03 квітня 2024 року м. Харків Справа № 922/4736/23
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Бородіна Л.І., суддя Здоровко Л.М., суддя Лакіза В.В.,
за участю секретаря судового засідання Садонцевої Л.К.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Виноградової Юлії Вадимівни, м. Харків,
на рішення Господарського суду Харківської області від 11.01.2024, ухвалене у приміщенні Господарського суду Харківської області у м. Харкові, повний текст якого складено 11.01.2024 (суддя Лавренюк Т.А.),
у справі №922/4736/23
за позовом Фізичної особи-підприємця Пащенко Оксани Геннадіївни, м. Харків,
до: Фізичної особи-підприємця Виноградової Юлії Вадимівни, м. Харків,
про стягнення 726502,37грн,
09.11.2023 ФОП Пащенко О.Г. звернулась до Господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з ФОП Виноградової Ю.В. на користь позивача заборгованості з орендної плати у розмірі 441500,00грн, пені у розмірі 215480,80грн, інфляційних втрат у розмірі 53706,26грн, 3% річних у розмірі 15815,61грн, судових витрат, включаючи сплачений судовий збір.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору оренди нежитлового приміщення № 01/07/20 від 01.07.2020 в частині здійснення своєчасної орендної плати.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 11.01.2024 у справі №922/4736/23 позов задоволено частково. Стягнуто з ФОП Виноградової Ю.В. на користь ФОП Пащенко О.Г. 441500,00грн основного боргу, 15815,61грн 3% річних, 86465,52грн пені, 38403,94грн збитків від інфляції та 8732,78грн судового збору. В задоволенні позовних вимог в частині стягнення збитків від інфляції в розмірі 15302,32грн та пені в розмірі 129015,28грн відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач, на виконання умов договору сплатив позивачу орендну плату за період з 05.10.2020 по 07.02.2022, 05.06.2023 та 07.08.2023 на загальну суму 375000,00грн з призначенням платежу: "орендна плата згідно договору № 01/07/2020", що є підтвердженням прийняття відповідачем спірного приміщення у користування. Проте відповідач сплачував орендну плату не в повному обсязі, внаслідок чого у відповідача за період з липня 2020 року по листопад 2023 року утворилась заборгованість в розмірі 441500,00грн, яка до теперішнього часу є несплаченою. Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, судом встановлено, що він здійснений неправильно. Здійснивши правильний розрахунок пені в межах заявленого позивачем періоду, з 07.07.2020 по 09.11.2023, та обмеживши кожний період нарахування пені граничним строком, встановленим законом (зробивши розрахунок за кожен період виникнення заборгованості окремо, з урахуванням здійснених відповідачем часткових оплат), судом встановлено, що правильний розмір пені складає 86465,52грн. Перевіривши правомірність нарахування 3% річних в розмірі 15815,61грн за період з 07.07.2020 по 09.11.2023, суд дійшов висновку, що такий розрахунок є арифметично правильним, позивачем враховано здійснення відповідачем часткових оплат, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі. Розглянувши вимоги в частині стягнення збитків від інфляції в розмірі 53706,26грн за період з вересня 2020 року по вересень 2023 року, нарахованих на прострочену суму заборгованості з орендної плати, суд дійшов висновку, що вони також підлягають частковому задоволенню, оскільки позивач в порушення законодавства нараховує збитки від інфляції на кожну дату місяця. За результатами здійснення судом власного перерахунку за кожен період прострочення окремо, місцевий господарський суд дійшов висновку, що збитки від інфляції складають 38403,94грн, які підлягають задоволенню.
Не погодившись з рішенням, ухваленим судом першої інстанції, ФОП Виноградова Ю.В. звернулась до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Харківської області від 11.01.2024 у справі №922/4736/23 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, шо суд першої інстанції не з'ясував, чи використовував (міг використовувати) орендар спірне приміщення протягом всього часу, за який стягується плата. Судом першої інстанції не враховано перебування спірного об'єкта оренди на території активних бойових дій та неможливості користування приміщенням за цільовим приміщенням. Апелянт зазначає, що між сторонами було погоджено про зупинення дії договору та звільнення приміщення одразу після того, як настануть безпечні умови. За доводами відповідача, 25.02.2022 він оголосив простій своїм найманим працівникам та призупинив дію трудових договорів до відновлення можливості виконувати роботу, а отже, в спірний період відповідач не міг вести господарську діяльність та використовувати приміщення за призначенням. Також скаржник наголошує на необхідності застосування аналогії закону та аналогії права, а саме положень постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 №634 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану" та звільнення від сплати орендної плати. Крім того, відповідач зазначає, що ним до суду першої інстанції було надано відзив на позовну заяву, проте ні факт подання відзиву, ні оцінка його доводів не відображені у рішення суду.
У відзиві на апеляційну скаргу, що надійшов до апеляційного суду 19.03.2024 за допомогою підсистеми "Електронний суд", позивач зазначає, що відповідач не наводить ні часу, ні дати відвідування ним суду та залишення відзиву у скриньці суду першої інстанції, ніякими доказами не підтверджує факт наявності тривоги під час відвідування суду та жодних інших доказів покладення відзиву у скриньку суду, належних доказів направлення вказаного відзиву позивачу апелянтом також не надано. Зауважує, що апелянтом перед судом апеляційної інстанції не порушується питання щодо визнання причин пропуску строку на подання відзиву поважними та про поновлення відповідного строку. Позивач наполягає, що відповідно до умов договору орендна плата нараховується та підлягає сплаті орендарем незалежно від фактичного користування орендарем приміщенням або його частинами. За доводами позивача інформація з мережі Інтернет свідчить, що ресторан відповідача, який знаходиться в орендованому приміщенні, працював, зокрема, у травні 2022 року, на підтвердження чого надає показання свідків та скріншоти з веб-сторінки ресторану. Наголошує, що відповідачем не надано доказів на підтвердження неможливості використання орендованого майна протягом будь-якого періоду строку дії договору, та зазначає, що відповідач протягом всього періоду дії договору був допущеним до орендованого приміщення, мав можливість знаходитись у ньому та зберігати у приміщенні речі, що свідчить про можливість використання ним орендованого майна. Позивач зазначає, що положення постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 №634 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану" не підлягають застосування до спірних правовідносин, оскільки регулюють питання оренди державного та комунального майна, крім того не стосуються навіть об'єктів державної та комунальної власності, які знаходяться у м. Харкові.
Також позивач просить визнати поважними причини пропуску строку на подання доказів та поновити строк на їх подання, долучити до матеріалів справи заяву свідка ОСОБА_1 від 18.03.2024, заяву свідка ОСОБА_2 від 18.03.2024, заяву свідка ОСОБА_3 від 18.03.2024, заяву свідка ОСОБА_4 від 18.03.2024, скріншоти з соціальної мережі Інстаграм ресторану " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", скріншоти зі сторінки ресторану в мережі Інтернет, скріншоти з електронного кабінету ОСОБА_5 щодо інформації про ПРРО відносно ОСОБА_6 , скріншот з електронного кабінету ОСОБА_5 із Витягом з Реєстру платників податку щодо ОСОБА_6 . Вказані докази, за доводами позивача, свідчать про використання відповідачем орендованого майна у господарській діяльності протягом спірного періоду, відвідування ресторану, що знаходиться в орендованому приміщенні, свідками, здійснення відповідачем ремонту у вказаному приміщенні протягом спірного періоду, реєстрацію відповідачем за адресою місцезнаходження орендованого майна реєстратора розрахункових операцій. Необхідність надання вказаних доказів до суду апеляційної інстанції позивач обґрунтовує тим, що під час розгляду справи судом першої інстанції відповідачем не було надано жодних заперечень щодо заявлених позовних вимог, зокрема, щодо невикористання орендованого приміщення. В той же час, позивач просить долучити до матеріалів справи акт прийому-передачі об'єкта оренди до договору оренди нежитлового приміщення №01/07/20 від 01.07.2020, який помилково не був долучений до матеріалів позовної заяви, хоча і значився серед додатків до позову. Крім того, позивачем у відзиві заявлено клопотання про участь його представника у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Також позивачем заявлено клопотання про поновлення строку на подання відзиву, оскільки позивачем копія ухвали про відкриття провадження отримана 12.03.2024, а представник, який отримав копію вказаної ухвали 06.03.2024 не був уповноважений на представництво інтересів позивача у провадженні за апеляційною скаргою ФОП Виноградової Ю.В. на рішення Господарського суду Харківської області від 11.01.2024 у справі №922/4736/23.
Щодо клопотання позивача про поновлення строку на подання відзиву судова колегія зазначає, оскільки позивач з відзивом на апеляційну скаргу звернувся протягом 15 днів з дати отримання копії ухвали Східного апеляційного господарського суду від 04.03.2024 про відкриття апеляційного провадження (дата вручення відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення - 12.03.2024), у апеляційного суду відсутні правові підстави для поновлення строку, що не пропущений позивачем.
29.03.2024 до Східного апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи у зв'язку з неможливістю представника позивача бути присутнім у судовому засіданні, 03.04.2024 о 10:30 год, у даній справі з підстав участі представника у вказаний час у інших судових засіданнях.
03.04.2024 позивач та відповідач до судового засідання апеляційної інстанції не з'явилися, представник позивача до участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду не під'єднався. Про дату, час та місце розгляду справи сторони повідомлені належним чином, про що свідчать довідка про доставку 07.03.2024 о 13:04 год електронного листа - ухвали Східного апеляційного господарського суду від 04.03.2024 про відкриття апеляційного провадження та призначення справи до розгляду до електронного кабінету представника позивача, рекомендоване повідомлення про вручення 12.03.2024 поштового відправлення копії вказаної ухвали ФОП Пащенко О.Г. та повернення поштового відправлення - копії ухвали Східного апеляційного господарського суду від 04.03.2024, що надсилалася ФОП Виноградовій Ю.В. за адресою місця реєстрації, яка також зазначена відповідачем в апеляційній скарзі, та повернулася до суду неврученою у зв'язку з відсутністю адресата за вказаною адресою.
Розглянувши клопотання позивача про відкладення (перенесення) розгляду справи, судова колегія зазначає про таке.
Частинами 11 та 12 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
З матеріалів справи судом встановлено, що в обґрунтування клопотання позивач посилається на неможливість взяти участь у судовому засіданні, 03.04.2024 о 10:30 год, у даній справі з підстав участі представника у вказаний час у інших судових засіданнях. Жодних доказів на підтвердження вказаних у клопотанні обставин позивачем до суду апеляційної інстанції не надано.
Судова колегія зауважує, що Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан у зв'язку з військовою агресією проти України. Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" №49/2024 від 05.02.2024 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 14.02.2024 на 90 діб.
Верховний Суд у постанові від 14.07.2022 у справі №260/4504/20 зазначив, що за загальним правилом при вирішенні питання щодо можливості відкладення розгляду справи в період дії воєнного стану на підставі поданої учасниками судового процесу заяви суд залежно від інтенсивності бойових дій на певній території, загальної воєнної ситуації як в країні, так і в певному регіоні, де знаходиться суд, або учасник справи (його представник), поведінки суб'єктів владних повноважень, що мають компетенцію в сфері повідомлень щодо ризиків перебування на певній території (об'єкті нерухомості) та ін., має дотримуватися балансу між безпекою суддів, працівників апарату, учасників справи та дотриманням процесуальних прав учасників справи і засад судочинства. При цьому врахуванню підлягають попередня поведінка учасника справи, можливість розгляду справи за відсутності представників сторін, можливість прибути у судове засідання та скористатися правом участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Як свідчать матеріали справи, позивач та його представник належним чином та завчасно були повідомлені про призначення справи до розгляду на 03.04.2024 о 10:30 годині, отже, позивач мав достатньо часу підготуватися до судового засідання, направити до судового засідання уповноваженого представника або взяти участь особисто, зокрема, в режимі відеоконференції.
При цьому, позивач не позбавлений права у разі участі його представника у інших судових засіданнях уповноважити іншого представника для участі у судових засіданнях у даній справі або взяти участь під час розгляду справи особисто.
Враховуючи, що у позивача було достатньо часу для надання до суду апеляційної інстанції будь-яких письмових пояснень, доводів та міркувань щодо справи, а також для підготовки до судового розгляду та реалізації права на участь у судовому засіданні особисто або через уповноваженого представника, позивачем надано відзив на апеляційну скаргу відповідача, скаржником жодних додаткових пояснень, доводів, міркувань, заяв та клопотань по справі, які б потребували відповіді позивача, до суду апеляційної інстанції не надходило, матеріалів справи достатньо для її розгляду у даному судовому засіданні, явка представників сторін не визнавалася судом обов'язковою, загальна обстановка у м. Харків є такою, що дозволяє проведення судового засідання, судова колегія дійшла висновку про необґрунтованість клопотання позивача про відкладення розгляду справи та відмову у його задоволенні.
Оскільки матеріали справи містять докази належного повідомлення учасників справи про дату, час та місце розгляду справи, судова колегія вважає за можливе здійснити розгляд справи за відсутності представників сторін.
Розглянувши клопотання позивача про долучення до справи нових доказів, а саме: заяву свідка ОСОБА_1 від 18.03.2024, заяву свідка ОСОБА_2 від 18.03.2024, заяву свідка ОСОБА_3 від 18.03.2024, заяву свідка ОСОБА_4 від 18.03.2024, скріншоти з соціальної мережі Інстаграм ресторану " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", скріншоту зі сторінки ресторану в мережі Інтернет, скріншотів з електронного кабінету ОСОБА_5 щодо інформації про ПРРО відносно ОСОБА_6 , скріншоту з електронного кабінету ОСОБА_5 із Витягом з Реєстру платників податку щодо ОСОБА_6 , акта прийому-передачі об'єкта оренди до договору оренди нежитлового приміщення №01/07/20 від 01.07.2020, колегія судів зазначає про таке.
Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Господарським процесуальним законодавством передбачено чіткий порядок надання доказів до суду.
Так, відповідно до ст. 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Відповідно до частини 1, 2 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та (одночасно) перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно із частиною 3 статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази про неможливість їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Отже, усі докази в обґрунтування своїх вимог та заперечень мають бути подані учасниками справи до суду першої інстанції, а до суду апеляційної інстанції додаткові докази подаються у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Таким чином, надання судом апеляційної інстанції оцінки доказам, які були подані стороною у справі лише до суду апеляційної інстанції, без дослідження причин неподання цих доказів до суду першої інстанції, буде вважатися порушенням положень статей 80, 269 ГПК України.
Наведені положення Господарського процесуального кодексу України пов'язують вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів з одночасним виконанням критеріїв: "винятковість випадку" та "причини, що об'єктивно не залежать від особи". При цьому тягар доведення зазначених обставин покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою) про долучення доказів. Подібна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 13.04.2021 у справі № 909/722/14, від 01.07.2021 у справі № 46/603.
Відповідно до висновку щодо застосування статей 80, 269 ГПК України, викладеного Верховним Судом у постанові від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи. Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен письмово обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від особи, яка їх подає.
Згідно з ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Як вбачається з матеріалів справи, до суду першої інстанції позивач вказані ним докази не надавав, а також не повідомляв суд першої інстанції про неможливість надання цих доказів та причини, з яких докази не можуть бути подані у зазначений строк.
При цьому, як вбачається з клопотання позивача про долучення до матеріалів справи заяви свідка ОСОБА_1 від 18.03.2024, заяви свідка ОСОБА_2 від 18.03.2024, заяви свідка ОСОБА_3 від 18.03.2024, заяви свідка ОСОБА_4 від 18.03.2024, скріншотів з електронного кабінету ОСОБА_5 щодо інформації про ПРРО відносно ОСОБА_6 , скріншоту з електронного кабінету ОСОБА_5 із Витягом з Реєстру платників податку щодо ОСОБА_6 , вказані докази не існували на момент розгляду справи судом першої інстанції та ухвалення судового рішення.
Суд апеляційної інстанції наголошує, що така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку, передбаченому статтею 269 ГПК України, незалежно від причин неподання стороною таких доказів. Саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення зазначеної норми процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якої є однозначність та передбачуваність. Подібна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14.09.2021 у справі №922/2187/20.
Відтак, документи, що складені після прийняття судом оскаржуваного рішення, в силу приписів ст. 269 ГПК України не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції до уваги в якості доказу.
Щодо долучення до матеріалів справи на стадії апеляційного перегляду акту прийому-передачі об'єкта оренди до договору оренди нежитлового приміщення №01/07/20 від 01.07.2020 з тих підстав, що такий доказ не був долучений позивачем до справи помилково, хоча і зазначений у додатках до позовної заяви, судова колегія зазначає, що позовна заява ФОП Пащенко О.Г., яка надійшла до суду через підсистему "Електронний суд", двічі містить відомості про додатки до позовної заяви: внесені до тексту позовної заяви самим заявником позовної заяви, та ті, що формуються підсистемою "Електронний суд" автоматично на підставі завантажених заявником до підсистеми файлів. Як свідчить інформація про додатки до позовної заяви, що сформовані автоматично підсистемою "Електронний суд", вони не містять відомостей про такий додаток, як акт прийому-передачі об'єкта оренди до договору оренди нежитлового приміщення №01/07/20 від 01.07.2020, також він відсутній серед завантажених файлів, а також серед роздрукованих судом.
З матеріалів справи вбачається, що представник позивача адвокат Сутковий А.М. 04.12.2023 ознайомився з матеріалами справи у приміщенні Господарського суду Харківської області, про що свідчить його власноручний підпис.
Отже, позивач, встановивши відсутність вказаного доказу серед додатків до позовної заяви, не був позбавлений можливості долучити вказаний доказ до суду першої інстанції.
Неналежне користування позивачем процесуальними правами, що спричинило порушення передбаченого процесуальним законодавством порядку подання доказів не може бути підставою для прийняття нових доказів судом апеляційної інстанції.
Зазначені позивачем обґрунтування підстав неподання до суду доказів не можуть вважатися поважними, оскільки залежать не від об'єктивних, незалежних від волі заявника обставин, а спричинені суб'єктивною поведінкою сторони у справі.
Судова колегія зауважує, що здобуття нових доказів на стадії апеляційного перегляду справи суперечить основоположним принципам змагальності та рівності сторін господарського судочинства.
А тому судова колегія не вбачає правових підстав для прийняття до розгляду нових доказів, що надані з порушенням передбаченого ГПК України порядку.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, їх юридичну силу та доводи апеляційної скарги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила таке.
01.07.2020 між ОСОБА_1 (позичкодавцем) та ФОП Пащенко О.Г (користувачем) укладений договір позички нежитлового приміщення №01/07, відповідно до п. 1.1 якого позичкодавець зобов'язується передати користувачеві в безоплатне користування нежитлове приміщення (далі - майно), з наступними характеристиками: місцезнаходження майна: АДРЕСА_1 ; загальна площа - 133,9кв.м; опис технічного стану майна - не потребує ремонту, придатне для використання за призначенням; недоліки відсутні; цільове призначення майна: роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями, тютюновими виробами, кафетерій та інші види діяльності на вибір користувача.
Договір є укладеним із моменту його підписання сторонами і діє протягом 2 років 11 місяців. У випадку якщо жодна зі сторін договору за 30 календарних днів до дати закінчення договору письмово не заявить про припинення дії договору, то дія договору продовжується на наступний календарний рік на тих же умовах (п. 2.1 договору).
Згідно з актом приймання-передачі майна від 01.07.2020 до договору позички нежитлового приміщення №01/07 від 01.07.2020 ОСОБА_1 (позичкодавець) передала, а ФОП Пащенко О.Г (користувач) прийняла нежитлове приміщення згідно з планом-схемою приміщень: місцезнаходження майна: АДРЕСА_1 ; загальна площа - 133,9кв.м.
Додатковою угодою від 01.06.2023 до договору позички нежитлового приміщення №01/07 від 01.07.2020 сторони дійшли згоди щодо продовження строку дії договору на тих самих умовах, терміном 2 роки 11 місяців.
Також, 01.07.2020 позичкодавцем ОСОБА_1 листом повідомлено про відсутність заперечень щодо передачі приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , літер "А-22", в оренду ФОП Виноградовій Ю.В.
01.07.2020 між ФОП Пащенко О.Г. (орендодавцем) та ФОП Виноградовою Ю.В. (орендарем) укладений договір оренди нежитлового приміщення № 01/07/20, відповідно до п. 1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, орендодавець зобов'язується передати орендареві у строкове платне користування, а орендар зобов'язується прийняти у строкове платне користування приміщення, що визначене у цьому договорі (надалі іменується "приміщення"), зобов'язується сплачувати орендареві орендну плату й виконувати інші обов'язки, які визначені цим договором.
Відповідно до п. 1.2 договору об'єктом оренди є приміщення, під якими розуміються нежитлові приміщення, які розміщені на цокольному поверсі житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 133,9 кв.м, кількість кімнат - 4 кімнати, санвузол, стан приміщення задовільний, недоліків не виявлено.
Згідно з п.1.5 договору приміщення надається орендарю в оренду з метою розміщення кафетерію.
Приміщення повинно бути передане орендодавцем та прийняте орендарем протягом 1 дня з моменту підписання цього договору (п. 2.1 договору).
За умовами п. 2.2 договору при переданні приміщення складається акт приймання-передачі, який підписується представниками сторін і є невід'ємною частиною даного договору. В акті приймання-передачі зазначаються технічний стан та укомплектованість приміщення обладнанням та іншим майном на момент передачі.
Положеннями п. 2.3 договору визначено, що приміщення вважається переданим в орендне користування з моменту підписання акту приймання-передачі.
Пунктом 3.2 договору встановлено, що розмір місячної орендної плати за приміщення 133,9кв.м складає 20000,00грн, ПДВ - не передбачений.
За умовами п. 3.3 договору орендна плата нараховується з моменту завершення пільгового періоду, який діє з 01.07.2020 по 01.08.2020, надалі з 01.08.2020 по 01.09.2020 сума орендної плати складає 16500,00грн. З 01.09.2020 орендна плата сплачується згідно п.3.2 даного договору.
Згідно з п.3.4 договору орендна плата сплачується орендарем орендодавцю щомісячно, шляхом попередньої оплати за кожен наступний місяць оренди не пізніше 5-го числа місяця, який передує місяцю оренди. Орендну плату за перший місяць оренди орендар сплачує впродовж 5-ти днів з моменту підписання договору.
За п. 3.9 договору орендна плата нараховується та підлягає сплаті орендарем орендодавцю в розмірі, визначеному п.3.2 цього договору, незалежно від фактичного користування орендарем приміщенням або його частинами.
Положеннями пп. 5.1.2 встановлено обов'язок орендаря своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.
Відповідно до п. 6.1 договору приміщення, що орендується, повинно бути передане орендарем та прийняте орендодавцем протягом 2 (двох) банківських днів з моменту закінчення строку орендного користування.
Умовами п. 6.2 договору визначено, що при переданні (поверненні) приміщення складається акт приймання-передачі, який підписується представниками сторін і є невід'ємною частиною даного договору.
У випадку прострочення сплати орендної плати орендар сплачує орендодавцю пеню в розмірі 0,5% від суми простроченої орендної плати за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в періоді прострочення (п. 8.4 договору).
За умовами п. 9.1 договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання передбачених цим договором зобов'язань, якщо воно сталося внаслідок дії форс-мажорних обставин. Під форс-мажорними обставинами в цьому договорі сторони розуміють будь-які обставини, що виникли поза волею або всупереч волі чи бажанню сторін, і яких не можна було ні передбачити, ні уникнути розумним чином, включаючи воєнні дії, громадські заворушення, епідемії, блокаду, землетруси, повені, пожежі та інші стихійні лиха. Існування форс-мажорних обставин повинно бути підтверджено регіональним відділенням ТПП України, або іншим компетентним органом.
Цей договір діє з дати його підписання по 01.06.2023 включно, крім випадків його припинення до закінчення даного строку, передбачених договором або законом. У випадку якщо жодна із сторін договору за 30 календарних днів до дати закінчення договору письмово не заявить про припинення дії договору, то дія договору продовжується на наступний календарний рік на тих же умовах (п.11.1 договору).
Положеннями п. 11.3 договору визначено, що він припиняється достроково, до закінчення строку, вказаного в п.11.1 договору, у наступних випадках: за взаємною письмовою згодою сторін про розірвання договору: автоматично, в день, вказаний в п.3.6 договору (тобто без додаткового узгодження сторонами), у випадку недосягнення згоди про розмір орендної плати згідно п.3.6 договору; автоматично, в день, вказаний в п.11.6 договору (тобто без додаткового узгодження сторонами), у випадку розірвання договору за ініціативою будь-якої із сторін із попередженням іншої сторони за 30 календарних днів; внаслідок його одностороннього розірвання за вимогою однієї зі сторін у випадках порушення договору іншою стороною, передбачених даним договором або чинним законодавством; в інших випадках, передбачених законодавством.
Згідно з п. 1.4 договору зміни у цей договір можуть бути внесені тільки за домовленістю сторін, яка оформлюється додатковою угодою.
Як зазначає позивач, на виконання умов договору оренди нежитлового приміщення № 01/07/20 від 01.07.2020 він передав приміщення в користування відповідачу на підставі акту прийому-передачі об'єкта оренди від 01.07.2020.
Разом з тим, під час розгляду справи судом першої інстанції позивачем вказаний акт до матеріалів справи не надано.
В той же час, відповідно до виписки з рахунку ОСОБА_5 у банку АТ "Сенс Банк" відповідачем на виконання на виконання умов договору №01/07/2020 здійснено оплату позивачу за оренду: 05.10.2020 на суму 20000,00грн, 05.11.2020 на суму 20000,00грн, 07.12.2020 на суму 20000,00грн, 11.01.2021 на суму 20000,00грн, 01.02.2021 на суму 20000,00грн, 09.03.2021 на суму 20000,00грн, 06.04.2021 на суму 20000,00грн, 06.05.2021 на суму 20000,00грн, 08.06.2021 на суму 20000,00грн, 01.07.2021 на суму 20000,00грн, 05.08.2021 на суму 20000,00грн, 06.09.2021 на суму 20000,00грн, 04.10.2021 на суму 20000,00грн, 01.11.2021 на суму 20000,00грн, 02.12.2021 на суму 20000,00грн, 05.01.2022 на суму 20000,00грн, 07.02.2022 на суму 20000,00грн, 05.06.2023 на суму 20000,00грн, 07.08.2023 на суму 15000,00грн, всього на загальну суму 375000,00грн, з призначенням платежу: "орендна плата згідно договору № 01/07/2020", що є підтвердженням прийняття відповідачем спірного приміщення у користування.
Позивач зазначає, що у зв'язку з неналежним виконанням ФОП Виноградовою Ю.В. свого обов'язку щодо своєчасної та повної оплати орендної плати згідно з договором від 01.07.2020 №01/07/2020 у орендаря утворилася заборгованість у розмірі 441500,00грн.
Крім того, у зв'язку з несвоєчасною сплатою відповідачем орендної плати позивачем здійснено нарахування пені, 3% річних та інфляційних нарахувань.
Вказані обставини і стали підставою для звернення до суду з цим позовом.
Як зазначалося, рішенням Господарського суду Харківської області від 11.01.2024 у справі №922/4736/23 позов задоволено частково з підстав, що викладені вище.
Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм законодавства, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною першою статті 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За приписами статей 525, 526 цього Кодексу зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Положеннями ч. 1 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.
Умовами ст. 283 ГК України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності. За договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або єдиний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Як встановлено судом, на підтвердження позовних вимог позивачем не було надано підписаного сторонами акту приймання-передачі приміщення в оренду.
В той же час, матеріали справи місять відомості про здійснення ФОП Виноградовою Ю.В. платежів з призначенням платежу: "орендна плата згідно договору № 01/07/2020" за період з 05.10.2020 по 07.02.2022, 05.06.2023 та 07.08.2023, що свідчить про прийняття відповідачем орендованого приміщення у користування.
Факт передачі приміщення за адресою м. Харків, вул. Культури, 22-В, в користування орендарю згідно з договором оренди нежитлового приміщення від 01.07.2020 № 01/07/20 відповідачем не заперечується.
Приписами ч. 3 ст. 285 ГК України закріплено, що орендар зобов'язаний берегти орендоване майно відповідно до умов договору, запобігаючи його псуванню або пошкодженню, та своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.
Частиною 1 ст. 286 ГК України встановлено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 762 ЦК України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).
Як встановлено умовами договору оренди нежитлового приміщення, розмір місячної орендної плати за приміщення 133,9кв.м складає 20000,00грн, ПДВ - не передбачений; орендна плата нараховується з моменту завершення пільгового періоду, який діє з 01.07.2020 по 01.08.2020, надалі з 01.08.2020 по 01.09.2020 сума орендної плати складає 16500,00грн. З 01.09.2020 орендна плата сплачується згідно п.3.2 даного договору; орендна плата сплачується орендарем орендодавцю щомісячно, шляхом попередньої оплати за кожен наступний місяць оренди не пізніше 5-го числа місяця, який передує місяцю оренди. Орендну плату за перший місяць оренди орендар сплачує впродовж 5-ти днів з моменту підписання договору (п.п. 3.2, 3.3, 3.4 договору).
Отже, за користування орендованим приміщенням за період з серпня 2020 року по грудень 2023 року сплаті підлягала орендна плата у загальному розмірі 816500,00грн.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідачем здійснено орендні платежі за користування приміщенням: 05.10.2020 на суму 20000,00грн, 05.11.2020 на суму 20000,00грн, 07.12.2020 на суму 20000,00грн, 11.01.2021 на суму 20000,00грн, 01.02.2021 на суму 20000,00грн, 09.03.2021 на суму 20000,00грн, 06.04.2021 на суму 20000,00грн, 06.05.2021 на суму 20000,00грн, 08.06.2021 на суму 20000,00грн, 01.07.2021 на суму 20000,00грн, 05.08.2021 на суму 20000,00грн, 06.09.2021 на суму 20000,00грн, 04.10.2021 на суму 20000,00грн, 01.11.2021 на суму 20000,00грн, 02.12.2021 на суму 20000,00грн, 05.01.2022 на суму 20000,00грн, 07.02.2022 на суму 20000,00грн, 05.06.2023 на суму 20000,00грн, 07.08.2023 на суму 15000,00грн.
Всього орендарем здійснено платежів на загальну суму 375000,00грн.
Отже, орендар неналежним чином виконував свій обов'язок зі своєчасної та у повному обсязі сплати орендних платежів, внаслідок чого у нього у творилася заборгованість з орендної плати у розмірі 441500,00грн.
Заперечуючи проти позовних вимог апелянт посилається на положення ч. 6 ст. 762 ЦК України та на неможливість використання орендованого майна за цільовим призначенням у спірний період у зв'язку із введенням воєнного стану.
Відповідно до ч. 6 ст. 762 ЦК України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 910/7495/16 зазначено про те, що: "… норма частини шостої статті 762 ЦК України визначає в якості підстави звільнення від зобов'язання сплатити орендну плату об'єктивну безпосередню неможливість використовувати передане у найм майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає. Обставини, зазначені у нормі частини шостої статті 762 ЦК України, повністю не охоплюються поняттям форс-мажорних обставин, адже на відміну від останніх, ознаками яких є їх об'єктивна та абсолютна дія, а також непередбачуваність, перші можуть бути спричинені, зокрема, й безпосередньо вольовою дією орендодавця, тобто обставини згідно з частиною шостою статті 762 ЦК України можуть включати обставини непереборної сили та випадку, втім не обмежуються ними. Відсутність у частині шостій статті 762 ЦК України вичерпного переліку обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин, засобів їх підтвердження свідчить про те, що підставою для застосування цієї норми є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством".
У постанові Верховного Суду від 27.02.2024 у справі №922/2258/23 викладено висновок, що відсутність у частині шостій статті 762 ЦК України вичерпного переліку обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин, засобів їх підтвердження свідчить, що положення цієї норми повністю не охоплюються та у будь-якому випадку не обмежуються лише поняттям форс-мажорних обставин. При оцінці судом таких обставин у першу чергу презюмується незмінність умов господарювання (користування майном) чи стану об'єкта оренди, а обов'язком орендаря є доведення належними та допустимими доказами наявність тих обставин, на які він посилається як на такі, що підтверджують факт неможливості використання ним орендованого майна з незалежних від нього причин.
24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України №64/2022 введено воєнний стан, який на час розгляду справи не скасований.
За умовами договору оренди нежитлового приміщення від 01.07.2020 №01/07/20 судом встановлено, що приміщення, яке передане в оренду відповідачу, знаходиться за адресою м. Харків, вул. Культури, 22-В.
Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженим Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 №309, визначено, що Харківська міська територіальна громада у період з 24.02.2024 по 15.09.2022 була віднесена до територій активних бойових дій, а з 15.09.2022 віднесена до території можливих бойових дій.
Судова колегія погоджується, що знаходження орендованого приміщення на території бойових дій (як активних, так і можливих) може впливати на можливість користуватися таким приміщенням.
В той же час, вказані обставини, тобто факт знаходження орендованого приміщення на території бойових дій, не є безумовною підставою для застосування положень ч. 6 ст. 762 ЦК України, оскільки орендар повинен належними та допустимими доказами довести неможливість використання орендованого майна.
Разом з тим, посилаючись на неможливість використання орендованого приміщення, відповідачем до матеріалів справи не надано жодних доказів на підтвердження вказаних обставин, не надано доказів відсутності у відповідача доступу до вказаного приміщення, можливості зберігати там своє майно. В матеріалах справи відсутні докази пошкодження чи руйнування орендованого приміщення внаслідок бойових дій, що б спричинили неможливість використання цього приміщення.
Апелянт, зазначаючи про оголошення простою та призупинення трудових договорів з працівниками з 25.02.2022, не надав жодних доказів, які б підтверджували такі доводи.
Крім того, в матеріалах справи відсутні будь-які повідомлення відповідачем позивача про неможливість користуватися орендованим приміщенням, пропозиції про внесення змін до договору, зокрема, в частині нарахування та сплати орендної плати, або пропозиції про розірвання договору оренди нежитлового приміщення від 01.07.2020 №01/07/20 та повернення орендованого приміщення з оренди.
Доводи апелянта про те, що сторонами було погоджено про зупинення дії договору та звільнення приміщення одразу після того, як настануть безпечні умови, судова колегія вважає необґрунтованими, оскільки відповідачем на підтвердження вказаних обставин не надано жодних доказів ні щодо досягнення домовленості сторін про зупинення дії договору, ні доказів звільнення орендованого приміщення.
Колегія суддів зауважує, що Східний апеляційний господарський суд також знаходиться у м. Харкові, та з вересня 2022 року розглядає справи у судових засіданнях з повідомленням сторін, оскільки воєнна та безпекова ситуація у місті Харкові дозволяє здійснювати розгляд справ із призначенням судових засідань.
Відповідно до інформації, розміщеної у відкритих джерелах (https://www.pravda.com.ua/news/2023/01/31/7387348/; https://suspilne.media/kharkiv/326970-velika-kilkist-povernulasa-terehov-rozkazav-skilki-ludej-zivut-u-harkovi/; https://www.ukrinform.ua/rubric-regions/3569354-do-harkova-povernulisa-ponad-miljon-meskanciv-aki-evakuuvalisa-na-pocatku-vijni.html; https://atn.ua/kharkiv/ponad-miljon-liudej-vzhe-povernulys-do-kharkova-391224/) населення м. Харків на кінець 2022 року складає більше одного мільйона мешканців.
Крім того, у постанові Верховного Суду від 27.02.2024 у справі №922/2258/23 зазначено, що форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням / обов'язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин, тобто мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін. Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і у разі їх виникнення сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих собою, але і те що вони були форс-мажорними саме для конкретно цього випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. З урахуванням того, що відповідно до загального правила настання обставин непереборної сили звільняє від відповідальності, а не від виконання обов'язків за договором, колегія суддів зазначає, що факт проведення бойових дій чи запровадження обмежень воєнного часу не є безумовною підставою для звільнення сторони від виконання договірних зобов'язань, оскільки саме собою не свідчить про принципову неможливість використання орендованого майна.
В той же час матеріали справи не містять доказів підтвердження існування у відповідача форс-мажорних обставин у відповідності до положень п. 9.1 договору, жодних сертифікатів ТПП України відповідачем не надано.
Доводи скаржника про необхідність застосування аналогії закону та аналогії права, а саме положень постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 №634 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану" та звільнення від сплати орендної плати, судова колегія вважає необґрунтованим з огляду на таке.
Частиною 10 ст. 11 ГПК України визначено, якщо спірні відносини не врегульовані законом і відсутній звичай ділового обороту, який може бути до них застосований, суд застосовує закон, що регулює подібні відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - виходить із загальних засад і змісту законодавства (аналогія права).
Стаття 8 ЦК України встановлює, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). У разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права).
В той же час, за аналогією закону не можуть застосовуватись норми, які встановлюють виключення або спеціальне правове регулювання.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 №634 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану" встановлено перелік підстав для звільнення від орендної плати орендарів саме державного і комунального майна.
Тобто, зазначений нормативно-правовий акт встановлює певні виключення для специфічної категорії орендарів, а саме орендарів державного та комунального майна.
Колегія суддів зауважує, що ч. 3 ст. 759 ЦК України визначено, що особливості найму (оренди) державного і комунального майна встановлюються Законом України "Про оренду державного та комунального майна".
Для вказаних правовідносин характерні специфічний об'єкт оренди: майно, що перебуває у державній або у комунальній власності, специфічний суб'єкт: орендодавцем є орган державної влади або орган місцевого самоврядування, та специфічне правове регулювання, яке полягає, зокрема, в особливій процедурі укладання договорів, продовження строку їх дії, затвердженні примірних договорів оренди та державному контролі.
Враховуючи, що предметом оренди у цій справі є приміщення, що перебуває у приватній власності, тобто не є ні державною, ні комунальною власністю, а правовідносини з оренди майна, що перебуває у приватній власності, урегульовано нормами ЦК України, ГК України та відповідним господарським договором, судова колегія не вбачає правових підстав для застосування до спірних правовідносин нормативно-правового акту, який націлений на регулювання правовідносин щодо оренди державного і комунального майна.
Частиною 1 ст. 73 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 1, ч. 3 ст. 74 ГПК України).
Відповідно ст. 76, ч.1. ст. 77, ч. 1 ст. 78 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Положеннями ст. 86 ГПК України визначено, шо суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи, що відповідачем не надано жодного доказу щодо неможливості використання ним орендованого приміщення, судова колегія не вбачає правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень ч. 6 ст. 762 ЦК України та вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про стягнення з орендаря заборгованості з орендних платежів у розмірі 441500,00грн.
Розглянувши позовні вимоги про стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат, судова колегія зазначає про таке.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За приписами частини 1 статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Частиною 1 ст. 216 ГК України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. ч. 1, 2 статті 217 ГК України).
Положеннями частини 1 статті 218 ГК України визначено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання, а саме невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності.
Згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно із частиною четвертою статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Частиною 1 ст. 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).
Відповідно до ст. 1 та ст. 3 "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Пунктом 8.4 договору сторонами погоджено, що у випадку прострочення сплати орендної плати орендар сплачує орендодавцю пеню в розмірі 0,5% від суми простроченої орендної плати за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в періоді прострочення.
Згідно з п. 3.4 договору орендна плата сплачується орендарем орендодавцю щомісячно, шляхом попередньої оплати за кожен наступний місяць оренди не пізніше 5-го числа місяця, який передує місяцю оренди. Орендну плату за перший місяць оренди орендар сплачує впродовж 5-ти днів з моменту підписання договору.
Враховуючи вищевикладене, а також положення п.п. 3.2 та 3.3 договору, сплата орендної плати за серпень 2020 року мала бути здійснена до 06.07.2020, за всі наступні періоди до 5 числа місяця, що передує місяцю оренди.
З матеріалів справи судом встановлено, що відповідачем здійснено орендні платежі за користування приміщенням: 05.10.2020 на суму 20000,00грн, 05.11.2020 на суму 20000,00грн, 07.12.2020 на суму 20000,00грн, 11.01.2021 на суму 20000,00грн, 01.02.2021 на суму 20000,00грн, 09.03.2021 на суму 20000,00грн, 06.04.2021 на суму 20000,00грн, 06.05.2021 на суму 20000,00грн, 08.06.2021 на суму 20000,00грн, 01.07.2021 на суму 20000,00грн, 05.08.2021 на суму 20000,00грн, 06.09.2021 на суму 20000,00грн, 04.10.2021 на суму 20000,00грн, 01.11.2021 на суму 20000,00грн, 02.12.2021 на суму 20000,00грн, 05.01.2022 на суму 20000,00грн, 07.02.2022 на суму 20000,00грн, 05.06.2023 на суму 20000,00грн, 07.08.2023 на суму 15000,00грн.
Тобто, сплата орендних платежів відповідачем здійснювалася з порушенням строків, встановлених договором.
Частиною 6 ст. 231 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Оскільки сторони умовами договору не передбачили більшу тривалість періоду нарахування пені, період прострочення здійснення відповідної оплати за перший місяць оренди починається з 7-го числа місяця, який передує місяцю оренди, а за кожен наступний місяць окремо починається з 06-го числа місяця, який передує місяцю оренди, та закінчується через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Перевіривши розрахунок пені в межах заявленого позивачем періоду, з 07.07.2020 по 09.11.2023, враховуючи часткову сплату орендних платежів, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що розмір пені складає 86465,52грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши правомірність нарахування 3% річних в розмірі 15815,61грн за період з 07.07.2020 по 09.11.2023, колегія суддів погоджується, що такий розрахунок є арифметично правильним, позивачем враховано здійснення відповідачем часткових оплат, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Здійснивши перевірку розрахунку розміру інфляційних втрат, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що стягненню підлягають інфляційні втрати у розмірі 38403,94грн.
Колегія суддів зауважує, що відповідачем не наведено жодних заперечень щодо здійснених судом першої інстанції розрахунків пені, інфляційних втрат та 3% річних. Жодних контррозрахунків відповідачем до суду не надано.
Таким чином, судова колегія вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про стягнення з відповідача 441500,00грн заборгованості з орендної плати, 15815,61грн 3% річних, 86465,52грн пені та 38403,94грн інфляційних втрат.
Щодо доводів скаржника про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки оспорюване рішення не містить інформації ні про факт подання відзиву, ні оцінки його доводів, судова колегія зазначає про таке.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 13.11.2023 у справі №922/4736/23, серед іншого, відповідачу встановлено строк 15 календарних днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов.
Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення копія вказаної ухвали вручена відповідачу 20.11.2023.
Отже, відповідач був належним чином повідомлений про строки надання відзиву до суду.
Як вбачається з матеріалів справи, 21.11.2023 до Господарського суду Харківської області від через підсистему "Електронний суд" від представника відповідача адвоката Кузьміної Т.Г. надійшла заява про ознайомлення з матеріалами справи №922/4736/23.
23.11.2023 представник відповідача адвокат Кузьміна Т.Г. ознайомилась з матеріалами справи №922/4736/23, про що свідчить її власноручний підпис на вказаній заяві.
Також, як свідчать матеріали справи, 04.12.2023 на електронну пошту Господарського суду Харківської області від адвоката Кузьміної Т.Г. надійшла заява, в якій остання повідомила про розірвання договору про надання юридичних (адвокатських) послуг №186 від 21.11.2023.
В той же час, матеріали справи не містять доказів надання до суду першої інстанції ФОП Виноградовою Ю.В. чи її представником відзиву на позовну заяву.
Копія відзиву ФОП Виноградової Ю.В., що долучена до апеляційної скарги, не містить інформації (штампу реєстрації вхідної кореспонденції) щодо передачі до канцелярії Господарського суду Харківської області нарочно екземпляру вказаного відзиву. Доказів направлення вказаного відзиву до суду першої інстанції засобами поштового зв'язку відповідачем також не надано.
Додана до апеляційної скарги копія фіскального чеку АТ "Укрпошта" в якості доказу направлення зазначеного відзиву ФОП Пащенко О.Г. не може вважатися належним доказом направлення позивачу відзиву, оскільки фіскальний чек не містить відомостей ні щодо адреси, за якою здійснювалося надіслання, ні щодо документів, які були надіслані відповідачем.
В той же час, відповідно до положень ч. 7 ст. 42 ГПК України належним доказом надіслання процесуальних документів учасниками справи у паперовій формі є опис вкладення.
Враховуючи, що відповідачем не надано жодних доказів надання до суду першої інстанції відзиву на позов, судова колегія вважає доводи апелянта щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права необґрунтованими.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Таким чином, доводи скаржника про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду зазначає, що судом першої інстанції в повному обсязі досліджені обставини, що мають значення для справи, а викладені в оскаржуваному рішенні висновки відповідають фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим апеляційна скарга ФОП Виноградової Ю.В. підлягає залишенню без задоволення, рішення Господарського суду Харківської області від 11.01.2024 у справі №922/4736/23 слід залишити без змін.
Відповідно до ст.129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Виноградової Юлії Вадимівни залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Харківської області від 11.01.2024 у справі №922/4736/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки оскарження в касаційному порядку встановлені статтями 286-289 ГПК України.
Повний текст постанови складений 15.04.2024.
Головуючий суддя Л.І. Бородіна
Суддя Л.М. Здоровко
Суддя В.В. Лакіза