Провадження № 22-ц/803/367/24 Справа № 183/289/22 Суддя у 1-й інстанції - Сорока О.В Суддя у 2-й інстанції - Канурна О. Д.
10 квітня 2024 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючої судді Канурної О.Д.,
суддів: Космачевської Т.В., Халаджи О.В.,
за участю секретаря судового засідання: Керімової - Бандюкової Л.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08 серпня 2023 року у справі № 183/289/22 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Губиниської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом (суддя першої інстанції Сорока О.В.), -
У січні 2022 року позивачка ОСОБА_2 звернулася до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовною заявою до ОСОБА_1 , Губиниської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області про визнання права власності в порядку спадкування за законом.
02.03.2023 року позивачка ОСОБА_2 звернулася до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області із заявою про збільшення розміру позовних вимог, в якій просила:
визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 57,2 кв.м., житловою площею 24,6 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (Свідоцтво про право особистої власності від 09 вересня 1990 року, видане на підставі рішення виконавчого комітету Новомосковської районної Ради народних депутатів № 375 від 21 грудня 1988 року, зареєстроване в Новомосковському БТІ 19 листопада 1996 року за р. № 904-4), в порядку спадкування за заповітом після смерті батька ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
визнати за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 4,280 га, з них: площею 3, 4200 га, кадастровий номер 1223284000:03:036:0485 та площею 0,8600 га, кадастровий номер 1223284000:03:035:0485, що розташована на території Миколаївської сільської ради Новомосковського р-ну Дніпропетровської обл. (Державний акт на право приватної власності на землю серії III-ДП № 118418 від 12 березня 2001 року, виданий Миколаївською сільською радою Новомосковського району Дніпропетровської області на підставі рішення 19 сесії XXIII скликання Миколаївської сільської ради № 6 від 05 березня 2001 року, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 13828), в порядку спадкування за заповітом після смерті батька ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 (том № 1, а.с. 130 - 137).
В обґрунтування позовних вимог позивачка посилалася на те, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько - ОСОБА_3 , після смерті якого відкрилась спадщина на належне йому майно, зокрема на:
- житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 57,2 кв.м., житловою площею 24,6 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що належав померлому на підставі Свідоцтва про право особистої власності від 09 вересня 1990 року, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Новомосковської районної Ради народних депутатів № 375 від 21 грудня 1988 року, зареєстрованого в Новомосковському БТІ 19 листопада 1996 року за р. № 904-4;
- земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 4,280 га, що розташована на території Миколаївської сільської ради Новомосковського р-ну Дніпропетровської обл., яка належала спадкодавцю на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-ДП № 118418 від 12 березня 2001 року, виданого Миколаївською сільською радою Новомосковського р-ну Дніпропетровської обл. на підставі рішення 19 серії ХХІІІ скликання Миколаївської сільської ради № 6 від 05.03.2001 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 13828.
Зазначений житловий будинок був придбаний померлим у період шлюбу з матір'ю позивача - ОСОБА_4 , на підставі Свідоцтва про право особистої власності від 09 вересня 1990 року, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Новомосковської районної Ради народних депутатів № 375 від 21 грудня 1988 року, зареєстрованого в Новомосковському БТІ 19 листопада 1996 року за р.№ 904-4.
Таким чином, житловий будинок є спільною сумісною власністю батьків позивачки, а тому частки в майні кожного з них є рівними, та складають 1/2.
07 квітня 2014 року ТОВ «КРОК» на земельну ділянку, яка зазначена вище, була розроблена технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та було визначено, що загальна площа земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, на яку, на ім'я спадкодавця ОСОБА_3 , був виданий Державний акт на право приватної власності на землю серії ІІІ-ДП № 118418 від 12 березня 2001 року, становить 4,280 га та вона складається з двох земельних ділянок: площею 3,4200 га, кадастровий номер 1223284000:03:036:0485 та площею 0,8600 га, кадастровий номер 1223284000:03:035:0485, що розташована території Миколаївської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області.
Державна реєстрація земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 4,280 га, з них: площею 3,4200 га, кадастровий номер 1223284000:03:036:0485 та площею 0,8600 га, кадастровий номер 1223284000:03:035:0485 була здійснена за спадкодавцем ОСОБА_3 30 квітня 2014 року в Управлінні Держземагентства у Новомосковському районі Дніпропетровської області.
А тому, зазначена вище земельна ділянка повинна увійти до спадкової маси після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , єдиним спадкодавцем після смерті якого за заповітом є позивач ОСОБА_2 .
Також позивачка зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла матір позивачки - ОСОБА_4 , яка за життя залишила заповіт, яким все своє майно, що належало їй на день смерті, заповіла відповідачу ОСОБА_1 , який фактично прийняв спадщину за заповітом на частину спірного житлового будинку.
В свою чергу, ОСОБА_3 склав заповіт, посвідчений 11.08.2008 року секретарем виконавчого комітету Миколаївської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області за реєстровим № 606, яким останній на випадок своєї смерті все своє майно де б воно не було і з чого б воно не складалось і взагалі все те, що по закону буде належати йому на день його смерті, - заповів доньці ОСОБА_2 .
У встановлений законом строк, позивачка звернулась до Новомосковської районної державної нотаріальної контори Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) з заявою про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , а в подальшому - з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом.
Проте, відповіддю державного нотаріуса Крутько Л.П. від 07.10.2021 року за вих. № 1483/02-14 позивачці було відмовлено у вчиненні відповідних нотаріальних дій, оскільки за даними Спадкового реєстру 11.08.2008 року Миколаївською сільською радою Новомосковського району Дніпропетровської області від імені спадкодавця ОСОБА_3 посвідчено заповіт за реєстровим № 606, який на час заведення спадкової справи № 69/2021 є чинним, що підтверджується Інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру від 22.03.2021 року № 64018839.
Нотаріусу спадкоємцем ОСОБА_2 було надано оригінал заповіту від імені ОСОБА_3 , посвідченого 11.08.2008 року секретарем виконкому Миколаївської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області за реєстровим № 606, відповідно до якого все своє майно спадкодавець заповів дочці ОСОБА_2 .
В той же час, в матеріалах спадкової справи зберігається копія заповіту від імені спадкодавця ОСОБА_3 , посвідченого 11.08.2008 року секретарем Миколаївської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області за реєстровим № 606, тобто із тими ж самими реквізитами, відповідно до якого все своє майно спадкодавець заповів сину ОСОБА_1 , та наявна інформація про зміну змісту заповіту, посвідченого 11.08.2008 року, надана Миколаївським старостинський округом Губиниської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області.
Нотаріус у своїй відповіді посилався на те, що з наданих спадкоємицею ОСОБА_2 документів вбачається, що внесення змін до змісту заповіту відбулося з порушенням вимог ч. 7 ст. 1254 ЦК України, а тому встановити зміст заповіту, посвідченого 11.08.2008 року секретарем виконкому Миколаївської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області за реєстровим № 606, та його чинність і видати свідоцтво про право на спадщину за згаданим заповітом неможливо.
Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08 серпня 2023 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Губиниської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області, про визнання права власності на спадкове майно, в порядку спадкування за заповітом, - задоволені.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 57,2 кв.м., житловою площею 24,6 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Визнано за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, загальною площею 4,280 га, з них: 3,4200, кадастровий номер 1223284000:03:036:0485 та площею 0,8600 га, кадастровий номер 1223284000:03:0035:0485, що розташована на території Миколаївської сільської ради Новомосковського району, в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Судові витрати покладено на позивача.
Із вказаним судовим рішенням не погодився ОСОБА_1 та 28 серпня 2023 року подав до Дніпровського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог позивачки, посилаючись на те, що таке рішення є необґрунтованим через неповноту та неправильність встановлення обставин, які мають значення для справи, та внаслідок неправильного їх дослідження та оцінки, зазначене рішення є таким, що не відповідає нормами матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи.
Також відповідач зазначає, що судом першої інстанції надано хибну оцінку доказам та доведеності обставин щодо заповіту, складеного померлим батьком на ім'я ОСОБА_2 , який відповідач вважає нікчемним, адже судом першої інстанції зазначено, що чинність його встановити не можливо, при цьому суд першої інстанції вважав такий заповіт дійсним.
Суд першої інстанції, досліджуючи обсяг доводів позивача та їх обґрунтованість, повинен був визнати спірний заповіт, складений на ім'я ОСОБА_2 , нікчемним та відмовити у задоволенні позовних вимог.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 вересня 2023 року дана справа розподілена для розгляду колегії суддів у складі: головуючого судді Максюти Ж.І., суддів Барильської А.П., Зайцевої С.А.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 04 вересня 2023 року справа витребувана у Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області.
05 жовтня 2023 року матеріали цивільної справи № 183/289/22 надійшли до Дніпровського апеляційного суду.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 16 жовтня 2023 року апеляційна скарга ОСОБА_1 залишалась без руху.
Розпорядженням керівника апарату суду №1619 від 25 жовтня 2023 року призначено повторний автоматизований розподіл справи між суддями у зв'язку зі звільненням судді ОСОБА_5 .
Протоколом потворного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: Максюта Ж.І., Барильська А.П., Городнича В.С.
Після усунення апелянтом 01 листопада 2023 року недоліків, зазначених в ухвалі суду від 16 жовтня 2023 року, ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 07 листопада 2023 року апеляційна скарга ОСОБА_1 повторно залишалась без руху.
Після усунення недоліків, визначених ухвалою суду від 07 листопада 2023 року, ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 24 листопада 2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та призначено справу до розгляду за правилами загального провадження на 17 січня 2024 року о 14.45 год.
У відповідності до розпорядження заступника керівника апарату суду № 485 від 17 січня 2024 року призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 183/289/22 у зв'язку із закінченням відрядження судді Дніпровського апеляційного суду Максюти Ж.І.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17 січня 2024 року справу передано для розгляду колегії суддів Канурній О.Д., Космачеській Т.В., Халаджи О.В.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 22 січня 2024 року цивільну справу прийнято до свого провадження та призначено розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 .
Копію ухвали судом надіслано сторонам засобами поштового зв'язку 24 січня 2024 року.
ОСОБА_2 , скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, 12 грудня 2023 року подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначила, що судом першої інстанції допитано свідка ОСОБА_6 , яка на момент складання ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , спірного заповіту працювала секретарем виконкому Миколаївської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області та яка підтвердила той факт, що 11 серпня 2008 року ОСОБА_3 склав заповіт на ім'я сина ОСОБА_1 , відомості про що внесені у Спадковому реєстрі № 606. Однак через деякий час ОСОБА_3 вдруге звернувся до виконкому та наполягав на скасування даного заповіту і висловив бажання скласти новий заповіт на ім'я доньки ОСОБА_2 . Свідок, як секретар сільської ради, повідомила його про порядок зберігання заповітів, а потім ОСОБА_3 своєю рукою перекреслив в старому заповіті ім'я сина. Після цього було складено новий заповіт, яким все своє майно, що належало йому на день смерті, він заповів ОСОБА_2 , однак при реєстрації нового заповіту нею, як реєстратором, було допущено помилку, у зв'язку з якою відомості у Спадковому реєстрі були внесені за однаковим реєстраційним № 606.
Також судом першої інстанції було встановлено, що ані матеріали спадкової справи, ані матеріали цивільної справи, не містять даних про наявність примірнику заповіту заповідача ОСОБА_3 , посвідченого на ім'я відповідача ОСОБА_1 , як і було встановлено, що наданий до нотаріальної контори примірник заповіту на ім'я ОСОБА_1 дійсно має закреслення та напис «переписано», а також заяву ОСОБА_3 про зміну змісту заповіту. Також судом першої інстанції надано вірну оцінку примірнику заповіту, який міститься в матеріалах спадкової справи, складеного на ім'я позивача ОСОБА_2 . Судом першої інстанції встановлено, що нікчемності заповіту, складеного на ім'я позивачки, не встановлено.
Позивачка звертає увагу на те, що відповідач ОСОБА_1 на підтвердження своїх доводів не надав доказів, які б спростували висновки суду першої інстанції, а лише послався на різні постанови Верховного Суду, які просив застосувати до даних правовідносин. Однак позивачка вважає, що правові позиції, на які посилається відповідач в апеляційній скарзі, зовсім не відносяться до даного спору та обставин встановлених судом першої інстанції, а тому не можуть бути застосовані у цій справі.
На підставі викладеного, позивачка вважає, що рішення суду першої інстанції належить залишити без змін, як обґрунтоване, законне та ухвалене відповідно до вимог чинного законодавства, а у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 слід відмовити.
04 січня 2024 року ОСОБА_1 подав до Дніпровського апеляційного суду відповідь на відзив ОСОБА_2 , в якій відзначив, що пояснення свідка ОСОБА_6 не відповідають дійсності, оскільки заповідач після складання першого заповіту потребував стороннього догляду і на протязі певного часу після складання заповіту на ім'я відповідача проживав разом з останнім. За життя батьків сторін була досягнута домовленість стосовно поділу майна між ним та позивачкою, як його сестрою, однак з часом, після смерті матері та погіршення стану здоров'я ОСОБА_3 , позивачка вирішила скористатись цим та забрала батька поживати разом із нею та спонукала його до зміни заповіту, який він змінив через 2 роки, а не того ж дня.
Також є доказом і те, що батько за життя віддав всі документи на спірне майно відповідачеві та дозволив користуватись ним, що відповідач робить досі.
Відповідач вважає, що заповіт, складений на ім'я позивачки, є нікчемним та вона не має права на спадкування за заповітом, тоді як відповідач, на підставі заповіту, складеного ОСОБА_3 на його ім'я 11 серпня 2008 року у письмовій формі, має зазначення дати, місця його складання та засвідчено гербовою печаткою секретаря виконкому Миколаївської сільської ради Новомосковського району Дніпровської області, що свідчить його складання без порушень, а відомості про нього було внесено у Спадковий реєстр за № 606, що відповідає вимогам чинного законодавства.
З наведеного позивач вважає, що заповіт, згідно якого заповідач ОСОБА_3 заповів усе своє майно ОСОБА_2 , є нікчемним, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог позивача.
В судове засідання Дніпровського апеляційного суду 10 квітня 2024 року відповідач ОСОБА_1 не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується довідкою (том № 2, а.с. 105 зв.).
В судове засідання Дніпровського апеляційного суду 10 квітня 2024 року позивачка ОСОБА_2 не з'явилася, про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, що підтверджується довідкою (том № 2, а.с. 106).
В судове засідання Дніпровського апеляційного суду 10 квітня 2024 року представник Губиниської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області не з'явився, надіслав до суду письмову заяву про розгляд справи в його відсутність (том № 2, а.с. 108 - 113).
Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши головуючого суддю, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Відповідно до частини 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно частини 2 вказаної вище статті, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Частиною 1 статті 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що позивачка ОСОБА_2 є рідною донькою ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 та сестрою відповідача ОСОБА_1 .
30 вересня 1972 року ОСОБА_7 уклала шлюб з ОСОБА_8 , після реєстрації якого її дошлюбне прізвище було змінено на ОСОБА_9 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , після смерті якого відкрилась спадщина на належне йому майно, зокрема на:
- частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 57,2 кв.м., житловою площею 24,6 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що належав померлому на підставі Свідоцтва про право особистої власності від 09 вересня 1990 року, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Новомосковської районної Ради народних депутатів № 375 від 21 грудня 1988 року, зареєстрованого в Новомосковському БТІ 19 листопада 1996 року за № 904-4;
- земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 4,280 га, що розташована на території Миколаївської сільської ради Новомосковського р-ну Дніпропетровської обл., яка належала спадкодавцю на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-ДП № 118418 від 12 березня 2001 року, виданого Миколаївською сільською радою Новомосковського р-ну Дніпропетровської обл. на підставі рішення 19 сесії ХХІІІ скликання Миколаївської сільської ради № 6 від 05.03.2001 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 13828.
07 квітня 2014 року ТОВ «КРОК» на вищевказану земельну ділянку була розроблена технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та було визначено, що загальна площа земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, на яку на ім'я спадкодавця ОСОБА_3 був виданий Державний акт на право приватної власності на землю серії ІІІ-ДП № 118418 від 12 березня 2001 року становить 4,280 га та вона складається з двох земельних ділянок: площею 3,4200 га, кадастровий номер 1223284000:03:036:0485 та площею 0,8600 га, кадастровий номер 1223284000:03:035:0485, що розташована території Миколаївської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області.
Державна реєстрація земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 4,280 га, з них: площею 3,4200 га, кадастровий номер 1223284000:03:036:0485 та площею 0,8600 га, кадастровий номер 1223284000:03:035:0485 була здійснена за спадкодавцем ОСОБА_3 30 квітня 2014 року в Управлінні Держземагентства у Новомосковському районі Дніпропетровської області.
У встановлений законом строк позивачка звернулась до Новомосковської районної державної нотаріальної контори Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) з заявою про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , а в подальшому - з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом.
Проте, відповіддю державного нотаріуса Крутько Л.П. від 07.10.2021 року за вих. № 1483/02-14 позивачці ОСОБА_2 було відмовлено у вчиненні відповідних нотаріальних дій, з огляду на те, що з наданих спадкоємицею ОСОБА_2 документів вбачається, що внесення змін до змісту заповіту відбулося з порушенням вимог ч. 7 ст. 1254 ЦК України, а тому встановити зміст заповіту, посвідченого 11.08.2008 року секретарем виконкому Миколаївської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області за реєстровим № 606, та його чинність і видати свідоцтво про право на спадщину за згаданим заповітом неможливо.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що не доведено обставину, що заповіт, складений ОСОБА_3 11 серпня 2008 року, посвідчений секретарем виконавчого комітету Миколаївської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області за реєстровим № 606, яким померлим заповів все своє майно ОСОБА_2 , є дійсним, вважає його нікчемним, оскільки в конкретній ситуації неможливо встановити його чинність, є безпідставними, виходячи з наступного.
Як вбачається із частини 1 статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Згідно з частиною 3 вказаної вище статті, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Як вбачається із частини 2 вказаної вище статті, ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Частиною 1 статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до частини 2 вказаної вище статті, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 3 вказаної вище статті передбачено, що сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Як вбачається із частини 1 статті 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно з частиною 2 вказаної вище статті, питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 6 статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною 1 статті 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Як вбачається із частини 1 статті 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно з частиною 1 статті 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до частини 1 статті 1223 ЦК України, право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
Як вбачається із частини 2 вказаної вище статті, у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
Частиною 3 вказаної вище статті передбачено, що право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Згідно з частиною 1 статті 1233 ЦК України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Як вбачається із частини 1 статті 1234 ЦК України, право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
Відповідно до частини 2 вказаної вище статті, право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.
Частиною 1 статті 1235 ЦК України передбачено, що заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.
Згідно з частиною 2 вказаної вище статті, заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування.
Як вбачається із частини 2 статті 1236 ЦК України, заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.
Частиною 1 статті 1247 ЦК України передбачено, що заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення.
Згідно з частиною 2 вказаної вище статті, заповіт має бути особисто підписаний заповідачем.
Як вбачається із частини 3 вказаної вище статті, заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.
Частиною 4 вказаної вище статті передбачено, що заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини 1 статті 1254 ЦК України, заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт.
Згідно з частиною 2 вказаної вище статті, заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить.
Частиною 3 вказаної вище статті передбачено, що кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним.
Як вбачається із частини 1 статті 1257 ЦК України, заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.
Згідно з частиною 2 вказаної вище статті, за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Судом першої інстанції допитано свідка ОСОБА_6 , що на момент складання померлим спірного заповіту працювала секретарем виконкому Миколаївської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області. Остання підтверджує той факт, що 11 серпня 2008 року ОСОБА_3 склав заповіт, згідно якого все своє майно, що належало йому на день смерті, заповів ОСОБА_1 , відомості про що були внесені у Спадковий реєстр за № 606. Через деякий час того ж дня ОСОБА_3 вдруге звернувся до виконавчого комітету, й наполягав на скасуванні даного заповіту та висловив бажання скласти новий заповіт на ім'я доньки ОСОБА_10 . ОСОБА_3 почав вимагати повернення йому того екземпляру заповіту, що зберігався в матеріалах сільської ради. Вона, як секретар сільської ряди повідомила його про порядок зберігання заповітів, а потім ОСОБА_3 своєю рукою перекреслив в старому заповіті ім'я сина. Після цього ОСОБА_3 було складено новий заповіт, яким все своє майно, що належало йому на день смерті, він заповів ОСОБА_2 , однак при реєстрації нового заповіту, нею, як секретарем сільської ради, було допущено помилку, у зв'язку з якою відомості у Спадковий реєстр були внесені за однаковим реєстраційним № 606.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що аналіз поданих доказів у сукупності з показаннями свідка про те, що нею було допущено помилку при внесенні відомостей до Спадкового реєстру не дають суду підстави вважати заповіт ОСОБА_3 на ім'я ОСОБА_2 нікчемним та таким, що складений особою, яка не мала на це права, а також того, що заповіт складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення.
Отже, ознак нікчемності заповіту судом не встановлено.
Матеріали спадкової справи містять відомості про те, що ОСОБА_3 склав заповіт, посвідчений 11.08.2008 року секретарем виконавчого комітету Миколаївської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, зареєстрований в реєстрі за № 606, у відповідності до якого спадкодавець на випадок своєї смерті все своє майно де б воно не було і з чого б воно не складалось і взагалі все те, що по закону буде належати йому на день його смерті, - заповів сину ОСОБА_1 (а.с. 55, зворотна сторона).
Варто звернути увагу, що матеріали спадкової справи, як і матеріали цивільної справи, не містять даних про наявність примірнику заповіту заповідача ОСОБА_3 , посвідченого на ім'я ОСОБА_1 .
В той же час, поданий до нотаріальної контори примірник заповіту на ім'я ОСОБА_1 дійсно містить закреслення, напис «переписано», а також заяву ОСОБА_3 про зміну змісту заповіту (а.с. 55).
Суду надано заповіт, складений ОСОБА_3 , посвідчений 11.08.2008 року секретарем виконавчого комітету Миколаївської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, зареєстрований в реєстрі за № 606, у відповідності до якого спадкодавець на випадок своєї смерті все своє майно де б воно не було і з чого б воно не складалось і взагалі все те, що по закону буде належати йому на день його смерті, - заповів дочці ОСОБА_2 (а.с. 56).
За усталеною практикою ЄСПЛ, особа не може відповідати за можливі помилки представників органів влади під час виконання ними своїх обов'язків в процесі забезпечення їх законних прав та інтересів.
Потреба виправити колишню «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення ЄСПЛ у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки»).
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що скасування заповіту внаслідок допущеної неістотної помилки представником влади буде означати необгрунтоване (свавільне) втручання в права та інтереси як заповідача так і вигодонабувача за заповітом - позивачки по справі.
Посилання ОСОБА_1 на численні постанови Верховного Суду є безпідставним, оскільки там інші обставини справи.
Інші доводи апеляційної скарги колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо наявності підстав для задоволення позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, N 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, правильно встановив обставини справи та відповідні їм правовідносини, наданим доказам дав правильну правову оцінку і обгрунтовано у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права дійшов до висновку про задоволення позовних вимог позивача.
На підставі викладеного вище, апеляційний суд вважає, що підстав для скасування рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08 серпня 2023 року і задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 немає.
Керуючись ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08 серпня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді: О.Д. Канурна
Т.В. Космачевська
О.В.Халаджи
Повний текст судового рішення складений 15 квітня 2024 року
Суддя: О.Д.Канурна