Справа № 521/439/24
Провадження № 2/521/2505/24
01 квітня 2024 року Малиновський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді - Мазун І.А.,
за участю секретаря судового засідання - Гриневич І.Г.
розглянувши у підготовчому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та залишення дитини з матір'ю, -
До Малиновського районного суду м. Одеси звернулася ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та залишення дитини з матір'ю.
Свої вимоги мотивує тим, що перебуває у зареєстрованому шлюбі з відповідачем з 07.11.2017 року, що зареєстрований Суворовським районним у місті Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, про що було зроблено актовий запис № 1382. Під час шлюбу у них народилася дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На теперішній час дитина проживає та утримується матір'ю.
Причиною звернення до суду стало те, що спільне життя з відповідачем не склалося внаслідок відсутності взаєморозуміння, різні погляди на життя та сімейні обов'язки з ведення спільного господарства, несумісність характерів. Позивач вважає, що подальше спільне проживання та збереження сім'ї є неможливим та суперечить її інтересам. Переконана, що сенсу в підтриманні сімейних відносин не має, оскільки не підтримують шлюбних відносин. На теперішній час спору щодо майна не мають.
Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 06.02.2024 року було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по вказаній цивільній справі. Розгляд справи призначено в порядку загального позовного провадження.
Представник позивача в підготовче судове засідання не з'явився, однак надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Відповідач в підготовче судове засідання не з'явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку, надав 08.02.2024 року до суду заяву, в якій позовні вимоги визнав в повному обсязі, справу просив розглянути у його відсутності.
На підставі ч. 3 ст. 200 ЦПК України, за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.
Оскільки сторони в підготовче судове засідання не з'явились, то відповідно до вимог ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
З матеріалів справи вбачається, що 07.11.2017 року між позивачем та відповідачем укладено шлюб, який зареєстрований Суворовським районним у місті Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, про що було зроблено актовий запис № 1382. (а.с. 36)
В період шлюбу у сторін народилася дитина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , яке видане 15.01.2018 року Суворовським районним у місті Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, на підставі актового запису №157 (а.с.11), який на даний час є малолітнім.
У відповідності ст.51 Конституції України, ч.1 ст.24 СК України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Таке положення національного законодавства України відповідає ст. 16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім'ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання. Шлюб може укладатися тільки при вільній і повній згоді сторін, що одружуються.
Згідно зі ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Таке положення національного законодавства України відповідає ст.16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім'ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання. Шлюб може укладатися тільки при вільній і повній згоді сторін, що одружуються.
Судом встановлено, що шлюбні відносини припинені через відсутність взаєморозуміння. Сім'я фактично розпалася і надалі спільне проживання і збереження сім'ї неможливе, сторони спільного господарства не ведуть та проживають окремо один від одного, що не заперечувалося сторонами у справі.
Згідно ст. 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
При таких обставинах справи суд вважає, що сім'я сторін розпалась остаточно, підстав для досягнення примирення між сторонами немає, подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить інтересам подружжя і тому суд приходить до висновку про розірвання шлюбу між сторонами (ст. 1 СК України).
Згідно зі ст. 113 СК України особа, яка змінила своє прізвище у зв'язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.
Згідно ч. 2 ст. 114, абз. 2 ч. 3 ст. 115 СК України у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу. Документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.
Звертаючись з позовною заявою про розірвання шлюбу, позивачка просила залишити місце проживання дитини - ОСОБА_3 разом з матір'ю ОСОБА_1 .
Проживання дітей разом із батьками є водночас правом дитини та обов'язок батьків утримувати дитину.
Відповідно до ч.1ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Згідно з ч.1 ст. 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до роз'яснень, наданих Верховним Судом України в п.18 Постанови Пленуму № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з'ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати.
Судам слід враховувати також положення ст. 160 СК України, якою передбачено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків, яка досягла десяти років, за спільною згодою батьків та самої дитини, а місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Відповідно до ст. 5 СК України держава охороняє сім'ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім'ї. Ніхто не може зазнавати втручання в сімейне життя, крім випадків встановлених Конституцією України.
Згідно з ч.7, ч.8 ст. 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Відповідно до принципу ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованою постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ (789-12) від 27.02.1991 року та яка набула чинності 27 вересня 1991 року, у всіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка набрала чинності для України 27 вересня 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Статтею 11 Закону «Про охорону дитинства» встановлено, що сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Згідно зі ст. 9 Конвенції Організації Об'єднаних Націй з прав дитини держава повинна забезпечувати, щоб дитина не розлучалась з батьками проти її бажання.
Відповідно до принципу 6 Декларації прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй 20 листопада 1959 року - дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння. Вона повинна, якщо це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і, в усякому разі, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітню дитину не слід, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, розлучати зі своєю матір'ю.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Разом з цим, при вирішенні питання про визначення місця проживання, наприклад, малолітньої дитини, за Сімейним кодексом України поняття місця проживання має інший зміст. Це - не конкретна адреса і не конкретний населений пункт із вказівкою на будинок, а саме особа, з якою має проживати дитина.
Відповідно до ст. 161 Сімейного кодексу України це може бути один із батьків, баба, дід або інші родичі дитини, а також орган опіки та піклування.
У судовій практиці переважним чином саме так визначається місце проживання дитини, без зазначення у рішенні про визначення місця проживання дитини з одним із батьків конкретної адреси.
Дана позиція узгоджується також зі змістом статті 33 Конституції України та статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», за якими кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання на її території, а «прив'язування» одного з батьків, з яким вирішено залишити проживати дитину, до проживання за конкретною адресою безпосередньо суперечить вищевказаному конституційному принципу вільного вибору місця проживання.
Сімейним кодексом України не передбачено залишення проживання дитини з одним із подружжя при розірванні шлюбу. Про таку можливість зазначив Верховний Суд у постанові від 15 січня 2020 року у справі №200/952/18, вказавши, що «за загальним правилом за відсутності спору щодо того з ким батьків будуть проживати неповнолітні діти суд може вирішити питання про залишення проживання дитини з матір'ю чи батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу».
Тобто, ключовим у даному випадку є відсутність спору про те, з ким із батьків будуть проживати неповнолітні діти після розірвання шлюбу. Крім того, вирішити питання про залишення проживання дитини з матір'ю чи батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу суд може, але не повинен, оскільки Сімейним кодексом України такий обов'язок не встановлений. Виходячи з обставин справи, в якій Верховний Суд виклав цю правову позицію, ключовим було те, що Верховний Суд не вважав помилкою суду першої інстанції вирішення питання про залишення проживання дитини з матір'ю чи батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу.
Вирішуючи заяву позивача про залишення місця проживання сина після розірвання шлюбу, суд виходить з того, що за загальним правилом за відсутності спору щодо того з ким із батьків буде проживати неповнолітня дитина, суд може вирішити питання про залишення проживання дитини з матір'ю чи батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу. Лише за наявності такого спору між батьками суд повинен роз'яснити сторонам порядок вирішення питання про визначення місця проживання дитини. Саме до такого висновку дійшов Верховний суд України у своїй постанові №200/952/18 від 15 січня 2020 року.
Як вбачається з матеріалів справи у сторін відсутній спір про місце проживання малолітнього сина ОСОБА_3 , відповідач визнав позовні вимог в повному обсязі.
На підставі вище викладеного суд доходить висновку, що дана вимога також підлягає задоволенню.
Відповідно до ст.141 ЦПК України на користь позивача підлягають стягненню з відповідача витрати, понесені позивачем за оплату судового збору у розмірі 1211, 20 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 76-78, 200, 206, 258-259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, ст.ст. 3, 15, 24, 112, 113 Сімейного кодексу України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та залишення дитини з матір'ю - задовольнити.
Шлюб, зареєстрований 07 листопада 2017 року Суворовським районним у місті Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, про що було зроблено актовий запис № 1382, між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 - розірвати.
Малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , після розірвання шлюбу залишити проживати разом з матір'ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 1211, 20 грн.
Рішення суду може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення виготовлено 08 квітня 2024 року.
ГОЛОВУЮЧИЙ І.А. МАЗУН