Постанова від 05.04.2024 по справі 922/840/21

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 квітня 2024 року м. Харків Справа № 922/840/21

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Крестьянінов О.О. , суддя Тарасова І.В.

за участі секретаря судового засідання Андерс О.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Шопен Наталії Володимирівни (вх. № 247 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 21.12.2023 у справі №922/840/21 (прийняте у приміщенні Господарського суду Харківської області суддею Жигалкіним І.П., повний текст рішення складено 05.01.2024)

за позовом Керівника Харківської місцевої прокуратури № 3, м.Харків, в інтересах держави, в особі Харківської міської ради, м. Харків,

до Фізичної особи-підприємця Шопен Наталії Володимирівни, м.Харків,

про стягнення 142 560,92 грн,

ВСТАНОВИВ:

В березні 2021 року керівник Харківської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Харківської міської ради звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Фізичної особи-підприємця Шопен Наталії Володимирівни безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 142 560,92 грн.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 21.12.2023, з урахуванням ухвали суду про виправлення описки від 24.01.2024, позов задоволено частково.

Стягнуто з Фізичної особи - підприємця Шопен Наталії Володимирівни на користь Харківської міської ради безпідставно збережені кошти у вигляді орендної плати у розмірі 122 453,87 грн.

Стягнуто з Фізичної особи - підприємця Шопен Наталії Володимирівни на користь Харківської обласної прокуратури судовий збір у розмірі 1 949,93 грн.

Рішення суду обґрунтовано тим, що розмір заявлених позовних вимог за період з 01.10.2019 по 31.12.2019 базується на витязі з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 07.11.2019 №1557/0/45-19, який скасовано рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2022 року у справі № 520/11265/21. Оскільки в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази підтверджуючі розмір нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки за період з 01.10.2019 по 31.12.2019, який є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, у задоволенні позовних вимог в цій частині відмовлено. Як зазначено в рішенні, розрахунок заявленої до стягнення суми за період з 01.01.2020 по 31.12.2020 здійснено згідно з даними, наявними у витязі №НВ-9934328152023 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 20.12.2023. З огляду на що, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог на загальну суму 122453,87 грн.

Фізична особа-підприємець Шопен Наталія Володимирівна з рішенням суду першої інстанції не погодилась та звернулась до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 21.12.2023 у справі № 922/840/21 за позовом керівника Харківської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Харківської міської ради до ФОП Шопен Н.В. про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 142 560,92 грн -в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Скарга обґрунтована тим, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22.11.2022 та постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 10.10.2023 у справі № 520/11265/21 скасовано витяги №1557/0/45-19 від 07.11.2019, № 4048 від 20.05.2020 та № 2181 від 26.05.2021 з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки з кадастровим номером 6310138200:03:016:0005 по вул. Северина Потоцького, 11 у м. Харкові та зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Харківській області видати ОСОБА_1 нові витяги з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6310138200:03:016:0005, розміром 0,10 га, із застосуванням сукупного коефіцієнту Км3 (локальні фактори), який розрахувати з урахуванням всіх показників, особливостей та властивостей зазначеної земельної ділянки у відповідності до Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затверджений наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25.11.2016 № 489 зі змінами, з урахуванням висновків суду у даній справі.

Зазначає, що позивачем до суду було подано клопотання (вх. №35156 від 21.12.2023) про долучення доказів у справі щодо надання витягу від 20.12.2023 №НВ-9934328152023 з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки з кадастровим номером 6310138200:03:016:00053, який судом було задоволено. Проте, на думку апелянта, зазначений доказ подано з порушенням процесуальних строків. На думку відповідача, суд першої інстанції, задовольняючи вищезазначене клопотання про долучення доказів від 21.12.2023, фактично безапеляційно прийняв сторону позивача та не взяв до уваги той факт, що ним вчинено зловживання своїми процесуальними правами.

Нагадує, що рішення Харківського окружного адміністративного суду у справі № 520/11265/21 має преюдиціальне значення для розгляду справи № 922/840/21. Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, надаючи новий витяг з тими ж самими коефіцієнтами та розміром нормативної грошової оцінки, діяло протиправно. Нормативна грошова оцінка у витязі за 2020 рік складала 3 339 453,00 грн. Нормативна грошова оцінка у витязі за 2023 р., з урахуванням коефіцієнтів індексації у розрахунку збитків за 2020 р., наведеному позивачем у клопотанні про долучення доказів від 21.12.2023, вже інша - 3 339 651,60 грн. Позивачем не обґрунтовано, звідки узявся коефіцієнт індексації за 2021 - 2022 роки - 1,265. У розрахунку суми безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки комунальної форми власності на території м. Харкова з порушенням вимог законодавства, долученого до позовної заяви, розмір орендної плати за 11 місяців складав 122 446,61 грн. В той же час, у клопотанні про долучення доказів, розрахунок безпідставно збережених ФО-П Шопен Н.В. коштів у розмірі орендної плати за період з 01.01.2020 по 31.12.2020 складає вже 122 453,87 гри. Тобто, як зазначає відповідач, це вже інша сума до стягнення безпідставно одержаних коштів у розмірі орендної плати.

Вказує, що судом не повинен був прийнятий доказ у вигляді витягу №НВ-9934328152023 з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки з кадастровим номером 6310138200:03:016:0005, оскільки він поданий з порушенням норм процесуального права; всі докази, які підтверджують заявлені вимоги, мають бути подані позивачем одночасно з позовною заявою, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена позивачем до суду та належним чином обґрунтована. На думку відповідача, суд першої інстанції, задовольняючи клопотання про долучення доказів від 21.12.2023, фактично безапеляційно прийняв сторону позивача та не взяв до уваги той факт, що ним вчинено зловживання своїми процесуальними правами чим порушив принципи рівності та змагальності сторін.

27.02.2024 до суду від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі (вх.№2938), в якому останній просить зупинити провадження у справі № 922/840/21 21, у зв'язку із неможливістю її розгляду до вирішення пов'язаної з нею адміністративної справи №520/3172/24, що розглядається Харківським окружним адміністративним судом, посилаючись на те, що оскарження в іншому судовому провадженні дій ГУ Держгеокадастру щодо формування витягу № НВ-9934328152023 від 20.12.2023, який є доказом у справі № 922/840/21, з обґрунтуванням підстав адміністративного позову, які є аналогічними обставинам заперечення позовних вимог в господарській справі та позбавляє можливості господарський суд встановити та оцінити обставини, які є предметом розгляду у справі № 922/840/21 з огляду на обмеженість обставин дослідження та ймовірність прийняття рішення суду в іншій справі, яке матиме преюдиціальне значення для розгляду справи № 922/840/21. Зазначає, що справи №922/840/21 та №520/3172/24 є пов'язаними між собою обставинами дослідження формування витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки № НВ-9934328152023 від 20.12.2023, оскільки предметом спору в господарській справі є стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, розрахунок якої здійснено на підставі витягу з нормативної грошової оцінки, дії, щодо формування якого оскаржуються у справі адміністративної юрисдикції. На думку відповідача, рішення Харківського окружного адміністративного суду у справі № 520/3172/24 буде мати преюдиціальне значення для розгляду справи № 922/840/21 в частині встановлення обставин протиправності дій посадових осіб при наданні витягів з нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Враховуючи, що предметом розгляду адміністративної справи №520/11265/21 є скасування витягів № НВ-9934328152023 від 20.12.2023 та № НВ 9916718032024 від 30.01.2024 з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, розташованої за адресою: вул.Северина Потоцького, 11 у м.Харкові, кадастровий номер 6310138200:03:016:0005, розміром 0,10 га, які сформовано Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області, а предметом розгляду господарської справи № 922/840/21 є стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, нарахування яких здійснювалося позивачем виключно на підставі витягів з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель за 2019 р., 2020 р. та 2023 р., є необхідність зупинення провадження у справі № 922/840/21 до розгляду Харківським окружним адміністративним судом справи № 520/3172/24.

07.03.2024 до суду від прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№3426), в якому остання проти апеляційної скарги заперечує, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що 20.12.2023 Харківською міською радою отримано новий витяг № НВ-9934328152023 від 20.12.2023 з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки з кадастровим номером 6310138200:03:016:0005, розташованої за адресою: вул.Северина Потоцького, 11 у м.Харкові, за період з 01.01.2020 по 31.12.2020, та відповідно до вимог ст.80, 119 ГПК України надано суду та долучено останнім до матеріалів справи. Таким чином, розрахунок заявленої до стягнення суми за період з 01.01.2020 по 31.12.2020 зді йснено згідно з даними, наявними у витязі № НВ-9934328152023 з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 20.12.2023, відповідно до якого сума безпідставно збережених ФОП Шопен Н.В. коштів за використання спірної земельної ділянки склала 122 453,87 грн.

08.03.2024 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№3479), в якому останній проти апеляційної скарги заперечує, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що відповідачкою взагалі не сплачувалась плата за використання земельної ділянки з кадастровим номером 6310138200:03:016:0005 загальною площею 0,10 га по вул. Северина Потоцького, 11 у м. Харкові, що є порушенням принципу оплатного використання земель, встановленого ст. 206 Податкового кодексу України. В даному випадку, оскільки витяг нормативно грошової оцінки отримано Харківською міською радою в 2023 році, для визначення розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки за попередні роки потрібно поділити розмір нормативно грошової оцінки вказаний у витязі на відповідні коефіцієнти індексації за попередні роки. На підставі вказаного витягу Харківською міською радою виконано оновлений розрахунок безпідставно збережених ФОП Шопен Н.В. коштів за використання земельної ділянки з кадастровим номером 6310138200:03:016:0005 по АДРЕСА_1 за період з 01.01.2020 по 31.12.2020. Отже, як зазначає позивач, твердження апелянта стосовно того, що Харківською міською радою не було надано доказів нормативної грошової оцінки земельної ділянки з кадастровим номером 6310138200:03:016:0005 за 2020-2021 роки - є безпідставними.

18.03.2024 до суду від прокуратури надійшли заперечення (вх.№3953) на клопотання відповідача про зупинення розгляду справи №922/840/21, в яких остання просить наведене клопотання залишити без задоволення.

29.03.2024 до суду від відповідачки надійшла заява про зупинення виконання або зупинення дії судового рішення (вх.№4550), в яких остання просить:

1. Визнати такими, що не підлягають виконанню накази №922/840/21 Господарського суду Харківської області від 29.01.2024 про примусове виконання рішення Господарського суду Харківської області від 21.12.2023 у справі № 922/840/21 про стягнення з Фізичної особи - підприємця Шопен Наталії Володимирівни на користь Харківської міської ради (код ЄДРПОУ: 04059243, 61003, м. Харків, м-н Конституції, 7) безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати у розмірі 122453,87 грн, та судового збору на користь Харківської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910108, 61001, м. Харків, вул. Б. Хмельницького, буд. 4, ) у розмірі 1 949,93 грн за позовом керівника Харківської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Харківської міської ради до ФОП Шопен Н.В., про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 142560,92 грн.

2. Зупинити дію рішення Господарського суду Харківської області від 21.12.2023 у справі № 922/840/21 за позовом керівника Харківської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Харківської міської ради до ФОП Шопен Н.В., про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 142560,92 грн до закінчення провадження в суді апеляційної інстанції.

3. Зупинити виконання за виконавчими документами у справі № 922/840/21 - наказами № 922/840/21 Господарського суду Харківської області від 29.01.2024 про примусове виконання рішення Господарського суду Харківської області від 21.12.2023 у справі № 922/840/21 про стягнення з Фізичної особи - підприємця Шопен Наталії Володимирівни на користь Харківської міської ради (код ЄДРПОУ: 04059243, 61003, м. Харків, м-н Конституції, 7) безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати у розмірі 122453,87 грн, та судового збору на користь Харківської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910108, 61001, м. Харків, вул. Б. Хмельницького, буд. 4) у розмірі 1 949,93 грн за позовом керівника Харківської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Харківської міської ради до ФОП Шопен Н.В., про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 142560,92 грн.

Прокурор у судовому засіданні проти задоволення клопотання відповідача про зупинення провадження у справі заперечував, просив у його задоволенні відмовити.

Інші учасники провадження у справі у судове засідання не прибули, про час та місце слухання справи повідомлені належним чином ухвалою суду від 04.03.2024.

Колегія суддів, розглянувши клопотання відповідача про зупинення провадження у справі, зазначає наступне.

Порядок та умови зупинення провадження у справі врегульовано положеннями статей 227, 228 ГПК України, в яких наведено вичерпний перелік підстав, за яких суд зобов'язаний та має право зупинити провадження у справі.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду з визначених у законі об'єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи.

Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення судом обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з'ясовані та встановлені у цьому процесі, проте мають значення для розгляду справи, провадження у якій зупиняється.

Пунктом 5 частини 1 ст. 227 ГПК України передбачено, що суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадках об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

З аналізу зазначеної правової норми слідує, що підставою для зупинення провадження у справі за такою обставиною є об'єктивна неможливість розгляду цієї справи до вирішення іншої справи. Під неможливістю розгляду справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Під «пов'язаною з даною справою іншою справою» розуміють таку іншу справу, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі, в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини третя і четверта статті 35 ГПК).

«Іншим судом» є будь-який орган, що входить до складу судової системи України згідно зі статтею 3 та частиною другою статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»; іншим судом може вважатися й інший склад суду (одноособовий чи колегіальний) в тому ж самому судовому органі, в якому працює суддя (судді), що вирішує (вирішують) питання про зупинення провадження у справі.

Предметом розгляду адміністративної справи №520/11265/21 є скасування витягів № НВ-9934328152023 від 20.12.2023 та № НВ 9916718032024 від 30.01.2024 з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, розташованої за адресою: вул.Северина Потоцького, 11 у м.Харкові, кадастровий номер 6310138200:03:016:0005, розміром 0,10 га, які сформовано Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області.

Предметом розгляду господарської справи № 922/840/21 є стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, нарахування яких здійснювалося позивачем на підставі витягів з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель за 2019 р., 2020 р. та 2023 р.

Водночас, суд апеляційної інстанції зазначає, що, у даному випадку, справу № 922/840/21 можливо розглянути не зупиняючи провадження у справі, з наданням оцінки всім доказам, наявним у матеріалах справи, в зв'язку з чим у задоволенні клопотання відповідача слід відмовити.

Колегія суддів, розглянувши заяву відповідача (вх.№4550 від 29.03.2024), зазначає наступне.

Статтею 326 ГПК України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (ч. 1 ст. 327 ГПК України).

Згідно з приписами ч.1 ст.328 ГПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню.

Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин (ч.2 ст.328 ГПК України).

Відповідно до п.19 розділу ХІ “Перехідні положення” Господарського процесуального кодексу України до дня початку функціонування Єдиного державного реєстру виконавчих документів:

19.1) оформлення і видача виконавчих документів здійснюються в паперовій формі судом, який ухвалив відповідне рішення, за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу;

19.2) оформлення і видача судових рішень, якими вносяться зміни до виконавчих документів (у тому числі про виправлення помилки у виконавчому документі; визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; стягнення на користь боржника безпідставно одержаного стягувачем за виконавчим документом; поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання; відстрочку чи розстрочку виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання; зупинення виконання судового рішення; заміну сторони виконавчого провадження), здійснюються в паперовій формі судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу;

19.3) до розгляду судом заяви про виправлення помилки у виконавчому документі та/або визнання його таким, що не підлягає виконанню, суд має право витребувати виконавчий документ і зупинити виконання за виконавчим документом.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що на даний час Єдиний державний реєстр виконавчих документів не почав функціонування.

Таким чином, в силу приписів п.19.2. розділу ХІ “Перехідні положення” Господарського процесуального кодексу України, на цей час питання про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, здійснюється у паперовій формі судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

У даному випадку, таким судом є Господарський суд Харківської області.

Слід зазначити, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності. Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії. Так, у справі "Sunday Times v. United Kingdom" ЄСПЛ вказав, що прописаний у Конвенції термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права, як принцип визначеності. Суд стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та засади моральності суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, відноситься і судова практика. Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною порадою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія. Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, а й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (справа "Steel and others v. The United Kingdom"). Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про відмову у прийнятті до розгляду заяви відповідачки (вх.№4550 від 29.03.2024), у зв'язку з тим, що розгляд цієї заяви процесуальним законом віднесено до компетенції Господарського суду Харківської області.

Прокурор у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи та вимоги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, головним спеціалістом відділу самоврядного контролю за використанням земель Департаменту територіального контролю Харківської міської ради, відповідно до ст. 189 Земельного кодексу України, було здійснено обстеження земельної ділянки, розташованої за адресою: м. Харків, вул. Северина Потоцького, 11 та складено акт від 03.07.2020, яким встановлено, що ФОП Шопен Н.В. використовує для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі, земельну ділянку площею 0,100 га, кадастровий номер 6310138200:03:016:0005 за вказаною адресою.

Крім того, зі змісту акту обстеження земельної ділянки від 03.07.2020 вбачається, що рішенням Харківської міської ради від 18.04.2018 № 1057/18 “Про надання юридичним та фізичним особам дозволу на розроблення документації із землеустрою для експлуатації та обслуговування будівель і споруд” надано ФОП Шопен Н.В. дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею, орієнтовно 0,1000 га по вул. Северина Потоцького, 11, у м. Харкові для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі “А-2” (цех, склад). Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно від 03.07.2020 №214906469 право власності на нежитлову будівлю літ. “А-2” загальною площею 1370,6 кв.м. по вул. Северина Потоцького, 11, у м. Харкові зареєстроване з 07.09.2018 за Шопен Н.В. на підставі договору купівлі-продажу від 20.12.2004 №5680. Право користування земельною ділянкою до теперішнього часу належним чином не оформлено.

Проведеним на місцевості обстеженням земельної ділянки встановлено: земельна ділянка кадастровий номер 6310138200:03:016:0005, дата формування - 27.09.2019, по вул. Северина Потоцького, 11, у м. Харкові площею, орієнтовно, 0,1000 га не огороджена, використовується для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі.

Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-0006248172021 від 14.01.2021, земельна ділянка з кадастровим номером 6310138200:03:016:0005 по АДРЕСА_1 , площею 0,1000 га, зареєстрована 27.09.2019.

Відповідно до інформації, наданої ГУ ДПС у Харківській області № 25135/9/20-40-04-41-18 від 15.12.2020, ФОП Шопен Н.В. не зареєстрована та не знаходиться на обліку, як платник земельного податку або орендної плати за земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер: 6310138200:03:016:0005, на якій розташовані нежитлові будівлі за адресою: АДРЕСА_1 .

Як зазначає прокурор в позовній заяві, ФОП Шопен Н.В. з часу набуття права власності на нерухоме майно (нежитлову будівлю) та по теперішній час використовує вказану земельну ділянку без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав та, відповідно, не сплачує платежів за її використання, згідно із встановленим законодавчими актами розміром.

Департаментом територіального контролю Харківської міської ради здійснено розрахунок безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за використання ФОП Шопен Н.В. вищевказаної земельної ділянки без правовстановлюючих документів, відповідно до якого розмір орендної плати у період з 01.10.2019 по 31.12.2020 складає 142 560,92 грн.

Зазначений розрахунок здійснено на підставі витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 07.11.2019 №1557/0/45-19, від 20.05.2020 №4048.

Таким чином, як зазначив прокурор у позовній заяві, ФОП Шопен Н.В. у період з 01.10.2019 по 31.12.2020 не сплачено за користування земельною ділянкою плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі у сумі 142 560,92 грн, внаслідок чого остання зберегла у себе майно - грошові кошти.

Харківською місцевою прокуратурою №3 скеровано 23.11.2020 до Харківської міської ради листа за №44-6653вих-20 щодо надання інформації з питань оформлення ФОП Шопен Н.В. права користування вищевказаною земельною ділянкою, наявної заборгованості за користування спірною земельною ділянкою та вжиті самостійно Харківською міською радою заходи щодо стягнення з останньої коштів за користування земельною ділянкою.

У відповідь Харківська міська рада листом від 30.12.2020 за №22605/0/226-20 повідомила, що договори оренди земельної ділянки за вказаною адресою не укладались.

Листом Департаменту територіального контролю Харківської міської ради від 28.01.2021 за №1550/0/226-21 до місцевої прокуратури надано розрахунок безпідставно збережених ФОП Шопен Н.В. коштів у вигляді орендної плати.

Харківська місцева прокуратура №3, в порядку ст.23 Закону України “Про прокуратуру”, звернулась до Харківської міської ради з листом від 01.03.2021 за №44/1-4355-21, в якому повідомила, що Харківською місцевою прокуратурою №3 будуть вжиті заходи представницького характеру шляхом звернення з позовною заявою до Господарського суду Харківської області в інтересах держави в особі Харківської міської ради про стягнення з ФОП Шопен Н.В. безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати.

Наведені обставини і стали підставою для звернення прокурора до суду з даним позовом.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 16.03.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи № 922/840/21 здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Від Фізичної особи-підприємця Шопен Наталії Володимирівни до суду надійшло клопотання (вх. №8924 від 20.04.2021) про призначення розгляду справи №922/840/21 за правилами загального позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою суду від 20.04.2021 клопотання (вх. №8924 від 20.04.2021) Фізичної особи-підприємця Шопен Наталії Володимирівни про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження - задоволено. Ухвалено справу розглядати за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін.

Ухвалою суду від 11.05.2021 продовжено строк проведення підготовчого засідання до 15.06.2021.

Ухвалою суду від 10.06.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні.

Відповідачем було надано до суду: клопотання (вх. № 15404 від 01.07.2021) щодо переходу розгляду справи на стадію підготовчого провадження з тих підстав, що потрібно зупинити провадження у справі до вирішення пов'язаної з нею справи, яка призначена до розгляду Харківським окружним адміністративним судом за №520/11265/21; клопотання (вх.№ 16140 від 12.07.2021) про зупинення розгляду справи №922/840/21.

Ухвалою суду від 13.07.2021 у задоволенні клопотання (вх. № 15404 від 01.07.2021) щодо переходу розгляду справи на стадію підготовчого провадження - відмовлено. Клопотання (вх.№ 16140 від 12.07.2021) про зупинення розгляду справи №922/840/21 - задоволено. Провадження у справі 922/840/21 зупинено до набрання законної сили судовим рішенням у справі №520/11265/21, яка розглядається Харківським окружним адміністративним судом.

07.11.2023 до суду від відповідача надійшло клопотання (вх. №30415) про поновлення провадження у справі №922/840/21 у зв'язку з набранням чинності рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22.11.2022 та постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 10.10.2023 у справі № 520/11265/21.

Ухвалою суду від 13.11.2023 поновлено провадження у справі № 922/840/21 та призначено судове засідання на 23.11.2023; запропоновано учасникам справи надати до суду пояснення, заперечення тощо щодо позовних вимог з урахуванням винесених рішень у справі № 520/11265/21.

Ухвалою суду від 21.11.2023 у задоволенні заяв (вх. № 31683 та вх. №31681 від 20.11.2023) Фізичної особи-підприємця Шопен Наталії Володимирівни про проведення судового засідання в режимі відеоконференції - відмовлено.

Ухвалою суду від 23.11.2023 повідомлено учасників справи, що засідання у справі відбудеться 07 грудня 2023 року.

Ухвалою суду від 07.12.2023 повідомлено учасників справи, що засідання у справі відбудеться 21 грудня 2023 року

21.12.2023 Господарським судом Харківської області прийнято оскаржуване рішення.

Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги виходячи з наступного.

Стосовно доводів апелянта щодо представництва прокурором інтересів держави, колегія суддів зазначає наступне.

Питання щодо представництва прокурором інтересів громадянина або держави в господарському суді, а також особливості здійснення ним окремих форм представництва таких інтересів врегульовані положеннями Конституції України, Закону України “Про прокуратуру” та Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч.3 ст.3 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно з ч.3 ст.41 ГПК України у господарських справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Стаття 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до ч. 4 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Отже, обов'язковими умовами на звернення прокурора до суду в інтересах держави є обґрунтування в позовній чи іншій заяві, скарзі: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у ст. 23 Закону України “Про прокуратуру”.

За змістом частини 1 статті 23 цього Закону представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Частиною 3 статті 23 цього Закону передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Положеннями ч.4 статті 23 Закону України “Про прокуратуру” регламентовано, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб'єктом владних повноважень.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Відповідно до статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Отже держава у цивільних (господарських) правовідносинах діє через органи державної влади.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (аналогічний висновок викладено у постановах від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 75), від 05.10.2022 у справі № 923/199/21).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 наведено такі правові висновки:

"Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим".

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді.

Із врахуванням того, що “інтереси держави” є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до приписів зазначених нормативних актів законодавець наділяє прокурора повноваженнями по представництву інтересів держави лише за умови їх порушення або загрози порушення та виключно у випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) у разі відсутності органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції яких належить захист інтересів держави у відповідній сфері; 3) у випадку відсутності в органу повноважень щодо звернення за захистом інтересів до суду.

Інтереси держави повинні насамперед захищати відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор, який не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень. Водночас, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор, реалізуючи представницькі повноваження, виконує субсидіарну роль та замінює в судовому провадженні суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно, а також у випадку відсутності такого органу.

Поняття “орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах” означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Відповідно до ч.1 ст.15, ч.1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Звертаючись з позовом у цій справі, прокурор, зокрема, посилався на те, що недоотримання безпідставно збережених коштів місцевим бюджетом порушує визначальні матеріальні потреби суспільства, територіальної громади м. Харкова як носія єдиного джерела влади в Україні, тобто порушуються інтереси держави в цілому, оскільки, ослаблюються економічні основи місцевого самоврядування, що призводить до неможливості забезпечення виконання відповідних програм розвитку. Харківською міською радою не вживаються заходи захисту прав територіальної громади щодо стягнення з ФОП Шопен Н.В. безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою у вигляді орендної плати та відповідний позов до останнього з цим же предметом та з цих же підстав до суду не пред'являвся.

Зі змісту вказаних інформацій вбачається, що міською радою не вживалися заходи щодо звернення до суду до ФОП Шопен Н.В. про стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за користування вищевказаною земельною ділянкою.

Таким чином, оскільки вказані інтереси залишилися незахищеними, прокурор, реалізуючи представницькі повноваження, звернувся з відповідним позовом до суду.

В зв'язку з наведеним колегія суддів вважає правильним висновок місцевого господарського суду, що наведені в позові обставини надають прокурору підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з відповідним позовом, в зв'язку з чим посилання апелянта про те, що у прокурора не виникло право на звернення до суду, є необґрунтованими.

Предметом позову у цій справі є стягнення з власника об'єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати на підставі статей 1212, 1214 Цивільного кодексу України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розміщений, у період з 01.01.2019 по 31.12.2020.

Згідно із частиною 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до положень статті 80 Земельного кодексу України суб'єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку із безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Правові підстави користування земельною ділянкою комунальної власності за змістом глави 15 Земельного кодексу України реалізується через право постійного користування або право оренди.

Частиною 1 статті 93 і статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Землекористувачі також зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини 1 статті 96 Земельного кодексу України).

Принцип платного використання землі також передбачено статтею 206 Земельного кодексу України, за змістом якої використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України (далі - ПК України), тут і далі - у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин).

Земельним податком є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Отже, законодавець розмежовує поняття "земельний податок" та "орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності" залежно від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками.

Водночас згідно зі статтями 122- 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Особи, які отримують земельну ділянку комунальної власності в користування за договором оренди (договором купівлі-продажу права оренди), зобов'язані сплачувати за неї орендну плату. Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди, як це передбачено частиною 1 статті 21 Закону України "Про оренду землі".

Водночас Земельний кодекс України регламентує перехід прав на земельну ділянку, пов'язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду. Відповідно до частин 1, 2 статті 120 цього Кодексу (у редакції, чинній на час набуття відповідачем права власності на нежитлову будівлю, розташовану на спірній земельній ділянці) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Верховний Суд, розглядаючи спори у подібних правовідносинах, у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давного Риму (лат.solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об'єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об'єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об'єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об'єкти розташовані. Отже, об'єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об'єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об'єкт права власності.

Звідси власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об'єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об'єктом нерухомого майна.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 15.12.2021 у справі № 924/856/20, постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 05.08.2022 у cправі №922/2060/20.

Таким чином, положення глави 15, статей 120, 125 Земельного кодексу України, статті 1212 ЦК України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об'єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об'єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, від 13.02.2019 у справі №320/5877/17, у постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі №912/1188/17, від 21.01.2019 у справі №902/794/17, від 04.02.2019 у справі №922/3409/17, від 12.03.2019 у справі №916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18, від 21.05.2019 у справі №924/552/18, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі №922/1008/15, від 07.12.2016 у справі № 922/1009/15, від 12.04.2017 у справах №22/207/15 і №922/5468/14 та у постанові Верховного Суду від 17.03.2020 у справі №922/2413/19, постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 05.08.2022 у cправі №922/2060/20.

Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини 1 статті 1212 ЦК України.

Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц та від 20.09.2018 у справі №925/230/17.

Таким чином, з дня набуття права власності на об'єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, а тому саме із цієї дати у власника об'єкта нерухомого майна виникає обов'язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано. При цьому до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна №247249931 від 08.03.2021, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1640669663101 нежитлова будівля літ. “А-2”, загальною площею 1370,6 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 належить відповідачу ОСОБА_1 на праві приватної власності з 07.09.2018.

Отже, із дня набуття права власності на об'єкт нерухомого майна ОСОБА_1 як власник такого майна стала фактичним користувачем спірної земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, тому саме із цієї дати у відповідача виник обов'язок належно оформити правовідносини щодо користування земельною ділянкою (укласти відповідний договір та оформити речові права на земельну ділянку), а також обов'язок сплачувати за користування земельною ділянкою, на якій розташовано майно.

Рішенням Харківської міської ради від 18.04.2018 № 1057/18 “Про надання юридичним та фізичним особам дозволу на розроблення документації із землеустрою для експлуатації та обслуговування будівель і споруд” надано ФОП Шопен Н.В. дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки комунальної власності, орієнтовно 0,1000 га для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі “А-2” (цех, склад) по АДРЕСА_1 .

Проте матеріали справи не містять доказів належного оформлення права користування спірною земельною ділянкою, зокрема, укладення відповідного договору оренди з Харківською міською радою та державної реєстрації такого права. Отже, відповідач користується земельною ділянкою без достатньої правової підстави.

Верховний Суд неодноразово викладав правову позицію, згідно з якою для вирішення спору щодо стягнення з власника об'єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів на підставі положень статей 1212- 1214 ЦК України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об'єкт розташований, необхідно, насамперед, з'ясувати: 1) фактичного користувача земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками у відповідний період, або наявність правової підстави для використання земельної ділянки у такого фактичного користувача; 2) площу земельної ділянки; 3) суму, яку мав би отримати власник земельної ділянки за звичайних умов, яка безпосередньо залежить від вартості цієї ділянки (її нормативно-грошової оцінки); 4) період користування земельною ділянкою комунальної власності без належної правової підстави. Отже, встановлення саме таких обставин входить до предмета доказування у межах вирішення спору у цій справі.

Відповідно до частини 1 статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно із частинами 1- 4, 9 статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6, 7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 922/1646/20 та від 04.03.2021 у справі №922/3463/19, постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 05.08.2022 у cправі №922/2060/20.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про оренду землі" об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

Згідно зі статтею 15 Закону України "Про оренду землі" інформація про об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки) є істотною умовою договору.

Земельна ділянка, площею 0,1000 га, з кадастровим номером - 6310138200:03:016:0005, що розташована на території Індустріального району м. Харкова за адресою: м. Харків, вул. Северина Потоцького, 11, сформована, державну реєстрацію її здійснено 27.09.2019, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

Враховуючи те, що земельна ділянка сформована 27.09.2019, саме із цієї дати у власника об'єкта нерухомого майна виникає обов'язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано. При цьому до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.

Відповідач, як власник об'єкта нерухомого майна, у спірний період з 01.10.2019 по 31.12.2020 користувався земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований, що підтверджується актом обстеження земельної ділянки від 03.07.2020, за відсутності оформленого згідно з вимогами чинного законодавства права користування земельною ділянкою, не сплачуючи кошти за користування нею. Тому відповідач є фактичним користувачем спірної земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок позивача власника земельної ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, тому зобов'язаний повернути ці кошти власникові земельної ділянки на підставі положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України.

Закон пов'язує наявність права на безоплатне набуття у приватну власність земельних ділянок певного виду використання із земель державної та комунальної власності саме з фактом прийняття відповідного рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність, а не з державною реєстрацією речових прав на відповідне майно. Тобто, державна реєстрація це не підстава набуття права власності, а засвідчення державою вже набутого особою права власності, і ототожнювати факт набуття права власності з фактом його державної реєстрації не видається за можливе. Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, в постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18, а також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 925/1121/17, від 17.04.2019 у справі №916/675/15.

В період з 01.10.2019 по 31.12.2020 ФОП Шопен Н.В. належним чином не оформлювала речові права щодо спірної земельної ділянки та не сплачувала за користування земельною ділянкою плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі.

Розрахунок заявленої до стягнення суми за період з 01.10.2019 по 31.12.2019 здійснено позивачем на підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 07.11.2019 №1557/0/45-19.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22.11.2022 та постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 10.10.2023 у справі № 520/11265/21, скасовано витяги №1557/0/45-19 від 07.11.2019, № 4048 від 20.05.2020 та № 2181 від 26.05.2021 з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки з кадастровим номером 6310138200:03:016:0005 по АДРЕСА_1 .

Як свідчать матеріали справи, рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22.11.2022 у справі № 520/11265/21 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, третя особа - Харківська міська рада, про визнання дій протиправними, визнання протиправними та скасування рішень, скасування витягу та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково.

Скасовано витяг Головного управління Держгеокадастру у Харківській області №1557/0/45-19 від 07.11.2019. Зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Харківській області видати ОСОБА_1 новий витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6310138200:03:016:0005, розміром 0,10 га, із застосуванням сукупного коефіцієнту Км3 (локальні фактори), який розрахувати з урахуванням всіх показників, особливостей та властивостей зазначеної земельної ділянки, у тому числі і тих, які були враховані при формуванні витягу із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки № 1557/0/45-19 від 07.11.2019, у відповідності до Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затверджений наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25.11.2016 № 489 зі змінами. У задоволенні позову в іншій частині вимог - відмовлено.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 10.10.2023 апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Скасовано рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.11.2022 у справі № 520/11265/21 в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про скасування витягів Головного управління Держгеокадастру у Харківській області №4048 від 20.05.2020, №2181 від 26.05.2021 з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки та зобов'язання відповідача видати нові витяги.

В цій частині прийнято нове судове рішення, яким скасовано витяги Головного управління Держгеокадастру у Харківській області №4048 від 20.05.2020, №2181 від 26.05.2021 з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки та зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Харківській області видати ОСОБА_1 нові витяги з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6310138200:03:016:0005, розміром 0,10 га, із застосуванням сукупного коефіцієнту Км3 (локальні фактори), який розрахувати з урахуванням всіх показників, особливостей та властивостей зазначеної земельної ділянки у відповідності до Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затверджений наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25.11.2016 № 489 зі змінами, з урахуванням висновків суду по даній справі.

В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.11.2022 у справі № 520/11265/21 залишено без змін.

Відповідно до пунктів 289.1, 289.2 статті 289 ПК України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за станом на 1 січня поточного року, що визначається за певною формулою.

Отже, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки - підставою для перегляду розміру орендної плати, який у будь-якому разі не може бути меншим, ніж установлено положеннями підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України.

При цьому статтею 12 Закону України "Про оцінку земель" регламентовано, що нормативно-методичне регулювання оцінки земель здійснюється у відповідних нормативно-правових актах, що встановлюють порядок проведення оцінки земель, організації і виконання землеоціночних робіт, склад і зміст технічної документації та звітів з експертної грошової оцінки земельних ділянок, вимоги до них, порядок їх виконання.

Для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності нормативна грошова оцінка земель проводиться обов'язково (стаття 13 цього Закону).

Нормативно-грошова оцінка земельних ділянок у межах населених пунктів проводиться не рідше ніж один раз на 5- 7 років (стаття 18 Закону України "Про оцінку земель").

Відповідно до статті 20 зазначеного Закону за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Згідно з положеннями частини третьої статті 23 цього Закону витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається органами, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру.

Процедура проведення нормативної грошової оцінки земель визначається Порядком № 489 (зі змінами та доповненнями). В основі нормативної грошової оцінки земель населених пунктів лежить капіталізація рентного доходу, що отримується залежно від місця розташування населеного пункту в загальнодержавній, регіональній і місцевій системах виробництва та розселення, облаштування його території та якості земель з урахуванням природно-кліматичних та інженерно-геологічних умов, архітектурно-ландшафтної та історико-культурної цінності, екологічного стану, функціонального використання земель (пункт 1 розділу ІІ Порядку № 489).

Нормативна грошова оцінка всіх категорій земель та земельних ділянок населених пунктів (за винятком земель сільськогосподарського призначення та земельних ділянок водного фонду, що використовуються для риборозведення) визначається за формулою: Цн = (В * Нп) : Нк * Кф * Км, де Цн - нормативна грошова оцінка квадратного метра земельної ділянки (у гривнях); В - витрати на освоєння та облаштування території з розрахунку на квадратний метр (у гривнях); Нп - норма прибутку (6 %); Нк - норма капіталізації (3 %); Кф - коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки; Км - коефіцієнт, який характеризує місце розташування земельної ділянки. Індексація нормативної грошової оцінки земельних ділянок здійснюється відповідно до статті 289 ПК України (пункт 3 розділу ІІ Порядку № 489). Крім того, зазначений Порядок передбачає можливість розрахунку середньої (базової) вартості одного квадратного метра земель населеного пункту, вартість одного квадратного метра земель населених пунктів за економіко-планувальними зонами, вартість одного квадратного метра земельної ділянки певного функціонального використання, які визначаються за іншими формулами та не пов'язані з нормативною грошовою оцінкою, яка застосовується для визначення розміру орендних платежів (пункти 7, 9, 10 Порядку № 489).

Грошова оцінка загальної площі земельної ділянки визначається шляхом множення нормативної грошової оцінки одного квадратного метра зазначеної ділянки на її загальну площу.

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки, якій присвоєно кадастровий номер, проводиться вперше відповідно до Методики нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 1995 року № 213 (зі змінами). За результатами нормативної грошової оцінки земель складається технічна документація. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються за заявою зацікавленої особи як витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (пункт 1 розділу III Порядку № 489). Порядком затверджена форма заяви (додаток 8) на витяг та сама форма витягу (додаток 9), у якій, зокрема, вказано: «Витяг сформовано» із зазначенням дати його формування.

Отже, результатом нормативної грошової оцінки конкретної земельної ділянки є технічна документація на неї, а надання витягу з технічної документації є послугою компетентного органу (Держгеокадастру та його територіальних органів), який веде відповідний облік згідно з Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №1051 (далі - Порядок №1051).

Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки - це роздруковані за допомогою програмного забезпечення актуальні дані про земельну ділянку, які є у Державному земельному кадастрі та технічній документації з нормативної грошової оцінки земель станом на певну дату. Витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так за попередній період за умови, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період.

Отже, технічна документація на конкретну земельну ділянку, яка виготовляється на замовлення землекористувача (власника), відповідно до статті 20 Закону України "Про оцінку земель", є джерелом інформації про нормативну грошову оцінку певної земельної ділянки.

При цьому власник (землекористувач) може використати технічну документацію на обґрунтування нормативної грошової оцінки, надавши суду її оригінал або належно засвідчену копію. Так, технічна документація, виготовлена на конкретну земельну ділянку уповноваженим органом, може бути належним доказом на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка набула статусу об'єкта цивільних прав.

Водночас у пункті 162 Порядку №1051 визначено відомості, які можуть бути надані державними кадастровими реєстраторами у формі: 1) витягу з Державного земельного кадастру про об'єкт Державного земельного кадастру; 2) довідки, що містить узагальнену інформацію про землі (території), за формою згідно з додатком 41; 3) викопіювання з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану); 4) копій документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру. Витяги, довідки, викопіювання та копії документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру, в паперовій та електронній формі відповідно до Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" мають однакову юридичну силу.

Додатком 41 передбачена форма довідки з Державного земельного кадастру, яка ідентифікує земельну ділянку за її кадастровим номером, місцем знаходження, площею, а також поряд з іншими даними містить відомості про економічну та нормативну грошову оцінку земель.

Відповідно до пункту 179 Порядку № 1051 довідки з Державного земельного кадастру, що містять узагальнену інформацію про землі (території), надаються органам державної влади, органам місцевого самоврядування для здійснення своїх повноважень, визначених законом, особам, які в установленому законом порядку включені до Державного реєстру сертифікованих інженерів-землевпорядників, Державного реєстру сертифікованих інженерів-геодезистів та Державного реєстру оцінювачів з експертної грошової оцінки земельних ділянок.

Зважаючи на викладене, як положення ПК України, так і законодавство про оцінку земель визнають належними доказами на обґрунтування оцінки землі довідку, витяг із Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки, яка є об'єктом плати за землю, та технічну документацію на земельну ділянку, виготовлену компетентним органом.

З огляду на те, що земельне законодавство і ПК України не обмежують можливості подання доказів щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної (комунальної) власності для цілей сплати орендної плати виключно витягом із Державного земельного кадастру, належними доказами на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки можуть бути: технічна документація на спірну земельну ділянку, виготовлена компетентним органом для оформлення договору оренди, довідка із Державного земельного кадастру, витяг із Державного земельного кадастру, а також висновок судової експертизи про встановлення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, наданий відповідно до статей 98- 103 ГПК України, які містять інформацію щодо предмета спору в цій справі.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20, постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 05.08.2022 у cправі №922/2060/20.

Як вже зазначалось, розмір заявлених позовних вимог за період з 01.10.2019 по 31.12.2019 базується на витязі з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 07.11.2019 №1557/0/45-19, який скасовано рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22.11.2022 у справі № 520/11265/21.

Проте, в зв'язку з відсутністю в матеріалах справи належних та допустимих доказів підтверджуючих розмір нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки за період з 01.10.2019 по 31.12.2019, який є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, місцевим господарським судом відмовлено у задоволені позовних вимог в цій частині.

В даній частині рішення місцевого господарського суду апелянтом не оскаржується і відповідно до положень ч.1 ст.269 ГПК України, судом апеляційної інстанції не переглядається.

При поданні позовної заяви, позивачем розрахунок заявленої до стягнення суми за період з 01.01.2020 по 31.12.2020 було здійснено на підставі витягу №4048 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 20.05.2020.

В подальшому (21.12.2023) позивачем було надано до суду оновлений розрахунок заявленої до стягнення суми за період з 01.01.2020 по 31.12.2020, який було здійснено на підставі витягу № НВ-9934328152023 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 20.12.2023.

Разом з цим, скаржник в апеляційній скарзі посилається на те, що витяг від 20.12.2023 №НВ-9934328152023 з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки з кадастровим номером 6310138200:03:016:00053 подано позивачем з порушенням процесуальних строків.

Відповідно до частин першої та другої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Стаття 13 ГПК України встановлює, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 80 ГПК України врегульовано порядок і строки подання доказів учасниками справи.

Згідно з частиною другою статті 80 ГПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідно до частини 3 статті 80 ГПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів (частини 4, 5 цієї статті).

Частиною 8 статті 80 ГПК України передбачено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до частини 9 статті 80 ГПК України копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

Таким чином, суд апеляційної інстанції зазначає, що всі докази, які підтверджують заявлені вимоги, мають бути подані позивачем одночасно з позовною заявою, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена позивачем до суду та належним чином обґрунтована.

Крім того, докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на позивача покладено обов'язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою.

Співставляючи стадії процесу доказування та стадії судового процесу, суд враховує, що згідно із статтею 177 ГПК України завданнями підготовчого провадження є: 1) остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; 2) з'ясування заперечень проти позовних вимог; 3) визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; 4) вирішення відводів; 5) визначення порядку розгляду справи; 6) вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.

Згідно з частиною першою статтею 181 ГПК України для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання.

Відповідно до норм статті 182 ГПК України підготовче засідання проводиться судом з повідомленням учасників справи. У підготовчому засіданні суд, зокрема: з'ясовує, чи надали сторони докази, на які вони посилаються у позові і відзиві, а також докази, витребувані судом чи причини їх неподання; вирішує питання про проведення огляду письмових, речових і електронних доказів у місці їх знаходження; вирішує питання про витребування додаткових доказів та визначає строки їх подання, вирішує питання про забезпечення доказів, якщо ці питання не були вирішені раніше; вирішує питання про призначення експертизи, виклик у судове засідання експертів, свідків, залучення перекладача, спеціаліста; вирішує заяви та клопотання учасників справи; встановлює порядок з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та порядок дослідження доказів, якими вони обґрунтовуються під час розгляду справи по суті, про що зазначається в протоколі судового засідання; призначає справу до розгляду по суті, визначає дату, час і місце проведення судового засідання (декількох судових засідань - у разі складності справи) для розгляду справи по суті; здійснює інші дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.

У главі 3 розділу ІІІ ГПК України закріплені положення, які встановлюють порядок реалізації принципу "диспозитивності господарського судочинства" у підготовчому засіданні. Він полягає в тому, що кожен учасник справи може довести певні обставини справи, подавши відповідні докази, надавши пояснення чи заперечення саме під час підготовчого провадження. Це зумовить чітко визначене загальне спрямування судового розгляду, окреслить коло питань, що підлягають розв'язанню на стадії судового розгляду та дозволить процесуально зекономити час розгляду справи. Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 12.08.2021 у справі №910/17567/19, від 09.11.2021 у справі №913/20/21.

Відповідно до статті 194 ГПК України завданнями розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

Тобто, вирішення спору на підставі матеріалів, які зібрані поза межами підготовчого провадження, не відповідає завданням, які визначені процесуальним законом для кожної стадії господарського процесу.

Стадія підготовчого провадження з огляду на її мету є не формальною, а реальною запорукою здійснення ефективного правосуддя на стадії розгляду справи по суті, тож належне та добросовісне ставлення до стадії підготовчого провадження як з боку суду, так і з боку всіх учасників справи, є таким, що у повній мірі відповідає засадам справедливого правосуддя та завданням господарського судочинства. На важливість дотримання строку на подання доказів звертав свою увагу Верховний Суд у постановах від 06.02.2019 у справі №916/3130/17, від 03.04.2019 №913/317/18, від 03.10.2019 у справі №902/271/18.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Господарським процесуальним законодавством не врегульовано питання щодо повернення суду першої інстанції до стадії підготовчого провадження після його закриття.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.01.2022 у справі № 234/11607/20 зроблено висновок, що: "при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод".

Верховним Судом у пункті 30 постанови від 03.10.2019 у справі №902/271/18 сформульовано такий правовий висновок:

"Також Верховний Суд звертається до власної практики, зокрема, постанови від 02.10.2019 у справі № 916/2421/18, у якій Верховний Суд погодився з судами першої та апеляційної інстанцій у питанні можливості повернення до стадії підготовчого провадження після його закриття у випадку, якщо судом встановлено замовчування відповідачем важливого питання, яке мало б бути вирішено саме на стадії підготовчого провадження. На думку Верховного Суду, стадія підготовчого провадження з огляду на її мету є не формальною, а реальною запорукою здійснення ефективного правосуддя на стадії розгляду справи по суті, тож належне та добросовісне ставлення до стадії підготовчого провадження як з боку суду, так і з боку всіх учасників справи, є таким, що у повній мірі відповідає засадам справедливого правосуддя. На важливість дотримання строку на подання доказів звертав свою увагу Верховний Суд й раніше у постановах від 06.02.2019 у справі №916/3130/17, від 03.04.2019 №913/317/18".

Верховний Суд в ухвалі від 22.06.2021 у справі №923/525/20 зазначив про те, що місцевий господарський суд обґрунтовано дійшов висновку про можливість повернення до розгляду справи на стадію підготовчого провадження після його закриття, виходячи з фактів неотримання відповідачем копій ухвали від 09.06.2020 про відкриття провадження у справі, ухвали від 15.07.2020 про відкладення розгляду справи, ухвали від 11.08.2020 про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті, які (ухвали) повернулися до господарського суду, що підтверджується наявними у справі доказами. При цьому господарськими судами було враховано клопотання відповідача про відновлення підготовчого провадження, яке (клопотання) обґрунтовується тим, що про судову справу відповідач дізнався тоді, коли підготовче провадження вже було закрито, що позбавило його можливості надати відзив на позовну заяву та скористатися іншими правами, наданими сторонам на стадії підготовчого провадження.

Тобто, суд першої інстанції за наявності певних обставин може повернутися до стадії вчинення тих чи інших процесуальних дій, які за загальним правилом можуть бути реалізовані лише на стадії підготовчого провадження, й після закриття підготовчого провадження.

Разом з тим такі обставини мають бути вагомими, оскільки можливість повернення до дій, що проводяться на стадії підготовчого провадження, з будь-яких підстав нівелює саме значення стадій господарського процесу: як підготовчого провадження, так і стадії розгляду справи по суті. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 16.12.2021 у справі №910/7103/21.

Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26.07.2023 року у cправі № 911/1638/22, від 30.08.2023 у cправі № 910/10477/22.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Господарського суду Харківської області від 10.06.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні.

Ухвалою суду від 13.07.2023 у задоволенні клопотання відповідача (вх. № 15404 від 01.07.2021) щодо переходу розгляду справи на стадію підготовчого провадження - відмовлено. Клопотання відповідача (вх.№ 16140 від 12.07.2021) про зупинення розгляду справи №922/840/21 задоволено. Провадження у справі 922/840/21 зупинено до набрання законної сили судового рішення у справі №520/11265/21, яка розглядається Харківським окружним адміністративним судом.

21.12.2023 до суду від позивача надійшло клопотання (вх. №35156) про долучення доказів у справі, а саме, витягу від 20.12.2023 №НВ-9934328152023 з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки з кадастровим номером 6310138200:03:016:00053. В обґрунтування поважності пропущеного строку подання нового доказу посилався на те, що неподання вказаного доказу у строк, встановлений ч.2 ст.80 ГПК України, пов'язано з тим, що відповідачем під час підготовчого розгляду справи надавались нові докази, і на спростування відомостей, зазначених у них, виникла необхідність надати нові докази в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначено, що 20.12.2023 Харківською міською радою отримано новий витяг №НВ-9934328152023 з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки з кадастровим номером 6310138200:03:016:0005. На підставі вказаного витягу Харківською міською радою виконано оновлений розрахунок безпідставно збережених ФОП Шопен Н.В. коштів за використання земельної ділянки з кадастровим номером 6310138200:03:016:0005 по вул. Северина Потоцького, 11 у м. Харкові за період з 01.01.2020 по 31.12.2020. Позивач при поданні клопотання обґрунтував неможливість подання доказів у визначений ч. 2 ст. 80 ГПК України строк, а отже, на думку суду, визнаються поважними причини неподання позивачем в установлений строк доказів. Таким чином, строк стосовно даного клопотання на подання доказів судом поновлено, прийнято до розгляду та долучено до матеріалів справи.

З відповідних положень ст.80 ГПК вбачається, що докази, що підтверджують заявлені вимоги, мають бути подані учасниками справи одночасно з заявами по суті справи у суді першої інстанції, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена позивачем суду та належним чином обґрунтована. При цьому докази, якими учасники справи обґрунтовують свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на учасника справи покладено обов'язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом доказів з порушенням встановленого строку, - наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи (постанова Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 28.02.2024 у справі № 910/12005/22).

Така обставина як відсутність існування доказів на момент звернення до суду з відповідним позовом взагалі виключає можливість прийняття судом додаткових доказів незалежно від причин їх неподання позивачем. Навпаки, саме допущення такої можливості судом матиме наслідком порушення наведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів (постанова Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 вересня 2022 року у cправі №913/703/20).

Верховним Судом у постанові від 28.05.2019 у справі №925/859/16 зазначено, що суд прийнявши додаткові докази, надані позивачем у справі та в той же день прийнявши постанову суду по суті, порушив принцип змагальності сторін згідно із статтею 13 ГПК України, який надає учасникам провадження рівні права щодо всіх прав та обов'язків, а відповідач в такому випадку був позбавлений можливості подання заперечень та спростувань на прийняті апеляційним судом додаткових доказів.

Згідно зі статтею 42 ГПК України учасники справи мають право, зокрема, ознайомлюватися з матеріалами справи; подавати докази; брати участь у судових засіданнях (якщо інше не визначено законом); брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання; надавати пояснення суду; наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб; користуватися іншими визначеними законом процесуальними правами.

Такі права можуть бути реалізовані учасником, якого у встановленому порядку повідомлено про розгляд справи, за винятком випадків, коли, незважаючи на вчинення судом усіх належних дій для повідомлення та виклику учасника, достовірно знаючи про наявність у провадженні суду відповідної справи, такий учасник ухиляється від отримання судових повісток, повідомлень та судових рішень з метою безпідставного затягування чи перешкоджання розгляду справи, виконання судового рішення, що може бути розцінено як зловживання процесуальними правами.

Принцип рівності перед законом і судом є проявом загального принципу рівності, який у різних системах права - міжнародно-правовій і національній (внутрішньодержавній) - зважаючи на особливості суб'єктного складу і характер відносин, виражається в таких особливих проявах, як принцип суверенної рівності у міжнародному праві та принцип рівності однойменних суб'єктів (громадян, юридичних осіб) у внутрішньодержавному праві. Принцип юридичної рівності в найзагальнішому сенсі означає, що до однойменних суб'єктів не можуть застосовуватися будь-які розрізнення, прийняття судом до розгляду несвоєчасно поданих доказів без поважних на те причин, а лише через неналежну підготовку сторони щодо судового розгляду справи, порушує імперативні норми ГПК України та унеможливлює дотримання принципу рівності учасників справи і неупередженості суду (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.01.2019 у справі 925/2028/15).

Європейський суд з прав людини досить часто посилається на принцип рівності перед законом і судом у своїх рішеннях, при тому, що засади рівності і змагальності у судовому процесі виведені ним із принципу верховенства права, якому підпорядкована вся Конвенція, та є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції.

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони. Рішення у справах «Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands» від 27 жовтня 1993 р., заява № 14448/88, п. 33, та «Ankerl v. Switzerland» від 23 жовтня 1996 р., заява № 17748/91 п. 38.

Принцип рівності був неодноразово застосований ЄСПЛ і у справах щодо України. Наприклад, у справі «Надточій проти України» (РІагіїосРііу V. Uкгаіпе, заява № 7460/03), рішення від 15 травня 2008 р.: Суд нагадав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом (див., серед інших рішень та mutatis mutandis, «Кресс проти Франції» (Kress v. France), [GC], заява № 39594/98, п. 72, ECHR 2001-VI; «Ф.С.Б. проти Італії» (F.C.B. v. Italy) від 28 серпня 1991 року, серія A № 208-B, п. 33; «Т. проти Італії» (Т. v. Italy) від 12 жовтня 1992 року, серія A № 245-C, п. 26; та «Кайя проти Австрії» (Kaya v. Austria), заява № 54698/00, п. 28, від 8 червня 2006 року).

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них. Рішення у справі «Ruiz-Mateos проти Іспанії», від 23 червня 1993 року, заява № 12952/87, п. 63.

Захищене статтею 6 ЄCПЛ право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Принцип змагальності передбачає, що кожна сторона має бути поінформована про докази та аргументи іншої сторони. Це в принципі означає право на ознайомлення з матеріалами справи, яке може включати право робити фотокопії для ретельного ознайомлення з матеріалами і доказами. У справі «Шулер-Цґраґґен проти Швейцарії», заява № 14518/89, рішення від 28 травня 1993 року, національним законом, національні суди мають обов'язок оцінювати ці докази та їхню природу у спосіб, що відповідає вимогам статті 6 Конвенції (рішення у справі «Шенк проти Швейцарії» від 12 липня 1988 р., серія А № 140).

У будь-якому випадку має бути гарантований доступ до матеріалів, що є «життєво важливими» для результатів справи (рішення у справі «МакМайкл проти Сполученого Королівства» , доступ до менш важливих доказів може бути обмеженим. Утім, попри особливий характер постановлюваного рішення, право на справедливий - і змагальний - судовий розгляд в принципі «означає можливість знайомитися з поданнями і доказами, зробленими і представленими іншою стороною» (див. рішення у справі «Руїз-Матеоз» проти Іспанії від 23 червня 1993 р., серія А № 262, с. 25, п. 63).

ЄСПЛ відзначив, що одним із складників справедливого судового розгляду в розумінні п. 1 статті 6 є право на змагальне провадження; кожна сторона, в принципі, має отримати нагоду не лише бути поінформованою про будь-які докази, які потрібні для того, щоб виграти справу, але також має знати про всі докази чи подання, які представлені або зроблені в цілях впливу на думку суду, і коментувати їх (див., mutatis mutandis, рішення у справах «Лобо Мачадо проти Португалії» (Lobo Machado v. Portugal) і «Фермьойлєн проти Бєльгії» (Vermeulen v. Belgium) від 20 лютого 1996 р., Reports of Judgments and Decisions 1996-I, сс. 206-07, п. 31 і п. 23, п. 33, відповідно, та рішення у справі «Нідерост-Губер проти Швейцарії» (Nidero?st- Huber v. Switzerland) від 18 лютого 1997 р., Reports 1997-I, с. 108, п. 24).

Статтею 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено завдання суду та встановлено, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами та відповідно до визначених законом процедур судочинства (стаття 5 цього Закону). Кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону (стаття 7 вказаного Закону).

Відповідно до статті 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Аналогічні гарантії визначені пунктом 1 статті 6 Конвенції, яким встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Справедливість і безсторонність судового розгляду, усіх судових процедур є складовим елементом права на справедливий суд, що пов'язується, зокрема, із належним здійсненням правосуддя.

У численних рішеннях ЄСПЛ констатовано, що загальна концепція справедливого судового розгляду, яка охоплює фундаментальний принцип змагальності процесу, вимагає, щоб особу, щодо якої порушено провадження, було проінформовано про цей факт (див. рішення у справі «Діліпак та Каракайя проти Туреччини»). Принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною (див. рішення у справах «Авотіньш проти Латвії», «Домбо Бехеєр Б.В. проти Нідерландів»). Кожній стороні має бути забезпечена можливість ознайомитись із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, та надати власні зауваження з цього приводу. Під загрозою перебуває впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони мають змогу висловити свою позицію щодо кожного документа в матеріалах справи (див. рішення у справі «Беер проти Австрії»). Може тому на національні суди покладено обов'язок з'ясувати, чи були судові повістки або інші документи завчасно отримані сторонами, та у разі потреби зафіксувати таку інформацію у тексті рішення (див. рішення у справі «Ганкін та інші проти Росії»). У разі невручення стороні належним чином судових документів вона може бути позбавлена можливості захищати себе у провадженні (див. рішення у справі «Заводнік проти Словенії» ).

У рішення «Нідерьост-Хубер проти Швейцарії» (§ 30) ЄСПЛ зауважив, що бажання зекономити час і прискорити провадження не обґрунтовує невиконання такого фундаментального принципу, як право на змагальні провадження.

Виходячи із наведеного, право на справедливий судовий розгляд при розгляді даної справи було порушено, тому що відповідач був позбавлений можливості ознайомитися та надати заперечення на поданий позивачем новий доказ - витяг від 20.12.2023 №НВ-9934328152023.

Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості як одні з основних засад судочинства. Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях 13, 74 ГПК України.

Колегія суддів зазначає, що позивачем було подано до суду новий доказ, який був виданий вже після звернення прокурора до суду з даним позовом. Та, крім того, новий витяг №НВ-9934328152023 було отримано позивачем 20.12.2023, тобто після закриття підготовчого провадження та призначення справи по суті та після скасування витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 07.11.2019 №1557/0/45-19, від 20.05.2020 №4048, відповідно до яких позивачем було розраховано розмір орендної плати для земель державної і комунальної власності у спірний період.

Тобто вказаний документ (витяг) фактично не існував на момент звернення прокурора до суду з даним позовом. Отже витяг №НВ-9934328152023 від 20.12.2023 є недопустимим доказом в розумінні ст.77 ГПК .

(Правова позиція щодо недопустимості доказів висловлена в постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 вересня 2022 року у cправі №913/703/20 п.90, п.91).

Суд апеляційної інстанції також зазначає, що позивачем не обґрунтовано поважності пропущення строку на подання нового доказу після закриття підготовчого провадження.

Як вже зазначалось, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом доказів з порушенням встановленого строку, - наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії.

Загальні посилання на те, що відповідачем під час підготовчого розгляду справи надавались нові докази, і на спростування відомостей, зазначених у них, виникла необхідність надати нові докази в обґрунтування своїх вимог та заперечень, не є доведенням наявності таких обставин.

В свою чергу, судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначено, що позивач при поданні клопотання обґрунтував неможливість подання доказів у визначений ч. 2 ст. 80 ГПК України строк, та визнав поважними причини неподання позивачем в установлений строк доказів, що суперечить положенням господарського судочинства щодо вмотивованості судових рішень.

Відтак суд першої інстанції неправомірно врахував такий витяг під час розгляду справи.

Також, суд апеляційної інстанції зазначає, що оскаржуване рішення судом було прийнято в день подання позивачем нового доказу, що позбавило відповідача можливості подання заперечень та спростувань на прийняття судом нових доказів.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права, в зв'язку з чим рішення місцевого господарського суду слід скасувати.

Враховуючи те, що розмір заявлених позовних вимог за період з 01.10.2020 по 31.12.2020 базується на витязі з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 20.05.2020 №4048, який скасовано постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 10.10.2023 у справі № 520/11265/21, тобто за відсутності належних та допустимих доказів, підтверджуючих розмір нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, який є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, у задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити.

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, в зв'язку з чим рішення Господарського суду Харківської області від 21.12.2023 у справі №922/840/21 в оскаржуваній частині підлягає скасуванню, як таке, що прийнято при порушенні норм процесуального права, з прийняттям нового рішення, про відмову у задоволенні позовних вимог.

Підпунктами б), в) п.4 ч.1 ст.282 ГПК України передбачено, що постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; в) розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Частиною 1 ст.123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи

Відповідно до ч.4 ст.129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Положення статей 123, 129 ГПК України визначають загальний порядок розподілу судових витрат між сторонами у справі та іншими учасниками справи, що ґрунтується на засаді обов'язковості відшкодування судових витрат особи, на користь якої ухвалено судове рішення, за рахунок іншої особи, яка в цьому спорі виступає її опонентом.

За змістом статей 42, 46, 53, 56 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, набуває статусу сторони у справі - позивача лише у випадках, передбачених процесуальним законом, однак у разі відкриття провадження у справі за поданим ним позовом він має ті ж права та обов'язки, що їх має позивач, за винятком права укладати мирову угоду.

Звертаючись із позовом в інтересах держави, прокурор є суб'єктом сплати судового збору та самостійно здійснює права та виконує обов'язки, пов'язані з розподілом судових витрат. У вирішенні питання щодо розподілу судових витрат за наслідками розгляду справ, провадження в яких відкрито за позовом прокурора в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позиція цього органу щодо заявленого прокурором позову не є вирішальним критерієм, оскільки прокурор бере участь у розподілі судових витрат нарівні з іншими учасниками справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 5 жовтня 2022 року у справі № 923/199/21).

Ухвалою Східного апеляційного господарського 21.02.2024 було відстрочено сплату судового збору в розмірі 2 724,00 грн за подання апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Шопен Наталії Володимирівни на рішення Господарського суду Харківської області від 21.12.2023 у справі №922/840/21 до ухвалення судового рішення за наслідками її розгляду.

За таких обставин, судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги слід покласти на прокурора.

Керуючись статтями 269, 270, п.2 статті 275, п.2 ч.1 статті 277, статтями 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Шопен Наталії Володимирівни задовольнити.

Рішення Господарського суду Харківської області від 21.12.2023 у справі №922/840/21 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Стягнути з Харківської обласної прокуратури (61001, м.Харків, вул. Б.Хмельницького, 4 код ЄДРПОУ 02910108) на користь Державного бюджету України (отримувач коштів ГУК Харків обл/мХар Шевченк/22030101, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37874947, банк отримувача Казначейство України (ел. адм. подат.) код банку отримувача (МФО) 899998, рахунок отримувача UA758999980313151206082020653, код класифікації доходів бюджету 22030101) 2724,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження до Верховного Суду передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 15.04.2024

Головуючий суддя Я.О. Білоусова

Суддя О.О. Крестьянінов

Суддя І.В. Тарасова

Попередній документ

118352100

Наступний документ

118352102

Інформація про рішення:

№ рішення:	118352101
№ справи:	922/840/21
Дата рішення:	05.04.2024
Дата публікації:	17.04.2024
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Східний апеляційний господарський суд
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин; про відшкодування шкоди, збитків

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Розглянуто (21.12.2023)
Дата надходження:	15.03.2021
Предмет позову:	стягнення коштів

Розклад засідань:

Минулі засідання (8)

11.05.2021 10:00	Господарський суд Харківської області
10.06.2021 10:15	Господарський суд Харківської області
13.07.2021 10:30	Господарський суд Харківської області
23.11.2023 12:45	Господарський суд Харківської області
07.12.2023 12:45	Господарський суд Харківської області
21.12.2023 12:00	Господарський суд Харківської області
05.04.2024 11:00	Східний апеляційний господарський суд
09.05.2024 12:30	Господарський суд Харківської області