № 11/02).
Крім того, листом від 24.02.2023 № 12/02 позивач направив відповідачу Сертифікат Львівської торгово-промислової палати № 4600-23-0916 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) від 24.02.2023.
Листом від 03.04.2023 № ТОВВИХ-23-4207 відповідач надав відповідь на лист позивача від 17.02.2023 № 11/02 щодо покращення умов поставки, у якому просив надати документальне підтвердження покращення якості товару.
19.05.2023 між сторонами укладено Додаткову угоду № 1 до Договору, якою Додаток 2 до Договору викладено у новій редакції, що є Додатком 1 до цієї додаткової угоди.
Листом від 16.08.2023 № 04/08 позивач повідомив відповідача про орієнтовний термін поставки товару - в першій декаді вересня 2023 року.
Відповідач листом від 29.08.2023 № ТОВВИХ-23-11873 просив позивача повідомити про закінчення або продовження дії обставин непереборної сили, які унеможливили виконання зобов'язань у визначений Договором строк (з наданням документального підтвердження).
У відповідь позивач листом від 07.09.2023 № 18/09 повідомив відповідача, що обставини непереборної сили, які впливають на виконання Договору, та які були засвідчені у сертифікаті Львівської торгово-промислової палати № 4600-23-0916 від 24.02.2023 все ще тривають та зазначив, що на підтвердження вказаного буде надано відповідний сертифікат про засвідчення форс-мажорних обставин із зазначенням терміну закінчення форс-мажорних обставин.
Листом від 08.09.2023 № 21/09 позивач повідомив відповідача про поставку товару о 09 год. 00 хв. 11.09.2023 за адресою, визначеною у Договорі місцем поставки товару.
11.09.2023 позивач поставив відповідачу товар, передбачений умовами Договору, на загальну суму 45 468 000,00 грн, що підтверджується товарно-транспортною накладною № Р3 від 11.09.2023. Цією ж датою було виставлено відповідачу рахунок на оплату № 1 на суму 45 468 000,00 грн.
Сторонами також підписано Акт приймання-передачі товару до Договору, яким засвідчено передачу позивачем відповідачу товару на загальну суму 45 468 000,00 грн.
У листі від 19.09.2023 № ТОВВИХ-23-12990 відповідач підтвердив здійснення позивачем поставки товару за видатковою накладною від 11.09.2023 № 4 на загальну суму 45 468 000,00 грн, однак зазначив, що при прийняття товару за кількістю та якістю виявлено низку зауважень, викладених в Акті приймання товарів за кількістю та якістю від 18.09.2023 № 1449, які відповідач просив усунути у визначений Договором строк.
26.09.2023 представником відповідача підписано видаткову накладну від 11.09.2023 № 4 про поставку товару на загальну суму 45 468 000,00 грн.
Як зазначає позивач, 26.09.2023 ним отримано від відповідача вимогу про сплату штрафних санкцій за несвоєчасну поставку товару, а саме, внаслідок прострочення здійснення поставки на 212 календарних дня, у зв'язку з чим на підставі пунктів 7.1., 7.4., 7.13. Договору відповідач просив сплатити 9 639 216,00 грн пені та 3 182 760,00 грн штрафу у строк до 05.10.2023. Також вказаною вимогою повідомлено позивача про наслідки несплати штрафних санкцій, а саме, застосування відповідно до п. 7.13. Договору оперативно-господарської санкції у вигляді утримання коштів у розмірі 12 821 976,00 грн з суми грошових коштів, які підлягають сплаті на користь позивача за поставку товару.
Позивач направив відповідачу відповідь від 05.10.2023 № 08/10 на вказану вище вимогу, у якій зазначив про залишення без задоволення вимоги про сплату штрафних санкцій, у зв'язку з настанням форс-мажорних обставин, на підтвердження яких до вказаної відповіді долучено сертифікат Львівської торгово-промислової палати № 4600-23-4148 про форс мажорні-обставини (обставини непереборної сили).
Листом від 10.10.2023 № ТОВВИХ-23-14281 відповідач повідомив позивача, що наданий ним сертифікат Львівської торгово-промислової палати № 4600-23-4148 не містить належних обґрунтувань існування для позивача обставин непереборної сили, крім воєнного стану в Україні, у зв'язку з чим відповідачем даний сертифікат не враховано в якості підстави для звільнення позивача від відповідальності за невиконання зобов'язань за Договором.
10.10.2023 відповідачем надіслано позивачу також повідомлення № ТОВВИХ-23-14279 про застосування оперативно-господарської санкції по Договору у вигляді утримання суми штрафних санкцій у розмірі 12 821 796,00 грн із суми грошових коштів 45 468 000,00 грн, які підлягають сплаті на користь позивача на підставі видаткової накладної від 11.09.2023 № 4.
У відповіді на повідомлення про застосування оперативно-господарської санкції по Договору від 13.10.2023 № 11/10 позивач заперечив проти застосування оперативно-господарської санкції та просив відповідача здійснити у найкоротший термін оплату за Договором.
У відповідь на вказаний лист відповідач листом від 20.10.2023 № ТОВВИХ-23-14931 повідомив позивача, що із урахуванням прийняття товару за кількістю та якістю 25.09.2023, оплата за товар буде здійснена відповідно до встановлених Договором строків за вирахуванням суми штрафних санкцій, визначеної у повідомленні про застосування оперативно-господарської санкції, наданому листом від 10.10.2023 № ТОВВИХ-23-14279.
24.10.2023 відповідач здійснив оплату за поставлений за видатковою накладною від 11.09.2023 № 4 товар у розмірі 32 646 024,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 191867.
Оскільки відповідач не у повному обсязі розрахувався за поставлений позивачем згідно з Договором товар, а саме, несплаченою залишилась сума у розмірі 12 821 976,00 грн, позивач звернувся із даним позовом до суду, у якому, крім вказаної суми основного боргу, просить також стягнути з відповідача пеню у розмірі 6 410,95 грн та 3% річних у розмірі 5 269,30 грн у зв'язку з простроченням сплати відповідачем 12 821 976,00 грн.
Відповідач проти задоволення позову заперечував та зазначив про належне виконання ним умов Договору щодо оплати поставленого товару за вирахуванням оперативно-господарської санкції на суму штрафних санкцій за порушення позивачем строків поставки товару. Відповідач також заперечив проти доводів позивача про настання для нього форс-мажорних обставин, посилаючись на те, що позивачем не було повідомлено про такі обставини у строки, визначені п. 8.2. Договору, у зв'язку з чим відповідно до п. 8.1. Договору позивач позбавляється права посилатись на форс-мажорні обставини, як на підставу, що звільняє його від відповідальності за невиконання зобов'язань. Крім цього, відповідач вказує про ненадання позивачем належних та допустимих доказів настання форс-мажорних обставин, а надані сертифікати Львівської торгово-промислової палати не є такими доказами, оскільки умовами Договору передбачено, що настання обставин непереборної сили підтверджується сертифікатом Торгово-промислової палати України, а не її регіональних відділень.
Позивач у відповіді на відзив із посиланням на практику Верховного Суду вказував, що ним належним чином було виконано свої обов'язки щодо повідомлення відповідача про настання форс-мажорних обставин, а саме, дізнавшись від свого постачальника 25.01.2023 про неможливість своєчасно поставити товар, позивач 31.01.2023 (тобто на 5 день) повідомив відповідача про настання таких обставин, що свідчить про дотримання умов п. 8.2. Договору. При цьому, зазначив про належність наданих сертифікатів Львівської торгово-промислової палати, як таких, що відповідно до законодавства можуть підтверджувати настання форс-мажорних обставин за укладеними між резидентами договорами. Позивач наполягає на обов'язку відповідача сплатити кошти за поставлений товар у повному обсязі, оскільки, останній, отримавши такий товар від позивача та не здійснивши за нього розрахунки, по відношенню до позивача є боржником, а не кредитором, а тому має оплатити наявну заборгованість. Позивач вважає, що оскільки відповідач, попри очікуване зі сторони позивача порушення строку поставки товару, від Договору не відмовився, як і не зазначав про несвоєчасне повідомлення та неприйняття сертифікату Львівської торгово-промислової палати до моменту прийняття товару, між сторонами відбулася мовчазна згода щодо подальшої поставки за Договором. Позивач зазначає, що ним добросовісно було повідомлено відповідача про неможливість здійснення поставки товару у визначені Договором строки у зв'язку з воєнним станом в Україні, неможливістю виробника товару своєчасно поставити такий товар через локдаун на заводі останнього, пов'язаний із епідемією коронавірусної хвороби, про що запропоновано внесення змін до Договору в частині строків поставки. Більше того, за домовленістю з відповідачем поставлено товар у кращій якості, аніж передбачалось, без збільшення його загальної вартості. Вказані обставини, на думку позивача, унеможливлюють покладення на нього відповідальності за невиконання обов'язків постачальника за Договором.
Відповідач у запереченнях на відповідь на відзив, зокрема, вказував, що у своєму листі від 31.01.2023 про неможливість своєчасного виконання зобов'язань із поставки товару позивач посилався на отримання від контрагента листа від 25.01.2023 про неможливість виконання зобов'язань перед позивачем у визначені строки, втім сертифікат Львівської торгово-промислової палати № 4600-23-0916, надісланий позивачем листом від 24.02.2023 містив зовсім інші обставини неможливості виконання зобов'язань із поставки товару у визначені Договором строки. Водночас, доводи позивача про настання форс-мажорних обставин з 25.01.2023 не узгоджуються із даними сертифікату Львівської торгово-промислової палати № 4600-23-0916, у якому вказано початок дії таких обставин з 17.02.2023. Відповідач також заперечує проти наведених у сертифікатах Львівської торгово-промислової палати обставин непереборної сили, оскільки Договір між сторонами укладено вже під час дії воєнного стану в Україні, а тому позивачу було достеменно відомо про такі обставини. Відповідач зазначає що позивачем не надано інших доказів, які б підтверджували причинно-наслідковий зв'язок між встановленими у сертифікатах Львівської торгово-промислової палати обставинами та порушенням позивачем строків поставки товару за Договором.
Позивачем додатково на підтвердження своїх доводів надано лист Торгово-промислової палати України від 23.02.2024 № 443/05-5 «Щодо надання інформації на адвокатський запит», у якому зазначено, що за наслідками перевірки у Єдиному реєстрі сертифікатів підтверджено видачу сертифікатів Львівської торгово-промислової палати № 4600-23-0916 (24.02.2023 № 19-08-16/149) та № 4600-23-4148 (від 05.10.2023 № 19-08-16/1080). Крім того, вказано, що відповідно до розпорядження Президента ТПП України від 25.02.2022 № 3 (зі змінами), тимчасово, на період дії воєнного стану на території України до припинення або скасування воєнного стану уповноважені регіональні торгово-промислові палати мають право за зверненнями суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб, засвідчувати форс-мажорні обставини з усіх питань, що належать до компетенції ТПП України, в тому числі передбачених п. 4.2. Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних, який затверджено рішенням Президії ТПП України від 18.12.2014 за № 44(5).
Оцінюючи подані в матеріали справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Судом встановлено, що укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором поставки, за яким одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 265 Господарського кодексу України (надалі - ГК України).
За приписами частин 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 ст. 662 ЦК України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Статтею 663 ЦК України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (ч. 1 ст. 691 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).
Приписи ч. 7 ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов. Наведе корелюється з вимогами ст. 629 ЦК України.
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 599 ЦК України та ст. 202 ГК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Водночас порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Стаття 612 ЦК України визначає одним із основних видів порушення зобов'язання прострочення боржника. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання чи не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Судом встановлено, а сторонами не заперечується, що відповідно до умов Договору (Специфікації) поставка товару мала відбутися протягом 210 календарних днів з дати укладення Договору, тобто, до 17.02.2023 включно.
Водночас, сторонами підтверджено, що поставлений позивачем за Договором товар прийнято відповідачем 26.09.2023, про що свідчить також підписання відповідачем у зазначену дату видаткової накладної від 11.09.2023 № 4.
Факт поставки товару в повному обсязі згідно з видатковою накладною від 11.09.2023 № 4 та товарно-транспортною накладною від 11.09.2023 № Р3 на суму 45 468 000,00 грн сторонами не оспорюється. Водночас, як вбачається із зазначеного вище, позивач допустив порушення договірних умов в частині поставки товару в обумовлені Специфікацією строки.
За поставлений позивачем товар відповідач розрахувався частково - на суму 32 646 024,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 24.10.2023 № 191867.
Іншу частину коштів в сумі 12 821 976,00 грн, що підлягали сплаті за товар відповідач утримав відповідно до п. 7.13. Договору, про що надіслав позивачу повідомлення про застосування оперативно-господарської санкції від 10.10.2023 № ТОВВИХ-23-14279 за невиконання обов'язку зі сплати штрафних санкцій за порушення строків поставки товару.
За змістом статей 216, 218 ГК України порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій у порядку, передбаченому законодавством та договором.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Штрафними санкціями у ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 ГК України).
Згідно з ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
В п. 7.4. Договору сторони передбачили, що за порушення строків поставки товарів або недопоставку товарів постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі 0,1% ціни товарів, поставку яких прострочено та/або недопоставлено, за кожний день такого прострочення, а за прострочення поставки товару понад 30 (тридцять) календарних днів постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 7% ціни товарів, поставка яких прострочена.
Судом встановлено, що за порушення строків поставки позивачем товару на 212 календарних днів відповідач нарахував йому пеню у розмірі 9 639 216,00 грн та штраф у розмірі 3 182 760,00 грн.
Позивач, в свою чергу, із нарахованими штрафними санкціями не погодився та стверджував, що затримка в поставці товару виникла у зв'язку з наявністю форс-мажорних обставин.
Оцінюючи подані позивачем докази на підтвердження настання форс-мажорних обставин, суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
За змістом ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Відповідно до ч. 2 ст. 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, зокрема, ворожі атаки, блокади, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна тощо.
За загальним правилом, неможливість виконати зобов'язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (ч. 1 ст. 617 ЦК України).
Тобто, можливе звільнення від відповідальності за невиконання, а не від виконання в цілому. В будь-якому разі сторона зобов'язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.
Пунктом 8.1. Договору визначено перелік надзвичайних та невідворотних обставин, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами Договору, у зв'язку із настанням яких жодна із сторін не несе відповідальності за повне або часткове невиконання будь-яких умов цього Договору.
Пунктом 8.2. Договору визначено, що сторони протягом 10 (десяти) календарних днів повинні сповістити одна одну про початок обставин непереборної сили (форс-мажору) у письмовій формі. Повідомлення про початок дії обставин непереборної сили (форс-мажору) та строк їх дії підтверджується сертифікатом Торгово-промислової палати України та/або відповідним документом виданим уповноваженим органом країни виробника товару, де виникли обставини.
Неповідомлення або несвоєчасне повідомлення однієї із сторін про неможливість виконання прийнятих за даним Договором зобов'язань внаслідок дії обставин непереборної сили та/або не надання сертифікату Торгово-промислової палати України/ відповідного документу уповноваженого органу країни виробника товару, позбавляє сторону права посилатися на будь-яку вищевказану обставину, як на підставу, що звільняє від відповідальності за невиконання зобов'язань (п. 8.3. Договору).
Сторони дійшли згоди, що при настанні обставин непереборної сили виконання зобов'язань за цим Договором продовжується на строк, відповідний строку дії вказаних обставин (п. 8.4. Договору).
Так, суд встановив, що позивач в листі від 31.01.2023 № 07/01 повідомляв відповідача про настання для нього форс-мажорних обставин у зв'язку з отриманням 25.01.2023 лист від свого постачальника про неможливість вчасно виконати зобов'язання через низку обставин, спричинених епідемією коронавірусної хвороби та ускладненням логістичних маршрутів через військову агресію російської федерації. Як вказував позивач при розгляді даної справи, ним своєчасно було повідомлено відповідача про настання форс-мажорних обставин.
У сертифікаті Львівської торгово-промислової палати № 4600-23-0916 від 24.02.2023, надісланому відповідачу листом від 17.02.2023 № 11/02, засвідчено настання для ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Екоенергоефективність» форс-мажорних обставин щодо обов'язку передати у власність покупця товар за договором про закупівлю товарів (матеріально-технічних ресурсів) № 4600006388 від 22.07.2022, а саме: введення воєнного стану в Україні у зв'язку з військовою агресією російської федерації, військові дій, блокування морських портів України. Початком дії форс-мажорних обставин визначено 17.02.2023 та вказано, що ці обставини тривають на 24.02.2023.
Враховуючи зазначене відповідачем у вимозі від 26.09.2023 № ТОВВИХ-23-13495, а саме те, що товари мали бути поставлені на склад покупця у строк до 25.02.2023 із врахуванням наданого сертифікату Львівської торгово-промислової палати № 4600-23-0916, суд зазначає, що хоч і визначений позивачем у листі від 31.01.2023 початок настання форс-мажорних обставин (з 25.01.2023) не узгоджується із даними вказаного сертифікату, однак, враховуючи, що відповідач фактично визнав такі обставини, які тривали на 24.02.2023, суд не бере до уваги доводи відповідача, які стосуються неналежності та недопустимості зазначеного сертифікату в якості доказу.
При цьому, відповідач штрафні санкції нараховує саме з 25.02.2023 по 24.09.2023.
Водночас, суд встановив, що позивач разом із відповіддю на вимогу від 05.10.2023 № 08/10 надав відповідачу сертифікат Львівської торгово-промислової палати № 4600-23-4148 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), яким засвідчено для позивача форс-мажорні обставини щодо обов'язку (зобов'язання) передати у власність відповідачу товар за договором про закупівлю товарів (матеріально-технічних ресурсів) № 4600006388 від 22.07.2022, а саме: введення воєнного стану в Україні у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, військові дії, блокування морських портів України, руйнування портової інфраструктури, епідемія COVID-19 та карантинні заходи в країні виробника, які унеможливили виконання вказаного обов'язку в термін до 17.02.2023. Період дії зазначених форс-мажорних обставин визначено: з 17.02.2023 по 26.09.2023.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідач не прийняв вказаний сертифікат як підставу звільнення позивача від відповідальності за неналежне виконання за Договором у зв'язку з відсутністю належних обґрунтувань існування для позивача обставин непереборної сили.
При оцінці вказаного доказу (сертифікату Львівської торгово-промислової палати № 4600-23-4148) суд враховує правову позицію Верховного Суду, яка викладена у постанові від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21, за якою форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд й у постанові від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, зазначивши, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об'єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов'язку.
В той же час, як зазначено Верховним Судом у постанові від 29.06.2023 у справі № 922/999/22, наявність сертифікату Торгово-промислової палати України про форс-мажор суд має оцінювати у сукупності з іншими доказами, тобто дані обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку. Водночас сторона, яка посилається на форс-мажор, має довести причинно-наслідковий зв'язок між форс-мажором та неможливістю виконати конкретне зобов'язання. Той факт, що Торгово-промислова палата України засвідчила форс-мажорні обставини - військову агресію російської федерації проти України, сам по собі не є підставою для звільнення або зменшення відповідальності за невиконання/неналежне виконання договірних зобов'язань.
Суд зазначає, що сам факт введення воєнного стану на території України не є імперативною підставою для звільнення всіх боржників від відповідальності за прострочення виконання зобов'язання за час існування форс-мажорних обставин. У кожному конкретному випадку у конкретних відносинах боржник має довести безпосередній вплив непереборної обставини на можливість виконання ним зобов'язання.
Так, враховуючи, що Договір між сторонами укладено вже під час дії воєнного стану в Україні (22.07.2022) й, відповідно, у цей час позивачем взято на себе зобов'язання із поставки товару у строк протягом 210 календарних днів з дня укладення Договору, а також 01.08.2022 укладено відповідний контракт з іноземним постачальником товару, суд критично ставиться до того, що саме з 17.02.2023 (як зазначено в сертифікаті Львівської торгово-промислової палати № 4600-23-4148) для позивача виникли форс-мажорні обставини, пов'язані із воєнним станом в Україні.
Так само критично оцінює суд й обставини щодо епідемії коронавірусу в країні виробника, оскільки Всесвітньою організацією охорони здоров'я 11.03.2019 було оголошено пандемію коронавірусної хвороби у світі, тобто, станом на момент укладання позивачем із UPK Corporation Limited контракту № S022/44 від 01.08.2022, сторонам цього контракту достеменно було відомо як про епідемію коронавірусу, так і про воєнний стан в Україні, спричинений військовою агресією російської федерації, а відтак вони мали можливість передбачити імовірні негативні наслідки, зокрема, пов'язані із ускладненням руху морського транспорту через атаки на портову інфраструктуру. Будь-яких доказів, які б підтверджували причинно-наслідковий зв'язок між вказаними у сертифікаті Львівської торгово-промислової палати № 4600-23-4148 обставинами та неможливістю позивача виконати свої договірні обов'язки останнім в матеріали справи не надано.
Більше того, невиконання контрагентом позивача своїх зобов'язань перед позивачем в силу законодавства (ст. 617 ЦК України та ст. 218 ГК України) не є форс-мажорними обставинами.
Суд враховує той факт, що позивач звертався до відповідача із пропозицією внесення змін у Договір в частині продовження строку поставки товару, однак будь-яких доказів внесення змін у Договір та збільшення строку поставки товару позивачем матеріали справи не містять.
Відповідно до ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Згідно із ст. 44 ГК України підприємництво здійснюється на основі, зокрема комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.
Так, суд зазначає, що юридична особа здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, а тому, укладаючи із відповідачем Договір із визначеним строком поставки товару, позивач повинен був оцінити вказаний строк та, відповідно, об'єктивно оцінити можливість виконання такого зобов'язання у вказаний договором строк.
За таких обставин, суд доходить висновку, що позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами реальної неможливості виконання взятих на себе зобов'язань із поставки товару в обумовлені Договором строки та, як наслідок, звільнення від відповідальності за порушення цих зобов'язань.
При цьому, судом не враховувались доводи відповідача про те, що сертифікат про форс-мажорні обставини мав бути виданий Торгово-промисловою палатою України, а не Львівською торгово-промисловою палатою, оскільки такі доводи є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи (листом Торгово-промислової палати України від 23.02.2024 № 443/05-5).
Отже, враховуючи наведене, суд зазначає про правомірність нарахування відповідачем позивачу штрафних санкцій (штраф у розмірі 3 182 760,00 грн та пеня у розмірі 9 639 216,00 грн) за порушення строків поставки товару. При цьому, судом встановлено, що вказані штрафні санкції розраховані позивачем правильно.
Крім того, п. 7.13. Договору узгоджено, що зобов'язання постачальника за даним Договором забезпечуються оперативно-господарськими санкціями, зокрема, покупець має право отримати суму нарахованих штрафних санкцій та збитків, заподіяних невиконанням та/або неналежним виконанням Договору постачальником, з сум, які підлягають виплаті постачальнику. Оперативно-господарська санкція застосовується до постачальника після того, як він не сплатив у визначений строк штрафні санкції та/або збитки згідно з розрахунком штрафних санкцій та/або збитків, направленого на його адресу. Про застосування оперативно-господарської санкції покупець зобов'язаний письмово повідомити постачальника.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
За змістом ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, у результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.
Статтею 235 ГК України передбачено, що за порушення господарських зобов'язань до суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин можуть застосовуватися оперативно-господарські санкції - заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов'язання, що використовуються самими сторонами зобов'язання в односторонньому порядку.
До суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, застосування яких передбачено договором.
Оперативно-господарські санкції застосовуються незалежно від вини суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання.
У ч. 1 ст. 236 ГК України закріплені види оперативно-господарських санкцій. Водночас частина друга цієї статті встановлює, що їх перелік не є вичерпним. Сторони можуть передбачити у договорі також інші оперативно-господарські санкції.
Згідно зі ст. 237 ГК України підставою для застосування оперативно-господарських санкцій є факт порушення господарського зобов'язання другою стороною. Оперативно-господарські санкції застосовуються стороною, яка потерпіла від правопорушення, у позасудовому порядку та без попереднього пред'явлення претензії порушнику зобов'язання.
Порядок застосування сторонами конкретних оперативно-господарських санкцій визначається договором. У разі незгоди з застосуванням оперативно-господарської санкції заінтересована сторона може звернутися до суду із заявою про скасування такої санкції та відшкодування збитків, завданих її застосуванням.
Оперативно-господарські санкції можуть застосовуватися одночасно з відшкодуванням збитків та стягненням штрафних санкцій.
Отже, суд дійшов висновку, що п. 7.13. Договору є заходом реагування на порушення позивачем зобов'язання щодо оплати штрафних санкцій, а отже, безпосередньо пов'язаний із п. 7.4. Договору, який закріплює обов'язок постачальника сплатити пеню та/або штраф у разі порушення строків поставки товару.
Відтак умова, встановлена сторонами у п. 7.13. Договору за своїм змістом є оперативно-господарською санкцією та відповідає ознакам, які висуваються законодавством до цього виду господарських санкцій.
У постанові Верховного Суду від 20.08.2018 у справі № 905/2464/17 було констатовано правомірність застосування відповідачем до позивача оперативно-господарських санкцій у вигляді зменшення суми грошових коштів, що підлягають перерахуванню позивачу, на суму штрафів, які підлягають стягненню з нього.
Виходячи з аналізу положень ст. 237 ГК України, особливістю оперативно-господарських санкцій є те, що, на відміну від штрафних, до яких вдаються виключно за рішенням суду, вони застосовуються самими сторонами зобов'язання в односторонньому порядку, тобто без попередження заздалегідь. Оперативно-господарські санкції застосовують безпосередньо самі суб'єкти господарських відносин у оперативному порядку, тобто без звернення до судових або інших уповноважених органів і без згоди іншої сторони зобов'язання. Це, зокрема, є головною умовою застосування сторонами таких санкцій, про що має бути пряма вказівка у договорі. При цьому до суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, які передбачені договором (аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 18.08.2022 у справі № 910/15271/21, від 20.10.2020 у справі № 905/267/19, від 15.10.2019 у справі № 905/2319/17).
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору, за змістом якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
Принцип свободи договору полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати: можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору); можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.
З моменту, коли сторони досягнули усіх істотних умов Договору, він вважається укладеним (ч. 1 ст. 638 ЦК України) та є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Таким чином, оскільки сторони узгодили право відповідача на отримання суми нарахованих штрафних санкцій з сум, які підлягають виплаті позивачу, суд доходить висновку, що несплата відповідачем залишку боргу за товар у розмірі 12 821 976,00 грн, який дорівнює загальній сумі штрафних санкцій, відповідає погодженим умовам Договору.
Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За приписами ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За таких обставин, враховуючи принцип змагальності сторін та встановлені судом обставини щодо порушення позивачем строку поставки товару, наявності обов'язку останнього оплатити штрафні санкції за таке порушення та правомірності застосування відповідачем оперативно-господарської санкції, суд дійшов висновку про необґрунтованість доводів позивача в частині стягнення суми заборгованості у розмірі 12 821 976,00 грн та відмову у задоволенні позовних вимог у цій частині.
Оскільки вимоги про стягнення з відповідача пені та 3% річних є похідними від вимоги про стягнення суми основного боргу, яку відповідачем правомірно не сплачено позивачу та зараховано в якості отримання штрафних санкцій, то вимоги про стягнення вказаних сум також не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 130, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено та підписано: 15.04.2024.
Суддя Т.Ю. Трофименко