Номер провадження 2/754/2180/24
Справа №754/1741/24
Іменем України
04 квітня 2024 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Саламон О.Б.
з участю секретаря Рябенка В.О.
позивача ОСОБА_1
відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення порядку користування квартирою, -
Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про визначення порядку користування кв. АДРЕСА_1 шляхом виділу в користування позивачу - кімнати площею 17.0 кв.м. і 14.8 кв.м., а відповідачу - кімнату площею 10,2 кв.м.
Вимоги позову мотивує тим, що відповідно до свідоцтва про право власності позивач є власником 3/4 частини квартири, а відповідач частини квартири. Обоє зареєстровані у спірній квартирі та фактично в ній проживають. Відповідно до даних копії технічного паспорта на спірну квартиру, вона складається із 3-х кімнат з житловою площею - 17.0 кв.м., 10.2 кв.м. та 14.8 кв.м., кухня площею 9.1 кв.м., ванна кімната 2.5 кв.м., вбиральня 1.0 кв.м., коридор - 11.4 кв.м. Загальна площа квартири складає 71.9 кв.м., з яких житлова - 42.0 кв.м. Між сторонами існує спір щодо порядку користування вказаною квартирою, не досягнуто взаємної згоди на здійснення права спільної часткової власності, наявність конфліктних відносин, у зв'язку з чим позивач вимушена звертатись до суду з вказаним позовом. Просить суд виділити в її користування житлові кімнати площею 17.0 кв.м. і 14.8 кв.м., ОСОБА_2 - кімнату площею 10,2 кв.м. Коридор, кухню, ванну, туалет - залишити в спільному користуванні.
Ухвалою судді Деснянського районного суду м. Києва Саламон О.Б. від 06.02.2024 прийнято справу до розгляду та постановлено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 06.03.2024, внесеною до проколу судового засідання, закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті.
В судовому засіданні позивач вимоги позову підтримала в повному обсязі, просила позов задовольнити, зазначаючи про те, що з сімєю сина виникають конфлікти і з урахуванням того, що є власником більшої частини квартири - 3/4 , просить задовольнити прзов у повному обдсязі.
Відповідач в судовому засіданні позовні вимоги визнав у повному обсязі, не заперечував щодо встановленого порядку корситування квартирою, запропонованого його матір'ю, яка є позивачем по справі.
Дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов висновку про задоволення позову з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється порядку іншого судочинства.
Конституція України у статті 47 закріплює, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.
За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року №475/97-ВР, ст.1 Першого протоколу до Конвенції, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.
Встановлено, що позивач є власником частини кв. АДРЕСА_1 , що підтверджуєхться свідоцтвом про право власності від 30.03.2000 серії АВК №109744 .
Сторони по справі - позивач та відповідач успадкували частину кв. АДРЕСА_1 , яка належала померлому ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 30.03.2000 серії АВК № 109743.
Таким чином, позивач є власником частини квартири, а відповідач частини квартири, зареєстровані та фактично проживають у спірній квартирі.
У відповідності до наданого технічного паспорту, загальна площа кв. АДРЕСА_1 складає 71.9 кв.м., з яких житлова - 42.0 кв.м., та складається із 3-х кімнат житловою площею - 17.0 кв.м., 10.2 кв.м., 14.8 кв.м. Кухня - площею 9.1 кв.м., ванна кімната - 2.5 кв.м., вбиральня - 1.0 кв.м., коридор - 11.4 кв.м.
Загальна площа квартири складає 71.9 кв.м., житлова - 42.0 кв.м.
Відповідно до ст. 41 Конституції України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Частиною 1 ст. 316 ЦК України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
За приписами ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Частиною 1 статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ст. 155 Житлового кодексу УРСР, жилі будинки (квартири), що є у приватній власності громадян, не може бути в них вилучено, власника не може бути позбавлено права користування жилим будинком (квартирою), крім випадків, встановлених законодавством.
Відповідно до ч. 1 ст. 358 ЦК України, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їх згодою.
Згідно ч. 3 ст. 358 ЦК України, кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.
У постанові Пленуму Верховного Суду України від 22.12.1995 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" зазначено, що у випадку неможливості виділити сторонам у натурі ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, може бути встановлений порядок користування приміщеннями квартири.
Згідно зі ч. 2 ст. 391 ЦК України співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Співвласники можуть домовитись про порядок володіння та користування майном, що є їх спільною частковою власністю.
Крім того, саме по собі визначення порядку користування спірною квартирою, не тягне за собою відповідного збільшення та зменшення часток у праві власності на спірну квартиру. Частки сторін у праві власності на спірну квартиру, залишаються незмінними.
Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи наведене, беручи до уваги те, що сторони у позасудовому порядку домовитись про порядок володіння та користування спільним майном не змогли, суд вважає, що запропонований позивачем порядок користування квартирою не порушить право власності інших співвласників.
Частиною 1 ст. 405 ЦК України передбачено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
За змістом ст. 156 ЖК України члени сім'ї власника житлового приміщення, які проживають разом з ним у приміщенні, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником такого приміщення, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Отже, сторони мають рівні права на користування квартирою, а відтак з огляду на технічні характеристики квартири, запропонований позивачем порядок користування квартирою забезпечить кожному із сторін рівною мірою користуватись житлом.
Таким чином, суд приходить до висновку, що вказаний позивачем варіант є прийнятним у даному випадку і не суперечить інтересам інших співвласників.
Даний висновок суду повністю узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України по справі № 6-1500цс15, відповідно до якої первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд.
Допоміжні приміщення квартири: кухня, коридор, ванна кімната, туалет, підлягають залишенню в спільному користуванні.
Згідно ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Позовні вимоги про визначення порядку користування квартирою, є обґрунтованими та підлягають до задоволення.
Керуючись ст. ст. 317, 319, 383, 391, ЦК України, ст.ст. 2, 7, 10-13, 18, 43,44, 49, 76-83, 133, 141, 174, 175, 179, 187, 258, 263, 265, 268 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення порядку користування квартирою - задовольнити.
Визначити порядок користування квартирою за адресою: АДРЕСА_1 , виділивши в користування:
- ОСОБА_1 житлові кімнати площею 17,0 кв.м і 14,8 кв.м (що відповідає кімнатам 6 і 2 згідно з технічним паспортом квартири);
- ОСОБА_2 житлову кімнату площею 10,2 кв.м (що відповідає кімнаті 5 згідно з технічним паспортом квартири).
Приміщення загального користування залишити у спільному користуванні: коридор, вбиральня, ванна кімната, кухня.
Рішення може бути оскаржено протягом 30 днів з дня його проголошення шляхом подання безпосередньо до Київського апеляційного суду апеляційної скарги.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не подано.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 .
Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_1 .
Повний текст рішення суду складено 15.04.2024.
Суддя Деснянського районного суду м. Києва О.Б. Саламон