номер провадження справи 19/21/24
15.04.2024 Справа № 908/211/24
м.Запоріжжя Запорізької області
Суддя Господарського суду Запорізької області Давиденко І.В., розглянувши матеріали справи
за позовом Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “УСГ” (03038, м. Київ, вул. Федорова, 32-А, ідентифікаційний код 30859524)
до відповідача Товариства з додатковою відповідальністю “Страхова компанія “КРЕДО” (69068, м. Запоріжжя, пр. Моторобудівників, буд. 34, ідентифікаційний код 13622789)
про стягнення 6 150,80 грн
без виклику учасників справи
29.01.2024 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява (вх. № 229/08-07/24) Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “УСГ” до Товариства з додатковою відповідальністю “Страхова компанія “КРЕДО” про стягнення 6 150,80 грн страхового відшкодування.
Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов'язань щодо страхового відшкодування, пов'язаного з відновлювальним ремонтом транспортного засобу.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу від 29.01.2024, здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/211/24 та визначено до розгляду судді Давиденко І.В.
Оскільки, предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача суми в розмірі 6 150,80 грн, вказана сума не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, отже, справа підлягає розгляду у спрощеному позовному провадженні.
Ухвалою суду від 02.02.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/211/24, присвоєно справі номер провадження 19/21/24, ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
13.02.2024 до суду від відповідача, через підсистему «Електронний суд» надійшов письмовий відзив на позовну заяву (вх. № 3414/08-08/24), відповідно до якого останній визнав вимогу про стягнення страхового відшкодування в розмірі 6 150,80 грн, просив повернути позивачу 50% сплаченого судового збору, на підставі ст. 130 ГПК України, в зв'язку з визнанням відповідачем позову та просив суд зменшити суму витрат на професійну правничу допомогу до 1 000,00 грн.
21.02.2024 від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. № 4113/08-08/24), відповідно до якої останній просив суд задовольнити суму боргу та витрат на професійну правничу допомогу в повному обсязі.
Відповідно до частин 2 і 3 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно з ч. ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Статтею 248 ГПК України встановлено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
За таких обставин, суд визнав наявні в матеріалах справи № 908/211/24 письмові докази достатніми для всебічного, повного та об'єктивного розгляду спору.
Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення після виходу судді з лікарняного - 15.04.2024.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути - визнання права.
З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.
Між Приватним акціонерним товариством “Страхова компанія “УСГ” (Страховик) та ПІІ «ВІП-РЕНТ» (Страхувальник) було укладено Генеральний договір № 28-КАСКО-0199-2700/22-AVIS від 30.12.2021 добровільного страхування наземних транспортних засобів.
Відповідно до Додатку № 1, одним із застрахованих транспортних засобів є автомобіль «Skoda Fabiа», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .
02.12.2022 відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «Skoda Fabiа», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 та транспортного засобу «Ореl Vectra» державний реєстраційний НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_1 .
Відповідно до витягу довідки поліції, схеми місця ДТП, протоколу про адміністративне правопорушення, вищевказана дорожньо-транспортна пригода відбулася внаслідок порушення водієм ОСОБА_1 правил дорожнього руху.
Постановою Святошинського районного суду м. Києва від 26.12.2022 року по справі № 759/18411/22 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
Страхувальник 02.12.2022 звернувся до ПАТ “Страхова Компанія “УСГ” із повідомленням про настання події та заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування.
04.01.2023 ПАТ “Страхова Компанія “УСГ” складений Страховий Акт № СТОКА-19670 та розрахунок суми страхового відшкодування, виходячи з акту огляду транспортного засобу, визнано страховим випадком та прийнято рішення про виплату страхового відшкодування.
На підставі дослідження, позивачем здійснено виплату страхового відшкодування ПІІ «ВІП-РЕНТ» в розмірі 8 650,80 грн, про що свідчить платіжне доручення № 423 від 05.01.2023.
Згідно з полісом серії ЕР № 207595923 (діючий станом на 02.12.2022) цивільно-правова відповідальність за заподіяну шкоду майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу «Ореl Vectra» державний реєстраційний НОМЕР_2 , застрахована ТДВ “Страхова компанія “Кредо”; франшиза згідно з цим полісом - 2 500,00 грн; ліміт за шкоду майну - 130 000,00 грн.
З матеріалів справи вбачається, що позивач надіслав електронною поштою 10.01.2023 ТДВ “Страхова компанія “Кредо” заяву про страхове відшкодування за вих. № 47180 від 09.01.2023, відповідно до якої просив здійснити перерахування страхового відшкодування.
Невиконання відповідачем зобов'язання з відшкодування страхової виплати стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
Проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані письмові докази у їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 14 ЦК України передбачено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 979 ЦК України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Відповідно до статті 990 ЦК України, страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).
Частиною 2 статті 1192 Цивільного кодексу України встановлено, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Згідно з ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
За приписами п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Згідно зі ст. 993 ЦК України, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Зазначене узгоджується з положеннями статті 27 Закону України “Про страхування”, в якій зазначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Отже, враховуючи досліджені судом докази, згідно положень ст. ст. 512, 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України “Про страхування” до позивача перейшло право вимоги до відповідача у розмірі виплаченого страхового відшкодування.
Відповідно до ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Як встановлено судом вище, позивач у відповідності до умов Генерального договору № 28-КАСКО-0199-2700/22-AVIS від 30.12.2021 добровільного страхування наземних транспортних засобів здійснив виплату страхувальнику суму страхового відшкодування у розмірі 8 650,80 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 423 від 05.01.2023.
Позивач 10.01.2023 надіслав на адресу ТДВ “Страхова компанія “Кредо” заяву про страхове відшкодування, відповідно до якої просив здійснити перерахування страхового відшкодування.
Відповідач доказів перерахування позивачу заявленої до стягнення суми страхового відшкодування суду не надав.
Згідно з п. 37.2 ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", рішення страховика про відмову у здійсненні страхової виплати повідомляється страхувальнику у письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови.
За приписами п. 36.7 ст. 36 даного Закону, рішення страховика (МТСБУ) про здійснення або відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) може бути оскаржено страхувальником чи особою, яка має право на відшкодування, у судовому порядку.
У матеріалах справи відсутнє рішення відповідача про відмову у здійсненні страхового відшкодування позивачу.
У відповідності до п. 12.1 ст. 12 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Враховуючи, що полісом серії ЕР № 207595923 встановлена франшиза в розмірі 2 500,00 грн, сума страхового відшкодування, яку повинен сплатити відповідач з урахуванням франшизи складає 6 150,80 грн.
Як вбачається з відзиву відповідача, останній позовні вимоги в частині стягнення страхового відшкодування в розмірі 6 150,80 грн визнав.
За змістом ч. 4 ст. 191 ГПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Враховуючи встановлені судом обставини справи, вимога позивача про стягнення з відповідача суми 6 150,80 грн страхового відшкодування є законною та обґрунтованою, а визнання відповідачем позову не суперечить закону та не порушує права чи інтереси інших осіб, тому позов про стягнення страхового відшкодування в розмірі 6 150,80 грн судом задовольняється повністю.
Вимога п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітися як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь вмотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. При цьому виконання рішень, винесених судом, є невід'ємною частиною «права на суд», адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії (пункти 34, 37 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бурдов проти Росії»).
Відповідно до ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України, правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 73, 77 ГПК України).
Частинами 1, 2 ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, позовні вимоги є доведеними, обґрунтованими та підлягають такими, що підлягають задоволенню.
Також позивач у позовній заяві просив суд стягнути з відповідача 3 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частини 1, 2 ч. 2 статті 126 ГПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 ГПК України).
Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” визначено, що адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.
Зі змісту ст. 26 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”, адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Відповідно до ст. 30 Закону України “Про адвокатуру і адвокатську діяльність”, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження стягнення суми 3 000,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу позивачем подано копію Договору про надання правничої допомоги № 2-12/2023-Ю від 08.12.2023, укладеного між Адвокатським бюро “Гедз” в особі Керуючого бюро Гедз Юлії Володимирівни та Приватним акціонерним товариством “Страхова компанія “УСГ” (Клієнт).
Пунктом 1.1 Договору про надання правової (правничої) допомоги встановлено, що Клієнт доручає, а Адвокатське бюро приймає на себе зобов'язання надавати правову (правничу) допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором.
За умовами п. 5.1 Договору за надання правової (правничої) допомоги встановлено, що за надання правової (правничої) допомоги Адвокатським бюро у справах, де Клієнт виступає в якості позивача, Клієнт перераховує на розрахунковий рахунок Адвокатського бюро гонорар, розмір якого становить 3 000 (три тисячі) грн 00 копійок у справах, де ціна позову (первинна) не перевищує або дорівнює 10 000,00 грн. Клієнт перераховує гонорар Адвокатському бюро не пізніше 5-ти робочих днів після надання Адвокатським бюро акту виконаних робіт та рахунку до нього.
Згідно з п. 7.1 Договору, даний договір укладений на строк до 31.12.2024 та набирає чинності з 01.01.2024.
Отже, в даному випадку, розмір гонорару за надання правової допомоги визначений у договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.
Як вбачається з Акту виконаних робіт б/н від 23.01.2024, Адвокатське бюро “Гедз” надало, а Приватне акціонерне товариство “Страхова компанія “УСГ” прийняло правову (правничу) допомогу у суді першої інстанції в фіксованій сумі гонорару по страховому акту № СТОКА-19670, загальна вартість послуг за цим страховим актом склала 3 000,00 грн.
Відповідно до платіжної інструкції № 5339 від 23.01.2024 по Акту виконаних робіт б/н від 23.01.2024 позивачем сплачена на користь АБ “Гедз” сума 15 000,00 грн, в склад якої входить сума 3 000,00 грн по даній справі.
Суд зазначає, що критерії оцінки поданих заявником доказів суд встановлює самостійно у кожній конкретній справі, виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі “Двойних проти України”, від 10 грудня 2009 року у справі “Гімайдуліна і інших проти України”, від 23 січня 2014 року у справі “East/West Alliance Limited” проти України”, від 26 лютого 2015 року у справі “Баришевський проти України” зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
У додатковій постанові Верховного Суду від 17.09.2020 у справі № 916/1777/19 зазначено, що вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі. Чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань. Чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами. Та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до правової позиції викладеної у постанові Великої Палати Верхового Суду від 16.11.2022 № 922/1964/21: “…суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. 118. При цьому обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята та шоста статті 126 ГПК України). 119. Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою - сьомою та дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. 120. У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. 121. Висновки, аналогічні відображеним вище, викладені в постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19”. “…при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. 132. Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону № 5076-VI як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору. 133. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. 134.Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.135.Велика Палата Верховного Суду зауважує, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18”.
Отже при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.
Надавши оцінку усім доданим доказам, з урахуванням: категорії цієї справи, що справа є незначної складності, немалу кількість аналогічних однотипних справ за позовами позивача, беручи до уваги, що справа є малозначною в силу приписів ст. 12 ГПК України та розглядалась судом за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, ціну позову (6 150,80 грн), критерії співмірності розміру заявлених витрат на правничу допомогу, визначених ч. 4 ст. 126 ГПК України, зважаючи на клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку про те, що справедливим та співмірним є зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу до 1 000,00 грн.
За змістом ч. 1 ст. 130 ГПК України, у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Аналогічна норма міститься в ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір».
Судовий збір за розгляд позовних вимог у даній справі складає 3028,00 грн.
Позивачу підлягає поверненню з державного бюджету 50% сплаченого судового збору в розмірі 1 514,00 грн після надходження відповідного клопотання позивача.
Решта витрат зі сплати судового збору в розмірі 1514,00 грн, відповідно до положень статті 129 ГПК України, покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 42, 123, 129, 130, 233, 238, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю “Страхова компанія “Кредо” (69068, м. Запоріжжя, пр. Моторобудівників, буд. 34, ідентифікаційний код 13622789) на користь Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “УСГ” (03038, м. Київ, вул. Федорова, 32-А, ідентифікаційний код 30859524) 6 150 (шість тисяч сто п'ятдесят) грн. 80 коп страхового відшкодування.
3. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю “Страхова компанія “Кредо” (69068, м. Запоріжжя, пр. Моторобудівників, буд. 34, ідентифікаційний код 13622789) на користь Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “УСГ” (03038, м. Київ, вул. Федорова, 32-А, ідентифікаційний код 30859524) 1 514 (одну тисячу п'ятсот чотирнадцять) грн 00 коп. витрат зі сплати судового збору та 1 000 (одну тисячу) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення складено та підписано, після виходу судді з лікарняного, 15.04.2024.
Суддя І.В. Давиденко
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.