номер провадження справи 4/12/24
08.04.2024 Справа № 908/235/24
м.Запоріжжя Запорізької області
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГОРИСК», (03148, м. Київ, вул. Сім'ї Стешенків, буд. 7, офіс 141)
до відповідача Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3) в особі філії «Відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція», (71503, Запорізька область, м. Енергодар, вул. Промислова, буд. 133)
про стягнення 751 940,58 грн.
Суддя Зінченко Н.Г.
при секретарі судового засідання Батрак М.В.
За участю представників сторін:
від позивача - Барчук А.В., на підставі Ордеру на надання правничої (правової) допомоги серія АХ № 1171711 від 07.02.2024 (в режимі відеоконференції);
від відповідача - Жабровець О.І., на підставі Витягу з ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (в режимі відеоконференції);
31.01.2024 через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС до господарського суду Запорізької області надійшла позовна вих. № б/н, сформована в підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС 31.01.2024, (вх. № 255/08-07/24 від 31.01.2024) Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГОРИСК», м. Київ до Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», м. Київ в особі філії «Відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція», м. Енергодар Запорізької області про стягнення 751 940,58 грн. заборгованості за договором про надання послуги № 75/222-19/48-121-01-19-08672 від 17.10.2019, в тому числі 533 278,80 грн. основного боргу, 35 368,13 грн. 3 % річних та 183 293,65 грн. інфляційних втрат.
Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.01.2024 справу № 908/235/24 за вищевказаною позовною заявою розподілено судді Зінченко Н.Г.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 05.02.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/235/24, справі присвоєно номер провадження справи 4/12/24, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 04.03.2024.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 04.03.2024 закрито підготовче провадження у справі № 908/235/24, справу призначено до розгляду по суті, судове засідання призначено на 08.04.2024.
В судове засідання 08.04.2023 з'явилися представники сторін, судове засідання проводилося в режимі відеоконференції з використанням системи відеоконференцзв'язку vkz.court.gov.ua.
До системи відеоконференцзв'язку 08.04.2024 приєдналися представники позивача і відповідача.
В судовому засіданні 08.04.2024 справу розглянуто, на підставі ст. 240 ГПК України судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем та долучених судом до матеріалів справи.
Заявлені позивачем вимоги викладені в позовній заяві та ґрунтуються на ст. 193 ГК України, ст., ст. 11, 202, 509, 525, 526, 530, 599, 610, 612, 625, 626, 629 ЦК України. Мотивуючи заявлені вимоги позивач зазначає, що через порушення відповідачем умов договору про надання послуги № 75/222-19 від 07.10.2019 (реєстр. № 48-121-01-19-08672 від 17.10.2019) та положень чинного законодавства в частині повної оплати за надані послуги згідно підписаних сторонами без заперечень і зауважень Актів № 1 від 15.09.2021, № 2 від 15.09.2021 і № 3 від 26.10.2021 здачі-приймання наданих послуг у відповідача утворилася заборгованість в розмірі 533 278,80 грн. У зв'язку із невиконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо повної та своєчасної оплати отриманих від позивача послуг, позивачем на підставі положень ст. 625 ЦК України нараховані відповідачу інфляційні втрати в сумі 183 293,65 грн. і 3 % річних в сумі 35 368,13 грн. Враховуючи викладене, позивач просить суд позов задовольнити повністю та стягнути з відповідача на його користь 751 940,58 грн. заборгованості за договором про надання послуги № 75/222-19 від 07.10.2019 (реєстр. № 48-121-01-19-08672 від 17.10.2019), в тому числі 533 278,80 грн. основного боргу за надані послуги, 35 368,13 грн. 3 % річних та 183 293,65 грн. інфляційних втрат. Також позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь витрати зі сплати судового збору та витрати на правничу допомогу адвоката в розмірі 12 000,00 грн. при розгляді справи в порядку загального позовного провадження в суді першої інстанції (згідно попереднього орієнтовного розрахунку).
19.02.2024 через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС до господарського суду Запорізької області від відповідача на підставі ст. 165 ГПК України надійшов Відзив на позовну заяву вих. № б/н, сформований в підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС 16.02.2024 (вх. № 3840/08-08/24 від 19.02.2024). У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив наступне: між сторонами дійсно укладений договір № 75/222-19 від 07.10.2019 (реєстр. № 48-121-01-19-08672 від 17.10.2019), за умовами якого позивач прийняв на себе зобов'язання надати відповідачу послуги «Код ДК 021:2015-71330000-0 Інженерні послуги різні (послуга: Оновлення ІАБ енергоблоків №№ 1, 3, 4 ЗАЕС після проведення ППР)» у визначені договором строки, а відповідач зобов'язався здійснити оплату послуг в порядку і на умовах, вказаних в п., п. 2.2, 2.3 договору. Відповідач також не заперечує, що позивачем надані обумовлені договором послуги, що підтверджується Актами № 1 від 15.09.2021, № 2 від 15.09.2021 і № 3 від 26.10.2021 здачі-приймання наданих послуг по договору № 75/222-19 від 07.10.2019 (реєстр. № 48-121-01-19-08672 від 17.10.2019), які підписані обома сторонами без зауважень і претензій. Відповідач надані позивачем послуги за вказаними актами прийняв. Разом із тим, відповідно до п. 2.2 договору сторони передбачили, що оплата наданих послуг здійснюється за фактично наданий обсяг послуг протягом 45 календарних днів з моменту підписання сторонами актів здачі-приймання наданих послуг, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця. Умовами п. 4.7 договору встановлено, що виконавець зобов'язаний надати замовнику податкову накладну за формою, визначеною чинною редакцією наказу Мінфіну України № 1307 від 31.12.2015, складену в електронній формі з дотриманням умов щодо її реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, і зареєстровану Єдиному реєстрі податкових накладних в (ЄРПН), шляхом направлення її на дві електронні адреси замовника pdv1@atom.gov.ua та ІНФОРМАЦІЯ_1 протягом терміну, визначеного чинною редакцією ПКУ. Разом з податковою накладною виконавець надає замовнику електронну квитанцію про реєстрацію податкової накладної у ЄРПН. Згідно з п. 2.3 договору сплата частини вартості послуг у розмірі суми ПДВ здійснюється Замовником після отримання від Виконавця податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних. Таким чином, відповідач вважає, що умовами договору № 75/222-19 від 07.10.2019 (реєстр. № 48-121-01-19-08672 від 17.10.2019) сторони розмежували строки сплати ПДВ від вартості наданих послуг та вартість самих послуг, тобто, вартість наданих послуг сплачується протягом 45 календарних днів з моменту підписання обома сторонами акту здачі-прийняття наданих послуг, а ПДВ сплачується після реєстрації позивачем належним чином оформленої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) та отримання від позивача належним чином оформленої та зареєстрованої податкової накладної, що сторони обумовили в п. 2.3 договору. Тобто, відповідач вважає, що умовами договору строк оплати частини вартості наданих послуг у розмірі суми ПДВ не встановлений. Як стверджує відповідач, позивачем до позовної заяви не долучено жодних доказів на підтвердження факту направлення належним чином зареєстрованих в ЄРПН податкових накладних разом із електронними квитанціями про їх реєстрацію на електронні адреси відповідача: pdv1@atom.gov.ua та ІНФОРМАЦІЯ_1. Таким чином, позивачем не дотримано обов'язку, встановленого п. 4.7 договору, відтак позивачем не доведено факту настання строку оплати вартості послуг в частині сплати суми ПДВ в розмірі 88 879,80 грн. Також відповідач просить суд врахувати, що у зв'язку із настанням форс-мажорних обставин, а саме: веденням на території України воєнних дій у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, окупацією військами Російської Федерації м. Енергодар Запорозької області де знаходяться виробничі потужності відвідача, відповідач не має об'єктивної можливості виконання в повному обсязі зобов'язань за спірним договором. З цього приводу відповідач просить суд врахувати лист ТТП України від 28.02.2022 № 204/02.0-7.1. Таким чином, у відповідача, як сторони за договірними відносинами, відсутній факт наявності вини чи будь-яких умисних дій, направлених на порушення умов договору через вплив форс-мажорних обставин на стан відповідача. Крім того, у зв'язку із збройною агресією та окупацією Запорізької АЕС відповідач знаходиться у край скрутному фінансовому становищі, фінансовий стан підприємства розбалнсовано, наявні у підприємства ресурси, в тому числі грошові кошти, в першу чергу спрямовуються на задоволення потреб безпеки експлуатації АЕС. У зв'язку із викладеним, відповідач просить суд в задоволені позву відмовити повністю. Також у відзиві на позовну заяву відповідач із посиланням на ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України просить суд у разі задоволення позовних вимог, враховуючи наявність надзвичайних обставин, спричинених дією правового режиму воєнного стану в Україні, окупацією м. Енергодар та проммайданчику ВП ЗАЕС, з огляду на втрату відповідачем значної частини своїх виробничих потужностей, зважаючи на необхідність в таких умовах підтримувати безпеку інших атомних електростанцій, зменшити суми інфляційних втрат та 3 % річних, що підлягають стягненню.
23.02.2024 через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС до господарського суду Запорізької області позивачем на підставі ст. 166 ГПК України подана Відповідь на відзив на позовну заяву вих. № б/н, сформована в підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС 22.02.2024, (вх. № 4284/08-08/24 від 23.02.2024), в якій позивач заперечив проти доводів відповідача. Зокрема, позивач вважає, що доводи відповідача щодо розмежування порядку і строків оплати ПДВ за виконані послуги та вартості самих послуг за договором, є безпідставними, оскільки положення договору, які визначають його ціну, що підлягає сплаті замовником за надані послуги, не розділяють вартість самих послуг та суму ПДВ, що підлягає сплаті. Сума податку на додану вартість, зазначена у п. 2.1 договору, включається у загальну ціну договору, зазначену у п. 2.1 договору. Зауваження щодо оплати частини вартості робіт у розмірі суми ПДВ після реєстрації належним чином оформленої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних не змінює строку щодо оплати повної вартості послуг, в тому числі і суми ПДВ, оскільки згідно ч. 1 ст. 188 Податкового кодексу України сума ПДВ є складовою бази оподаткування, а тому входить до ціни і не підлягає відокремленню. Враховуючи положення пункту 18 постанови Кабінету Міністрів України № 1246 від 29.12.2010 відповідач отримав зазначену податкову накладну № 2 від 20.12.2021 та квитанцію від 11.01.2022 про її реєстрацію та мав можливість перевірити стан реєстрації податкових накладних на офіційному сайті Державної податкової інспекції. Оскільки позивачем підтверджено виконання умов договору в частині складання податкових накладних в електронній формі, їх реєстрацію в ЄРПН у межах строків, встановлених Податковим кодексом України, то відповідач повинен був здійснити повну оплату наданих послуг з урахуванням ПДВ в межах визначеного строку - 45 календарних днів з дати підписання Акта здачі-приймання наданих послуг. Стосовно посилань відповідача щодо можливості зменшення судом (звільнення) заявлених до стягнення інфляційних втрат та річних відсотків, то позивач просить суд врахувати, що вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3 % річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу. Крім того, діючим законодавством не передбачено можливості зменшення інфляційних втрат, оскільки за своїми ознаками індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України. Посилання відповідача на загальний лист ТПП від 28.02.2022 року у даному випадку позивач вважає безпідставним, оскільки строк виконання грошового зобов'язання за спірним договором настав до повномасштабного вторгнення та розпочатої агресії ворожими військовими угрупуваннями. Заборгованість, що входить до предмету спору, виникла ще в листопаді 2021 року, тобто тоді, коли зазначені відповідачем обставини не існували, та не можуть обґрунтовувати неналежне виконання умов договору. З урахуванням наведених доводів позивач просить суд позов задовольнити.
Відповідач процесуальним правом на подання заперечень на відповідь на відзив не скористався.
01.04.2024 через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС до господарського суду Запорізької області від позивача надійшла Заява про розподіл судових витрат вих. № б/н, сформована в підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС 31.03.2024, (вх. № 7149/08-08/24 від 01.04.2024), якою позивач просить суд долучити до матеріалів справи № 908/235/24 докази понесенням ним витрат на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 12 000,00 грн. та покласти судові витрати позивача на правничу допомогу в цій сумі на відповідача.
Розглянувши зібрані у справі письмові докази у їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, суд
07.10.2019 Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електрична станція», (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГОРИСК», (Виконавець, позивач у справі) укладено Договір № 75/222-19/48-121-01-19-08672 (17.10.2019) з відповідними додатками до нього (надалі - Договір), відповідно до умов пункту 1.1 якого Виконавець прийняв на себе зобов'язання надати Замовнику наступну послугу: «Код ДК 021:2015-71330000-0 Інженерні послуги різні (послуга: Оновлення ІАБ енергоблоків №№ 1, 3, 4 ЗАЕС після проведення ППР)».
Частиною 1 статті 1 Закону України «Про акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» визначено, що утворення Товариства здійснюється шляхом перетворення Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (код згідно з ЄДРПОУ 24584661) (далі - НАЕК «Енергоатом») за рішенням Кабінету Міністрів України відповідно до законодавства з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Відповідно до ч. 4 ст. 1 Закону України «Про Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» Товариство є правонаступником усіх прав та обов'язків НАЕК «Енергоатом» із дня державної реєстрації товариства. НАЕК «Енергоатом» припиняється одночасно із державною реєстрацією Товариства.
Згідно з п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 1420 від 29.12.2023 «Про утворення акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» постановлено утворити Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», 100 відсотків акцій якого належать державі, шляхом перетворення Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (код згідно з ЄДРПОУ 24584661).
Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України № 1420 від 29.12.2023 «Про утворення Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» установлено, що Товариство є правонаступником усіх майнових і немайнових прав та обов'язків Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» із дня державної реєстрації товариства; відокремлені підрозділи Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» із дня державної реєстрації товариства продовжують функціонувати як відокремлені підрозділи товариства (філії, представництва).
В пункті 1 Статуту Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1420 від 29.12.2023, зазначено, що Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» утворено в результаті реорганізації шляхом перетворення Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» відповідно до Закону України «Про акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом».
З Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формування вбачається, що за ідентифікаційним кодом 24584661 припинено юридичну особу - Державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» та зареєстровано за цим кодом Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», яке є правонаступником Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом».
Крім того, відповідно до вищезазначеної постанови Кабінету Міністрів України від 29.12.2023 № 1420 відокремлені підрозділи Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» із дня державної реєстрації акціонерного товариства продовжують функціонувати як відокремлені підрозділи товариства (філії, представництва).
Таким чином, Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (ідентифікаційний код юридичної особи 24584661) в особі філії «Відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція» (ідентифікаційний код ВП 19355964) - відповідач у справі - є правонаступником всіх прав та обов'язків Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (ідентифікаційний код юридичної особи 24584661) в особі Відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електрична станція» (ідентифікаційний код ВП 19355964) - Замовника за Договором.
Вимоги до об'єму, змісту та результатів послуги визначені у Технічному завданні (Додаток № 2 до Договору), що є невід'ємною частиною Договору.
До Договору № 75/222-19/48-121-01-19-08672 від 07.10.2019 (17.10.2019) сторонами укладено ряд додаткових угод.
Відповідно до п. 2.1 Договору вартість послуг з цим Договором складає: 444 399,00 грн., крім того ПДВ - 88 879,80 грн., разом - 533 278,80 грн.
Відповідні умови передбачені і в Додатку № 1 до Договору «Протокол узгодження договірної ціни».
Крім того, сторонами складні і підписані Технічне завдання на закупівлю послуги: «Оновлення ІАБ енергоблоків №№ 1, 3, 4 ЗАЕС після проведення ППР» та Календарний план на надання послуги, що є Додатком № 3 до Договору.
За умовами п., п. 2.2, 2.3 Договору передбачено, що оплат наданих послуг за Договором здійснюється за фактично наданий обсяг послуг протягом 45 календарних днів з моменту підписання сторонами актів здачі-приймання наданих послуг шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Виконавця. Оплата Замовником частини вартості послуг у розмірі суми ПДВ здійснюється після отримання ним від Виконавця податкової накладної, оформленої а зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) у встановлених ПК України випадках і порядку.
Умовами п. 4.7 Договору встановлено, що Виконавець зобов'язаний надати Замовнику податкову накладну за формою, визначеною чинною редакцією наказу Мінфіну України № 1307 від 31.12.2015, складену в електронній формі з дотриманням умов щодо її реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, і зареєстровану Єдиному реєстрі податкових накладних в (ЄРПН), шляхом направлення її на дві електронні адреси замовника pdv1@atom.gov.ua та ІНФОРМАЦІЯ_1 протягом терміну, визначеного чинною редакцією ПКУ. Разом з податковою накладною виконавець надає замовнику електронну квитанцію про реєстрацію податкової накладної у ЄРПН.
За змістом п. 3.1 Договору в первісній редакції Договору Виконавець зобов'язується надати послуги в строк: жовтень 2019 року - листопад 2020 року.
Додатковими угодами № 1 (№ 48-121-01-19-08672 від 30.04.2020), № 2 від 15.07.2020 (№ 48-121-01-19-08672 від 27.07.2020), № 3 від 28.09.2020 (№ 48-121-01-19-08672 від 28.09.2020), № 4 (№ 48-121-01-19-08672 від 26.10.2020) № 5 (№ 48-121-01-19-08672 від 22.02.2021), № 6 (№ 48-121-01-19-08672 від 30.03.2021), № 7 (№ 48-121-01-19-08672 від 28.04.2021), № 8 (№ 48-121-01-19-08672 від 01.06.2021), № 9 (№ 48-121-01-19-08672 від 12.07.2021), № 10 (№ 48-121-01-19-08672 від 30.07.2021) і № 11 від 30.08.2021 (№ 48-121-01-19-08672) вносилися зміни до строків надання послуги та термінів надання послуг за етапами Календарного плану (Додаток № 3 до Договору) та остаточно погоджено наступне:
- виконавець зобов'язується надати послуги в строк: жовтень 2019 року - жовтень 2021 року;
- етапи надання послуги визначені наступним чином:
- Етап 1 «Оновлення ІАБ енергоблоку № 3 ВП ЗАЕС після проведення ППР» - вересень 2021 року, вартість: 177 759,60 грн. з ПДВ;
- Етап 2 «Оновлення ІАБ енергоблоку № 4 ВП ЗАЕС після проведення ППР» - вересень 2021 року, вартість: 177 759,60 грн. з ПДВ;
- Етап 3 «Оновлення ІАБ енергоблоку № 1 ВП ЗАЕС після проведення ППР» - жовтень 2021 року, вартість: 177 759,60 грн. з ПДВ.
Пунктами 4.1, 4.2 Договору сторони узгодили, що при завершенні надання послуг Виконавець представляє Замовникові документи у відповідності до Технічного завдання (невід'ємний Додаток № 2 до Договору) та акт здачі-приймання наданих послуг у 4-х примірниках для оформлення. Замовник протягом 10 днів із дня одержання акта здачі-приймання наданих послуг зобов'язаний відправити Виконавцеві підписаний акт здачі-приймання наданих послуг або мотивоване відмовлення від приймання результатів послуг.
Право власності на отримані за даним Договором результати послуги переходить до Замовника з моменту підписання сторонами актів здачі-приймання наданих послуг. (п. 4.6 Договору).
Згідно п. 10.1 Договір вважається укладеним з моменту підписання сторонами і діє до 31.03.2021.
Сторонами доказів розірвання, припинення чи визнання недійним Договору суду не надано.
З матеріалів справи вбачається, що 15.09.2021 позивачем здійснена передача відповідачу послуги по етапу № 1 «Інженерні послуги різні (послуга: Оновлення ІАБ енергоблоків №№ 1, 3, 4 ЗАЕС після проведення ППР) етап 1 «Оновлення ІАБ енергоблоку № 3 ВП ЗАЕС після проведення ППР» за Договором № 75/222-19 від 07.10.2019, вартість послуг етапу 1 складає 177 459,60 грн. з ПДВ, що підтверджується Актом здачі-приймання наданих послуг № 1.
Також, 15.09.2021 позивачем здійснена передача відповідачу послуги по етапу № 2 «Інженерні послуги різні (послуга: Оновлення ІАБ енергоблоків №№ 1, 3, 4 ЗАЕС після проведення ППР) етап 1 «Оновлення ІАБ енергоблоку № 4 ВП ЗАЕС після проведення ППР» за Договором № 75/222-19 від 07.10.2019, вартість послуг етапу 2 складає 177 459,60 грн. з ПДВ, що підтверджується Актом здачі-приймання наданих послуг № 2.
26.10.2021 позивачем здійснена передача відповідачу послуги по етапу № 3 «Інженерні послуги різні (послуга: Оновлення ІАБ енергоблоків №№ 1, 3, 4 ЗАЕС після проведення ППР) етап 1 «Оновлення ІАБ енергоблоку № 1 ВП ЗАЕС після проведення ППР» за Договором № 75/222-19 від 07.10.2019, вартість послуг етапу 3 складає 177 459,60 грн. з ПДВ, що підтверджується Актом здачі-приймання наданих послуг № 3.
Таким чином, судом встановлено, що на виконання умов Договору у строки, передбачені для виконання етапів №, № 1-3 послуг згідно Договору (Додаткова угода № 11 від 30.08.2021 (№ 48-121-01-19-08672), позивачем надані відповідачу обумовлені послуги, вартість яких загалом склала 533 278,80 грн. з ПДВ, що підтверджується Актами № 1 і 2 від 15.09.2021 і № 3 від 26.10.2021 здачі-приймання наданих послуг по Договору № 75/222-19 від 07.10.2019.
Зазначені Акти № 1 і 2 від 15.09.2021 і № 3 від 26.10.2021 здачі-приймання наданих послуг по Договору № 75/222-19 від 07.10.2019 містять підписи уповноважених представників Замовника і Виконавця та скріплені печатками обох підприємств.
Відповідач надані позивачем послуги за вказаними Актами № 1 і 2 від 15.09.2021 і № 3 від 26.10.2021 здачі-приймання наданих послуг по Договору № 75/222-19 від 07.10.2019 прийняв без зауважень і претензій, що не оспорюється сторонами у даній справі.
Отже, позивач взяті на себе зобов'язання згідно умов Договору виконав у повному обсязі та належним чином.
Обставини справи свідчать, що спірні правовідносини сторін врегульовані договором, який за своєю правовою природою є договором про надання послуг.
Частинами 1, 2 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
У відповідності до частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
В силу приписів ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 901 ЦК України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено Договором. Зазначені положення можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Як передбачено ст. 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто.
Відповідно до ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Стаття 530 ЦК України встановлює, якщо в зобов'язанні встановлений строк (дата) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (дату). Якщо строк (період) виконання боржником зобов'язання не встановлений або зазначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в любий час. Боржник повинен оплатити такий борг в семиденний строк з дня пред'явлення вимоги, якщо зобов'язання негайного виконання не витікає із договору або актів цивільного законодавства.
Виходячи зі змісту Договору № 75/222-19 від 07.10.2019, зокрема пункту 2.2 Договору, порядок розрахунків за Договором передбачає здійснення оплати за надання послуг протягом 45 календарних днів з моменту підписання обома сторонами акту здачі-прийняття наданих послуг шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача.
Отже, з моменту підписання сторонами у справі Актів № 1 і 2 від 15.09.2021 здачі-приймання наданих послуг по Договору № 75/222-19 від 07.10.2019, враховуючи встановлений п. 2.2 Договору строк оплати, кінцевим терміном оплати наданих послуг є 01.11.2021 включно (з урахуванням того, що 30.10.2021 було вихідним днем); а з моменту підписання сторонами у справі Акту № 3 від 26.10.2021 здачі-приймання наданих послуг по Договору № 75/222-19 від 07.10.2019, враховуючи встановлений п. 2.2 Договору строк оплати, кінцевим терміном оплати наданих послуг є 10.12.2021 включно.
Таким чином, сторонами чітко визначений строк оплати наданих за Договором послуг.
Матеріали справи свідчать, що відповідачем оплата послуг у передбачені строки та взагалі не здійснена.
03.05.2023 позивач звернувся до відповідача із Претензією № 49 із вимогою про погашення заборгованості за Договором № 75/222-19 від 07.10.2019 в сумі 533 278,80 грн.
У Відповіді на претензію за вих. № 21-3143/28-вих від 30.05.2023 відповідач зазначив, що у зв'язку із настанням форс-мажорних обставин, а саме: веденням на території України воєнних дій у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, окупацією військами Російської Федерації м. Енергодар Запорозької області де знаходяться виробничі потужності відвідача, про що свідчить лист ТТП України від 28.02.2022 № 204/02.0-7.1, відповідач не має об'єктивної можливості виконати зобов'язання за Договором № 75/222-19 від 07.10.2019. Таким чином, претензійні вимоги будуть розглянуті після значення або скасування воєнного стану в Україні.
За таких обставин, матеріалами справи доведено, що відповідач в порушення вимог ст. 903 ЦК України не виконав умови Договору № 75/222-19 від 07.10.2019 в частині оплати наданих послуг, своєчасно та в повному обсязі не сплатив за надані позивачем послуги, що призвело до невиконання грошового зобов'язання і виникнення боргу за надані послуги в сумі 533 278,80 грн.
За змістом положень статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Аналогічні положення наведено й у статтях 525, 526 ЦК України.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
На день розгляду спору відповідач доказів оплати за надані послуги в повному обсязі суду не надав.
Заперечення відповідача щодо відсутності обов'язку оплати частини вартості наданих послуг у розмірі суми ПДВ суд відхиляє, виходячи з такого.
Відповідно до п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України (ПК України) на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Пунктом 201.7 статті 201 ПК України передбачено, що податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків: для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені; для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені.
Матеріали справи свідчать, що позивачем 15.09.2021 складені податкові накладні № 5 на загальну суму 177 759,60 грн. і № 6 на загальну суму 177 759,60 грн. за надані послуги по етапам № 1 і 2 за Договором № 75/222-19 від 07.10.2019, які 28.09.2021 зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних за № 9283384934 і № 9283283725 відповідно, про що свідчать відповідні квитанції з відміткою: «Документ прийнято».
Крім того, позивачем 26.10.2021 складена податкова накладна № 7 на загальну суму 177 759,60 грн. за надані послуги по етапу № 3 за Договором № 75/222-19 від 07.10.2019, яка 11.11.2021 зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних за № 9342361693, про що свідчить відповідна квитанція з відміткою: «Документ прийнято».
Як визначено у п. 201.10 ст. 201 ПК України з метою отримання податкової накладної/розрахунку коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, покупець надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру податкових накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та податкову накладну/розрахунок коригування в електронному вигляді. Такі податкова накладна/розрахунок коригування вважаються зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних та отриманими покупцем. Квитанція про зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування надсилається одночасно продавцю та покупцю платнику податку.
В абз. 3 п. 18 Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1246 від 29.12.2010, квитанція про реєстрацію податкової накладної та/або розрахунку коригування, щодо яких прийнято рішення про їх реєстрацію, одночасно надсилається постачальнику (продавцю) та отримувачу (покупцю) - платнику податку.
Згідно з п. 25 вказаного Порядку платник податку через електронний кабінет шляхом перегляду в режимі реального часу має доступ до даних Реєстру щодо складених ним чи його контрагентами податкових накладних та/або розрахунків коригування.
Отже, відповідно до діючих правил надсилання зареєстрованої податкової накладної контрагенту здійснюється автоматично за допомогою програмного забезпечення.
Таким чином, відповідач, як Замовник послуг, не був позбавлений можливості направити запит до Єдиного реєстру податкових накладних з метою отримання виписаної позивачем податкової накладної.
Крім того, відповідач не надав суду належних і допустимих доказів, в розумінні ст., ст. 76, 77 ГПК України, звернення до позивача з питання відсутності у ЄРПН зареєстрованих податкових накладних та/або доказів відмови позивача у наданні на його запит інформації щодо податкових накладних.
Положення Договору, які визначають його ціну (вартість послуг за Договором), що підлягає сплаті Замовником за надані йому послуги, не розділяють вартість самої послуги та суму ПДВ, що підлягає сплаті.
Аналіз положень Договору дає змоги дійти висновку, що сума податку на додану вартість, зазначена у п. 2.1 Договору включається у загальну вартість послуг, зазначену і цьому ж пункті Договору, а тому вказана сума підлягає сплаті разом з вартістю наданих послуг.
Положення п. 2.3 Договору, на який посилається у своїх запереченнях відповідач, щодо оплати Замовником частини вартості послуг у розмірі суми ПДВ після отримання ним від Виконавця податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) у встановлених ПК України випадках та порядку, не змінює строку щодо оплати повної вартості наданих послуг, в тому числі і суми ПДВ, оскільки згідно ч. 1 ст. 188 ПК України сума ПДВ є складовою бази оподаткування, а тому входить до ціни послуги і не підлягає відокремленню.
Зазначення у п. 2.3 Договору, що оплата Замовником частини вартості послуг у розмірі суми ПДВ здійснюється після реєстрації Виконавцем належним чином оформленої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, не змінює строку щодо оплати вартості наданих послуг в частині суми ПДВ.
У даному випадку має значення сам факт здійснення реєстрації податкової накладної, у разі чого Замовник повинен здійснити повну оплату послуг з урахуванням ПДВ в межах визначеного строку - 45-ти календарних днів з дати підписання обома сторонами Акта здачі-приймання наданих послуг.
Факт отримання послуг в повному обсязі (на загальну суму 533 278,80 грн.) відповідач підтвердив підписанням Актів № 1 і № 2 від 15.09.2021 та № 3 від 26.10.2021 здачі-приймання наданих послуг по Договору № 75/222-19 від 07.10.2019, відтак кінцевим строком оплати наданих послуг з урахуванням суми ПДВ по Актам № 1 і № 2 від 15.09.2021 було 01.11.2021 (момент виникнення заборгованості починається з 02.11.2021), а по Акту № 3 від 26.10.2021 - 10.12.2021 (момент виникнення заборгованості починається з 11.12.2021).
Також суд звертає увагу, що, статтею 3 ЦК України закріплено, що одним із основних принципів цивільного права є принцип добросовісності, розумності та справедливості.
Позивач, уклавши Договір № 75/222-19 від 07.10.2021 і надавши відповідачу обумовлені послуги, розраховує на отримання оплати у розумні строки, а відповідач, уклавши цей Договір, свідомо прийняв на себе зобов'язання щодо своєчасного і повного розрахунку з позивачем за надані послуги.
Матеріали справи свідчать, що відповідачем оплата за надані послуги у передбачені строки і у повному обсязі не здійснена.
Також судом приймається до уваги, що матеріали справи містять Акти звірки взаємних розрахунків між сторонами станом на 25.12.2023 по Договору № 75/222-19 від 07.10.2019, який підписаний відповідачем (із зауваженнями з боку відповідача, що ВП ЗАС не має доступу до первинних документів бухгалтерського обліку у зв'язку із тимчасовою окупацією території м. Енергодар Запорізької області), та яким сторони засвідчили, що станом на 25.12.2023 відповідач має заборгованість перед позивачем по взаєморозрахункам на загальну суму 533 278,80 грн.
При цьому суд вважає за необхідне зауважити, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та, в окремих випадках, - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.
Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу. Відповідний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18.
Оцінивши представлені письмові докази в їх сукупності, враховуючи відсутність документів, які б спростовували позицію позивача або неправильність визначення вартості наданих відповідачу послуг, оскільки заборгованість відповідача перед позивачем в сумі 533 278,80 грн. за надані послуги станом на час прийняття рішення не погашена, розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, то позовна вимога про стягнення з відповідача 533 278,80 грн. основного боргу підлягає задоволенню судом.
Стосовно посилань відповідача на наявність форс-мажорних обставин (військова агресія Російської Федерації проти України, введення в Україні воєнного стану) як на неможливість виконання грошових зобов'язань за спірним Договором суд зауважує на наступне.
Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Відповідно до ч. 2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Згідно з частиною 2 статті 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» військові дії вважаються форс-мажорними обставинами, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору.
Форс-мажор, або ж обставини непереборної сили, - це надзвичайні та невідворотні обставини, настання яких призвело до об'єктивної неможливості виконати зобов'язання. При цьому закон звільняє від відповідальності за порушення зобов'язань, якщо воно стало саме наслідком форс-мажору.
Отже, визначення форс-мажору передбачає, що сам по собі воєнний стан не може бути автоматично форс-мажором, для визнання його таким обов'язково щоб він безпосередньо спричинив неможливість виконати те чи інше договірне зобов'язання.
Таким чином, ознаками форс-мажорних обставин є наступні: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за даних умов здійснення господарської діяльності.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Наразі строк дії режиму воєнного стану в Україні продовжений до 13.05.2024.
Господарський суд наголошує, що форс-мажор (у даному випадку - військова агресія проти України) повинен бути у причинному зв'язку з негативними наслідками для підприємницької діяльності.
Сторона, яка посилається на вищезгадані обставини, повинна довести, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання конкретних зобов'язань за договором.
Ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв'язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов'язання. Іншими словами, сама по собі війська агресія Російської Федерації проти України не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов'язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні.
Війна як обставина непереборної сили звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов'язаних із нею обставин юридична чи фізична особа не може виконати ті чи інші зобов'язання.
Вище наведене у сукупності дає підстави для висновку, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання.
Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 30.05.2022 у справі № 922/2475/21.
Підсумовуючи викладене суд зауважує, що форс-мажор не звільняє від обов'язку виконати зобов'язання, він звільняє виключно від відповідальності за невиконання зобов'язання (неустойка у формі штрафу та пені, відшкодування збитків).
Умовами розділу 6 «Форс-мажор» спірного Договору сторони визначили порядок дій сторін при настанні форс-мажорних обставин.
У даному випадку відповідачем не надано доказів дотримання порядку, прописаного в Договорі, повідомлення позивача про виникнення форс-мажору та, як наслідок, неможливість вчасного виконання прийнятих на себе зобов'язань за Договором.
Відповідач не повідомляв позивача про настання форс-мажорних обставин, які унеможливлюють виконання зобов'язань за Договором, та про отримання відповідних підтверджуючих документів.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю.
Відповідачем не надано суду таких документів Торгово-промислової палати України/інших компетентних органів, установ, які стосуються саме правовідносин сторін в рамках Договору № 75/222-19 від 07.10.2019.
Більш того, матеріали справи свідчать, що станом на 24.02.2022 (початок військовою агресією Російської Федерації проти України) вже мало місце прострочення виконання відповідачем зобов'язань за спірним Договором.
На підставі ч. 1 ст. 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України ухвалила рішення спростити процедуру засвідчення форс-мажорних обставин. З метою позбавлення обов'язкового звернення до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП і підготовки пакету документів у період дії воєнного стану, на сайті Торгово-промислової палати України розміщено загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин.
Зокрема, листом від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, що розміщений в мережі Інтернет, та адресований «Всім кого це стосується», Торгово-промислова палата України (далі - ТПП України) на підставі ст., ст. 14, 14№ Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 № 671/97-ВР, Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Разом з цим, незважаючи на те, що такий загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин стосується невизначеного кола осіб, це не означає, що такий лист звільняє від цивільно-правової відповідальності сторону договору. Зокрема, у будь-якому разі стороні необхідно буде довести, що зобов'язання невиконане саме у зв'язку з воєнними діями.
Більш того, 13.05.2022 ТПП України опублікувала на своєму сайті пояснення, що в період дії воєнного стану у разі порушення зобов'язань згаданий вище лист від 28.02.2022 можна роздрукувати із сайту ТПП України та долучати до повідомлення про форс-мажорні обставини, які унеможливили виконання договірних зобов'язань у встановлений термін, для спроможності обґрунтованого перенесення строків виконання зобов'язань та вирішення спірних питань мирним шляхом. Також вказується, що у разі необхідності сторона, яка порушила свої зобов'язання в період дії форс-мажорних обставин, має право звертатися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного Сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ТПП України від 18.12.2014, за кожним зобов'язанням окремо.
З огляду на це, абстрактний та загальний лист ТПП України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), зумовлених військовою агресією РФ проти України, не відповідає вимогам конкретизації впливу відповідної форс-мажорної обставини на конкретне зобов'язання (а доведення причинно-наслідкового зв'язку в такому випадку є обов'язковим).
Також суд звертає увагу, що, введення на території України режиму воєнного стану є загальновідомою обставиною, проте всі громадяни та підприємства, установи та організації України знаходяться в однаковому становищі, тому позивач у справі (Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГОРИСК») також знаходиться в несприятливому економічному становищі, а отже правомірно очікує на сплату йому відповідачем боргу за спірним Договором.
Позивачем також на підставі ст. 625 ЦК України заявлено вимогу про стягнення з відповідача 35 368,13 грн. 3 % річних за загальний період з 02.11.2021 по 30.01.2024 та 183 293,65 грн. інфляційного збільшення боргу за час прострочення за загальний період з листопада 2021 року по грудень 2023 року, стосовно яких суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплати гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основною боргу, а й інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Відтак, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Таким чином, порушення відповідачем грошового зобов'язання тягне за собою наслідки, передбачені частиною 2 статті 625 ЦК України.
Приймаючи до уваги встановлений факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання з оплати за надані послуги за Договором № 75/222-19 від 07.10.2019, вимоги про стягнення з нього 3 % річних та інфляційних втрат заявлено позивачем обґрунтовано.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Судом перевірений за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» розрахунок 3 % річних, які нараховані за порушення відповідачем строків розрахунків за надані послуги та встановлено, що даний розрахунок виконаний правильно.
З урахуванням викладеного, вимога про стягнення з відповідача 3 % річних в розмірі 35 368,13 грн. заявлена обґрунтовано та підлягає задоволенню судом.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Згідно рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених у листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р, при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (пункт 43 мотивувальної частини постанови).
У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
У постанові Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 910/1307/19 викладений правовий висновок, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця. Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме: - час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу; - час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Судом перевірений за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» розрахунок інфляційних втрат, які нараховані за порушення відповідачем строків розрахунку за надані послуги, наданий позивачем, та встановлено, що цей розрахунок позивачем виконаний правильно.
З урахуванням викладеного, вимога про стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 183 293,65 грн. заявлена обґрунтовано та підлягає задоволенню судом.
Відповідачем контррозрахунок суми заборгованості заявленої позивачем до стягнення, в тому числі основного боргу, інфляційних нарахувань та 3 % річних, суду не наданий.
Розглядаючи клопотання відповідача, викладене у відзиві на позовну заяву, щодо зменшення розміру річних відсотків та інфляційних нарахувань, суд виходить з наступного.
Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.
Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов'язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.
Відповідно до частини першої статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Вказана позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року по справі № 902/417/18.
Однак, в даній справі відповідачем не визначено до якого розміру він просить суд зменшити розмір нарахованих річних відсотків, відповідачем не доведено, що належні до сплати 3 % є надмірно великі, що відповідач знаходиться в тяжкому майновому стані або що існують будь-які інші обґрунтовані обставини, які обумовлюють необхідність втручання суду щодо розміру встановленої відповідальності за порушення відповідачем зобов'язання, а тому суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про зменшення відсотків річних.
Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.
Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 20.08.2020 у справі № 914/1680/18).
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.
Позивач надав всі необхідні докази в обґрунтування позовних вимог.
Доводи відповідача, надані в обґрунтування заперечень на позов, не знайшли свого підтвердження матеріалами справи.
На підставі викладеного, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, доведеними, законними та такими, що підлягають задоволенню судом.
Згідно зі ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача, оскільки спір доведено до суду з його вини.
Стосовно витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, про які зазначено у позовній заяві, то суд зазначає наступне.
Позивач в позовній заяві навів попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які просив стягнути їх з відповідача, а саме 12 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу при розгляді справи в порядку загального позовного провадження в суді першої інстанції.
01.04.2024 до суду від позивача надійшла заява про розподіл судових витрат, якою позивач просить суд долучити до матеріалів справи № 908/235/24 докази понесенням ним витрат на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 12 000,00 грн. та покласти судові витрати позивача на правничу допомогу в цій сумі на відповідача.
Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.
Зі змісту ст. і ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Згідно частин 1-3 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно, витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимоги про відшкодування таких витрат.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 126).
На підтвердження витрат на правову допомогу позивач надав суду Договір про надання правничої допомоги № 01-24 від 24.01.2024, укладений між позивачем та адвокатом Барчук Алєсею Вікторівною, Акт № 2 від 29.03.2024 про надання правничої допомоги (виконаних робіт) до Договору про надання правничої допомоги № 01-24 від 24.01.2024 на загальну суму 12 000,00 грн., в якому викладено детальний опис виконаних робіт та який підписано позивачем в особі Директора Олексія Шумаєва та адвокатом Барчук А.В.
Суд зазначає, що критерії оцінки поданих заявником доказів суд встановлює самостійно у кожній конкретній справі, виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
У додатковій постанові Верховного Суду від 17.09.2020 у справі № 916/1777/19 зазначено, що вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі. Чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань. Чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами. Та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідач заперечень проти покладення на нього витрат на правничу допомогу суду не надав.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі «Баришевський проти України"» від 26.02.2015, п.,п. 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004 заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
За результатами вирішення спору у даній справі суд прийшов до висновку про повне задоволення позовних вимог.
Пунктом 9 частини першої статті 1 України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Відповідно до п. 1 Договору про надання правничої допомоги № 01-24 від 24.01.2024 Адвокат зобов'язується здійснити представництво або надати інші види правничої допомоги Клієнту (ТОВ «ЕНЕРГОРИСК») у спорах із Акціонерним товариством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» та/або Філії «Запорізька атомна електрична станція» про стягнення заборгованості, зокрема, за Договором про надання послуги № 75/222-19 від 07.10.2019 (ДП НАЕК «Енергоатом» реєстр. № 48-121-01-19-08672 від 17.10.2019).
Згідно з п. 9.2 цього Договору гонорар Адвоката за правничу допомогу у спорі про стягнення з відповідача заборгованості за Договором № 75/222-19від 07.10.2019 (ДП НАЕК «Енергоатом» реєстр. № 48-121-01-19-08672 від 17.10.2019) в суді першої інстанції у випадку розгляду справи у порядку загального провадження, складає 12 000,0 грн.
Повноваження Барчук А.В. як адвоката у даній справі підтверджуються Свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю № 1083 від 21.10.2011.
На підставі Договору про надання правничої допомоги № 01-24 від 24.01.2024 адвокатом виписано Ордер серії АХ № 1171710 від 07.02.2024 на надання правничої (правової) допомоги позивачу.
На рахунок адвоката позивачем сплачено 02.02.2024 часткову оплату в сумі 3 000,00 грн., що підтверджується випискою банку по рахунку адвоката.
Актом про надання правничої допомоги (виконаних робіт) № 2 від 29.03.2024, який підписано позивачем із адвокатом Барчук А.В., засвідчено факт надання адвокатом правничих послуг позивачу на суму 12 000,00 грн., що включають підготовку позовної заяви із розрахунком стягуваних сум, відповіді на відзив, процесуальних документів для забезпечення можливості участі у судових засіданнях у режим відеоконференції, участь у судовому засіданні. Також цим актом засвідчено внесення оплати в сумі 3 000,00 грн. та залишок суми до сплати в розмірі 9 000,00 грн.
Таким чином, витрати позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 12 000,00 грн. є підтвердженими.
Дослідивши зміст наданої адвокатом професійної правничої допомоги, про яку зазначено в Акті про надання правничої допомоги (виконаних робіт) № 2 від 29.03.2024 за Договором про надання правничої допомоги № 01-24 від 24.01.2024 на суму 12 000,00 грн., надавши оцінку доказам щодо фактично понесених ТОВ «ЕНЕРГОРИСК» витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку, що витрати позивача на професійну правничу допомогу в сумі 12 000,00 грн. не є завищеними, є співмірними складності справи, обсягу виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) та ціною позову (751 940,58 грн.).
На підставі зазначеного, враховуючи приписи п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката в заявленій позивачем сумі 12 000,00 грн. підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Керуючись ст., ст. 123, 126, 129, 130, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «ЕНЕРГОРИСК», м. Київ до Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», м. Київ в особі філії «Відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція», м. Енергодар Запорізької області про стягнення 751 940,58 грн. заборгованості за договором про надання послуги № 75/222-19/48-121-01-19-08672 від 17.10.2019 задовольнити повністю.
2. Стягнути з Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3, ідентифікаційний код юридичної особи 24584661) в особі філії «Відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція», (71503, Запорізька область, м. Енергодар, вул. Промислова, буд. 133, код ЄДРПОУ ВП 19355964) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГОРИСК», (03148, м. Київ, вул. Сім'ї Стешенків, буд. 7, офіс 141, ідентифікаційний код юридичної особи 19255493) 533 278 (п'ятсот тридцять три тисячі двісті сімдесят вісім) грн. 80 коп. основного боргу, 35 368 (тридцять п'ять тисяч триста шістдесят вісім) грн. 13 коп. 3 % річних, 183 293 (сто вісімдесят три тисячі двісті дев'яносто три) грн. 65 коп. інфляційних втрат, 12 000 (дванадцять тисяч) грн. 00 коп. судових витрат на професійну правничу допомогу та 9 023 (дев'ять тисяч двадцять три) грн. 29 коп. судового збору. Видати наказ.
Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст. ст. 240, 241 ГПК України « 15» квітня 2024 р.
Суддя Н.Г. Зінченко
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Центрального апеляційного господарського суду , а у разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.